Чи доцільно видавати в Україні історичну літературу?

Модератор: Global Moderators

Аватар користувача
Velizariy
Member
Member
 
Повідомлень: 542
З нами з:
20 червня 2007 23:10
Звідки: Київ

Re: Чи доцільно видавати в Україні історичну літературу?

Повідомлення Velizariy » 13 серпня 2015 15:54

Готовий платити по 150 гривень (100 художнику, 50 Вам за посередництво) за ч/б малюнки побутових сцен з козаками та селянами на 17-18-19 ст. Організуєте?

AppS - як вийде, розкажете як воно було. Теж цікаво. Необхідні ч/б малюнки предметів в стилі індустріального дизайну.
 

Аватар користувача
AppS
Member
Member
 
Повідомлень: 3954
З нами з:
21 грудня 2008 23:24
Звідки: Київ

Re: Чи доцільно видавати в Україні історичну літературу?

Повідомлення AppS » 15 серпня 2015 15:42

AppS - як вийде, розкажете як воно було. Теж цікаво. Необхідні ч/б малюнки предметів в стилі індустріального дизайну.

поки нічого не отримав. борменталь передав мій мейл і все.

__________
інтерв'ю з директоркою всім відомої "Темпори"

http://www.theinsider.ua/art/vidavets-y ... k-tempora/
Юлія Олійник – людина не публічна, але від того її заслуги не стають анітрохи меншими. Вона - директор українського видавництва "Темпора", яке вже понад десять років спеціалізується на виданні мемуарно-архівної та історичної літератури.
"Темпору" можна сміливо назвати видавництвом, яке першим почало прищеплювати українцям інтерес до репортажистики як жанру літератури.
INSIDER поговорив із видавцем про українську російськомовну літературу, видавничий ринок із його корупцією та про книжкові новинки, які "Темпора" готує до Форуму видавців у Львові.


- Юліє Володимирівно, з одного боку, побутує думка, що попит на українську книгу сьогодні зріс, з іншого – є тиражі, що свідчать принаймні про той самий рівень зацікавленості. Ви, як видавець, як можете це прокоментувати?

- Якщо статки в населення зменшуються, то попит зростати не може. Тим більше на книги.

Хоча зацікавленість та увага до української книги і взагалі до українського культурного продукту значно зросла. Наша країна зараз намагається завершити проблему вирішення своєї ідентичності, країна намагається стати звичайною національною державою, позбутися колоніального статусу і малоросійства, такого-собі "сірого" статусу. І, звичайно, чим більше напруження в суспільстві - тим більший запит і пошук, що у свою чергу породжує увагу до власне українського продукту.

- Все ж, доволі дивною видається ситуація, коли на 45-мільйонну країну книжкові тиражі становлять 3-5 тисяч примірників. Чи можна це пов'язати з тим, що в нас не сформована культура читання як така?

- Знаєте, якщо добре подивитись на відкриту статистику, то можна зробити висновок, що середній наклад в Росії – країні із 146 мільйонами населення – сягає близько п'яти тисяч примірників. Але ж не можна порівнювати культурний простір Росії і України. Російськомовного читача значно більше. Водночас треба мати на увазі, що наймасовіший культурний сегмент російськомовного читача знаходить не в Росії, а в Україні і Білорусі.

Отож, Україна як читач працює на Росію, на російськомовну літературу, і, відповідно, україномовна література залишається не панівною, а вторинною. Власне, це лише питання бізнесу. Як і питання російськомовних українських письменників. Деякі наші українські російськомовні письменники просто нікому не потрібні в Росії, тому вони намагаються закріпитися в Україні.

Що ж стосується накладів, то тепер – у час соціальних мереж і зовсім іншої комунікації – ми повинні розуміти, що сам принцип подачі культурного профільного продукту змінюється. І немає нічого поганого в тому, що паперові наклади зменшуються. І середній наклад у 4-5 тисяч – це не погано.

- Ви говорите, що російськомовні українські письменники просто не потрібні в Росії. Але є приклади Андрія Куркова та Володимира Рафєєнка, у яких доволі пристойні тиражі в Росії.

- Які тиражі? Подивіться у звіті російської книжкової палати, якими є їхні наклади. Не створюймо для самих себе якихось міфів.

- Сьогодні великою проблемою для видавців, не тільки книжкових, є піратство. Чи в межах вашого видавництва ви вимірювали розмір збитків, нанесений ним?

- Електронний обіг літератури в нас неконтрольований. На ньому не заробляють. Здебільшого це просто крадений продукт. Але підрахувати потенційні і приховані втрати практично неможливо. Інша річ, що вони, звичайно, є. Певні збитки у видавничій справі створює чимало аспектів, і піратство лише один із них.

Власне, проблема піратства – це не тільки проблема книговидання. Це питання фінансової дисципліни та порядку. Держава чомусь не вважає за потрібне якось реагувати на порушення законодавства у фінансовій галузі, у нас це чомусь вважають припустимим.

Не думаю, що європейці чи американці, де електронний ринок розвинений значно більше, ніж у нас, були би більш совісними, якби вони могли взяти книгу почитати за безплатно. Просто там ніхто не дозволяє цього робити, сама культура підприємництва і самі домовленості про правила гри не дозволяють красти. У нас ця проблема ширша. У нас у принципі в тому типі бізнесу, що сформувався в Україні 20 років тому, не красти - це означає бути поганим бізнесменом. Відповідно, це поширюється геть на все.

- А чи не думали Ви продавати електронні книги?

- Якщо ви видаєте паперовий наклад, його однаково "добрі люди" відсканують і викладуть у відкритий доступ. Той потенційний читач, який не хоче платити, все одно не заплатить, а візьме цю безкоштовну копію. У такій ситуації в наявності електронних книг на ринку просто немає сенсу. Та й можливості електронного продажу книжок у нас дуже не відрегульовані.

- Якщо повертатися до теми культури читання. На вашу думку – в українців вона розвинена?

- Я би не була такою песимістичною. Українці читають так, як дозволяє їм це робити життя.

Звичайно, у Німеччині чи в Британії книжок читають більше, але не можна порівнювати стан суспільства в Україні і в європейських країнах. Якби в Німеччині був такий рівень бідності, як в Україні, якби в Німеччині була така проблема корупції й олігархів, я не впевнена, що німці показали би високу культуру і читали би багато книжок.

Усі кривляться, снобістські морщать носика на неї, але країна зростає, формує свої підходи, знаходить якісь зовсім інші відповіді на виклики, що стоять перед нею. Мені здається, що мине не так багато часу, коли стане зрозуміло, що майбутнє Європи і майбутнє всього цивілізованого світу визначатиметься саме в Україні. Тому що, зрештою, на кого ще сподіватися пересічному європейцю?

- Як пільги для видавців, які продовжено рішенням Верховної Ради, вплинули на книжковий ринок?

- На видавничий бізнес у вузькому розумінні наявність чи відсутність пільг у принципі впливає мало. Єдине, що це означає – більше роботи для бухгалтера.

- А фінансування видавництв за рахунок всіляких державних програм?

- Якщо у видавничій галузі частка небізнесового фінансування є доволі вагома, то ринок як такий відсутній, він гине. Залишається конкуренція за здобуття того чи іншого гранту, за включення в ту чи іншу програму. Це не є конкуренція на ринку, це не є конкуренція в продажах, у накладах і в іншому. Це іншої природи конкуренція. Чим більше державного фінансування (це стосується будь-якого ринку), тим більше зростає рівень корупції. Там, де є цілеспрямоване фінансування з бюджету, корупція неминуча.

Цього року держава виділила 9 мільйонів на фінансування тих чи інших видань. Але дивно те, що ані віце-прем’єр, ані міністр культури в одній особі ніколи не задумувались над простою річчю – чому державна програма фінансування формується за пропозицією видавництв, а не за потребами держави?

