Пилявці 1648

Модератор: Global Moderators

Аватар користувача
Chestnut
Global Moderator
Global Moderator
 
Повідомлень: 6229
З нами з:
22 лютого 2006 15:07
Звідки: Київ-Лондон

Пилявці 1648

Повідомлення Chestnut » 01 лютого 2011 19:59

Шановне товариство! Почитав я тут, на прохання одного з учасників, матеріали та дослідження про Пилявці, які я викладаю у додатках до цього повідомлення

Побачивши такий різнобій, вирішив я звернутися до першоджерел -- до текстів Грабянки, Самовидця і Величка на "Літописі", а також до збірки документів, викладеної у тому числі на "Востліті", і скан якої я викладав тут колись давно

Ось посилання на документи про Пилявці

http://www.vostlit.info/Texts/Dokumenty ... -60/44.htm
http://www.vostlit.info/Texts/Dokumenty ... -60/49.htm
http://www.vostlit.info/Texts/Dokumenty ... -60/50.htm
http://www.vostlit.info/Texts/Dokumenty ... -60/51.htm
Приєднані файли
Smolij Stepankov - Bohdan Khmelnytskyj - Pyliavtsi.zip
(1.51 Мб) Завантажено 313 разів
storozhenko_pyliavtsi.zip
(3.13 Мб) Завантажено 295 разів
vynohrodska_pyliavtsi.zip
(1.58 Мб) Завантажено 283 разів
Widacki -- Kniaz Jarema - Pilawce.zip
(1.14 Мб) Завантажено 275 разів
\"На гербі зображено ведмедя. В одній руці у ведмедя молоток, а в другій - балалайка. Це символізує працелюбність і незакомплексованість тварюки.\"
 

Аватар користувача
Chestnut
Global Moderator
Global Moderator
 
Повідомлень: 6229
З нами з:
22 лютого 2006 15:07
Звідки: Київ-Лондон

Re: Пилявці 1648

Повідомлення Chestnut » 01 лютого 2011 20:03

В результаті у мене вийшла ось така схема (додаток). Ось такі у мене думки з приводу взаємного розташування військ під Пилявцями після вивчення джерел. І ось чому:

неодноразово вказується, що гребель через Ікву було кілька, із яких боротьба йшла лише за одну. З іншого боку, вказується, що козаки греблі перекопали та затопили береги. З третього боку, коло самої греблі, за яку йшов бій, ставок таки зберігся, та й гребля не була перекопана, оскільки давала можливість проводити нею значні контингенти як піхоти, так і кінноти

Далі, якщо вважати, що бій ішов саме за ближню греблю, то місця для бою просто немає, ніде розгорнути всі ті числені підрозділи, як польські так і козацькі, про які йдеться мова у джерелах. Крім того, вказується, що між польськими і козацько-татарськими позиціями було кілька балок. Це можна зробити лише якщо ми припустимо, що гребля була далі від пилявецького замку, ніж у Стороженка. Тоді також є й місце для бою кінноти, де "то ми тіснили козаків, то вони нас", а також зрозуміло стає план "виманити козаків до нас на рівнину" -- хоч якась "рівнина є лише перед дальньою греблею

Я не знайшов вказівок у наявних джерелах про окремий табір повстанців-селян. А з окремим табором Кривоноса (який таки був) є проблема. Грабянка, що пше, що він був по інший бік Ікви, джерело пізнє й ненадійне. А з логіки боїв ніяк не виходить, що були якісь козацькі позиції (окрім шанців, що захищали греблю) на польському березі річки -- інакше поляки б приділили їм якусь увагу, а не зосередилися б лише на греблі та захопленому плацдармі. У мене є припцщення, що окремий табір селян, показаний у Стороженка, це і є табір Кривоноса, тоді ніби можна побудувати непротирічивий наратив

Головне питання, що може виникнути -- це локалізація греблі. "Стара гребля", що використовується на всіх схемах і що є на старій трьохверстці, мені після прочитання джерел не здається вірогідною, перш за все вказівкою що між поляками і козацьким військом лежали балки і яри. Виногородська розв"язує цю проблему тим, що пепреносить битву на інший бік Ікви, але мені це не здається вірогідним (хоча б тому, що на тому боці немає "рівнини", куди можна було б виманити війська Хмельницького)

Як я казав, згадується, що коло Пилявець було кілька гребель, принаймні частина з яких була перекопана, щоб затопити долину річки. Але одна, про яку йде мова, повинна була залишитися цілою (а значить і ставок -- про який згадується в наративах -- також залишився непорушним вище за течією). Вона вважалася достатньо важливою козаками, щоб захищати її, в тому числі шанцями. Про захист інших гребель нічого не сказано. Тому я зробив гіпотезу, що ця гребля могла бути на місці нової греблі

Тепер про табір Кривоноса. Вказівку у Грабянки, що він був "по той бік Пилявки" можна (якщо взагалі не відкидати Грабянку як ненадійне джерело) читати так, що табір був по інший (від Хмельницького) бік притока Ікви під назвою Пилявка (малої річечки, що впадає в ставок якраз коло нової і моєї гіпотетичної греблі). Також польську згадку, що табір Кривоноса був "з боку Костянтинова, можна розуміти як те, що табір був не на північному березі Ікви, а на південному, але в західному напрямку (тобто в тому, де грубо кажучи знаходиться Костянтинів). Виногородська, здається, гозглядає таку можливість, але відкидає її тому, що тоді б поляки не змогли обійти греблю бродом, що знаходився б як раз напроти такого місця табору. Але можна зауважити, що табір Кривоноса був нечисельний, і тому повстанці могли не наважитися атакувати польську кінноту, що переправлялася через Ікву (якщо вони були ті самі, що брали участь у недавній битві під Костянтиновом, то вони могли пам"ятати, що такі атаки тоді закінчувалися неодноразовими невдачами). Нарешті, повстанці могли просто не встигнути вчасно зреагувати на пересування польської кінноти

Я цілком свідомий того, що мої гіпотези можуть не відповідати дійсним подіям -- але ж справа в тому, що ми маємо лише ті джерела, які маємо. Більш того, ми бачимо, що на базі одних і тих самих джерел існують радикально відмінні реконструкції бою -- схеми у Стороженка, Виногородської, Тиса-Крохмалюка, Разіна всі суттєво відрізняються одна від одної, так що не бачу причини, чому я не можу ще раз проаналізувати тексти та рельєф і зробити власну версію, що, на мою думку, краще вписується у джерела
Приєднані файли
Pyliavtsi.zip
(1.09 Мб) Завантажено 334 разів
\"На гербі зображено ведмедя. В одній руці у ведмедя молоток, а в другій - балалайка. Це символізує працелюбність і незакомплексованість тварюки.\"
 

