Українські ВМС-2

Модератор: Global Moderators

Аватар користувача
KaiserAdler
Member
Member
 
Повідомлень: 4165
З нами з:
20 червня 2009 12:32
Звідки: Запоріжжя

Українські ВМС-2

Повідомлення KaiserAdler » 30 січня 2010 13:40

(оскільки та перша тема сильно розрослася, то, можливо заведу другу?)

Хотілося б підбити деякі короткі підсумки з минулого обговорення.

Отже, влітку 1918 документально зафіксовано існування української бригади тралерів в Одесі (Листи адм. Гопмана, спогади адм. Нєнюкова, є текст наказу № 350), зафіксовано стояння крейсера "Гетьман Іван Мазепа" в Севастополі під українським прапором (спогади Шрамченко, спогади совітських делегатів на мирових переговорах). "Кагул" в 1918 виконував роль рятівного судна, на ньому була партія на чолі із інженером Сіденснером.

На багатьох інших кораблях, де не було німців повівали українські прапори, але це ще нічого не значило. Німці могли висадити звідти усю нашу команду, а кораблі реквізувати до складу свого флоту в будь який момент. Так наприклад сталося 1 жовтня із додреднавтами "Євстафій" (на ньому до того тримав свого прапора адм. Остроградський) та "Іоанн Златоуст".

Канонерський човен "Запорожець" став першим навчальним кораблем ВМС України в ХХ ст. Як мені повідомив один німець (як же ж складно з ними розмовляти!!), про шульканоненбот "Кубанець" під українським торговельним прапором (!!!!!!!!!????????) є зовсім трохи в німецькій книзі Die Seekriegführung der Kaiserlichen Marine im Jahre 1918, на стор. 101. Може вдасться випросити скан. Від Шрамченко знаємо, що корабель було закомплектовано гардемаринами з Петербурга, що втікли з Совдепії.

"Запорожець" та однотипний з ним "Донець" були приписані до бригади тральщиків.

Про повернення підводних човнів в вересні 1918 є добра згадка в Монастирьова.

Великою проблемою, нажаль, є фотографії кораблів під укр. прапором...
Зображення Зображення
"За одну для всіх і вищу од всіх Законну, Маєстатичну і загальну Державну Українську Владу!"
 

oleh66
Member
Member
 
Повідомлень: 427
З нами з:
05 лютого 2009 17:19

Re: Українські ВМС-2

Повідомлення oleh66 » 20 лютого 2010 16:56

Соррі, якщо вже колись було. Оце знайшов діаспорну рецензію на п"єсу Корнійчука "Загибель ескадри". Все, що стосувалося літератури, викинув, залишив лише історичні факти у трактуванні автора. Звиняйте, якщо вже колись було.
------------------

Левко ХМЕЛЬКОВСЬКИЙ
1918 РІК, ЗАГИБЕЛЬ ЕСКАДРИ – ЯК ЦЕ БУЛО НАСПРАВДІ?

Потрапила на очі п’єса Олександра Корнійчука „Загибель ескадри“ і постала нагода поміркувати про долю військової фльо-
ти України у далекому 1918 році. Коли настали останні дні Російської імперії‚ військо і фльота складали ті провідні сили‚ які могли оборонити нові незалежні держави. І це досконало розуміли військові моряки‚ які на Балтиці створили „Український військово-морський штаб Балтійської фльоти“, до командування яким було залучено лейтенанта Святослава
Шрамченка та старшого лейтенанта Михайла Білинського. 12 жовтня 1917 року на Балтиці підняли українські прапори крейсер „Світлана”,ескадрені міноносці „Україна” та „Гайдамак”. Вони мали перейти на Чорне море‚ але цьому зашкодили агітатори-більшовики. Чимало моряків-українців таки виїхали на Чорне море.