За логікою це мало би бути навпаки – держава повинна бачити, що є запит на літературу певного жанру, і повинна виділяти гроші саме на це. Натомість у нас у цьому фінансуванні все перевернуто з ніг на голову, і виглядає це так: хай видавництва запропонують, а ми потім подивимось, що ми профінансуємо, а що – ні. Виходить, що наповнення державного інтересу і сам цей державний інтерес формують видавництва.

- Тобто ви ведете до того, що зараз на ринку забагато державного фінансування?

- Я веду до того, що в нас видавничі проекти здебільшого фінансують не з оборотних бізнесових коштів, а з грантів і з маси державних програм.

- Але ж "Темпора" також співпрацює, наприклад, із Чеським центром і Польським інститутом. Тобто живе не лише за рахунок оборотних бізнесових коштів?

- Ми не отримуємо грантів. Ми з іноземними центрами співпрацюємо паритетно. Наприклад, той самий Чеський центр чи Польський інститут беруть на себе витрати за переклад і купівлю авторських прав. За нами ж залишається мала частка витрат – редагування, макет, верстка і друк. У такому зменшеному форматі ми можемо працювати.

Якщо ж говорити про повний цикл, то в тому стані видавничого псевдоринку - це нереально. Доти, доки в нас не буде підходу до видавничої справи як до бізнесу, у нас нічого не буде мінятися.

Видавничий продукт складається з двох частин – з інтелектуальної складової і матеріальної. І, власне, витрати на матеріальну складову невеликі. Для видавничого продукту і для суспільства повинен більше важити інтелектуальний продукт. Тому якщо влада хотіла би активізувати видавничу справу, вона мала би передусім перейматися державним фінансування інтелектуального продукту. Якщо його не виробляють, то про яку видавничу галузь ми можемо говорити?

- Міністр культури В'ячеслав Кириленко заявляв, що на ринку потрібно вводити певні протекціоністські заходи для захисту українського національного продукту від засилля російського. Адже справді український нацпродукт поки що не зовсім здатен конкурувати з російським. На вашу думку – чи це потрібно і якщо так, то які це можуть бути заходи?

- Для того, щоб захиститися від російського продукту, потрібно спочатку створити справжній ринок.

Протекціоністські заходи потрібні, звичайно, але найкращим захистом від засилля російського культурного продукту може бути фінансування українського інтелектуального продукту. Власне, це можуть бути стипендії для науковців і письменників, створення для молоді наукових, мистецьких та інших шкіл. Коли в нас буде багато культурного продукту, коли він буде самодостатнім, окремішнім від російського, то питання оформлення цього продукту, виходу його на ринок і конкуренції відійде на другий план. Його вирішити простіше.

Але якщо в нас ще стоїть питання про створення цього культурного продукту, про російськомовну українську літературу, то який сенс говорити про протекціонізм чи введення пільг?

Я думаю, що в пана Кириленка, враховуючи, що він обіймає одразу дві посади та ще й полюбляє телевізійні шоу, достатньо важелів, щоб щось зробити. Якщо щось не робиться, то це або тому, що пан Кириленко не хоче, або він просто не може. А це вже питання до уряду і президента, який вважає за потрібне призначати такого чиновника на таку посаду.

- Тоді логічне запитання - чи потрібен Мінкульт як такий?

- Мені здається, що для початку в Україні потрібно виписати гуманітарну стратегію, а поки цього не буде, у нас вічно стоятиме питання про існування Мінкультури. Якщо це відомство повинно розробляти культурну політику, то тоді на яких засадах? А якщо Мінкультури є лише тим органом, який розподіляє фінансування, є таким собі "касиром" для культури, то тоді це не рівень міністерства...

- Нумо краще про приємні речі. Мені здається, що західний світ зараз "полонила" нон-фікшн література. Ваше видавництво ледве чи не єдине в Україні, яке серйозно видає саме цю літературу. Наскільки цей жанр успішний в Україні?

- Насправді, світ завжди переймався нон-фікшн, це не є віяння останнього часу. До речі, у 20-х роках в Україні існував цілком сформований жанр репортажистики. І, зокрема, Майка Йогансена ми можемо відносити до засновника цього жанру в українській літературі.

Як на мене, на сьогодні соціальні мережі і бажання людей поділитись з іншими своїми відкриттями певною мірою підштовхнуло українську репортажистику. Якщо в суспільстві вже є потреба не просто всоте поділитися з ближніми відкриттям велосипеду, а шукати чогось глибшого, що, можливо, дає право написати і видати книгу, то це свідчить про те, що ми успішно позбуваємось нашої провінційності.

З погляду продажів, то, як на мене, це залишається найвигідніший сегмент. Вищим пілотажем у будь-якій літературі однаково залишається красне письменство, але оскільки ми маємо проблеми з його якістю, то мусимо рухатись уперед, розвиватися до цього вищого пілотажу. І, зокрема, через нон-фікшн.

- Які з ваших видавничих проектів мали свого часу найбільший комерційний успіх?

- Взагалі ми маємо декілька проектів, які за успішністю можна розмістити на першому місці. Один із них - наша єдина російськомовна книга "Украинский национализм. Ликбез для русских" Кирила Галушка. Вихід цієї книги про український націоналізм російською мовою припав на вдалий момент – від 2005 року в Україні був час певних запитів, час формування українського світогляду в російськомовному населенні.

На одному рівні з книгою Галушка розмістилась книга Валерія Примоста "Єврей – це фах".

Успішною також була "Історія України" Дмитра Дорошенка. Секрет успіху книги в тому, що цей твір дуже затребуваний, але який, до речі, держава у своєму фінансуванні проігнорувала.

- На початку вересня у Львові відбудеться Форум Видавців. Ви, як і кожне видавництво, готуєте якісь книжкові новинки до нього. Що можна очікувати цього року?

- До Форуму ми готуємо книжку Владислава Івченка про Суми із серії "Лихі дев’яності", книгу "Історія наживо" - збірник конкурсу репортажистики "Самовидець".

Із художньої літератури ми спробували зробити і представити український стімпанк – книгу Ігоря Сіліври "Цепелін до Києва". Буде також іще двотомник Владислава Івченка, свого роду спроба появи українського роману. Я розумію, що це буде пожива для критиків, вони вже можуть гострити свої пера (сміється – ред.). Книга називається "2014" - це роман про Майдан і війну.

Із художньої в нас також ще будуть детективи, з нон-фікшн видаємо книгу Девіда Хофмана про російських олігархів, буде також четвертий том праць В’ячеслава Липинського, два томи видань документів уряду Гетьмана Скоропадського 1918 року. Я розумію, що це дуже вузько-історичний контекст, але раджу всім прочитати протоколи засідань українського уряду 18-го року. Це корисно, тому що це дає уявлення про рівень професіоналізму тодішніх міністрів – про те, як вони намагались вирішити проблеми, як намагались не допустити корупції і т.д.

- Щодо книги Івченка. Вам не здається, що наразі рано писати про війну, яка ще не закінчилася?

- Я погоджуюся з вами. І коли Владислав прислав цей текст, я його спочатку не читала, думала, як би переконати письменника в тому, що ще рано. Але потім я той текст таки прочитала і зрозуміла, що ні, мабуть, все-таки не рано. Осмислення – це пошук, активний процес, що не повинен відставати від подій. І він не обов’язково має бути остаточний, раз і назавжди. Це ж не програма КПСС. Ми – люди, які розвиваються, які змінюють свої погляди. І в цьому немає нічого поганого.
ТЕРЕН - гіллястий кущ (1—4 м заввишки) або невелике деревце з широкояйцеподібною кроною, темно-сірою корою і численними колючками. Росте на узліссях, по чагарниках, балках, долинах річок. Морозостійка, світлолюбна рослина.
 