Аватар користувача
Chestnut
Global Moderator
Global Moderator
 
Повідомлень: 6229
З нами з:
22 лютого 2006 15:07
Звідки: Київ-Лондон

ось цитати з козацьких літописів

Повідомлення Chestnut » 02 лютого 2011 12:40

ЛІТОПИС ГАДЯЦЬКОГО ПОЛКОВНИКА
ГРИГОРІЯ ГРАБЯНКИ


Якраз в цей час Хмельницький прийшов і став під Каплинцями, а коли повернулися козацькі загони (Кривоніс з-під Кам'янця-Подільського, а Колодка від Олики) попрямував далі і під містечком Пилявці став табором, туди ж підійшло готових до бою шістдесят тисяч шляхти, а слуг, у лаштунки бойові, добре вбраних, мабуть утричі більше було. І всі вони хизувалися, в золото та серебро зодягнені, хизувалися, ніби на гулянці, й гадки не мали, що поміняють у козаків те дороге вбрання на гуні та рядна, а козаків думали просто канчуками розігнати. Ще коли з Костянтинова вирушали, то забрав господь у них розум, бо кожен ішов, де хотів, ладу не дотримуючись, хоч Хмельницький завчасу всі кращі місцини зайняв і добре їх до бою підготував. Польські гетьмани (Доміник і Фірлей і Вишневецький) зайняли своїм військом гори й долини, а з боку Костянтинова став табором над самою Пилявкою Кривоніс, Хмельницький же стаз по той бік річки біля греблі, звільнивши її, тільки окопом перекопавши і там військо розмістив з двома гарматами. Те побачили Лящ з князем Корецьким, перейшли річку Пилявку й на козаків ударили з окопів їх вигнали і усім військом перемішалися. А коли ж ляхи у козаків-бранців допиталися, що війська козацького тут без ліку і що хан якщо не сьогодні, то завтра напевно підійде з татарами, то страшенно перелякалися; поміж них почав слух ходити, ніби Хмельницький головними силами хоче на табір польський ударити. Тому вони прийняли бойовий лад, стали до оборони і два наступні дні війська тільки те й робили, що забавлялися двобоями, у ці дні не один козак виїздив з свого табору на доброму румакові (в штанях та дорогих шатах, у поляків добутих), ставав до бою і школу лицарську на страх та подив ляхам являв. Між ними був і уманський полковник Ганжа, що, кучеряво лаючись, кільканадцять супротивників польських на вічний сон поклав, а потім і сам, коли був п'яний і до зухвальства недбалий, від руки волошина загинув, а потім обидва війська затягло сильним мороком, бо цілий божий день військо польське строєм стояло, та так козаків з боєм не дочекалось.
А коли ж ляхи з поля почали уже в табір заходити, пролунали звуки сурми та бубнів, почулася гарматна стрілянина в козацькому таборі, і не маючи змоги дізнатися, що то за шум, поляки вирішили, що прибули татари. Воно, правда, так і було, бо опівночі справді-таки прийшло правда лише чотири тисячі татар на чолі з мурзою Карабчеєм, а разом з ним кільканадцять тисяч козаків по-татарському вдягнених (це їм так Хмельницький повелів). І вчинивши отой шум, він наказав переодягненим зранку гукати «алла, алла» і страху на ляхів напустити, а вже потім розпочав січу велику. Козаки, що були по той бік греблі, напали на польські окопи, а коли на допомогу до цих прибігли гусари, то так перемішалися, що все болото прапорцями на списах услали. А козаки тим часом, перебивши ляхів, захопили артилерійські окопи і взяли польові знамена. Там загинули сандомирський полк і полк каштеляна Виговського, полк волинців на чолі з Киселем, полк тарновський, очолюваний Карховським, і не лише полки перестали існувати, а й самі полковники були зарубані в тій битві. І лиш зайшла ніч і все мороком вкрила, як поміж ляхами у таборі зчинилася паніка, заговорили, що їхній гетьман утік і що вони з боєм мають відходити до Костянтинова. Шляхта кинулась тікати з табору, один на одного «стій» кричать, а самі у цей час, життя та здоров'я темряві доручивши, скільки духу тікають. Тільки князь Вишневецький хотів далі стояти, та і він потім опустив парус перед нещасливою стихією, бо всі ні про що не дбали, а чимдуж рвалися зі свого стану, зброю, та списи кидали і аби тільки коня допали то вже й, як би від очей подалі, тікали, дивилися, аби тільки звідси вирватися, кидали поранених і вози з скарбами, і ридвани, і все, що було з собою, все кидали козакам на звабу і тільки тим їх і затримали, поки самі подалі відбігали. Та козаки зрозуміли ляхів і не кинулися на приманку, у всьому тому підступність панську вбачаючи, бо ж військо польське так було дорого споряджене (і корогви, і держална, і шоломи золотії, і збруя кінська), що все од золота так і сіяло. Сяяли лати, щити, наконечники, бунчуги, палаші, золотом були шиті намети, столові прибори були з щирого серебра, сталь щонайчистішої німецької роботи, все було так оздоблене, що нічого подібного ні на людях, ні на конях до цього і світ не знав. Ото все, що віддавна спроміж цвіту славного шляхетства польська фортуна мала і надбала, все те на Жовтих Водах, під Корсунем та під Пилявцями на свій сором стратила, бо, втікаючи, з-під Пилявець, гетьман і все панство польське тільки ноги понесли, а все останнє полишили козакам на поживу, одних тільки возів кованих козаки сто тисяч захопили і всі доверху добром навантажені і добра того несила було рахувати. Захопили коні, обоз, челядь панську, яка, оскільки не могла рятуватися разом з панами, змушена була під ніж дати своє горло; все полишили, що віддавна для презенту з лісів та домів знатних ґвалтом брали. Тільки тоді козаки до поживи кинулись, коли побачили, що ляхи тікають без оглрядки, отоді й почали без розбору брати — шкури рисячі, дорогоцінні хутра, соболів, покойові оздоби, начиння столове з золота та серебра, ванни, коновки, мідну посуду, чайники, наливки, наїдки різні, цукор, муку, та інші припаси без ліку, які лише пиха та бундючність вживає. Здавалося, що поляки не на війну, а скоріше на весілля чи на бенкет який дружно вибралися. Козаків тільки за слуг та дворових маючи, і без ліку при собі тримаючи, вони думали і в битві їх по-срамити та на вічні часи скорити; а натомість, сіромахи, у татар опинились, а ті ж, що разом з гетьманами зуміли втікти, то тільки час від часу засапаних румаків з-під сідел звільняючи та з обличчя піт утираючи і серце, що від страху тяжко бухало, тамуючи, чимдуж на Гданськ поспішали, надію маючи на кораблях нову вітчизну шукати. І тільки десь аж під Львовом князь Вишневецький їх ледве живих перепинив і в костьолах срібні хрести та келехи реквізувавши та в купців позику взявши, він заплатив плату солдатам і найняв їх на службу, залишив у Львові, а сам щодуху подався в Замостя і догнавши там свою кохану княгиню, що тікала від лихої для Польщі години, здоров'ям своїм дружину потішив. Трапилось все це в той же рік, у вересні 27 дня.

ЛІТОПИС САМОВИДЦЯ

А Хмелницкій, скупивши войско, тягнул з України к полским городам, где притягши под Пилявці 8* не доходячи Константинова Великого, там споткалися з войском коронним, над которимиюж гетман овал и ксіонже Острожскій Домінік и пан Сенута 1 справцами 9* тих войск были, которих незличоная лічба была. Так тиж и козацкого войска при гетману Хмелницкому болей ста тисяч было, которих войско коронное барзо спирало, же троха не в облеженю зоставали козаки, в чом нічого не вонтпил Хмелницкій, бо послал по орди. И якскоро орда притягнула великою потугою 10*, зараз того часу войско коронное собою стривожили, и так орда с козаками тое войско розгромили, же мусіло утікати ку Константину 2 Великому, оставивши тяжари военніе, тилко з скарбними возами. Але постарому и тое в руки козаком и татаром ся достало 3, бо наганяючи шляхом, оных рубали, а которіе и до Константинова пришли, там мост под самим містом обломали, и так переправу утративши, мусіли там погибати. А и хто в Константинов увойшол, и тіе не одержалися в Константанові, але усе розно в Полщу пойшло розгромленное войско 4. А многіе з панов и шляхти в неволю пойшли, а иних постинано много, бо орда не брала полону задля того, жеби не обтяжалися 5, але усе стинали, и так Хмелницкій з своїми войсками и татарми или с ордами великими просто ку Лвову потягли, пустошили усі городи, и под Ілвов подступивши, попустошил 6, тилко самій город Лвов окуп за себе дал орді и Хмелницкому.


Самійло ВЕЛИЧКО ЛІТОПИС

Від Бара Кривоніс із військом подався був брати Кам’янецьПодільський, але побачивши, що добути його не з руки, повернувся звідти до Хмельницького 172 на Гончариху 173— його військо було надихнуте цими перемогами. Хмельницький після того, як вернувся Кривоніс, вирішив іти під Пиляву, де був міцний замок. Тим часом деякі вірні й знамениті шляхтичі зі своїми військами оминули своїх нових гетьманів, які стояли з військом у Глинянах, і для якоїсь наради та спільних військових дій прибули до Вишневецького у Збараж 174 і про щось корисне для себе там порадилися. В цей час Кривоніс, що його Хмельницький виправив на Поділля, здобув, як уже писалося, Бар. Поляки, які були з Вишневецьким у Збаражі, довідавшись скорботну новину про взяття Кривоносом Бара, опустили були свої крила, але князь Вишневецький, покладаючи добру надію на воєнну згоду, рушив з усім військом, яке зібралося навколо нього, із Збаража до Глинян, щоб схилитися під команду нових гетьманів.
175 Це сталося 1 вересня.
176 Точніше, поляки втекли в ніч з 13 на 14 вересня. Хмельницький ударив на поляків 13 вересня.
177 Поляки вважали, що у війську Хмельницького 120—150 тисяч. Цифри Величка можуть бути применшені, а польські прибільшені.
178 Бурнус — плащ з каптуром.
179 Тут у Літописі Величка велика прогалина — загублено кінець першої, повністю другу, третю, четверту і перший розділ п’ятої частин.
Усе військо вирушило від Глинян у поле і під Чолганським Каменем з’єдналося в один обоз 175. Поляки тоді налічували найвиборнішої кінної воєнної шляхти, в багатих і знаменитих уборах, із численними скарбами та золототканими креденсами, тридцять тисяч. Людей обозових при валках та обозах, озброєних мушкетами, було сто тисяч з лишком.
Тим часом поляки одержали звідкілясь звістку, що Хмельницький з усім військом потягся під Пиляву, сподіваючись узяти шляхетський скарб, замкнутий за міцними мурованими замковими стінами. Це й насправді було так, оскільки 20 серпня Хмельницький таки рушив із Гончарихи на Пиляву. Він ішов туди неквапним ходом, приглядаючись до польських переміщень,— за його відомостями, й поляки потягнулися від Константинова з усім обозом і скарбами туди ж, під Пиляву. Коли вони дійшли до Пиляви, то застали вже тут, на другому боці річки Пиляви, багнистої і важкої до здобуття, Хмельницького. Той стояв зі своїми обозами на тамтешніх великих горбах і пагорбах. Поляки тут належно не влаштувалися і після однієї та другої військових спроб проти Хмельницького втратили сміливість і військову вигадку. А в четвер, на свято Воздвиження чесного хреста, 14 вересня 176, після удару Хмельницького, майнули навтьоки. Вони тікали без пам’яті, як хто міг і куди міг, кинувши всі свої великі обози з численними пребагатими статками і скарбами, залишивши їх на користь і в нагороду Хмельницькому. Вони втратили тоді й кільканадцять тисяч свого війська, хоч Хмельницький мав під Пилявою свого козацького війська 5002, а Тугай-бей тільки 5000 177. Але Хмельницький на пострах полякам перебрав багатьох козаків по-татарському в бурнуси 178 й вивернуті кожухи. Тим він одурив поляків і, наповнивши їхні серця страхом, примусив цих багатирів над келишками з токайським вином тікати без пам’яті. У цій битві під Пилявою втратили поляки багатьох своїх особливо визначних жовнірів і всю славу [...] 179.
\"На гербі зображено ведмедя. В одній руці у ведмедя молоток, а в другій - балалайка. Це символізує працелюбність і незакомплексованість тварюки.\"
 

