Наймана армія Павла Скоропадського

Модератори: Global Moderators, Альтернатива

Gnat_goluj
Member
Member
 
Повідомлень: 202
З нами з:
05 березня 2010 10:33

Наймана армія Павла Скоропадського

Повідомлення Gnat_goluj » 26 жовтня 2013 18:49

В листопаді 1918 після революції в Німеччині німецькі вояки вирішують відправитися додому. Однак Павло Скоропадський починає думати головою і створює найману армію із німців: "Легіон". Охочі до грошей та матеріальних благ німецькі вояки радо зголошуються в нову замануху і в результаті формується 10 бригад Легіону по 6 тисяч солдат.

Сили Гетьмана в силі двох бригад підкріплені агентами із українського населення арештовують Нестора Махна в Гуляйполі і розбивають його тачанщиків. В цей же час три бригади Легіону підкріплені сердюцькими частинами, хоча цього явно забагато, розбивають січових стрільців та селян під Мотовилівкою. Петлюра тікає десь на Поділля організовувати партизанський рух, Винниченко тікає в Москву і очолює уряд УРСР :D Залишки Легіону Січових Стрільців відправляють в ЗУНР де їх інтернують по таборах.

Починається зачистка Української держави від більшовицьких агентів та "прочего антиукраинского єлемента". В буферній зоні на Стародубщині Сердюки та Сірожупанники розганяють нікчемні недобитки Таращанського повстання і проводять каральні рейди в Курськ та Брянськ для очищення їх від більшовиків. Німецькі вояки окрилені успіхами та матеріальними благами влаштовують парад у Києві в честь гетьмана Павла Скоропадського. В цей час на півдні в Україну вторгається Антанта. Однак німецькі легіонери на Українському флоті топлять кілька лінкорів Антанти, а сухопутні війська беруть в полон інтервентів які встигли висадитись. В результаті здобувається багато сучасної зброї.

Формуються кінні бригади та бригади Вільного козацтва. В лютому 1919 року три німецькі бригади та 4 українські швидким марш-кидком зачищають від "білополяків" Волинь та Холмщину і беруть з ходу Варшаву. Після цього завдають удару в спину польській армії в Галичині. В результаті більшість поляків потрапляє в полон. Після цього гетьманці арештовують бюрократів Петрушевича та Левицького і УГА переходить на їх сторону.

Починається формування Українського Гетьманського Війська. Гвардію становлять німецькі легіони та старі українські частини: Дивізія сірожупанників та інші. Сердюцьку дивізію переформовують у корпус. Формуються Гайдамацький, Запорозький, Чорноморський, Волинський корпуси по 60 тисяч солдат кожен. Формується 80 окремих дивізій яким дають імена видатних українських гетьманів та полководців. УГА перейменовують в армію Січових стрільців і доводять її чисельність до 6 корпусів загальною чисельністю 200000 вояків. Скоропадським всіляко фінансуються і озброюються білогвардційці та кубанські українці і в результаті Україна у вигляді хитрої мавпи сидить на дереві і споглядає за їхньою війною з комуністами.

В результаті чисельність УГВ доводиться до 1,2 мільйона чоловік.
Відчувши свою силу Гетьман починає з погордою відноситися до своїх сусідів. Тепер він спрямовує свій гнівний погляд на Румунію яка тихенько принишкла після захоплення Буковини та Бесарабії з бажанням "перечекати". Українська армія нового зразка замість війни в окопах, вривається кількома ударними групами і вже за кілька днів проводить парад у Бухаресті. Після цього завдається фланговий удар по угорським комуністах і спільно з чехами ділиться Угорщина на сфери впливу.

Однак поляки озброєні Антантою починають контрнаступ із Кракова та Познані щоб відбити Варшаву у гетьманців. Та все ж армія Галлера зазнає поразки проти бронепотягових військ гетьмана і відступає у Німеччину де буде скоро інтернована.

В цей же час із "правильних" Білорусів формується білоруська армія, яка починає бойові дії проти більшовиків та поляків на Півночі. Білоруси формують свою республіку і відтісняють всіх інтервентів із своєї території, а потім окуповують Жемайтію і отримують вихід до Балтійського моря.

В цей час в ставку Великого гетьмана прибуває Василь Вишиваний і пропонує повалити республіку в Австрії і зробити його Герцогом нового Австрійського герцогства з виходом до моря через Словенію та Італію. Формується армія Герцога чисельністю 340 тисяч вояків з численними галицькими добровольцями.