У Севастополі було утворено раду Української чорноморської громади. Командувач Чорноморською фльотою, віце-адмірал Олександер Колчак, із прихильністю поставився до діяльности цієї громадської установи, вбачаючи в ній той орган управління, зусиллями якого закладалися передумови збереження боєздатности фльоти, недопущення анархії та
революційної руїни. Більшовицькі ідеї не знаходили послідовників серед матросів, 75 відсотків яких були покликані на фльоту з українських земель. 9 листопада 1917 року до Києва для підтримки Центральної Ради виїхав бойовий загін моряків у складі 700 осіб. 29 квітня 1918 року, отретій годині дня, на флагманському лінкорі „Юрій Побєдоносець”, який
був штабним кораблем фльоти, підняли сигнал контр-адмірала Михайла Сабліна: „Вступив в командування Українською Чорноморською фльотою”. О четвертій годині за наказом М. Сабліна було подано сигнал „Фльоті підняти український прапор!” На більшості кораблів вишикувалися залоги і під звуки сурм і дудок злетіли українські прапори! Під вечір з штабу флоту до Києва була послана радіограма: „Браття Київської Центральної Ради! Сього числа Севастопольська фортеця і фльота в Севастополі, підняли український прапор. Контр-адмірал Саблін”. Таку ж телеграму з флагмана відіслали і в штаб німецьких військ. Здавалося, що фльота вирішила своє майбутнє остаточно і в Севастополі запанує мир і спокій. Під вечір М.Саблін отримав розпорядження від німецького командувача підняти українські прапори і в Керченській фортеці.

Однак, команди дев’яти есмінців Мінної бригади червоних прапорів не спустили, а ескадрений міноносець „Керч” кораблям, що стояли під українськими прапорами, передав сигнал „Ганьба і зрада!”. Увечорі до контр-адмірала М. Сабліна прибула делеґація більшовицького Воєнно-революційного комітету, яка умовила командувача вивести кораблі до Новоросійська. Наслідком стала радіограма М. Сабліна: „Бажаючі вийти повинні покинути бухту до 12 години ночі, після чого вихід буде закрито і заміновано”. Дальші бесіди з більшовиками призвели до того, що М.Саблін погодився особисто очолити перехід до Новоросійська і віддав наказ приготуватися до походу.

Наказ командувача, який користувався довірою на фльоті, збентежив команди кораблів, які не знали, що трапилося у взаєминах з німецькими військами і почали готувати кораблі до виходу в море. Вихід з севастопольської бухти розпочали кораблі Мінної бригади, кілька підводних човнів і транспортів. Останніми Севастополь покинули лінкори „Воля” і „Свободная Россия”. Всього до Новоросійська вийшло з Криму 30 кораблів і катерів. Німецькі війська виявили серед ночі вихід кораблів з бухти, освітили рейд ракетами і відкрили вогонь з польових гармат. Ряд кораблів отримали
ушкодження і мали поранених,есмінець „Гнівний” був підбитий німецьким снарядом. В головній базі під українськими прапорами залишилися 4 крейсери, 7 лінкорів, 12 ескадрених міноносців, 14 підводних човнів, 5 плавбаз, 3
допоміжні крейсери, транспортна флотилія і 2 авіобригади.

Командування українською фльотою прийняв начальник Севастопольської фортеці капітан першої ранґи Михайло Остроградський, який опівночі направив для переговорів з командувачем німецьких військ генералом фон Кошем контр-адмірала Вячеслава Клочковського. Німецьке командування розцінило вихід частини кораблів до російського порту як грубе порушення фльотою умов Брестського договору. „Севастополь буде окупований, – заявив фон Кош. – Чорноморська
фльота оголошується тимчасово полоненою і роззброюється, особовий склад буде переданий у розпорядження штабу української фльоти. Фльота до кінця війни перебуватиме у бездіяльності під наглядом німецького командування, а відтак буде повністю передана Українській державі“.

Того ж дня, 29 квітня 1918 року, в Києві при сприянні німецького командування Центральну Раду було повалено. Влада в Україні перейшла до гетьмана Павла Скоропадського. 1 травня під музику оркестрів німецькі війська увійшли до Севастополя. У севастопольську бухту зайшли німецький лінкор і турецький крейсер. 4 травня німці підняли на кораблях німецькі прапори, виставили біля них варту. Декілька кораблів і транспортів німці використовували для потреб німецького командування.

