Сталевий Шолом

[Нахтігаль]

На строкатому фоні воєнізованих громадсько-політичних організацій значною членською базою та порівняною ідеологічною поміркованістю виділявся “Сталевий шолом”. Організацію німецьких ветеранів Першої світової війни під назвою “Сталевий шолом, союз фронтовиків” (“Stahlhelm, Bund der Frontsoldaten”) було засновано 25 грудня 1918 року у місті Магдебург (земля Саксонія-Ангальт). На установчих зборах головував капітан Франц Зельдте (1882-1947)—ветеран Західного фронту, що втратив ліву руку в битві на р.Сомма— а також були присутніми його брати Ойген та Георг і десяток однополчан, що воювали у складі 66-го піхотного полку. Батько Ф.Зельдте займався виробництвом прохолоджувальних напоїв, тож перші збори “Сталевого шолому” відбулися у приміщенні лабораторії родинної фабрики мінеральних вод. Завданнями новоствореної організації було визначено: підтримку фронтового побратимства серед демобілізованих учасників війни та захист їх суспільних прав, а також підтримання громадського порядку, збуреного революційними подіями 9 листопада 1918 року. Головною вимогою для майбутніх членів організації висувалась наявність підтвердженого піврічного терміну перебування на фронті, тоді як чіткої політичної програми та обмежень членства за ідеологічними вподобаннями не існувало. “Сталевий шолом” активно співпрацював із добровольчими формуваннями охорони правопорядку (так звана “громадянська самооборона”) у Північній Німеччині, сформувавши підрозділ у складі чотирьох рот волонтерів у серпні 1919 року. Тісна взаємодія із так званою “Організацією Ешеріха”, що об’єднувала осередки “громадянської самооборони” і приваблювала праворадикальні елементи, дозволила “Сталевому шолому” розбудувати свою структуру, зокрема в північному регуоні. Заборона діяльності “організації Ешеріха” забезпечила перший значний приплив членства через те, що статус ветеранської організації гарантував надійне прикриття від прискіпливої уваги органів внутрішніх справ . Іншим джерелом поповнення виступали збройні сили Німеччини через процеси демобілізації та скорочення армії і втрати соціального престижу кадровими військовими, що активізували їх громадську діяльність та провокували негативне ставлення до республіканського ладу. Розширення членської бази “Сталевого шолому” паралельно супроводжувалося зростанням міри радикальності організації та зміною організаційних пріоритетів із статусу захисної громадської організації екс-комбатантів на суспільно-політичну структуру, що претендувала на представництво національної еліти у владі.
У березні 1920 року 1-м Головою організації було обрано Ф.Зельдте (член DVP та депутат міської ради Магдебургу), затверджено статут та символіку організації—у ролі останньої визначено так звану “опфер-руну” та кольори чорно-біло-червоного імперського триколору . Поряд із первинною організацією “Сталевого шолому” у Магдебургу 2 серпня 1919 року виникла друга ініціативна група в місті Галле, очолена підполковником Теодором Дюстербергом (1875-1950). Дюстерберг був професійним військовим, брав участь у придушенні “боксерського повстання” в Китаї в 1900-1901 роках, під час Першої світової війни після недовгого перебування на фронті працював у військовому міністерстві. Після підписання Версальського мирного договору на знак протесту вийшов у відставку та зайнявся політичною діяльністю, ставши секретарем партійної організації Німецької національної народної партії (DNVP) в Галле. У лавах “Сталевого шолому” Дюстерберг очолив радикальне угруповання, яке пропагувало агресивну тактику у боротьбі за владу, а у 1924 році став 2-м бундесфюрером організації, потіснивши Зельдте з позицій абсолютного лідерства. Відтак із 1924 до 1933 року “Сталевий шолом” спільно очолювали Ф.Зельдте та Т.Дюстерберг, обіймаючи посади відповідно 1-го та 2-го бундесфюрерів.

[Нахтігаль]