Аватар користувача
Chestnut
Global Moderator
Global Moderator
 
Повідомлень: 6229
З нами з:
22 лютого 2006 15:07
Звідки: Київ-Лондон

Грушевський

Повідомлення Chestnut » 02 лютого 2011 12:41

М. Грушевський. Історія України-Руси. Том VIII. Розділ XII
XII. Осїння війна і зимова угода 1648 р.

Пилявцї: тріумвірат Заславського, Конєцпольского і Остророґа і суперництво Вишневецького, їх обєднаннє під Чолганським Каменем, польські сили, роскіш табору, похід на Константинів, пишні настрої в польськім таборі, козацькі позиції під Пилявою, наступ Поляків, битва 13 с. с. вересня, поголоска про Татар, панїка в польськім таборі, утеча польського війська.


Поки Кисїль спорив ся й торгував ся з коронними вождями, силкуючи ся стримати їх від зачіпок з козаками, суперечки й торги йшли також між обома польськими арміями, що сформувавши ся за той час, нїяк не могли прийти до згоди. На чолї одної стояв звісний нам тріумвірат коронних комісарів — Заславський, Конєцпольский, Остророґ; серед них перед вів Заславський. Друга зорґанїзувалась наоколо Яреми Вишневецького: його далї підтримував воєвода Тишкевич і кілька иньших маґнатів з України; з ними ж була й королївська ґвардія під проводом Осїньского. Заславський орґанїзував свою армію в Галиччинї: збірним місцем визначено Глиняни і сюди на день св. Бартоломея (14 серпня с. ст.) мали прибути повітові полки. Але Вишневецький, розложивши ся по константинівських боях в полудневій Волини і не хотячи в своїй ображеній амбиції йти під реґімент Заславського, повів горячу аґітацію, доводячи стратеґичну недорічність сього формовання війська в глибинї українських земель, тим часом як „Волинь, Поділє і майже вся Русь” віддавали ся неприятелеви 1). Він накликав усїх збирати ся до нього, і сї наклики не зіставались без результату. Комісари мали за собою авторитет річи-посполитої, але були не популярні, не тїшились довірєм шляхти і про них з приємністю повторювано злобну характеристику, пущену нїби то самим Хмельницьким. „оден перина, другий дитина, третій латина” 2), натякаючи на велику пещеність Заславського, молодість і недосвідність Конєцпольского і книжну мудрість Остророґа, непридатну до військового дїла. Натомість Вишневецькому, по його крівавих, хоч і безплодних боях і екзекуціях над повстанцями, його приятелї — і неприятелї Осолїньского й Заславського з усеї сили робили славу спасителя вітчини і подвижника шляхетських інтересів. І ріжні полки, минаючи коронних вождів, справдї йшли до табору Вишневецького 3).
Се викликало ріжні жалї й нарікання. В половинї с. ст. серпня Заславський, не чекаючи повітових полків під Глинянами, рішив рушити й собі на схід, в полудневу Волинь, щоб покінчити з сею конкуренцією. Свого війська мав він з собою несповна дві тисячі, і з ними 16 с. ст. серпня йшов під Збараж, по слїдам Вишневецького, що з-під Збаража кілька день перед тим рушив проти Хмельницького на півн. захід і став на згаданій уже позиції під Чолганським Каменем. В таборі Вишневецького в тім часї рахували до пятнадцяти тисяч 4). До Заславського по дорозї теж наспівали повітові полки, а заразом ішли переговори між обома штабами про умови сполучення. Посередничили в тім Конєцпольский, Тишкевич, Фірлей; здаєть ся щоб зробити обі сторони податливійшими, пущено фальшиві поголоски, що Татари вже прийшли. Переговори розбивались на ріжних суперечках, се затримувало операції, і потім, „по шкодї” в тім добачали одну з причин пізнїйшої катастрофи, що військо потомилось серед тих переговорів, у безпотрібних пересуваннях, а Хмельницький мав час приготовити ся до відправи і справдї дочекав ся Татар.
Нарештї першого вересня с. ст. приведено Вишневецького з Заславським до порозуміння, „уморено всї кондиції”, й обидві армії, що фактично вже й так зійшли ся до купи під Чолганським Каменем, злились нїби то в одну — „чого собі бажав весь обоз і вся республїка” 5). Та внутрішньої одности не осягнено таки й тепер, як то зараз показали дальші події.
Першим дїлом відбули спільну раду та стали ладитись до наступлення на Хмельницького, що в тім часі стояв з військом „на полях Пилявецьких” 6), на полудневий схід від Константинова, де-що поступивши наперед з попереднїх позицій 7). Гадки польських стратеґів двоїли ся: одні вважали за потрібне яко мога спішитись, аби з свіжими силами вдарити на козаків, випередивши Татар; иньші хотїли ще почекати декотрих повітових полків, що були в дорозї й мали збільшити їх сили своїм приходом. Сї вагання стримували марш і спиняли розмах. На се потім також богато відказувано — неприхильна „реґіментарям” (себто Заславському з товаришами) записка про сю кампанію, т. зв. „дневник помилок і. м. пп. реґіментарів під Пилявцями” 8), так описує сї проволїкання:
„Все наше спасеннє було в тім, щоб з усею швидкістю воювати того неприятеля, не чекаючи аж зійдуть ся з ним Татари, про котрих ми мали остороги, і не ждучи, поки зголоднїє військо та потратить коні через осїнню негоду, але напасти на ворога в тій свіжій охотї такого гарного війська. А пп. реґіментарі даремно тратили час — не вели, а відкладали наради, гаяли на кождій переправі по два, три днї — бо про переправи нїхто не подумав, щоб їх завчасу понаправляти, і тільки скликались наради, а з них нї одна до кінця не прийшла: навпаки, пп. реґіментарі поступали всупереч комісарській радї 9). В обозї не було нїякої карности, нїякої поваги вождів; в ночи по гаслї стріляння, крики, і за те нїякої нагани, а через те й нїякісенького порядку”.
Військо було досить велике — давно вже річ-посполита не висилала такого, а против козаків таки й нїколи. Було звиш тридцяти тисяч війська в властивім значінню, а з ріжною службою кілька разів більше 10). Воєводства й повіти по довгім „золотім спокою” пописувались своїми полками; не тільки значнїйші пани, але й звичайна шляхта „поставилась” на сей похід — виступила з незвичайною роскішю й виставністю, яку потім довго споминала на докір за сю шляхетську пиху: „Вибрали ся панята не так з залїзом як з сріблом і золотом: з цїлої Корони понавозили столового посуду”, завважає сучасник 11). „Панове коронні з такою роскішю вибрали — ся з ридванами пурпуровим з золотими вузлами, з шатами, сріблом, клейнотами, обитями, так що рідкий товариш не рівняв ся богацтвом з великими панами: щоб хоч останнє добро продати, а роскішно вбрати ся”, пише Машкевич 12). Подібно ж відзиваєть ся про сю легкодушність коронних і литовський маґнат Радивил: не вважаючи на недавнїй досвід корсуньского погрому, де потрачено стільки богацтва, „поприходили ще без порівняння з більшою роскішю в золотї, сріблї, камінню, пишних шатрах і всякім богацтві, — обтяженї Церерою і Бахусом” 13).
Під сими пишними декораціями — пурпуром і вісоном, хімеричними пірями і золоченими панцирями, з яких іронїзують пізнїйші історики 14), не все було в найкращім порядку. „Кінний люд добрий, але пішого привели мало і аби якого”, завважає напр. оден участник 15). Але все таки військо було значне, що могло хоч не „Константинополь здобути” (як іронїзує Радивил), то в усякім разї в добрих руках з успіхом поміряти ся з козаччиною. Та бракувало порядку, занадто богато було панів („сїм воєвод, пять каштелянів, шіснадцять старост”) 16), всї хотїли командувати, нїхто не хотїв слухати: „послуху вождям нема, кождий за всею своєю волею”. Партиї Вишневецького і Заславського інтриґували далі, повітові полки не хотїли нїкого слухати крім власних полковників, і т. д. Czo panek, to chciał bydz hetmanek, як іронїзували потім 17).
Про Хмельницького ж в польськім таборі ходили вісти, що військо його хоч велике (рахували його на 150 і навіть до 200 тис.) 18), але нездале: „Голод у них великий і від того хлопство від них тїкає, і незгода теж велика” 19). Особливо потїшили польське військо оповіданая Забуського — нашого давнього знайомого з московської України, що підчас сього походу під Константинів передав ся до Поляків (потім, рік пізнїйше, під Зборовим він був визначений гетьманом на місце Хмельницького). Він казав, що з Хмельницьким люду до ста тисяч, „але зовсім змореного, дві третини без стрільби, з самими киями, хлопство від плуга, окопу нема нїякого, анї обережности — цїле військо щодня пяне”, Хмельницький всю надїю покладав на Татар, але вони дали йому знати, що до байраму йти до нього не можуть, тому він і протягає умисно всякі переговори. Коли польське військо підійде на милю, запевняв Забуський, зараз дві тисячі реєстрових, підмовлених ним, передасть ся до Поляків 20).
Сї оповідання, як завважає свідок, ще більше підняли настрій в польськім війську й воно „охотно” рушило на Хмельницького, не маючи сумнївів, що до щасливого кінця. Більше журились тим, щоб без них не відправлено елєкції, нїж цїлим козацьким військом. Довго потім пригадувались легкодушні похвалки з сих днїв, що для сього козацького мотлоху шкода й зброї — вистало б нагаїв та канчуків 21). Певні побіди й богатої здобичи, панята справляли роскішні пири, похваляючи ся пишною заставою й обстановою своїх шатрів. „На пирах срібна, золота застава, криштальні чаші і веселе товариство наспроваджували собі жіночок зі Львова, що в мужеській одежі переховували ся в шатрах старшини, служили Бахусови й Венері: від гуку труб і дудок хмари підіймали ся” 22).
