Інтергельпо
https://site.ua/dmitriy.yakornov/13031-mmm-1924-cheho-polis-v-pusteli-i-yak-vajliva-dovira-v-suspilstvi/МММ-1924; Чехо-поліс в пустелі; і як важлива довіра в суспільстві
Дмитрий Якорнов
Читаю wiki про Бішкек: «24.04.1924 в місто прибув чехословацький кооператив «Інтергельпо», що фактично побудував сучасне європейське місто, за мірками того часу». ШО?
Читаю в інш.статті: «2000 чехів добровільно прибули після призову Володимира Леніна будувати соціалізм на територію нинішнього Киргизстану. Побудували за свої кошти електростанцію, залізницю, текстильну фабрику, плавильню, меблевий цех, лікарні, столярні майстерні, шкіряний завод, декілька кварталів і тодішню резиденцію уряду, виробляли 45% всієї промислової продукції КРСР». ШООО?
Що це за альтруїсти такі??? Хто б міг поїхати в СРСР, якщо 80 тис чехів не могли звідти вибратися 4 роки? Тинялися всією Росією, аж поки не захопили у Колчака імперський золотий запас, і в обмін на нього їх випустили через Владивосток у 1920-му (почитайте про «белочехів»).
Читаю далі: «… кооператив ліквідовано в 1943, членів репресовано, дехто повернувся до Чехословаччини або загинув на фронті». О, «узнаю брата Колю»! Совок, ріднесенький! Але треба розібратися…
Прочитавши декілька книжок і передивившись пару док.фільмів, вже можу викласти всю цю історію загалом.
Наш герой (чи анти-герой?) - словак Рудольф Маречек.
В 1921-му Рудольф з сім’єю повертається додому, вже «буржуазної Чехословаччини», і агітує переїжджати в СА: проводить мітинги на площах, реєструє кооператив. Кожен учасник повинен мати не менше 5 тисяч крон: 2 тис – оплата за дорогу, 3 тис - пай на покупку верстатів. Це великі гроші – зп робітника за декілька років. (дурдом! Платити, щоб відправитися «на колиму!»)
Кооператив «Інтергельпо» підписує з радянським урядом договір: від СРСР – 230 га напівпустелі біля Пішпеку, від кооперативу - кілька заводів.
Весною 1924-го з м.Жиліна (зараз Словакія) від’їжджає перший ешелон: 303 ч, родини з дітьми, 14 вагонів з верстатами для столярної, слюсарної, токарної, та ін. майстерень, лісопилкою, с\г машинами (вперше в КРСР побачили трактор).
Маречек з ними не їде. Начебто, йому не видали візу (смішно – СРСР не видав візу!). Ще пишуть – начебто його затримали чехи. Оскільки наступні 5 років Рудольф прожив на Волзі – думаю, СРСР його сховав, щоб уникнути самосуду. Зрештою, Маречека репресують, як австрійського шпигуна. За 11 місяців табору, його декілька разів виводили на розстріл з іншими осудженими, але жодного разу не влучили (це вже містика якась!). Потім розстріл замінили на депортацію в інше місто СА, де він дожив до 82-х років, викладав у технікумі.
З іншими чехами все було набагато гірше…
Їх ешелон добирався до Пішпеку місяць. Антисанітарія, відсутність їжі і води – вже в дорозі чехи зрозуміли «прєлєсті комунізма». Нарешті, рейки скінчилися! Перший день на «Землі обітованій», 24.04.1924! Чехів зустрічає: 1) безкінечний степ, 2) хуртовина, 3) собачий холод, 4) декілька залізничників. (я не вигадую, це з мемуарів).
А де рай на землі? – у когось істерика.
А де питна вода? – питають реалісти.
А де Пішпек? - цікавить найвпертіших. Декілька чоловіків пішли шукати «цивілізацію», коли повернулись – відмовились розповідати, у них був шок.
Хто зміг заплатити ще 2000 крон за подорож назад (15 ч) – одразу ж, не розпаковуючи речі, поїхали тим самим потягом. Іншим – дозволили деякий час пожити у вагонах, потім виселили в розвалини табору військовополонених, побудованого японцями в 1905-му. Там майже не було даху, стіни розвалювались, замість підлоги – шар навозу. Чехи риють землянки, живуть там з дітьми (хто в АТО в норі жив, той зрозуміє). Потім будують мазанки: ріжуть комиш, плетуть з нього мати, обмазують глиною.
В травні прийшла жара до 40⁰, але вночі все ще були морози. Померла перша дитина. Це жахливо: не вижило жодного малюка молодше 5-х років, а всього за перший рік померло від тифу і дизентерії 40 дітей!
Здається, повний пєсєц? Ні, доведені до відчаю чехи підтверджують теорію «довіри у суспільстві», і створюють половину майбутньої промисловості КРСР. Першим був пущений цегельний завод: на деревах розвісили трансмісії і за допомогою локомобіля рухали перші верстати. До кінця року побудували житло (купу 4-квартирних домів, школу, садочок), електростанцію, лісопилку, шкіряний завод, майстерні, контори. Для всього цього не вистачило грошей комуни – 420 тис.р. взяли в борг у банках.
Влада Чехословаччини попереджала своїх громадян про реальний стан справ у СРСР. Однак це вважалося «антирадянською пропагандою», і за 3 наступних роки прибуло ще 3 ешелони з робітниками. Чеська влада змирилася, і навіть надіслала кооперативу 0,5 млн крон і автоматичний млин. Однак «Інтергельпо» почав окупатися, лише коли запрацював привезений текстильний завод - зарплату комунари вперше побачили через 3 роки…
Чому я назвав цю історію фантастичною? Бо невдовзі НЕП скінчився, почалася колективізація, індустріалізація і планове господарство, у КРСР теж були «продразверстки» і голод – а «Інтергельпо» все ще залишався частиною Європи, з кофе на сніданок, повноцінними обідами і вечерями! Важко порахувати, скільком злиденним і помираючим людям вони надали роботу і притулок. По всій КРСР вони бурили стандартні колодязі з бетонними кільцями, поступово перетворюючи напівпустелю на «місто-сад» - для місцевих це було просто диво!
Але в СРСР всі казки – з поганим кінцем… Все побудоване чехами (десь біля 20-ти середніх і невеличких заводів, і купу будівель) СРСР віддавав сусіднім колгоспам і місцевим кооперативам, залишивши чехам тільки текстильну галузь і металообробку. Поступово майже 2\3 людей покинули кооператив, переїхавши в інші міста, а декому навіть дозволили повернутися на батьківщину (наприклад, родині Дубчеків – пам’ятаєте, Дубчек був партсекретарем під час Празької весни’68).
Хто не встиг втекти до 1939-го – опинився в таборах. В 1941-му тим, кого не розстріляли, дали можливість воювати. До своїх сімей не повернувся жоден із чоловіків - однак в Бішкеку й досі живуть їх нащадки.
В 1943-му кооператив закрили, всі справи чехів засекретили.
Після війни СРСР навіть примудрився видати цей жах за «символ дружби між народами», додав в обов’язкову шкільну програму з історії ЧРСР, іменами чехів називали гори Паміру…
Можливо, так і треба: люди помирають, а гори залишаються?