Фултонська промова

Модератор: Global Moderators

thrary
Member
Member
 
Повідомлень: 2904
З нами з:
06 квітня 2006 19:40

Фултонська промова

Повідомлення thrary » 03 квітня 2013 18:25

http://uk.wikisource.org/wiki/%D0%A4%D1%83%D0%BB%D1%82%D0%BE%D0%BD%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B0_%D0%BF%D1%80%D0%BE%D0%BC%D0%BE%D0%B2%D0%B0_%D0%92%D1%96%D0%BD%D1%81%D1%82%D0%BE%D0%BD%D0%B0_%D0%A7%D0%B5%D1%80%D1%87%D1%96%D0%BB%D0%BB%D0%B0

Пане Голово Мак-Клуере, пані та панове, та — називаючи наостанок далеко не найостаннішу особу — пане Президенте Сполучених Штатів Америки!

Я дуже радий бути присутнім у цей день у Вестмінстерському коледжі, закладі вельми авторитетному, який постановив, на мою втіху, вшанувати мене науковим ступенем. Назва Вестмінстер щось мені нагадує. Я наче вже чув про таке. Далебі, як замислитися, то власною освітою я переважно завдячую саме Вестмінстерові, де мене навчили політики, діалектики, риторики та ще дечого. Отже, ми з вами вихованці того самого — або двох схожих чи, напевно, споріднених навчальних закладів.

Бути представленим академічній авдиторії самим Президентом Сполучених Штатів — то неабияка честь, я ладен навіть сказати — виняткова шана для приватної особи. Президент, попри численні турботи та обов’язки, що він їх мужньо поклав на себе, подолав тисячу миль, аби вшанувати й прикрасити цю зустріч своєю присутністю та подарувати мені можливість звернутись не тільки до молодого покоління Америки, а й до моїх співвітчизників, як, зрештою, і слухачів в інших країнах. Президент вже попередив вас, що саме на його бажання, — яке, я сподіваюся, збігається з вашим, — мені надано змогу відверто висловити свої міркування з приводу бурхливих й суперечливих подій сьогодення. Я скористаюся з цієї нагоди без вагань. Мені здається, що я маю на це право, бо сподівання, які я плекав замолоду, цілком справдилися, — аж понад очікування. А втім, я мушу вас попередити, що виступатиму як приватна особа, не обтяжена жодними офіційними зобов’язаннями чи повноваженнями. Отже, перед вами на долоні тільки я сам.

Маючи довгий життєвий досвід, я наважуся переглянути проблеми, які насунулися на нас після блискучої перемоги у війні, й обґрунтувати на міру моїх сил нагальну потребу зберегти задля подальшого процвітання й безпеки людства все те, що його здобуто завдяки самозреченню мого покоління.

Пані й панове, Сполучені Штати сьогодні перебувають на самому вершечку світового панування. Сьогодні — мить істини для американської демократії. Адже до зверхності в силах долучається й нечувана відповідальність за прийдешнє. Якщо ви поглянете довкруж, то вас охопить не тільки почуття виконаного обов’язку, а й стурбованість: яким чином залишитися на рівні досягнутого? Адже на історичному обрії наших країн забовванів промінь великої надії. Відкинути її або не помітити її чи перевести її на дрібниці значить викликати на себе зливу дорікань наших нащадків. У часи миру, як і війни, англомовні народи мають керуватися винятково розсудливим поглядом на дійсність, ясною метою та здоровим глуздом в ухваленні рішень. Ми повинні — й це нам до снаги — довести, що ми з цим упораємося.

Пане Голово Мак-Клуере, коли американські військові мають виконати якесь складне завдання, то вони пишуть на початку наказу слова “загальна стратегічна концепція”. Вони роблять це цілком слушно, а самі ці слова засвідчують ясність розуму. Отже, яку загальну стратегічну концепцію ми запишемо сьогодні? Перш за все, це безпека та добробут, свобода та проґрес в усіх домівках, для всіх людей на всій землі. Я маю на оці перш за все ті тисячі приватних садиб і багатоповерхових будинків, де голова родини намагається, попри всі складнощі життя, убезпечити дружину й дітей від примари голоду, виховує свою сім’ю в богобоязні або ж у відповідності до моральних засад, що часто мають неабияку вагу.