Передовий полк, висланий в значних силах під проводом Конєцпольского й Остророґа — бо сподївали ся, що козаки будуть серіозно боронити переправи до Константинова, без трудностей перейшов р. Ікопоть під Росолївцями, не стрінувши козаків, і тогож дня, 6 вересня с. ст. приступив під Константинів. Заставши там козацьку залогу, не рішили ся приступити під сю сильну позицію, обмежились дрібними гарцями, а приступ лишили до другого дня, до приходу головного війська. За ніч одначе козацька залога, розмірно невелика (подають її на пять тис.) сама покинула місто й відступила до свого війська, і польські вояки без трат і труду вступили до міста. Міщане для придобрення польським героям і головно свому дїдичеві кн. Заславському запрезентували кількадесять козаків, що зістались у них по домах: повязавши їх приставили як бранцїв і справдї дістали за се амнестію 23).
Сї успіхи наповнили польських вождів тим більшою відвагою. Трівожили їх вісти про вибухи повстання з-заду війська: в західнїй Волини, на Поділю і галицькім пограничу — коло Гусятина, Теребовлї, Сатанова. Рішено було вислати певні віддїли війська, щоб забезпечити собі тил, але рішення сього не сповнено 24). Реґіментарів захопило бажаннє як скорше покінчити з Хмельницьким, користаючи з розстрою й прострації в його війську, поки не прийшли Татари. За грубу помилку вважали потім, що замість аби оснувати ся в Константинові, сильній кріпости, і звабити до нападу Хмельницького, вони пустили ся здобувати його пилявецьку позицію. Неприхильники Заславського не залишили навіть добачити в тім господарські мотиви з його боку: пожалував, мовляв, своєї Константинівської маєтности, аби її не винищило військо - „бо і за ті два чи три днї як обоз стояв коло Константинова, завсїди була варта по всїх селах, аби й снопа не взято для поживи коням, і через те ж велено йти далї — під неприятельський обоз” 25). Але се була пізнїйша „мудрість по шкодї”, тодї ж коли не все військо, то весь штаб, або переважна його більшість міцно стояла за скорим і рішучим натиском і ставила в вину реґіментарям тільки їх кунктаторство, а про Хмельницького була переконана, що він буде всяко виминати битви, аби дочекати ся Татар, а сам не нападе. Говорило ся, що в козацькім таборі настрій пригнетений і трівожний: умисно, мовляв, пускали ся чутки, що польське військо не велике, і коли виявилась уся грізна сила польська, а Поляки умисно розгортали все своє військо для більшого вражіння, — то чернь козацька вже хотїла піддати ся Полякам і старшину їм видати, і тільки польські реґіментарі сполошили ся, на нещастє, коли власне могли все покінчити одним рішучим ударом і змусити козаків до утечі 26).
Оповідало ся також, що Хмельницький, мовляв, дуже легковажить собі польське військо, рахуючи його на яких сїм, найбільше на десять тисяч, „а друге стільки Жидів”, не еподїваєть ся нападу, тому й табор стоїть без порядку й сторожі 27). „Коли побачить таке страшне військо, певно сяде на швидкого коня й знову до Чигрина, а звідти, коли тїсно буде, на Запороже піде” 28).
Під впливом таких вістей і міркувань зараз другого дня по окупації Константинова, 8 вересня с. ст., вислано передовий полк під козацькі позиції під Пилявою, або Пилявцями, як їx переважно звуть джерела. Польські хоругви під проводом давнього козацького комісара Зацивільковського зїхали ся з козацьким підїздом, висланим Хмельницьким — провідниками його звуть Кривоноса й Головацькото, хоч на докладність таких відомостей доволї трудно покладатись 29). Звівши битву, Поляки збили козаків з поля і по сїм цїле військо присунулось під козацькі позиції й стало тут же табором, не вибераючи місця, в дуже невигідній позиції — нерівній, перебитій горбами, долинами, ставами: „так непорядно обоз розложено, що шість гір собою покривав, і боронити його було неможливо”, а в додатку ще й до води був трудний доступ. Болотниста, „лїнива” річка, перегорожена гатями, розлита від осїннїх дощів, з розмоченими негодою берегами (в сучасних звістках її звуть то Пилявою, то Синявою, то Іквою — як вона дїйсно зветь ся), роздїляла польський табір від козацького. Хмельницький з своїм штабом стояв над рікою по правім боці, в Пилявськім замку — лихенькій кріпости, котру Поляки зневажливо прозивали „курником”. Козацьке військо стояло на сусїднїй рівнинї в околицї села Пилявець, або Пилявки, як тепер зветь ся се село 30).
Розложивши ся табором, польські вожди взяли ся здобувати перехід за ріку, котрого їм боронили козацькі шанцї, і в тих бійках пройшло кілька днїв. „Одну греблю на Пилявцї ріцї і шанцї коло неї три рази ми здобували й тратили, аж нарештї кіннотою прийшло ся очистити береги, переправивши її під неприятельським огнем”, записує в своїй реляції Кисїль 31). Опанувавши перехід, збили козаків з поля і загнали до табору, і по сїм задумували приступати під замок — головну кватиру Хмельницького, не знали тільки, як бути з своїм обозом — лишити його на тій невигідній позиції, чи перевести на иньшу 32). Аж раптом серед сих пинявих нарад, в безконечних пересилках вождів, що зносили ся між собою „картками”, в середу рано (13 вересня с. ст.) Хмельницький вивів своє військо і з усеї сили вдарив на Поляків. Коховский переказує оповіданнє, як то в тій битві Хмельницький сам їздив поміж козаками, заохочуючи їх покликом: „за віру, молодцї, за віру!” Битва була крівава і для польської сторони досить нещаслива: богато погинуло кінноти, переходячи назад за ріку або потопило ся в ставу.
Настала трівога, військо польське від .разу „стратило сердце”, особливо під впливом оповідань, що серед козацького війська показались і Татари. Тепер пригадали, що вже з вечера в козацькім таборі був якийсь рух і галас, стрілянина і „тріумф великий”; тодї думали, що то бють ся між собою козаки, і з того тішились, — тепер домірковувались, що то Хмельницький дочекав ся орди: великої, кількадесять-тисячної 33). Якийсь піп, захоплений Волохами за язика, мав оповісти, що Хмельницький затрівожив ся був, хотїв тїкати, коли Поляки так на нього натисли, але тепер діждавши ся Татар, набрав духа — хоче вдарити з усею силою 34). Потім толкували, що все то Хмельницький підстроїв умисно: і той галас учинив, і своїх людей за Татар перебрав, щоб вони, удаючи Татар, з криком „Галла” кидали ся на Поляків і їх страшили 35). Бо тодї Татар прибуло всього три тисячі, головна ж орда прийшла тільки в пятницю, -так оповідали потім козацькі полковники на переговорах 36).
Як би не було з тим в дїйсности, трівога в польськім таборі огорнула всїх. Перед вечером тут же на полї битви зїхали ся вожди й стали радити, що робити. Ріжні були гадки. Послухати, напр., як оповідає Кисїль своє: „з трох одне”, що він тодї радив: „або усею рішучістю вдарити на неприятеля — але сеї крайности я не бажав: або стати на цїлу ніч і поправити упущене: обоз відвести під Константинів і там окопавши ся, повести з неприятелем витрівалу війну; або взявши ся за руки відступати — чи табором, чи покинувши вози, взяти на конї що важнїйше і пішо обернути ся всїма силами против орди, віддїливши її від козаків”.
З тих рад, наведених Кисїлем, прийнято, по його словам, сю останню. Иньший участник нарад Остророґ пише одначе, що власне рішено було відступати не комонником, а табором: він сам, мовляв, нагадав радї міркування Жолкєвского, що противив ся кінній утечі, розуміючи, що кіннота не витримає її й піде в розсипку. Одному з ротмистрів, Мінорови, поручено занятись упорядкованнєм табору, з тим щоб відвести його до Константинова, а військо тим часом мало зістатись на своїх позиціях і відновити битву на другий день, під проводом Вишневецького 37).
Але в таборі тим часом вже почав ся нелад. Мінор не застав уже возів Заславського, Конєцпольского й деяких иньших панів: вони самовільно спакували ся й рушили з табору. Поки старшина нараджувалась над плянами завтрашнїх операцій, в ночи пішли між військом чутки, що реґіментарі покинули табор і кинулись на втеки з своєю кіннотою. Потемки шукали старших і не знаходячи впевнялись в сих підозріннях. Оповідали, що деякі хоругви вже покинули обоз і пустили ся в дорогу, не чекаючи иньших. Трівога переходила в страшенну панїку: всї почали тїкати й собі, кидаючи вози, гармати, всякий припас на місцї, лишаючи на дорозї, на переправах. Не спинились і коло Константинова, як було в плянї: Заславський перший проминув тепер свою маєтність, заплативши, як казали, великі гроші людям, щоб помогли йому переправити ся тут, і тїкав до Вишнївця, Конєцпольский до Бродів, Остророґ до Олеська і звідти далї — хто куди знав і куди кому було близше.
Велика, блискуча армія за кілька годин ростопила ся сама собою, без всякого неприятельського удару. Пишний табор, повний всякого богатцтва; неоцїнених скарбів, артилєрії, запасів — нараз спустїв, в нїм зістались тільки хорі та калїки, що нездужали сїсти на коня. Кисїль, покинувши свою карету, не вважаючи на подаґру, допавши коня, тїкав за другими. „Біжать у світ усї, і я з ними біжу в скалїченім своїм здоровлю — сам не знаю куди. О Вислу вже деякі за сей час оперлись”, — пише він з сеї утечі. Про Вишневецького пишуть, що бувши дуже стомленим, він простим підводним возом подав ся до Збаража 38). Про Конєцпольского оповідали, що він тїкав сам о-двукінь, в дорозі стратив коня й обмінявшись одежею з якимсь селянином, убрав ся за хлопа і так тїкав далї 39).
Хмельницький, що все не міг забути тих бід, які пішли йому від Конєцпольского, міг почувати тепер, що відомстив ся йому вповнї 40).







