Осип Букшований--нарис біографії

[Володимир Мороз]

Наш Цяпка гордо крутить вуси,
Комісаром червоним став:
\"Тепер нам, каже, Усусуси,
Нема безділля ні забав!
Тепер нам покріпити сили
І разом бити ворогів
З червоними, щоб ми збудили
Червоної калини спів\"...
Комісаром червоним Цяпка
Як став, все мрів в нічну пору:
\"Ні, не здурила прапрабабка,
Я йду вперед, я йду в гору!
Поволи сили позбіраю,
З престола Лєніна змету,
І на престолі сам засяю,
Підчиню Київу Москву!\"
Так Цяпка мріями ширяє,
Аж тут Ґадзінський прибіга.
Червоний він мітинг скликає,
І завзиває всю ЧУГА.
Зібралося стрільців чимало.
В рядах, як ялося, стоять -
Ґадзінський наче кіт на сало
Глядить на всю стрілецьку знать.
\"Товариш Цяпка наш предсідннк!\"
Всі в голос як один стрільці.
Поглянув Цяпка як побідник
І на трибуні на стільці
Засів: \"Тебе, червоний князю.
Я прошу в секретарі тут -
Чорнилом мажеш ти як мазю,
Пером мене заженеш в кут!
Сідай пиши, що говорити
Буде тут братство січове!\"
Тоді Угрин: \"Ну, щож робити?\"
Засів, узяв перо нове...
Аж тут Ґадзінський слова просить
І Цяпка слово дав йому.
Ґадзінський різко й довго досить
Слів кровожадних сипав тьму:
\"Стрільці! Як стали ми червоні,
То вам над цим подумать слід.
Гадюк, що в вашім звились лоні.
Причину ваших лих і бід
Старшини вашої позбутись
Вже крайня вам прийшла пора
Й будете всі щасливі чутись.
Тож геть старшину до Дніпра!..
Вона з Петлюрою зас звела.
З Денікіном також вона.
До цього лиш вона привела
Що в ворога Галичина!
Тож ще раз кажу: Геть старшину!
Причину жовто-синіх мрій -
Рубайте, ріжте в цю хвилину.
Хай до землі йде на погній!\"
Говорить він, і зір крівавий
Немов гадючий посила
Старшині, усміх свій лукавий
І пястуком бє край стола.
Мовчать усі, всіх дрож проймає
Таж він старшина чей також.
Аж тут стрілець в гору знимає
Рамя й кричить: \"Ні, це не мож
Вже видержать! Таж ця старшина
Вся рідна нам від кости кість.
Народу рідного дитина!
І слухать це збірає злість -
Вониж нас в горю не кидали.
Як тиф десяткував нас всіх.
Мов рідна ненька доглядали -
Тож йти на них, цеж бувби гріх!
Без них ми мов овець отара,
Що йде сама без пастуха,
Отверта вся вовкам кошара;
Миж Усусуси не глуха
Юрба, ми військо вірне й карне.
Ми і старшини всі одно,
Підуть змагання геть на марне,
Як поріжнить нас схоче хто!\"...
Тут \"Славно, славно!\" загреміло
Неначе із одних грудей
Усе стрілецтво, гордо й сміло,
Огонь аж бив усім з очей!
Ґадзінський зблід - тоді промову
Палку сам Цяпка почина:
Признали думку ви здорову,
Радіє вами Вітчина!
Ми вже тоді були червоні.
Як в перше рушили на бій,
В червоноїж калини лоні
Ми ідеал ховали свій!
Та хай це знає світ і люде:
Голубе наше небо те
Нам дороге було тай буде
І сонце наше золоте -
Тож прапор наш жовтоголубий.
І гордий тризуб наш по вік,
Як був і досі, буде любий,
Не кинемо його на бік!
Ми злотий тризуб в синім полі
В червоні рямці уберем,
Червоні ми, бо сонце Волі
Червоно світить в наш терем!\"
Ґаздінський слухає й синіє
І лютий, жовкне у очах
У нього світ, та вже не сміє
Кричать, бо в серці чує страх -
Довколаж нього Усусуси,
Блідий з мітінгу він пішов,
Та не позбувся він покуси
Пролити всю старшинську кров.