Слід захистити всю цю безліч простих домівок від двох страхітливих потвор: війни та тиранії. Нам усім добре відомо, як потерпає звичайна родина, коли війна спостигає годувальника і всіх тих, для кого він існує і працює. Нині впадає в очі жахлива руйнація Європи з її притьмареного славою, а також великої частини Азії. Якщо зазіхання лихих людей або могутніх держав порушують нормальний триб життя будь-якої цивілізованої країни, простолюд не в змозі дати собі раду з численними труднощами, що повстають при цьому. Для нього все довкружжя в такому разі стає покручене, розтрощене, розчавлене.

От я стою перед вами в цю погідливу днину і здригаюся від того, що трапляється чи може трапитися зараз із мільйонами людей, коли планету спостигне голодомор. Ніхто й не підрахує “огрому людського горя”. Наша першочергова мета й обов’язок — захистити домівки простих людей від жахів і випробувань нової війни. Саме в цьому думки всіх збігаються.

Відомо, що американські військові, визначивши “згальну стратегічну концепцію” й підрахувавши наявні ресурси, завжди переходять до наступного кроку, тобто до опрацювання методу. З цим ми теж згодні. На сьогодні вже почали діяти і Сполучені Штати, і ООН як спадкоємиця Ліґи Націй. Ми повинні зробити так, щоб їхня миротворча діяльність була плідною, щоб вона була реальністю, а не примарою. Люди мають сприймати ООН як справжній важіль миру, а не як місце для балачок, як справжній Храм Супокою, в котрому нації складуть свою зброю, а не як Вавилонську башту. Перш ніж підняти наше забороло, слід перекопатися, що цей Храм зведений не на сипучих пісках чи мочарах, а на твердому ґрунті. Вочевидь, наша путь буде складна й довга. А втім, якщо ми підемо пліч-о-пліч, як ми це робили під час світових воєн, але, па жаль, не під час перепочинку між ними, ми, безсумнівно, досягнемо мети.

Проте я маю певну практичну пропозицію щодо подальших заходів. Адже можна встановити судову владу, але вона буде недієздатною без помочі шерифів і судових виконавців. Існує нагальна потреба створити для ООН міжнародні збройні сили. У цій справі ми просуватимемося, зрозуміло, без поспіху, але починати треба негайно. Я пропоную кожній державі виділити певні підрозділи військово-повітряних сил для служби в органах ООН. Кожна країна дбатиме про готовність своїх частин, котрі пересуватимуться навперемінно з однієї країни в іншу. Вони матимуть свою національну форму, хоча з відмінними нашивками. Їх не примушуватимуть діяти проти власної країни, але в усьому іншому ними керуватиме міжнародна організація. Починати слід із малого, а зі зростанням довіри до таких сил вони збільшуватимуться. Я мріяв про таке ще після І-ої світової війни й хочу вірити, що надалі це здійсниться.

Однак утаємничити ООН — в вона ще перебуває в зародковому стані — в секрет атомної зброї, яким володіють на сьогодні США, Велика Британія та Канада, було б хибним і ризикованим кроком. Лише божевільний зробив би його спільним надбанням розбурханого й розділеного теперішнього світу. Жодна країна не втратила сон через те, що відповідне знання, технологія та сировина сьогодні зосереджені в американських руках. Я не думаю, що можна було б спати так само спокійно, якби все було навпаки, тобто якби ця страшна зброя на якийсь час опинилася в одноосібному володінні якої-небудь комуністичної або неофашистської держави. Тільки погрожуючи нею, можна було б примусово запровадити тоталітарні режими у вільному демократичному світі, й це призвело б до щонайжахливіших наслідків. Та Господь Бог цього не допустив, і ми маємо якийсь запас часу, щоб дати лад світовому домові, поки ця небезпека ще не настала. Та навіть і тоді, якщо не шкодувати зусиль, ми мусили б мати таку велику перевагу, яка дієво відстрашувала б від використання атомної бомби чи навіть від погрози це зробити. Урешті-решт, коли притаманна людині любов до ближнього знайде своє остаточне втілення в усесвітній організації, забезпеченій усіма потрібними механізмами для ефективного функціонування, ці повноваження природно мають бути передані їй.

