Питання про Пласт і Тарнавського

Модератор: Global Moderators

Аватар користувача
Денис
Member
Member
 
Повідомлень: 1198
З нами з:
01 травня 2006 13:46
Звідки: Київ

Питання про Пласт і Тарнавського

Повідомлення Денис » 09 червня 2008 20:44

Є ще одне питання від родичів генерала Тарнавського.
В.Кук мав зв'язки з одним із синів генерала.
Хочуть уточнити-якого саме.

Губерніальним Старостам і міським отаманам України
Київ 29 серпня 1918 року

\"М-І: — Василь Степанович, а якими були ваші перші обов'язки в ОУН?
Василь Кук: (сміється) перше завдання було: зробити ОУН. В гімназії не було ОУН, не було Юнацтва, і я повинен його зробити. І я його зробив! Ну от, вже є в мене юнацький гурток в гімназії з тих ґімназійних студентів, яких я добре знав. Один хлопець з Городенки - Василь Бартків, який жив у районі Котиківка, другий з Чорткова - Володимир Дідич який жив у районі Вигнанка, я через них туди поїхав і створив там гуртки. Літературу я вже діставав, то міг дати людям, щоб читали. Далі, ті хлопці, що в мене в гуртку, в гімназії, поїхали по селах і створили організацію всюди по селах. І ото я вже був референтом юнацтва.
Ще ж треба було багато чого робити - і я зв'язався зі старшими пластунами. Серед них був син Тарнавського (М-І: генерал Мирон Тарнавський - головнокомандувач Української Галицької Армії). Був ще один, батько якого був на залізниці, то як треба було щось перевезти до Львова - вибухівку, чи зброю - то я вже мав ким передати або і сам міг перевезти. Перші такі члени, це якраз були Тарнавський, Гошовський, такий дуже гарний дитячий письменник, потім ще такий Чемеринський - студенти вищих закладів, вони всі пройшли через УВО, - вони вчили, як робити вибухові пристрої, запальні матеріяли, користуватись зброєю. Так я став референтом юнацтва в школі, потім в Золочівському повіті, а потім перейшов до Повітового проводу ОУН, потім ті старші якось так відійшли, а ми, молодші, перебрали на себе всю ту роботу, і як вміли, так і почали ту роботу робити...\"


Хтось має інформацію?
Зображення
 

Аватар користувача
Володимир Мороз
Member
Member
 
Повідомлень: 2394
З нами з:
31 липня 2007 13:06
Звідки: Київ

Повідомлення Володимир Мороз » 13 червня 2008 18:52

Тарнавського сини вчилися в Золочівській гімназії і були там в Пласті, як і Василь Кук. про котрого із синів іде мова конрктено - сказати важко, тому що знав він їх усіх.
 

Shugaj
Member
Member
 
Повідомлень: 33
З нами з:
21 червня 2008 11:56
Звідки: Галичина

Повідомлення Shugaj » 21 червня 2008 12:23

Пане Володимир!

В статті \"Технічні засоби пропаганди в діяльності ОУН\" в №3 УВР (С.211) Ви даєте зноску

ТИС Ю. ПАМ’ЯТІ ВІРНОГО ДРУГА // ШЛЯХ ПЕРЕМОГИ. – 1962. – 2 вересня. – С. 3-4. До речі, рідний брат Зенона Мирон Тарнавський-“Зимовіт” керував у другій половині 1944 р. інформаційно-пропаґандистським осередком на Золочівщині, де, зокрема, приймали і обробляли радіоновини.

Тут явна помилка Зенон Тарнавський і Мирон-Зимовіт Тарнавський це не рідні брати.
Власне Зимовіт Тарнавський був членом молодіжної організації, напевно \"Пласт\" (на жаль точних даних не маю, буду вдячний за додаткову інформацію), паралельно був в УВО, у війну перебував в дивізії \"Галичина\", пройшов бої під Бродами, потім УПА, керував радіо- інформаційно-пропагандистським центром на Золочівщині...., був захоплений більшовиками ... Підготую статтю, опишу більше.

Буду вдячний за додаткову інформацію про Мирона-Зимовіта Тарнавського.
 