Трагічно склалася доля кораблів, що вийшли з Севастополя 29 квітня 1918 року під командою контр-адмірала М. Сабліна. На початку травня командувач німецьких військ в Україні фельдмаршал Айхгорн надіслав до Москви ультиматум з вимогою негайно повернути Україні усю фльоту. Більшовики відповіли згодою. Але водночас до Новоросійська прибув спеціяльний посланець Леніна матрос Іван Вахрамєєв (18 листопада 1918 року більшовики за особливі заслуги надали йому звання лейтенанта фльоти) з категоричним наказом Леніна знищити кораблі.

12 червня між Україною і РРФСР було підписане перемир’я. Одним із його пунктів було повернення кораблів з Новоросійська до Севастополя. В. Ленін 13 червня таємно посилає до Новоросійська чергову категоричну вимогу негайно потопити фльоту. Однак, моряки топити свої кораблі не бажали. 11 червня в Новоросійську вирішували це питання делеґатські збори ескадри, які винесли питання на референдум. Резолюцію Леніна підтримала лише чверть особового складу. Командир лінкора „Воля” капітан першої ранґи Олександер Тіхменьов, який замінив М. Сабліна на посаді командувача фльотою, прийняв рішення повернути 17 червня кораблі до Севастополя. Більшовики попередили О. Тіхменьова, що підірвуть його лінкор мінною атакою міноносців і не дозволять повернутися до Севастополя. „Воля”, розвернувши гармати головного калібру і взявши на приціл міноносці, пригрозила потопити кожного, хто спробує наблизитись на дистанцію мінної атаки. Так протягом доби, протримавши їх на прицілі на дистанції поза межами мінної атаки, лінкор „Воля” дав можливість решті кораблів безпечно вийти на зовнішній рейд. 17 червня, після 11-ої години вечора, під захистом гармат головного калібру лінкора „Воля” гідрокрейсер „Імператор Траян”, п’ять есмінців і
посильна яхта „Креста” взяли курс на Севастопіль. 19 червня закінчувався термін німецького ультиматуму, тому В.
Ленін прислав до Новоросійська ще одного свого комісара – Федора Раскольнікова (справжнє прізвище – Ільїн), який мав особисто керувати затопленням фльоти. У п’єсі О. Корнійчука він виступає як матрос з „Аврори“, хоча насправді Ф. Ільїн був студентом Петроградського університету, який покинув навчання заради більшовиків. 18 червня на Новоросійському рейді розпочався розстріл кораблів. На дно пішли десять ескадрених міноносців, два міноносці і посильне судно.

Більшовики пустили на дно і лінкор „Свободная Россия”, в якого, щоб він затонув, есмінцю „Керч” довелося випустити аж шість торпед. Останнім 19 червня під Туапсе пішов на дно і есмінець „Керч”, затоплений командою.Ввечері 18 червня під українськими прапорами до Севастополя повернулася ескадра О. Тіхменьова, з кораблів якої М. Остроградський,
незважаючи на оголошення їх інтернованими, утворив українсько-кримську фльотилію під командуванням контр-адмірала С. Бурлея. 21травня наказом гетьмана Павла Скоропадського М. Остроградському було присвоєно військове звання „контр-адмірал” і, окрім командувача фльотою, призначено представником гетьманського уряду в Криму.

М. Саблін народився в Україні, добре володів українською мовою і по-своєму любив свою землю. Але він, вочевидь, не міг допустити,щоб кораблі потрапили до рук німців. Якби М. Саблін не поступився більшовикам, то зняв би зовсім фльотську проблему, а німців поставив би перед фактом єдності фльоти в Криму і в Україні. І тоді командувач німецькими військами в Криму генерал фон Кош не зміг би ставити умови фльоті в Севастополі. Але так не сталося. 49-річний адмірал М.Саблін на вимогу більшовиків виїхав до Москви, де був ув’язнений.