[Володимир Мороз]

...
Вонаж його неначе мати
Голубить й каже так сумна:
\"Нема часу нам на розмову...
Ти зараз відсіля тікай.
На села, в глушу, у діброву,
До Шепеля шляху питай!
Враз з ним воюй за Україну,
Рятунок він єдиний наш,
А ні, все піде на руїну.
Ти рад розумних йому даш!
За містом чура твій на тебе
Із сивим жде конем твоїм.
Ось маєш гроші на потреби!\"...
Й стрілою вбігла в близький дім!
Постояв Цяпка ще хвилину,
Поставив палець на чоло:
\"Чи житиму я, чи загину,
Та рятувати йду село!\"
Іде, аж дивиться край шляху
Жде Гарасим його з конем -
Вже на коні з одного маху
Й до Шепеля прибув ще днем.
Зрадів аж Шепель, як побачив,
Що Цяпка іде у табор -
\"Вітай, вітай у нас козаче,
Ти наш новітній Святогор -
Нема тобі між нами пари -
Я з радости кричу \"Спалать!\"
Й беру тебе у секретаря,
Будеш накази нам писать!\"...
\"Накази? Ну, евентуальне
До цего здібність маю я!\"
\"Я знаю, бо Цьвірко похвально
Все згадував твоє імя!\"
\"Цьвірко є тут?\" \"А вжеж у мене!\"
\"Ну, так гаразд, ми знов разом\"
Тай до Цвірка. А цей печене
Їв порося і не вином
Все заливав, а самогоном.
Як Цяпка тільки увійшов,
Він привітав його проклоном
Щирісіньким, так все любов
У нього озивалась щира.
В обійми Цяпку ухопив
\"Сідай зі мною тут до пира!\"
І Цяпка сів і їв і пив.
Так Цяпка в Шепеля остався
І писарем у нього став,
Життю повстанців приглядався,
І під кущем зеленим спав.
Припало те життє юнацьке
Буйнеє Цяпці до смаку -
Життя непевне, гайдамацьке
Збудило буйність в козаку.
І знов при самогоні мрії
Пестить наш Цяпка раз-у-раз.
А Шепель золотить надії,
Як каже готовить наказ.
Цвірко не тратить свого тону,
Приносить все веселу вість,
Ну тай бочілку самогону,
І пє тай сало смачно їсть.
Наш Цяпка не остав по заду.
І пє і їсть і їсть пє -
Аж Шепель кличе на нараду,
Бо ворог звідусіль вже бє!
\"На місто треба нам напасти.
Червоні там справляють пир,
Візьмем в полон червоні власти,
Свяченим всі підуть на жир.
Сказав так Шепель, а повстанці
На це всі гримнули ура,
Рушаймо ми у рано в ранці.
Найкраща буде це пора -
Вони по пирі будуть спати
Безпечним і глибоким сном, -
Найперше вдарим на гармати
А потім враз на губнарком.
І касу їх ми заберемо
Дістали вчора там рублів,
На касарні піде окремо
Цвірко в дві сотні козаків\".

[Володимир Мороз]

