Колезький радник » 19 вересня 2013 11:47
Учора шановний balik2 повідомив про оцифрування книги «Українська революція: Документи, 1919–1921».
Скачав і з інтересом переглянув. З деяким здивуванням знайшов матеріал, який стосується моряків-українців флоту Австро-Угорщини.
На сторінці 66 і далі розміщено текст «Воєнно-політичного огляду за 31-го жовтня 2. падолиста 1919 року», в якому на ст. 67 надруковане наступне повідомлення:
«Морське Міністерство налагодило звязок з українсько-військовою морською агентурою за кордоном. Міністерством одержано відомости від військово-морського агента в Відню капітана 2-ої ранги Дашкевича-Горбачевського. Агентура добре розвиває свою діяльність, знайомить ся з ліквідалення між відокремлими (частинами бувшої Австро-Угорщини). Через цю агентуру Україна предявляє свої правні вимоги на де кілька кораблів, згідно розмірам і правам Галичини.
Проведено Міністерством закона про зараховання до Української Державної Фльоти Наддністрянців моряків б. Австро-Угорської Фльоти. Одержано відомости, що в Полю (порт на Адріят. морі) маєть ся білля 2000 Галичан моряків, які при першій можливости і у випадку не обхідности будуть пересилені на Україну.
Військово-морській агентурі надано право запрошувати на службу в Українську Фльоту старших наших Військово-морських Фльот Зах. Ев.
("Народна Воля" з 1-ого листопада).»
Оскільки вищевикладене стосується області моїх пошукових інтересів і може викликати в подальшому певну дискусію, вирішив відпрацювати «на упередження».
За даними самого авторитетного на сьогодні джерела – двохтомника Ханса Хуго Сокола «Österreich–Ungarns Seekrieg 1914-18» – в 1913 році у військово-морському флоті Австро-Угорщини перебувало на службі 20.528 осіб, з яких лише 1,8% були за походженням поляками, а 0,8% - рутенами (українцями). Після мобілізації 1914 року кількість особового складу флоту досягла 33.376 офіцерів, унтер-офіцерів і матросів. Наприкінці Першої світової війни на кораблях, в берегових установах та сухопутних підрозділах флоту служило біля 50 тисяч моряків. Нескладні підрахунки показують, що поляків серед службовців флоту мало бути приблизно 900, а українців – менше 400.
Ще у вересні 1918 році у Полі було засновано конспіративний Польський Комітет з метою захисту власних національних інтересів. Завдяки цілеспрямованій організаційній роботі до служби у новоствореному військово-морському відомстві Польщі вдалося залучити біля 250 моряків колишнього флоту Австро-Угорщини, з яких – 20 офіцерів. Всього ж через Адріатичне море до Італії було переправлено близько 2000 військовослужбовців польської національності, переважно з армійських піхотних частин, які були включені до складу армії генерала Юзефа Галлєра. Вся ця робота була проведена протягом листопада-грудня 1918 року.
Головну базу флоту Полу зайняли італійські війська 5 листопада і через декілька днів на вимогу нових господарів усі моряки колишнього флоту Австро-Угорщини покинули місто. В інших базах (Спліт, Шебеніко, Которська затока), які окупували другі союзники по Антанті, австро-угорські моряки залишалися ще на початку 1919 року.
Моряки-українці (галичани, буковинці, підкарпатці) несли службу в різних підрозділах флоту, своєї організації не створили, тому після закінчення війни до рідних країв добиралися, хто як зумів. Стройових офіцерів, які визнавали себе рутенами, удалось віднайти лише двох. Лише морські лікарі, яких було біля десятка, зібралися потім у Відні під орудою свого колишнього шефа Ярослава Окуневського. В УГА пізніше служили лейтенанти воєнного часу Степан Слєзак і Дмитро Паращук (санітарний). Крім цих двох, в лавах Галицької Армії воював колишній морський кадет, хорват Стефан Руменович, долю якого дослідив шановний Олег Стецишин. Якщо ще й були колишні моряки флоту Двоєдиної монархії в УГА чи Армії УНР, то їх кількість можна «на пальцях перерахувати».
Звідкіля брав дані дуже далекий від флоту Дашкевич-Горбачевський про 2000 моряків-галичан, які начебто перебували у Полі в жовтні 1919 року, навіть придумати важко. На мою думку, сидів він у безпечному Відні і, в міру своїх скромних можливостей і такого ж рівня порядності, відпрацьовував свою заробітну плату.
А в цей час УГА гинула на Вінничині від тифу, яким хворів у тому числі й Дмитро Паращук – колишній санітарний лейтенант флоту Австро-Угорщини.
Щодо претензій ЗУНР, а тим більше УНР, на певну частку при розподілі кораблів та іншого майна k.u.k. Kriegsmarine, ніяких даних не маю.
Цікаво було б ознайомитись із текстом «Закону про зараховання до Української Державної Фльоти Наддністрянців моряків б. Австро-Угорської Фльоти», якщо він був у дійсності.
З незмінною повагою
Л.І.
Надмірна серйозність аж ніяк не сприяє несенню флотської служби, у ній завжди є місце гумору.
Großadmiral Erich Johann Albert Raeder
Флот это серьёзно. Здесь в игрушки не играют и не шутят совсем.
Капитан 1 ранга Мнир Шамильевич Янгаев