Міфи про шляхетську націю

Модератори: Historical, Global Moderators

Аватар користувача
Krutywus
Member
Member
 
Повідомлень: 2777
З нами з:
06 квітня 2011 11:09

Міфи про шляхетську націю

Повідомлення Krutywus » 13 березня 2016 02:07

Z narodu szlacheckiego (від благородних батьків)

Відколи поляки почали широко вживати польську мову на письмі, термін "naród" набув широкого застосування. У 16 ст. термін "naród" був одним з двох сотень найбільш часто використовуваних іменників в польських працях, і вживався настільки ж часто як і "мати", "брат", чи "вогонь".[1] Хоча найчастіше він вживався в сенсі “нація” або "народ", як і сьогодні, тоді він мав також і інші значення, які пізніше вийшли із вжитку. Серед іншого, "naród" міг означати сімейне походження, стан або касту при народженні. Саме в цьому сенсі - сімейного походження або стану, а не "народу", завжди згадується термін "naród szlachecki".
Походження терміну "naród szlachecki" багато в чому пояснює його значення і те як цей термін розуміли. Перші приклади його використання можна знайти в законодавчих актах польською мовою середини 16-го століття.[3] Середина 16-го століття була важливим періодом у розвитку польської мови як літературної. До того поляки використовували майже виключно латину в якості офіційної державної мови, і вона було єдиною мовою їх правових актів, у яких вони значною мірою запозичували римську термінологію. Однак, у 1543 році, король Сигізмунд І порушив традицію і наказав постанови польського сейму, що були основним джерелом польських законів, записувати польською і латинською мовами. Це створило значні труднощі для правників: вони повинні були створити польську юридичну мову, яка відповідала б латинській термінології.[4]
Одним з їхніх завдань було диференціювати польською мовою латинські терміни "оrdo еquestris/nobilis" і "nobile genus". Термін "ordo equestris" який дослівно можна перекласти як "кінний стрій", насправді мав на увазі шляхетний стан, і був латинським терміном, який шляхта найчастіше використовувала для позначення себе.[5] Еквівалентними польськими термінами, які використовувалися як синоніми, були "stan szlachecki", "stan rycerski" і "szlachta" (шляхетський стан, лицарський стан і шляхта).[6] А терміном "nobile genus", називали народжених в благородному стані (de nobili genere).[7] Правники, таким чином, мали знайти спосіб як польською мовою диференціювати ширше поняття всього шляхетського стану (stan szlachecki), що включало тих, хто недавно набув шляхетства, від більш вузького поняття, що включало в себе знать із шляхетним походженням.[8]
Для виконання цієї задачі - перекладу "de nobili genere" (благородного походження), і був уперше використаний польський термін "naród szlachecki". Наведений нижче розділ із привілеїв, наданих королем Сигізмундом в 1550 році, показує, як термін "naród szlachecki" було вперше застосовано і в якому значенні:

“Отже для надійнішого збереження чернечої інвеститури, ми проголошуємо, оновлюючи статут 1538, що тільки людина польського шляхетського народу як зі сторони батька так і з сторони матері [jedno polskiego szlacheckiego, z ojca i z matki, narodu], і тільки гідна людина, має бути обрана за настоятеля.”[9]

Це положення пояснює, що посаду настоятеля в монастирі було зарезервовано виключно для шляхти, котра народилася в шляхетстві; її не могли отримати недавно нобілітовані. Це робилося для того, щоб не дозволити королю розмістити "нових людей", тобто своїх людей, на впливові посади, а термін "naród szlachecki" було використано, щоб показати цю важливу різницю в шляхетському статусі. Характерно, що саме в цьому правовому контексті - як переклад "de nobili genere"- було вперше використано термін "naród szlachecki".[10] Термін, який застосовували для простолюдинів, був подібною варіацією "naród" - "простолюдимий" або "хлопської нації" (z prostego/chłopskiego narodu)).[11] Ці терміни використовувалися, коли писарям необхідно було показати відмінність між усім шляхетським станом, в тому числі тих, котрі були шляхтою, але за народженням були naród prosty, і тих, хто народився в шляхетстві - хто походив від благородних батьків - як показано в наступному прикладі:

“Оскільки лицарський стан [stan rycerski] несе великі обов'язки, по відношенню до корони, нам видається правильним і почесним, щоб його було нагороджено окремими привілегіями. І як це встановлено законами наших предків, що люди з простого народу [z narodu prostego] не можуть посідати посади у великих храмах, і що тільки люди польського шляхетного народу і крові [ludzie narodu a krwie szlacheckiey polskiey] можуть бути прийняті, ми наказуємо главам соборів і великих церков не приймати [нікого з "простого народу"].”[12]

У цьому статуті дві умови встановлено щодо того, хто має право отримувати високопоставлені церковні посади. По перше він мав бути "шляхетського народу", тобто бути народженим від благородних батьків. По друге він мав народитися від батьків, що належать до польської знаті, що виключало будь-яку іноземну знать. Посилання на "кров" в даному випадку стосується прийняття чоловіків в шляхетських родинах і їх родові ознаки - загальний метод зміцнення кланів і набуття дворянства в 15-му і 16-му ст. Потрібно було не тільки мати польське шляхетське походження, але саме походження також мало бути дійсним і не набутим. Розгляд термінів "naród szlachecki" показує, що поняття "поляки" та "naród szlachecki" зовсім не були синонімами. Те, що поляки могли бути як благородного походження (z szlacheckiego narodu), так і простого походження (z prostego narodu), ілюструє такий привілей:

“Оскільки ми король польський, тому ми не хочемо довірити жодної фортеці і жодної з [королівських] земель нікому, тільки землевласникам полякам, хто є шляхетського народу [jedno Polakom szlacheckiego narodu osiadłym].”[13]

Цей статут явно показує, що тільки "поляки" є потенційними кандидатами на дуже бажану винагороду коронними маєтками і посадами каштелянів. Закон крім того конкретизує, що тільки ті поляки мають на це право, хто є землевласниками, і хто народився від благородних батьків.[14]
Слід зазначити, що термін "naród szlachecki" не вживався таким чином, щоб його можна було перекласти як "шляхетський народ”. У наведених вище трьох прикладах, я перекладав "naród szlachecki" як "шляхетський народ" відповідно до загальної практики. Але саме ця загальна практика ввела багатьох дослідників в оману. В усіх трьох випадках більш точним перекладом "naród szlachecki" буде "шляхетське походження", як видно з латинської версії тих же статутів. У першому прикладі, фраза "[człowiek] jedno polskiego szlacheckiego, z ojca i z matki, narodu" , одночасно перекладається як "nisi Polonici nobiles ex patre et matre generis".[15] У другому, дещо загадкова фраза "ludzie narodu a krwie szlacheckiey polskiey," звучить точніше латиною як ""homines ex genere alias ordine Nobilitatis gentis Polonicae''.[15] Тепер, якщо б ми перекладали ці фрази з латини, ми не отримаємо ні "naród szlachecki" польською, ні "noble nation" англійською. У першому випадку, переклад буде "[людина] з польського шляхетського роду як зі сторони батька так і зі сторони матері", у другому, дослівний переклад буде: "люди благородного походження та стану, котрі належать до польського народу". В обох випадках слово "naród' вводить в оману. В обох випадках, воно означає не "народ", а "спадковість".
Зрозуміло, що фраза "naród szlachecki" не має на увазі поняття "народ" як ми розуміємо його сьогодні. У кожному випадку, коли я знаходив фразу "naród szlachecki", слово "naród" завжди відображає в ній одне з цих ранніх значень, а саме поєднання «родоводу», «спадкового походження" і "приналежності до певного стану при народженні". Навіть в тих небагатьох випадках, коли цей термін був використаний не в юридичних текстах, зміст терміну "naród" точніше перекладається як "стан" або "спадщина”.[17] Таким чином у 16-му і 17-му століттях використання термінів "naród szlachecki" або "narod rycerski" не означає, що тільки дворянство належало до народу. Просто правники використовували цей термін для того, щоб диференціювати шляхту на тих, хто народився в шляхетстві - de nobili genere — і тих, хто ні.