Аватар користувача
Adam
Global Moderator
Global Moderator
 
Повідомлень: 31611
З нами з:
22 лютого 2006 21:35
Звідки: Київ, Україна

Re: Чи доцільно видавати в Україні історичну літературу?

Повідомлення Adam » 16 серпня 2015 10:57

А де загубився провокатор?
Зображення

"Краще жити у цирку, ніж у концтаборі!"
"Поєднаємо патріотизм зі здоровим глуздом!"
 

Аватар користувача
Pogorzelska
Member
Member
 
Повідомлень: 888
З нами з:
06 травня 2010 17:56

Re: Чи доцільно видавати в Україні історичну літературу?

Повідомлення Pogorzelska » 16 серпня 2015 14:56

Дожно пішов шукать художика на 100грн :) Як для мене - краще взагалі без ілюстрацій ніж мурзілки афармітєлєй.
https://www.facebook.com/irena.pogorzelska?ref=tn_tnmn
"-Сова!Это ГЕНИАЛЬНО!!!Но как же мы станем ёжиками??? -Мыши,идите на фиг!!!Мое дело - КОНЦЕПЦИЯ!!!"
 

Аватар користувача
Adam
Global Moderator
Global Moderator
 
Повідомлень: 31611
З нами з:
22 лютого 2006 21:35
Звідки: Київ, Україна

Re: Чи доцільно видавати в Україні історичну літературу?

Повідомлення Adam » 17 серпня 2015 13:31

Все це взагалі схоже на провокацію троля: «Ви всі — г-ни, а я — д'Артаньян!» Й поки ми всі намагаємося довесту свою шляхетність, воно втішається. :bad:
Зображення

"Краще жити у цирку, ніж у концтаборі!"
"Поєднаємо патріотизм зі здоровим глуздом!"
 

Аватар користувача
AppS
Member
Member
 
Повідомлень: 3954
З нами з:
21 грудня 2008 23:24
Звідки: Київ

Re: Чи доцільно видавати в Україні історичну літературу?

Повідомлення AppS » 08 вересня 2015 00:23

Директор видавництва "Наш Формат" - про книжковий ринок, пасивних українських видавців та авторське право
http://www.telekritika.ua/daidzhest/2015-09-05/110873

Антон Мартинов - директор видавництва "Наш Формат", яке днями презентувало український переклад світового бестселера "Атлант розправив плечі" Айн Ренд. Видавництво, яке свого часу здебільшого спеціалізувалося на історично-мемуарній літературі, під керівництвом Мартинова все швидше наздоганяє українських "монстрів" видавничої справи, помітно змінивши профіль. Тепер "Наш Формат" "тяжіє" до перекладу світових бестселерів бізнесової та художньої літератури, нон-фікшн і видання історичної та мемуарної прози.



Сам Мартинов доволі щирий у спілкуванні. Ми зустрілися з ним у клубі "Наш Формат", який розташований поряд із книгарнею видавництва. Мартинов - один із тих видавців, які не вважають, що видавнича діяльність - це така-собі "благодійність", а називають видавничий ринок повноцінним бізнесом, де діють такі самі правила, як і скрізь.



INSIDER поговорив із Мартиновим про книжковий ринок, пасивних українських видавців та авторське право, на яке в Україні, схоже, ніхто не зважає.



- Днями в "Нашому Форматі" вийшла третя частина книги "Атлант розправив плечі", яку переклала Софія Андрухович. Натомість над першим томом працювали Артур Переверзєв і Вікторія Стах. Чому ви вирішили змінити перекладачів?

- Власне, у нас були певні розбіжності щодо стилю перекладу в першій частині, саме тому над нею працювало двоє людей.



Артур Переверзєв починав переклад, у нього був свій погляд. Вікторія Стах почала літературне редагування, виправляла переклад по-своєму і доводила правильність уже своєї точки зору. Це робочі моменти.



А вже потім ми поговорили з Софією Андрухович, і вона взялася за переклад наступних двох частин.



- Тобто переклад першої частини менш якісний?

- Ні, не можна так сказати, бо ми його все-таки доведи до ладу і зробили "цукерку", на мій погляд. Це коштувало видавництву і грошей, і часу, але він вийшов не менш якісний.



- У Росії перше видання "Атланта" було ще у 2008-му. Здавалось, усі, хто хотів, вже прочитали цю книгу. Але ви все-таки вирішили її видати. Чому?

- Я не впевнений у тому, що її всі прочитали. Зараз ми бачимо шалений попит на неї - видавництво не встигає додруковувати. Тому казати, що ринок наповнений цією книгою, не можна.



Он в Америці вже продали понад 50 мільйонів примірників, тому ті 12 тисяч (по 6 тисяч першої і другої частини), які ми продали в Україні за півроку - це фактично ніщо.



- Але все-таки дивно: 12 тисяч екземплярів світового бестселера, хай поки лише і двох томів, для України, на твою думку, нормально?

- Поки в продаж не надійшов третій том, ми не можемо говорити про якусь аналітику. У нас є контрагенти, які не хотіли брати книгу, поки видавництво не випустило третю частину.



Окрім того, багато хто не вірив, що в часи кризи ми зможемо довести цю справу до кінця. Тому рахувати кількість продажів без третього тому немає сенсу - ви ж не будете продавати пиріжок без капусти...



- Але ви продаєте вже...

- Ми продаємо, тому що люди нам вірять. Зважаючи на те, що на сьогодні ми продали вже 6 тисяч примірників першої частини і майже стільки ж другої, це означає, що є певна довіра до видавництва, до нашого бренда. Люди впевнені, що ми випустимо третю частину, тому купують перші дві.



- Тобі не здається, що це в першу чергу довіра до автора, а не до бренда?

- Звичайно. Але ж я директор видавництва, я повинен піарити бренд (сміється, - ред.).



А якщо серйозно, то зрозуміло, що це дещо перебільшено, але я зараз веду до того, що поки робити якусь оцінку продажів неможливо.



- Які цілі ставило перед собою видавництво, коли готувало до друку цю книгу - передусім комерційні чи, можливо, ідеологічні?

- У нас два співвласники компанії - Владислав Кириченко і я. Для Влада це був більше ідеологічний проект, для мене - радше комерційний.



Мені важливо, щоб кожен задум, за який ми беремося, був щонайменше беззбитковий. Але краще, звісно, щоб він міг стати комерційно успішним, аби ми могли інвестувати зароблені кошти в нові проекти.



Тобто ми не наживаємося на книжковому ринку, нажитися тут узагалі дуже важко, майже неможливо.



Що стосується "Атланта", то так, ми заробляємо гроші і, звичайно, ми їх інвестуємо у видання нових крутих книжок.



- Наприклад?

- З того, що я можу озвучити зараз - це три книги Олівера Сакса. Його останній твір "On the move" ми видамо вже цього року. Також будуть його книги "The Man Who Mistook His Wife for a Hat" і "Awakenings ". Крім того зараз перекладаємо із нинішніх західних бестселерів "Think Like a Freak: The Authors of Freakonomics Offer to Retrain Your Brain" Стівена Левітта, "The Fountainhead" Айн Ренд, "Why Nations Fail: The Origins of Power, Prosperity, and Poverty" Дарона Асемоглу, "The road to Character" Девіда Брукса та ще більше 20 нових назв.



Окрім того готуємо до друку біографію Хіларі Клінтон "Важкі вибори", книгу Пітера Тіля "Від нуля до Одиниці", "Hard Thing About Hard Things. Розбудова бізнесу в умовах невизначеності" Бена Горовіца, "Перегляд позитивного мислення" Гебріела Етінгена, "Чому еволюція правдива" Джеррі Койна, книгу телеведучої Ольги Фреймут "Де їсть і з ким спить Фреймут". У нас загалом до Форуму Видавців буде 14 новинок.



