Історія 5-ї Херсонської дивізії ДА УНР

Модератор: Global Moderators

Аватар користувача
Андрусю
Member
Member
 
Повідомлень: 137
З нами з:
30 серпня 2010 22:04
Звідки: Львів

Re: Історія 5-ї Херсонської дивізії ДА УНР

Повідомлення Андрусю » 04 жовтня 2012 23:44

Від головного редактора у 1914р. до легітимного Головного Отамана у 1919р. Не поганий ріст за 5 років. Для Великої України мабуть таки гетьман Скоропадський приніс би більше користі. За 8 місяців вже було видно результат і у військовій спараві і у аграрній. Німецьке військо цементувало кордони і ніколи б не допустили до більшовицького шабашу. Чи не так? Що до Галицького війська, то перетнувши із зброєю в руках чеський кордон ставилось за мету об'єднатись з інтернованими галицькими частинами, котрі вже перебували на території Чехії. Також мали б долучитись до загалу галичани, що повертались з італійського полону. Тож боротьба за Галичину, чи хоча б її частину мала продовжуватись.Що правда уряд Масарика не допустив, щоб з його території велись бойові дії проти Польщі.
,, Не є пересадою, що нарід ,який не має своєї наукової воєнної літератури, або воєнних споминів негідний мати свою державу .’’ Борис Монкевич ,,Слідами новітніх запоріжців .’’
 

Аватар користувача
Михайло
Member
Member
 
Повідомлень: 2714
З нами з:
20 вересня 2006 17:20
Звідки: Київ

Re: Історія 5-ї Херсонської дивізії ДА УНР

Повідомлення Михайло » 05 жовтня 2012 10:13

pawchak2 написав:Більш georg’у як ”одному”
Вже й не перепрошую, але ще раз стверджую:
1) ЗУНР (Східна Галичина) в правовому відношенні існувала аж до відомої постанови Конференції (Ради) Послів Антанти від 14 березня 1923р. (яку де факто визнав Диктатор Петрушевич і внаслідок чого потім уступив зі становища, але, наостанок, він же її у своїй відозві ” До українського народу Галицької землі” заклеймив як ”безправний морд над українським народом” і закликав до подальшої боротьби…). Антанта ж тоді ”правила бал”, і їй підкорився не один Петрушевич (згадайте поразку Німеччини і цілого військового блоку ”Центральних держав” Европи…).
2) ГА ще й до середини 1920-х рр. диспонувала значним чисельним складом своїх бувших вояків (скільки тисяч осіб?), що перебували разом зі своїми старшинами не тільки в таборах військополонених в Польщі, але й інтернування в Чехо-Словаччині.
3) Ґен. Антін Кравс- один з кращих полководців ГА.
4) Галичани (маються на увазі не як ”пємонтці”, а як ”тирольці Сходу”)- не ”дезертири”, а один з найстійкіших військових елементів чи то бувшої ц.-к. А.-У армії, чи обєднаних ГА і Дієвої Армії, не говорячи вже за ”повстанчу боротьбу” 1942-1953 рр. ОУН-УПА..
5) Щодо Петлюри. Він, безперечно, був леґітимний Головний отаман обєднаних ГА і ДА, але помилку (щодо уступлення Галичини і Волині ляхам) таки зробив,- все ж, тепер можемо уважати, що і цю свою вину він вповні спокутував своєю ж кровю, проллятою на вулиці Парижа у 1926р. …На цім- з свого боку- хіба закінчую.

Всі ці правдиві факти не відміняють того єдиного, що козаки 5-ї Херсонської дивізії на момент залишення позицій перебували на службі в АУНР, а не в УГА. Незалежно від свого походження та місця ПОПЕРЕДНЬОЇ служби.
Критичний розбір аргументів на користь нового датування Св. Софії: http://www.spadshina.org.ua/File/Sophia2.pdf
 

Аватар користувача
Михайло
Member
Member
 
Повідомлень: 2714
З нами з:
20 вересня 2006 17:20
Звідки: Київ

Re: Історія 5-ї Херсонської дивізії ДА УНР

Повідомлення Михайло » 05 жовтня 2012 10:24

Андрусю написав: Для Великої України мабуть таки гетьман Скоропадський приніс би більше користі. За 8 місяців вже було видно результат і у військовій спараві і у аграрній.

Ви знущаєтесь чи жартуєте? Аргарна політика Гетьмана призвела до вибуху, а його військове будівництво прислужилось більше Денікіну ніж УНР.
Андрусю написав: Німецьке військо цементувало кордони і ніколи б не допустили до більшовицького шабашу. Чи не так?