Аватар користувача
dmitrii-lds
Member
Member
 
Повідомлень: 3
З нами з:
27 березня 2008 09:14
Звідки: РОССИЯ

Повідомлення dmitrii-lds » 21 червня 2008 18:11

1. Мирон-Зимовит Тарнавський не имеет никакого отношения к Зенону Коссаку - Тарнавский - это был его псевдоним или как там у них это называлось.
2.\"у війну перебував в дивізії \"Галичина\", пройшов бої під Бродами, потім УПА, керував радіо- інформаційно-пропагандистським центром на Золочівщині.\" - если уж быть абсолютно обьективным - то никаких реальных прямых док-в этому нет, но вот тот факт, что если бы он действительно был офицером \"Галичины\" и воевал против Советской Армии - вряд ли ему дали 10 лет - за УПА бы ещё дали - такую возможность я не исключаю, но скажите мне - многих вы знаете офицеров дивизии украинского происхождения, которых бы \"пожалела\" КОНТОРА и дала бы каких то 10 лет. А если он действительно в ней воевал - вряд ли для НИХ этот факт остался бы неизвестным - там ведь тоже не дураки работали. Так что максиму - Упа, да и то особо активо он там себя не проявил - вот за это и за УВО и ПЛАСТ, да и + ЗА то чей сын он был могли дать десяточку.
3.Лмчно я бы не удивился, если бы он воевал в УПА - но когда дивизию формировали в 1943, то ему тогда было 37 лет - я думаю, у него бы хватило ума не стать немецким пушечным мясом.
 

Аватар користувача
Володимир Мороз
Member
Member
 
Повідомлень: 2394
З нами з:
31 липня 2007 13:06
Звідки: Київ

Re:

Повідомлення Володимир Мороз » 29 червня 2008 00:43

Shugaj написав:Пане Володимир!

В статті "Технічні засоби пропаганди в діяльності ОУН" в №3 УВР (С.211) Ви даєте зноску

ТИС Ю. ПАМ’ЯТІ ВІРНОГО ДРУГА // ШЛЯХ ПЕРЕМОГИ. – 1962. – 2 вересня. – С. 3-4. До речі, рідний брат Зенона Мирон Тарнавський-“Зимовіт” керував у другій половині 1944 р. інформаційно-пропаґандистським осередком на Золочівщині, де, зокрема, приймали і обробляли радіоновини.

Тут явна помилка Зенон Тарнавський і Мирон-Зимовіт Тарнавський це не рідні брати.
.


Помилку цю підхопив із якихось публікацій. Знайду точно звідки - закину.
 

Аватар користувача
Володимир Мороз
Member
Member
 
Повідомлень: 2394
З нами з:
31 липня 2007 13:06
Звідки: Київ

Re:

Повідомлення Володимир Мороз » 29 червня 2008 00:45

dmitrii-lds написав:1. Мирон-Зимовит Тарнавський не имеет никакого отношения к Зенону Коссаку - Тарнавский - это был его псевдоним или как там у них это называлось.
2."у війну перебував в дивізії "Галичина", пройшов бої під Бродами, потім УПА, керував радіо- інформаційно-пропагандистським центром на Золочівщині." - если уж быть абсолютно обьективным - то никаких реальных прямых док-в этому нет, но вот тот факт, что если бы он действительно был офицером "Галичины" и воевал против Советской Армии - вряд ли ему дали 10 лет - за УПА бы ещё дали - такую возможность я не исключаю, но скажите мне - многих вы знаете офицеров дивизии украинского происхождения, которых бы "пожалела" КОНТОРА и дала бы каких то 10 лет. А если он действительно в ней воевал - вряд ли для НИХ этот факт остался бы неизвестным - там ведь тоже не дураки работали. Так что максиму - Упа, да и то особо активо он там себя не проявил - вот за это и за УВО и ПЛАСТ, да и + ЗА то чей сын он был могли дать десяточку.
3.Лмчно я бы не удивился, если бы он воевал в УПА - но когда дивизию формировали в 1943, то ему тогда было 37 лет - я думаю, у него бы хватило ума не стать немецким пушечным мясом.


Десяточку можна було і за криве слово отримати... Теж в дивізії служили багато осіб і постарше, ніж 37 років

А ось про Зенона Коссака думку не осилив :(
 

Аватар користувача
Володимир Мороз
Member
Member
 
Повідомлень: 2394
З нами з:
31 липня 2007 13:06
Звідки: Київ

Повідомлення Володимир Мороз » 29 червня 2008 01:12

Мирон Сагатий

Історія Пласту в Золочеві (1921-1930 рр.)