...
Як зараз рушили в похід,
Ішли бадьоро всі і сміло,
Неначе в гості на обід.
Червоні сном твердим ще спали,
По пирі, з шумом в головах,
І варти заслані куняли
Безпечно всюди по кутах.
Аж тут ізлинули грозою
Повстанці Шепеля на них,
Побили їх усіх без бою,
З полон не брали ніяких.
Із грішми захопили касу,
Гармат чотири узяли
І стрілива набрали масу,
Й безпечно з міста утекли.
Розплющив губксмісар очі:
Нема ні каси ні гармат,
Повстанці наче в темінь ночи
Втонули, десь узяв їх кат!
Комісар лютий, команданта
До себе кличе і кричить:
\"Зловіть мені ви цего франта,
Зловіть мені його в цю мить\".
Й червоні сіли вже на коні,
Сліди ведуть їх в темний ліс,
Ой. бистро гнали у погоні
Неначе буйний вихор ніс.
У лісі вже Цьвірко тай Цяпка
Згубили отаманів слід,
Не помогла тут Цяпці мапка,
Попалися немов під лід.
Вже доганяють їх червоні,
Вже чути крісову стрільбу,
Іржать уже червоних коні...
\"Рішиться нам на боротьбу
Тут треба, виходу не має!\"
Цвірко до Цяпки каже так.
А Цяпка враз відповідає:
\"Родився чей на це козак!\"
І завернув Цвірко стрілою
І своїм вже дає приказ:
\"Козацтво, в бій усе за мною
Нехай попаматають нас!\"
Повстанців двацять при Цвіркові,
Вся решта з Шепелем пішла -
Безпечні вже тамті в діброві,
Пирують певно без стола.
Та двацятка хоробра дуже,
Усі завзятці як один -
\"Враз в бій рушаймо, Цяпко-друже
Бо ти лицарства всего клин!\"
Та ба! Червоних сила, сила,
Повстанців лиш малий гурток.
\"Дріжить наш Цяпка: \"Тут могила,
Пропала мила тай дімок!\"...
Аж дивиться дупло у дубі
І Цяпка шусть мерщій в дупло,
Укрився в нім неначе в шубі,
А в лісі все іще гуло.
Нараз затихло все довкола
І Цяпка виглянув з дупла.
А зір у Цяпки як в сокола:
\"Червоні збили нас до тла,
Чи може наша перемога?\"
Аж щось за дубом тупотить.
Там поза дуб вела дорога,
Ішло червоних ще досить.
Наш Цяпка мов задеревілий
Стовпом стояв так у дуплі,
Як полотно те побілілий -
Підходять близько Москалі
І Цяпку із дупла дістали,
Звязали, в город вже ведуть,
В \"Чека\", де нічю ще гуляли;
Щоби зробить йому капут.
На допиті зітхає Цяпка.
Ніщо при ньому не найшли,
Пропала в лісі навіть мапка,
Назад в підвали повели.
Водили довго та питали,
Поважно Цяпка говорив,
Сміялись з Цяпки там на салі
Бо їм наплів усяких див.
В кінці сказали: - \"Ну, небоже,
Ти славний Цяпка Скоропад,
Підеш на Біле Запороже
Лицарський заводити лад!\"
Заслали аж над Біле Море
Де вічна студінь і леди
Повезли в снігові простори
В країну ночі тай біди.

[Володимир Мороз]

Вибачте за розлогі цитати, але переказати цей образний текст занадто складно А, ще про те, чим Цяпка займався після 1.11.1918 р. в Галичині:

Осінній ранок і холодний
Сповитий сірим туманом.
Товчеться гайворон голодний
І Львів дрімає тихим сном.
На ратуша вежі високо
Не має більше наш прапор!
Не розпинає він широко
Свій благодійний омофор!
Та є надія, сильна золя
У серцях молодих стрільців
Ще усміхнеться краща доля
Вони обложать місто Львів.
Коби лишень були гармати
Не було би великих мук
Та покищо ніде їх взяти
А без гармат то як без рук.
Почув і Цяпка наш про лихо
Що недостача нам гармат
Й подумав у душі він тихо:
\"Тут тільки наш порадить брат\".
Ідуть Мадяри з України
Везуть гармати і стрільна.
Тікають у свої країни -
Думає Цяпка: \"Ось і на!
Будемо ми гармати мати!\"
Взяв на борзі кількох стрільців
І крик зросив: .Давай гармати!\"
Немтуд із дива остовпів...
Як Цяпки лиш побачив вуси,
Й грізний його лицарський вид!
Хоча не всі Немтуди труси
Та командант був мабуть Жид
Чи може Румун, бо на диво
Лишив гармати та стрільна -
\"Ну\" каже Цяпка \"маєм жниво
Зрадіє вся Галичина!
Тепер на Львів рушаєм браття
Лиш де гарматників набрать?..
Та є в лопатників завзяття
Не шкодить нам попробувать!\"

