Чи доцільно видавати в Україні історичну літературу?

Модератор: Global Moderators

Аватар користувача
Adam
Global Moderator
Global Moderator
 
Повідомлень: 30823
З нами з:
22 лютого 2006 21:35
Звідки: Київ, Україна

Re: Чи доцільно видавати в Україні історичну літературу?

Повідомлення Adam » 02 травня 2016 12:34

Я не вірю в «прорив через аудіокниги». По-перше, власний досвід — лише у транспорті я можу абстрогуватися й поринути у розповідь. Навіть коли кудись ідеш пішки одночасно слухати аудіокнигу небезпечно — треба відволіктися від дорожніх перешкод. Й голос та інтонації автора це теж саме, що й екранізація — замість того, щоб побудувати власне уявлення про світ, що змалював автор, ти вимушений погодитися на його бачення.

Інша справа — інтерактивна електронна книга. Я зараз читаю Айзексона «Стів Джобс» — добре, що у мене на планшеті одночасно є інтернет, тому я можу одразу подивитися на те, про що або кого іде мова. Але як добре було б, якщо б все це було одразу у книзі!..
Зображення

"Краще жити у цирку, ніж у концтаборі!"
"Поєднаємо патріотизм зі здоровим глуздом!"
 

Аватар користувача
кювернат Ювяшжт
Member
Member
 
Повідомлень: 6100
З нами з:
18 червня 2006 18:52
Звідки: Київ

Re: Чи доцільно видавати в Україні історичну літературу?

Повідомлення кювернат Ювяшжт » 03 травня 2016 12:28

Минулого року ми продали книжок на 83% більше, ніж 2014 року. Із Росії важче книжки йдуть, українська книжка заміщує російську​

http://www.radiosvoboda.mobi/a/27711766.html
 

Аватар користувача
AppS
Member
Member
 
Повідомлень: 3943
З нами з:
21 грудня 2008 23:24
Звідки: Київ

Re: Чи доцільно видавати в Україні історичну літературу?

Повідомлення AppS » 16 червня 2016 23:55

Засновниця конкурсу Коронація слова Тетяна Логуш підтвердила, що саме тема війни, АТО, революції гідності, заробітчанства вже декілька років змальовує історичний та сучасний портрет сучасної України. Ще цього року з’явилось багато творів на історичну тематику (про Довбуша, Степана Бандеру, Соломію Крушельницьку, героїв Крут, та інших).

http://koronatsiya.com/koronaciya-slova ... i-imena-2/
ТЕРЕН - гіллястий кущ (1—4 м заввишки) або невелике деревце з широкояйцеподібною кроною, темно-сірою корою і численними колючками. Росте на узліссях, по чагарниках, балках, долинах річок. Морозостійка, світлолюбна рослина.
 

Аватар користувача
Chestnut
Global Moderator
Global Moderator
 
Повідомлень: 6229
З нами з:
22 лютого 2006 15:07
Звідки: Київ-Лондон

Re: Чи доцільно видавати в Україні історичну літературу?

Повідомлення Chestnut » 17 червня 2016 16:21

з приводу аудіокниг - це напевно залежить від кожної конкретної людини; я, наприклад, якщо не виключно то багато в чому перейшов саме на аудіокниги (в тому числі й при ході пішки :) )
\"На гербі зображено ведмедя. В одній руці у ведмедя молоток, а в другій - балалайка. Це символізує працелюбність і незакомплексованість тварюки.\"
 

Аватар користувача
кювернат Ювяшжт
Member
Member
 
Повідомлень: 6100
З нами з:
18 червня 2006 18:52
Звідки: Київ

Re: Чи доцільно видавати в Україні історичну літературу?