У 1921 році я був учнем 4-ої народної кляси навчання. Тоді вже був пластуном-новаком. До моїх друзів-однолітків належали Євген Левицький, Во­лодимир Ковалик, згодом о. д-р В. Ковалик. Виховником нашого гуртка був дир. П. Лисецький. В той час було в Золочівській гімназії дві кляси і два гуртки пластунів.

Нашими виховниками були перш усього наші вчителі, колишні Січові Стрільці. До старших виховників слід зачислити Михайла і Зенка Тарнавських (синів ген. М. Тарнавського), Богдана Гошовського, Мирона Потопника, Олек­сандра Мамчина, Володимира Заяця, Івана Коропецького (закатованого в золочівській в’язниці російськими большевиками 1941 р.), Осипа Ґалиша і Євгена Дмитрука. Обов’язки новацького виховника виконував Володимир Мельник. М. Тарнавський виїхав у 1926-27 р. на Наддніпрянщину і слід за ним пропав.

Коли я вступив до першої кляси гімназії, ми мали вже два відділи — “Д” і “Б” та курінь, що мав назву 22-й курінь їм. Пилипа Орлика, якого пер­шим курінним був п. Лобур. Кожного року курінь збільшувався на один гур­ток, так що 1929 року було вже 8-9 гуртків. Курінним тоді був Орест Чемеринський (розстріляний ґестапо у Києві 1942 р.) і Богдан Садовський (замордо­ваний рос. комуністами в золочівській тюрмі 1941 р.). Останнім курінним був Іван Пиріг, а я був курінним писарем.

У моєму гуртку вже від першої кляси гімназії були такі пластуни: Іван Пиріг, Володимир Біловус, Євген Левицький, Ярослав Кобилецький, Семен Боднар, Рудник, Євген Платовецький, Михайло Горішний, Іван Стецишин і Підлісний. У старшому від нас гуртку були: Орест Чемеринський, Мирослав Семчишин, Богдан Садовський, Лобур, Медвідь, Осип Ільків, Роман Кравчук і інші. В Золочівській гімназії був також дівочий курінь, курінною якого була Ірина Кобилецька-Мамчин, Зеня Боровицька-Снігурович, Степанія Квасовська, Чеся Кредесор-Ярош, Леся Садовська, Дарія Дмитрук, Марія Бойцун-Сабат, Стефа Бойцун-Туркевич, Анна Власенко-Бойцун, Ярослава Руденська-Оришкевич, Галина Книш-Гошовська та інші.

Бувши учнем 6-ої кляси, до нас приєдналися ще такі пластуни: Л. Оленський, Теодор Корецький, Іван Березовський і Дмитро Павлів.

Курені пластунів і пластунок влаштовували щорічно національні свята, як Листопадовий зрив, день проголошення Української Державности, Річницю крутянського бою, Шевченківську академію, піклування могилами в день Зеле­них Свят та організування Походу на стрілецькі могили, поки поляки не заборонили й того. Слід також додати, що Пласт брав участь у стійці при Божо­му гробі. На імпрезах, які приготовили дівчата і хлопці Пласту, учителі і священи­ки виголошували патріотичні промови. До таких належали о. М. Хмільовський, проф. Винар, проф. Дмитро Бурко (замордований большевиками в Дрогобичі), директор Микола Величко, о. Ф. Побігушка тощо. Пластова молодь влаштовувала прогулянки до Пліснецька, Краснопущу, Підлисся і Білу гору. Свято на пошану М. Шашкевича відбувалося в першу неділю серпня, а в 1928-1929 рр. відбуто у Підлиссі двотижневе таборування за участю пластової молоді з Тер­нополя. Таборування відбуто також в Уневі, Перемишлянського повіту, на дворі манастиря оо. Студитів, де єгуменом тоді був о. Климентій, брат Слуги Божого Андрея Шептицького. Наш курінь взяв також участь у посвяченні Ко­зацької могили в серпні 1929 року під Зборовом. Пластуни з Тернополя взяли були участь у двотижневому таборуванні під Зборовом. Справді це була виси­пана могила на полю бою біля Зборова. Була це величава маніфестація, в якій взяли участь десятки священиків, владика Бучко або Будка, наші посли до сейму, молодіжні організації “Соколів” і “Лугу” в одностроях і багатотисячні маси народу. Під час цієї маніфестації відправлено архиєрейську Службу Бо­жу, Панахиду за поляглих козацьких борців і душу гетьмана Богдана Хмель­ницького. Коли промовляв один із наших послів, на велике здивування поль­ське військо, поліція і шчельци з крісами і багнетами заштурмували учасників маніфестації. Вони стріляли на пострах у гору, паніка охопила народ, і весь народ подався у сторону могили. Хоругви, хрести та ікони зрівняно з землею. Це нагадувало погром гунів, москалів і монголів. Ми повернулися поїздом до Золочева, і на станції на нас чекала велика кількість поліції. Нас всіх ареш­тували і відвезли на поліцію, на допити. Богдана Гошовського задержала полі­ція на декілька днів. Під час польського штурму під Зборовом мене поранено багнетом, і мій однострій був ще в крові. Я довго держав закровавлений од­нострій, як свідок польського варварства.

