Ну добре, особливого ажиотажу не кипить, то доведеться самому тим метром їздити.
Отже хлопці з крісами є так звані Лицарі Піфія (knights of Pythias). Не масони, хоча зовні мають багато спільного з ними. Організація й досі існує, однак лише в жалюгідним залишку у порівнянні з розквітом коли членство сягало 1000 000, еге ж саме міліона. А такій кількості членів вони зобов'язані так званому "розквіту братств" початку ХХ сторіччя, а також громадянській війні, що залишила по собі тисячі позбавлених прав ветеранів, яким ще кортіло помахати шабелюкою, або принаймні гарно продефілювати містом, що було суворо заборонено зі зрозумілих причин. На допомогу прийшов Юустус Ратбоун, з гарною легендою про Піфія та Дамона і заснував це діло у 1864-ім році. На відміну від масонів "піфи" ні від кого не ховалися і тримали щось на кшталт національної гвардії без керма чи башти, однак в повній спроможності організувати забавки на кшталт отакої:

Патріот України зі своїми смолоскиповими ходами палить в тамбурі. Виглядало воно пристойно, тому що майже третина (а по де-не-де й більше) членів були відставниками військовими. Тобто оці дядечки тримали без перебільшення військове крило у країні де військо не користувалося надто великою популярністю. Членство у крилі, як і у організації було відкрито усім не інвалідам, що вірили у вищу Істоту (по бую яку саме) та (останнє правило ввели пізніше) не були фашистами чи комуністами. Це крило робило багато цікавого, а серед іншого зачасту давало кістяк добровольців до різних війн чи то з Мексикою чи на Кубу, а чи взагалі до Першої, а потім й Другої Світової Війни. Остання правда залила так добре сала за шкуру романтикам з "Армії Лілії" (так їх неофіційно звали), що у 1950-ім році військове крило було ліквідоване. Ну а там почала поволі закінчуватися ера різних братств. На сьогодні піфів залишилося щось з 50 000 по цілім світі і переважно займаються вони благодійністю по шпиталях.
Можна ще багато про них розказати: підлітком мало не вліз до їх лав через непорозуміння, що воно за одне (інтернетів тоді ще не було добре розібратися). Одначе можна провести цікаву паралель між піфами й нашим власним СГД в Америці, що теж на тлі апатії суспільства до військової справи, тримав власні батальйони у національній гвардї, однак не дав ради оклигати по Другій Війні не зважаючи на максимальне сприяння уряду ЗДА. Отака фігня, малята
