Верифікація біографій і ступенів старшин Армії УНР, УД і УГА

Модератор: Global Moderators

Аватар користувача
Тинченко
Member
Member
 
Повідомлень: 1244
З нами з:
27 червня 2006 00:40
Звідки: Столиця

Повідомлення Тинченко » 05 листопада 2007 15:54

Володимир Мороз написав:Єсть у мене припущення, що полковниками і сотниками часом могли називати к-рів полків і сотень (по вживанню терміну "сотник" замість "сотенний" є сотні! прецедентів в УПА).


Це не припущеня, а історичний факт, запроваджений кількома наказами 1918-1919 років. "Полковник по посаді" та ін. Але таких я теж брав до свого довідника. Але доктор Рихло за своєю посадою не міг бути ані підполковником, ані полквоником. І взагалі -- ці накази медиків не стосувалися.
 

Аватар користувача
Володимир Мороз
Member
Member
 
Повідомлень: 2394
З нами з:
31 липня 2007 13:06
Звідки: Київ

Повідомлення Володимир Мороз » 05 листопада 2007 16:11

Так я тому і припускаю, що \"часом могли називати к-рів полків і сотень\". Думаю, саме звідси ростуть ноги полковництва Кучабського, Андруха, Франка, можливо, і Кураха...
 

Аватар користувача
Володимир Мороз
Member
Member
 
Повідомлень: 2394
З нами з:
31 липня 2007 13:06
Звідки: Київ

Повідомлення Володимир Мороз » 05 листопада 2007 16:56

Михайло Гайворонський

Про те, що він був головним капельмейстром АУНР, йде мова про книзі про нього Василя Витвицького (\"Михайло Гайворонський. Життя і творчість\" (Нью-Йорк, 1954), перевидана в Україні). Останній раз цю інформацію повторює Микола Лазарович в книзі \"Леґіон Українських Січових Стрільців\" (Тернопіль, 2005).
 

Аватар користувача
Тинченко
Member
Member
 
Повідомлень: 1244
З нами з:
27 червня 2006 00:40
Звідки: Столиця

Повідомлення Тинченко » 08 листопада 2007 11:51

Володимир Мороз написав:Про те, що він був головним капельмейстром АУНР, йде мова про книзі про нього Василя Витвицького ("Михайло Гайворонський. Життя і творчість" (Нью-Йорк, 1954), перевидана в Україні). Останній раз цю інформацію повторює Микола Лазарович в книзі "Леґіон Українських Січових Стрільців" (Тернопіль, 2005).


Може, там і точні дати цього капельмейстерства вказано? :wink:
Справа в тому, що порядні орхестри були створені у таборах інтернованих лише у 1921 р. Крім того, українські військові орхестри існували у 1918-1919 р. Отож, коли саме він міг обіймати цю посаду?
 

Аватар користувача
Володимир Мороз
Member
Member
 
Повідомлень: 2394
З нами з:
31 липня 2007 13:06
Звідки: Київ

Повідомлення Володимир Мороз » 08 листопада 2007 12:26

Дати? :D
 

Аватар користувача
Тинченко
Member
Member
 
Повідомлень: 1244
З нами з:
27 червня 2006 00:40
Звідки: Столиця

Повідомлення Тинченко » 08 листопада 2007 12:40

Скажімо, був капельмейстером з такого числа по таке число (місяць, рік, тощо). У своєму дослідженні я намагався дотримуватися точностей, отож, сподіваюсь, що і в інших авторів буде така ж точність (маю на увазі не Вас персонально, а авторів, на яких Ви посилаєтесь)
Востаннє редагувалось Тинченко в 08 листопада 2007 13:19, всього редагувалось 1 раз.
 

Аватар користувача
Володимир Мороз
Member
Member
 
Повідомлень: 2394
З нами з:
31 липня 2007 13:06
Звідки: Київ

Повідомлення Володимир Мороз » 08 листопада 2007 12:44

Були б дати, я б їх навів :) Книги В.Витвицького не маю під рукою, там дат точних не пригадую (інакше б занотував), але припустимо це 1919-1920 рр. Що, конєшно, абсолютно нічого не дає...
 