Формується ударна група яка розбиває австрійських республіканців та французький 80-тисячний корпус а також дві італійські дивізії і Василь Вишиваний стає герцогом Австрії. Президент Франції Жорж Клемансо впадає в істерику та починає протестувати проти вторгнення українців яких "ніколи не існувало". Однак командувач Українського Західного Фронту ? (Болбочан, Тарнавський, Греков, Вітовський, Остряниця) обіцяє повісити його на тріумфальній арці після чого закиди припиняються. :YesSir:

Таким чином відбувається формування Української гетьманщини, яка однак не загарбує захоплені території а формує всюди маріонеткові уряди і навіть дозволяє їм тримати свої армії.

Однак припинення бойових дій європейцями та азіатами сприймається неправильно. Вони сприймають це не як благо а як прояв слабкості гетьмана і можливість збору нових ворожих військ. Та і гетьманці не дрімають, ними формується 1,5 мільйонна армія. Крім того формується 300-тисячна армія з білорусів, 80-тисячна з кубанців. Донські козаки постійно отримують допомогу і успішно обороняють Донщину від більшовицьких інтервентів, та формують армію чисельністю 150 тисяч козаків.

На південному сході віднаходять старі роди молдавських господарів і формують Велику Молдавію, якій передають частину румунських територій в тому числі Констанцу. Формується Велика Молдавська Армія чисельністю 200000 вояків. Частину Валахії передано Болгарії.

Агенти гетьманців із членів німецького легіону здійснюють переворот в Німеччині і там формується військова диктатура.Відновлюється армія чисельністю 1 мільйон солдатів.

В цей час Антанта підписує договір з більшовиками і вони спільно починають війну проти Гетьманщини та її союзників. Антанта оперує такими силами: 2 мільйони французів, 200000 британців, які вже починають на той час крутити хвостом у бік Скоропадського і тому не хочуть посилати більше військ. Італія після втрати частини територій на користь Австрії посилає на фронт пів мільйона солдатів. В цей час на дворі вже 1922 рік.

В війну на боці Антанти вступають Серби та більшовики. Чехословаччина вирішує оголосити нейтралітет.

На західному фронті йдуть найбільші бої проти французів та британців. Спільними зусиллями Гетьманату, Німеччини, молдавських, білоруських та кубанських і донських частин розбивається французька армія. Союзники вступають в Париж, Франція капітулює. Французькі республіканці втікають в Іспанію. Гетьманцями підписується дружній договір з Іспанцями та британцями бо їм "нічого ділити". На території Франції відновлюють держави загарбані окупантами. Так відновлено герцогство Бургундське, Вандейська, Провансальска республіки, Нормандія, які формують власні армії, що очищують Францію від паризьких недобитків.

На італійському фронті італійці маючи чисельну перевагу відбили частину своїх територій, однак не можуть захопити фортечних укріплень споруджених австро-галичанами за 6 місяців. Після німецьких підкріплень австрійці переходять у контрнаступ і беруть Рим. Відновлюється Неаполітанське королівство та Сицилійська і Венеціанська Республіка.

Серби та Греки пробують вести бойові дії проти Болгарії та гетьманців. Однак після розгрому Франції сюди кидаються свіжі 40 дивізій, два корпуси гетьманців і спільно з болгарами та молдаванами заставляють Грецію вийти із війни, а Сербію окуповують. В результаті відбувається формування Хорватії та Македонії.

На східному фронті більшовикам вдається сформувати армію чисельністю 2 мільйони чоловік на ідеях того що їм треба "хлеба,хлеба,хлеба". Вони навіть беруть Курськ та Брянськ. Однак натрапляють на героїчну оборону білорусів та донців і кубанців. Крім того українські війська краще вишколені та не такі голодні і в тяжких боях розганяють ці утримувані чекістами частини.

Починається протинаступ проти Радянської Росії. Білоруси беруть Смоленськ, дончаки та кубанці Царицин, фінансується повстанських рух на Новгородській землі. Починається спільний Священний антиординський похід. В результаті боїв проти оскаженілих більшовиків, які в полон не здаються, в руки союзників потрапляє Москва. Більшовики тікають за Урал. Скоропадський та соратники вирішують зробити те що римляни з Карфагеном. Всі жителі Москви виселяються за МКАД, а будівлі розбираються. Потім вся територія засипається сіллю.

В результаті починається відновлення старих князівств: Новгородського, Тверського. Створюється Булгарський каганат і надається йому підтримка для боротьби із сибірськими большевиками. Гетьманський уряд вмілою рукою регулює всі спори які виникають між новоутвореними державами.
 