На нього чекала доля інших адміралів, страчених новим режимом, але моряки допомогли йому втекти до Фінляндії, звідки він потрапив до Лондону і повернувся у Севастопіль, де у квітні 1919 року став командувачем фльоти Чорного і Озівського морів. У вересні 1920 року М. Саблін захворів, помер і був похований у Володимирському соборі Севастопо-
ля, звідки його останки більшовики викинули у 1927 році, щоб „не ображати революційні почуття трудящих мас“.

Постріли Гайдая у п’єсі О. Корнійчука стали провіщенням масового терору, який невдовзі більшовики розгорнули в Криму. Історик Сергій Білокінь пише про організований характер убивств військових, що залишились на батьківщині після виходу вранґелівського війська на еміґрацію у 1920-1921 роках. Було розстріляно 96 тис. осіб. За спогадами Івана Шевченка з 9-ої стрілецької дивізії, у Феодосії більшовики захопили 12 тис. полонених. Військово-революційний комітет Феодосійського
повіту розташувався в готелі „Асторія“. За наказом голови Кримревкому Бели Куна людей сортували на дві категорії: біло-червоних, себто таких, хто бодай трохи служив у Червоній армії, і чисто білих. Групи останніх (від 100 до 300 душ) щоночі розстрілювали із кулеметів. Часом людей зв’язували дротом і топили в Чорному морі. Вирок був відомий уже наперед. Мешканець Севастополя археолог Є. Веймарн згадував, що колишнім офіцерам для реєстрації і трудовлаштування запропонували прийти на міський стадіон, де їх оточили, вивезли за межі міста й розстріляли.

Кримський погром викликав навіть спеціяльну ревізію уряду, під час якої було допитано комендантів окремих міст. На своє виправдання вони пред’являли телеграму Бели Куна і секретарки кримської організації Комуністичної партії Розалії Землячки (Залкінд), з наказом негайно розстріляти усіх зареєстрованих офіцерів та військових чиновників. Через вузеньке „ситечко“ пропустили чекісти усе кримське населення.

Деяку надію на порятунок несли війська Антанти.У середині листопада 1918 року, після капітуляції Туреччини, в
Чорне море увійшла її фльота – 10 лінкорів, 9 крейсерів, 10 міноносців, контр-міноносець і винищувач підводних човнів. Наприкінці листопада союзники захопили Новоросійськ і Севастопіль. Українська військово-морська фльота, розвалена
російською агітацією (як білих, так і червоних) не могла опиратися Антанті, війська якої захопили всі українські військові кораблі і поділили їх між собою як військову здобич. Лише лінкор „Воля“,крейсер „Кагул“, кілька есмінців, канонерок та сторожовиків було передано генералові Антонові Денікіну з тим, щоб він міг частково відродити морську потугу Російської імперії на Чорному морі.

Залишаючи Чорне море, союзні війська підірвали гармати севастопольської фортеці, машини на бойових кораблях, утопили
11 підводних човнів. Загинули броненосці „Євстафій“, „Іван Золотоустий“ та „Борець за свободу“. З собою забрали лінкор, два крейсери, шість есмінців, три підводних човни. Це був другий етап трагедії Чорноморської фльоти України.

Навесні 1919 року більшовики підняли з дна Севастопольської бухти лінкор „Імператриця Марія“, підірваний німецькою аґентурою 1916 року, в Миколаєві почали добудовувати крейсер „Гетьман Богдан Хмельницький“, лінкор „Соборна Україна“, низку міноносців, проте скористатися ними більшовики не встигли, бо влітку 1919 року весь південь і схід
України захопили білогвардійці.

Лінкор „Воля“ тепер називався „Генерал Алексєєв“, крейсер „Кагул”був переназваний на „Генерала Корнілова”. Коли крейсер „Гетьман Богдан Хмельницький” вирушив з Одеси до Севастополя, команда навмисне посадила його на мілину. Після закінчення війни його було звідти знято і відремонтовано. Крейсер отримав ім’я „Червона Україна” і загинув при обороні Севастополя 12 листопада 1941 року. Рештки старої фльоти, спершу царської, а потім української, в листопаді 1920 року було виведено у Середземне море. Це були 2 лінкори, 2 крейсери, 10 есмінців,8 канонерок, 4 підводні човни, 12 тральників, 16 допоміжних та 103 торговельні кораблі. Чорноморська фльота України перестала існувати.
Книга "Ландскнехти Галицької армії" https://www.facebook.com/KnygaLandskneh ... ii?fref=ts
 