Аватар користувача
Володимир Мороз
Member
Member
 
Повідомлень: 2394
З нами з:
31 липня 2007 13:06
Звідки: Київ

Повідомлення Володимир Мороз » 08 листопада 2007 15:18

Знову про Бачинських

Вдома надибав книгу: Бачинський М. Сергій Бачинський. Спомини сина / НАН України. ЛНБ ім. В.Стефаника. - Львів, 2004. - 250 с.

Свого прадіда - Петра Степановича - автор таки називає генералом, але нічого додаткового про нього не подає.

Цікавою є інформація про діда (тобто батька Євгена, Леоніда і Сергія Бачинських) - Василя Петровича Бачинського. За якимось \"архівним документом\" (посилання нема :( ) його роки життя - 1853-1898, син обер-офіцера, з 1869 року служив у російській армії, брав участь у російсько-турецькій війні, під час якої був поранений.

Далі - вже за метрикою Сергія Бачинського - автор подає, що у 1879 р. В.П.Бачинський служив капітаном 100 піхотного Сімферопольського полку. У 1886 р. втратив зір і в чині капітана 134 піхотного Феодосійського полку пішов у відставку (в додатку до книги подана сама метрика - вона датована 1887 роком і там В.П.Бачинський фігурує як відставний капітан з \"потомственних дворян\").

В іншому місці наводиться дата відставки - 30.06.1886 з посиланням на РГВИА (ф. 400, оп. 17, спр. 1523, арк. 16-120).

Оскільки міг безкоштовно навчати синів у військових навчальних закладах, то \"його четверо синів закінчили в Орлі Кадетський корпус\". Опісля Сергій Бачинський \"продовжив навчання в Петербурзі у військовій Михайлівській (за іншими даними в Андріївській) артилерійській школі, де вже вчився його старший брат Євген. Але через хворобу очей Тато залишив цей заклад і в армії ніколи не служив. Поступив на навчання в Петербурзький лісовий інститут... Мій Батько разом із своїй старшим братом Євгеном видавали журнал \"Михайловец\" (1904-1906)... що виходив щось років вісім і видавався юнкерами Петроградської Михайлівської Артилерійсвької школи\"

Про Євгена Бачинського: \"На початку 1908 року старший брат Євген, один із творців таємної військової організації Всеросійського Союзу офіцерів, був заарештований і опинився у суворій Пертоградській вязниці \"Крести\"

У інформації про Раду республіки у 1921 р. (Сергій Бачинський був її першим секретарем) є інформація, що 17.06.1921 (35 протокол Пленуму Р.Р.) був прийнятий в члени Р.Р. і виголошував обітницю Леонід Бачинський (отже, на той час був у Тарнові - В.М.) Цитується теж виступ Леоніда Бачинського на Р.Р. 12.08.1921 р. (отже, тоді теж був у Тарнові).

Леонід Бачинський \"виїхав з Києва як особистий охоронець поїзда, яким евакуювався уряд до Вінниці, а потім до Камянця\"

А, ще є фото четвертого брата - Бориса - нібито з війська УНР (розстріляний в СССР у 1938 р.)
Приєднані файли
BachynskyiBorys.jpg
 

Аватар користувача
Тинченко
Member
Member
 
Повідомлень: 1244
З нами з:
27 червня 2006 00:40
Звідки: Столиця

Повідомлення Тинченко » 08 листопада 2007 15:38

"Я фігєю, дорогая рєдакція!" :?
Ну, почну з фото. На ньому зображений РЯДОВИЙ російської ісператорської армії в СОЛДАТСЬКОМУ похідному мундирі. Фото можна датувати як 1914-м, так і 1917-м роками. Але -- аж ніяк не "військом УНР". Офіцери тут також навть "близько не лежали".

Володимир Мороз написав:Далі - вже за метрикою Сергія Бачинського - автор подає, що у 1879 р. В.П.Бачинський служив капітаном 100 піхотного Сімферопольського полку. У 1886 р. втратив зір і в чині капітана 134 піхотного Феодосійського полку пішов у відставку (в додатку до книги подана сама метрика - вона датована 1887 роком і там В.П.Бачинський фігурує як відставний капітан з "потомственних дворян").


Може бути, тільки Сімферопольський полк був не 100-м, а 133-м.