Поки не сталась революція в Німеччині -- то так. А як сталась -- то зразу стала видна справжня ціна ЯВПГ та досягнутої ним стабільності.
Андрусю написав: Що до Галицького війська, то перетнувши із зброєю в руках чеський кордон ставилось за мету об'єднатись з інтернованими галицькими частинами, котрі вже перебували на території Чехії. Також мали б долучитись до загалу галичани, що повертались з італійського полону. Тож боротьба за Галичину, чи хоча б її частину мала продовжуватись.Що правда уряд Масарика не допустив, щоб з його території велись бойові дії проти Польщі.

"Не дозволив"... Прийшов на думку анекдот про білоруса, француза та чеха, але його не нагадуватиму, все ж таки збройний виступ у Чорткові був, галичани боролись...
Коротше, підсумуємо так. Військо УНР на момент залишення галичанами позицій ще вело бої. Щоб мати шанс отримати хоч зменшену в кордонах, але незалежну Україну, Головний Отаман уклав угоду з поляками, поступившись частиною України. Галичани вирішили, що раз Петлюра Галичиною поступився, то ну її ту Соборність, переключаємось на суто галицькі справи. І мабуть мали підстави, якщо ставити інтереси Галичини попереду, а інтереси цілої України потім (або зовсім їх не розглядати -- Петрушевич, наприклад, більше й не розглядав). Цікаво, волиняни теж мали організовано залишити АУНР?
Критичний розбір аргументів на користь нового датування Св. Софії: http://www.spadshina.org.ua/File/Sophia2.pdf
 

pawchak2
Тролль безграмотный
 
Повідомлень: 446
З нами з:
19 травня 2011 22:55

Re: Історія 5-ї Херсонської дивізії ДА УНР

Повідомлення pawchak2 » 05 жовтня 2012 18:11

Волиняни?… ці в останніх часах йдуть за галичанами. Вони, взагалі то, православні і з підросійської (царської) України. Але послідуюче від розглядуваних подій спільне 20-літне перебування під польським ярмом разом з галичанами зцементувало їх в один спільний незалежницький (прозахідний) український бастіон- т.зв. ”Західна Україна”. Сюди входять також ”буковинці” і ”закарпатці”. Ніяких суттєвих ідейно-політичних розбіжностей (якщо, зрозуміло, не рахувати конфесійних і деяких місцевих –етноґрафічних- особливостей) щодо побудови УССД між ними нема. Цей бастіон викрастилізувався вже під час т.зв. ”Повстанчої боротьби” ОУН-УПА в 1942-53рр. і існує й досі. Так би галичанам обєднати й усю Україну !
P.S. Взагалі, то це мають робити ”київські” (осередні) східняки, яких серед українців більшість, яле якщо вони й далі пасуватимуть перед ”донецькими”, то таки прийдеться…
 

Аватар користувача
Євген Пінак
Global Moderator
Global Moderator
 
Повідомлень: 2003
З нами з:
22 лютого 2006 14:05
Звідки: Київ

Re: Історія 5-ї Херсонської дивізії ДА УНР

Повідомлення Євген Пінак » 05 жовтня 2012 18:28

pawchak2 написав:Ну, хай буде: я - ”місцевий троль”. Але відхід частин (з галичан) 5-ї Херсонської дивізії ДА УНР- це ніяке не ”дезертирство”. Бо орґанізовано здійснено в Чехо-Словаччину за наказом свого ”команданта” (командира) ґен. Кравса, що, в свою чергу, мав відповідну директиву від Диктатури.


І цю Диктатуру Кравс енд Ко зрадили, коли пішли на службу до Петлюри, а до того зрадили більшовиків, а до того - Денікіна, а до того - знов Петлюру. Але дезертирством це не було - боронь боже :D
 

pawchak2
Тролль безграмотный
 
Повідомлень: 446
З нами з:
19 травня 2011 22:55

Re: Історія 5-ї Херсонської дивізії ДА УНР

Повідомлення pawchak2 » 05 жовтня 2012 19:29

М-м-м… Пане Ст. Модератор! Ви командуєте на форумі, а тоді галичанами командував Петрушевич. Всі свої дії ґен. Кравс, видається, узгоджував з Диктатурою. Вони історично служили (Цісарю, ЗУНР, УНР, Петлюрі, червоним, знову Петлюрі з Пілсудським, врешт, подались з Херс. Дивізією в Чехославаччину і т.д.) заради одного- вільної України !...
Ну, добре, якщо Ви так уважаєте, то ставте свою крапку в цій темі.
 