Аватар користувача
georg
Member
Member
 
Повідомлень: 680
З нами з:
14 листопада 2007 13:20

Re: Наймана армія Павла Скоропадського

Повідомлення georg » 26 жовтня 2013 19:22

... а потім чудо-трава відпустила :D
Грабитель, вор, убийца и бандит
Наказанным быть имеют право.
Двуглавый монстр должен быть убит,
Должна погибнуть подлая держава.(c)
 

Аватар користувача
Anderson
Member
Member
 
Повідомлень: 72
З нами з:
11 квітня 2011 15:23
Звідки: Луцьк

Re: Наймана армія Павла Скоропадського

Повідомлення Anderson » 30 жовтня 2013 22:40

...georg, надіюся, що так :D
 

Аватар користувача
Oleh Nemchinov
Moderator
Moderator
 
Повідомлень: 7527
З нами з:
04 березня 2006 21:16
Звідки: Львів

Re: Наймана армія Павла Скоропадського

Повідомлення Oleh Nemchinov » 16 лютого 2014 12:28

Ідея не нова, але ДУЖЕ КОШТОВНА
Зображення
"Ландскнехти Галицької армії". Про військове найманство в УГА
Олеся Ісаюк _ Середа, 23 січня 2013

Що могло спонукати уродженців благополучної Чехії, Австрії, Хорватії, Італії проливати свою кров за нікому не відомий народ, який майже не мав шансів вистояти на трьох фронтах відразу? Такі особистості варті нашої уваги вже самим фактом свого вибору.
Що читаємо: дослідження Олега Стецишина "Ландскнехти Галицької армії". (Львів, видавництво “Часопис”, 2012. Книга видана Центром досліджень визвольного руху та Мистецької агенцією “Наш формат” у проекті “Наш формат історії”)
Останнім часом більшає випадків, коли добрі історичні книжки пишуть зовсім не історики за освітою. Після "Ієремії Вишневецького" пера Юрія Рудницького, який вийшов у 2008 році, наприкінці 2012 року побачила світ книга львівського журналіста Олега Стецишина "Ландскнехти Галицької армії".
На відміну від “офіційних” досліджень, такі праці зазвичай витягають на світ Божий те, що давно слід було б витягнути, але ні в кого руки не доходили.
Тема офіцерів-чужинців у Галицькій армії (як і взагалі тема іноземців в українському визвольному рухові), хоча і присутня у фаховій літературі (і то переважно не як самостійна тема, а в контексті інших проблем), але широким колам або невідома взагалі, або представлена як набір екзотичних подробиць.
А тим часом написана в популярному ключі книга Стецишина виразно демонструє: маємо справу не з екзотичними епізодами, а з явищем. Явищем, яке вплинуло на обличчя Галицької армії, її імідж і, можливо, перебіг її історії.
А якщо врахувати, що багато хто з героїв книги пізніше відіграв суттєву роль в українській історії, то студії над темою чужинців в Галицькій армії набувають значення для історії українського визвольного мало не до кінця його збройної стадії.

Офіцери-чехи Антонін Виметаль і Карл Квапіль разом з офіцерами 2-ї Коломийської бригади УГА. 1919 рік. Тут і далі фото з книги О.Стецишина “Ландскнехти Галицької армії”
До тих, хто зберіг свої зв'язки з Україною, належали Вільгельм фон Габсбург, більше знаний як Василь Вишиваний, Альфред Бізанц, Ріхард Ярий, Ганс Кох, Карл Аріо…
Усі вони почали свою "українську біографію" саме з Української Галицької армії.
Обрана тема настільки нерозроблена і актуальна, що просто дивує, чому ніхто не звернув на неї увагу раніше. Вже сам вибір теми пророкує книзі популярність.
Мало що є настільки овіяне романтикою, як історія боротьби українців за державність, і не кожен "свій" привертає таку увагу, як чужинці, які добровільно зробили вибір на користь України.
Що могло спонукати уродженця благополучної Чехії, Австрії, Хорватії, Італії проливати свою кров за, по суті, нікому не відомий народ, який майже не мав шансів вистояти на трьох фронтах відразу? Такі особистості варті нашої уваги вже самим фактом свого вибору.
Тут треба зауважити, що назва не зовсім відображає суть присутності іноземців в Українській армії. "Ландскнехти" – це традиційна назва військових найманців. Військове найманство ніколи не вважалося надто почесною професією, з легкої руки Фредеріка Форсайта найманці навіть одержали прізвисько "пси війни".
Полководці хоча і цінили найманців за військову фаховість, але в очах широкого загалу вони заробили собі імідж радше корисливих і ненадійних. А тут маємо справу, коли люди, які могли б влаштуватися значно комфортніше, вибирали найгіршу з точки зору прагматизму опцію.
Не будемо впадати в патріотичний пафос – навіть якщо не знати майбутнього, то підтримувати Україну у 1918 році означало підтримувати маловідому нестабільну державність без стабільного державного устрою, фінансів, господарства і інших належних атрибутів; державність, способом існування якої була війна на три фронти зразу як мінімум. Шанси виживання цієї країни були мізерні, а от ворогів в українства і його симпатиків було аж надто.
У назві книги таки не вдалося вповні відобразити різноманітні аспекти місця і ролі чужинців-офіцерів в УГА.
Але те, що ховається під назвою, є результатом довгих і старанних пошуків у архівах, літературі і тогочасній пресі. Книжка винятково багата на фактаж – уже список її героїв вражає обсягом, а кожного героя супроводжує детальна біографічна розвідка, підкріплена цитатами з документів і спогадів.