[1] Słownik polszczyzny XVI wieku, під ред. FRANCISZEK PEPLOWSKI і MARIA RENATA MAYENOWA, Вроцлав 1992, т.т. 1, 16, і 21.
[2] Лінгвісти, котрі вивчили понад 400 текстів 16-го століття знайшли п'ять таких значень терміну "naród": 1) нащадок, потомство (1%); 2) Люди, суспільство, людина: gens, natio Vulg (5%); 3) Тип, сорт, genus Vulg (13%); 4) Родина, рід, походження: genealogy Vulg (18%); 5) Людська спільнота пов'язана культурною традицією, звичаями, мовою, що утворює політичну і економічну спільність; gens, natio (63%). Див. Słownik polszczyzny XVI wieku (прим. 1), т. 16, ст. 165-179.
[3] Перший приклад терміну "naród szlachecki" знаходиться в привілеї короля Сигізмунда Августа, наданому в Пьотркові в 1550 році. Див.: Przywiley Króla Zygmunta Augusta w
Piotrkowie r. 1550, в: Volumina legum. Przedruk zbioru praw staraniem XX. Pijarów w Warszawie, od roku 1732 do 1782, т. 2, під ред. STANISLAW KONARSKI, Warszawa 1980, ст. 7. Жодне з трьох головних джерел до історії польської мови не фіксує більш раннього використання: Słownik polszczyzny XVI wieku (прим. 1), т. 16, Вроцлав 1985, ст. 168; Słownik staropolski, під ред. STANISLAW URBANCZYK і ZENON KLEMENSIEWICZ, т. 5, н. 2 (26), Вроцлав 1966, ст. 91-92; SAMUEL BOGUMIL LINDE: Słownik języka polskiego, т. 3, Варшава 1810, ст. 252.
[4] JULIUSZ BARDACH, BOGUSLAW LESNODORSKI, MICHAL PIETRZAK: Historia ustroju i prawa polskiego, Варшава 1993, ст. 187-189.
[5] Термін "ordo equestris" є одним з прикладів запозичення шляхтою політичної термінології древнього Риму. HENRYK WISNER: Jasnie Wielmozni, Wielmozni, Milosciwi Panowie Bracie, в: IDEM: Najjasniejsza Rzeczpospolita. Szkice z dziejów Polski szlacheckiej XVI-XVII wieku, Варшава 1978, ст. 105-131.
[6] Мончиньський перекладає "equester ordo" як "nidzecki stan, to jest szlachecki." IOANNIS MĄCZINSKY [Jan Mączynski]: Lexicon latino-polonicum ex optimis latinae linguae scriptoribus concinnatum, Köln 1973, ст. 213.
[7] У 14-му і 15-му століттях ця різниця робилася для того, щоб не допустити «іноземців» (чужинців з поза меж конкретного регіону) до високих впливових посад. Пізніше, в 16-му і 17-му століттях диференціація робилася між тими, хто народився в польському благородному стані і поляками, що були нобілітовані недавно. Див. STANISLAW GRODZISKI: Obywatelstwo w szlacheckiej Rzeczypospolitej, Краків 1963, ст. 68-72, 82-95. Сучасне пояснення див. MARCIN KROMER: Polska czyli o położeniu, ludnosci, obyczajach, urzedach i sprawach publicznych Królestwa Polskiego. Ksiągi dwie, під ред. ROMAN MARCHWINSKI, Ольштин 1977, ст. 70-71, 85-86.
[8] Антоній Мончак відзначає, що термін "stan" не мав чіткого юридичного визначення в Польщі і застосовувався вільно. ANTONI MACZAK: The Structure of Power in the Commonwealth of the Sixteenth and Seventeenth Centuries, в: A Republic of Nobles. Studies in Polish History to 1864, під. Ред. JAN K. FEDOROWICZ, Кембрідж 1982, ст. 109-135, див. ст. 113-114.
[9] Przywiley Króla Zygmunta Augusta (прим. 3), ст. 7.
[10] Наприклад, Анджей Фрич Моджевський, один з небагатьох авторів, що використовували термін "naród szlachecki" у неправовому контексті, прямо перекладаючи з латинського терміну "nobile genus". Słownik polszczyzny XVI wieku (прим. 1), т. 16, ст. 168.
[11] Дослідники польського словника 16-го століття не знайшли жодного прикладу "naród mieszczański". Вони знайшли загалом 24 приклади "naród prosty", "naród kmiecy" і "naród chłopski" і загалом 21 приклад "naród szlachecki" і "naród rycerski". Słownik polszczyzny XVI wieku (прим. 1), т. 16, ст. 168.
[12] Przywiley Króla Zygmunta Augusta (прим. 3), ст. 8-10.
[13] Ibidem, p. 8.
[14] Незважаючи на те, що новонобілітовані були позбавлені права на значну кількість привілеїв, це не стосувалося їх нащадків, і останні визнавалися de nobili genere - незалежно від їх етнічної, суспільної чи релігійної приналежності. Див. GRODZISKI (прим. 7), ст. 68-72, 82-95.
[15] Słownik polszczyzny XVI wieku (прим. 1), т. 16, ст. 168, 172
[16] Ibidem, ст. 176.
[17] Наведемо приклад того, як використовувалася фраза "naród szlachecki". В “Розмові поляка з італійцем” Лукаша Гурніцького, двоє співрозмовців дискутують на тему, чи має застосовуватися страта, як покарання за вбивство. Чоловік, аргументуючи на користь смертної кари, стверджує, що система сплати відшкодування, буде дієвою по відношенню до селян, але не для шляхти. (Ponieważ człowiek, zwłaszcza narodu szlacheckiego, czci jest i poważenia godny i dla swej, i dla przodków swych cnoty, ponieważ godny i potrzebny Rzeczypospolitej civis, przeto płacon nie ma być żadnym na świecie złotem.) Бачимо, що "naród szlachecki" він розуміє як “благородний стан” і посилаючись на доброчесних предків, він має на увазі, що шляхтич народився в шляхетському стані. ŁUKASZ GÓRNICKI: Rozmowa Polaka z Włochem, in: IDEM: Pisma, під ред. ROMAN POLLAK, Варшава 1961, т. 2, ст. 394-395.
Востаннє редагувалось Krutywus в 18 березня 2016 00:42, всього редагувалось 1 раз.
 

Аватар користувача
кювернат Ювяшжт
Member
Member
 
Повідомлень: 6106
З нами з:
18 червня 2006 18:52
Звідки: Київ

Re: Міфи про шляхетську націю

Повідомлення кювернат Ювяшжт » 17 березня 2016 12:51

Прошу модераторів перенести у відповідний загальноісторичний розділ.
 

Аватар користувача
Krutywus
Member
Member
 
Повідомлень: 2777
З нами з:
06 квітня 2011 11:09

Re: Міфи про шляхетську націю

Повідомлення Krutywus » 17 березня 2016 13:01

На підставі чого?
Це конкретна тема, що стосується конкретного історичного терміну, котрий вживався в 16-17 ст. і не є загальноісторичним питанням.
 

Аватар користувача
кювернат Ювяшжт
Member
Member
 
Повідомлень: 6106
З нами з:
18 червня 2006 18:52
Звідки: Київ

Re: Міфи про шляхетську націю

Повідомлення кювернат Ювяшжт » 17 березня 2016 13:16

До військової історії ця тема не має жодного стосунку. Для таких загально- і конкретноісторичних тем є відповідний розділ.
 

Аватар користувача
Krutywus
Member
Member
 
Повідомлень: 2777
З нами з:
06 квітня 2011 11:09

Re: Міфи про шляхетську націю

Повідомлення Krutywus » 17 березня 2016 13:35

До військової історії ця тема не має жодного стосунку.

Дивно таке чути. Як це не має?
Szlachta – wyższa warstwa społeczna, wywodząca się ze stanu rycerskiego w społeczeństwie feudalnym... Przynależność do szlachty łączyła się z obowiązkiem służby wojskowej.
Належність до шляхти поєднувалася із обов'язком військової служби
 

Аватар користувача
Chestnut
Global Moderator
Global Moderator
 
Повідомлень: 6229
З нами з:
22 лютого 2006 15:07
Звідки: Київ-Лондон

Re: Міфи про шляхетську націю

Повідомлення Chestnut » 17 березня 2016 13:49

кювернат Ювяшжт написав:Прошу модераторів перенести у відповідний загальноісторичний розділ.


Тему перенесено
\"На гербі зображено ведмедя. В одній руці у ведмедя молоток, а в другій - балалайка. Це символізує працелюбність і незакомплексованість тварюки.\"
 

Аватар користувача
Krutywus
Member
Member
 
Повідомлень: 2777
З нами з:
06 квітня 2011 11:09

Re: Міфи про шляхетську націю

Повідомлення Krutywus » 17 березня 2016 14:18

Ось вам і другий "міф":
тема про шляхту до військової історії не має жодного стосунку.
 

Аватар користувача
Krutywus
Member
Member
 
Повідомлень: 2777
З нами з:
06 квітня 2011 11:09

Re: Міфи про шляхетську націю

Повідомлення Krutywus » 18 березня 2016 00:41

"Naród szlachecki" - маловживана фраза.

Крім того, що термін "naród szlachecki" мав зовсім інше значення ніж сьогодні, він ще й рідко використовувався. Це добре видно із «Словника польської мови 16 століття". Лінгвісти, які вивчали термін "naród" в більш ніж 400 текстах, відібраних для словника, знайшли тільки рідкісні випадки, в яких була фактично використана фраза "naród szlachecki". У цих текстах, які вони вважали найбільш важливими текстами польської мови з цього періоду - тексти, починаючи від поезії, філософії, а також релігійних писань до політичних памфлетів, промов, а також юридичних кодексів - вони знайшли тільки 21 приклад "naród szlachecki" або " naród rycerski”. Ця мінімальна кількість, 21 приклад, різко контрастує із понад 4000 прикладів терміну "naród", котрі вони знайшли і проаналізували.[1]
Однак відповідно до стандартної парадигми поняття “шляхетського народу” воно повністю не викристалізувалося до останньої чверті 16 ст. То може це саме в 17-му і 18-му століттях цей термін повністю став виражати національну самосвідомість шляхти і означати її концепцію польського народу, як політичної нації, яка включає лише благородних громадян і їх почуття взаємної шляхетської солідарності? Можливо фраза "naród szlachecki" трансформувалася і почала використовуватися в той спосіб як це говорить література? Оскільки подібних досліджень вживання мови для 17-го і 18 століть нема, то я провів власний текстовий аналіз.[2] Моєю метою було знайти якомога більше прикладів використання цієї фрази, тому я вибрав тексти де найбільш імовірно вона могла вживатися. Ці тексти включають твори чотирьох авторів, котрі якнайкраще представляють середню шляхту з різних періодів 17 століття (Ян Пасек, Веспасіан Коховський, Вацлав Потоцький і Каспер Мясковський), колекція політичної літератури від Барської кофедерації (1768-1772) і два томи політичних творів з 1648-1664.[3] Ці тексти, і поетичні і прозові, включаючи політичні трактати, призначені вплинути на громадську думку; високо патріотичні памфлети, котрі мали об'єднати шляхту на захист Речі Посполитої; і приватні твори - твори, які були призначені тільки для розваги близьких друзів і сім'ї, до яких входили епічні поеми, вірші, епіграми, і політична сатира. Всі ці твори були написані шляхтичами для шляхтичів, і вважається, що вони найкращим чином відображають життя шляхетського маєтку.[4] Та найголовніше те, що це були документи, в яких я надіявся знайти багато прикладів вживання фрази "naród szlachecki“.[5]
На моє здивування, хоч я і знайшов у наведених вище текстах більше ніж 300 випадків, в яких використовувався термін "naród" або "нація", але в той же час термін "naród szlachecki" було вжито серед них тільки в двох випадках. Крім того, термін цей передавав той самий зміст, що обговорювався вище; в обох випадках, що стосувалися політичних документів періоду повстання Хмельницького, сенс фрази "naród szlachecki" перекладався як "шляхетний стан”.[6] В усіх моїх інших дослідженнях, що проводилися менш прискіпливо ніж вищенаведені, термін "naród szlachecki", я знаходив тільки в різних юридичних актах, останній з яких датувався 1633-ім роком.[7] Після цього польські правники знайшли інші способи розрізняти тих, хто народився в шляхетстві і недавно нобілітованих. У 1638 році, наприклад, термін "naród szlachecki" був замінений в судовому акті фразою “народився в шляхетському стані" (człowiek w stanie szlacheckim urodzony).[8] Крім того, недавно нобілітовані означались як "нова шляхта" або "новостворена шляхта".[9] Що стосується концепції "prosty naród", то автори повернулися до латинського "plebei", оскільки правники приєдналися до моди 17-го століття довільно вставляти латинські терміни до польськомовних текстів.[10]
Як видно, отже, термін "naród szlachecki" рідко використовувався в 17-му столітті і незабаром був повністю закинутий, коли автори знайшли інші способи диференціації між новою шляхтою і повноправними членами шляхетської садиби. Ці дані збігаються з результатами досліджень Самуеля Лінде. У своєму словнику, що мав представляти собою повну історію польської писемності, він стверджував (у 1810 р.), що і вираз "naród szlachecki " і значення "naród", як "stan urodzenia"" (стан при народженні) вже давно вийшли з вжитку. Останній приклад такого роду використання, як виникає після вивчення сотень текстів, було на початку 17-го століття.[11]
Іншими словами, термін "naród szlachecki" рідко використовувався в 16-му, 17-му і 18-му століттях, і коли вживався, то ніколи не мав значення "шляхетний народ". Взявши термін "шляхетна нація" в лапки, історики у своїй концепції нації вклали помилкове уявлення про фразу, яка передавала почуття корпоративної ідентичності, що включала в себе всю шляхту, і тільки шляхту.