Десь у половині червня 1930 року п’ять старших пластунів хотіли зло­жити іспит на пластуна-“скоба” і треба було відбути мандрівний табір на Поділля і Волинь. Зголошені приготовили наплечники і нас попращали обидва курені на подвір’ю бурси. Ми вирушили в дорогу, та вже неподалік Золочева польська поліція заарештувала нас, завезла на поліційну станицю та провела ревізію. Доля хотіла, що Платовецький мав у своєму наплечнику два примір­ники “Сурми” — орган ОУН. Чотирьох нас звільнили, а “підпільника” задержано на 48 годин та звільнено щойно за кавцією, одначе нам заборонено ви­їздити поза Золочів на цілий місяць. Щойно відбувши домашній “арешт”, дозво­лено чотирьом виїхати до своїх місцевостей. Як мешканець Золочева, я зали­шився на місці. Так “завершили” ми третю пробу.

Відзначуючи свято М Шашкевича, Пласт взяв, як завжди, в ньому участь, проте це вже був останній наш організований виступ, бо 30 вересня 1930 року польська влада розв’язала Пласт у всій Галичині. Багато провідних пластунів заарештовано та посаджено до в’язниць. Я був свідком, як польська поліція окружила Пластовий дім у Львові та виарештувала всю пластову молодь. Такі пластуни зі Золочівщини віддали своє життя за волю України: Роман Кравчук, організатор УПА, Іларій Кук, засуджений на смерть польським судом, Петро Цица з Ремезовець, повішений ґестапо на Херсонщині під кінець 1941 року, Осип Безпалко з Бенева, Михайло Мудрий із Заріччя.

Після розв’язання Пласту більшість пластунів поповнили ряди ОУН. Ін­ші включилися в культурно-громадські організації та організацію бойкоту алькогольних напитків і тютюнових виробів.

Тут засновано Т-во “Відродження”, кличем якого було: “святкуймо без алькоголю”. Замість напитків, на стіл покладемо коверту на “Рідну Школу”. Я працював у Т-ві Студентської громади та Союзі українських купців і про­мисловців. Був одним з основників УСТ “Русалка” і її головою.



Золочівщина. Її минуле і сучасне. – Нью-Йорк – Торонто – Канберра, 1982. – С.498-501
 