pawchak2
Тролль безграмотный
 
Повідомлень: 446
З нами з:
19 травня 2011 22:55

Re: Історія 5-ї Херсонської дивізії ДА УНР

Повідомлення pawchak2 » 06 жовтня 2012 20:12

(Закінчуючи).До речі, на таке, визнаю, нестандартне рішення галичан могла мати вплив тарагедія Покутської землі, через яку власне проходили ”дезертири”: Покуття було ЗУНР без бою уступлене Румунії внаслідок її безпрецендентно-підступного ультиматуму з 24 травня 1919р. (саме в період кровопролитних боїв на протипольському фронті), а через кілька місяців передане, внаслідок закулісних переговорів, румунами вже Польщі… Вони торгували нашою землею (і цілим галицьким краєм !), як хотіли, а ми мали йти їм допомагати ?!
Так ні, дехто і далі вважає, що ґен. Кравс мав не виводити вцілілі галицькі частини 5. Херсонської див., хоч би, й в нейтральну Чехо-Словаччину, а вести їх, чи під Варшаву, щоб там допомагати ляхам звершити їхнє ”чудо на Віслі” ?!... Знаєм ми цей ”міф” про ген.Безручка (чи то Змієнка вкупі з Удовиченком), мовляв, червоних в серпні 1920р. маршалок Пілсудський розбив не так з допомогою Антанти, як українськими козаками…
 

один
Member
Member
 
Повідомлень: 1261
З нами з:
25 жовтня 2008 16:34

Re: Історія 5-ї Херсонської дивізії ДА УНР

Повідомлення один » 07 жовтня 2012 11:38

pawchak2 написав:До речі, на таке, визнаю, нестандартне рішення галичан могла мати вплив тарагедія Покутської землі, через яку власне проходили ”дезертири”

Звичайно, могла. А також: пригнічення від відступу, взаємна підозра між галичанами і наддніпрянцями, втома від війни, погане харчування і багато інших причин, включно із сексуальною незадоволеністю ген.Кравса у воєнно-польових умовах :D
Востаннє процитую пана Михайла:
Михайло написав:Всі ці правдиві факти не відміняють того єдиного, що козаки 5-ї Херсонської дивізії на момент залишення позицій перебували на службі в АУНР, а не в УГА. Незалежно від свого походження та місця ПОПЕРЕДНЬОЇ служби.

І додам: кваліфікувати це інакше, як дезертирство, НЕМОЖЛИВО.
Щодо Замостя, то це взагалі аргумент із розряду "А у вашої невістки ноги криві" :lol:
На цьому справу переконати галицьких патріотів у тому, що біле є біле, закінчую. Якщо панове хочуть, щоб останнє слово залишилося за ними - дуже прошу.
 

pawchak2
Тролль безграмотный
 
Повідомлень: 446
З нами з:
19 травня 2011 22:55

Re: Історія 5-ї Херсонської дивізії ДА УНР

Повідомлення pawchak2 » 07 жовтня 2012 12:22

Замість останнього слова.
”Трегедія”, поясню, чи то тупиковість ситуації полягала в тому, що Покуття ( де на час розглядуваних подій в основному вже знаходились галицькі частини 5. Херс. див.) ще в травні 1919р. було віддане без бою (пояснив вище по якій причині) румунам, а ті віддали полякам,- то, якби, не виходило за цю Покутську землю битись… Але ж і вся Галичина за квітневим договором 1920р. була відписана полякам!... За що ж тоді – Ви що цього не розумієте?- галичанам було взагалі битись ?!...
Ну, добре- галичани ”здезертирували”. А що, для контрприкладу, волиняни (бо й Волинь була передана Польщі) мали якісь свої подібні боєздатні частини і продовжували битись після серпня 1920р.?...
 

Аватар користувача
Михайло
Member
Member
 
Повідомлень: 2714
З нами з:
20 вересня 2006 17:20
Звідки: Київ

Re: Історія 5-ї Херсонської дивізії ДА УНР

Повідомлення Михайло » 08 жовтня 2012 14:09

pawchak2 написав:”Трегедія”, поясню, чи то тупиковість ситуації полягала в тому, що Покуття ( де на час розглядуваних подій в основному вже знаходились галицькі частини 5. Херс. див.) ще в травні 1919р. було віддане без бою (пояснив вище по якій причині) румунам, а ті віддали полякам,- то, якби, не виходило за цю Покутську землю битись…