Примітки

1) Пам. кн. Міхаловского c. l54 = Памятники с. 273.
2) В пізнїйшім листї, з елєкційного сойму — Ruś c. 424 і потім у Ґрондского с. 72.
3) „Тутешнїй глинянський обоз всї минають; люблинські хоругви під Тернополем, ідуть під „Ляхівцї”, пишуть з Глинян 13. VIII н. ст. — у Шайнохи II с. 380.
4) У Шайнохи с. 383, ркп. Чорторийських 142 с. 613 — лист з Збаража.
5) Дневник у Міхаловского с. 191. Лист Остророґа в ркп. Осолїн. 225 л. 165.
6) Пам. кн. Міхаловского с. 195.
7) В лїтературі нераз представлювано справу так, що Хмельницький, мовляв, перед польським походом відступив від Пилявцї від Константинова, чи ще далї на захід висунених позицій (див. у Шайнохи с. 234, пор. у Ґавроньского с. 313). Але в дїйсности ми весь час бачимо його на схід від Константинова (див. вище с. 565) і вичікуючи Татар, він і тепер не мав нїяких причин заганятись на захід.
8) Dyaryusz errorow ichm рр regimentarzow pod Pilawcami — ркп. Публ. бібл. 219 с. 335, копія в Чортор. 143 с. 119.
9) Подібно іронїзує з сього походу Мясковский: „пп. княжата три днї під Святчем годились, три днї під Чолганським, a чотири днї міркували, чи бити козаківаж — аж поки орди прийшли” (у Шайнохи с. 390).
10) „Вже нас з ласки божої більше як двадцять тисяч”, писав 10 н. ст. вересня Осїньский (Чортор. 143 с. 63), додаючи, що полки ще далї надходять. Каштелян чехівский, тиждень пізнїйше пишучи з-під Константинова, рахує в війську тридцять тис. шляхти, котрій застерігає голос на елєкції: trzydziesci tysieczy kresek przy ostrych szablach candidato nostro suftragari chcemy — Публ. бібл. ркп. 219 с. 144. Радивил, переказуючи сю похвалку, поправляє цифру на сорок тисяч: „писав оден з них до Варшави, що скоро прийде сорок тисяч гострих шабель з кандидтом своїм” (Memoriale л. 117). Ґолїнський записує, що військо доходило до 30 тис., челяди було понад 30 тис., возів понад 50 тис. Твардовский згадує, що війська на пописї було більше як 30 тис., а обозової служби з мушкетерами більше як у троє (с. 26). Староста ужендовский Ржечицкий, пишучи з варшавського сойму, подає близшу цифру — 36 тис. ochotnego dobrego (pкп. Осолїн. 3564 c. 158). і стільки ж потім знаходимо у Коховского (lustrato ехеrcitu XXXVI mіl. pugnatoruni censa sunt c. 53). Машкевич рахує сорок тисяч. Рудавский теж 40 тис. війська, до того 200 тис. служби (lіхае), 100 тис. тягарових возів; 100 тис. возів і у Твардовского, і сї цифри приймав Шайноха, за ним Кубаля. Ганновер рахує польське військо на 80 тис. і 150 тис. возів, за те козацький табор на 600 тис. люду. Темберский тільки на 70 тис. разом з джурами і службою. З козацької сторони маємо цифри в записцї Мужилївського: Полків було, мовляв, 120 тис. і 100 гармат.
11) Пам. кн. Міхаловского с. 201.
12) Zbiór раm. V с. 111.
13) Memoriale л. 117.
14) Див. у Рудавского с. 23. Пор. „поетичний” опис Твардовского.
15) Пам. кн. Міхаловского с. 198.
16) Ґолїньский, Темберский (сим рахунком Ґолїньский поправив свою першу записку: воєводів 11, старост 40).
17) Ґолїньский с. 149; пор. лист старости ужендовського Ржечицкого: disciplina ordo nullus.
18) Див. напр. рахунок з глинянського табору у Шайнохи (с. 380): „асавули його рахують війська 150000, але ми дійшли правди, що нема більше як 118 тис., мїж ними 70 тис. „панцирного” війська, 16 тис. Кривоноса, і черни три полки — рахують на 40 тис.”. Кашт. чехівський пише 17. IX (як вище): Хмельницький стоїть під Пилявцями з 12 полками, в кождім що найменьше 15 тис.
19) Лист Осїньского з 10. IX як вище.
20) Лист з 13. IX н. ст. у Шайнохи с. 387, дещо більше в переповідженню відомостей Забуського у біскупа познанського Шолдрского — ркп. Публ. бібл. 129, с. 141 (копія в Чортор. 143).
21) У Коховского с. 53; пор Ґрондского с. 75.
22) Темберский с. 89-90.
23) Реляція Остророґа у Міхаловского с. 196, таамже с. l98-199 анонїмна в ко... Осол. „капітана Ґіжі”); лист кашт. чехівського 1 с., Кушевича з 25. IX — Жерела 1 с.
24) Dyaryusz errorow. 1. с.
25) Тамже.
26) Jakoż iuż czern chciała starszyzne wydawać о ruiłoserdzie proszac — писав Б. мясковский (у Mixaловского с. 209); сю звістку повторює потім Пасторій — Hisroria с. 151, подібне також у Ганновера, с. 174. Жерелом сих поголосок чи не було звісне й нам оповіданнє на муках одного бранця з козацького війська: він оповідав, що в козацькім таборі був розстрій і знеохоченнє, богато молодців почало вже розходитись і Хмельницький розтавив по дорогах сторожу, щоб тих утїкачів побивала або до Хмельницького відставляла, а той їx за утечу казав мучити, вішати, на чверти рубати (у Mixaловского с. 300). З повним довірєм приймав се оповіданнє Шайноха (II с. 240), припускаючи в тій панїцї руку Забуського. Приймвє його і Липинський (с. 244), вважаючи се осоистою заслугою Хмельницького, що він „зелїзною рукою i титанїчною волею” стримав сю панїку. Належить одначе приймати з певною обережністю сї оповідання, що служили на обвинуваченнє реґіментарів — на се й були винесені на сойм.
27) Міхалов. с. 198, 209, Жерела 88.
28) Лист Шолдрского, як вище.
29) Симашкевич в низше цитованїй статї подає переказ про ур. Ганжівку під Пилявою, що вона прозвалась так від імени вбитого тут Ганжі: куля, мовляв, трапила йому в живіт, кишки випали з нього, але він ще якийсь час тримав ся на конї і бив ся — при тім цитують ся Под. Губ. ВЂд. за 1848 г., але там сього нема.
30) Містечко Пилява фундоване незадовго перед кампанїєю мурахівськими домінїканами на місцї села Старих Голенчинець, як свідчить фундаційний привилей 1640 р. -Balinski Starożytna Polska III с. 196, і тодї ж, мабуть, поставлено тут замочок. Перед тим імя Пиляви носило сусїднє село — теп. Пилявка. Від руїн пилявського замку з деякими звістками 1862 р. — Tygodnik. Illustrowany 1864; пізнїйший знимоок значно меньих уже останків — Kłosy 1879; але все се руїни замку пізнїйшого. Про місцевість статя місцевого священика В. Симашеквича в Подольск. Епарх. ВЂд. 1874 No. 23 l 24: Историко-статистическое описаніе мЂстечка Пилявы прихода св. Георгіевской церкви Литинскаго у. (зовсїм не зла для такої непретенсійної роботи).
31) Пам. кн. Міхаловского с. 205.
32) Ганновер одначе оповідає, що Заславський був здав ся на пропозицію Хмельницького й уложив з ним перемиря, а Вишневецького стримував від битв, а потім, дочекавши ся Татар, мовляв, приятельськи радив йому утїкати, і той його послухав. Розуміється, все се тільки відгомони лєґенди, твореної для оборони Вишневецького коштом реґіментарів.
33) Dyaryusz errorow, — ширше росписують потім се Твардовский і Коховский.
34) Костомаров представив сього попа — висланцем Хмельницького і вложив до уст його відомости, котрих нема в джерелї сього епізоду — у Твардовского. Ржечицкий оповідає так: ktos — rozumieia, zе z naprawy kozackiey — poszeptał hetmanowi, zе na posłuchach kilká, godzin sila horda srodze szeroko; imo mnie wiezien tatarski powiedział, ze ich piecdziesiat tysięcy przyszło zrazu, ale po chwili powiedział, ze piec tysięcy y to tyłko tysiąc communika.
35) Твардовский с. 29-30.
36) Пам. кн. Міхаловского с. 376. Татарин взятий в неволю під Ярославом, оповідав про орду так: під ... попереднього місяця вона перейшла Днїпро коло Аслан-городка, Бог на Овечім бродї, ішла Кучманським шляхом повз Бар, поспішаючи, аби ще застати польське військо в обозї, а довідавши ся в дорозї про його утечу, пішла просто під Львів - ркп. Чортор. 379 с. 119.
37) Сей плян лєґенда потім перетворила в оповіданнє, як Заславський серед загальної панїки надумав передати провід Вишневецькому, але той не приняв — мовляв, запізно надумали ся. Патетично силуєть ся описати сей момент панеґірист Вишневецького Твардовский, вкладаючи своєму героєви до уст в хвилї коли він відрікаєть ся проводу в такім критичнім моментї, молитву до Бога, аби він, коли вже рішив покарати нарід польський, сам звернув на нього свої перуни, „а хлопам не дав тої слави й фортуни”.
38) Лист з Кремінця з 24. X. — Чортор. 143 с. 127.
39) Акти Ю. З. Р. III с. 283.
40) Найбільш популярне оповіданнє про пилявецьку катастрофу — Коховского.
\"На гербі зображено ведмедя. В одній руці у ведмедя молоток, а в другій - балалайка. Це символізує працелюбність і незакомплексованість тварюки.\"
 