Аватар користувача
Володимир Мороз
Member
Member
 
Повідомлень: 2394
З нами з:
31 липня 2007 13:06
Звідки: Київ

Повідомлення Володимир Мороз » 29 червня 2008 01:15

До Трудовача ми доїхали без пригод. Тут я дізналася про трагічні події, які сталися під час вчорашньої облави в селі.
Найближчий присілок Трудовача – Коноплі тулився кількома хатами до підніжжя гір Вороняк і, оточений із трьох боків лісом, знаходися ніби під його захистом. Тут мала свій будинок сім’я Карпи. Чоловік пані Карпи помер, діти виїхали на Захід, а вона, із-за своєї старенької матері, яка не могла вже ходити, залишилася у хаті. Це була інтеліґентна особа, у спілкуванні з якою я знаходила приємність і розраду. Вона мала піаніно і, коли в мене був вільний час, я заходила до неї, щоб, як кажуть, «відвести душу».
Пані Карпа проживала в своєму будинку разом зі старенькою мамою. Часом до неї приходили гості, колишні студенти, а тепер бійці або командири УПА, що по якійсь причині перебували в цих краях. Заходили поговорити з нею. Вона була жінкою розумною, щирою українкою-патріоткою, тож не дивно, що молоді люди горнулися до неї, як до порадниці й однодумниці. Я забігала до неї тоді, коли знала, що там нікого немає. Але бувало, хоч і дуже рідко, що я зустрічала в неї бійця УПА «Морозенка». Як його звали і який чин був у нього, я тоді не знала. Високий, стрункий, з білявим кучерявим чубом, чомусь завжди зажурений, сумний, він просив заграти йому пісню «Ой морозе, Морозенку». Слухав її в задумі, сидячи десь у куті кімнати, а вислухавши, дякував і мовчки виходив. Деякі бійці говорили мені, що він фаталіст – вірить, а навіть впевнений у тому, що має загинути, бо так йому призначено. Тому ніколи нікого не боявся й не звертав уваги на небезпеку. Так і загинув, наткнувшись на більшовицьку засідку. Багато років пізніше мій чоловік, колишній сотенний УПА «Лапайдух», розповідав мені, що з «Морозенком»-Олійником, родом з Тернопільщини, він вчився у Львівському Політехнічному Інституті, й разом з ним та Романом Боднаром був в одній ланці ОУН.
Десь у с. Коноплях знаходився радіо-культурно ідеологічний центр (зараз не пам’ятаю його точної назви), який підпорядковувався, здається, безпосередньо окружному провідникові «Їжу». Завідував ним «Зимовіт» – Мирон Тарнавський, інженер-енергетик за фахом, син генерала Української Галицької Армії Мирона Тарнавського. Ми були з ним добре знайомі ще з Бродів. Наймолодша сестра його дружини Марії, Ірина Шустівна, арештована в грудні 1940 року разом з моєю старшою сестрою Богданою, загинула, замордована більшовиками у Львівській тюрмі, в т. зв. «Бригідках» у червні 1941р.
Тут, у домі Карпи, ми з ним несподівано зустрілись. Обоє були здивовані, бо ніколи не сподівалися зустрітися в таких умовах і в такому місці. З того часу ми зустрічалися тут частіше. Він приносив найновіші числа газеток, листівок, брошур, які видавав їхній, добре законспірований, центр, розповідав про останні події зі світу. Де той центр знаходився, я не знала й не намагалася про це дізнатися. Цим не можна було навіть цікавитися. Зі «Зьомком», так називали його мої нові знайомі, ми багато розмовляли про Броди, згадували давні часи. Він дуже хвилювався за свою сім’ю, про яку нічого не знав.
Повернувшись до Трудовача, я дізналася, що остання вчорашня облава виявила, напевно не без участі зрадників чи сексотів, радіоцентр і захопила його. Всіх, хто там був, у тому числі і З.Тарнавського, було заарештовано. Ще й вчинено там справжній погром.

Левицька-Загоруйко М. Медична служба УПА на Золочівщині // Літопис Української Повстанської Армії. - Т.32. - С.235-236.
 

Аватар користувача
Володимир Мороз
Member
Member
 
Повідомлень: 2394
З нами з:
31 липня 2007 13:06
Звідки: Київ

Повідомлення Володимир Мороз » 29 червня 2008 01:17

Із спогадів М.Семчишина (точного посилання не маю під рукою):
Від самого початку існування гімназії існував при ній пластовий курінь ім. гетьм. Пилипа Орлика — а курінним і виховником був син ген. Тарнавського — Омелян. Курінь ділився на гуртки, які відбували свої сходини, складали пластові іспити, брали участь у зеленосвяточних походах на могили стрільців, держали стійку при Божому гробі, а теж влаштовували прогульки в терен. Після виїзду Омеляна Тарнавського, курінним якийсь час був Іван Коропецький, а опісля, аж до розв'язання польською владою Пластового Уладу (у 1929 р.), — другий син генерала, Мирон Тарнавський, якого молодь дуже любила


