Український слід у K.u.K.Kriegsmarine

[Колезький радник]

Учора шановний balik2 повідомив про оцифрування книги «Українська революція: Документи, 1919–1921».
Скачав і з інтересом переглянув. З деяким здивуванням знайшов матеріал, який стосується моряків-українців флоту Австро-Угорщини.
На сторінці 66 і далі розміщено текст «Воєнно-політичного огляду за 31-го жовтня 2. падолиста 1919 року», в якому на ст. 67 надруковане наступне повідомлення:

«Морське Міністерство налагодило звязок з українсько-військовою морською агентурою за кордоном. Міністерством одержано відомости від військово-морського агента в Відню капітана 2-ої ранги Дашкевича-Горбачевського. Агентура добре розвиває свою діяльність, знайомить ся з ліквідалення між відокремлими (частинами бувшої Австро-Угорщини). Через цю агентуру Україна предявляє свої правні вимоги на де кілька кораблів, згідно розмірам і правам Галичини.
Проведено Міністерством закона про зараховання до Української Державної Фльоти Наддністрянців моряків б. Австро-Угорської Фльоти. Одержано відомости, що в Полю (порт на Адріят. морі) маєть ся білля 2000 Галичан моряків, які при першій можливости і у випадку не обхідности будуть пересилені на Україну.
Військово-морській агентурі надано право запрошувати на службу в Українську Фльоту старших наших Військово-морських Фльот Зах. Ев.
("Народна Воля" з 1-ого листопада).»

Оскільки вищевикладене стосується області моїх пошукових інтересів і може викликати в подальшому певну дискусію, вирішив відпрацювати «на упередження».

За даними самого авторитетного на сьогодні джерела – двохтомника Ханса Хуго Сокола «Österreich–Ungarns Seekrieg 1914-18» – в 1913 році у військово-морському флоті Австро-Угорщини перебувало на службі 20.528 осіб, з яких лише 1,8% були за походженням поляками, а 0,8% - рутенами (українцями). Після мобілізації 1914 року кількість особового складу флоту досягла 33.376 офіцерів, унтер-офіцерів і матросів. Наприкінці Першої світової війни на кораблях, в берегових установах та сухопутних підрозділах флоту служило біля 50 тисяч моряків. Нескладні підрахунки показують, що поляків серед службовців флоту мало бути приблизно 900, а українців – менше 400.

Ще у вересні 1918 році у Полі було засновано конспіративний Польський Комітет з метою захисту власних національних інтересів. Завдяки цілеспрямованій організаційній роботі до служби у новоствореному військово-морському відомстві Польщі вдалося залучити біля 250 моряків колишнього флоту Австро-Угорщини, з яких – 20 офіцерів. Всього ж через Адріатичне море до Італії було переправлено близько 2000 військовослужбовців польської національності, переважно з армійських піхотних частин, які були включені до складу армії генерала Юзефа Галлєра. Вся ця робота була проведена протягом листопада-грудня 1918 року.

Головну базу флоту Полу зайняли італійські війська 5 листопада і через декілька днів на вимогу нових господарів усі моряки колишнього флоту Австро-Угорщини покинули місто. В інших базах (Спліт, Шебеніко, Которська затока), які окупували другі союзники по Антанті, австро-угорські моряки залишалися ще на початку 1919 року.

Моряки-українці (галичани, буковинці, підкарпатці) несли службу в різних підрозділах флоту, своєї організації не створили, тому після закінчення війни до рідних країв добиралися, хто як зумів. Стройових офіцерів, які визнавали себе рутенами, удалось віднайти лише двох. Лише морські лікарі, яких було біля десятка, зібралися потім у Відні під орудою свого колишнього шефа Ярослава Окуневського. В УГА пізніше служили лейтенанти воєнного часу Степан Слєзак і Дмитро Паращук (санітарний). Крім цих двох, в лавах Галицької Армії воював колишній морський кадет, хорват Стефан Руменович, долю якого дослідив шановний Олег Стецишин. Якщо ще й були колишні моряки флоту Двоєдиної монархії в УГА чи Армії УНР, то їх кількість можна «на пальцях перерахувати».

Звідкіля брав дані дуже далекий від флоту Дашкевич-Горбачевський про 2000 моряків-галичан, які начебто перебували у Полі в жовтні 1919 року, навіть придумати важко. На мою думку, сидів він у безпечному Відні і, в міру своїх скромних можливостей і такого ж рівня порядності, відпрацьовував свою заробітну плату.