[1] У монументальному виданні “Słownik polszczyzny XVI wieku”, ми побачимо що термін "naród szlachecki" з'являється тільки 19 разів і " naród rycerski" тільки двічі в 400 головних текстах, які вивчалися. З цих 21 випадків, 15 були в судових актах і статутах. Див. Słownik polszczyzny XVI wieku, т. 16, ст. 168.
[2] На сьогодні, кращим дослідженням польської мови в цей період залишається фактично "Словник польської мови» Самуїла Лінде, опублікований на початку 19-го ст.
[3] JAN CHRYZOSTOM PASEK: Pamiętniki, ред. WLADYSLAW CZAPLINSKI, 3-є вид. Вроцлав 1955; WESPAZJAN KOCHOWSKI: Utwory poetyckie. Wybór, ред. MARIA EUSTACHIEWICZ, 2-е вид. Вроцлав 1991; WACLAW POTOCKI: Dzieła. т. 1-2, ред. LESZEK KUKULSKI, Варшава 1987; IDEM: Wojna Chocimska. Poemat epiczny w 10 częściach w skróceniu, ред. EDMUND BACZALSKI, Lwów 1898; KASPER MIASKOWSKI: Zbiór Rythmów. т. 1-2, Познань 1855; Literatura Barska. Antologia, ред. JANUSZ MACIEJEWSKI, 2-е вид. Вроцлав 1976; Pisma polityczne z czasów panowania Jana Kazimierza Wazy 1648-1668. Publicystyka, eksorbitancje, projekty, memoriały. т. 1-2, ред. STEFANIA OCHMANN-STANISZEWSKA, Вроцлав 1989-1990.
[4] ZDZISŁAW LIBERA, JADWIGA PIETRUSIEWICZOWA, JADWIGA RYTEL: Od średniowiecza do oświecenia, Варшава 1988, ст.ст. 194-195. Дивись також ремарки Барбари Отвіновської в передмові до WACŁAW POTOCKI: Dzieła, т. 1, ст.ст. 20-25.
[5] Ян Пасек, Коховський і Вацлав Потоцький розглядаються літературознавцями, як найбільш "сарматські" з письменників 17-го і 18-го століть, тобто вони уособлювали образ мислення пересічного шляхтича і прославляли шляхетський стан. Ян Пасек, вважається найяскравішим прикладом шляхетного "сармата", відомий своїми захоплюючими мемуарами, які представляють тип розмовної мови, якою користувалася шляхта. Твори Kоховського і Потоцького складаються в основному з поезії, і розглядаються як характерні для сарматського менталітету в їх глорифікації шляхти і польської мегаломанії. Четвертий письменник Каспер Мясковський найкраще відображає патріотичну думку серед середньої шляхти на початку 17-го століття. Політичні брошури від 1648-1664 були написані, щоб розбудити громадську думку в період повстання Хмельницького і подальшого шведського вторгнення, яке називають «потопом». Література від Барської конфедерації, здебільшого в рукописах, являє собою один з останніх прикладів шляхетської ідеології і політичної думки в період до польського Просвітництва. Для оцінки "сарматських письменників" дивись TADEUSZ ULEWICZ: Zagadnienie sarmatyzmu w kulturze i literaturze polskiej. Problematyka ogólna i zarys historyczny, в: Prace Historycznoliterackie 5 (1963) (= Zeszyty Naukowe Uniwersytetu Jagiellońskiego 59), ст.ст. 29-93.
[6] Обидва випадки в: Votum Sejmikowe o eksorbitancyjach Rzeczypospolitej. A[nno] 1649, і: Oświecenie tępych oczu synów koronnych i W. Ks. Litewskiego w ciemnej chmurze rebeliej schizmatyckiej będących, в: Pisma polityczne, т. 1, ст.ст. 55 і 111.
[7] Konstytucye Seymu Warszawskiego r. 1611, в: Volumina Legum, т. 3, ст. 26; Konstytucye Seymu Warszawskiego za Zygmunta III d. 20 lutego r. 1629, ibidem, ст. 296; Konstytucye Sejmu Koronacyi za Władysława IV r. 1633, ibidem, ст. 374.
[8] Наприклад, Konstytucye Seymu Warszawskiego za Władysława IV r. 1638, в: Volumina Legum, т. 3, ст. 440.
[9] Дивись наприклад, Konstytucye seymu walnego koronnego warszawskiego r. 1601, ibidem, т. 2, ст. 390; Konstytucye seymu walnego koronnego warszawskiego r. 1613, ibidem, т. 3, ст. 80; Uchwaaa seymu toruńskiego r. 1626, ibidem, т. 3, ст. 256; Uniwersa? poborowy na seymie walnym koronnym warszawskim r. 1629, ibidem, т. 3, ст. 301.
[10] Наприклад, дивись: Act seymu walnego, elekcyi nowego króla roku 1669, ibidem, т. 5, ст. 16.
[11] LINDE, т. 3, ст. 252.
 

Аватар користувача
кювернат Ювяшжт
Member
Member
 
Повідомлень: 6106
З нами з:
18 червня 2006 18:52
Звідки: Київ

Re: Міфи про шляхетську націю

Повідомлення кювернат Ювяшжт » 18 березня 2016 13:09

Krutywus Ви когось цитуєте?
 

Аватар користувача
Krutywus
Member
Member
 
Повідомлень: 2777
З нами з:
06 квітня 2011 11:09

Re: Міфи про шляхетську націю

Повідомлення Krutywus » 18 березня 2016 15:03

Я неодноразово задавав Вам питання (по цій темі теж) котрі Ви постійно ігнорували.
Не бачу причини, чому я маю вести себе по іншому.
З незмінною повагою.
 