***

На Львів рушати каже Цяпка
Дає лопатникам приказ
І вже в руках у нього мапка:
\"За мною хлопці в добрий час!\"
І гордо показав рукою
Тай сивого досів коня-
Йшли кілька днів ось так в спокою-
До Винник підійшли за дня.
Аж звідкись. Бог це знає звідки,
Чи сплетні принесли чи страх,
Казали достовірні свідки,
Що ворог криється в лісах.
Тут Цяпка підкрутивши вуси:
\"Евентуальне в тоє грай!
Гей хлопці, ми стрільці не гуси
Гармати в нас! Ану стріляй!\"
Лопатники взялись до діла
Набили і ціляють враз
А в Цяпки міна горда сміла:
\"Тепер вони пізнають нас!
Буде для них проклятих кара!\"
І чути вже в повітрі свист
І гук і грім і диму хмара
І Цяпка задріжав мов лист.
Розплився дим і стало тихо
Аж тут з одної сторони
Несеться крик: \"Це що за лихо!
Стріляти в наші комини?\"...
До Цяпки йдуть з жалями люде
А Цяпка лютий наче біс:
\"Не можна, трафити усюди!
Раз трафиш в комин раз у ліс!
Тут чорт якийсь мішає справу
Заліз у дула від гармат
І підриває добру славу,
Я чортови ні сват ні брат!
Та я і чорта не боюся,
Бо дамся ще йому в знаки,
Із ваших всіх уваг сміюся
Цивілі ви і дураки!

[Володимир Мороз]

Не знаєте що це гармати
І вам здається легка річ
У ліс на ворога стріляти!
Тікайте геть із моїх віч!
Побачите, що я зумію
Із ліса вигнать ворогів!
Шрапнелями на ліс посію
Розлетяться на сто чортів!\"
Та люди стали ще молити,
Щоби огонь свій переніс
\"Евентуальне щож робити
Нехай його ухопить біс!
Буду на місто Львів стріляти...
Туди попадуть вже стрільна:
Набити хлопці і ціляти!
Якщо гармата є вільна.
Або задждіть! Дамо відразу
Ціліську серію на Львів,
Нехай почує добре зразу
Щоб в друге битись не хотів.
\"Увага: Сальва за покотом!\"
Аж затряслися небеса...
Лице з ляку облялось потом
Довкола пусто ані пса.
Румовищ зже ціліські гори
Валяться з куряві доми
І відгуком лунають бори
І жах пекольний між людьми:
\"Ратуйте! пропадем невинно
Від наших власних тут гармат!
Воно так бути неповинно,
Щоб марно гинув рідний брат!
Ми до команди всі підемо,
Бо дежє хто вигадав таке!
На вас жалобу занесемо
Бо ми нещасні бідаки...
Отут не лишимось зимою,
На цім румовищу без хат,
Коли прийдеться так без бою
Від своїх гинути гранат!..\"
\"Не плачте люди не ридайте\"
До них промовив Цяпка знов
\"На мене ви не нарікайте
Я шкоду повернуть готов!\"
І тисяч гривен витягає
Дає хазяйці він за дах
Не варта більше кожний знає
Тож баба втішилась що страх.
Ще двом дає за хлів і кучу,
За комини також платить
І просить вибачить за бучу
А люди: \"Хай вам Бог простить!
Бо зи не винні, лиш гармати!
І може вже у кращий час,
Як ліпше навчитесь стріляти
Назад повернете до нас\"...
\"Гаразд, мабуть колись прийдеться
Не знать що доля принесе
Гора з горою не зійдеться
А люди сходяться усе!\".
По тих словах він глянув скоса
І довго думав ще потім
І висікав з хустину носа
І приказ хлопцям дав своїм:
\"Ще заки рушимо походом
Возміть ви дешо тютюну,
Такий тютюн придасться згодом
Винницький добрий що аж ну!
Беріть його таки до сита
Щоби кожнісінькому було!\"...
Хтось крикнув: \"Фабрика розбита
І пусткою стоїть давно!\"
\"Як так - пропало! дуже шкода!
Даром прогаяли ми час
Колись траплялася нагода
Лиш не тепер і не для нас!\".
І зараз сів на свою шкапу
Острогами кобилі дав
І оком кинув ще у мапу,
Напівніч їхати казав.