А в цей час УГА гинула на Вінничині від тифу, яким хворів у тому числі й Дмитро Паращук – колишній санітарний лейтенант флоту Австро-Угорщини.
Щодо претензій ЗУНР, а тим більше УНР, на певну частку при розподілі кораблів та іншого майна k.u.k. Kriegsmarine, ніяких даних не маю.
Цікаво було б ознайомитись із текстом «Закону про зараховання до Української Державної Фльоти Наддністрянців моряків б. Австро-Угорської Фльоти», якщо він був у дійсності.

З незмінною повагою
Л.І.

[Adam]

Цікаво!

[KaiserAdler]

У
Цікаво було б ознайомитись із текстом «Закону про зараховання до Української Державної Фльоти Наддністрянців моряків б. Австро-Угорської Фльоти», якщо він був у дійсності.

Той закон ніби трохи інакше звався:

В цьому ж уривку і джерело наведено, де закон опублікований.

Звичайно, що закон існував. Створення і діяльність полку Морської Піхоти (полк рахується в Армії УНР, комплектується з громадян ЗОУНР але під командою старшин УНР, відзнаки же подібні до вживаємих в Армії ЗОУНР) - тому підтвердження.

Це, фактично, дітище Соборної України...

[Колезький радник]

В цьому ж уривку і джерело наведено, де закон опублікований. Звичайно, що закон існував.

Дякую за повну і всесторонню інформацію!
Залишилось лише знайти джерело та опрацювати текст Закону. Яка дрібниця!
Щоб не бути в боргу, радий Вас проінформувати, що цікаві дані про діяльність флоту Української Держави містяться у главі
"Österreichisch–ungarische Seeleute im Schwarzen Meere" книги "Österreich–Ungarns Seekrieg 1914-18", Band 2, Hans Hugo Sokol, Graz, 1967.
Користуйтесь, будь ласка!
З незмінною повагою
Л.І.

[KaiserAdler]

Вашу іронію зрозумів, але щиро сподівався, що то, може, бодай-чим допоможе.

[KaiserAdler]

До речі, як там щодо вихідців з А-У. флоту в нашій морській піхоті? С. Шрамченко подає щонайменше про трьох матросів австро-угорського флоту в українській морській піхоті, один з яких був з "Вірібусу Унітісу".

[Колезький радник]

До речі, як там щодо вихідців з А-У. флоту в нашій морській піхоті?
С. Шрамченко подає щонайменше про трьох матросів австро-угорського флоту в українській морській піхоті,
один з яких був з "Вірібусу Унітісу".

Оскільки твори Шрамченка не входять до сфери моїх пошуків, то "там" - це у Вас.
Мовивши "А", кажіть і "Б", тобто те, що cаме подав Шрамченко.
А я спробую пошукати їх прізвища у своїх джерелах по k.u.k. Kriegsmarine.
Оце і буде "VIRIBUS UNITIS", тобто "СПІЛЬНИМИ ЗУСИЛЛЯМИ".
З незмінною повагою
Л.І.

[KaiserAdler]

Оскільки твори Шрамченка не входять до сфери моїх пошуків, то "там" - це у Вас.
Мовивши "А", кажіть і "Б", тобто те, що cаме подав Шрамченко.
А я спробую пошукати їх прізвища у своїх джерелах по k.u.k. Kriegsmarine.
Оце і буде "VIRIBUS UNITIS", тобто "СПІЛЬНИМИ ЗУСИЛЛЯМИ".
З незмінною повагою
Л.І.

О, вибачайте, я ж бо думав що це Вам відомо. В творі Український Морський Міністр Старший Лейтенант фльоти М. І. Білінський//Літопис Червоної Калини. — Львів. — 1932. — Ч. 9. — с. 17— 20. є така інформація (нажаль, без прізвищ):

По прибуттю до Рівного Мих. Ів. наказав мені зараз же виставити варту з морців перед нашим вагоном. Річ в тому, що Мих. Ів. наказав взяти з Морського полку 3 морців (б. австро-угорської фльоти, один з яких був навіть з загинувшого лінійного корабля-дреднавта «Viribus-Unitis») на ординарців міністра. До них додано одного воєнно-морського рангового М. К. Тименка з Морського Міністерства. З них я і установив почесну варту перед ваrоном. На стрічках моряцьких шапок, які вони носили, був напис (тимчасом): «Українська Фльота».