Повідомлення кювернат Ювяшжт » 01 грудня 2016 16:21

Сергій Плохій: “Україна змінюється: я відчуваю себе тут сьогодні більш-менш нормальним істориком України, який не мусить платити за свої тексти”
Якщо раніше мене друкували в Україні тільки якщо я приносив на це гроші, то на “Браму Європи” вперше у мене ніхто не просив грошей. Мене переклали і видали, і я відчуваю себе сьогодні більш-менш нормальним істориком України, який не мусить платити за свої тексти. Про що це свідчить? Це говорить про зміни в суспільстві. Людей все більше цікавить питання хто вони і звідки, і все більше стає людей, які готові платити 100 гривень на історичну книжку. Видавці і автори почали шукати інші моделі, ніж в 1990-х роках. Тепер ми маємо значно цікавіший асортимент і істориків, і їхніх текстів. Це все питання ринкової економіки і запиту в суспільстві.

http://uamoderna.com/jittepis-istory/plokhy
 

Аватар користувача
AppS
Member
Member
 
Повідомлень: 3943
З нами з:
21 грудня 2008 23:24
Звідки: Київ

Re: Чи доцільно видавати в Україні історичну літературу?

Повідомлення AppS » 06 грудня 2016 16:19

І це книга, видана Клубом сімейного дозвілля і є мас.літ. :)

Книга чудова, досить легко читається. Цікаво буде тим, хто хоче поновити свої знання з історії України не зануюрюючись у подробиці.

http://www.bookclub.ua/catalog/books/fa ... l?id=39103

Насправді, думаю, що справа в "Людей все більше цікавить питання хто вони і звідки", а також, що за справу взялось видавництво, що має потужну мережу роздрібного розповсюдження (власні магазини навіть по деяким райцентрам та широка мережа підписки по пошті).
ТЕРЕН - гіллястий кущ (1—4 м заввишки) або невелике деревце з широкояйцеподібною кроною, темно-сірою корою і численними колючками. Росте на узліссях, по чагарниках, балках, долинах річок. Морозостійка, світлолюбна рослина.
 

Аватар користувача
кювернат Ювяшжт
Member
Member
 
Повідомлень: 6100
З нами з:
18 червня 2006 18:52
Звідки: Київ

Re: Чи доцільно видавати в Україні історичну літературу?

Повідомлення кювернат Ювяшжт » 15 грудня 2016 15:02

Ще з початку економічної кризи 2008 року аналітики світового книжкового ринку помітили зростання цікавості читачів до літератури нон-фікшн. Сьогодні саме у цьому сегменті спостерігається найбільше зростання читацького попиту на якісну історичну та науково-популярну літературу, книги з психології та саморозвитку, перевірені найкращим світовим досвідом бізнес-стратегії — і, відповідно, авторської та видавничої пропозиції. У видавництві «КСД» лише за останній, 2016 рік, порівняно з попереднім, вона зросла удвічі.

І схоже, ця тенденція ще триватиме.

http://blogs.lb.ua/victoriya_stolyarenk ... _top5.html
 

Аватар користувача
rutene
Member
Member
 
Повідомлень: 745
З нами з:
11 жовтня 2014 21:30

Re: Чи доцільно видавати в Україні історичну літературу?

Повідомлення rutene » 19 січня 2017 04:45

УРЯД СХВАЛИВ ЗАПРОВАДЖЕННЯ ДЕРЖАВНОЇ ПРЕМІЇ УКРАЇНИ ІМЕНІ МИХАЙЛА ГРУШЕВСЬКОГО

18.01.2017

Уряд ухвалив проект Закону України «Про внесення зміни до статті 11 Закону України «Про державні нагороди України», доповнивши його Державною премією України імені Михайла Грушевського – за найкращі наукові та науково-популярні видання з історії України. Відповідне рішення було прийняте на засіданні Уряду 18 січня.

Державна премія України імені Михайла Грушевського присуджуватиметься у двох номінаціях: за найкраще наукове та найкраще науково-популярне видання. Розмір грошової частини премії визначатиметься щороку Президентом України.

Запровадження цієї премії стане реальним проявом уваги держави до сфери відновлення збереження національної пам’яті українського народу. А також сприятиме підвищенню престижу наукових та науково-популярних праць з історії України, активізації наукових історичних досліджень і створення національного культурного продукту історичного характеру, стимулюватиме підвищення якості наукових і науково-популярних видань з історії України.