Аватар користувача
KaiserAdler
Member
Member
 
Повідомлень: 4165
З нами з:
20 червня 2009 12:32
Звідки: Запоріжжя

Re: Українські ВМС-2

Повідомлення KaiserAdler » 22 лютого 2010 12:12

Дякую, цікаво.
Зображення Зображення
"За одну для всіх і вищу од всіх Законну, Маєстатичну і загальну Державну Українську Владу!"
 

Аватар користувача
KaiserAdler
Member
Member
 
Повідомлень: 4165
З нами з:
20 червня 2009 12:32
Звідки: Запоріжжя

Re: Українські ВМС-2

Повідомлення KaiserAdler » 24 лютого 2010 12:52

Переписав розділи про флот Центральної Ради та Гетьманату.
Військово-морські сили УНР

Може комусь буде цікаво.
Зображення Зображення
"За одну для всіх і вищу од всіх Законну, Маєстатичну і загальну Державну Українську Владу!"
 

Аватар користувача
IT
Member
Member
 
Повідомлень: 451
З нами з:
05 листопада 2007 12:08
Звідки: м.Київ

Re: Українські ВМС-2

Повідомлення IT » 24 лютого 2010 16:25

Корисна й цікава робота для широких кіл читачів. Браво!
 

Аватар користувача
KaiserAdler
Member
Member
 
Повідомлень: 4165
З нами з:
20 червня 2009 12:32
Звідки: Запоріжжя

Re: Українські ВМС-2

Повідомлення KaiserAdler » 24 лютого 2010 21:25

Дякую за підтримку. На сьогодні це конечний результат мох студій про наш флот. На жаль, за рік, що вивчав цю проблематику, мав багато болісних особистих розчаруваннь в нашій сучасній воєнно-морській історіографії...
Треба ще подякувати шановним панам Кювернат Ювяшжт, IVAN'у, Євгенові Пінаку, Ігорю Василику та багатьом іншим колегам, що люб'язно забезпечили необхідними матеріалами, які дуже допомогли при написанні цієї статті.

І російським дослідникам - О.А. Гайдуку та С.Ю. Гордіїву, що погодилися предкласти потрібну інформацію.

Над статею треба буде ще попрацювати - переробити розділ про Директорію і написати про морську еміграцію.

Про кораблі треба геть усе переробляти. Бо там іноді таке написано...

...замріяно бачу себе... дописувачем до історичних газет і журналів...
Зображення Зображення
"За одну для всіх і вищу од всіх Законну, Маєстатичну і загальну Державну Українську Владу!"
 

Аватар користувача
KaiserAdler
Member
Member
 
Повідомлень: 4165
З нами з:
20 червня 2009 12:32
Звідки: Запоріжжя

Re: Українські ВМС-2

Повідомлення KaiserAdler » 04 квітня 2010 16:22

Добра новина до скорого дня Українського Моря!

Стаття ВМС УНР була обрана на добру (15 голосів за, 4 утрималося, 0 проти), зараз стаття обирається на обрану (поки 6 голосів за, 0 проти). Стаття з останнього часу своєї демонстрації значно була розширена і доповнена, що і дозволило їй мати такий високий статус.

Така довіра, звістно, дуже приємна. Автор статті сподівається таким чином прислужитися нашим ВМС у духовно-історичному та ідеологічному плані.

Ну і звісно, дякую всім хто до того причетний.
Зображення Зображення
"За одну для всіх і вищу од всіх Законну, Маєстатичну і загальну Державну Українську Владу!"
 