В іншому творі Українська Морська Піхота 1917-1920 рр.//Літопис Червоної Калини. — Львів. — 1934. — Ч. 11, с. 13-17 читаємо:

Я тільки уточню, що прізвище того галичанина (загинув під м. Фельштином) було Любич-Могильницький. Це бувший матрос австро-угорського флоту, який деякий час був підлеглим авторові цих рядків як ординарець морського міністра. За морський сприт і тямковитість його допущено до виконання обов'язків молодшого адміністративного старшини в полку, маючи на увазі з часом надати йому старшинську рангу.

[Колезький радник]

Дякую за цікаву інформацію. "Уволік до будки".
На жаль, вести пошук моряків-українців k.u.k. Kriegsmarine досить складно. Їх прізвища, як правило, "перекликаються"
з польськими, чеськими та й хорватськими також. А розповсюджені імена (Йосип, Павло, Петро, Степан тощо) флотські писарі
адаптували до німецьких (Joseph, Paul, Peter, Stephan). Треба було мати тверду вдачу Дмитра Паращука, щоб у всіх
документах (крім російсько-радянських!) його ім`я писалось як "Dmytro".
"Виручають" також звичні українські імена, які мало застосовували інші націїї Двоєдиної (Остап, Орест, Назар та інші).
Крім того, прізвища писались латиною згідно з правилами правопису рідної чи близької нації моряка. Для українців
це була польська мова. Тому цілком наше прізвище "Новак" могло писатись як "Novak" (для чехів) або "Nowak" (для поляків і
українців).
А Остап Чичун, щодо однофамільців якого я даремно просив узнати жителів Стрия, в австрійських документах значився
як "Ostap Cyciw". Писарі писали, як "Бог на душу поклав".
З офіцерами і чиновниками простіше, адже їх анкетних даних у довідниках приведено чимало.
А щодо "нижніх чинів" чи "мужви" (Mannschaft), тобто матросів та нижчих унтер-офіцерів, все значно складніше. Мені доступні
лише прізвища загиблих, тих, які попали в полон, а також нагороджених медалями й орденами. Звичайно, що місце народження
та віросповідання в цих документах не вказані.
Любича-Могильницького серед них поки-що не знайшов.
Однак, впевнений, що до вікового ювілею Великої війни австрійці повинні викласти до Мережі певні документи.
З незмінною повагою
Л.І.

[Колезький радник]

Нещодавно повернувся з двотижневого вояжу по Буковині й Галичині. Багато вражень, переважно позитивних. Поїздка виявилася досить результативно.
Залишилось лише реалізувати отримані результати.
Перед від’їздом приготував невеличкі подарунки нащадкам моряків цісарського флоту.
Їм сподобалось.
Викладаю копію буклету, присвяченого нагородам д-ра Ореста Зарицького.
Щоб було з чим порівнювати, дублюю буклет з нагородами д-ра Ярослава Окуневського, виготовлений три роки тому.
Повторюю ще раз – Ярослав Окуневський був чесною людиною. Ордена Почесного легіону Французької республіки він не мав.




З незмінною повагою
Л.І.

[Adam]

А дати нагороджень Окуневського невідомі?

[Колезький радник]

А дати нагороджень Окуневського невідомі?

Роки нагороджень відомі всі, а точні дати - лише часів Великої війни.
Але то був "пробний" випуск 2010 року, тому нічого міняти в ньому не став.
А буклети Зарицького та інших уже (на мою думку ) удосконалені.
З незмінною повагою
Л.І.

[Adam]

Так — добра справа, добра робота!

[Колезький радник]

Я вибачаюсь, що ще не встиг Вам подякувати за Ваш Сайт, адже саме з нього
я брав основний обсяг інформації про нагороди!
З незмінною повагою
Л.І.

[Колезький радник]

Приємно, коли пошукова робота, хоч і рідко, дає реальний результат.
Восени цього року на могилі доктора Ореста Зарицького і його племінниці Ірени Сохоцької
встановлена надгробна плита :

Споменик виготовлено з ініціативи і коштом двоюрідних правнучок моряка - Зореслави Жолнович із селища Олесько Буського району, Ярослави і Лідії Квасниці із Львова.
Могила д-ра Ореста Зарицького знаходиться на цвинтарі села Нище, Зборівського району, Тернопільської області.
Фото д-ра Олега Скульського із Червонограда, завдяки якому стало відомим місце поховання Зарицького.
Ще одна могила з багатьох на нашій землі перестала бути безіменною!