Тепер перейдімо до другої загрози з боку зазначених потвор, що насуваються на домівки простих людей, — а саме до тиранії. Не можна заплющувати очі на те, що свободи, якими повсюдно користуються громадяни Сполучених Штатів і Британської імперії, відсутні в більшості країн, навіть вельми могутніх, де тотальний контроль за простими людьми здійснюють всюдисущі поліційні установи різного ґатунку, ламаючи всі демократичні засади. Влада в таких державах — безмежна, бо перебуває в руках чи то диктаторів, чи то олігархії, які спираються на упривілейовану партію та на таємну поліцію. Сьогодні, коли труднощів перед нами так багато, ми не мусимо силою втручатися в унутрішні справи країн, не переможених нами у війні, але ми повинні невпинно й безстрашно проголошувати загальні засади свободи й прав людини, що є спільним здобутком країн англомовного світу й через посередництво Великої Хартії, Біллю про права, принципу Habeas corpus, суду присяжних та британської законодавчій традиції дістали своє остаточне втілення в американській Декларації Незалежності.

Все це означає, що громадяни кожної країни мають право і повинні мати можливість за допомогою конституційної ініціятиви, вільних і таємних виборів вибирати собі уряд або змінювати форму державної влади, а свобода слова та думки має панувати. Судова влада, незалежна від виконавчої й звільнена від тиску будь-якої партії, має пильнувати законів, широко визнаних основним загалом населення або освячених часом і традицією. Ці невід’ємні свободи мають поширюватися на кожну домівку. Ось що несуть людству британський і американський народи. Отже, проповідуймо те, що ми робимо, й робімо те, за що ми проповідуємо.

Я звернув увагу на дві великі небезпеки, що загрожують людству: війну і тиранію. Але я ще не порушував теми бідності та голоду, які чи не найдужче дошкуляють населенню земної кулі. Та коли ми усунемо загрозу війни та тиранії, наука й співпраця за кілька (або, в крайньому разі, за кількадесят) років дадуть світові, підученому воєнною школою, такий високий добробут, яким іще ніколи не врунилася нива людського досвіду.

Сьогодні, в сумний час виснаги, ми потерпаємо від голоду та злиднів після нашої несамовитої боротьби. Та це мине, причому, сподіваюся, швидко, адже ніщо, крім людського безглуздя чи нелюдського злочину, не може перешкодити всім народам сягнути радощів достатку. Я полюбляю повторювати слова, що я їх почув 50 років тому від свого американського приятеля, ірландця з походження Берка Кокрена, великого оратора: “У світі усього вистачає. Земля —родюча мати. Вона достатньо даватиме харчів для всіх своїх дітей, якщо ті оратимуть її в мирі та злагоді”. Мені здається, що досі наші думки цілком збігаються.

Тепер, дотримуючися того самого методу — методу усвідомлення загальної стратегічної концепції — я підходжу до стрижневого питання, яке хотів донести до вас. Запобігання війні, невпинне посилення ООН можна забезпечити лише братньою спілкою англомовних народів, як я її називаю. Я маю на увазі особливі взаємини між Британсьної Співдружністю та Сполученими Штатами. На загальні фрази тепер не час, тому я говоритиму конкретно. Братня спілка потребує не тільки зміцнення дружби та взаємного порозуміння між нашими двома великими та спорідненими спільнотами, а й продовження тісних контактів між нашими військовими радниками, що створять умови для спільного визначення можливої загрози, уніфікації зброї та армійських статутів, обміну офіцерами та слухачами технічних освітніх закладів. Усе це супроводжуватиметься підтриманням створених механізмів обопільної безпеки завдяки спільному використанню всіх військово-морських і військово-повітряних баз, що їх кожна з наших країн має по всьому світі. Усе це подвоїть мобільність флоту та військово-повітряних сил США. Посилиться тоді й мобільність збройних сил Британської імперії, а в разі та в процесі поступового втихомирення світу завдяки цьому вможливиться неабияке заощадження коштів. Ми вже маємо досвід спільного використання численних островів, у недалекому майбутньому нам може припасти й спільна опіка над іншими.