[Batjar]

Дякую за цікаву поему, друже Володимире.

Щодо стрільби Цяпки з гармат під Винниками. Боюся, що це лише поетичний образ, викликаний, НМСД, цікавими \"обабічними\" претензіями щодо бомбардування українцями Львова. З одного боку, львів'яни стверджували, що українські інституції та мешканці страждають від обстрілу так само, як польські. На доказ тому - стрільно у Преображенській церкві, яке бачимо і сьогодні. З іншого боку, серед старшого покоління широко побутувала думка, що саме завдяки недостатній рішучості в плані бомбардування міста, поляки змогли Львів удержати.

А з поеми чітко видно, що її герой не дав би си ради не то з батерійов, а зі звичайним крісом. Клоун...

[Тинченко]

Ось яке питання. З 1913 (1912?) О.Букшований був старшиною 30-го піхотного полку у Лемберзі. Наскільки я розумію -- запасним. Але це -- лише здогад. Отже питання: коли він закінчив Львівську політехніку (чи закінчив)? А якщо так, то, судячи з усього, у 1911 (1912?) був покликаний до війська, відбув щонайменше рік служби однорічником та склав іспити на перше офіцерське звання.
Чи, може, він не закінчував політехніки, та просто перейшов до армії?
Які є дані або варіанти?
На превеликий жаль, списків запасових старшин (та і кадрових також) 30-го піхотного полку на 1912-1913 рр. я не маю. Отож -- провірити не має де.

[Adam]

Ярославе! \"Однорічна служба\" пропонувалася всім, хто на момент призиву у військо отримав повну СЕРЕДНЮ освіту.

Военнообязанным, которые к моменту призыва на действительную военную службу получили аттестат о среднем образовании, но не желали поступать в военно-учебное заведение, предлагались особые условия – пройти службу в качестве вольноопределяющегося в течение одного года. Это делалось в первую очередь для того, чтобы подготовить на случай войны достаточное количество офицеров резерва, а с другой – насытить армию образованными людьми. Аттестат нужно было получить до исполнения 21 года, то есть до того момента, когда отобранных в 19 лет по жеребьевке призывали на действительную службу. Давшие согласие стать вольноопределяющимися тянули жребий и согласно ему распределялись по воинским частям различных родов оружия (кроме кавалерии). Студенты вузов дополнительно получали право выбора рода оружия и могли претендовать на острочку для окончания своего образования, но только до исполнения 25 лет. Те, кто самостоятельно выбирал кавалерию, должны были не только покрыть расходы на службу, обмундирование и т.д., что требовалось от всех «годичников», но и содержать за свой счет собственную лошадь, оплачивать седловку и тому подобное. Зато они обладали правом проживания вне казармы, чего их коллеги в других родах войск были лишены. Первые 2 месяца вольноопределяющиеся проходили службу в войсках, следующие 6 – в офицерской школе резерва и еще 4 – опять в войсках. К концу службы вольноопределяющийся проходил все унтер-офицерские звания и мог выбирать между дальнейшим прохождением действительной военной службы и зачислением в резерв. В любом случаи он должен был сдать специальный экзамен на временное звание кандидата в прапорщики. Результативность обучения на курсах оценивала специальная комиссия, а в войсках – командир подразделения. На основании этих двух мнений конечное решение о пригодности выносила специальная офицерская корпусная коллегия. Еще один экзамен приносил пожелавшим остаться в армии звание прапорщика, хотя они считались и ниже прапорщиков, выпущенных кадетскими школами. Это проявлялось в процессе продвижения по служебной лестнице и получении очередных званий. Те же, кто выбирал переход в резерв, позже получали звание «прапорщика резерва» автоматически. Лица, не прошедшие испытание, продолжали службу на общих началах в качестве призванных в нижние чины.

