1-2 липня 1655 р. об’єднані козацько-московські сили виступили в похід на Західну Україну [5, c. 158]. Чисельність союзницької армії надзвичайно важко встановити, внаслідок фрагментарності звісток джерел. За різними даними вона коливалася від 60 до 100 тис. чол. [6, s. 174; 7; 8, s. 61]. Союзники також мали велику кількість гармат, як польових, так і призначених для облоги [6, s. 174; 7]. Козацькі сили очолив гетьман Б. Хмельницький, а московські – ближній боярин, намісник тверський В. Бутурлін. Головною метою походу був Львів. Об’єднана козацько-московська армія просувалася повільно, практично не зустрічаючи опору.
Великих польських військових з’єднань на Львівщині не було, адже практично всі сили були задіяні проти шведських інтервентів. Поблизу Львова знаходився лише невеликий кавалерійський загін під командуванням київського воєводи С. Потоцького, який нараховував 4-7 тис. чол. 20 вересня С. Потоцький рушив з-під Глинян на Городок і заложив там табір, попередивши львів’ян про козацько-московські сили, що наближалися. Воєвода запевняв городян, що незабаром підійдуть підкріплення і наказав готуватися до облоги [6, s. 174; 7; 8, s. 61]. Перша сутичка відбулась під Барками. Вона закінчилася перемогою поляків. Союзники втратили 500 чол [1, s. 17]. 25 вересня війська союзників увійшли до передмістя Львову та розпочали облогу [6, s. 174]. 27 вересня з-під Городка було виправлено загін легкої кінноти під командуванням поручика Войниловича, загальною чисельністю 1800 чол. Він перекрив шлях козацьким частинам під Бучачем. Сутичка скінчилася тим, що загін Войниловича під тиском переважаючих козацьких сил опинився загнаним у багнисту річку Серет і з великими втратами був вимушений повернутися до обозу [1, s. 11-12; 6, s. 175].
29 вересня козацько-московські війська з’явилися на Стрийському гостинцю. Це були козацькі частини під командуванням миргородського полковника Г. Сахновича та московські полки князя Г. Ромодановського і Грота. Гарматний обстріл зі Львова не завдав союзникам особливих втрат – загинуло кілька козаків. Натомість козаки почали насипати земляні шанці. Львівяни не без успіху намагалися руйнувати укріплення будь якими засобами: гарматним обстрілом, висилали окремі загони з метою зруйнувати шанці.
С. Потоцький вважав, що ставок який оточував містечко Городок, а також численні болота не дадуть ворогу можливості підійти. Польська залога була розміщена лише на греблі. Всі інші підходи до містечка залишилися відкритими.
Польська кіннота заважала козакам розпочати штурм Львова, бо знаходилась в тилу союзників. Б. Хмельницький вирішив усунути цю перешкоду. Дочекавшись моменту коли польська варта була відсутня він підпалив Городок і, уникаючи греблі, несподівано перейшовши багнисті болота з тилу вдарив на поляків, які очікували ворога з переду [6, s. 175-176].
В центрі атакуючих були московські рейтари, прикриті з тилу козацькою піхотою. Вони вдарили на полки С. Потоцького, підчашого великого коронного Я. Замойського та чернігівського воєводи К. Тишкевича. Центр поляків витримав атаку, проте відбиватися шаблями була марна справа, бо рейтари були закуті в залізо. Після атаки рейтарів, на поляків вдарила козацька піхота, яка прикривала тил московської кінноти. Центр поляків почав потроху відступати. Наперед виступило ліве крило, а за ним праве. Союзники, помітивши метушню, вдарили дужче і погнали поляків через містечко Брухнал, аж під Яворів. Біля брами Брухнала ледве не загинув сам київський воєвода. Обоз було розграбовано. Загинули: оберстлейтенант аркебузерів Демульт, староста виногродський Гулевич, ротмістр Аксаков, П. Ліпницький та багато інших. В полон було взято королівського полковника Я. Потоцького, полковника С. Маховського, Балабана та ін. Рештки поляків зупинилися аж під Ярославом. Якби ніч не стала на перешкоді, то битва скінчилася б повним розгромом [1, s. 19; 7; 8, s. 61-62].
Союзники не переслідували рештки поляків, бо довідалися про підмогу, що ішла до коронного війська з Белзького та Волинського воєводств, з Перемишльської землі. Козацько-московська армія рушила назад, під Львів [8, s. 62].
Битва під Городком тривалий час ідеалізувалася в історіографії, її історичне значення переоцінювалося істориками. Проаналізувавши перебіг подій на основі наявних джерел ми можемо зробити висновок про невелике стратегічне значення Городецької перемоги для подальшої військової кампанії. Перебільшення результатів битви необхідно було московським воєводам, аби якось виправдати не вдалість всієї осінньої кампанії 1655 р. на західноукраїнському напрямку. Саме таким чином міф про розгром 40-тисячного польського війська під Городком перекочував у вітчизняну історіографію.
1. Rawita-Gawroński Fr. 1655-1905. Krwawy gość we Lwowie / Fr. Rawita-Gawroński. - Lwów-Warszawa, 1905. - 44 s.
6. Józefowicz J. T. Kronika miasta Lwowa : od roku 1634 do 1690 : obejmująca w ogólności dzieje dawnej Rusi Czerwonej : a zwłaszcza Historyą arcybiskupstwa lwowskiego w tejże epoce. – Lwów, 1854. – 505 s.
7. Kochowski W. Lata potopu [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http: // www. zrodla. historyczne. prv. pl.
8. [Jemiolowski M.] Pamiętnik Mikołaja Jemiołowskiego towarzysza lekkiej chorągwi ziemianina wojewódstwa Biełskiego, obejmujacu dzieje Polski od r. 1648 do 1679, współczesnie porzadkiem lat opowiedziane. – Lwów, 1850. – 302 s.
Які будуть думки.
Обычно начальство сбежать успевает, а тут "не шмогла я,не шмогла"
у них сейчас другая фишка - неполные компуты..то есть пишут-,,на бумаге наших войск было нп. 10 000 , но фактически их было не более 4 000 , хоругви были неполные и т.д.,, правда, а где тогда гарантия что войско казацкое или московсое (шведское?) было таким как пишут? одним словом все очень мутно и неясно..
Або, наприклад, про двох ротмістрів, які були під командуванням Аксака.