США вже уклали угоду про взаємну допомогу з Канадою — британським домініоном, щиро відданим інтересам Британської Співдружності та імперії. Ця угода дієвіша від багатьох інших, укладених у межах формально створених союзів. Цю засаду слід поширити на всю Британську Співдружність Націй, дотримуючися цілковитої обопільності зобов’язань. Тільки таким чином ми в будь-якій ситуації спроможемося убезпечити одне одного й надалі працювати заради високих і простих ідеалів, що дорогі для нас і не несуть лиха нікому. Можливо, з часом набуде чинності й спільне громадянство — я навіть передбачаю це. Та залишімо це на розсуд долі, чия простягнута вперед указівна рука вже ясно ввижається багатьом із нас.

Слід відповісти ще на одне запитання. Чи заважатимуть особливі відносини між Сполученими Штатами та Британською Співдружністю нашим вищим зобов’язанням перед ООН? Навпаки! Бо саме через ці зв’язки ООН і набере повноцінності та снаги. Я вже зазначив, що між США та Канадою склалися особливі стосунки, і те ж саме можна сказати про США та Південно-Африканську Республіку. Ми, британці, маємо двадцятирічний Договір про співпрацю та взаємодопомогу з Радянською Росією. Пан Бевін, міністр закордонних справ нашого уряду, має рацію, кажучи, що така угода може бути розрахована й на 50 років, коли брати бажання нашої сторони. Авжеж, наша єдина мета — це взаємодопомога та співпраця з Радянською Росією. Британці ще з 1384 року мають постійні союзницькі відносини з Портуґалією, які плідно спрацювали в критичний момент останньої світової війни. Ніщо з переліченого не суперечить інтересам світового порозуміння або всесвітньої організації, а тільки допомагають їм. Як то кажуть, у спільному домі є багато окремих помешкань. Особливі стосунки поміж членами ООН, якщо вони не спрямовані проти жодної іншої країни й не містять нічого несумісного зі Статутом ООН, нікому не завдаватимуть шкоди, а лише приноситимуть користь, тож я гадаю, що нам без них не обійтися.

Я вже говорив, пані й панове, про Храм Супокою, який мають збудувати трудящі всіх країн. Якщо двоє з-поміж цих будівельників особисто знають одне одного й віддавна приятелюють, а їхні сім’ї породичались, коли вони — повторю мудрі слова, що я їх прочитав тут допіру, — “вірять у цілі один одного, покладають сподівання на майбутнє один одного й уміють прощати вади один одного”, то чому б їм не працювати у дружній спілці заради досягнення однієї мети?

Чому б їм не поділитися знаряддями праці один з одним — адже від цього швидше піде робота? Їм таки конче треба співпрацювати, бо інакше не спорудити Храму, а якщо він навіть і буде зведений, то як би він не розсипався па гамуз. Тоді нам, кепським учням, випаде вже втретє гризти ту саму науку в школі війни, причому далеко жорстокішій, ніж та, з якої щойно вийшло людство. Можуть вернути часи темряви, може вернути й кам’яний вік, однак уже на променястих крилах проґресу, який, замість осипати людство незліченними благами, може принести з собою й цілковите його винищення. Не спостерігаймо, склавши руки, розвитку подій, аж поки не стане запізно. Якщо має постати братерська спілка на кшталт тієї, про яку я щойно говорив, то зробімо ж наш величний задум загальновідомими якнайшвидше — це сприятиме закладенню та зміцненню підвалин миру у світі. Краще запобігти хворобі, ніж лікувати її.