А до речі, чи означає віддання Покуття без бою урядом ЗУНР, що стрільці УГА родом з Покуття мали -- не дезертирувати, ні -- залишити позиції УГА ще тоді, в травні?
Критичний розбір аргументів на користь нового датування Св. Софії: http://www.spadshina.org.ua/File/Sophia2.pdf
 

pawchak2
Тролль безграмотный
 
Повідомлень: 446
З нами з:
19 травня 2011 22:55

Re: Історія 5-ї Херсонської дивізії ДА УНР

Повідомлення pawchak2 » 08 жовтня 2012 20:55

Ні, стрільці ГА, родом з Покуття, не мали тоді, в травні 1919р. права залишити позиції (хоча по наведеній мною повище логіці, ніби, таке випливає). Справа в тому, що порівнювані величини (галичани як ”горожани”-громадяни ЗУНР і українці-громадяни УНР та покутяни, як представники племені, що входить до галицької народності)- просто не співмірні. Окрім того, ЗУНР же мала з УНР окремий договір (”Злуки”) з усіма застереженнями, окремий уряд, армію і командування. Покуттяни- нічого такого подібного, що й зрозуміло. Тим то історії й невідомі факти якоїсь такої ”покутської ребелії” (зокрема, частини відомого коломийського 24-того полку ім. Гетьмана Дорошенка орґанізовано- за наказом про залишення румунам південно-східних повітів ЗУНР аж по залізничну колію Станиславів- Нижнів- відійшли на переправу через р.Дністер біля Нижнева; також, про що маю спогади очевидця, свого діда, що був тоді мобілізований на ”форшпан”- до обозу,- всі покутські пограничні пости з румунської границі орґанізовано, з більшими чи меншими пригодами, відійшли на той же Нижнів, а ніяк не дезертирували. Опісля, після відходу ГА на Велику Україну, діда, як і всіх інших цивільних з обозу, було відпущено додому в Городенку. Інша справа, що румуни більш як місяць (липень-серпень) не пускали їх назад через р.Дністер… ).
Про ”окупацію Покуття” була й окрема коротка тема на форумі : viewtopic.php?f=2&t=3747&start=0 , яку – внаслідок її безпрецедентності, чи що- варто і далі розвивати.
Ситуація трохи подібна до вересня 1939р., коли то 17 вересня Совіцький Союз –разом з ультимативною заявою про ”визволення” західно-українців і білорусів- розпочав ”визвольний” похід Червоної армії. Поляки, що тоді відчайдушно захищались проти німців, фактично також без бою віддали свої східні області (Тобто, де факто, але не де юре; хоча ніякого, наскільки знаю, наказу армії про опір червоним тоді польським урядом віддано не було…). Так що історія вповні відплатила ляхам… Волохам же, слід гадати, ще відплатить…
 

Аватар користувача
Adam
Global Moderator
Global Moderator
 
Повідомлень: 28687
З нами з:
22 лютого 2006 21:35
Звідки: Київ, Україна

Re: Історія 5-ї Херсонської дивізії ДА УНР

Повідомлення Adam » 08 жовтня 2012 21:33

Зображення
В марте 1974 года, через 29 лет после завершения Второй мировой войны, разведчик и офицер японской армии Хиро Онода сдался в плен на острове Лубанг, Филиппины. Будучи освобожденным от обязанностей своим командиром, он сдал самурайский меч, винтовку с 500 патронами и несколько ручных гранат. Оноду отправили на Лубанг в 1944 году с заданием присоединиться к действующей на острове разведгуппе и вести партизанскую войну против американцев. Союзники захватили остров, трое товарищей Оноды погибли в бою, а четверо выживших членов группы ушли в джунгли и совершали оттуда набеги. Несколько раз им сбрасывали листовки и письма родственников, но они не верили "пропаганде". В 1950 году один из товарищей Оноды сдался в плен. К 1972 году еще двое солдатов были убиты в столкновениях с филиппинскими патрулями, и Онода остался один. В 1974 году Онода наткнулся на японского натуралиста Норио Судзуки, от которого узнал об окончании войны и через которого Оноду нашел его командир и приказал сдаться в плен. За долгие годы партизанская группа убила 30 филиппинцев и ранила около сотни, но президент Маркос помиловал Оноду, и тот вернулся в Японию.