Заступник військового міністра ЗУНР інформує керівництво про італійського графа, який виявив бажання вступити в Галицьку армію
І це не сухий виклад фактів та подій – книзі однозначно пішло на користь те, що її автор – журналіст за фахом. Текст наповнений житейськими подробицями, психологічними замальовками, уривками зі спогадів, портретами дійових осіб і часами читається радше як пригодницька повість, аніж як історична розвідка.
Враховуючи акуратне поводження з фактами, в образі "Ландскнехтів…" маємо добрий зразок популярного викладу історичних подій.
До безсумнівних плюсів видання варто віднести також обширний довідковий апарат, куди ввійшли не тільки покажчики, а й добротні біографічні довідки про всіх героїв книги – іноземних військових на службі Україні.
З оголошеної теми дещо "випадає" розділ про "ландскнехтів" у рядах противників УГА - поляків. При тому, що тема іноземців у Війську Польському достатньо розроблена зусиллями самих поляків, ця частина виглядає тягарем на основній структурі книги. Втім, для широкого читача він дозволяє скласти собі достатню уяву “як у них”.

Пілот 1-ї летунської сотні Галицької армії, поручник Франц Рудорфер
Популярність викладу і насиченість цікавинками, хоч і надала книзі шарму та захопливості, на жаль, позбавила текст глибини аналізу.
Військове найманство, як і добровільний перехід на сторону іншої армії – явище не щоденне і такі випадки завжди привертають увагу. А у нашому контексті коли йшлося про перехід – менше з тим, корисливий чи ні - на сторону слабшої сторони – ситуація заслуговує на ґрунтовний огляд підставових моментів.
До того ж, добровольці в армії часто стають джерелом агентів іноземних розвідок, а в інформації про ЗУНР і її армію були зацікавлені усі її сусіди і ряд великих держав.
Це в жодному разі не спроба очорнити добровільних захисників української державності – просто такі реалії війни. Втім, гадаю, ці теми Олег Стецишин зможе підняти в наступних працях.
Хоча досі вважалося, що загалом офіцерів-чужинців в УГА було кілька десятків, на підставі архівних документів та свідчень, автор довів: насправді на захист ЗУНР стало значно більше європейських солдатів.
Найважливіше ж те, що “Ландскнехти Галицької армії” не тільки наблизять до тієї історії, якої ми не знали широкого читача, але й дають ґрунт для подальших академічних досліджень теми та загалом історії Української революції 1917 – 1921 років.
Фраза: “У кожного з представлених у книзі вояків був свій шлях до УГА. Хтось пішов до галицького війська добровільно, за покликом серця, оскільки не мислив свого майбутнього окремо від майбутнього українського народу, в середовищі котрого жив. Ще інші зголосилися в УГА "на роботу", бо за чотири роки Першої світової звикли до військових буднів, та й нічого, окрім воювати, не вміли. Були, очевидно, й такі іноземні солдати, які пішли захищати ЗУНР, а потім і УНР, із примусу, безнадії чи просто з авантюрних міркувань”.
Довідка: Олег Стецишин - журналіст та історик, заступник тайм-редактора газети “Експрес”. Закінчив факультет журналістики Львівського національного університету. Історією Перших визвольних змагань зацікавився, досліджуючи життя дідуся - офіцера армій ЗУНР та УНР, учасника Акта Злуки 1919 року в Києві. Над книгою працював три роки.

http://www.istpravda.com.ua/reviews/2013/01/23/109636/
Прийшла повістка - іди служити!
 


Повернутись до Альтернатива

Хто зараз онлайн

Зараз переглядають цей форум: Немає зареєстрованих користувачів і 2 гостей