Історикапості від Макса

Модератори: Global Moderators, Реконструкція, Флейм

Аватар користувача
tsarenko
Member
Member
 
Повідомлень: 142
З нами з:
01 лютого 2011 17:14

Історикапості від Макса

Повідомлення tsarenko » 04 листопада 2011 12:36

Дослухавшись доброї поради Адама про створення персональної теми, починаю:
КАВАЛЕРИ… КРАДЬКОМА?

В історії фалеристики випадки негласного (непублічного, таємного) нагородження іноземних можновладців вищими нагородами держави є не такими вже й частими, адже високий статус очільників та сенс ордену як публічного знаку пошани, вдячності й заохочення, погано узгоджуються з конфіденційністю. Тож цілком закономірно, що подібні прецеденти привертають увагу істориків.
Російський дослідник Валерій Дуров згадує про унікальний факт нагородження господаря Волощини Костянтина Бринковяну (Constantin Brâncoveanu) орденом Св. Андрія Первозванного за «симпатії до Росії».1,2 Оскільки на початку XVIII ст. Волощина перебувала у васальній залежності від Османської імперії, з міркувань безпеки нагородженого факт відзначення не розголошувався, а ім’я волоського правителя навіть не було включено до офіційного списку Андріївських кавалерів. Зрозуміло, що й сам господар орденом не хизувався. Щоправда, «заходи безпеки» не допомогли: 1714 року султан Ахмед ІІІ усунув Костянтина Бринковяну з посади й відкликав до Стамбулу, де колишнього правителя невдовзі й стратили. Однією з причин султанської немилості називалася відмова перейти в іслам і вірність християнству, тож не дивно, що 1992 року Румунська православна церква канонізувала «негласного» Андріївського кавалера .
Однак, якщо така «конфіденційність» була цілком зрозумілою триста років тому, то повторення подібного прецеденту в сучасній Україні, викликає, щонайменш, подив…
Мова йде про події, пов’язані з офіційним візитом в Україну Президента Вірменії Сержа Саргсяна (1-2 липня 2011 р.) Якщо вірити офіційному сайту вірменського лідера, «…Указом Президента України Президента Сержа Саргсяна було удостоєно вищої державної нагороди України – ордена Князя Ярослава Мудрого першого ступеня. Президент Віктор Янукович вручив Президенту Республіки Вірменія нагороду…»3 Там же згадується й про відзначення Віктора Януковича вірменським орденом Святого Месропа Маштоца. Відразу зазначимо, що не варто надто прискіпливо ставитися до позиціонування ордену Ярослава Мудрого як «вищої державної нагороди» – про ордени Держави, «Золоту Зірку» та Свободи вірменські урядовці могли й не чути, та й, зрештою, орден Святого Месропа Маштоца теж не є вищою нагородою Вірменії. З огляду ж на те, що цей видатний вірменський науковець IV-V ст. здобув всесвітню славу, передусім, як лінгвіст, відзначення орденом, названим на його честь, українського очільника, всесвітньо відомого своїми мовними огріхами, виглядає як дотепний жарт з боку Сержа Саргсяна – до речі, філолога за освітою.
З притаманною вірменській ментальності емоційністю та піднесенням, новина про «дружній обмін» орденами швидко поширилася інформаційними агенціями Закавказзя. Це цілком зрозуміло – адже попередні вірменські очільники – Левон Тер-Петросян та Роберт Кочарян – українських орденів не отримували. Текст Указу Президента Вірменії про нагородження Віктора Януковича орденом Святого Месропа Маштоца, датований 30 червня 2011 р., опубліковано на офіційному сайті вірменського лідера.4
Справа в іншому – офіційні джерела України досі старанно замовчують як факт відзначення вірменським орденом українського президента, так й інформацію щодо нагородження орденом князя Ярослава Мудрого І ступеня Сержа Саргсяна. «Свіжоспечений» кавалер ордену Святого Месропа Маштоца – Віктор Янукович – не поспішає вихвалятися новою відзнакою, та й тексти Указу про нагородження Президента Сержа Саргсяна українським орденом відсутні як на персональному Інтернет-сайті глави держави, так і на парламентському порталі.