Аватар користувача
Chestnut
Global Moderator
Global Moderator
 
Повідомлень: 6229
З нами з:
22 лютого 2006 15:07
Звідки: Київ-Лондон

Тис-Крохмалюк

Повідомлення Chestnut » 02 лютого 2011 12:43

http://exlibris.org.ua/chmielnicki/r04.html

БІЙ ПІД ПИЛЯВЦЯМИ
(20-го — 23-го вересня 1648 р.)
"А ми тую червону калину піднімемо, а ми тую славну Україну, гей, гей, розвеселимо".
(Козацька пісня, складена після Пилявецького бою 1648 р.)
Після корсунського бою Хмельницький рішився на довшу перерву в воєнних операціях. Дальший похід на захід вимагав остаточно тривкої організації війська, запілля й постачання, а що досі — через скорий перебіг операцій — було роблене лише на швидку руку. Можливо, що й до Корсунського бою не зарисовувалися навіть перспективи дальшого походу, а тим більше й пляни операцій вглиб Польщі; вони бо вимагали ще більшої напруги енерґії й посиленої праці, ніж досі. У Білій Церкві, де після бою Хмельницький затримався, зібрано було всього около 12.000 зорганізованого війська. Інші частини, що надходили з усіх околиць України до організаційного осередку, треба було аж вишколювати й озброїти: це ж були селяни, що, розправившися з польським елементом у своєму районі, з ентузіямом і запалом до боротьби, але ж без досвіду й без технічного опорядження та харчових припасів, віддавали себе в розпорядження гетьмана. А тимчасом надходили жнива й треба було подбати про збори, які під час війни для гетьмана мали неабияке значення, — тим більше, що не було надій на якесь недалеке замирення. Гетьман готував харчові припаси, передбачливо зосереджував їх на Запоріжжі й вияснював: "Як мені буде зле, піду на Дон". Забезпечивши собі донську область, повів дипломатичні заходи серед сусідніх потуг. Татари, що після Корсунського бою відійшли в свої сторони, більш не верталися, бо в Туреччині саме вибухла була революція проти султана. На татарську допомогу за таких умов не було жодних надій і Хмельницький був змушений відкласти дальші бойові дії проти Польщі аж до часу, коли будуть поладнані внутрішні турецькі справи. Заходи гетьмана йшли в напрямі прискорення висліду революції. Дипломатичними заходами й грішми йому вдалося прискорити настановлення нового султана, який заново підтвердив союз з Україною і погодився на висилку потрібного континґенту татарського війська, хоч і сам потребував людей на війну проти Венеції.
Друга поважна небезпека загрожувала від півночі. Московський цар, згідно з військовим договором з Польщею, поставив на польському кордоні 40.000 війська, готового допомогти Польщі в війні з Туреччиною. Польща робила заходи, щоб використати це військо проти України, але сама не була готова як стій розпочати бойових дій. Справа затягалася і Хмельницький зручно використав важке положення Польщі: він запевнив собі невтральність Московії і царське військо уступило з кордонів Польщі.
Та одночасно Хмельницький вів переговори і з Польщею. Ці розмови були на руку і Хмельницькому і Польщі, бо затягували дальшу бойову дію і давали змогу обом сторонам підготовитися до недалеких неминучих розправ. Ні Хмельницький ні Польща не брали поважно цих взаємних дипломатичних ходів. Лише в Варшаві вважали їх ознакою військової слабости гетьмана. Це переконання було таке поширене, що навіть посол бранденбурського електора, а який був у васальській залежності від Польщі, не радив йому, електорові, висилати допомоги полякам, бо вона, мовляв, зайва. В тому часі саме помер король Володислав IV, і це ще більш поглибило внутрішні непорядки в Польщі, викликані розгромами, жовтоводським і корсунським, та взаємними обвинюваннями й докорами. Одночасно ж — зорганізовані на швидку руку князем Я. Вишневецьким польські збройні відділи розправлялися з українськими повстанцями, і це давало матеріял для дальших нещирих переговорів.
Врешті Хмельницький, поладнавши всі ці справи, вирушив на захід і започаткував бойову операцію, у висліді якої прийшов відомий бій під Пилявцями.
Українське військо. Хмельницький не старався збирати великої маси бійців. Навпаки, через коротку підготову не вспів ще був зібрати відповідних харчових і бойових припасів, і тому рад-не-рад мусів ставляти якість війська вище кількости. Надмір добровольців-повстанців висилав у подальші терени для партизанських дій, а біля себе залишив добре озброєну, вишколену й свідому частину, що складалася головно з запоріжців, реєстрових козаків та з добірних повстанчих груп.
Число українського війська оцінюють різно. Польські історики, спираючися на тогочасних джерелах, подають фантастичні числа: яких 150 — 200 000 війська.
Зокрема ж — Шайноха нараховує в Хмельницького:
70 000 панцирних військ, 16 000 загін полковника Кривоноса, 40 000 черні; Міхаловський: 180 000, в тому 20 000 кінноти; інші ж: джерела подають 12 полків по 15 000 люда. Забуський, що в тому часі перебіг до поляків і згодом з ласки короля був кандидатом на гетьмана України, подавав число українського війська на 100 000, — з того дві третини не озброєні; реєстрових нараховував на 2 000.
З-поміж польських істориків одинокий Ґурка, спираючись на новіших дослідах, стверджує, що число війська Хмельницького не переходило кільканадцятьох тисяч, — в тому 3 000 татар.
Українські джерела подають реальніші числа: Каменський — 6 000 козаків (без татар), а Величко — 5 000 козаків і 5 000 татар Тугай-бея. Насправді то, відрахувавши загони, вислані в терен, Хмельницький в бою під Пилявцями не мав більше як 6 000 козаків і 3 000 татар.
Мабуть, маючи на увазі повстанців, що їх Хмельницький порозсилав додому або на диверсії, поляки оцінювали українське військо з погляду військового вишколу дуже низько.
Спираючися на висказах польської шляхти, що втікала з України, або дезертирів, як от Забуського, вони радо потішали себе вістками, що, мовляв, у Хмельницького саме "хлопство", яке не встоїть перед напором польських кінних хоругов, і далі — що оце "хлопство" п'яне, без дисципліни й голодне, що в таборі Хмельницького шириться дезерція. Особливо тішили польську військову опінію вістки про те, що Хмельницький стоїть в полі без польових укріплень та що 2 000 реєстрових чекають лише нагоди, щоб перейти на польську сторону. Усі ці вістки привели до того, що поляки були певні перемоги і з українськими силами майже не рахувалися. Були тоді в Варшаві й такі голоси, що, мовляв, українців вистачає розігнати нагаями або — що вистане зовнішнього блеску добре й багато озброєного війська, щоб уже самим багатством спаралізувати Хмельницького. Та однак виявилося, що ті, які мали лише "самопали, жемєнє, конопне попреньґі, дери, ґунькі, кіндякі і худе сєрмєньґі" (Твардовський: Война домова з козакі...), і бойовим духом, і дисципліною, і любов'ю до батьківщини, стояли вище від шляхетських ватаг, озброєних блискучим золотом і сріблом.
Польське військо складалося з двох груп: одної офіційної — з трьома реґіментарями у проводі: Заславським, Конєцпольським і Остророґом, а другої маґнатської — з Вишневецьким, Тишкевичами, Осінським та іншими. Обі групи були до себе наставлені неприязно: ішлося про особисті амбіції реґіментарів і Вишневецького, який не збирався підчинятися офіційному проводові. Через те годі було на час перевести зосередження військ, а з тим і розгорнути бойові операції згідно з пляном, складеним трьома вождями. Бо коли Заславський організує скупчення війська на 14-те серпня в в Глинянах то Вишневецький в тому ж часі перемовляє людей до своєї групи і зосереджує її біля Костянтинова. Щоб протиставитись цій акції Заславський 26-го серпня пересувається з двома тисячами людей, — себто з усім військом, яке дотоді наспіло на збірний пункт, — на Збараж-Човганський Камінь, щоб бути ближче до групи Вишневенького. Одночасно ведуться переговори поміж верховодами обох груп. Врешті під впливом вістки, що українське військо підступило й отаборилося на пилявецьких полях, — обі групи об'єднуються і 1-го вересня прийшло остаточно до порозуміння поміж Заславським і Вишневецьким.
Об'єднане польське військо було доволі чисельне і добре озброєне. Числа тогочасних джерел не набагато розходяться поміж собою так, що силу поляків можна устійнити на яких 30 — 40 000 люда без доволі таки чисельної служби, яку шляхтичі постійно возили з собою. Поляки, що рішили подіяти на українців психологічно: своїм багатством, — зібрали все рухоме майно, до речі, зовсім непотрібне на воєнній виправі. Через те табір польського війська був незвичайно великий і дуже утруднював полякам похід та маневрові рухи. Поодинокі тогочасні й новітні історики оцінюють числовий стан польського війська так:
Грушевський — 30 000 люда, без служби, якої число кількакратно переходило числовий стан бойових відділів;
Мужиловський — 120 000 люда і 100 гармат;
Корзон — 36 000 люда, 200 000 служби, 12 000 возів і 80 гармат;
Каменський — 30 000 люда;
Радзівіл — 40 000 люда;
Ґолінський — 30 000 люда, понад 30 000 служби та понад 50 000 возів;
Твардовський — понад 30 000 люда і понад 90 000 служби;
Жечицький — 36 000 добірного бойового стану;
Машкевич — 40 000 люда;
Рудавський — 40 000 бойового стану, 200 000 челяді, 150 000 возів;
Гановер — 80 000 люда і 150 000 возів.