«Сьогодні, в умовах російської військової та інформаційної агресії Україна як ніколи потребує уважної і скоординованої державної політики національної пам’яті, спрямованої на консолідацію суспільства довкола свого історичного минулого, виховання справжніх українських патріотів, здатних протидіяти антиукраїнській пропаганді. Тому особливо гостро постає потреба в посиленні авторитету українських істориків та відзначення державою ролі історичної науки, підтримка історичних досліджень та їх популяризація. Запровадження Державної премії України імені Михайла Грушевського має на меті вирішення саме цих державних завдань», - сказав Міністр культури Євген Нищук.

http://mincult.kmu.gov.ua/control/uk/pu ... =244913751
 

Аватар користувача
кювернат Ювяшжт
Member
Member
 
Повідомлень: 6100
З нами з:
18 червня 2006 18:52
Звідки: Київ

Re: Чи доцільно видавати в Україні історичну літературу?

Повідомлення кювернат Ювяшжт » 07 квітня 2017 20:58

Олег Філюк: Майбутнє наукової книжки залежить від популяризації нашої науки в світі
Видання та розповсюдження наукової літератури в країнах з розвинутою економікою і заможним суспільством є перспективним та престижним бізнесом. Наш читач – науковець, в першу чергу, студент, або той, хто цікавиться історією, культурою, патріотичною книгою. Стосовно науковців – більшість з них не мають змоги регулярно купувати літературу, у зв’язку з тим, що вартість нашої книжки – для них завелика, це поодинокі замовлення.

Друкарням, в свою чергу, не вигідно друкувати малі наклади – або ж друкують на цифрі, що підвищує ціну книги врази. Замкнуте коло? Так. На поодиноких замовленнях – це для мене не бізнес, а спонсорство заради науки та розповсюдження наукової думки. Студент, або той, хто цікавиться подібною літературою, міг би ознайомитися з нею в бібліотеці. От, для цього вже можна було би робити наклад. Тут і друкарні, і видавцеві – можна вести цивілізований бізнес. Але…. На цьому етапі стоп. Абсолютно нерівні умови існування для мене як видавця.
...
– Кому потрібна наукова, науково-популярна книжка зараз?

– Сучасна історична наука розкриває увесь спектр розмаїття історичної та культурної спадщини України, зокрема ми повинні пишатися, а увесь світ – знати, що терени України є колискою приручення коня, а навички верхової їзди зародилися на берегах Дніпра, що перша землеробська культура на просторах Європи з’явилася у міжріччі річок Дністра та Бугу, де розцвітали протоміста – майбутні сучасні мегаполіси європейського континенту.

Ми повинні чітко заявити на увесь світ, що терени України мають відношення до формування індоєвропейської спільноти, яка є підґрунтям сучасної євроазійської спільноти. І таких прикладів можна навести десятки, але, на жаль, ця інформація не достатньо поширюється серед громадян незалежної України. А цивілізований світ отримує її через призму російської пропаганди, оскільки українські видавництва тільки зараз починають освоювати світовий простір завдяки перекладам, і то, на жаль, це стосується лише художньої і дитячої літератури.

Наука ж, яка вимагає більш складного і в часі, і в мовному сенсі перекладу – пасе задніх. Українська держава не спонукає цей процес.

http://www.chytomo.com/interview/oleg-f ... ki-v-sviti
 

Аватар користувача
AppS
Member
Member
 
Повідомлень: 3943
З нами з:
21 грудня 2008 23:24
Звідки: Київ

Re: Чи доцільно видавати в Україні історичну літературу?

Повідомлення AppS » 02 грудня 2017 12:27

В ситуації з каналом Телеграма, на якому викладали безкоштовно електронні книжки в-ва "Наш Формат" хочеться зауважити таке:
1) Це вже не пірати, для яких справою честі було зламати сайт і захист книжок, це вже ліниві піратчуки - вони легально купують електронну версію вподобаної книжки на сайті видавців, але тільки одну
2) це модні піратчуки, гроші на цю легальну покупку вони збирають краудфандінгом, по 2-3 гривні з носа
(та книжка, яку вони купили, коштує близько 90 грн.)

Якщо подумати - це може бути рушієм нового принципу в українських безринкових умовах - так, збирайте, але не на один примірник, а на весь умовний наклад, який видавець збирався продати через інтернети, не 90 гривень, а стільки, щоб це виправдало видання книжки, гонорар авторові та перекладачеві тощо. Тобто зробило його принаймні незбитковим,

Візьму цифри зі стелі, але, скажімо, не 90 грн., а 20 тис. грн - і видавець сам викладає книжку у відкритий доступ і дозволяє її розповсюджувати як завгодно на віки вічнії.