Але ж ми не варвари? Так? :roll:
Зображення

"Краще жити у цирку, ніж у концтаборі!"
"Поєднаємо патріотизм зі здоровим глуздом!"
 

pawchak2
Тролль безграмотный
 
Повідомлень: 446
З нами з:
19 травня 2011 22:55

Re: Історія 5-ї Херсонської дивізії ДА УНР

Повідомлення pawchak2 » 08 жовтня 2012 21:54

Ну, я ж не закликаю за Покуття ”відплатити” (полякам і румунам; останнім - Історія!- може, вже й платить- через їхні відомі проблеми з т.зв. ”Придністровським” самовизначенням і інкорпорацією Молдавіїї ). Але останнє, уважайте, за субєктивні судження галичанина-покутянина…
А щодо мол. лейтенанта японської імператорської армії Онода, так, оскільки знаю, йому в 1944р.(тобто ще до капітуляції, про яку він опісля й не знав) було віддано наказ очолити диверсійний військовий загін (не партизанський! та й на приведеному фото в момент здачі в 1974р. в нього, здається, якась потерта, але напіввійськова форма) і продовжувати боротьбу в тилу ворога. Честь і слава ”останньому самураю” !
 

Askold25
Member
Member
 
Повідомлень: 47
З нами з:
18 червня 2013 21:19

Re: Історія 5-ї Херсонської дивізії ДА УНР

Повідомлення Askold25 » 20 вересня 2014 16:18

Рух групи Крваса через Карпати наприкінці серпня 1920 р.
Подолання гірського хребта крупним військовим з’єднанням є одним із найскладніших елементів гірської війни. В історії українських військових формувань можна згадати лише два подібні випадки. Перший – це перехід групи «Крукеничі», що була відрізана від основних сил Галицької армії, у травні 1919 р. через Осмолоду до Волового (сучасне Міжгір’я)[1], маршрут якої на основі наявних спогадів важко відновити. Другий – це перехід групи Кравса у серпні 1920 р. із села Жаб’є (сучасна Верховина) до села Луги на Закарпатті. Решта ж випадків із переходом великих військових частин Галицької армії на Закарпаття, таких як три експедиції ГА у січні-лютому 1919 р. та відхід 1-ої Гірської бригади та групи «Глибока», які, як і група «Крукеничі», також були відрізані від ГА польським наступом у травні 1919 р., здійснювалися через традиційні транспортні перевали Карпат[2] і не представляли собою значної складності з точки зору подолання гірських перешкод.
25 серпня 1920 р. група вояків із 5-ої Херсонської дивізії Дієву армію УНР, переважно галицького походження, залишили свої позиції й рушили на Прикарпаття з метою переходу на Закарпаття, включене до Чехословаччини. До складу цієї групи увійшли більшість вояків із І стрілецької бригади ім. І.Сірка, ІІ стрілецької бригади, ІІ кінного полку, запасної бригади Херсонської дивізії, 1-ша батарея 5-ої гарматної бригади у повному складі та частина вояків решти двох бригад кадрового складу, обоз штабу дивізії та дивізійна інтендатура. До складу цієї групи, очільником якої став генерал Антон Кравс, також увійшли колишні старшини Галицької армії, які не мали на той час посад у Дієвій армії УНР та перебували при запасній бригаді[3]. За різними оцінками чисельність цієї групи складала 1500-1700[4], що є суттєвим перебільшенням, оскільки лише станом на 15 серпня 1920 р. вся 5-а Херсонська дивізія нараховувала усього 270 старшин та 1090 рядових.
Більш-менш точний маршрут руху групи Кравса через Карпати досі не встановлено. Ті учасники переходу, які залишили про нього спогади, не являлися жителями Жаб’є, Зеленого чи Шибеного, тобто сіл, найближчих до місця переходу, а тому слабко орієнтувалися в місцевій топоніміці. Так О.Думін пише: «Але на яку власне гору вийшли відділи 5 Херсон. дивізії, таки не ясно. Хор. Сук твердить, що на гору Стіг чи Щавник, чет. Дацків каже, що на гору Погорілець, але він не певний щодо назви гори»[5]. Тож питання про маршрут групи Кравса досі відкрите.
28 серпня група Кравса опівдні прибула до Жаб’я шляхом із Косова. Тут, за твердженням «Gazeta Kołomyjska», українські вояки розстріляли секретаря гміни[6].