Таким чином, Букшований також мав нагоду отримати \"фєнріха\" (а це не перше офіцерське звання!!!) як до освіти в Політехніці, так й під час її.

[Володимир Мороз]

\"Енциклопедія Коломийщини\" подає, що Коломийську гімназію Осип Букшований закінчив у 1908 р.

[Тинченко]

Таким чином, Букшований також мав нагоду отримати "фєнріха" (а це не перше офіцерське звання!!!) як до освіти в Політехніці, так й під час її.

Дмитре! Дякую за роз`яснення. Цю схему я приблизно знаю. Я запитував про певні дані щодо Букшованого. На превеликий жаль, доки що не розібрався

[dytyna]

23 вересня 1933 р: арешт, вирок--10 років. Соловки. Розстріляний в листопаді 1937 р. Реабілітований у 1959.

23 вересня 1933 р. був арештований радянськими спецслужбами, засуджений на 10 років (тоді ж була арештована більша кількість галичан, що перейшли до УРСР і працювали там на різних посадах). Звинувачений в тому, що „за завданням закордонного центру УВО був перекинутий на Україну, де разом з керівництвом УВО на Україні, і, зокрема, Коссаком Г., був одним з організаторів військового шпигунства в Червоній армії\" (цитата за А. Кентієм). [...]
Переважно в біографіях пишуть „подальша доля невідома”. В окремих джерелах стверджується, що Букшованого розстріляли у листопаді 1937 р. Анатолій Кентій стверджує, що Букшованого розстріляли 25 жовтня 1937 р. за постановою особливої трійки УНКВС Ленінградської області.

З розстрільного списку другого соловецького етапу:

Букшованный Осип Иванович, 1890 г. р., уроженец Галиции, украинец, б. член КП Западной Украины, служащий. Судебной тройкой при Коллегии ГПУ УССР 23.09.1933 г. осужден по ст. 54-10-11 УК УССР на 10 лет ИТЛ. Отбывал наказание в Соловецкой тюрьме. Особой тройкой УНКВД ЛО 25.11.1937 г. приговорен по ст. 58-10-11 УК УССР УК РСФСР к высшей мере наказания. Расстрелян в г. Ленинград 8.12.1937 г.

Ще раз щодо дат. Оскільки в 1937 році розстрілювали планово (про виконання треба було прозвітувати), а не стихійно, то дати можна відслідкувати.
9-14.10.1937 були перші засідання "трійки", українські групи розглядалися 9, 10 і 14 жовтня. За цими списками розстрілювали 27 жовтня, 1-3 листопада.
11 і 25 листопада (не жовтня!) було наступне рішення, ув’язнених повезли в Ленінград, всю групу українців розстріляли 8 грудня 1937 року.
Чому Букшований не потрапив на перший етап разом із практично всіма галичанами-"націоналістами" (вирок від 23.09.1933) - незрозуміло, скорше за все, десь справа загубилась... А може, в тому була якась тонка чекістська логіка.
До речі, де саме розстрілювали в Ленінграді - досі не встановлено, хоча прийнято вважати, що від серпня 1937 року тіла вивозили в могильник у Левашовському пустищі (т.зв. Парголовська дача), хоча були й інші місця для захоронень. Так чи інакше, наведену вище довідку можна знайти в книгах пам’яті "Северо-запад России" на http://www.visz.nlr.ru/.