Цьому є заперечення - ринку власне електронних книжок у нас нема, це все - інші версії книжок паперових, додатковий прибуток (який може вбити прибуток основний на корню, між тим, кожен видавець має відчувати це індивідуально щодо своїх книжок. Нашому формату, но-фікшн товщиною 800 сторінок це не шкодить - ок)

Але відомо також уже й усереднений прибуток видавництва за електронну книжку за рік - це десь 1 тис. гривень. Тобто оця інтернет спільнота може викупати у видавця ліцензію на книжкку за рік, збирати на неї гроші й рік безкоштовно розповсюджувати зі своїх майданчиків кому куди і скільки влізе, а через рік - прибрати або знову проплатити колективно ліцензію.

Ну і так далі, за доброї волі сторін можна придумати кілька варіантів, які задовольнятимуть всіх навіть без ринку. Можна навіть зробити сайт, який роздаватиме книжки на таких умовах.
А, стоп. Такий сайт вже є. "Книгарня першодруків ім.Швайпольта Фіоля" працює не тих принципах, що книжка має зібрати кошти на себе ще до видання, але там йдеться не тільки про електронні, але й про паперові "друк на замовлення", виходить ще складніше, але й цікавіше. Пробуйте.


https://www.facebook.com/permalink.php? ... 1205690197

На якомусь семінарі 2010 чи 11го колеги з Польщі говорили, що вони таке пробували зробити - у них не вийшло: 1. рейтингові автори (та правовласники) не погодилися на такі умови; 2. на більшість запропонованих книжок не набрали потрібні суми і навіть адміністрування стало збитковим.
ТЕРЕН - гіллястий кущ (1—4 м заввишки) або невелике деревце з широкояйцеподібною кроною, темно-сірою корою і численними колючками. Росте на узліссях, по чагарниках, балках, долинах річок. Морозостійка, світлолюбна рослина.
 

Аватар користувача
Pogorzelska
Member
Member
 
Повідомлень: 887
З нами з:
06 травня 2010 17:56

Re: Чи доцільно видавати в Україні історичну літературу?

Повідомлення Pogorzelska » 03 грудня 2017 00:35

Зараз в Польщі вже можна купити електронну версію, наприклад видання Дронжковської. Але різниця в ціні між паперовою версією і електронною мізерна. Також можна купити деякі сторінки або розділи - економ версія.
https://www.facebook.com/irena.pogorzelska?ref=tn_tnmn
"-Сова!Это ГЕНИАЛЬНО!!!Но как же мы станем ёжиками??? -Мыши,идите на фиг!!!Мое дело - КОНЦЕПЦИЯ!!!"
 

Аватар користувача
AppS
Member
Member
 
Повідомлень: 3943
З нами з:
21 грудня 2008 23:24
Звідки: Київ

Re: Чи доцільно видавати в Україні історичну літературу?

Повідомлення AppS » 03 грудня 2017 20:50

це все продовження історії з ел.версіями "Нашого Формату"
https://www.facebook.com/antonio.martyn ... 7348239232
https://www.facebook.com/antonio.martyn ... 4928430474
http://life.pravda.com.ua/columns/2017/12/1/227762/

В інтернеті з’явився і стрімко набирає популярності телеграм-канал, який безкоштовно розповсюджує електронні книжки українською.

Як це у них працює. Люди збираються грошима, купують у нас на сайті електронні книжки і викладають її для шарового завантаження. Більшість внесків по 2-5-10 гривень. Сюр.

У мене був досвід видання аудіокниг, коли були плани перегнати Польщу і Чехію у кількості і якості видання, але торенти швидко вбили цей бізнес, адже диски перестали продаватися і вимерли, як носій, а в електронній формі ніхто нічого в Україні не купував, бо все було доступно безкоштовно. Робота юриста по відслідковуванню і закриттю лінків коштувала більше за можливі гешефти, які нам приписували. Тепер ми відстали від Польщі і Чехії на десятки років і немаємо ніяких нових аудіокниг в Україні ВЗАГАЛІ. Проте тепер у нас навколо все народне, все доступне безкоштовно. Але є проблемка: актори, диктори, редактори і звукорежисери теж хочуть їсти, уявляєте? І права коштують грошей. Ага, я сам в шоці)

Мене часто запитували, який сенс нам у Наш Формат видавати електронні книжки, якщо згенероване кешфло не дозволяє покрити навіть зарплату одного менеджера?... Мотив один. Повага до тих кількох тисяч людей, які купують електронний контент, ціна на який менша на 40-50% від паперового носія.