З огляду на те, що пропусків в нумерації опублікованих Указів Президента за останню декаду червня і першу декаду липня 2011 р. авторові віднайти не пощастило, лишається висловити припущення, що такого документу в природі не існувало (у всякому разі, на момент написання цього матеріалу). Версію про те, що Указ про нагородження Президента Вірменії існує, але закритий грифом таємності, можна вважати вірогідною лише після остаточної втрати посадовцями Банкової залишків здорового глузду.
Вочевидь, Віктор Янукович «перейняв творчий досвід» свого попередника – Леоніда Кучми, який не підтвердив документально шість нагороджень орденом князя Ярослава Мудрого І ступеня: президента Бразилії Фернандо Енріке Кардозу (25.10.1995 р.), президента Аргентини Карлоса Сауля Менема (27.10.1995 р.), президента Чилі Едуардо Руїса Тагле Фрея (30.10.1995 р.), голови КНР Цзянь Цземіня (02.12.1995 р.), президента Фінляндії Марті Ахтісаарі (10.01.1996 р.) та президента Індонезії Сухарто (01.04.1996 р.). Президентські Укази про ці нагородження відсутні у відомих автору джерелах, а наведені в трьохтомнику “Нагороди України: історія, факти, документи” дати відзначень* (без посилань на Укази) дозволяють зробити припущення: в закордонні турне Президент України Леонід Кучма прихоплював певну кількість орденських знаків та книжок, які й роздарював, не обтяжуючи себе оформленням дарунків Указами після повернення.5
Але мотивація дивовижної конфіденційності фалеристичного реверансу між лідерами України та Вірменії, яку намагалася впровадити Банкова, схоже, дещо відрізняється від посткруїзних лінощів команди Леоніда Кучми взірця 1995-1996 рр. Складається враження, що негласний характер протокольного обміну орденами був зумовлений цілком свідомим небажанням дратувати когось з сусідів – зрозуміло, що не України, а Вірменії. Згадавши про давній конфлікт останьої із Азербайджаном, ми й виходимо на тих, кому не надто сподобалися б публічні прояви потепління в україно-вірменських взаєминах. Все було б зрозуміло й відносно пристойно, якби Україна симетрично ставилася до питання публічності нагороджень очільників Вірменії й Азербайджану, але в цьому питанні спостерігається очевидний диспаритет.
Приховуючи від громадськості факт відзначення Президента Вірменії українським орденом, а вітчизняного очільника – вірменським, нібито демократична Україна визнавала за доцільне публічно оголосити про нагородження орденами князя Ярослава Мудрого І ступеня «Його Високоповажності Пана Президента Азербайджану Гейдара Алірза огли Алієва» (Указ Президента України від 20.03.1997 р. №257/97) та «Його Високоповажність Ільхама Алієва, Президента Азербайджану» (Указ Президента України від 19.05.2008 р. №458/2008). З огляду на це, варто визнати, що подвійні стандарти у зовнішній політиці притаманні й українській владі.
Втім, мовчазна «фалеристична дипломатія» української влади миттєво перетворилася на таємницю Полішинеля, оскільки вірменські мас-медіа не мали сенсу приховувати від своєї аудиторії інформації щодо цих нагороджень. Зрозуміло, що після цього «гра в мовчанку» української адміністрації виглядає просто кумедно, явно завдаючи шкоди престижу України.
Українським можновладцям слід було усвідомити, що глава сучасної незалежної Вірменії ХХІ століття – не васальний намісник Волощини XVIII століття, і протокольний обмін люб’язностями (чи то пак орденами) сором’язливо замовчувати не стане.**
Врешті-решт, клеркам Банкової чи Михайлівської, яким спало на думку втаємничити нагородження іноземного очільника під час його офіційного візиту до Києва, слід було згадати старе добре вірменське прислів’я: «Даєш – не бійся, береш – не соромся!» (Տվեք - Մի վախեցեք. Դոլար ձկնկիթի փոքրիկ հատիկ - Մի ամաչել.)