[Gebirgerfahren]

Если хорошо поискать, то можно найти первоисточники про прохождение службы Букшованым в А.В. армии. Они находятся в Лемберге (как выразился п. Тынченко) в Центральном историческом архиве. Если коротко: Йозеф (Осип) Букшованый 1890 г.р., с. Жабье, Косовского повиту, Галиция, 05.10.1911 приделен к 2-й роте 24-го пехотного полка как пехотинец. На момент поступления на службу, в графе образование - гимназия. По документам, получил отсрочку от службы до 01.11.12. Уже 16.07.12 переведен, уже как однолетний доброволец, в 30-й пехотный полк в 2-ю эрзац роту (подготовка л/с). Служа в 30-м полку, был повышен до титуляр-ефрейтора 20.03.13, тит.-капрала 07.08.13, фельдфебеля резерва - 08.04.14. Был награжден памятным мобилизационным крестом 1912-1913 гг. Войну встретил фельдфебелем резерва, мобилизован 04.08.14. Звание кадета резерва получил 03.12.14. Букшованый всю войну числился за 30-м полком. Звание лейтенанта резерва он получил 21.07.15, а оберлейтенанта резерва - 17.08.17.
В справке о его прибытии из плена чётко пишется: Легион оберлейтенант Букшованый (лейтенант резерва 30-го пех. полка). Звания, точнее должности, в легионе не приравнивались к воинским званиям офицеров действующей службы или резерва. Букшованый дослужился до легион-гауптмана (сотника) в легионе, но с точки зрения военного министерства, остался оберлейтенантом резерва. Есть красивое фото Степана Шухевича с майорскими знаками отличия (в легионе он был отаманом=майор). Но когда он был переведен из легиона в войска, надел свои оберлейтенантские звёздочки (это звание он получил в ноябре 1914 г.) и дослужился до ландштурм гауптмана резерва. К легионерам военное начальство пробовало предъявлять претензии за самоуправство в ношении воинских знаков различия - но на фронте, вероятно, на это смотрели сквозь пальцы.
Кстати, про награждения Букшованого тур. орденом "Железного полумесяца" и герм. "Железным крестом" в доках ни слова. Кроме памятного креста, есть военный крест 3-го класа с военными отличиями и мечами и медаль "сигнум лаудис" в бронзе на ленте креста военных заслуг с мечами.
К сожалению, о посещении занятий в университете, в воен. документах ничего не сказано. Теоретически, мог посещать занятия в 1911-14 гг., с перерывом на службу.

[Pafchak]

Та що там говорити, й так видно, що Букшований був баламутом спочатку в А.-У. армії, в УСС та УГА, потім в ЧУГА…Йому б отамана Махна служити… Поменше б таких ”букшованих”-бракованих в нинішних ЗСУ, то й сепарами було б легше розібратись!...

[Adam]

Ага! "Взять всьо і подєліть!" (с)

[Gebirgerfahren]

Там таких баламутов тогда было много. Например: генералы ГА Тарнавский и Кравс, полковник Шаманек и подполковник Бизанц и куча др. Хорошо сейчас рассуждать, ничего толком не зная про ту обстановку. 2/3 УГА сгорают от тифа, Петлюра "внезапно" подружился с Пилсудским, белые, красные, Петлюра, поляки, атаманы, все против всех. Попробуй тут не свихнись. Но больше всего подкосило ГА предательство интересов западной Украины со стороны Петлюры. Вот и перешли на сторону тех, кто обещал "вольную" Украину без интервентов. Что такое поляки - галичане знали хорошо, от белых тоже, ничего хорошего не ждали, Петлюра в их глазах - предатель, перешедший на сторону главного врага галичан - Польши, харакири не в культурной традиции европейцев, а что такое большевики и как дальше развернутся события - никто не знал. Вот интересно, кто тогда был сепаром? В общем учите историю.