Хочу попросити репост. Наш формат перестає викладати в легальний доступ нові електронні книжки з сьогоднішнього дня, доки цей телеграм канал і його клони (@ebooksua, @ebooksua_kept, @ebooksua_secure) будуть існувати далі.

Для закриття каналу необхідно зайти на нього в телеграмі і зробити скаргу (report) про порушення авторських прав.

Ми видавали ділову літературу для того, щоб люди розвивалися і заробляли своєю працею на оплату якісних товарів та послуг, а не продовжували сумну традицію «отнять и поделить».

прекрасне з коментарів:
Вічна боротьба, і беззмістовна. Все одно будуть скачувати. Ці, хто скачують безкоштовно, все одно не будуть купляти. Просто тоді читати не будуть. Скажіть чисто технічно, ви коли готуєте книжку до друку, ви електронного макета її не маєте? Що ви розказуєте казки, що вам треба якісь величезні зусилля на підготовку електронного варіанта. Мова не про аудіо книги, це інше. Я про pdf, fb2 чи інший електронний формат.
ТЕРЕН - гіллястий кущ (1—4 м заввишки) або невелике деревце з широкояйцеподібною кроною, темно-сірою корою і численними колючками. Росте на узліссях, по чагарниках, балках, долинах річок. Морозостійка, світлолюбна рослина.
 

Аватар користувача
AppS
Member
Member
 
Повідомлень: 3943
З нами з:
21 грудня 2008 23:24
Звідки: Київ

Re: Чи доцільно видавати в Україні історичну літературу?

Повідомлення AppS » 21 січня 2018 13:32

історія про Український інститут книги
https://www.facebook.com/tetyana.teren/ ... 9866079049

Тетяна Терен:

Цей пост буде для багатьох несподіваним, хоча чимало моїх колег уже знають про моє рішення. Учора я написала заяву на звільнення з посади директора Українського інституту книги. Це рішення не спонтанне і для нього є низка причин. І щоби не збільшувати кількість домислів, я його аргументую.

Ті, хто стежили за конкурсом на посаду директора Інституту, пригадують, як я говорила, що вирішила зробити цей крок майже в останній момент – на знак протесту, коли дізналася, що серед потенційних майбутніх кандидатів немає тих, хто вже багато років реалізує в Україні успішні книжкові й культурні проекти. Я неодноразово говорила, що дуже хотіла, аби умови в Інституті змінилися й ці люди з часом змогли прийти у нього працювати. Не на волонтерських засадах і не з обмеженнями на кожному кроці. Це була одна з моїх найсильніших мотивацій. Разом з тим напрямки й проекти, які я вірила, що вдасться реалізувати, які я прописувала у своїх безкінечних програмах і стратегічних планах, уже в перші ж місяці мені довелося відкласти на далеку перспективу. Першого ж дня на посаді мені вручили гору документів для заповнення бюджетного запиту, який, як ви знаєте, з 2017-го подається на три роки наперед. Це було моє перше знайомство з системою і абсурдом цієї системи. Установа, яка існувала тільки на папері, в якій не було ще бухгалтера і фінансиста, мала за кілька днів сформувати і передбачити свою діяльність на три роки наперед. Пригадую, як в один із дуже пізніх вечорів ми з Анастасією Левковою, яка ще навіть не підозрювала, що працюватиме в Інституті, намагалися стратегічно спланувати і прорахувати всі можливі проекти: перекладацький конгрес і премію для перекладачів з української, освітні семінари для бібліотекарів, видання літературного журналу, участь у Болонському та Лондонському ярмарках, дослідження ринку, заснування державних премій для молодих письменників та ілюстраторів, програму малих ґрантів для учасників ринку… Я вся потонула в ті тижні в цифрах і документах, щоби врешті жоден із цих задумів і проектів ми не змогли внести в бюджетний запит, бо на жоден із цих проектів, які мають бути основою діяльності Інституту книги, не можна закласти кошти.

