На строкатому фоні воєнізованих громадсько-політичних організацій значною членською базою та порівняною ідеологічною поміркованістю виділявся “Сталевий шолом”. Організацію німецьких ветеранів Першої світової війни під назвою “Сталевий шолом, союз фронтовиків” (“Stahlhelm, Bund der Frontsoldaten”) було засновано 25 грудня 1918 року у місті Магдебург (земля Саксонія-Ангальт). На установчих зборах головував капітан Франц Зельдте (1882-1947)—ветеран Західного фронту, що втратив ліву руку в битві на р.Сомма— а також були присутніми його брати Ойген та Георг і десяток однополчан, що воювали у складі 66-го піхотного полку. Батько Ф.Зельдте займався виробництвом прохолоджувальних напоїв, тож перші збори “Сталевого шолому” відбулися у приміщенні лабораторії родинної фабрики мінеральних вод. Завданнями новоствореної організації було визначено: підтримку фронтового побратимства серед демобілізованих учасників війни та захист їх суспільних прав, а також підтримання громадського порядку, збуреного революційними подіями 9 листопада 1918 року. Головною вимогою для майбутніх членів організації висувалась наявність підтвердженого піврічного терміну перебування на фронті, тоді як чіткої політичної програми та обмежень членства за ідеологічними вподобаннями не існувало. “Сталевий шолом” активно співпрацював із добровольчими формуваннями охорони правопорядку (так звана “громадянська самооборона”) у Північній Німеччині, сформувавши підрозділ у складі чотирьох рот волонтерів у серпні 1919 року. Тісна взаємодія із так званою “Організацією Ешеріха”, що об’єднувала осередки “громадянської самооборони” і приваблювала праворадикальні елементи, дозволила “Сталевому шолому” розбудувати свою структуру, зокрема в північному регуоні. Заборона діяльності “організації Ешеріха” забезпечила перший значний приплив членства через те, що статус ветеранської організації гарантував надійне прикриття від прискіпливої уваги органів внутрішніх справ . Іншим джерелом поповнення виступали збройні сили Німеччини через процеси демобілізації та скорочення армії і втрати соціального престижу кадровими військовими, що активізували їх громадську діяльність та провокували негативне ставлення до республіканського ладу. Розширення членської бази “Сталевого шолому” паралельно супроводжувалося зростанням міри радикальності організації та зміною організаційних пріоритетів із статусу захисної громадської організації екс-комбатантів на суспільно-політичну структуру, що претендувала на представництво національної еліти у владі.
У березні 1920 року 1-м Головою організації було обрано Ф.Зельдте (член DVP та депутат міської ради Магдебургу), затверджено статут та символіку організації—у ролі останньої визначено так звану “опфер-руну” та кольори чорно-біло-червоного імперського триколору . Поряд із первинною організацією “Сталевого шолому” у Магдебургу 2 серпня 1919 року виникла друга ініціативна група в місті Галле, очолена підполковником Теодором Дюстербергом (1875-1950). Дюстерберг був професійним військовим, брав участь у придушенні “боксерського повстання” в Китаї в 1900-1901 роках, під час Першої світової війни після недовгого перебування на фронті працював у військовому міністерстві. Після підписання Версальського мирного договору на знак протесту вийшов у відставку та зайнявся політичною діяльністю, ставши секретарем партійної організації Німецької національної народної партії (DNVP) в Галле. У лавах “Сталевого шолому” Дюстерберг очолив радикальне угруповання, яке пропагувало агресивну тактику у боротьбі за владу, а у 1924 році став 2-м бундесфюрером організації, потіснивши Зельдте з позицій абсолютного лідерства. Відтак із 1924 до 1933 року “Сталевий шолом” спільно очолювали Ф.Зельдте та Т.Дюстерберг, обіймаючи посади відповідно 1-го та 2-го бундесфюрерів.