Аватар користувача
Krutywus
Member
Member
 
Повідомлень: 2777
З нами з:
06 квітня 2011 11:09

Re: Міфи про шляхетську націю

Повідомлення Krutywus » 24 березня 2016 10:37

Gente Ruthenus/Lithuanus, Natione Polonus

Ще одна фраза, яка зробила досить успішну кар'єру у вторинній літературі, де вона, як і термін "naród szlachecki" використовується для того, щоб продемонструвати що ідея польської нації була в своїй основі не стільки етнічною, як громадянською, або, вірніше, такою, що базується на членстві у шляхетському стані - "gente Ruthenus, natione Polonus".[1] В даному випадку фраза стосується шляхти-неполяків і начебто передає їх почуття національної ідентичності. Це означає, відповідно до стандартного тлумачення, що з 16-го століття шляхта-неполяки вважали, що вони в першу чергу пов'язані з польською "політичною нацією" визнаючи водночас, що їх литовська чи русинська спадковість має другорядне значення.
Як і у випадку терміну "naród szlachecki" популярність фрази "gente Ruthenus, natione Polonus" була обумовлена, зокрема, її здатністю служити кільком цілям. Якщо підтекст фрази залишився колишнім, то аргументи, котрі вона підтримує, за ці роки змінилися. З кінця 19-го століття до 1945-го року історики використовували цю фразу, щоб продемонструвати, що шляхта в Східній Галичині віддавна підтримувала Польщу і вважала себе поляками, і що Галичина завжди перебувала під польським контролем.[2] Після Другої світової війни, коли суб'єкт Східної Галичини перестав бути відкритим для обговорення, історики-марксисти використали цю фразу в своїй критиці польської шляхти. Вони стверджували, що ця наднаціональна ідентичність не дозволила польській і непольським національностям, розвинутися в справжні "модерні нації", які б включали всі класи, тим самим продовжуючи експлуатацію селян.[3] Останнім часом, при сучасному польському прославлянні своєї демократичної і мультикультурної спадщини, багато істориків стверджують, що поляки були одними з перших хто сформулював інклюзивну і толерантну західноєвропейську ідею нації. На сьогодні фраза використовується, щоб продемонструвати те, що шляхтичі була першими громадянами і патріотами; що для них, етнічна або релігійна приналежність співгромадян дуже мало важила у їхнїй концепції «польської нації».[4]
Фраза "gente Ruthenus, natione Polonus" приваблює істориків, бо служить їм в якості елегантного пояснення, і в той же час незаперечного аргументу. Як, наприклад, можна ставити під сумнів те, що польська нація була заснована на громадянстві, якщо русинська і литовська шляхта ідентифікувала себе таким вишуканим способом? Як можна стверджувати, що шляхта не мала почуття взаємної солідарності, якщо вона підкреслювала, що всі вони "політичні поляки”, частина "шляхетської нації "? Характерно, що певна група вчених зіткнулася саме з такого роду проблемою. Вивчаючи українську/русинську шляхту, такі відомі історики, як Франк Сисин, Девід Фрік, і Тереза Хинчевська-Геннель наводять переконливі аргументи існування чіткого і зростаючого почуття спільності серед русинської шляхти в першій половині 17 століття.[5] Ця група вчених кинула виклик традиційній для польської та української історіографії точці зору, що русинська шляхта повністю асимілювалася в польській знаті до кінця 16-го століття.[6] В рамках своєї аргументації вони поставили під сумнів правильність розуміння фрази "gente Ruthenus, natione Polonus". Замість традиційної точки зору, яка стверджує, що русинська частина визначення відіграє невелике значення, Хинчевська-Геннель і Фрік стверджують, що русини розглядали першу частину фрази, "Gente Ruthenus”, такою ж, якщо не більш важливою, ніж другу, "natione Polonus". Проте, хоч вони і розходяться з традиційним розумінням " gente Ruthenus, natione Polonus", вони, проте, все ще сприймають саму фразу як вираз національної самосвідомості русинської шляхти. Але якщо ця фраза не існувала, або означала зовсім не те, що в неї вкладають, тоді можна було б припустити у русинської шляхти зовсім інший зміст національної спільноти, - той, що не містить сильного патріотичного почуття по відношенню до Речі Посполитої, а базується на сильних вертикальних зв'язках із патроном і місцевими шляхетськими громадами.
То що ж тоді означає ця фраза? На відміну від фрази "naród szlachecki", надзвичайно важко виявити будь-які випадки, де б фактично до 19-го століття використовувалася фраза "gente Ruthenus, natione Polonus". Рідко хто з істориків робить будь-які посилання при її використанні. Ті, хто робить, усі посилаються на одне і те ж джерело - працю Станіслава Ожеховського.[7] Навіть ті останні роботи, які досліджують русинську національну самосвідомість в кінці 16-го і 17-му століттях, не згадують нікого, окрім Ожеховського, котрий її використовував.[8] Тим, хто вивчає литовську шляхту, знає, що знать Великого князівства Литовського ніколи не використовувала цієї фрази до 19-го століття.[9] Таким чином, питання стає інтригуючим: чи використовувала непольська шляхта дану фразу, або її варіант, щоб описати себе? І якщо так, то що ж вони мали на увазі під нею?
Випадок, в якому була використана фраза, може вважатися репрезентативним для шляхти при такій логічній конструкції. По-перше, історики вважають аксіомою той факт, що Станіслав Ожеховський використовував цю фразу, описуючи себе. По-друге, слова і думки Ожеховського були впливовими; він був успішним письменником в Польщі 16-го століття і дуже популярним серед шляхти. По-третє, є докази того, що ця фраза широко використовувалася польською шляхтою та інтелігенцією в кінці 19-го століття.[10] Звідси висновок: оскільки твори Ожеховського були дуже впливовими і їх багато читали, отже, шляхта мала широко вживати дану фразу як свою власну і вона перебувала в обігу до 19-го століття, коли появилися записи її використання. Найсильніший аргумент, що підтримує цей сценарій, передбачає колосальне зусилля, необхідне, щоб кинути йому виклик; потрібно було б прочесати всі твори і приватне листування русинської і литовської знаті щоб дізнатися, як ця фраза насправді використовувалася (і чи використовувалася).
Є, однак, три слабкі ланки в такій аргументації: по-перше: чи Ожеховський послідовно використовував фразу; по-друге: чи її значення в кінці 19-го століття точно відображає те, що люди зрозуміли б під нею від 16-го до 18-го століття; і по-третє: чи той факт, що фраза використовувалася в 19-му столітті, свідчить про її давнє вживання. Оскільки Ожеховський є єдиним зв'язком з цією фразою, я проаналізую, як і де він її використовував, що він мав на увазі, і чи міг хтось інший почерпнути її з творів цього автора. Я розгляну також , як читач в 16-му і 17-му ст.ст. зрозумів би терміни «gente» і «natione».

[1] Деякі важливі останні приклади: JERZY OCHMAŃSKI: Historia Litwy, Wrocław 1990, ст. 139; PAUL ROBERT MAGOCSI: A History of Ukraine, Seattle 1996, ст.. 149; KONSTANTIN SYMMONS-SYMONOLEWICZ: National Consciousness in Poland. Origin and Evolution, Meadville, Penns., 1983, ст. 30; MARIA BOBROWNICKA: Relacje język - naród w mysli i praktyce literackiej Słowian zachodnich i południowych, в: Kategoria narodu w kulturach słowiańskich, ed. by TERESA DABEK-WIRGOWA і ANDRZEJ Z. MAKOWIECKI, Warszawa 1993, ст. 17-27; JÓZEF CHLEBOWCZYK: Procesy narodotwórcze we wschodniej Europie środkowej w dobie kapitalizmu. Od schylku XVIII do początków XX w., Warszawa 1975, ст. 56; JAREMA MACISZEWSKI: Szlachta polska i jej państwo, Warszawa 1986, ст. 223; TAZBIR: Kultura szlachecka, ст. 91; WALICKI: Philosophy and Romantic Nationalism, ст. 69; IDEM: Poland Between East and West. The Controversies over Self-Definition and Modernization in Partitioned Poland, Cambridge, Mass., 1994, ст. 10; TOPOLSKI, ст. 127; WAPIŃSKI, ст. 62. ANTOINE MARTEL: La langue polonaise dans les pays ruthenes. Ukraine et Russie Blanche 1569-1667, Lille 1938, ст. 295.
[2] STANISŁAW ZAKRZEWSKI: Polacy i Rusini na ziemi czerwieńskiej w przeszłosci, в: IDEM: Zagadnienia historyczne, т. 1, Lwów 1936, ст. 264; і його стаття: Gente Ruthenus natione Polonus. W rocznicę Orzechowskiego, в: Dziennik Polski, листопад 11, 1913.
[3] Про те, як ця фраза була використана в період після Другої світової війни, див. Kaczmarczyk, LEŚNODORSKI, ст. 80.
[4] Див. Зокрема твори Валіцького і Тазбіра, цитовані вище.
[5] DAVID A. FRICK: Meletij Smotryc'kyj, Cambridge 1995, ст. 229-245; TERESA CHYNCZEWSKA-HENNEL: Świadomość narodowa szlachty ukraińskiej i kozaczyzny od schyłku XVI do polowy XVII w., Warszawa 1985, ст. 133-137; FRANK SYSYN: The Problem of Nobilities in the Ukrainian Past. The Polish Period 1569-1648, в: Rethinking Ukrainian History, ed. by IVAN RUDNYTSKY, Edmonton 1981, ст. 29-102; IDEM: Ukrainian-Polish Relations in the Seventeenth Century. The Role of National Consciousness and National Conflict in the Khmelnytsky Movement, в: Poland and Ukraine. Past and Present, ed. by PETER J. POTICHNYJ, Edmonton 1980, ст. 58-82; IDEM: Between Poland and the Ukraine. The Dilemma of Adam Kysil 1600-1653, Cambridge 1985.
[6] Див. наприклад, HENRYK LITWIN: Catholicization among the Ruthenian Nobility and Assimilation Processes in the Ukraine during the Years 1569-1648, in: Acta Poloniae Historica 55 (1987), ст. 57-83.
[7] KOT: Świadomość narodowa, ст. 27; TAZBIR: Recherches, ст. 16; STANISLAW LUBIENIECKI: History of the Polish Reformation and Nine Related Documents, ed. and transl. by GEORGE HUNTSTON WILLIAMS, Minneapolis 1995, ст. 456,812.
[8] CHYNCZEWSKA-HENNEL , ст. 133; FRICK, ст. 229; SYSYN: Between Poland and the Ukraine; IDEM: Ukrainian-Polish Relations, ст. 58-82; MIROSLAW CZECH: Świadomość historyczna Ukrainców pierwszej połowy XVII w. w swietle ówczesnej literatury polemicznej, в: Slavia Orientalis 38 (1989), 3/4, ст. 563-584. Девід Фрік також зазначає, що історики посилаються тільки на Ожеховського, коли наводять цю фразу як приклад національної самосвідомості русинської знаті. Ні Сисин, ні Чех навіть не згадують цю фразу в своїх роботах.
[9] JULIUSZ BARDACH: O świadomośći narodowej Polaków na Litwie i Białorusi w XIXXX wieku, в: IDEM: O dawnej i niedawnej Litwie, Poznań 1988, ст. 191-247, див. p. 201.
[10] Наприклад, Тадеуш Кожон використовував цей епітет, щоб описати себе своїм студентам в 1890-х роках. Один колишній студент згадував, що Кожон гордо проголошував себе gente Ruthenus, natione Polonus, "що справило неабияке враження на нас варшавян і жителів Корони". STANISŁAW ZAKRZEWSKI: Tadeusz Korzon. Wspomnienie pośmiertne , в: IDEM: Zagadnienia historyczne, т. 1, ст. 247-248.
Востаннє редагувалось Krutywus в 31 березня 2016 13:46, всього редагувалось 2 разів.
 