- "Наш Формат", здається, взяв напрямок на видання бізнесової літератури. І це доволі свіжо для українського ринку. Оцінюючи попит на ту бізнес-літературу, яку ви вже видали, скажи, чи може це бути комерційно успішним?

- У нас загалом не так багато книг цієї тематики вийшло. Тому поки про таке говорити зарано.



Але в принципі, попит на книжку взагалі, - що в Росії, що в Україні, що у Франції, - є. Все залежить тільки від того, скільки люди заробляють. Але поки у нас ВВП буде 3 тисячі доларів на душу населення, ми не можемо собі ставити задачі продавати 10-20 тисяч екземплярів на рік. Подібний тираж можуть підняти лише такі книги як "Атлант" - розпіарені, добре відомі.



Тому сподіватися, що бізнес література буде продаватися по 5-10 тисяч екземплярів на рік, на жаль, в Україні поки зарано.



- Чому ти в першу чергу порівнюєш український ринок з російським?

- Тому що вони поруч.



- А чому тоді не Польща? Ну гаразд, Білорусь?

- А який в Білорусі ринок? У них є кілька масштабних видавництв, які контролюються росіянами. От і все.



Свого часу таке було і у нас. Та й зараз є і триватиме до того моменту, поки ми звідси їх не витиснемо. А зробити це ми можемо не якимись санкціями, а створенням якісного україномовного продукту. Бо боротися за український російськомовний продукт ми банально не можемо, бо всі права на переклади викуплені росіянами.



Так що говорити про білоруський ринок я не бачу сенсу. Про польський ринок - цікаво, так. Але росіяни набагато краще розвинуті в книжковій сфері, ніж поляки. Їх можна порівнювати по деяким параметрам, але загалом росіяни набагато сильніші. Вони - четверті в Європі (після Британії, Іспанії та Німеччини - ред..) по кількості найменувань та тиражах. Тому з ними конкурувати цікавіше.



- Ти от кинув таку фразу "конкурувати з Росією", але перед тим сказав, що зараз це неможливо.

- В Україні з росіянами - конкурувати можливо і необхідно. Зараз ми повинні взяти на себе функцію купівлі прав і якісного перекладу. Те, що в Росії відбувається вже 15 років, у нас тільки зароджується.



Нам потрібно відвоювати свої позиції, намагатися бути представленими скрізь, робити промоцію українських книжок і перекладів. Головне, щоб над цим працювали не тільки 5 видавництв, як зараз.



- Якось так склалося, що росіяни швидше, ніж ми, викуповують права на переклади книжок. З чим це пов'язано?

- Взагалі книжковий ринок в світі дуже повільний. Угоди можуть підписуватись по року і більше. Мені здається, що у випадку, коли Україна хоче купити права на тираж в 2 тисячі примірників, а Росія - на 20 тисяч, то, звичайно, швидше буде підписаний контракт з Росією.



Окрім того ми поки не маємо достатньої кількості кваліфікованих перекладачів, які можуть якісно, швидко і достатньо недорого перекласти книжку за місяць. Тому і відбувається така затримка.



- Добре. Наприклад, "Атлант розправив плечі". Цю книгу ми видали на сім років пізніше за росіян. Тут вже не в перекладі справа...

- Так, це книжка, яку можна було видати давно. Я пам'ятаю, коли на одному з телеканалів мені сказали, що, напевно ж, був страшенний бій за права на "Атланта". Але насправді нічого особливого не було.



Так, мені це коштувало певних грошей, а перемовини зайняли багато часу. Але це не були якісь надзвичайні зусилля. Таке враження, ніби в Україні люди не займаються бізнесом, а живуть міфом про те, що все важко. Насправді, нічого подібного. Все можна зробити. Було б бажання.



- Ви, до речі, одне з небагатьох видавництв, яке продає електронні і аудіо книги. Які результати? Є попит?

- Я можу сказати навіть цифру, тому що це сміх. Книгу Генрі Форда, наприклад, на нашому сайті ми продали лише декілька десятків екземплярів. І через інші ресурси десь таку саму кількість. Повторюсь - це просто сміх. Але нехай ці електронні книги будуть, вони в мене грошей не просять, але розробляти під це окремий сервіс немає сенсу. Зайде в Україну Amazon і PayPal - буде розвиток цього напрямку, або потрібні інші шалені інвестиції без надії на рентабельність бізнесу в найближчі роки, може і десятиліття.



- Дуже багато аудіо- і електронних книг крадуть і просто зливають в Інтернет. Ви якось це відслідковуєте? Скарги пишете?

- Відслідковуємо. Але це не дає особливого результату - ми, наприклад, написали скаргу з проханням прибрати нашу книгу з якогось торенту, вони її прибрали, але через два дні вона з'явиться на іншому. Це настільки безвихідна ситуація, що навіть не вважаю за потрібне ставити її в пріоритети - забагато часу і сил забере.



- Так, у нас немає поваги до авторського права - крадуть малюнки, крадуть книжки, крадуть музику. Ми зараз з тобою констатуємо факт. Але що з цим робити?

- А я думаю, що навряд чи ми щось з цим зараз зробимо. Ми будемо як Дон Кіхот боротися з вітрячками. Поки у нас не буде нормального ВВП, щоб люди не зубожіли, вони не перестануть красти, все банально.



- Ти справді вважаєш, що люди крадуть тільки тому, що маленька зарплата?

- В тому числі і через це. Окрім того в нас не має нормального законодавства і судів, які б це урегульовували. Та і взагалі - у нас купа інших, більш важливіших проблем.



- За твоєю логікою так само можна сказати і про культуру - для чого вона державі зараз, якщо у нас війна.

- Так, але, на жаль, я просто не бачу компетентних спеціалістів в державній сфері, з якими можна було б вирішувати питання авторського права. Тому що ти пишеш заяву в міліцію, а там навіть не розуміють, що ти від них хочеш.



- Це реальна історія?

- Так. Але правоохоронці виявилися абсолютно некомпетентні в цьому питанні.



- З продажем аудіокниг ситуація така сама, як і з електронними книгами?

- Може навіть гірша. Раніше до "Нашого Формату" у мене було видавництво "Аудіопланета". Я з 2005 року випускав аудіо книжки і продавав їх через інтернет, зокрема і через iTunes. Єдине позитивне, що я запам'ятав - це коли ми продали за місяць десь на півтори тисячі доларів одну аудіокнигу. Російськомовну.



Насправді, ринок електронної книжки роздутий - про нього всі знають і всі говорять, але він дуже мізерний. Така ситуація і в Європі, і в Штатах, і в Росії. А в нас він взагалі мертвий. А нормального розвитку не буде до тих пір, поки, по-перше, не буде якісних платіжних систем, щоб людина могла оплатити товар з будь-якої країни і платіж "пройшов". І по-друге - поки не буде кримінальної або фінансової відповідальності за ці всі торенти. Звичайно, більшість буде обурена, що не можна вільно завантажувати. Але без цього всі будуть красти і нічого не буде вироблятися, адже їсти хочуть всі: і автори, і перекладачі, і диктори, і редактори, і дизайнери.



У мене видавництво тому і померло - в 2009 році його закрив, тому що не було сенсу. Диски не продавалися, а контент електронний ще не продавався. Тому аудіо книга померла, просто величезні збитки.



- Тепер так на останок, можливо буде якась нотка позитиву. Як ти оцінюєш взагалі перспективи розвитку українського книжкового ринку на найближчі 5 років?

- Думаю, нотка позитиву буде обов'язково. Я роблю такі висновки з огляду на те, що зараз відбувається з купівлею прав на книги.