Справді, поза самими вождями, яких Хмельницький з презирством прозвав "Перина" (Заславський), "Латина" (Остророґ) і "Дитина" (Конєцпольський), — в польському війську були зібрані найкращі бойові сили, що ще були залишилися після розгрому під Жовтими Водами й Корсунем. Всі вони прибули із своїми хоругвами і, без сумніву, представляли добре вишколене військо, в додатку доповнене ще й знаменитою німецькою піхотою.
"Кінний люд добрий, — пише тогочасний мемуарист, — але пішло мало і той абиякий. Вибрались панята не так із залізом, як із сріблом і золотом. Щоб хоч і останнє добро продати, але розкішно вбратися". Ґолінський з'ясовує коротко: "Цо панек, хцял биць гетманек", а Жечицький стверджує: "disciplina ordo nullus". Назагал серед шляхти панували постійна незгода, непослух і роздори, — а все воно мало свою причину в лихому проводі, що не був спосібний удержати твердо в руках розгуляну шляхту. У війську запанували погані відносини через недостачу грошей на виплату жолдів: ті гроші оставали в кишенях польських старшин. З тієї ж причини, але теж ще й з доброї привички — польські вояки грабували населення. Рудавський каже, що "всі жили з невиплачених жолдів, а поспільство з плачем тягне за панами. Околицю грабували наче вороги. Обманули Річпосполиту! Комісарів багато, а поради мало".
Розгнузданість доходила до того, що з військом тяглося багато жінок, — хоч це й було строго заборонено. Найвищі військові достойники везли з собою в колясках жіноцтво, часто переодягнене в чоловічий одяг: вони після бою здебільша попали в козацькі руки.
З визначніших військових в джерелах занотовано такі відомі історичні ймення: Заславський з 2 000 кінноти, Конєцпольський з 4 000 кінноти, Остророґ з 2 000 кінноти, Фірлєй з 12 хоругвами кінноти, Кисіль з 12 хоругвами кінноти, Тишкевич з 1 200 кінноти, Вишневецький з 12 000 добірного війська, Потоцький з 1 500 кінноти, Любомірський з 1 500 піхоти, Денгоф з 12 компаніями німецької піхоти, Осінський з 1 реґіментом німецької піхоти, Роздражевський з 1 реґіментом драгунів, Пшиємський з артилерією (80-100 гармат).
З того бачимо, що Польща зібрала все, що лише мала найкраще, і приготовилася до головної розправи з Україною. Переконана про свою велич, засліплена маґнатськими матеріяльними багатствами, не бачила й не хотіла бачити, що проти неї став народ під новим провідником, який почав велику гру і мав до цього достатні моральні сили та неменше багатство, — бо багатство духа й міць з'єдиненого народу.
Вступні операції. Ще під час початкового зосереджування обох військ Хмельницький провадив військові диверсії сільськими повстанцями щоб опізнити скупчування польського війська.
З диверсійними діями розправлявся Вишневецький, і хоч поміж гетьманом і польським урядом велися мирові переговори, то такі взаємні сутички були криваві. Згодом ослонні операції прибирають на силі. Кривоніс і Ганджа оперують поважнішими кількатисячними загонами на Поділлі й на Волині та займають Полонне, Бар, Остріг, а врешті й Костянтинів. Захвачення цього міста для поляків було особливо неприємне. Воно лежало на шляху," кудою йшла підготовка польських збройних сил, та ще спиняло їх у дальшому поході на схід проти Хмельницького. Врешті, коли українські відділи почали; оперувати на тилах польського війська, — в околицях Львова, Снятина й Збаража, мобілізація польських сил зовсім заламалася. Бачимо отже, що Хмельницький переводить свої операції офензивно, і то далеко на польських тилах, а поляки лише "відгризаються" силами Вишневецького та не виходять далі на схід — поза свої головні сили.
Виділивши велику частину своїх військ для переведення цих операцій, Хмельницький вирушає з кількатисячним військом 6-го липня з-під Білої Церкви на Паволоч і Гончариху. 18-го липня доходить до Гончарихи і затримується там до 29-го липня. Гончариха в тому часі стає військовим центром гетьмана. Там довершується зосередження військ, збираються вістки про ворога, туди надходять звідомлення з далеких бойових дій Кривоноса, Ганджі та інших. Туди теж на декілька днів повернулися були Кривоніс і Ганджа та після військової наради перейшли на Поділля під Кам'янець Подільський.
30-го липня Хмельницький вирушив у напрямі Пилявців. Ішов помалу і стежив за діями поляків. Під Пилявцями зайняв кращі бойові позиції, а полякам оставив лісистий горбкуватий терен.
Звідсіля зробив випад на Костянтинів, зайняв місто 5-го серпня, але після декількох днів завернув назад під Пилявці, залишивши в Костянтинові залогу. Цей маневр мав на меті спинити похід польського війська, якщо б такий похід загрозив ще неприготованим позиціям козаків, а далі — перетворити Костянтинів в оборонний форт, який до слушного часу спинював би головні польські сили.
До поляків тимчасом доходили різні неймовірні вістки. 22-го серпня Кисіль довідується, що в Хмельницького є 180 000 кінноти і 30 000 татар, а 3-го вересня Остророґ доносить знову, що татари ще не перейшли Дніпра. 5-го вересня польський табір хвилюється, що татари оперують біля Львова (це були диверсійні українські загони), а Хмельницький стоїть п'ять до шість миль від передових польських застав. 10-го вересня польська розвідка донесла, що Хмельницький узяв Костянтинів і з головними силами стоїть під Красиловом, а менші козацькі відділи зайняли Сатанів. Один з-поміж багатьох розвідувальних під'їздів вернувся 12-го вересня з вісткою, що Хмельницький переконаний, нібито польські сили не переходять 2 000 людей.
В неділю вранці 12-го вересня поляки вирушили проти українських сил. Ішли обережно, а пройшовши дві милі, довідалися, що Хмельницький саме залишив Костянтинів і завернув під Пилявці. Ця вістка втішила поляків і піднесла на дусі навіть невиплачену й збідовану службу.
Шлях до Костянтинова був доволі трудний. Численні переправи й багниста околиця — дуже утруднювали похід війська, обтяженого неймовірним числом зайвих возів, багатих "креденсів", величезної кількости напитків, строїв і багатющої оздобної зброї. Ці переправи й теренові перешкоди були обсаджені українськими заставами, які не тільки спиняли польський похід від фронту, але теж наскакували з боків і з заду на польські табори та примушували поляків просовуватися вперед дуже обережно.
Під час трудної переправи, на Росолівці, яких дві милі від Костянтинова, около двісті козаків заатакувало польську передову частину. Від несподіваного обстрілу поляки потерпіли дошкульні втрати.
Від 17-го вересня тяглася кількаденна перерва почерез багнисту річку Случ, небезпечна ще й тим, що козаки все частіш стали наскакувати на поодинокі частини польського війська, яке під час переправи не могло якслід оборонятися. Поляки діставали вогонь звідусіль, а ліси, кущі й багна були обсаджені козацькими засідками. В околиці, головно ж на шляху позад польського походу, спалахували дрібні селянські диверсії, ведені досвідченими козаками. Польський похід довжився, а Хмельницький сидів у пилявецькому замку — малій, лихій твердині, що її поляки згірдливо прозвали "курником". Сидів і не рухався з місця; з того поляки знову стали здогадуватися, ніби гетьман просто боїться протиставитися польській мілітарній потузі в полі.
Зрештою поляки почувалися добре: з собою везли багацько добірних харчів і пашу; кожен постій це була добра нагода попоїсти і поп'яничити. Не дуже й бентежили їх вістки про те, що козаки знищили Сатанів, Гусятин і Опришківці. Заскочили їх аж дальші вістки, що наспіли 18-го вересня, — про захоплення козаками Теребовлі й Яворова. А Хмельницький сидів на місці, не втікав, ні не виходив проти поляків, зате ж постійно провадив виснажливі для поляків диверсійні операції.
Ще 17-го вересня прийшли полякам нові відділи затяжного полка королевича Карла. Були це німці під командуванням польських старшин. Щоб забезпечити власний тил поляки рішили вислати декілька тисяч люда на Волинь і в Галичину, щоб зліквідувати українську диверсію. До цього навіть визначено Кисіля на його ж бажання, але цього рішення не виконано. Опісля польські учасники походу говорили; що, мовляв, Кисіль хотів таким способом оминути небезпеку від бою з козаками.
Коли передові частини поляків підійшли під Пилявці ще 13-го вересня, то головні сили станули під Костянтиновом затримані козацькою залогою, що налічувала яких 4 — 5 000 люда. Зразу почались герці і того ж таки дня поляки почали штурмувати місто. Вперед рушили полки Вишневецького, Денгофа і Конєцпольського. Поляки наступали увесь день, — без успіху, і ввечері відступили з чималими втратами. Головною причиною цього наступу було те, що польські сили були розставлені і розтягнені на переправах. Передові частини доходили до Пилявець чи то й стояли вже там, інші ще переправлялися в декількох місцях, при чому головно мусіли були добре забезпечити бічні переправи на Чирівці і біля Кузьмина.
Другого дня вранці поляки готовилися до боїв, але застали порожнє місто: вночі козаки опустили становища, бо дальше спинювання польського походу Хмельницькому було вже непотрібне. Хмельницький знав уже силу польського війська і говорив, що доброго вояка в поляків — десять тисяч, а решта це — "жиди" (себто — торгівці).
Становище гетьмана добре не було: татари спізнилися, порівняно до поляків його військо було числово слабе, не було достатньої кількости кінноти, а свіжі частини повстанців не були добре вишколені для "клясичних" боїв у полі.
\"На гербі зображено ведмедя. В одній руці у ведмедя молоток, а в другій - балалайка. Це символізує працелюбність і незакомплексованість тварюки.\"
 