ДЖЕРЕЛА ТА ЛІТЕРАТУРА
1. Дуров В.А. Ордена России. – М., 1993. – С. 16.
2. Дуров В.А. Русские награды XVIII – начала ХХ в. – М., 2003. – С. 17.
3. http://www.president.am/events/visits/r ... n=1&id=286
4. http://www.president.am/events/decrees/rus/?id=553
5. Нагороди України: історія, факти, документи: У 3 т. – К., 1996. – Т. 3. – С. 295.


*В трьохтомнику “Нагороди України: історія, факти, документи” дату відзначення орденом князя Ярослава Мудрого І ст. індонезійського президента Сухарто – 01.04.1995 р. – вказано, вочевидь, помилково: ця нагорода була заснована лише 23.08.1995 р.
**Крім протокольного обміну орденами українські офіційні речники, які висвітлювали хід візиту Президента Сержа Саргсяна, чомусь замовчують і той факт, що вірменський лідер відвідав Меморіал пам'яті жертв голодоморів в Україні і вшанував пам’ять про загиблих, поклавши вінок до підніжжя скульптурної композиції. На відміну від українських офіційних джерел, глава Вірменії цього не соромиться, що й підтверджується розміщеним на його сайті фото.
 

Аватар користувача
Adam
Global Moderator
Global Moderator
 
Повідомлень: 29162
З нами з:
22 лютого 2006 21:35
Звідки: Київ, Україна

Re: Історикапості від Макса

Повідомлення Adam » 04 листопада 2011 14:05

Мені здається, що "сенсація" висмоктана з пальця — вже згадувалося про ОБОВ'ЯЗКОВИЙ ЕЛЕМЕНТ дипломатичного протоколу у вигляді нагороджування орденами під час офіційних визитів. А те, що Кучма та проФФесор особисто не виклали накази в своїх твіттерах вже давно не викликає обурення.
Зображення

"Краще жити у цирку, ніж у концтаборі!"
"Поєднаємо патріотизм зі здоровим глуздом!"
 

Аватар користувача
tsarenko
Member
Member
 
Повідомлень: 142
З нами з:
01 лютого 2011 17:14

Re: Історикапості від Макса

Повідомлення tsarenko » 04 листопада 2011 15:58

Adam'е, як на мене, проблема саме в НЕоприлюдненні Указів про нагородження. Це трапляється не так часто, і не варто, на мій суб'єктивний погляд, сприймати подібну мовчанку як прийнятне явище. А коли трапляється - висміювати подібну дурню... :oops:
 

Аватар користувача
tsarenko
Member
Member
 
Повідомлень: 142
З нами з:
01 лютого 2011 17:14

Re: Історикапості від Макса

Повідомлення tsarenko » 10 листопада 2011 16:56

Хоч пожежні й не вояки, але...

ХАЛТУРА ПАМЯТИ: «FIRE VERSION»

Открытие памятного знака в честь 160-летия пожарной охраны Винницы, состоявшееся сегодня, можно было бы счесть однозначно позитивным событием – в самом деле, история пожарного дела в нашем городе еще ждет своего исследователя, а имена героев-огнеборцев, безусловно, достойны памяти горожан…
И все бы хорошо, если бы …не дизайн этого самого «мемориального знака» (илл. 1).
О согласовании падежей слов в изначально неудачно, «казённо-суконно» скомпонованной фразе («На цьому місці в серпні місяці 1851 році було засновано перше в м. Вінниці пожежне депо.») я просто умолчу – здесь было необходимо превентивно-профилактическое вмешательство филолога.
А вот изображение на камне монумента заслуживает более пристального анализа – хотя бы в силу своего происхождения. Похоже, авторы композиции, дабы не осложнять себе жизнь, просто ввели в поисковую строку Google словосочетание «пожарная линейка» и получили желаемый результат на сайте детских раскрасок: http://www.raskraska.com/raskraski/21/1.html
Но, заклинаю вас, уважаемый читатель, не думайте, что это первоначальный сюжет! Изначально пресловутая пожарная линейка (на фоне Сухаревской башни – напомню, это сооружение находилось в Москве) появилась на почтовой марке СССР еще в 1984 году (илл. 2). Оттуда ее «творчески позаимствовали» массовики-затейники, «политкорректно» заменили снесенную башню безликой аркой – и вывесили на своем ресурсе.
О степени соответствии деталировки изображенной пожарной линейки винницким реалиям середины ХІХ века опять-таки лучше умолчать…
Лично мне почему-то кажется, что для памятного знака целесообразнее было бы найти что-то поприличнее, а не перерисовку московских пожарных заимствовать из третьих рук (сетевого хранилища «разукрашек» для несмышленышей). Просто из уважения к ведомственной истории и, без преувеличения, славным традициям пожарной охраны нашего края.
Мне вовсе не хочется, чтобы гонорар или премию авторам проекта за уже сотворенную благоглупость выдали детскими разукрашками или гашеными почтовыми марками – хотя они того явно достойны. Я также не призываю моментально переделывать уже установленный монумент – просто хочется, чтоб впредь дизайн подобных памятных знаков обдумывался предварительно, а не постфактум – с неизбежным эффектом: «O-o-o-p-s!..»
илл.1.jpg
илл.3.jpg
 

Аватар користувача
кювернат Ювяшжт
Member
Member
 
Повідомлень: 6084
З нами з:
18 червня 2006 18:52
Звідки: Київ

Re: Історикапості від Макса

Повідомлення кювернат Ювяшжт » 10 листопада 2011 17:04

А такой факт, как отсутствие правой передней ноги и обоих задних у правой лошади, и правой ноги у пожарника слева, никого не смущает? :D И средняя конячка идет рысью, а левая иноходью (а правая вообще летит)? Плохо срисовали, ай-ай-ай...
 