На славну й переможну путь, що її пройшли союзники, тепер упала тінь. Ніхто не знає, що вчинить завтра Радянська Росія або підпорядкована їй комуністична організація. Ніхто не знає меж її зазіхань. Я вельми шаную й ціную мужність росіян і особисто мого приятеля за часів війни — маршала Сталіна. У Британії — як, напевно, й тут — з великою симпатією та доброзичливістю ставляться до народів Росії й прагнуть неодмінно подолати всі розбіжності та перешкоди заради встановлення тривкої дружби. Нам цілком зрозумілі намагання Росії усунути будь-яку можливість аґресії на західних кордонах із боку Німеччини. Ми вітаємо Росію, що посіла належне їй місце серед провідних націй світу. Ми вітаємо її прапор, що майорить над морськими хвилями. Ще дужче ми вітаємо чи хотіли б вітати постійні, реґулярні та дедалі тісніші контакти між росіянами та нашими людьми по обидва боки Атлантики. Одначе я маю й обов’язок, бо я певен, що ви бажаєте почути від мене оцінку ситуації, як я її бачу. Мій обов’язок — окреслити перед вами теперішнє становище Європи.

Від Штеттіна на Балтиці до Трієста на Адріатиці європейсьний континент розділений залізною завісою. За цією лінією опинилися всі столиці колишніх держав Центральної та Східної Європи. Варшава. Берлін, Прага, Відень, Будапешт, Беоґрад, Бухарест і Софія — всі ці знамениті міста разом із людністю, що замешкує навколишні терени, потрапили до сфери, яку я мушу назвати радянською, й усі вони не просто якимось чином підлягають радянському впливу, а перебувають під жорстким контролем Москви, який у багатьох випадках дедалі посилюється. Лише Атени — Греція з її безсмертною минувшиною — може вільно визначити свою майбутню долю шляхом виборів під наглядом Великобританії, США та Франції. Підпорядкований Росії і під’юджуваний нею польський уряд удався до величезних і несправедливих зазіхань у стосунку до Німеччини, і тепер, на жаль, відбувається масове вигнання мільйонів німців — у масштабах, які годі було уявити. Комуністичні партії, бувши дуже дрібними в усіх цих державах Східної Європи, нині потрапили на панівні позиції, здобули владу, неспіввідпосну зі своєю чисельністю, й тепер повсюди намагаються запровадити тоталітарний режим. Майже в усіх випадках на перший план вийшло поліційне правління, і нідé, за винятком Чехословаччини, досі не створено справжньої демократії.

Туреччина та Персія глибоко занепокоєні й стурбовані домаганнями та постійним тиском із боку московського уряду. У Берліні росіяни намагаються створити прокомуністичну партію в своїй зоні окупації Німеччини, надаючи особливу підтримку групі німецьких діячів лівого крила. У червні минулого року, після закінчення воєнних дій, американські та британські війська згідно з раніше досягнутою домовленістю відійшли на захід в деяких місцях на глибину до 150 миль і на фронті довжиною майже 400 миль, даючи змогу нашим російським союзникам зайняти ці обшири, відвойовані демократичними країнами Заходу.

Якщо тепер радянський уряд спробує самостійно ство¬рити в межах своєї зони прокомуністичну Німеччину, це спричиниться до нових серйозних труднощів у британській і американській зоні й дасть можливість переможеним німцям влаштувати торги, балансуючи між Радянським Союзом і демократичним Заходом. Які б висновки не випливали з цих фактів — фактів неспростовних, — ми, звісна річ, уявляли собі звільнену Європу зовсім не такою. Та й бракує в ній натепер доконечних передумов для тривкого миру.

Безпека на Землі вимагає нової європейської єдності, з якої не випадала б надовго жодна нація. Саме через незгоди між сильними та спорідненими європейськими народами спалахували світові війни — і сьогочасні, і давні. Упродовж нашого власного життя ми двічі були свідками того, як Сполучені Штати, всупереч своїй волі та своїм традиціям, усупереч арґументам, чию силу годі не визнати, були втягнені якоюсь невідпорною силою в ці війни — якраз на час, щоб забезпечити перемогу правого діла, але тільки після того, коли жахлива бійня і спустошення вже зробили свою справу. Двічі Сполучені Штати були змушені мільйонами посилати на війну свою молодь аж за океан, але тепер війна сама може знайти будь-яку націю, де б не було її місце на земних обширах. Певна річ, ми повинні цілеспрямовано прагнути повного замирення в Європі, працюючи в рамках Організації Об’єднаних Націй і згідно з її Хартією. Я певен, що це є дуже важливим і нагальним питанням сучасної політики.