У ці останні місяці мене часто запитували: «Скільки у тебе ще лишилося енергії?» Це запитання я заборонила самій собі ще в серпні, пообіцявши поставити тільки через півроку після мого призначення. Розчарування, про яке теж усі постійно запитують, прийшло саме в серпні, коли оприявилося, чим Інститут книги є насправді. Ми всі радо вітали появу в Україні Інституту, але влітку 2017 року, окрім ухваленого закону і Статуту, в Інституту була лише печатка. Тож дуже швидко я побачила, що чекає на Інститут у найближчі півроку: безкінечні реєстраційні процедури й підготовка всієї внутрішньої кадрової, юридичної і бухгалтерської документації, вибивання і ремонт приміщення, пошук працівників на мінімальні оклади й ще мінімальніші умови праці, вироблення нових положень державних програм, тендерні процедури в наперед неможливі короткі терміни, закупівля техніки і меблів, вибивання нових зарплат і десь у проміжках – зробити бодай щось важливе.

Це було схоже на пастку – від того, що ви не знали, що на вас може чекати, і від того, про що вам свідомо не говорили. В один момент вашою відповідальністю стало все – пізно проведений конкурс, невикористані кошти, оклади 1700-4400 гривень, закладений у бюджет без жодної концепції проект «Цифрова бібліотека» і приміщення, яке з’явилося в Інституту аж у жовтні – без меблів, техніки і ремонту. Коли я розповідала про це колегам-журналістам, показуючи їм «штатку», свій контракт і Статут Інституту, вони радили піти відразу і не руйнувати свою репутацію. Але саме тоді вийшов текст лекції Ярослава Грицака про нинішнє покоління 30-літніх. Я прочитала, роздрукувала, почепила над столом і заборонила собі на півроку ставити питання: «Для чого?»

І ось ці півроку – це ніби застрибування на шаленій швидкості в останній вагон. Тридцять співбесід на посаду головного бухгалтера і майже стільки ж відмов – через зарплату, умови роботи й найчастіше – «нестабільність установи». Після змін у Статуті, всіх отриманих довідок і пройдених реєстрацій нам вдалося відкрити рахунок – наприкінці жовтня. І тоді знову застрибування в останній вагон – і оголошення тендерів на закупівю техніки і створення сайтів Інституту і майбутнього сайту «Цифрової бібліотеки». Без права на помилку, бо за два місяці ви не зможете провести два тендери. Наприкінці листопада ми нарешті отримали всі документи на наше приміщення на Лаврській – і розпочався грудень, який можна взагалі викреслити з життя, оскільки це щоденні договори, ремонт допізна і на вихідних і намагання хоч щось встигнути, щоб наступного року установа змогла повноцінно запрацювати.

Я дуже добре знаю, наскільки цей етап нецікавий. Безліч разів, відповідаючи на запитання різних політиків, чим ви зараз займаєтеся і на якому ви етапі, я чула: «Не говоріть про це, говоріть про ваші досягнення». І я дійсно мало про це говорила, бо в якийсь момент уже не було часу про це розповідати. Нині ж я хочу вказати на цю велику системну помилку, бо розумію, що вона буде повторюватися з іншими новими державними установами в Україні. Так ось – більшість тих процедур, тих викликів і тих завдань, через які пройшли перші члени команди Інституту, мали бути вирішені до нас. Якщо Міністерство створює нову державну установу, воно має розуміти, як мінімум, де ця установа буде розміщуватися і в яких умовах працюватимуть її перші працівники. Так, одна людина, три, п’ять можуть працювати в кав’ярнях, але коли їх уже п’ятнадцять, їм потрібні мінімальні умови для роботи. Якщо ця установа вам стратегічно важлива. Хоча Інститут був створений без жодної стратегії, але мова не про стратегію, а про найпростіші потреби будь-якої установи – приміщення і оплату праці. Якщо ж усі ці початкові процеси вирішено покласти на керівника цієї установи, це мало бути прописано в умовах конкурсу, бо цей керівник має враховувати всю підготовчу роботу в своїй програмі й закладати на розбудову установи мінімум рік.