Аватар користувача
tsarenko
Member
Member
 
Повідомлень: 142
З нами з:
01 лютого 2011 17:14

Re: Історикапості від Макса

Повідомлення tsarenko » 10 листопада 2011 17:57

Так ведь срисовывали с сайта разукрашек - а картинка (GIF) оттуда сюда приклеиваться не хочет... Кто желает узреть все и сразу, то: http://vinnitsaok.com.ua/haltura-pamyat ... mment-2295
 

Аватар користувача
Adam
Global Moderator
Global Moderator
 
Повідомлень: 29162
З нами з:
22 лютого 2006 21:35
Звідки: Київ, Україна

Re: Історикапості від Макса

Повідомлення Adam » 10 листопада 2011 20:42

tsarenko
Можете в будущем сопровождать Ваш текст ссылкой на оригинал — так будет всем удобнее. :yes:
Зображення

"Краще жити у цирку, ніж у концтаборі!"
"Поєднаємо патріотизм зі здоровим глуздом!"
 

Аватар користувача
tsarenko
Member
Member
 
Повідомлень: 142
З нами з:
01 лютого 2011 17:14

Re: Історикапості від Макса

Повідомлення tsarenko » 16 листопада 2011 11:11

Після моєї публікації та кількаденних суперечок в коментарях пожежні розпочали "роботу над помилками" - як і слід було чекати, незграбно і фрагментарно:
илл.4_для УГТ.jpg
 

Аватар користувача
Adam
Global Moderator
Global Moderator
 
Повідомлень: 29162
З нами з:
22 лютого 2006 21:35
Звідки: Київ, Україна

Re: Історикапості від Макса

Повідомлення Adam » 16 листопада 2011 12:37

Хоть так! Тоже будет достопремичательность! Я вот гостей Киева вожу к памятнику княгине Ольге, чтобы показать место, где градоначальник Омельченко сбил фамилию предшественника Косакивського.
:)
Зображення

"Краще жити у цирку, ніж у концтаборі!"
"Поєднаємо патріотизм зі здоровим глуздом!"
 

Аватар користувача
tsarenko
Member
Member
 
Повідомлень: 142
З нами з:
01 лютого 2011 17:14

Re: Історикапості від Макса

Повідомлення tsarenko » 16 листопада 2011 13:00

Но я за лошадиные ноги тоже поборюсь - спасибо уважаемому Артему за подсказку.
 

Аватар користувача
Bohdan
Member
Member
 
Повідомлень: 1020
З нами з:
06 березня 2006 20:41
Звідки: Київ

Re: Історикапості від Макса

Повідомлення Bohdan » 16 листопада 2011 13:14

tsarenko
А тут, я так розумію, нічого вже не можна було виправити.
Не знаєте, знайшли тих граммар-наці? Відновили? Помилку виправили?
 

Аватар користувача
tsarenko
Member
Member
 
Повідомлень: 142
З нами з:
01 лютого 2011 17:14

Re: Історикапості від Макса

Повідомлення tsarenko » 16 листопада 2011 16:57

Тільки не смійтеся - це вже четверта чи п'ята версія дошки (їх постійно трощать вандали) - принципово з граматичними помилками ("запорОЗСЬких"). Про цей меморіал я пишу у вінницькій пресі регулярно - з 2001 року (раніше ще була кумедна дошка з прізвищами ніби командантів УСС та переліком місць боїв), але ніяк не допомагає. :yes:
Я вже не кажу про те, що УСС з Вінницею в роки ПВЗ - якось вкрай дотично...
 

Аватар користувача
Bohdan
Member
Member
 
Повідомлень: 1020
З нами з:
06 березня 2006 20:41
Звідки: Київ

Re: Історикапості від Макса

Повідомлення Bohdan » 16 листопада 2011 17:07

Нє, ну якщо четверта чи п’ята, то насправді вже не смішно :(
 

Аватар користувача
tsarenko
Member
Member
 
Повідомлень: 142
З нами з:
01 лютого 2011 17:14

Re: Історикапості від Макса

Повідомлення tsarenko » 16 листопада 2011 17:40

До речі, дякую, що нагадали - може, буде нова тема для писанини! :Yahoo!:
 

Аватар користувача
tsarenko
Member
Member
 
Повідомлень: 142
З нами з:
01 лютого 2011 17:14

Re: Історикапості від Макса

Повідомлення tsarenko » 25 листопада 2011 13:24

Звичайно, не гумор, але автор - той самий...