Деякі права на книжки у нас навіть пробували перекупити.



І з огляду на цю боротьбу за права, я думаю, що ринок протягом двох найближчих років якісно дуже серйозно зміниться.



Думаю, що за два роки ми побачимо якісний асортимент українською мовою. І головне - видавництва, які націлені на ринок, зрозуміли, що боротися за права третього-четвертого ешелону російською мовою - це менш вигідна справа, ніж, наприклад, перекладати речі першого-другого ешелону українською. І цього, насправді, достатньо.
ТЕРЕН - гіллястий кущ (1—4 м заввишки) або невелике деревце з широкояйцеподібною кроною, темно-сірою корою і численними колючками. Росте на узліссях, по чагарниках, балках, долинах річок. Морозостійка, світлолюбна рослина.
 

Аватар користувача
кювернат Ювяшжт
Member
Member
 
Повідомлень: 6111
З нами з:
18 червня 2006 18:52
Звідки: Київ

Re: Чи доцільно видавати в Україні історичну літературу?

Повідомлення кювернат Ювяшжт » 08 вересня 2015 23:07

Ні. Люди крадуть, тому що їм за це нічого не буває.
 

Аватар користувача
AppS
Member
Member
 
Повідомлень: 3954
З нами з:
21 грудня 2008 23:24
Звідки: Київ

Re: Чи доцільно видавати в Україні історичну літературу?

Повідомлення AppS » 09 жовтня 2015 19:38

http://www.dw.com/uk/%D0%B3%D0%B5%D0%BD ... a-18748116

Гендиректор "Фоліо": Авторам важко щось заробити через піратство

Напередодні Франкфуртського книжкового ярмарку DW поспілкувалася з Олександром Красовицьким про те, чим для нього важлива ця подія і про те, чим живе нині українське книговидавництво.

14 жовтня у Німеччині відкривається Франкфуртський книжковий ярмарок - найголовніша подія книжкової індустрії у світі. Очікується, що цьогорічний ярмарок буде наймасштабнішим за останні 15 років. DW поспілкувалася з Олександром Красовицьким, генеральним директором одного з найбільших українських видавництв "Фоліо", про ситуацію із видавництвом книжок в Україні та місце України на світовому ринку книжкового видавництва.

DW: Представники "Фоліо" приїздять на Франкфуртський ярмарок вже багато років поспіль. Чим важлива для Вас участь у цьому форумі?

Олександр Красовицький: Передусім потрібно розуміти, що Франкфурт - це ярмарок прав, а не ярмарок книжок. Видавці приїжджають до Франкфурта, щоб зустрітися один з одним та купити чи продати права на видавництво книжок іншими мовами. І тільки деякі німецькі видавництва продають там книжки своїм же німецьким покупцям. Фактично Україна не є частиною міжнародної спільноти видавців, бо дуже мало книжок українських авторів продаються для перекладу іншими мовами. І дуже мало іноземних книжок перекладаються українською. Скажімо, це приблизно в десять разів менше, ніж польською, у чотири чи п’ять разів менше, ніж чеською і не більше, ніж перекладається естонською.

Яка українська література може розраховувати на попит за кордоном?

Україна традиційно була відсутня на світовій книжковій мапі. Закордонні видавництва цікавить передусім якісна художня література, якої у нас просто дуже мало. Мова йде виключно про сучасну літературу. Але оскільки зараз про Україну багато говорять у новинах за кордоном, інтерес до наших книжок має бути вищим. Зокрема інтерес до книжок про війну на Сході країни.

Що представить на ярмарку видавництво "Фоліо"?

Євген Положій - "Іловайськ", Катерина Сергацкова та Артем Чапай - "Війна на три букви", Максим Бутченко - "Художники війни".

Чи можна вже говорити про авторів чи жанри літератури, яка буде актуальна на українському ринку наступного року, і в чому, зокрема, зацікавлене "Фоліо"?

Про це зараз важко говорити. Ми поїдемо говорити про те, що могло би бути цікаво читачеві протягом наступного року. Про купівлю чи продаж прав будуть вже домовлятися після Франкфурта. Оскільки у нас гостра ситуація з Росією, то напевне буде зацікавленість у книжках, які описують ситуацію в сучасній Росії. Інші світові тенденції прийдуть в Україну самі по собі. З кожним роком у нас зростає частка скандинавської літератури, це в основному детективи. Це світова тенденція, що існує вже років десять. Скандинави демонструють просто суперрівень масової літератури. Завжди модна Франція, сучасний роман. Масова американська література за кількістю перекладів завжди перевищує будь-яку іншу. Це тенденція, яка існує у всіх країнах вже багато років.
Тобто в Україні немає якоїсь специфіки?

Немає і це дуже добре. Чим менше специфіки, тим вищий рівень розвитку ринку.

Можна говорити про сучасні тенденції в темах та жанрах в сучасній українській індустрії книговидання?

Зміни незначні. Безумовною зміною є зацікавленість наших читачів в історії, історичній художній літературі. Але у нас дуже повільний книжковий ринок, тому наявності попиту не завжди відповідає якісна пропозиція. Зараз видавці відчули попит, починають шукати авторів, потім - спеціалізованих редакторів, - зазвичай на реакцію ринку потрібно два роки. Інша тенденція існує ще з 1999 року - це збільшення накладів та зацікавленості читачів у українських сучасних авторах. Щороку частка сучасної української літератури в загальному обсягу продажів художньої літератури зростає. Ця динаміка очевидно зберігатиметься і в майбутньому. Але тут є проблема з піратством. Книжка, яка щойно вийшла, одразу з'являється у відсканованому вигляді на піратських сайтах, тому авторам важко заробити хоч якісь суттєві гроші. Поки держава не вживатиме серйозних заходів із боротьби з українським піратством, сучасна українська література залишатиметься без грошей.

Якщо говорити про економічну ситуацію в країні та війну на Сході - яким чином це впливає на ринок книговидавництва?

У піраміді Маслоу книжки знаходяться на самому верху. Тобто книжковий ринок чуттєвий до будь-яких зовнішніх змін - це світова тенденція. Через те, що відбувається в країні та фінансову кризу, у 2014 році кількість екземплярів, що видаються, впала на 20 відсотків, у 2015 році (увага!) впала ще на 55 відсотків. Таке падіння призвело до того, що значна частина моїх колег не видає нові книжки, а працює тільки розпродаючи свої склади. І в деяких випадках це дозволяє утримувати видавництво. Особливості теперішньої кризи в України стало ще і те, що книжкові магазини перестали нормально розраховуватись із постачальниками, бо їм не вистачає коштів на оренду та зарплату. Це призвело до системної кризи: не платять магазини - не вистачає грошей у видавництв - видавництва перестають давати магазинам книжки на реалізацію, бо не отримали коштів ще за минулі. А читач приходить в магазин і бачить, що там немає новинок, тоді він перестає приходити в цей магазин.

Як видавництва виживають за таких умов?

Це бізнес. І ті, хто вижив на українському ринку, звикли до такого хиткого стану. Я вважаю, для "Фоліо" це був вдалий рік. Ми теж втратили обсяги, але суттєво наростили свою частку на українському ринку. Оскільки ми видавництво, яке видає велику кількість сучасних українських авторів, без яких не може існувати магазин, то наші книжки більше представлені по країні, читач їх бачить, і з нами обачніше розраховуються.

Кого би Ви назвали авторами, без яких не може існувати книжкова крамниця?