По цей бік залізної завіси, що перетинає Європу, також існують причини для занепокоєння. Хоча в Італії комуністична партія, змушена підтримувати претензії заґітованого комуністами маршала Тіта на колишні італійські території над Адріатичним узбережжям, стикається через це з поважними труднощами, майбутнє цієї країни висить на волосинці. Знову ж таки годі уявити відновлену Європу без сильної Франції. Протягом усієї своєї політичної діяльності я боровся за сильну Францію і ніколи, навіть у найчорніші часи, не втрачав віри у її призначення. Не зневірюся я й тепер. І все ж у багатьох країнах, далеких від Росії і розкиданих по всьому світу, створено комуністичні п’яті колони, які працюють у повній злагоді між собою й ретельно виконують вказівки, що надходять із комуністичного центру. За винятком Британської Співдружності та Сполучених Штатів, де комунізм ще не вийшов з пелюшок, комуністичні партії або п'яті колони скрізь становлять дедалі дужчу загрозу для християнської цивілізації. Жодній людині не було б приємно говорити про ці сумні факти на другий день після перемоги, здобутої в ім’я свободи та демократії завдяки щирому братерству по зброї, але з нашого боку було б украй нерозумно ухилитися від принципового погляду на них, поки ще є час.

Тривожні перспективи вимальовуються також на Далекому Сході, надто в Маньчжурії. Ялтинські угоди, в укладенні яких і я брав участь, були надзвичайно вигідними для Радянської Росії, але підписувано їх у такий час, коли ніхто не міг передбачити, що війна з Німеччиною закінчиться раніше, ніж восени 1945 року, й коли вважалося, що японська війна триватиме ще півтора роки після перемоги над Німеччиною. Зрештою, у вашій країні знання стуації на Далекому Сході та дружні почуття до Китаю мають таке поширення, що я не потребую докладніше зупинятися на цьому питанні.

Я мав, одначе, за свій обов’язок сказати про той сумерк, який огортає світ і на заході, і на сході. Я був міністром на час підписання Версальського договору і близьким другом Ллойд-Джорджа, який очолював британську делеґацію у Версалі. Тоді я особисто був часто не згоден із тим, що робилося, але я напрочуд добре пам’ятаю тодішню ситуацію і, зіставляючи її з нинішньою, маю дуже болісні почуття. Ті дні були часом великих сподівань і твердої впевненості, що війнам настане край, а Ліґа Націй зробиться всесильним арбітром. Я не бачу й не відчуваю подібної впевненості чи бодай подібних сподівань у нинішньому змарнілому світі.

Із другого боку, пані та панове, я відкидаю думку про неминучість війни, тим більше в близькому майбутньому. Я переконаний, що ми, як і раніше, тримаємо нашу долю в наших власних руках і що ми спроможні врятувати наше прийдешнє; тому я вголос висловлюю свої думки саме тепер, коли маю для цього можливість і нагоду. Я не вірю, що Радянська Росія бажає війни. Вони бажають лише здобутків від війни та необмеженого розповсюдження своєї влади й своєї доктрини. Але ми сьогодні, поки залишається час, мусимо розробити постійні принципи відвернення війни та якомога швидшого створення умов свободи й демократії в усіх країнах. Труднощів і небезпек, які стоять перед нами, не усунути, заплющивши на них очі. Їх не усунути ні простим вичікуванням, ані політикою потурання. Треба зважитися на рішення, і чим довше ми зволікатимемо, тим важче буде це зробити, і тим більшою стане небезпека для нас.