КОЛИ Ж ВШАНУЮТЬ ПАМ’ЯТЬ ПИЛИПА МЕТЛЮКОВА – ПЕРШОГО ВІННИЦЬКОГО МІЛІЦІОНЕРА, ЯКИЙ ЗАГИНУВ ПРИ ВИКОНАННІ СЛУЖБОВИХ ОБОВ’ЯЗКІВ?

Останнім часом на Вінниччині спостерігається позитивна тенденція досліджувати історію різноманітних установ, підприємств та організацій, вшановувати пам’ять осіб, які вписали славні сторінки у відомчі літописи, відзначати меморіальними знаками місця та споруди, так чи інакше пов’язані з минулим цих структур.
Одним з останніх прикладів такого позитивного ставлення до відомчої історії є встановлення пам’ятного знаку на місці колишнього пожежного депо, спорудженого влітку 1851 року. Таким чином, пожежники-рятувальники Вінниччини позначили об’єкт, яким став точкою відліку їхньої славної історії.
Втім, відомча історія складається не тільки зі старих споруд – реальна історія пишеться, перш за все, людьми. На жаль, далеко не всі достойні імена, які поклали початок славній історії вінницьких міських чи обласних служб та установ, вшановані належним чином. Прикладом подібних «білих плям» слугує мартиролог вінницької міліції – точніше, його перші сторінки.
Для того, щоб з’ясувати всі обставини справи, необхідно поринути в буремну атмосферу весни 1917-го…
Лютнева революція спричинила значні зміни в організації правоохоронної системи. Стара поліція розпускалася, а замість неї формувалася міліція з робітників, солдат-фронтовиків та учнівської молоді. Вінницьку міліцію очолив колишній адвокат М.Г.Мілеант, а діяльність її взяв під свій контроль комісар міськвиконкому Л.А.Длуголенцький. Щоправда, Любомир Артурович мало нагадував стереотипних комісарів у шкірянці, бо мав університетську освіту, адвокатську практику та власний будинок (в цьому приміщенні зараз знаходиться дитяча школа мистецтв). До міліції вступило багато людей, які прагнули служити народові та революції.
Одним з таких був 23-річний Пилип Метлюков. В боях Першої Світової війни він отримав кілька важких поранень, заслужив чин унтер-офіцера. Хоча Мет люкова і звільнили з війська за станом здоров’я, він вирішив, що повинен знову взяти зброю до рук, щоб захищати свободу в лавах народної міліції. Пилип одягнув міліцейську пов’язку (одно строїв міліція тоді ще не мала) наприкінці березня 1917 р., але служити йому судилося недовго. Сталося так, що ім’я Пилипа Метлюкова відкрило мартиролог вінницької міліції...
В ніч на 9 квітня вартовий міліціонер Гуменюк, який стояв на розі Сінної та Олександрівської вулиць, що на Замості, почув револьверні постріли. Бажаючи встановити причини стрілянини, міліціянт побіг на звук пострілів, зустрівши по дорозі Пилипа Метлюкова. Опитавши нечисленних перехожих, правоохоронці встановили, що стріляв один з трьох п’яних солдатів, які щось святкували в чайній Грінгруза. Завітавши до генделику, міліціонери помітили трійку гультяїв у формі, але ті і не думали заспокоюватися. Навпаки, один з дебоширів підскочив до Гуменюка та вистрелив у нього з нагану. Останньої миті міліціонеру пощастило відвести руку злодія, і куля влучила в підлогу. Шокований Гуменюк не зміг затримати нападника, який миттєво вискочив на вулицю і розчинився у темряві. Метлюков вистрілив навздогін втікачеві, але промахнувся. Тим часом Гуменюк затримав двох товаришів злодія. Одного з них залишили у чайній під охороною „свідомих громадян”, а другого міліціонер взявся доправити у відділок. Ледве Гуменюк із затриманим відійшли від місця пригоди, як дебошир вихопив з-за халяви загострений сталевий прут і став вимагати відпустити його. Міліціонер же просто схопив пияка за руки і повів далі. Але в цей момент з’явився дебошир, якого мали стерегти у чайній. Без зайвих слів п’яний солдат вихопив у Гуменюка шашку, намагаючись його зарубати. Міліціонер був змушений відпустити затриманого, який разом зі спільником швидко зник. Для кращого розуміння ситуації необхідно зазначити, що правоохоронці не здогадалися встановити особи дебоширів, а зв’язувати затриманих керівництво революційної міліції категорично забороняло. Отака була демократія, про яку не можуть й мріяти сучасні правозахисники!