Серед авторів "Фоліо" це, безумовно, Андрій Курков та Юрій Винничук, це Сергій Жадан, Лада Лузіна та Ірен Раздобудько, Євген Положій, Андрій Кокотюха, - без їхніх книжок книжкова крамниця виглядала би дивно. З російськомовних авторів це Гарік Корогодський і є ще автори нехудожньої літератури. Це українська сучасна, а є ще українська перекладна література. З книжок "Фоліо" бестселери перекладної літератури - це книжки Умберто Еко, які дуже гарно продаються, і зараз роман Маркеса "Сто років самотності" перекладений українською мовою. Так само й інші великі видавництва мають портфелі літератури, без якої не може існувати книжкова торгівля. Із такими видавництвами книжкові крамниці змушені рахуватися.
ТЕРЕН - гіллястий кущ (1—4 м заввишки) або невелике деревце з широкояйцеподібною кроною, темно-сірою корою і численними колючками. Росте на узліссях, по чагарниках, балках, долинах річок. Морозостійка, світлолюбна рослина.
 

Аватар користувача
AppS
Member
Member
 
Повідомлень: 3954
З нами з:
21 грудня 2008 23:24
Звідки: Київ

Re: Чи доцільно видавати в Україні історичну літературу?

Повідомлення AppS » 30 листопада 2015 12:06

З одного боку стаття не зовсім про те, з іншого історичне дослідження також частина інформаційної боротьби.
Ну і про піар також. Багато книг проходять повз, залишаючись відомими серед десятка спеціалістів та не далі книгарні окремого обл.центру.


http://asn.in.ua/ru/news/publishing/234 ... telja.html
29.11.2015, 19:09 Лариса Чайка, АСН

Эта тема родилась тогда, когда мне на глаза попалась обложка книги Георгия Савицкого под названием «Поле боя – Украина. Сломанный трезубец». Не поверите, искала новые издания фэнтези! Это было задолго до того, как в стране начали говорить о войне со стороны России, квалифицируя ее как гибридную. Возмутившись, поискала информацию об авторе. Мол, что ж это за «фантаст» такой с извращенными идеями?

Оказалось, что он никто и звать его никак: в интернете удалось найти только, что этот человек – якобы русскоязычный писатель с Донбасса, и все. Потом, как грибы после дождя, стали всплывать другие «шедевры» подобного толка типа «Конец проекта Украина» авторства некоего Валерия Коровина или «Сверхчеловек говорит по-русски» Калашникова и Бунтовского. При этом было понятно, что львиная доля этой писанины – заказ Кремля, направленный на подготовку почвы, которая была нужна Путину, чтобы сделать первый шаг. И точно так же понятно, что российская властная машина влила в это дело немало денег. Как, кстати, и в свои информационные ресурсы, начиная от телевидения и заканчивая газетами, которые до сих пор с пеной у рта подают события у нас в извращенном ракурсе.

Со временем все эти бредни графоманов попали в запретный список, состоящий из четырех десятков откровенно враждебных Украине книг. Это случилось уже после «геройского поступка» Пореченкова и запрета нашим правительством показа почти четырех сотен российских фильмов и сериалов. На этом, как по мне, наш ответ на агрессивную информполитику Кремля себя исчерпал.

Кому пыль в глаза?

В то, что созданное под конкретного человека Министерство информационной политики будет работать эффективно, не верил практически никто. Так и получилось: министерство есть, эффекта кот наплакал, министр грозится уйти в отставку. Долго ли еще будет жить само министерство, думаю, вряд ли кому-то интересно. Но дело даже не в этом. О том, что Российская Федерация (как мы теперь понимаем, готовясь скрутить Украину в бараний рог) на нашей территории вела агрессивную информационную политику, особенно в Крыму и на востоке страны, говорил еще Виктор Ющенко в свою бытность президентом. Он издал даже специальный указ, которым хотел урезать свободу распоясавшихся проводников «русского мира». Наши, в том числе и коллеги-журналисты, подняли вопли по поводу наступления на свободу слова.

Хотелось верить, что уже в нынешних условиях, когда Крым оккупирован российскими захватчиками, а на востоке идет спровоцированная ими же война, наше правительство обратит внимание на информационную политику в стране – и будут разработаны конкретные шаги, способные дать конкретный результат. Понятное дело, любой результат требует финансовой поддержки. Коллега-журналист, который в свое время ездил в Москву – перенимать опыт одной из тамошних центральных газет, – вернулся со словами: такое обеспечение нам и не снилось. Мы тоже получили результат: на днях парламент принял закон о разгосударствлении средств массовой информации. Причем это касается даже двух ведущих государственных газет страны, которые в своей нише должны бы стать проводником информационной политики государства, – органа самой ВР «Голос Украины» и кабминовского издания «Урядовый курьер». Не буду сейчас что-либо писать о дальнейшей судьбе этих изданий (как говорят эксперты, там возможны варианты) и их коллективов. Вопрос в другом: кто в таком случае будет проводить государственную информационную политику? Неужели кто-то думает, что, пустив это дело на самотек, мы что-то выиграем?!

И это в то время, когда, по словам политического эксперта Александры Решмедиловой, «информационная политика Украины по многим внутренним вопросам, в частности по Крыму и Донбассу, является неадекватной и ущербной». Она отмечает, что украинское общество не может получить реальную картину происходящего, так как заимствует извне информацию относительно происходящего на Донбассе или в Крыму. Мол, «Украина не просто не может создавать в информационных сообщениях свой смысл, а наоборот, постоянно его заимствует. К примеру, во многих вопросах мы видим неадекватную картинку, когда показываем свою позицию, при этом очень часто не получаем информацию из Крыма или с территорий востока Украины. То есть очень часто мы узнаем информацию совершенно по внешним факторам или по сообщениям соседей».

Что касается востока Украины, то там, по словам главы Луганского областного объединения «Просвита» Владимира Семистяги, в регионе на протяжении всех 24 лет существовал негласный запрет на украинский язык. «Подневольный учитель, который исполнял все приказы местной власти, – конкретизирует эксперт, – попытки посадить в тюрьму патриотов, которые поддерживали национальную государственность. Более того, на Луганщине даже не было ни одной газеты на украинском языке! В конце концов, мощная пропаганда «русского мира». На общем фоне обнищания Донбасса, до чего его довели местные олигархи, люди стали относиться к Путину как к защитнику их прав. А посему в том, что случилось, большая часть вины и Киева, ведь там хорошо знали, что в Луганске – антиукраинская власть».

Написать книгу – не главное

Вернемся к тому, с чего начинали: к художественной литературе. Но на сей раз нашей: книги современных украинских писателей – это тоже часть информационной политики страны. С теми, кто пишет свои книги давно или работает в сфере книгоиздания, все более-менее понятно: худо-бедно, но они двигаются по накатанной колее. И хоть президент Всеукраинской ассоциации книгоиздателей и книгораспространителей Александр Афонин ранее в интервью нашему изданию заявлял, что государственной поддержки наша литература практически не имеет, выживать помогают годами отработанные связи. А вот как в таких условиях издать свой первый роман или повесть? С чего начинать, если текст на компьютере уже набран и все друзья говорят, что это классно? Именно эти вопросы и попыталась выяснить «Аналитическая служба новостей» (АСН), обратившись к экспертам книжного рынка.

Кстати, несмотря на отсутствие государственной поддержки художественной литературы (тот же Афонин отметил, что в России как минимум на добрый десяток лет раньше создали условия, при которых стал возможным литературный прорыв и фактически рождение современной русской литературы), перо в руки (то бишь клавиатуру) украинцы берут все чаще. Люди, решившие попытать писательского счастья, есть и среди моих знакомых. Интересуюсь у коллеги, которая почти год назад написала детективный роман и мечтала его издать, как успехи. «Отправила часть романа в одно из популярных украинских издательств – пока молчат, – отвечает она. – А недавно была на одном книгоиздательском семинаре, так сказали, что издать книгу примерно тысячным тиражом обойдется где-то тысяч в сто пятьдесят». Отсюда выводим первое правило для начинающего писателя: написать книгу – не главное, главное – иметь (ну, или найти) деньги для того, чтобы ее издать.