Аватар користувача
KaiserAdler
Member
Member
 
Повідомлень: 4165
З нами з:
20 червня 2009 12:32
Звідки: Запоріжжя

Re: Українські ВМС-2

Повідомлення KaiserAdler » 09 травня 2010 23:18

До своєї статті отримав цікавезну замітку на сторінці обговорення. Там дуже цікаві нюанси:

До цієї грунтовної статті слід добавити і закінчення, яке, або мало відоме дослідникам, або спеціально обходиться ними. Справа у тому, що військово-політична ситуація осінню 1918 року в Європі змінювалася швидко і не на користь України, представники дипломатичного корпусу якої до того ж прикладали зусилля у більшості лише до знищення її державності. Як приклад можна привести дії українського посольства у Туреччині, яке зіграло фатальну роль у знищенні Українського національного флоту. У жовтні 1918 року гетьман Павло Скоропадський призначив повноважним послом Києва у Стамбулі великого київського землевласника російського поміщика Михайла Суковкіна з вповні конкретним завданням. Цього посла сучасники згадують як відвертого українофоба, який, будучи послом, на подив іноземних дипломатів не визнавав себе представником України, а українську мову ігнорував показово. В середині листопада 1918 року посол М.Суковкін довів до уряду Туреччини і акредитованих дипломатичних представництв, що Україна більше не вважає себе самостійною державою а частиною Росії і на дипломатичних прийомах голосно співав «Боже, царя храни». З прибуттям до Стамбулу командувача і штабу Морськими силами Антанти на Ближньому Сході гетьманський посол у Туреччині Михайло Суковкін від імені Української Держави та по волі гетьмана Павла Скоропадського і Морського міністра Миколи Максимова підписав спеціальний протокол-меморандум з турецьким адміралом Аметом про передачу Українського Державного флоту на Чорному морі в підпорядкування Морського командування Антанти на Ближньому Сході. Командувач флотом Антанти зразу ж передав флот України у підпорядкування своєму ставленику у боротьбі з російськими більшовиками генералові Денікіну. 15-го листопада 1918 року Туреччина капітулювала перед Антантою, і 16 листопада в Чорне море увійшла об’єднана ескадра Антанти: 10 лінкорів, 9 крейсерів, 12 міноносців, 1 протичовновий корабель з загоном десантних і допоміжних суден та з державним документом, який засвідчував, що флот Української Держави в портах Чорного моря офіційно переданий в розпорядження білогвардійського генерала Денікіна. Володіючи інформацією про події у Стамбулі і не бажаючи остаточного захвату ворожою Німеччині Антантою флоту в українських портах, німецький військовий аташе віце-адмірал А.Гопман 22 листопада 1918 року зажадав від тимчасового командувача флоту України В.Клочковського негайно підняти над кораблями переданого Україні флоту Військово-морські прапори України. На кораблях флоту вже готувалися урочисто їх підняти. Клочковський, який не відав про події у Стамбулі, запросив дозволу на проведення урочистої церемонії у Морського міністра М.Максимова, а коли той категорично відмовив, - у гетьмана. Павло Скоропадський у відповідь заборонив піднімати затверджені ним же самим і ніким не відмінені українські Військово-морські прапори, наказавши в руслі своєї нової зовнішньої політики підняти ... Андріївські прапори. Згодом, в еміграції, буде стверджувати, що мусів уступити напористості морського міністра М.максимова. 22 листопада 1918 року надводні кораблі Чорноморського флоту підняли Андріївські прапори. Але в Одесі деякі надводні кораблі та підводні човни таки підняли українські Військово-морські прапори і наказу В.Клочковського спустити їх не виконали. Сьогодні важко уявити, що після двох років напруженої боротьби відчували українські моряки, зраджені своїми керівниками. Вже здавалося всім, що питання флоту вирішене остаточно, відкривалися широкі перспективи його відродження – і раптом… не поразка у бою, а зрада тих, кому вірили і за ким йшли во ім’я рідної і вільної України… Вже після повалення гетьмана Павла Скоропадського 14 грудня 1918 року військами Симона Петлюри і його відречення від влади, знаходячись в еміграції, Морський міністр Микола Максимов відверто відкриє правду, для чого і як вони з гетьманом будували Український флот: «Ніколи б цього (повалення гетьмана Скоропадського – авт.) не було, коли б Скоропадський не поспішився. Занадто скоро він розкрив свої карти. Він повинен був би ще трохи «поводить украинцев за нос». Ми всі приїхали на Україну тому, що це був єдиний закуток Росії, де ще заховався якийсь порядок. Звідсіля, з Києва, й повинно було початися відновлення єдиної Росії. Повторяю: коли б Скоропадський не поспішився, справи виглядали б зовсім інакше». Отже, ключових міністрів Скоропадський підбирав з відвертих колонізаторів своєї рідної землі, таких, у яких про долю України і українців не йшлося зовсім, а заходи Морського міністра по будівництву флоту мали конечною метою будівництво російського флоту у портах України коштом українського народу. Які були будівничі, таким став і результат! Нинішні будівничі Військово-морських сил України мали б добре пам’ятати цей історичний урок. Сьогодні вже можемо впевнено спростувати радянський пропагандистський міф, як і міф багатьох авторів в еміграції, про наглий захват Антантою українських портів і флоту у грудні 1918-січні 1919 років. До цього факту довела недолуга малоросійська політика гетьмана і його воєнного міністерства.З правової точки зору, Антанта в Україні флот у Одесі, Миколаєві і Севастополі не захоплювала, а прийшла за своїм, добровільно їм переданим самою Україною,флотом. Це саме стосується і білої гвардії Денікіна - їх бо Антанта визначила власниками Українського Державного Флоту. Тому - то і Максимов, і Покровський, і Клочковський повернулися на білогвардійський флот в Україні і з ним відбули на еміграцію, залишивши український народ сам-на сам з більшовиками.