Тим часом розширювалась організаційна структура “Сталевого шолому”: у березні 1920 року діяло 30 місцевих осередків, у червні 1921—63, у грудні 1921—300, у червні 1922—500, переважно на території Північної та Центральної Німеччини. Серйозного удару розвиткові “Сталевого шолому” було завдано після атентату на міністра закордонних справ Німеччини Вальтера Ратенау 24 червня 1922 року, здійсненого членами ультраправої організації “Консул”. Хоча керівництво організації ветеранів оприлюднило заяву із осудом терористів, наказом міністра внутрішніх справ Прусії К.Зеверінга у серпні того ж року було заборонено діяльність кількох радикальних організацій включно із “Сталевим шоломом”. Заборону було скасовано через вісім місяців, і навесні 1923 року відновили діяльність 1200 місцевих осередків. У своєму розвитку “Сталевий шолом” зустрів дві серйозні перешкоди: брак рекрутування молоді та конфлікт із католицькою церквою. Після невдалих спроб порозумітися із існуючими молодіжними організаціями “Сталевий шолом” створив власну структуру для юнаків наприкінці 1923 року. Конфлікт з католицьким духовенством був насамперед зумовлений тим, що головні твердині “Сталевого шолому” знаходились у північних та північно-східних регіонах країни, де панівне становище посідав протестантизм. Деякі войовничі протестантські кола, тісно пов’язані з союзом фронтовиків, проповідували нову “боротьбу культур”(“Kulturkampf”), звинувачуючи католицьку церкву в “інтернаціоналізмі” та “єзуїтстві”. У відповідь рішеннями єпископських синодів у місті Фульда у 1924 та 1925 роках було засуджено діяльність парамілітарних структур, в тому числі і “Сталевого шолому”, що серйозно вплинуло на популярність організації у Райнланді та католицьких регіонах південної Німеччини.
Незважаючи на те, що серед прихильників Т.Дюстерберга і радикального крила “Сталевого шолому” від початку діяльності були популярними юдофобські настрої, формально вступ для громадян єврейського походження був відкритий до 1924 року. Тоді ж було скасовано вимогу щодо обов’язкової служби на фронті і реорганізовано структуру “Сталевого шолому”. До складу “Основного сталевого шолому” (“Kern-Stahlhelm”) увійшли фронтовики, національно свідомі чоловіки віком від 23 років організовувались у “Кільце сталевого шолому” (“Ring-Stahlhelm”), а молодь об’єднувалась у “Молодіжний сталевий шолом” (“Jung-Stahlhelm”). Сукупна кількість членів “Сталевого шолому” наприкінці 1920-х років досягла 500000 чоловік, що детермінувало зміну в позиціонуванні цієї парамілітарної організації на фоні політичного ландшафту Німеччини. Чисельне зростання союзу фронтовиків, зумовлене поглинанням інших радикальних угруповань та заборонених воєнізованих формувань (зокрема, “Прапор райху” і “Союз Баварія і райх”), супроводжувалося зміною у стратегічних і ціннісних орієнтаціях. Відтепер “Сталевий шолом” висував вимогу про надання ветеранам Першої світової війни провідної ролі у владних структурах. Чотири роки, проведені в окопах на передових позиціях, і два-три роки запеклих сутичок із комуністичними повстанцями на вулицях німецьких промислових міст, прикордонних боїв у Прибалтиці та Сілезії, витворили своєрідну психологію екс-комбатантів. Члени “Сталевого шолому” пишалися своїми безперечними заслугами та жертовністю, вважаючи себе елітою нації, яку несправедливо дискриміновано буржуазно-демократичним ладом. Залишаючись формально позапартійною структурою, “Сталевий шолом” розпочав інтенсивну інфільтрацію у представницькі органи усіх рівнів під гаслом “роботи в державі”. Представники об’єднання обиралися депутатами пруського ландтагу та райхстагу, балотуючись за партійними списками ультраправої Німецько-національної народної партії (DNVP) та націонал-ліберальної Німецької народної партії (DVP) під проводом авторитетного Г.Штреземана.

[Adam]

Маніфест, виданий “Сталевим шоломом” 8 травня 1927 року під час проведення святкування “Державного дня фронтовика” в Берліні задекларував готовність співпрацювати з усіма національно орієнтованими парламентським та позапарламентськими силами для відновлення сильної німецької держави. Цікаво, що в тексті документу було вжито поняття “життєвого простору” (Lebensraum) для позначення мети зовнішньої політики Німеччини. Це ж поняття було використано у тексті доволі резонансної промови, відомої як “Фюрстенвальдська декларація ненависті”, виголошеної 2 вересня 1928 року агресивним лідером територіального командування “Сталевого шо

Трохи виправляю для легкості читання. По завершенню матеріалу все зроблю іменем автора.

[Adam]

А шо за \"опфер-руна\"?

[Гриціан]

Руна-жертви? Мрачнувато

[Нахтігаль]

А шо за "опфер-руна"?

А от така от руна

[Гриціан]

А... знаю, бачив! У мене така сама в багажнику лежить. Так то ж монтіровка по нашому

[Adam]

Нахтігалю! А продовження?

[Нахтігаль]

Що, цікаво? Буде-буде.

[kram]

І нема продовження, на жаль... Гарцбурзький фронт 1931, похід Дюстерберга за президентством 1932 і т.ін.
Стосовно Дюстерберга я б звернув увагу на його єврейське походження - ще один доказ, що більшості військових на "чистоту раси" було глибоко (хоча на виборах 1932, як я розумію, Гітлер вдало використав цю карту проти Теодора). Пан навіть посидів трохи в Дахау після "ночі довгих ножів", та й з Герделером приятелював.