Без пиара ты никто

В нынешней ситуации вопрос популяризации современной украинской литературы на самом деле очень важен. Но если говорить об издании произведения начинающего автора, да еще если он хочет самостоятельно управлять своим тиражом, то ему проще будет сделать это за свои деньги. Только при этом нельзя забывать обо всех возможностях, которые предоставляет широкий спектр инструментов рекламы и самопиара, так как без стимулирования продаж о вашей книге просто не узнают, уверяет «Аналитическую службу новостей» (АСН) книжный продюсер Елена Лазуткина.

«Пример того, как люди раскручивают себя сами без денег, если мы говорим о современных украинских молодых авторах, – Тамрико Шоли, которая имеет уже несколько книг, или Антон Фридлянд, в арсенале которого уже четыре книги и готовится новая. Они, пользуясь всеми доступными инструментами рекламы, очень умело продвигают свое имя как некий литературный бренд, который впоследствии работает уже на продвижение книжки. Но, к сожалению, на самом деле в Украине таких немного. А сам автор, даже имея имя, зарабатывает, скорее, не с книг, а с сопутствующих заказов — рецензии, статьи в СМИ, редактура или в соавторстве», – поясняет эксперт.

С начинающими писателями, по словам Лазуткиной, работают многие издательства, среди них – «Фолио», куда отправила часть своего романа моя знакомая, «Саммит-книга», «Меридиан», «Махаон» и другие. При этом активно ищут и издают детскую литературу практически все крупные детские издательства: «Зеленый Пес», «А-Ба-Ба-Га-Ла-Ма-Га», «КМ» и другие. Тем не менее гонорары, особенно учитывая нынешнюю экономическую ситуацию в стране, не особенно высоки: от тысячи гривен до тысячи долларов, и то не всегда. Чаще всего же верхняя граница «выручки» за новую книгу – не больше 10-15 тысяч гривен.

«Средняя стоимость книжки при трехтысячном тираже – 40 гривен за экземпляр. Это около 300 страниц, твердая обложка, возможность каких-то выборочных деталей или без цветных блоков. Я работаю с тиражами от 2 тысяч, еще лучше 3-5, но мои клиенты всегда поддерживают книгу рекламной кампанией, тогда это реально продать за 69 месяцев. В таком случае книга попадает к читателю в итоге уже за 100-120 гривен. Если тираж чуть меньше и ценовая политика самой печати может доходить до 100 гривен за экземпляр (при тираже 300-500 штук), то в продажу она попадает уже по 230-250 гривен, а за такие деньги уже не каждый может позволить себе купить произведение украинского современника», – отмечает книжный продюсер.

По ее словам, средний тираж молодого самостоятельного автора – где-то 500, максимум 1000 экземпляров. В этом случае, в зависимости от типографии, такая книжка будет гривен по 70–90, и цена может расти в зависимости от курса доллара. Хотя, говорит Елена, «издательства также печатают подобные тиражи за свои деньги, но в их случае себестоимость тиража меньше, дальнейшие действия также не требуют дополнительных затрат. Что туда входит, чаще всего зависит от издательства, к которому вы обращаетесь. Дешевле всего будет просто обратиться в «Полиграфию»: она может дать вам цену на 20-25% меньше. Но если действовать таким образом, потом автор сталкивается с проблемой, что у него нет каких-то разрешительных документов или кодов, в зависимости от того, какие действия он будет совершать с тиражом. При поступлении книжки в официальные сети розничные могут попросить эти разрешительные документы».

Поэтому правило второе: не забывайте о рекламе своей книги и себя как автора, а «при выборе издательства очень важно руководствоваться тем, что вы в итоге хотите. Потому что порой, возможно, стоит переплатить какие-то деньги за печать, но вы при этом получите дистрибьюторскую сетку». Допустим, «Саммит-книга» имеет самую большую сетку – кажется, 280 магазинов по всей Украине. Издательство Brand Book Publishing – это около 50-60 точек продаж, но большинство сконцентрированы в Киеве и Одессе, и только 10-15 – в других регионах.

Было бы желание…

Кстати, по словам Александра Афонина, чтобы издать первую, да и вообще книгу, на самом деле нужно не так много денег: в среднем тысяч 30 гривен. Что это реально, если знаешь алгоритм действий (очень важный момент), подтвердил еще один коллега, Олег Стрекаль, который к своему полувековому юбилею сделал себе подарок – издал собственную книгу боевых песен. Он воспользовался услугами небольшого частного издательства, истратил 27 тысяч гривен, а на выходе получил в собственное распоряжение 500 экземпляров (то бишь половину тиража), которые собирается передать бойцам в зону АТО. Что интересно, тексты многих песен рождались (это становится понятно, если отслеживать посты автора на «Фейсбуке») после встреч с бойцами, посещений госпиталей, так что, думаю, ребята эту книгу оценят.

Не было проблем с изданием первой книги и у, как он сам шутит, километра украинской литературы Андрея Кокотюхи, который вообще считает, что в нашей стране проблем с изданием книг не было никогда. «И именно у украинцев их тоже никогда не было, – уточняет он АСН. – Возьмем пример Николая Гоголя: свою первую книгу, «Граф Кюхенгартен», он издал за свои деньги (так вот где собака зарыта! – авт.) в количестве 1000 копий. Потом сам же скупил весь тираж и уничтожил, поскольку оценки были негативными. Посему каждый, у кого есть деньги или доступ к ним, в том числе бюджетным, может издать книгу с собственной фамилией на обложке».

Но напечатать тираж, уверен Кокотюха, – лишь четверть работы. Куда важнее – продать книгу и при этом хотя бы выйти в ноль, а идеал – еще и заработать на этом: «Говоря о книге, прежде всего подразумеваю художественную литературу для взрослых. Потому что детская ликвидная в Украине вся, ведь это бизнес, и достаточно прибыльный. А вот художественную литературу для взрослых как бизнес-проект, то есть не за гранты или спонсорские деньги, а за собственные средства с целью продать и заработать, системно издают, по моим подсчетам, всего восемь издательств. Проблемы с попаданием в информационное пространство и реализацией имеют все без исключения. Посему итог: сначала нужно сделать книгу частью информационного пространства – такой же, к примеру, как политика или секс, а потом уже открывать в регионах книжные магазины».

Если же проанализировать сказанное, то становится понятным еще одно правило, без которого начинающий автор ничего не сделает. Как по мне, его можно даже считать главным: это огромное желание не только написать книгу, но и донести ее до своего читателя, тогда будет энергия искать издательство, средства, варианты издания, распространения, в общем – все для того, чтобы она увидела свет.

…и терпение

Механизмом же этого процесса с «Аналитической службой новостей» (АСН) поделился украинский, но русскоязычный автор известного, что парадоксально, за рубежом фантастического романа «24 h» Олег Виноградов, который, издавая этот свой роман, познакомился со всеми его нюансами. «Напечатать свою книгу – это минимум амбиций молодого автора, – утверждает Олег Виноградов. – Тут два варианта: либо самиздат, либо договор с издательством. Нужно понимать, что цель издательства – получение прибыли. Издательство рассматривает книгу как товар, который должен дать доход, а доход зависит от покупателя, который купит книгу, если будет уверен, что не потратится напрасно».

Первая книга неизвестного автора, по словам писателя, обычно не интересует ни читателя, ни издательство. Залог успеха – известность и популярность. «Если вы написали первую книгу, у вас есть вариант издать ее за собственные средства или за деньги спонсора, – поясняет он. – Самиздат включает в себя все расходы, которые при нормальном раскладе сделало бы издательство. Во сколько это обойдется? Услуги корректора, редактора – от 5-10 гривен до $5-10 за страницу (кто не знает, стандартная страница – 2 800 знаков с пробелами, – авт.). Можно и без редактора, но я бы рекомендовал: хороший редактор, особенно тем, кто слаб в грамматике, не знает принятых правил и законов жанра, даст полезные советы.