Подальшою метою групи Крався була Ворохта, звідки через Яблунецький або Вороненківський перевали можна було легко дістатися Ясіня на Закарпатті. При цьому було встановлено, що перед приходом групи в село Кривопілля, що знаходиться на дорозі Ворохта – Жаб’є, з боку Ворохти заходили польські патрулі. Про подальші події пише О. Станімір наступне: «…вже ранком 29 серпня рушила скорим маршем у сторону Ворохти, з наміром скорим наскоком кавалерії і піхоти зайняти Ворохту і пробитись на Чехо-Словаччину. Тим часом наші передні відділи стрінули на східнім краю Арджелюздекі ворожу заставу, в силі около 40 піхотинців, а піймані з неї два вояки зізнали, що сьогодні рано прийшов до Ворохти більший транспорт польського війська з артилерією і двома батальйонами піхоти, а одна компанія з цього транспорту мала вже прибути до Арджелюздекі»[7]. «Арджелюздекі» є місцевістю Арджелюжа, яка знаходиться під однойменною горою, в місті впадіння в ріку Прут річки Арджелюжа; загалом 6 км по дорозі від Ворохти. О. Думін у своїй праці подає викривлену назву «Вергулюша»[8].
Дізнавшись, що крупні сили поляків зайняли вигідні для оборони позиції, а також побоюючись, що поляки зі сходу перетнуть шлях відступу, група Кравса повернулася до Жаб’я, де «почала докладно студіювати на карті дороги й доріжки та розпитувати гуцулів, куди б нам найліпше переправитись на Закарпаття?»[9].
Із Жаб’я група рушила дорогою через Ільці, Красник на південь до с. Зеленого, у яке увійшли о 9 годині ввечері[10]. Хорунжий Сук у своїх спогадах також згадує села Бистрець та Дземброня[11], проте ці села знаходяться на певні віддалі від основної дороги.
Вранці 30 серпня група рушила до села Шибеного, іншу назву якого – Явірник – згадує у свої споминах хор. Сук[12]. Далі починаються основні протиріччя як між авторами спогадів, так і топографією Карпат.
Хор. Сук пише: «…рушили на Дземброню та Явірник і задержалися під горою Стіг чи Щавник. Харчі та стріливо навантажили на коні, а гармати розсадили. Полонені торували дорогу та рубали ялиці. Під вечір опинилися всі на горі, де на полонині переночували». О. Думін наводить спогади чотаря Дацківа: «В тій хвилі я лежу в сіні на полонині зверху Погорільця, а може Стога, ніхто напевно не скаже». Також Думін пише, що «гору Стіг, як місце переходу, подано також в цитованій вже статті «Незборимі духом», написаної не учасником походу, але на основі інформацій від когось зі старшин 5 Херсонської дивізії». О. Станімір згадує: «На щастя найшлась учителька-українка, яка вказала нам досить вигідну дорогу в Карпати, що її збудовано з дерева в часі світової війни, а яка на карті не була ще зазначена. Цею дорогою ми прибули з обозом й артилерією аж під гору Стіг, високу на 1599 метрів». О. Думін також пише про цю дорогу: «відділи піднималися на гору найперше по дорозі, побудованій австрійськими військами в часі світової війни, а далі манівцями», що більше узгоджується із спогадами хор. Сука, який пише про торування дороги полоненими поляками, захопленими в Косові.
Перейдемо до топографічних неузгодженостей. Дорога із Шибеного, прокладена за часів Першої світової війни, й досі існує, проте веде вона на південний-захід на хребет Руський Діл і далі по хребту в Румунію. З дороги можна таки дістатися під гору Стіг через гору Рогеску (висота 1569 м), проте даний маршрут включає багато підйомів та спусків, які неодмінно були б згадані в спогадах учасників. Інша річ, що ця дорога спочатку йде із села Шибене по лівому березі потоку Шибене, потім через міст веде на правий берег, звідки й починає підніматися серпантином на хребет Руський Діл. Проте в цьому місці й далі продовжується шлях уздовж лівого берега Шибеного, яким місцеві жителі традиційно й досі виганяють худобу на полонини. Цей шлях веде до урочища Погорілець, назву якого згадує чет. Дацків, але помилково застосовує до гори. Отож група Кравса дійсно почала свій перехід через Карпати дорогою, яку побудували австрійці, але йшла нею не довго й далі рухалася іншими шляхами.