Аватар користувача
Krutywus
Member
Member
 
Повідомлень: 2777
З нами з:
06 квітня 2011 11:09

Re: Міфи про шляхетську націю

Повідомлення Krutywus » 26 березня 2016 15:32

Станіслав Ожеховський - gente Scytha, natione Ruthena

Станіслав Ожеховський був одним з найбільш колоритних персонажів у Польщі 16-го століття. Він народився в заможній і амбітній шляхетській родині від змішаних польсько-русинських батьків поблизу Перемишля, коли Перемишль усе ще був частиною Русі. Спостерігаючи за успіхами юного Станіслава у шкільній науці, батько відправив його вчитися до Відня, з надією, що після повернення, його син посяде одну з високих посад у католицькій церкві і допоможе в кар'єрі іншим членам родини (шестеро братів і п'ятеро сестер).[1]
Шістнадцять років потому, Станіслав повернувся однією з найбільш освічених особистостей в Польщі.[2]
Хоча Ожеховський почав блискучу літературну кар'єру і швидко піднявся в церковній ієрархії, він не був зразковим священиком.
Ніколи не дотримуючись вимог церковного целібату, Ожеховський відкрито виступав проти нього як словом, так і ділом. Маючи достатньо місць для гріха, відкрито відвідуючи їх, пропускаючи месу, він ніколи не стикався із труднощами, доки не вирішив припинити аморальний спосіб життя і взяти собі дружину. Цього церква не могла стерпіти. Хоча Ожеховський відмовився від священичої обітниці, церква все одно відлучила його, анулювала шлюб і проголосила конфіскацію майна. Ожеховський зразу став cause celebre серед польської шляхти і його справа навіть розглядалася на польському сеймі. Шляхта захистила права Ожеховського як шляхтича і не дала церкві захопити його землі. Вирішити справу допомогли численні їдкі памфлети, написані Ожеховським проти церкви. Визнавши силу його пера, церковні власті вирішили поновити Ожеховського в своєму лоні, щоб спрямувати вістря його таланту проти ворогів церкви. Ожеховського було поновлено на посаді перемишльського каноніка, але його шлюб церква ніколи не визнала.
Але більше, ніж подробиці особистого житя, відомим, як вдома так і за кордоном, Ожеховського зробила власна творчість. Хоча останнім часом він не привертає до себе особливої уваги, сучасники вважали Ожеховського кращим письменником і оратором Польщі - "il primo letterato" Польщі.[3] У своєму найпопулярнішому політичному памфлеті, він прямо заявив королеві, що його робота служити королівству, а не навпаки. Крім того він різко засуджував зловживання магнатами своєю владою. Багато хто з істориків стверджує, що Ожеховський мав більший вплив на думку шляхти, ніж будь хто у 16-му столітті.[4] Він однозначно був тим польським автором, котрий найбільше публікувався і читався протягом свого життя і тривалий час після смерті.[5] Будучи, крім того, харизматичним оратором, Ожеховський був типом невгамовної особистості, чим заслужив популярність серед шляхти. Іншими словами, якби Ожеховський насправді часто і послідовно вживав фразу "gente Ruthenus, natione Polonus” і до того ж в сенсі, який ми підрозуміваємо, ми напевно мали б визнати, що такий тип національної ідентичності був репрезентативним для шляхти, нівіть якби ми знайшли лише кілька випадків фактичного використання даної фрази протягом трьохсотлітнього періоду після його смерті. Він, однак ні часто, ані послідовно не використовував цю фразу. Серед тих, хто приписує Ожеховському вислів “gente Ruthenus, natione Polonus”, фактично ніхто не згадує де в його творах можна це знайти.[6] Серед тих текстів, що доступні для мене, а я переглянув майже все, що було опубліковано за останні 200 років, я мав би щось знайти.[7] Було, проте багато інших способів, за допомогою яких Ожеховський описав свою національну приналежність. Оскільки багато хто стверджує, що манера в якій Ожеховський висловив свою національну приналежність значною мірою вплинула на непольську шляхту, доцільно було б вивчити терміни, які він насправді використав.
Хоча я не знайшов фрази дослівно, я знайшов цікаві варіанти. Одним із прикладів є випадок, в якому Ожеховський описав себе як gente Scytha, natione Ruthena. У своєму знаменитому листі до папи, в якому Ожеховський виступав проти целібату для священиків (як раз після свого шлюбу і подальшого відлучення), Ожеховський подав такі автобіографічні деталі:
Я скіфського народу і русинської нації [gente Scytha, natione Ruthena]. Але в певному сенсі я сарматського [народу], оскільки Русь, моя patria, знаходиться в Європейській Сарматії. Справа від [Русі] є Дакія, а зліва Польща. Перед [Руссю] є Угорщина, хоча насправді вона перебуває за Скіфією, котра повернута в бік сонця, що сходить. Ця нація [русини] дотримується релігії грецького обряду і увірувала в Христа більше шести сотень років тому.[8]
Також Ожеховський використовував цікавий варіант нашої фрази, коли описуючи поляків, стверджує, що поляки за національністю, як правило, слов'яни, gente vero Graecos (буквально: "слов'яни за нацією, але також греки по роду").[9] Він також описав себе таким чином: "Я шляхтич Роксолан під владою польського короля, який народився і визнаний від грецької матері і латинського батька".[10] І аналогічно: “Я народився в Русі — Роксоланин зі сторони моєї матері, але латинянин щодо віри мого батька”.[11] Інші описи себе включають: “Я уроженець Сходу, Грек народжений Греками” і також по відношенні до себе як “Варвар, Сармат і Русин”.[12] Серед цих багатьох способів описати себе, був один, дуже близький до "gente Ruthenus, natione Polonus". У заголовках двох своїх невеликих богословських трактатів Ожеховський додає після свого імені позначення "gente Roxolanus, natione vero Polonus".[13] Ожеховський часто використовував терміни “Роксолан” і “Русин”, як взаємозамінні, вважаючи русинів прямими нащадками роксоланів. Досить імовірно, що ці два посилання і є тим джерелом, котре надихнуло пізніших істориків дати Ожеховському прізвисько "gente Ruthenus, natione Polonus".[14]
Іншими словами, дуже ймовірно, що Ожеховський ніколи не використовував фразу "gente Ruthenus, natione Polonus". А якщо і використовував, то напевно не у творах, які були доступні широкій аудиторії.[15] Він двічі використав визначення "gente Roxolanus, natione vero Polonus", але зробив це в заголовках заплутаних релігійних трактатів, котрі точно не є репрезентативними для визначень, в яких він описав свою національну ідентичність. Подальше вивчення термінів, які використовував Ожеховський і їх значення, внесуть ясність в це питання.