Досвід спілкування з нашими російськими друзями та союзниками під час війни переконав мене, що вони нічого не поважають більше, ніж силу, і нічого не зневажають більше, ніж слабкість, надто ж слабкість військову. Тому стара доктрина рівноваги сил не годиться. Якщо нам це до снаги, то немає рації існувати з малим запасом міцності, створюючи спокусу помірятися силами. Якщо демократичні країни Заходу стануть пліч-о-пліч, суворо дотримуючись принципів Хартії Об’єднаних Націй, їхній вплив у поширенні цих принципів буде величезним, і тоді ніхто не наважиться дошкуляти їм. Якщо ж вони, навпаки будуть розділені і не виконають свого обов’язку, якщо ці вирішальні найближчі роки будуть змарновані, тоді й справді катастрофа може застукати зненацька нас усіх.

Останнього разу я бачив її наближення і волав до моїх співвітчизників і до всього світу, але ніхто не звернув на це найменшої уваги. Аж до 1933 або навіть 1935 року Німеччину можна ще було врятувати від її жахливої долі, а всі ми могли уникнути нещасть, які Гітлер призвів на долю людства. Ніколи ще в історії не було війни, якій легше можна було б запобігти за допомогою своєчасних дій, ніж та, яка щойно спустошила таку велику частину земної кулі. Я вважаю, що її можна було відвернути без жодного пострілу, а Німеччина могла сьогодні бути сильною, квітучою й усіма шанованою державою, але тоді ніхто не схотів прислухатися і, як наслідок, всі ми по черзі були затягнуті у жахливий чорторий. Ми не маємо права, пані та панове, допустити щось подібне ще раз. Цього можна досягти нині, в 1946 році, добре порозумівшися з Росією в усіх питаннях під егідою Організації Об’єднаних Націй. Це добре порозуміння треба підтримувати протягом довгих мирних років, використовуючи механізм світового устрою і спираючись на всю міць англомовного світу та його союзників. Саме це рішення я маю честь пропонувати вам у своєму зверненні, названому «Мускули миру».

Не треба недооцінювати збережену силу Британської імперії та Співдружності. Так, ви нині бачите 46 мільйонів жителів нашого острова, змучених нестачею продовольства, потреба в якому навіть під час війни задовольняється власними силами лише наполовину, так, ми маємо труднощі з відродженням нашої промисловості й експортної торгівлі по шести роках відчайдушних зусиль, докладених заради перемоги, але ми пройдемо через чорні роки нужди, як ми пройшли через славні роки воєнних випробувань, і за півстоліття ви побачите 70 або 80 мільйонів британців в усьому світі, об’єднаних ідеєю захисту наших традицій, нашого способу життя і спільних для вас і для нас засад світоустрою. Якщо додати населення англомовних співдружностей до населення Сполучених Штатів і врахувати плоди такої співпраці в повітрі, на морі, на всій земній кулі, а також у науці, в промисловості та в моральному авторитеті, тоді буде покінчено з хитким, непевним балансом сил, який може стати жертвою чиїхось амбітних або авантурницьких планів. Навпаки, настане цілковита й непохитна безпека. Якщо ми суворо виконуватимемо Хартію Об’єднаних Націй і підемо вперед розважливою й міцною ступою, не зазіхаючи на землі й багатства інших, не накидуючи людям однобоких думок; якщо поєднаємо моральний й матеріальний потенціал Британії та Сполучених Штатів у братерській спілці, тоді шляхи майбутнього рівно стелитимуться не лише для нас, а й для решти світу, і не лише в наш час, а й у наступному столітті.

(Виголошена 5 березня 1946 р. у місті Фултон, штат Місурі).

(Зредаґована версія перекладу, зробленого Андрієм Даниленком і Сергієм Вакуленком, що вперше з’явився друком у газеті «Вечірній Харків» за 8 червня 1990 р., сс. 4-5).
 

kram
Member
Member
 
Повідомлень: 1142
З нами з:
09 березня 2013 18:48

Re: Фултонська промова

Повідомлення kram » 03 квітня 2013 20:32

Дякую! :good:
 


Повернутись до Холодна війна (1946-1991)

Хто зараз онлайн

Зараз переглядають цей форум: Немає зареєстрованих користувачів і 1 гість