Володимир Мороз написав:"його четверо синів закінчили в Орлі Кадетський корпус". Опісля Сергій Бачинський "продовжив навчання в Петербурзі у військовій Михайлівській (за іншими даними в Андріївській) артилерійській школі, де вже вчився його старший брат Євген. Але через хворобу очей Тато залишив цей заклад і в армії ніколи не служив. Поступив на навчання в Петербурзький лісовий інститут... Мій Батько разом із своїй старшим братом Євгеном видавали журнал "Михайловец" (1904-1906)... що виходив щось років вісім і видавався юнкерами Петроградської Михайлівської Артилерійсвької школи"


Автор даного тексту -- ну точно у військово-історичній справі повний профан. Навіть не буду коментувати

Володимир Мороз написав:Про Євгена Бачинського: "На початку 1908 року старший брат Євген, один із творців таємної військової організації Всеросійського Союзу офіцерів, був заарештований і опинився у суворій Пертоградській вязниці "Крести"


Брєд... Тим більше, заарештовані офіцери не могли утримуватися у в`язниці для кримінальних злочинців ("Крєсти"). Це абсолютно виключено. Вони утримувались у Петропавлівській фортеці. Я вже не кажу про те, що Петроград став так зватися лише з 1914 року.
 

Аватар користувача
Володимир Мороз
Member
Member
 
Повідомлень: 2394
З нами з:
31 липня 2007 13:06
Звідки: Київ

Re:

Повідомлення Володимир Мороз » 08 листопада 2007 15:56

Тинченко написав:Автор даного тексту - ну точно у військово-історичній справі повний профан.

Напевне, але наразі мова йде про виловлювання достовірної інформації для перевірки інших (всіх) даних про Леоніда Бачинського.
 

Аватар користувача
RAO
Member
Member
 
Повідомлень: 612
З нами з:
08 березня 2006 15:40
Звідки: Київ

Повідомлення RAO » 09 листопада 2007 00:50

Тинченко написав:Справа в тому, що порядні орхестри були створені у таборах інтернованих лише у 1921 р.


А що таке, на Вашу думку, порядні окрестри? Орекстри 1920 р. при 6-й стрілецькій дивізії, Охороні Головного Отамана, дивізіоні Алмазова, чи ватага сурмачів полку Чорних Запорожців або "музична ватага" Мазепинського кінного полку були непорядними? Тоді чому? Зрозуміло, що не джаз-оркестр Глена Міллера :)
 

Аватар користувача
Володимир Мороз
Member
Member
 
Повідомлень: 2394
З нами з:
31 липня 2007 13:06
Звідки: Київ

Повідомлення Володимир Мороз » 09 листопада 2007 20:30

Василь Кучабський

Стаття із Львівської газети (п'ятниця, 28 вересня, 2007 року, № 173 (243)) - http://www.gazeta.lviv.ua/articles/2007/09/28/26545/

Таємниця родини Кучабських

1967 року українська діаспора США широко відзначала 50-річчя української революції. З нагоди ювілею заснували спеціальну відзнаку для найвизначніших учасників визвольних змагань. Серед нагороджених був полковник Січових Стрільців і відомий український історик Василь Кучабський.

Василь Кучабський викладає у школі міста Бланкенбург (1950 р.). Фото: Архів Олександра КучабськогоОскільки після Другої світової доля Кучабського та його найближчої родини залишалася невідомою, нагороду передали Українському національному музею Чикаго, де її зберігають донині.

Вважали, що Василь Кучабський зник безвісти наприкінці Другої світової війни. Останнім відомим місцем його перебування був Люблін, звідки, за спогадами очевидців, він виїхав 21 липня 1944 року, напередодні вступу Червоної Армії. Висували різні версії його подальшої долі. Офіційні видання, зокрема Енциклопедія Українознавства чи англомовна енциклопедія України, видана 1984 року, не вказували дати його смерті, згадуючи лише про зникнення наприкінці війни. Окремі дослідники (І. Ходак та А. Портнов) стверджували, що Василя Кучабського з найближчою родиною схопили агенти радянських спецслужб у Відні. Після цього їх нібито доправили до Львова та розстріляли. Згідно з іще однією версією, Василя Кучабського вбили польські підпільники, адже ще 1943-го боївка Армії Крайової в Любліні засудила його до страти. Ще більш фантастичну версію озвучив режисер А. Микульський у документальному фільмі “Чия правда, чия кривда”: мовляв, після 1944-го Василь Кучабський із сином Левом воювали в складі УПА-Захід.