І ще звідкілясь :)
Другим великого значення ділом було заснування української приватної гімназії, яка мала забезпечити повну середню освіту українським дітям. Зачатком її став однорічний матуральний курс для тих студентів, що в наслідок війни не могли закінчити своєї освіти, а між цими курсантами були м. ін. син ген. М. Тарнавського — Мирон (популярно прозваний „Зьомко\") і відомий як композитор В. Балтарович
 

Аватар користувача
Володимир Мороз
Member
Member
 
Повідомлень: 2394
З нами з:
31 липня 2007 13:06
Звідки: Київ

Повідомлення Володимир Мороз » 29 червня 2008 01:22

Олег Панькевич, вчитель історії гімназії, молодший науковий працівник Брідського краєзнавчого музею
Пам’яті славного генерала
Так уже повелося у світі, що коли армія перемагає, то найповажнішими людьми стають ті, хто цю перемогу здобув. Коли ж армія здобуває перемогу у боротьбі за незалежність, то її провідники стають, як правило, на чолі держави. Так було у США, коли державу очолив генерал Джордж Вашингтон, у Польщі – маршал Пілсудський, у Фінляндії Генерал Манергейм, у Франції – генерал Шарль де Голь.
Але буває і навпаки. У справедливій боротьбі армія зазнає поразки. Такий трагічний фінал випав на долю УГА та її командирів, серед яких найвизначнішою є постать Мирона Тарнавського. \"Вояк холодного розуму і гарячої крові\" писали про нього сучасники. Разом з Українською Галицькою армією він ділив її злети і падіння, радість перемог і гіркоту поразок.
Життя і діяльність генерала М.Тарнавського нерозривно пов'язані з Брідщиною. Тут він народився, закінчив гімназію, розпочав військову кар'єру. Тут закінчився його життєвий шлях.
Хто ж він такий Мирон Тарнавський?.. \"Славний генерал і просто людина\" – так спробували відповісти на це запитання учасники вечора, присвяченого пам'яті командувача УГА, випускника Брідської гімназії М.Тарнавського, який відбувся у стінах цього навчального закладу. У червні цього року виповняється 60 років з дня його смерті.
Присутні слухали виступи про життя і діяльність генерала, оглянули виставку фотоматеріалів. У виконанні учнів гімназії прозвучали поезії та пісні.
Тяжкі випробування випади на долю родини Тарнавських. Історія цієї сім'ї – це історія нашого краю, історія, якої ми, на жаль, досі не знаємо в усій повноті. Наведемо лише окремі факти з біографії родини.
Старший син Омелян поїхав в 1924 році на Східну Україну, де тоді відбувалася так звана українізація, – поїхав будувати Україну. В 1937 році був арештований і розстріляний.
Другий син Зімовіт працював інженером на електростанції в Бродах, воював у дивізії \"Галичина\", згодом - в УПА. Був також арештований і отримав 10 років ув'язнення.
Наймолодша донька Анна була лікарем. В 1940 році в Золочеві арештували її чоловіка Романа Яковича - сина священика, а у вересні 1945 року в Польщі Анну замордували радянські солдати. Старша донька Марія та її чоловік Степан Коцюба мали медичну освіту. Марія була лікарем УПА, арештована і отримала 15 років каторги та 5 років позбавлення громадянських прав. Чоловіка арештували в 1948 році, вирок – 25 років позбавлення волі. Помер у таборі, їх дочки Яромира та Зоряна в студентські роки теж піддавалися арештам.
У 60-х роках комуністичні вандали сплюндрували могили січових стрільців на Янівському кладовищі у Львові. Та не піднялася чорна рука варвара на могилу М.Тарнавського. Її оборонили сильні духом дочка Марія і внуки Яромира та Зоряна.
Внучка генерала Зоряна Колодницька була гостем вечора, поділилась своїми спогадами. Про важкі післявоєнні роки розповідали також шкільні товариші п. Зоряни Ярослава Павлюк, Ірина Софій, Марія Сірко.
А наступного дня учні гімназії разом із п. Зоряною побували у Золочеві, відвідали могили М.Тарнавського, його дружини та дочки Марії на Янівському кладовищі.

Голос відродження. – 1998. – 5 червня.
 