Але найблільший абсурд системи полягає в тому, що, аби щось зробити, ви постійно маєте обходити або порушувати її правила. На одній зі співбесід досвідчена бухгалтерка, якій я розповіла про вибір, який стояв переді мною, відповіла: «З бюджетними коштами часто ви маєте бути немов хірургом: або ви терміново оперуєте, а потім заповнюєте всі необхідні папери, або ви довго заповнюєте всі папери і не встигаєте допомогти пацієнту». Минулого року в бюджеті Інституту не були передбачені кошти ані на ремонт, ані на закупівлю техніки й усіх необхідних товарів. На окремі коди ми встигли зробити перекидку, але кошти на капітальні видатки були виділені лише на проект «Цифрова бібліотека». І ось перед вами як директором стоїть вибір – піти на порушення і закупити техніку для Інституту за кошти, передбачені на «Цифрову бібліотеку» (бо ці кошти все одно не вдалося б повністю реалізувати через брак часу), або ж не закуповувати, розуміючи, що наступного року на це ви теж не отримаєте ні копійки. Оскільки в Інституту досі немає Наглядової ради, яка може погоджувати фінансові рішення директора, ми написали лист у Міністерство культури з проханням погодити ці витрати. Й отримали відповідь: це рішення приймає директор установи. І я його прийняла. В Інституті на сьогодні є перші комп’ютери і ноутбуки. Цілком можливо, що під час перевірки буде виявлене нецільове використання коштів, на яке пішов директор. Я пишу про це публічно, щоб показати весь абсурд цієї системи й ті ризики, на які щодня йдуть люди, які працюють у державній сфері. Ризики, в яких вас ніхто не підтримає і про які ви апріорі нібито не можете говорити.

І врешті про головне – бюджет Інституту книги на 2018 рік. Чимало видавців за його ухваленням стежили уважніше, ніж працівники Інституту книги. За кодом 2282 у ньому ви побачите 125,7 мільйонів гривень на випуск книжкової продукції за програмою «Українська книга». Якщо ще кілька місяців тому я вважала, що ця програма в переформатованому вигляді може бути корисною і важливою для ринку, оскільки дійсно є напрямки, які потребують державної підтримки, то зараз я бачу, наскільки вона є небезпечною і навіть безглуздою для Інституту книги на етапі його становлення. Ми неодноразово розповідали, з яких проектів і програм розпочинали свою діяльність Інститути книги в інших країнах, натомість в Україні Інститут книги відразу ж почали сприймати як розподільник коштів для видавництв, які, будуючи свій бізнес, розраховують насамперед на кошти з державного бюджету. Але я повернуся до цифри 125,7 мільйонів. Звичайно, як керівник установи я думаю про те, що Інститут книги щойно створений, у нього ще не сформований штат, і давати на нього навантаження і відповідальність за 125,7 мільонів гривень – це безглуздо і безвідповідально. Разом з тим я вважаю, що так само це безглуздо, коли ми говоримо про книжковий ринок, який держава має підтримувати, не втручаючись при цьому в ринкові механізми. В оновленому порядку реалізації програми «Українська книга», який ми надіслали в Міністерство культури на погодження і затвердження, держава має частково, а не на 100 відсотків фінансувати видання (частина накладу потрапляє в бібліотеки, частина, профінансована коштом видавця, – на ринок). У цьому ж порядку ми запропонували сталий наклад 1000 примірників для кожного видання. Відповідно, це значно менший бюджет, необхідний щороку для реалізації цієї програми, і нескладно порахувати, скільки назв книжок на 125,7 мільйонів гривень державних коштів можна видати. Чи є потреба ринку в такій кількості підтриманих державою книжок? Чи є у видавців цього року така кількість суспільно-значущих видавничих проектів, які мають бути підтримані за кошти платників податків? Ми теж неодноразово вже говорили, що у Польщі на подібну програму, яку реалізує Міністерство культури, виділяється щороку близько 30 мільйонів гривень. І врешті ви запитаєте – звідки ж 125,7 мільйонів? У бюджетному запиті ми подавали за зразком минулого року 50 мільйонів, решта – результат наполегливих зусиль видавців, частина щоденної роботи яких – вибивати кошти на державні програми і визначати замість Інституту його потреби і бюджет, який він має розподілити. Без наперед продуманої стратегії – знову застрибуючи в останній вагон.