Однак насправді виявилося, що коли 1967 року в США відбувалися ювілейні урочистості, Василь Кучабський із найближчою родиною… мирно доживав свого віку в “червоній” Східній Німеччині в містечку Бланкенбург. Сюди родина Кучабських перебралася з Берліна наприкінці війни. Спочатку Кучабський улаштувався на роботу в муніципалітет Бланкенбурга, а згодом викладав російську мову в місцевій школі. Помер 28 червня 1971-го. Після смерті чоловіка Ганна переїхала до сина в Берлін, де прожила до 1987-го. Поховали подружжя на цвинтарі містечка Бланкенбург. Їхній син Лев згодом став відомим хіміком, працівником академії наук Східної Німеччини.

Цей період життя Василя Кучабського так і залишився б невідомим для дослідників його біографії, якби не низка обставин. На мою електронну скриньку надійшов лист із Німеччини від онука Василя Кучабського Детлефа, який намагався розшукати в Україні ймовірних родичів. З’ясувалося, що ми маємо спільного прадіда – Василя Кучабського-старшого, синами якого й були дідусь Детлефа, Василь Кучабський, і мій дід – Володимир. Візит Детлефа до України в травні цього року супроводжувала низка сюрпризів. Так, з’ясувалося, що в Пустомитах уже 12 років діє музей, присвячений Василю Кучабському. Є в місті також вулиця, названа на його честь, і місце, де планують спорудити йому пам’ятник. Ба більше, в одному з музеїв Львова Детлеф упізнав свого діда на кількох історичних фотографіях. Значення цих родинних відкриттів посилювалося ще й тією обставиною, що Детлеф до останнього часу навіть не здогадувався про своє українське коріння.
 

Аватар користувача
Володимир Мороз
Member
Member
 
Повідомлень: 2394
З нами з:
31 липня 2007 13:06
Звідки: Київ

Повідомлення Володимир Мороз » 09 листопада 2007 20:31

Після повернення до Німеччини він узявся досліджувати родинні корені. Завдяки нашому контакту вдалося частково розгадати ребус, залишений Василем Кучабським своїм нащадкам. В Україні ніхто не знав про його повоєнну долю, а в Німеччині натомість не здогадувалися про значний український слід у його біографії.

Хоча низка питань ще потребує додаткового дослідження. Наприклад, яким чином родині Кучабських удалося уникнути комуністичних репресій у повоєнний період? За офіційними даними, лише з травня 1945-го по вересень 1946-го до СРСР репатріювали понад п’ять мільйонів осіб, причому майже три мільйони – з радянської зони окупації Німеччини й Австрії. Багато з давніх побратимів Василя Кучабського навіть за менші “злочини” проти комунізму поплатилися життям або роками Колими. Варто згадати хоча б долі таких українських військових діячів, як Осип Думин, Омелян Лисняк, Михайло Матчак, які воювали пліч-о-пліч із Василем Кучабським. Водночас його родина уникла навіть натяків на переслідування.

Дивним є й такий факт. Одразу після війни в Польщі активно розслідували злочини окупаційного періоду. До списку звинувачених автоматично включили й колишнього директора державної бібліотеки в Любліні Василя Кучабського, який нібито був причетний до організації вивезення цінних книжок із Польщі до Німеччини напередодні відступу вермахту. Дивно, що нитка розслідування так і не привела до сусідньої Німецької Демократичної Республіки – держави, що, як і повоєнна Польщі, була радянським сателітом.

Сьогодні складно пояснити причину того, чому Кучабські вирішили осісти саме в провінційному Бланкенбурзі, який входив до радянської зони окупації. Ймовірно, на периферії було значно легше заховатися від каральних служб, ніж у великих містах. Можна також припустити, що Василь мав вагоме “прикриття” з боку доволі впливової особи в Бланкенбурзі. На користь такого припущення свідчить факт роботи Василя в місцевому муніципалітеті впродовж кількох повоєнних років. Свою роль відіграв, напевно, й життєвий досвід, що допоміг уникнути всіх пасток комуністичних спецслужб. Не дивно, що для цього Кучабські мусили на довгі роки відмовитися від будь-яких контактів з українським середовищем.