Усі автори тих подій згадують про гору Стіг, на полонину під якою вийшла група Кравса, звідки, знищивши дві гармати, розібравши вози та перевантаживши майна на коні, піднялася на гору, де й заночувала. Частину возів хотіли залишити місцевим гуцулам, проте вони відмовилися з огляду на можливі переслідування поляків. Тому ще вночі частина кінноти спустилася згори, розібрала решту возів, і таким чином підняла їх на гору. Вранці 31 серпня звідти група спустилася на Закарпаття. О. Станімір навіть дає опис маршруту спуску: «…наша група зійшла з гори Стіг на чеський бік і долиною потока Стігівця, а відтак вздовж Білої Тиси прибула до села Луги»[13].
Проте підйом групи Кравса на гору Стіг є малоймовірним через його абсолютну недоцільність. Гора Стіг (висота 1650 м) має досить стрімкі схили, із північно-східного та східного схилів порослі високою травою, а із північного-західного та західного (напрямок спуску у бік річки Стогівець) – густим лісом. На захід від Стогу є невеличка полонина, звідки досить пологою стежкою для пастухів можна спуститися до потоку Стогівця, а звідти вздовж потоку Стогівця, а потім Білої Тиси спочатку йде стежка, а потім дорога до села Луги. З полонини, що на північ від Стогу, до полонини на заході є дорога, яка зручно траверсує стрімкі північні схили гори. Ця доріжка є також на польській мапі 1932 р. випуску, і ймовірніше за все, що вона існувала в 1920 р. Малоймовірно, щоб командування групи Кравса, яка мала важко навантажених коней, обрало б підйом на Стіг і, щонайголовніше, крутий лісистий спуск із цієї гори.
Ночівля на вершині Стогу такого крупного військового з’єднання, як група Кравса, взагалі видається неймовірною, оскільки вершина Стогу є гострою, на ній би просто не вистачило б місця для стількох людей, які б змушені були б ночувати на схилах гори із значним кутом нахилу.
Далі, хор. Сук згадує, що на вершині гори була проведена «остання дефіляда»: «Рушили – сjnня за сотнею. На боці стоїть ген. Краус зі старшинами. Остання дефіляда… Ген. Краус утирає одною рукою сльози, а другою здоровить сотні – а може прощає в останнє…»[14]. Знову ж таки – гора Стіг малопридатна для подібних маневрів.
Звертає на себе увагу спогад О. Станіміра, який, як член командного складу групи, мав доступ до мап і згадує, що висота «Стогу» була 1599 м. На північ від Стогу знаходиться гора Радул, висота якої за старими польськими мапами складає 1601 м, а за сучасними українськими – 1599 м. Гора є досить пологою, із широкою безлісою вершиною та полониною на східному схилі, на якій цілком може розміститися група в кілька тисяч осіб. З гори є дорога, яка, як вже вказувалося вище, веде до полонини на захід від Стогу. Радул і сьогодні є традиційним місцем вівчарства гуцулів. На північ від Радула знаходиться полонина та гора Щівник (інша назва – Щавник), теж одне із традиційних місць вівчарства. Гора Радул і пол. Щавник з’єднані широким пологим хребтом. На схилах Радула та Щавника є джерела питної води на відміну від схилів вершини Стогу. При цьому назва «Щавник» згадується у спогадах хор. Сука.
Всі ці фактори схиляють до думки, що група Кравса заночувала не на горі Стіг, досить добре відомої завдяки творчості про Олексу Довбуша, а все ж таки на горі Радул, звідки й відбувся подальший спуск на Закарпаття. Швидше за все група Кравса від ур. Погорілець далі рухалася вздовж потоку Шибений до урочища Медвежик, а звідти вже піднімалася вівчарською стежкою або на пол. Радул або на пол. Щавник. Обидві стежки вказані на польській карті 1932 р., існують та використовуються й сьогодні. Можна припустити, що місцеві жителі, які були провідниками в групі Кравса, використали саме їх. Починаючи з урочища Медвежик вони йдуть по лісистому відрогу хребта, і від урочища до початку полонин необхідно набрати близько 400 м висоти, що для великого військового з’єднання із возами та гарматами є досить складним, але реальним завданням. Враховуючи характер стежки, зрозуміле використання полонених для прочистки маршруту. Особисто автор схиляється до варіанту із пол. Щавник, оскільки насьогодні цей маршрут є прохідний для автомобілів підвищеної прохідності. Малоймовірно, щоб місцеві провідники повели групу, що має вози та гармати, через інші малоходжені стежки або через густий ліс, де можна часто зустріти багато повалених вітром дерев.