[1] Найкращою і найповнішою біографією Ожеховського залишається історія літератури Юзефа Оссолінського в якій він весь третій том присвятив Ожеховському і його творам.
Див. JÓZEF M. OSSOLINSKI: Wiadomosci historyczno-krytyczne do dziejów literatury polskiey, o pisarzach polskich, także postronnych, którzy w Polscze albo o Polscze pisali oraz o ich dziełach, z roztrząśnieniem wzrostu i różney kolei ogólnego oświecenia, jako tez szczególnych nauk w Narodzie Polskim, т. 3, Krakow 1822, ст. 1-2.
[2] TADEUSZ SINKO: Erudycja klasyczna Orzechowskiego, Krakow 1939, ст. 2-4, 101.
[3] Так папський посланець в Польщі, Бернардо Бонджованні, описав Ожеховського в своєму листі (Cracow, 20 April 1561), in: Elementa ad fontium editiones, vol. 58, ed. by CAROLINA LANCKORANSKA, Romae 1984, ст. 6.
[4] На ступінь впливу Ожеховського сьогодні часто нарікають польські історики. Багато хто з них вважає, що праці Ожеховського відіграли велику роль у тому, що Польща розвернулася від європейського гуманізму в сторону егоцентричного сарматизму, а дехто йде ще далі і стверджує, що його праці призвели до падіння Польщі. Див. наприклад, ANDRZEJ WYCZAŃSKI: Polska Rzeczą Pospolitą szlachecką, 2-е вид. Warszawa 1991, ст. 275; MACISZEWSKI, ст. 131-133; GRZYBOWSKI, ст. 69. Див. різні інтерпретації праць Ожеховського ALTHOEN, ст. 248-261,594-604.
[5] Кількість публікацій Яна Кохановського не перевищує чисельність публікацій Ожеховського до початку 17-го століття. Інші автори, які сьогодні привертають значний науковий інтерес, такі як Гурніцький, Рей, Фрич-Моджевський і близько не наближаються до числа опублікованих робіт Ожеховського (включаючи наступні видання). Bibliografia literatury polskiej. Nowy Korbut. Piśmiennictwo staropolskie, ed. by ROMAN POLLAK, Warszawa 1964, т. 2, ст. 161-164, 217-230; т. 3, ст. 48-53, 157-161, 334-345.
[6] Symmons-Symonolewicz є винятком. Незважаючи на те, що він приводить фразу Ожеховського, він зазначає, що сам теж не міг знайти її. Див. Idem, ст. 39.
[7] Праці і видання, які я вивчив, включають такі: STANISLAW ORZECHOWSKI: Wybór pism, ed. by JERZY STARNAWSKI, Wroclaw 1972; IDEM: Orichoviana. Opera inedita et epistulae Stanislai Orzechowski. 1543-1566, ed. by JÓZEF KORZENIOWSKI, Kraków 1891, т. 1; IDEM: Policyja Królestwa Polskiego, ed. by JERZY STARNAWSKI, Przemyśl 1984; Książki Stanisława Orzechowskiego o ruszeniu ziemie polskiej przeciw Turkowi z łacińskiego języka na polski wyłozone każdemu rycerskiemu człowiekowi pożyteczne (1543), в: Proza polska wczesnego Renesansu (1510-1550), ed. by JULIAN KRZYZANOWSKI, Warszawa 1954, ст. 407-426 – і передмова невідомого польського перекладача в: WITOLD TASZYCKI: Obrońcy języka polskiego. Wiek XV-XVIІІ, Wrocław 1953, ст. 88-89; STANISŁAW ORZECHOWSKI: Turcyka druga do króla Polski, Zygmunta (1544) (переклад Jan Januszowski, 1590), в: Wybór mów staropolskich, ed. by BRONISŁAW NADOLSKI, Wrocław 1961, ст. 52-82; IDEM: Fidelis subditi de institutione regia ad Sigismundum Augustum Poloniae regem, ed. by GRZEGORZ SAENGER і TEODOR WIERZBOWSKI, Warszawa 1908; IDEM: Fidelis subditus albo o stanie Królewskim, (переклад Jan Januszowski, 1606), в: Sześć broszur politycznych z XVI i pocątku XVII stulecia, ed. by BOLESŁAW UŁANOWSKI, Kraków 1921, cт. 1-38; IDEM; Dyałog albo rozmowa około exekucyj polskiej korony, Kraków 1858, ed. by KAZIMIERZ J. TUROWSKI, Kraków 1858; Mowa na Sejmiku wisznieńskim 13 marca 1566 r., in: Wybór mów, pp. 158-169; вибране з цього: IDEM: Stanislav Orichovii Rutheni ornata et copiosa oratio habita in funere Sigismundi Jagellonis Poloniae Regis, Cracoviae 1548, в: Humanizm i Reformacja w Polsce. Wybór zródel dla ćwiczeń uniwersyteckich, ed. by STANISŁAW KOT і IGNACY CHRZANOWSKI, LWÓW 1927, ст. 183-186; IDEM: Stanislav Orichovii Rutheni ad lulium Tertium... Supplicatio de approbando matrimonio (Basil 1551), ibidem, ст. 325-333; і повністю: IDEM: In leges et statuta regni Poloniae ab Jacobo Prilusia digesta ad equites Polonus... oratio (Kraków 1553), ibidem, ст. 452-459, і: IDEM: Explicatio iuramenti quod episcopi Regni Poloniae papae praestare solent (Pinczów 1558), ibidem, ст. 394-399; IDEM: DO Jakuba Uchańskiego (лист датований 13.VIII.1559), в: STANISŁAW KOT: Opposition to the Pope by the Polish Bishops, 1557-1560. Три польських реформаторських памфлети в: Oxford Slavonic Papers 4 (1953), ст. 66-69; IDEM: Stanislai Górski Conciones in maximo totius regni Poloniae conventu apud Leopolim de republica habitatae anno Domini 1537, in: Scriptores Rerum Polonicarum 4 (1878).
[8] Sum gente Scytha, natione Ruthena utroque autem modo Sarmata, quod ea Rusia, quae mihi patria est, in Sarmatia Europae sit posita dextra habens Daciam, sinistra Poloniam, ante illam est Ungaria, post vero Scythia vergit ad orientem solem. Stanislav Orichovii Rutheni ad Iulium Tertium..., ст. 329.
[9] "Polonos esse natione Slavos, gente vero Graecos." Див. STANISŁAW ORZECHOWSKI: Annales, Poznań 1854, ст. 9. Також див. SINKO, p. 102; і TADEUSZ ULEWICZ: Sarmacja. Studium z problematyki słowiańskiej XV i XVI w., Kraków 1950, ст. 175.
[10] Principio docerem me esse Roxolanum equitem, in ditione Poloni Regis, matre Graeca, patre Latino in lucem editum et susceptum. Stanislaus Orzechowski to Alexandra Farnese S. R. E. Cardinal, Przemyśl, 1566, в: ORZECHOWSKI: Orichoviana, ст. 613.
[11] Станіслав Ожеховський до Marcin Cromer, Przemyśl, 1556, ibidem, ст. 440-441.
[12] Станіслав Ожеховський до Іoanni Zaleski, Żurawica, 1547, ibidem, ст. 59. Слід зазначити, що Ожеховський тут твердить, що не погоджується з правом целібату тому, що він грек (православної віри): "Я відповів йому, що насправді, являюся Oriental, греком народженим греками, і не відчуваю потреби обмежуватися цією тлінною нормою Occidentals, завдяки якій римська церква здобула собі жахливу репутацію”. Друге з Stanislaw Orichovii ad Nicolaum Brudzovium Palatinutn Lanciciensem, ibidem, ст. 204.
[13] Брошура озаглавлена "Pro dignitate sacerdotali oratio Stanislai Orichovii gente Roxolani, natione vero Poloni". Її було опубліковано двічі, один раз в Польщі і один раз за кордоном: Cracow, 1561 і Cologne, 1563. Також дуже подібна брошура, опублікована того ж року: Eodem anno Orichovius orationem, quam in Varsaviensi synodo 1561 Mart. 13 habuit, typis edidit, s.t. Stanislai Orichovii gente Roxolani, natione vero Poloni in Varsaviensi Synodo Provinciae Poloniae pro dignitate sacerdotali oratio (Cracow, 1561). див. ibidem, ст. 515, 521.
[14] Тадеуш Сінко теж здогадується, що це було джерелом знаменитого самоозначення Ожеховського. SINKO, ст. 102.
[15] Не зважаючи на його популярність в 16 ст., тільки дві з його праць читали протягом 17-го і першої половини 18-го століття: "Fidelis Subditus" і "Annales Polonici." Див. BOGUMIŁA KOSMANOWA: Popularność Stanisława Orzechowskiego w Rzeczypospolitej szlacheckiej, в: Odrodzenie i Reformacja w Polsce 22 (1977), ст. 75-91; Bibliografia literatury polskiej , ст. 48-52.
 

Аватар користувача
Krutywus
Member
Member
 
Повідомлень: 2777
З нами з:
06 квітня 2011 11:09

Re: Міфи про шляхетську націю

Повідомлення Krutywus » 31 березня 2016 12:54

Ожеховський — полонізований українець, чи українізований поляк?

Той факт, що Ожеховський описував себе як «gente Scytha, natione Ruthena”, а також "gente Roxolanus, natione Polonus", не означає, що він не знав хто він такий. Така, здавалося б чудернацька, національна ідентичність була спричинена захопленням Ожеховського етногенезом — досить поширене явище серед інтелектуалів 16-го століття — і передає його мінливі ідеї щодо походження поляків і русинів.[1] У більшості випадків Ожеховський писав про себе як про русина. Зазвичай він підписувався як "Stanislaus Orichovius Rutenus", або "Roxolanus" і часто говорив про себе так і у назвах публікованих творів, і у тексті. На початку одного із своїх найбільш популярних політичних трактатів, він заявляв: "Ruthenum me esse et glorior et libenter profiteor” (Я пишаюся тим, що я русин і охоче проголошую це).[2] Ожеховський також стверджував, що Русь це його батьківщина і радо говорив про свою відданість Русі в кореспонденції з чужинцями.[3]
На додачу, часто підкреслюючи свою русинську ідентичність, Ожеховський також називав себе і поляком, і говорив про свою любов до Польщі: "Польща, моя солодка батьківщина".[4] Хоча випадки в яких він відкрито оголошував себе поляком зустрічаються рідко, на відміну від його частого звернення до свого русинського походження, є досить доказів в його працях, що він вважав себе поляком і частиною narodu polskiego.[5] У передмові до одного із своїх політичних трактатів, наприклад, він заявив, що він, поляк, написав польською мовою для поляків, "Polak Polakiem pisał" так що іноземці, такі як німці чи італійці, його не прочитають.[6] Ожеховський підкреслював свою польськість у двох ситуаціях: коли він перебував за кордоном (де дуже мало було відомо про Русь), і коли намагався захистити інтереси русинських землевласників.[7] В одному цікавому випадку, проте, Ожеховський заявив що він поляк, захищаючи честь польської шляхти.[8] Очевидно, що Ожеховський дійсно відчував себе як поляком так і русином.
Не можна однак припустити, що висловлювання Ожеховським своєї польськості означало його ідентичність як «політичного поляка», або сильне почуття єдності з "шляхетською нацією”. Особливі зв'язки Ожеховського з Польщею, його почуття польського шляхтича, мають за джерело Окшу, його родовий герб. У своїй автобіографії він з гордістю говорив про своїх предків, польських лицарів клану Oksza, які прийшли на Русь на початку 15-го століття і оселилия в селі Orzechowce.[9] Ожеховський твердив, що ці лицарі одружилися на русинських жінках, і русинські лицарі назвали його сім'ю "Orzechowski." Після цього новий клан Ожеховських швидко інтегрується в русинській спільноті. Рідна мати Ожеховського походила із русинської знаті і її батько був православним священиком.[10] Тому, як сам Ожеховський часто вказував, майже всі його предки з клану Orzechowski, були русинами. Але клан Ожеховських був також тісно пов'язаний з польською шляхтою. Незважаючи на те, що вони мали свої витоки на Русі і були частиною Русинської знаті, Ожеховські також були однією з сімей, пов'язаних з гербом Oksza, і, таким чином, частиною більшого польського роду. Саме в цьому світлі можна проаналізувати найбільш показову заяву Ожеховського щодо його походження. В "Химері", одному з його релігійних трактатів спрямованому проти протестантів, він стверджував, "me Polonia genuit [...] Russia dulcis aluit" (Польща народила мене [...] Русь з любов'ю зростила/підняла мене).[11] У цій заяві Ожеховський мав на увазі не себе, а “ród” Оріховських. Що стосується першої частини речення, то в ньому він стверджував, що Польща дала народження шляхетному походженню його сім'ї. Його родова честь, як він стверджував, "народилася в істинній польській крові», і його предки, які заслужили цю честь були простими людьми, "як вся істинна польська шляхта колись", і довели своє шляхетство "своєю любов'ю до польського народу".[12] Що стосується другої частини, “Русь з любов'ю зростила мене”, тут Ожеховський мав на увазі той факт, що клан Ожеховських, хоча його засновниками і були поляки, однак розвинувся і розцвів повністю в Русі, створюючи змішані шлюби в основному з русинськими сім'ями. Ожеховський міг вважати себе, і вважав себе поляком (rodem z Polskі), коли мова йшла про більший клан, пов'язаний з Oksza, його родовим гербом, і русином (rodem z Rusi), коли мова йшла про клан Ожеховських.[13] Насправді цікавим є не питання щодо національної ідентичності Ожеховського, а швидше питання чому він підкреслював її так часто. Незвичним для 16-го століття було саме те, що він часто робив наголос на своїй національній ідентичністі. Якщо вчені звертаються до нього за прикладами національної свідомості, то це тільки тому, що мало хто іще тоді відчував необхідність заявляти про неї так детально. Є дві теорії щодо мотивів національних декларацій Ожеховського. Дехто вважає, що причиною його численних заяв про русинську ідентичність, був сильний русинський патріотизм.[14] Інші, хто вважає його за поляка, кажуть, що він намагався привчити як польську та русинську шляхту до ідеї, що всі вони належали до єдиної польської нації.[15] Я б сказав, що ці питання мало його цікавили.[16] Питанням, яким він найбільше переймався, і тут усі вчені погоджуються, була заборона Церквою шлюбу для священиків. Питання про безшлюбність, що має пряме відношення до долі дітей і нащадків Ожеховського, є ключем до розуміння багатьох його декларацій про національну ідентичність.
Як було зазначено вище, Ожеховський вже давно виступав проти вимог римського церкви щодо целібату священиків. В цьому питанні він повністю погоджувався з Мартіном Лютером. Ожеховський справді добре знав аргументи Лютера; він навчався у Лютера і тимчасово покидав католицьку церкву. Але серед католицької ієрархії він вважав розумним не використовувати аргументи, пов'язані з Лютером. Замість цього він виступав проти безшлюбності вказуючи на приклад православних і вірменських священиків, яких знав дуже добре.[17] Його рідну Русь населяли в основному люди православної віри, а в її містах існувала значна вірменська меншина. До того ж, його власний дід по материнській лінії був православним священиком. Повернувшись до Польщі, Ожеховський продовжує виступати проти безшлюбності і продовжує посилатися на приклад православних священиків.
Після того, як Ожеховський одружився, питання безшлюбності стало для нього набагато більшим, ніж просто переконанням. Питання про безшлюбність серйозно затьмарювало його сімейний стан та майбутнє його нащадків.[18] Хоча церква скасувала відлучення і дозволила йому знову стати каноніком, вона ніколи не визнавала його шлюбу. Це було досить серйозно. Невизнаний шлюб означав, що п'ятеро дітей Ожеховського народжені поза шлюбом, і, отже, не розглядаються як частини шляхетського стану і не мали ніяких прав успадкування.[19] Звичайно могутні покровителі могли забезпечити Ожеховського і його нащадків від викликів з цього питання, але він завжди мав підстави для занепокоєння. В останні роки життя він докладав великих зусиль, щоб переконати церкву визнати шлюб.
Його стратегія була ясною. Він використовував кожен привід, щоб нагадати усім в католицькій церкві, що він русин, походив від християн грецького обряду, чиїм священикам був дозволений шлюб.[20] Таким чином, нагадуючи всім, що він русин, Ожеховський також аргументує серед шляхти, що його діти шлюбні і, таким чином, повинні розглядатися членами шляхетського стану. Незважаючи на те, що церква ніколи формально не визнала шлюбу, здається, що "Orzechowski Ruthenus" врешті решт, вдалося переконати шляхту що його шлюб дійсний, і що його діти і нащадки повинні отримати привілеї шляхти.[21] Станіслав Ожеховський, стверджував, що він був як русином так і поляком, хоча його декларації руської ідентичності були набагато численнішими. У цьому типі подвійної ідентичності не було нічого незвичайного, в зв'язку з дуже плинним значенням термінів "русини" і "поляки" в той час. У випадку Ожеховського, однак, його подвійна ідентичність може бути простежена до витоків двох його кланів - клану його родового прізвища, що походило з Русі, і більшого клану його гербу, витоки якого знаходилися в Польщі. У цьому сенсі він був і "rodem z Rusi" і "rodem z Polski", і проголошував і Русь і Польщу як країну свого родового походження. Його часте обстоювання національної ідентичності, однак, не означає, що поняття нації мало велике значення. Ожеховський в першу чергу використовував своє русинське походження як безпечний аргумент проти безшлюбності. Після того, як це зачепило його особисто, і доля його сім'ї опинилася в підвішеному стані, Ожеховський зробив все можливе, щоб підкреслити своє русинське коріння, як перед церковною владою, так і його товаришами шляхтою, які добре знали, що не було нічого незвичайного в тому, що русинські священики вступали в шлюб. Незважаючи на те, що я вважаю, що численні заяви Ожеховського про національну ідентичність були в основному мотивовані його завзяттям в дебатах з приводу безшлюбності для католицьких священиків, я не стверджую, що це було його єдиною мотивацією. Звичайно, Ожеховський був також патріотом, і в своїх творах він висловлював сильні почуття прихильності як до рідної Русі, так і до Польського Королівства. На мій погляд, поняття «нація» для Ожеховського мало невелике значення (на відміну від понять "patria", "Республіка", "Польща" і "Русь". Для Ожеховського, ród, або клан, мав набагато більше значення, ніж naród або нація.