Та ніч виявилась багатою на несподівані зустрічі і втечі. Крокуючи до відділку, щоб доповісти завідувачу С.Д.Соколову про нічні пригоди, Гуменюк ледь не наскочив на двох розбишак, які мирно йшли Сінною вулицею та обговорювали, де може бути їхній третій спільник та дешева самогонка (яка на жаргоні тих часів називалася „ханжа”). Не ризикуючи битися з двома озброєними злочинцями, Гуменюк зібрав у відділку всіх вільних міліціонерів та рушив на пошуки небезпечних гультяїв. Одну з розшукових груп складали міліціонери Гуменюк, Львов та Метлюков. Саме їм судилося знову натрапити на правопорушників. Помітивши стражів порядку, злодії вкотре розбіглися в різні боки. Але невдовзі одного з них вдалося схопити, тож міліціонери погналися за іншим, тягнучи затриманого із собою. Усвідомивши, що тверезі міліціянти бігають швидше за нього, втікач почав відстрілюватися. Одна з куль злочинця влучила Метлюкову в голову. У відповідь міліціонери обстріляли зухвалого злодія, але для цього їм довелося звільнити руки, чим миттєво скористався затриманий, який кинувся тікати. Однак цього разу ненадовго – за хвилину його знову схопили. Невдовзі було знайдено труп злочинця, який стріляв у міліціонерів. Тим часом один з правоохоронців відвіз непритомного Метлюкова до земського госпіталю, де той невдовзі помер, не приходячи до тями.
Не гаючи часу, на Замостя прибули начальник міліції М.Г.Мілеант, прокурори І.Н.Якубовський, О.К.Кричинський та судовий слідчий В.І.Калинович. Фахові юристи організували подальші дії міліції, і за годину були встановлені особи правопорушників, а також затримано третього дебошира. Як виявилося, дебош вчинили „герої тилу” – солдати місцевого запасного полку А.Берлінський (який і вбив міліціонера), Ю.Святов та С.Гавриков.
До речі, солдати запасного полку згодом стали чи не найбільшою проблемою для вінницьких правоохоронців – напівбандитська вольниця, яка налічувала понад 7500 (!) „бійців”, систематично порушувала громадський спокій міста і околиць.
10 квітня відбувся похорон міліціонера Пилипа Метлюкова. Траурна церемонія була перетворена на конкурс вінків та змагання ораторів від різних політичних партій у красномовстві. 13 квітня начальник міської міліції Мілеант звернувся до городян із закликом зібрати кошти на заснування стипендії імені Метлюкова в одному з навчальних закладів. Але „вдячні” вінничани спромоглися нашкрябати лише 31 крб., яких ледве вистачило на хрест загиблому міліціонеру.
Пилип Метлюков – перший вінницький міліціонер, який загинув при виконанні службових обов’язків. Він віддав своє життя, захищаючи Закон, життя та спокій вінничан. Буремні події 1917 р. не дозволили як слід вшанувати пам’ять відважного правоохоронця (автору не вдалося віднайти фото міліціонера), але ми не маємо права забути людину, яка власною кров’ю вписала перші рядки у славну історію вінницької міліції.
Було б доречно, якби на мармурових плитах з іменами співробітників вінницької міліції, які загинули при виконанні службових обов’язків, нарешті з’явилося ім’я першого з них – Пилипа Метлюкова. Обставини його загибелі були досліджені за архівними документами та газетними публікаціями тих далеких часів. На жаль, за тринадцять років, які пройшли від часу виходу моєї першої публікації, присвяченої цій темі, пам’ять першого в мартиролозі вінницької міліції правоохоронця, так і не було вшановано на офіційному рівні.
Втім, це не пізно зробити і зараз – адже мова йде про справу честі вінницької міліції.

http://vinnitsaok.com.ua/koly-zh-vshanu ... a-sluzhbi/
 

Далі

Повернутись до Гумор

Хто зараз онлайн

Зараз переглядають цей форум: Немає зареєстрованих користувачів і 3 гостей