І Василь, і його дружина Ганна були виховані в українському патріотичному дусі. Обоє боролися за Українську державу зі зброєю в руках. У 1921-1922 роках вони були активістами українського студентського руху в Галичині, закладали підвалини УВО у Львові, обох обвинувачували в організації замаху на польського президента Юзефа Пілсудського у Львові у вересні 1921-го. Після звільнення з в’язниці наприкінці 1922 року, рятуючись від подальших переслідувань, прийняли спільне рішення переїхати до Німеччини, де брали активну участь в українському науковому та культурному житті. В одному з листів до Івана Крип’якевича Василь Кучабський писав: “Щоб ми колись створили свою державу, від нас залежить, чи доложимо усіх зусиль, щоб перемогти. Я особисто хочу ці зусилля класти, бо інакше не було б рації залишатись українцем...”

Через життєві обставини Василь і Ганна Кучабські на довгі роки мусили “перестати бути українцями”. Якою ціною це їм вдалося – сказати складно. Одне відомо однозначно – свій двобій з комуністичною системою вони виграли, ставши одними з тих, хто зумів обвести навколо пальця її каральне “правосуддя”.

Олександр Кучабський, доцент Львівського регіонального інституту Державного управління НАДУ при Президентові України

Зображення
На мою думку, дуже малоімовірно, що спецслужби про В.Кучабського не знали - швидше навпаки... Тоді ця інформація дуже, дуже прикра...
Хоча в Дрездені у 1960-х померли Володимир і Євген Щуровські. Але за ними були тільки УСС і УГА, а не корпус СС, УВО, купа антирадянських та антиросійських ідеологічних та історичних праць. В кого які версії? Здається, десь під Берліном був центр КГБ, який проводив розкладницьку роботу на Заході...
 

Аватар користувача
Володимир Мороз
Member
Member
 
Повідомлень: 2394
З нами з:
31 липня 2007 13:06
Звідки: Київ

Повідомлення Володимир Мороз » 10 листопада 2007 19:49

полк. Сціборський :) , полк. Леонід Костарів %) , полк. Кіндрат Плохий (з Кубані - може в АУНР і не був) та ін.
Приєднані файли
KUN.jpg
 

Аватар користувача
Тинченко
Member
Member
 
Повідомлень: 1244
З нами з:
27 червня 2006 00:40
Звідки: Столиця

Повідомлення Тинченко » 23 листопада 2007 19:10

RAO написав:А що таке, на Вашу думку, порядні окрестри? Орекстри 1920 р. при 6-й стрілецькій дивізії, Охороні Головного Отамана, дивізіоні Алмазова, чи ватага сурмачів полку Чорних Запорожців або "музична ватага" Мазепинського кінного полку були непорядними? Тоді чому? Зрозуміло, що не джаз-оркестр Глена Міллера


Наскільки я пригадую зі спогадів, лише в таборах інтернованих українським підрозділам вдалося за допомогою американської допомогової організації
IMKA (здається) розжитися порядним інструментом. І, мені чомусь здається, що до того часу (тобто -- 1921 р.) перераховані Вами оркестри були лише такими за назвою. Точно знаю, що у травні 1920 р., під час вручення бойового прапору 6-й дивізії, на цій урочистості грав польський оркестр. В Охороні Головного Отамана, чорних запорожців, мазепинців, алмазівців (і цей список можна продовжувати) в 1920 р. було просто по кілька сурмачів. Але ж це не оркестри!

Про Кучабського інформація, звичайно, прикольна.... Я уявляю, як був приголомшений цією новиною Олександр Кучабський (не бачив його вже років 8, завдяки цьоу посиланню дізнався -- чим він займається нині).
Щодо моїх можливих коментарів... Бачите, Ви самі потроху стали здогадуватися про те, як саме діяли органи НКВД-МГБ-КГБ.

Щодо полковника Костаріва... Це міг бути хто завгодно. Зважаючи на те, що навіть Сціборський тут названий цілим полковником, цей Костарів міг навіть і не служити в АУНР. Ну і взагалі варіантів -- достатньо...
 

Поперед.Далі

Повернутись до WWI та Перші визвольні змагання (1914-1922)

Хто зараз онлайн

Зараз переглядають цей форум: Google [Bot] і 5 гостей