[1] BARBARA OTWINOWSKA: Język - Naród - Kultura. Antecedencje i motywy renesanso-
wej mysli o jzyku, в: Studia Staropolskie 44 (1974), ст. 142-161; ULEWICZ: Sarmacja.
[2] ORZECHOWSKI: Fidelis subditi, cт. 3. Також в листі до Яна Залеського, жовтень 28, 1543, в: ORZECHOWSKI: Orichoviana, ст. 30-31.
[3] IDEM: Wybór pism, ст. 89, 620. Про прив'язаність Ожеховського до Русі див. Д.С.НАЛИВАЙКО: Станіслав Оріховський як український латиномовний письменник Відродження, в: Українська література XVI-XVIII ст. tта інші слов'янські літератури, під ред. В.O. МИШАНИЧ, Київ 1984, ст. 161-185.
[4] Станіслав Ожеховський до Станіслава Чарноцького, Перемишль, 1563, в: ORZECHOWSKI: Orichoviana, ст. 530.
[5] Див. ORZECHOWSKI: Policyja Królestwa Polskiego, ст. 78.
[6] ORZECHOWSKI: Quincunx, в: IDEM: Wybór pism, ст. 458-620, ст. 458.
Ця фраза "Polak Polakiem pisał" була цілком звичною. Див. LUKASZ GÓRNICKI: Droga
do zupełnej wolnosci, в: IDEM: Pisma, т. 2, ст. 480; і SZYMON STAROWOLSKI: Wybór z pism, Вроцлав 1991, ст. lxxviii.
[7] З політичних питань, див. JAN SLĄSKI: Polskie dialogi polityczne Stanisława Orzechow-
skiego na tle Sejmów egzekucyjnych, in: Odrodzenie i Reformacja w Polsce 12 (1967), ст. 47-84. Перебуваючи в Римі, як молода людина, Ожеховський заявив, що він польського народу, коли його запитали, про походження. Він також стверджував, що в Падуї русинські студенти були визнані "поляками", тому що Русь була підвлада Польщі. ORZECHOWSKI: Orichoviana, ст. 594; IDEM: Wybór pism, ст. 94, 418, 630. BARBARA OTWINOWSKA: Język jako wyraz kształtowania sie świadomości narodowej, в: Problemy literatury staropolskiej 1 (1972), ст. 155-223, p.
176. Див. теж: ALBERTO TENENTI: Polonia ed Europa nella visione geografica italiana fra
Cinque e Seicento, в: La nascita dell'Europa per una storia delle idee fra Italia e Polonia, ed. by SANTE GRACIOTTI, Firenze 1995, ст. 3-19.
[8] : Wybór pism, ст. lxiv.
[9] ORZECHOWSKI: Wybór pism (cf. footnote, ст. 620-641, ст. 621-623.
[10] Більшість з цих деталей, по суті, були підтверджені. Польські предки Ожеховського, прийшли в село між 1387-1401.
[11] ORZECHOWSKI: Wybór pism, ст. 292; і латинську версію див. OTWINOWSKA: Język - Naród - Kultura, ст. 152.
[12] STANISLAW ORZECHOWSKI: Żywot i śmierć Jana Tarnowskiego, в: Żywoty sławnych mężów, ed. by FRANCISZEK S. DMOCHOWSKI,
Warszawa 1830, т. 1, ст. 205-206.
[13] Див. LINDE, т. 2, ст. 1086 ("Korończyk"), ст. 1281 ("Litwa/Litwin"); т. 4, ст. 869 ("Polak"), ст. 886 ("Polska").
[14] Останні роботи, які підкреслюють зв'язки Ожеховського з Україною, див. НАЛИВАЙКО, і П.M. САС: Проблеми людини в творчості українського письменника XVI ст. Ст. Оріховського, в: Україна і Польща в період феодалізму, під ред. В.A. СМОЛІЙ, Київ 1991, ст. 34-47.
[15] LUDWIK KUBALA: Stanisław Orzechowski i wpływ jego na rozwój i upadek Reformacyi
w Polsce, Львів 1906, ст. 51, 96.
[16] Див. SYSYN: Ukrainian-Polish relations, ст. 67.
[17] ORZECHOWSKI: List do F. Comendoniego, в: IDEM: Wybór pism, ст. 632.
[18] OSSOLINSKI, т. 3, ст. 60-110.
[19] HENRYK WISNER: Wywód szlachectwa, в: IDEM: Najjasniejsza Rzeczpospolita, ст. 131-143, ст. 141.
[20] ORZECHOWSKI: Wybór pism, ст. 620-641.
[21] OSSOLINSKI, т. 3, ст. 159.
 