Під час однієї із зустрічей із приводу майбутньої стратегії Інституту один експерт вказав на мою проблему – моє вегетаріанське мислення, моє небажання йти на компроміс, без якого неможлива політика. Зараз я думаю, що це все ж наслідок журналістики, в якій, коли ти збрешеш і почнеш грати за чиїмись правилами у 125,7 мільйонів гривень, ти втратиш право говорити зі своєю аудиторією. Я не можу сказати, що побачений мною зсередини і настільки зблизька український видавничий ринок мене вразив, бо те, наскільки він поділений і наскільки різні цінності в його учасників, мені, звичайно, було очевидно раніше. Нині мені хочеться закликати тих учасників ринку, для яких важливий не лише прибуток, а й чесні й прозорі зміни на ринку, виходити за межі власного бізнесу, об’єднуватися і брати активнішу участь у тому, що ми називаємо книжковою політикою. І першим іспитом на перевірку цього ринку стане новий конкурс на посаду директора Інституту книги, який має бути оголошений у найкоротші терміни і за яким цього разу всі мають активно стежити й активно подавати кандидатів в експертну комісію. Я дуже сподіваюся, що цього разу ми побачимо в переліку кандидатів культурних менеджерів, завдяки яким змінюється і розвивається книжковий ринок в Україні.

Мені шкода, що моя енергія і віра в зміни були використані на далекі від книжок процеси. Але мені було важливо їх завершити, щоб наступному директору не довелося через них проходити. За ці півроку Інститут книги став офіційно зареєстрованою установою. В цієї установи є своє приміщення – з меблями і технікою. В цієї установи є перші члени команди, і з січня в Інститут вже можна набирати повноцінний штат за новими окладами, які принаймні дозволять залучити фахових керівників відділів. У цієї установи є ефективні сторінки у соціальних мережах, розроблені проекти положень програм «Українська книга» («Книгофонд») та «Цифрова бібліотека», бази контактів, є проекти, які, я сподіваюся, продовжать мої колеги, а також архів матеріалів для майбутнього сайту Інституту, тендер на створення якого ми повторно оголосили в січні.

Програма «Українська книга» не могла б стартувати раніше березня, тож до того часу Міністерство культури має час, щоб провести новий конкурс на посаду директора і затвердити всі необхідні для реалізації програми документи. Бюджет програми у 2018 році має бути суттєво зменшений.

І я повертаюся до тексту Ярослава Грицака. Я абсолютно відкрито визнаю поразку, про яку говорить Грицак, визнаю, що не до кінця уявляла «поле битви», як радять у підручниках з адмінстратегії, що недостатньо критикувала і тиснула, бо врешті переконалася, що тиск не дає результату. Я готова до того, що мені закинуть брак відповідальності, але саме вона тримала мене ці півроку і саме вона змусила зупинитися і чесно запитати себе, скільки ще я протримаюся на цьому «режимі енергозберігання», який точно не буде ефективним ані для мене, ані для Інституту. Бо Інституту книги зараз необхідні глобальні зміни, які не відбудуться лише на рівні Інституту й на ентузіазмі його працівників. Я з болем перечитую слова професора Грицака про важливість довгої і наполегливої роботи, а не «від айфону до айфону». Можливо, не було іншої людини, яка би стільки разів перечитувала цей текст. Але зараз я можу сказати, що, коли ви не йдете в цю умовну політику задля якихось амбіцій і заробітку, вас тримає якраз тільки бажання змін. І довжина дистанції в такому випадку вимірюється не розчаруванням, а запасом вашої енергії, яка витрачається на абсурд і біг по колу. І врешті приходить момент, коли ви розумієте, що іноді здатися – це лишитися й далі грати за чужими правилами.
ТЕРЕН - гіллястий кущ (1—4 м заввишки) або невелике деревце з широкояйцеподібною кроною, темно-сірою корою і численними колючками. Росте на узліссях, по чагарниках, балках, долинах річок. Морозостійка, світлолюбна рослина.
 

Поперед.

Повернутись до Книжковий світ

Хто зараз онлайн

Зараз переглядають цей форум: Немає зареєстрованих користувачів і 2 гостей