Імовірний маршрут групи Кравса виглядає наступним чином: 30 серпня – с. Зелене – с. Шибене – ур. Погорілець – ур. Медвежик – пол. Щавник – г. Радул; 31 серпня – г. Радул – траверс г. Стіг – р. Стогівець – р. Біла Тиса – с. Луги. Із с. Луги була і є дорога до с. Богдан, а звідти – до Рахова. Даний маршрут є прохідним для великого військового з’єднання, хоч і містить багато складних для проходження ділянок. Починаючи із Шибеного (850 м) групі Кравса довелося набрати 750 м висоти. Для спуску в с. Луги (650 м) відповідно довелося скинути 950 м висоти. При цьому групі неодноразово доводилося б переходити потоки рік Шибений, Стогівець та Біла Тиса та їх притоки. Ці фактори виділяють перехід групи Кравса з-поміж інших переходів великих українських військових з’єднань у Закарпаття.
1. Стахів М., чет. УГА. Бої групи «Крукеничі» // Українська Галицька Армія. У 40-річчя її участи у визвольних змаганнях (матеріали до історії) / Д. Микитюк. – Вінніпег, Канада : видав хорунжий УСС Дмитро Микитюк, 1958. – С. 119; Куропась С. Треба правди у споминах // Вісті Комбатанта. – Торонто – нью-Йорк, 1961, №3.
2. Литвин М.Р. Українсько-польська війна 1918-1919 рр.: Автореф. дис... д-ра іст. наук: 07.00.01 / М.Р. Литвин ; НАН України. Ін-т українознав. ім. І.Крип'якевича. — Л., 1999. — С. 356.
3. Руккас А.О. «Разом з польським військом»: Армія Української Народної Республіки 1920 р. (структура, організація, чисельність, уніформа). – Ніжин: Видавець ПП Лисенко М.М., 2013. – 480 с.
4. Свобода. – 1920. – 29 жовтня; Z. Karpus, Wschodni sojusznicy polski w wojnie 1920 roku: Oddzialy wojskowe ukrainskie, rosyjskie, kozackie i bialoruskie w Polsce w latach 1919-1920. – Torun: Wyd-wo Uniwersytetu M. Kopernika, 1999. – С. 31.
5. Думин О. 5-та Херсонська стрілецька дивізія та її перехід на Закарпаття в серпні 1920 р. // За Державність. — Варшава, 1939. — Ч. 9. — С. 99.
6. Сіреджук П. Гуцули в боях за Українську державу в 1918-1921 рр. // Галичина . - 2013. - Ч. 22-23. - С. 189.
7. Станімір О. Моя участь у визвольних змаганнях 1917–1920. — Торонто, 1966. — С. 154-155.
8. Думин О. 5-та Херсонська стрілецька дивізія та її перехід на Закарпаття в серпні 1920 р. // За Державність. — Варшава, 1939. — Ч. 9. — С. 99.
9. Станімір О. Моя участь у визвольних змаганнях 1917–1920. — Торонто, 1966. — С. 155.
10. Думин О. 5-та Херсонська стрілецька дивізія та її перехід на Закарпаття в серпні 1920 р. // За Державність. — Варшава, 1939. — Ч. 9. — С. 99.
11. Сук, б.хор. УГА. Остання дефіляда // Літопис «Червоної Калини».1 – Львів, 1930, Ч. 10. – С. 18.
12. Д.М. Перехід Групи Кравса до Чехо-Словаччини // Українська Галицька Армія. У 40-річчя її участи у визвольних змаганнях (матеріали до історії) / Д. Микитюк. – Вінніпег, Канада: видав хорунжий УСС Дмитро Микитюк, 1958. – С. 592-593; Думин О. 5-та Херсонська стрілецька дивізія та її перехід на Закарпаття в серпні 1920 р. // За Державність. — Варшава, 1939. — Ч. 9. — С. 99; Сук, б.хор. УГА. Остання дефіляда // Літопис «Червоної Калини».1 – Львів, 1930, Ч. 10. – С. 18.
13. Станімір О. Моя участь у визвольних змаганнях 1917–1920. — Торонто, 1966. — С. 156.
14. Сук, б.хор. УГА. Остання дефіляда // Літопис «Червоної Калини».1 – Львів, 1930, Ч. 10. – С. 18.
Востаннє редагувалось Askold25 в 21 вересня 2014 11:33, всього редагувалось 1 раз.
 

Аватар користувача
Batjar
Member
Member
 
Повідомлень: 1023
З нами з:
26 квітня 2006 16:13
Звідки: Lemberg

Re: Історія 5-ї Херсонської дивізії ДА УНР

Повідомлення Batjar » 21 вересня 2014 09:50

Цікаве дослідження!

Наразі лише одне невелике зауваження. Ім'я Кравса - Антон. Альфред - це інший персонаж.
Так люблю той Львів, же бракує ми слів... Львів то є Львів!
На фото летнее полевое подменное обмундирование для несения наряда на кухне связиста гвардейского артиллерийского полка мотострелковой дивизии образца 1985 г.
 

Поперед.Далі

Повернутись до WWI та Перші визвольні змагання (1914-1922)

Хто зараз онлайн

Зараз переглядають цей форум: Немає зареєстрованих користувачів і 2 гостей