Аватар користувача
Володимир Мороз
Member
Member
 
Повідомлень: 2394
З нами з:
31 липня 2007 13:06
Звідки: Київ

Повідомлення Володимир Мороз » 29 червня 2008 01:41

Про діяльність Мирона Тарнавського в курені старших пластунів \"Чорноморці\" опубліковано кілька документів у книзі Анрія Сови \"Роман Шухевич - пластун\", виданій минулого року в Івано-Фракнівську
 

Аватар користувача
Володимир Мороз
Member
Member
 
Повідомлень: 2394
З нами з:
31 липня 2007 13:06
Звідки: Київ

Повідомлення Володимир Мороз » 29 червня 2008 01:55

ВІНОК З КОНЮШИНИ... Надрукувати Надіслати електронною поштою
18.Oct.2005

ImageОсобливе хвилювання викликали у мене прочитані в дитинстві розповіді про похорон у Львові в липні 1938 р. генерала УГА Мирона Тернавського, що походив з села Черниці, тодішнього Бродівського повіту.

Хлопчик Василько, пригнавши корову, застав у хаті заплакану матір і схвильованого батька.

- Що сталося?

- Велике горе, синку, помер наш генерал. Прийшла телеграма на станцію Броди, щоб з рідного села на похорон генерала-земляка приїхали делеговані люди.

Василько по обіді виплів з червоної конюшини вінок для вшанування пам’яті генерала. Разом з земляками він приїхав до Львова. Його вінок поклали сердобольні жінки на дерев’яний хрест... Василько очолив похоронну процесію. Поруч нього два вояки у формі січових стрільців несли жалобний портрет генерала. Щоб показати, що Галичина є поневоленою Польщею, Василько, який уособлював народ, ішов босий, ведучи за собою в скорботі тисячі людей: колишніх Січових Стрільців і вояків УГА...

Я ніколи не думав, що прочитане в дитинстві в далекому майбутньому дозволить душевно зблизитися зі щирою людиною – лікарем Олеської районної лікарні Марією Коцюбою – донькою нашого генерала.

... Серпнева злива з громовицею застала мене в центрі містечка. Я сховався на ганку пошти. Дивлюся, біжить Марія Миронівна, прикривши голову якимось портфеликом. „Маріє Миронівно, сюди!”, – кричу, вибігаючи назустріч. Схопив її за руку і по мокрих східцях запровадив на ганок.

- Дуже вдячна Вам, молодий чоловіче, страшна злива, святий Ілля їздить колісницею по небу.

- Вспокойтеся, Маріє Миронівно, серпневі зливи і громовиці довго не тривають.

- Я страху після того, що пережила, вже не маю.

Марія Миронівна тоді щойно повернулася з багаторічних поневірянь по тюрмах і таборах ГУЛАГу, тому в розмовах відкритою ні з ким не була.

Щоб викликати пані Марію на відвертість, розповідаю про Василька, його вінок з червоної конюшини. Лицем, бачу, котяться сльози, а може, це дощові краплі, хтозна. Однак місток довіри прокладено. Дощ падає, громовиця посувається на лісові масиви.

Марія Миронівна розповідає, що похорон у батька ніколи не забуде. Пам’ятає хлопчика з рідного села Черниці. Вона якраз закінчила Празький університет, лікувальний факультет. Батькові рекомендував післати її на навчання лікар УСС Мар’ян Свідерський, який разом з ним пройшов трикутник смерті, працював лікарем у містечку Білий Камінь, часто гостював у їхній сім’ї. Працю отримала у народній лічниці Андрія Шептицького.

Була на великому здвигу народу, коли 13 червня 1943 р. біля могили батька генерала Мирона Тернавського і Голови Державного секретаріату УНР Костя Левицького дивізійники „Галичини” складали на цвинтарі Січових Стрільців присягу на вірність Україні. Серед них був її рідний брат Зіновій – десятник цієї дивізії. Продовжуючи свої спогади, розповідала, що з братом Зенком брала участь у Пласті, вступила в „Юнацтво”, а опісля - в ОУН. Багато членів її родини опинилося у 1944 р. у Німеччині, а потім виїхали до США та Канади. Марія Миронівна вийшла заміж за лікаря Ярослава Коцюбу. Вона як лікар обслуговувала воїнів УПА в надрайоні Брідщині, а чоловік – у надрайоні Радивилові. Часом бачилися по лінії зв’язку, але подальша доля чоловіка їй невідома. Знає, що загинув, але як, і де його могила невідомо. З сумом згадує гірке сімейне щастя, яке дало двох донечок.