Компьютерный дизайн имеет целью подготовить книгу к печати. Цена зависит от формата, количества страниц, наличия рисунков и т.д. В среднем за 300 страниц текста возьмут от 3 до 7 тысяч гривен. Далее услуги издательства: присвоение книге номера ISBN, УДК, БКК. Если издательство будет печатать книгу, с вас возьмут и стоимость услуг типографии. Цена за печать зависит от качества обложки (мягкая, твердая), плотности и качества бумаги и количества экземпляров. Причем количество экземпляров существенно влияет на себестоимость книги.

Например: при печати 1000 штук книги в мягкой обложке на 300 страниц себестоимость одной книги составит 25 гривен, а если 10 тысяч штук – это уже 9-11 гривен. Естественно, что при самиздате проблемы распространения книг – это тоже забота автора. Скажу сразу: самому продавать сложно и невыгодно. Хорошо, если магазин возьмет 1-2 книжки на пробу, но многие, особенно те, которые состоят в сети, даже не будут смотреть вашу книгу, нужно договариваться через отделы продаж.

У меня был такой случай. Я послал свою книгу «24 h» в харьковскую фирму «Клуб семейного досуга», они имеют сеть магазинов по всей Украине. Пришел отказ с формулировкой: «Не видим коммерческого успеха…» В тот же день в Берлине на Международном литературном конкурсе «Лучшая книга за 2013 год» этой книге присудили золотую премию».

Бизнес на самых маленьких

Как уже отметил Андрей Кокотюха, детская литература – это отдельная ниша, причем довольно прибыльная. «Могу говорить только о ситуации в литературе для детей, – делится с АСН известная украинская писательница Зирка Мензатюк, – во взрослой все несколько иначе. Как по мне, сейчас издать свою книжку проще, чем это было в советское время. Мой первый сборник вышел только с третьей попытки. Тогда детские книжки издавала только «Веселка», и если она отказала, больше обратиться было некуда. Как-то мою рукопись завалили потому, что герой сказки «Металлическая планета» любовался звездным небом, а такая «пассивная созерцательная духовность», как написал рецензент, близка индийской философии, а не советским людям. В конце сборник таки вышел, но без крамольной «Металлической планеты». Теперь же есть много издательств, а также конкурсов, позволяющих выдать первую рукопись. Многих молодых привел в литературу конкурс «Золотой аист», который ввело издательство «Грани-Т». Но существует и другая сторона медали. Есть и интересы читателя, в данном случае – детей, которым, как известно, должно быть все самое лучшее. Но первое произведение молодого автора не всегда соответствует должному уровню».

По словам Зирки Мензатюк, все хлопоты по изданию именно детской литературы обычно берет на себя издатель. Как правило, говорит писательница, «детская книга дорога (там цветное художественное оформление), на такую непросто найти средства. Есть авторы, которые издают за свой счет, но достаточно часто это графомания. Бывает и так, что автор имеет какие-то средства на издание, тогда легче договориться с издателем, потому что издателю это выгодно. Но качественную книгу издатели заинтересованы выпустить, поэтому автору просто надо ее написать». А вот с этим, как показывает сама жизнь, в нише детской литературы намного сложнее, нежели в нише взрослой.

Но в любом случае, если государство, которое вступило на путь реформирования, хочет получить в том числе и качественную информационную политику, которая на самом деле многогранна (СМИ и телевидение – лишь ее часть, пусть и достаточно большая), оно должно позаботиться и о поддержке молодых авторов, работа которых – тоже один из элементов имиджа страны.
ТЕРЕН - гіллястий кущ (1—4 м заввишки) або невелике деревце з широкояйцеподібною кроною, темно-сірою корою і численними колючками. Росте на узліссях, по чагарниках, балках, долинах річок. Морозостійка, світлолюбна рослина.
 

Аватар користувача
Krutywus
Member
Member
 
Повідомлень: 2778
З нами з:
06 квітня 2011 11:09

Re: Чи доцільно видавати в Україні історичну літературу?

Повідомлення Krutywus » 30 листопада 2015 12:43

При этом было понятно, что львиная доля этой писанины – заказ Кремля, направленный на подготовку почвы, которая была нужна Путину, чтобы сделать первый шаг.

І в цьому плані закономірне питання, чи доцільно видавати в Україні писанину Толочка-сина,
де він заперечує можливість існування історії України, замість якої пропонує історії регіонів та окремі розділи в історіях російської, радянської та ін. імперій.
Якщо історія України, це просто штучна "схема" вигадана Грушевським, то може дійсно боротьба України з РФ це лише геополітичні маніпуляції Вашингтону?
 

Аватар користувача
AppS
Member
Member
 
Повідомлень: 3954
З нами з:
21 грудня 2008 23:24
Звідки: Київ

Re: Чи доцільно видавати в Україні історичну літературу?

Повідомлення AppS » 30 листопада 2015 14:14

Щодо історичних аспектів, то це Вам в тему Яка історія Україні потрібна?
Щодо доцільності, то остання його книга видана приватним видавництвом. Якщо ж вважаєте неприпустимим її появу з погляду національної безпеки, то як громадянин маєте право написати про це в СБУ.
ТЕРЕН - гіллястий кущ (1—4 м заввишки) або невелике деревце з широкояйцеподібною кроною, темно-сірою корою і численними колючками. Росте на узліссях, по чагарниках, балках, долинах річок. Морозостійка, світлолюбна рослина.
 

Аватар користувача
Krutywus
Member
Member
 
Повідомлень: 2778
З нами з:
06 квітня 2011 11:09

Re: Чи доцільно видавати в Україні історичну літературу?

Повідомлення Krutywus » 30 листопада 2015 14:32

Я ж не вказую куди Вам із статтею про фантастику.
Якщо ж для Вас основний пріоритет в цій темі, чи можна заробити, то Вам на базар.
На історичній літературі точно заробітки невеликі.
 

Аватар користувача
AppS
Member
Member
 
Повідомлень: 3954
З нами з:
21 грудня 2008 23:24
Звідки: Київ

Re: Чи доцільно видавати в Україні історичну літературу?

Повідомлення AppS » 30 листопада 2015 17:39

Ця тема якраз як тема про комерційну вигоду, про рентабельність видань історичної та навколоісторичної тематики.
ТЕРЕН - гіллястий кущ (1—4 м заввишки) або невелике деревце з широкояйцеподібною кроною, темно-сірою корою і численними колючками. Росте на узліссях, по чагарниках, балках, долинах річок. Морозостійка, світлолюбна рослина.
 

Аватар користувача
Krutywus
Member
Member
 
Повідомлень: 2778
З нами з:
06 квітня 2011 11:09

Re: Чи доцільно видавати в Україні історичну літературу?

Повідомлення Krutywus » 30 листопада 2015 18:10

Треба дивитися на питання глибше.
Ви хочете годувати українців розповідями про те, що вони не народ, а натовп, отримуючи при цьому від них гроші.
 

Аватар користувача
кювернат Ювяшжт
Member
Member
 
Повідомлень: 6111
З нами з:
18 червня 2006 18:52
Звідки: Київ

Re: Чи доцільно видавати в Україні історичну літературу?

Повідомлення кювернат Ювяшжт » 30 листопада 2015 22:38

Krutywus Слухайте, пишіть у свій блог, нашо ви смітите у нормальних темах? :bad:
 

Поперед.Далі

Повернутись до Книжковий світ

Хто зараз онлайн

Зараз переглядають цей форум: Немає зареєстрованих користувачів і 2 гостей