Додаток. Фотографія у статті генерал-хорунжого Савченка-Більського насправді є фотографією контр-адмірала Михайла Остроградського, чи не єдиного адмірала колишнього ЧФ, що до кінця боровся за Український флот. Це фото з Історії українського війська, де автори при друці допустилися помилки: почали писати адмірал Чорноморської фльоти ... закінчили генерал-хорунжий. Склавши фото Савченка-Більського з вищевказаною, виразно видно відмінності у особах. Те, що дана фотографія Остроградського, мені підтвердила бібліотекар Українського вільного університету в Нью-Йорку, приславши копію статті Шрамченка про Український флотв англоязичному журналі за 1920-ті роки, на жаль не вказавши з якого. В Статті вміщено фото Остроградського, те саме що і у Вашій статті. Тим більш, що і у Вашій статті під фото надпис "генерал-хорунжий" а погони контр-адмірала УНР. щиро Ваш, Мирослав Мамчак, Севастополь

Джерела:Ростовець М. Скоропадський і скоропадчуки. Новий шлях, Саскатун, Саск. 1938.

Отримано з http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9E%D0%B1%D0%B3%D0%BE%D0%B2%D0%BE%D1%80%D0%B5%D0%BD%D0%BD%D1%8F:%D0%92%D1%96%D0%B9%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%BE%D0%B2%D0%BE-%D0%BC%D0%BE%D1%80%D1%81%D1%8C%D0%BA%D1%96_%D1%81%D0%B8%D0%BB%D0%B8_%D0%A3%D0%BA%D1%80%D0%B0%D1%97%D0%BD%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%BE%D1%97_%D0%9D%D0%B0%D1%80%D0%BE%D0%B4%D0%BD%D0%BE%D1%97_%D0%A0%D0%B5%D1%81%D0%BF%D1%83%D0%B1%D0%BB%D1%96%D0%BA%D0%B8_%D1%82%D0%B0_%D0%A3%D0%BA%D1%80%D0%B0%D1%97%D0%BD%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%BE%D1%97_%D0%94%D0%B5%D1%80%D0%B6%D0%B0%D0%B2%D0%B8


Вискажіть свою думку, панове історики.
Зображення Зображення
"За одну для всіх і вищу од всіх Законну, Маєстатичну і загальну Державну Українську Владу!"
 


Повернутись до WWI та Перші визвольні змагання (1914-1922)

Хто зараз онлайн

Зараз переглядають цей форум: Немає зареєстрованих користувачів і 1 гість