За вказівкою Катрусі Зарицкої, псевдо „Монета”, відбула в райони Болехова і Рогатина, де очолювала навчання медиків по лінії УЧХ. З хвилюванням розповідає, що в масиві „Дебри” зустрілася з братом Зіновієм, який після поранення під Бродами, перейшов в УПА і як офіцер займався вишколом стрільців. Псевдо брата „Котигорошок”.

- Важко згадувати минуле, але перед кимось треба відкрити душу. Могила брата десь у Чорному лісі, серед тисяч могил стрільців УПА, – Марія Миронівна повідала жорстоку правду життя.

У районі Рогатина була схоплена МГБістами. Трійка засудила її на 15 років. У ГУЛАГу працювала палатним лікарем. У 1956 році, після злигоднів і сибірських поневірянь, повернулася на рідні землі. Як колишньому лікареві УПА їй не дозволили працювати лікарем. У Львові не прописували, хоча там жила старенька мама, яка виховувала донечок Марії – Ярославу і Христину. Отримала працю в Олеській районній лікарні. Часто відвідувала книжковий магазин, де подружилася з продавцем Іванною Станасюк, а в лікарні – з Нусею Савою. Вони були любительками вишивок.

- Що мені так сталося, що з Вами так розговорилася? Мабуть, у цьому винна розповідь про малого Василька і похорон батька”, - сказала Марія Миронівна.

Дощ перестає, треба йти. Допомагаю лікарці зійти слизькими східцями і йдемо удвох до своїх помешкань. Подумки дякую Богові, що звів мене з чудовою людиною – лікарем УПА, в’язнем сталінського ГУЛАГу...

Могила Марії Миронівни - в Олеську. Радянська влада не дозволила похоронити її на Янівському цвинтарі. Тільки в 1992 р. дочка Ярослава за сприяння В’ячеслава Чорновола перезахоронила маму біля могили дідуся-генерала.

Будете на Янівському цвинтарі – знайдіть їхні могили, помоліться...

Мирослав Пастушок, смт Олесько Буського району, Львівська область


http://nacija.org.ua/index.php?option=c ... 3&Itemid=6
 

Аватар користувача
Володимир Мороз
Member
Member
 
Повідомлень: 2394
З нами з:
31 липня 2007 13:06
Звідки: Київ

Re:

Повідомлення Володимир Мороз » 30 червня 2008 14:37

dmitrii-lds написав:Ну всей этой информацией я обладаю - ничего нового - опять нашёл ошибки - ну да Бог с ними - политики слишком много, а фактов мало. Иногда ради политики и те что есть слегка...ну вы понимаете.


Так, помилок достатньо - але я ж не буду правити чужий текст, чи не так? Та й політики в текстах таки мало - це людська память...

Мені самому цікаво все-таки довідатись, наприклад, долю і Омеляна Таранавського, і Мирона Тарнавського і взагалі всієї родини. Бо у вищенаведених текстах є явні суперечності, з іменами включно :( Ось і допомогли б розібратися...
 

Shugaj
Member
Member
 
Повідомлень: 33
З нами з:
21 червня 2008 11:56
Звідки: Галичина

Повідомлення Shugaj » 11 липня 2008 17:11

Пане Володимире!

Вдячний за інформацію. Спробую розібратись.
З Омеляном справа дещо складніша. Від 1924(близько)р. до 1937 року він мусів десь засвітитися, не тільки в радянських кральних органах. Адже така людина, пройшовши з батьком визвольні змагання, не сиділа б склавши руки. Як і багато його земляків, що поїхали на Велику Україну шукати щастя, \"а все через лиху долю заподіяну ляхами\".
 

Аватар користувача
DIMKA
Member
Member
 
Повідомлень: 7
З нами з:
20 липня 2008 11:46
Звідки: Россия

Повідомлення DIMKA » 20 липня 2008 12:09

У меня вопрос - в дивизии \"Галичина\" звания были такие же как и других дивизиях Вафен СС или с учётом специфики и знаки различия званий такие же были?
Истина где то рядом...
 

Далі

Повернутись до Міжвоєнний період (1923-1938)

Хто зараз онлайн

Зараз переглядають цей форум: Немає зареєстрованих користувачів і 1 гість

cron