Аватар користувача
Krutywus
Member
Member
 
Повідомлень: 2777
З нами з:
06 квітня 2011 11:09

Re: Міфи про шляхетську націю

Повідомлення Krutywus » 12 квітня 2016 13:34

“Народи і нації”
Відмінність між Gens і Natio

Я стверджував вище, що Ожеховський не використовував фразу "Gente Ruthenus, natione Polonus" часто чи постійно, а якщо навіть і використовував її, то це, звичайно, траплялося не в тих його працях, які досягали широкої аудиторії. Але навіть у випадку якби хтось врешті виявив, що "Gente Ruthenus, natione Polonus" дійсно вживалося, все рівно сенс самої фрази має бути ретельно проаналізований. Досліджуючи значення термінів «gens» і «natio» в 16-му, 17-му і 18-му століттях, я визначив, як ця фраза може бути витлумачена і як не може.
Сучасне розуміння вислову "Gente Ruthenus" все ще, значною мірою, грунтується на аналізі різниці між термінами "gens" і "natio", що його провів Станіслав Кот. Він визначив "gens" як групу, котра пов'язана спільним походженням і мовою, при цьому члени її в основному не знають про існування самої групи.[1] Що стосується "natio", то Кот стверджував, що це форма національної ідентичності "вища" ніж «gens», яка може включати в себе жителів однієї держави, головними об'єднуючими елементами для котрих є спільна національна свідомість, спільна національна спадщина, а також спільні національні цілі, при цьому не обов'язково включають спільну мову або етнічне походження.[2] Іншими словами, Kot стверджував, що "gens" відноситься до етнічної групи, а "natio" до політичної нації. На підставі цього пояснення, більшість вчених підкреслюють, що "natio Polonus" є важливішою частиною фрази - "вищою" формою групової ідентичності.[3] Вчені з українського табору вбачають у цій фразі докази того, що русинська і литовська шляхта вважала себе поляками русинського чи литовського походження, але в першу чергу поляками. Переклад "gente Ruthenus, natione Polonus" часто подається так: "русин (прусак, литвин) за народженням, але поляк за державною приналежністю і політичною свідомістю.[4]
У латинській лексиці, однак, цієї різниці між термінами "natio" і "gens" не існувало.[5] Відколи за часів римлян ці два терміни почали вживатися у широкому значенні «народ», вони були майже ідентичні за змістом. Прояснити початкову тонку різницю в значенні цих термінів допоможе їхнє походження. Термін "gens”, наприклад, спочатку означав "клан", але незабаром його значення було розширено, щоб включати в себе ще "сім'я", "нащадки", а також "раса", "нація" і "люди”. За часів розквіту Римської імперія, термін "gens" в основному використовувався у множині в значенні "нації" або "народи" і, перш за все позначав будь-які іноземні народи — на противагу Populus Romanus.[6] Термін "natio" має таке саме походження. На самому початку римського періоду він мав значення "народження", і простою мовою це означало "виводок", коли мова йшла про виплід тварин, яких народила одна і та ж мати. Саме в цьому сенсі, що розширює його значення, наближаючи до "нації", термін позначає тих осіб, які народжені в одному місці, і мають спільного предка. До 1-го століття н.е. значення "natio" стало дуже схожим на "gens". Мовою Римської Церкви термін «nationes» служить, так само як і "gentes", щоб перекласти "язичницькі народи", на противагу до "божого народу”.[7] Іншими словами, навіть наприкінці римського періоду не було ніякої помітної різниці між "natio" і "gens". На 8-е століття Ісидор із Севільї у своїй впливовій "Etymologie" стверджував, що "natio" і "gens" є синонімами.[8] Таке злиття значення тривало до ранньомодерного періоду; словники 16-го століття підкреслюють незначне розходження між цими двома термінами.[9]
Таким чином "natio", не несло в собі "вище" значення "політичної нації", чи "спільноти громадян". Насправді, вивчення тонких відмінностей між "gens" і "natio" показує, що "natio" має більш вузьке, обмежене значення - ближче до сенсу "племені". "Natio" відноситься до нації або народу, який простежував своє походження від одного предка, і який жив на землях, де починалося його міфічне коріння, в той час як «gens» відносилося більше до почуття "народу" або "нації" незалежно від батьківщини чи спільного предка.[10] Цю тонку диференціацію робили Тацит і Ціцерон, двоє найбільш популярних письменників Польщі. Як вказує Бенедикт Зентара, Тацит говорив про всіх германців як один gens, щоб потім розбити їх на різні nationes, і Цицерон вибирав термін "natio", коли підкреслюював спільне походження.[11] Як пояснював один з середньовічних граматиків латині, відмічаючи тонкі відмінності між термінами, “natio” походить від одного предка, “gens” описує велике угруповання.[12] Іншими словами, natio може становити частину gens, що означає весь народ - народ зі спільною мовою або географічною базою.[13] Дійсно, саме терміном "gens", зазвичай називали «нації» в ширшому політичному сенсі. Вислів «право націй», наприклад, був повсюдно відомий як "ius gentium", а не "ius nationum". Однак, звичайно, не усі автори підрозумівали таку різницю. Лінгвісти, які вивчали ці два терміни стверджують, що основна відмінність між ними була в тому, що більшість авторів просто воліли вживати "gens", а не "natio".[14] Мова, наприклад, була найважливішим диференціюючим чинником для обох термінів; згідно із загальним вживанням, саме мова в першу чергу відрізняла один natio від іншого natio, і один gens від іншого gens.[15] До того ж, не було ієрархії, коли терміни «natio» і «gens"» використовувалися одночасно;скоріше, ці терміни зазвичай використовувалися разом для риторичного ефекту.[16] Вільна символічна фраза "народи і нації", що часто використовується в політичному красномовстві 19-го століття - "багато народів і націй світу" - швидше за все, виникло з популярної латинської фрази, "gentes atque nationes", як звичайна калька з латини англійською.[17]
Підсумовуючи, коли "gens" і "natio" вживалися разом термін "natio" не означав вищої форми ідентичності із своєю державою або, іншими словами, політичної нації. Від середніх віків до кінця 18-го століття ці два терміни були в значній мірі синонімами: обидва можуть служити в рівній мірі як переклад для "народ" і для «нація», і для обох термінів мова була найбільш значущим відмінним фактором. Якщо існує незначна різниця, то це термін «natio», має більш обмежений характер: у цих випадках "gens", згадується в більшому угрупованні, на базі спільної мови і спільної території, а "natio" називають меншу групу в рамках «gens», у якої простежується походження від спільного предка.

[1] Див. наприклад передмову Єжи Старнавського до ORZECHOWSKI: Wybór pism, ст. iii, and SGAMBATI, ст. 210.
[2] KOT: Świadomość narodowa w Polsce, ст. 20.
[3] TOPOLSKI, ст. 127; BARDACH: O świadomości narodowej, ст. 201.
[4] BOGUCKA, ст. 151. Інший приклад перекладу: "руського племені, польської народності" (plemienia ruskiego, narodowości polskiej); "Польські громадяни русинської раси ", " русин за походженням, але поляк за національністю" (z urodzeni Rusini, z narodowości Polacy). S Див. передмову Єжи Старнавського до ORZECHOWSKI: Wybór pism, p. Iii; MARTEL, ст. 295; WAPINSKI, ст. 63.
[5] Ці два слова не були синонімами в усіх їх значеннях. Я посилаюсь тільки на найбільш широке розуміння сенсу обох термінів, тобто "етнічної групи, нації, народу."
[6] Потім, із поширенням християнства, термін "gens" став використовуватися в офіційній мові Римської Церкви. Там він часто використовується в якості відповідника до грецького "paїens" і означає народи, що не є євреями або християнами. ALFRED ERNOUT і ANTOINE MEILLET: Dictionnaire etymologique de la langue latine. Histoire des mots, 4 ed. Paris 1985, ст. 271.
[7] Ibidem, ст. 429-430.
[8] BENEDYKT ZIENTARA: Populus - gens - natio. Z zagadnień wczesnośredniowiecznej terminologii etnicznej, в: Cultus et cognitio. Studia z dziejów średniowiecznej kultury, Warszawa 1976, ст. 673-682.
[9] John Rider "Bibliotheca Scholastica" 1589, наприклад, стверджує що обидва терміни, "natio" і "gens, "можуть слугувати як переклад для аглійського "nation". JOHN RІDER: Bibliotheca Scholastica, Menston 1970 (facsimile reprint from 1589), ст. 984. Крім того, обидва терміни можуть служити в якості перекладу англійського терміну "people". THOMAS COOPER: Thesaurus Linguae Romanae et Britannicae, Menston 1969 (facsimile reprint from 1565), для "natio".
[10] Тонку різницю між цими двома термінами можна знайти в Thomas Cooper's "Thesaurus Linguae Romanae et Britannicae" from 1565. Купер визначає "natio" як нація: люди, що походять з тієї країни, де вони живуть ". Він визначає "gens", як "нація: народ: іноді рід». COOPER — для "natio" і "gens."
[11] ZIENTARA: Populus - gens - natio, ст. 673-682.
[12] Див.: Thesaurus linguae Latinae. Editus auctoritate et consilio academiarum quinque Germanicarum: Berolinensis, Gottingensis, Lipsiensis, Monacensis, Vindobonensis, Lipsiae 1925-1934, т. 6, ст. 1848, ряд. 55-56.
[13] Іbidem, т. 6 ("G"), ст. 1848.
[14] Мовою Римської Церкви і поезії. Іbidem, ст. 1 843 (ряд. 55-65).
[15] Один середньовічний словник стверджує, що різниця між «natio» і "patria" в тому, що natio відрізняється за мовою і сімейним походженням (рід),в той час як батьківщину визначали за місцем свого походження. Novum glossarium mediae Latinitatis ab anno DCCC usque ad annum MCC, ed. by FRANZ BLATT, Hafniae 1957- 1998, т. 8, 1969, ст. 1081-1082. Див. також ZIENTARA: Populus - gens - natio, ст. 678-680.
[16] Емануель Сгамбаті, наприклад, стверджує, що, оскільки Ожеховський часто зіставляв ці два члени у фразі, такій як "gentes and nationes" (народів і націй), то він чітко визнає різні значення для них SGAMBATI , ст. 100. Однак лінгвісти ALFRED ERNOUT і ANTOINE MEILLET заперечують це, ст. 430.
[17] "Thesaurus Linguae Latinae" твердить, що немає різниці в значенні, коли ці два терміни використовувалися разом. Автори робили це для красивого звучання. т. 6, ст. 1848.
Востаннє редагувалось Krutywus в 17 квітня 2016 00:17, всього редагувалось 1 раз.
 

Аватар користувача
rutene
Member
Member
 
Повідомлень: 975
З нами з:
11 жовтня 2014 21:30

Re: Міфи про шляхетську націю

Повідомлення rutene » 15 квітня 2016 21:35

В випадку українських земель існувала лише ранньомодерна польська шляхетська "нація" та відбувалося становлення політичної ранньомодерної козацької "нації", яке не мало особливих успіхів.

20 травня 2015 р. (кювернат Ювяшжт)
 

Далі

Повернутись до Загальні історичні питання

Хто зараз онлайн

Зараз переглядають цей форум: Немає зареєстрованих користувачів і 1 гість