Аватар користувача
Chestnut
Global Moderator
Global Moderator
 
Повідомлень: 6229
З нами з:
22 лютого 2006 15:07
Звідки: Київ-Лондон

Тис-Крохмалюк, закінчення

Повідомлення Chestnut » 02 лютого 2011 12:44

Зайнявши Костянтинів, поляки скликали військову нараду. Назагал переважала думка, що спішитися немає чого, бо Хмельницький не має сил, щоб протиставитися. Зате розбіжні були погляди, що діяти далі: залишатися в Костянтинові й чекати Хмельницького та знищити його, а чи вирушити під Пилявці і розбити українське військо, поки прийдуть татари. Остаточно вирішено таки йти походом далі, розраховуючи на те, що сама козацька піхота не зможе встоятись перед сильною польською кіннотою. Думка була правильна, — та поляки не врахували воєнного таланту гетьмана, який у цьому випадку однак зумів, зручно маневруючи, не тільки встояти, але й доказав, може, перший в історії, що продуманим маневром можна повалити, здавалося, несхитну доктрину про вищість кінноти над піхотою в відкритому бою.
В середу 19-го вересня всі польські відділи станули під Пилявцями; козаки зустріли їх вогнем. Численні дрібні, але криваві, сутички переконали поляків, що це не жарти, — і вони почали окопуватися.
Терен бою. Оба війська розділювала багниста й розлита від дощів річка Пилявка або Синява, нині Ікава. Довкруги терен поперетинаний ярами, зарослий лісом, багнистий. Козацький табір розташувався на високій рівнині біля містечка Пилявець. Козаки зайняли саме містечко, а в замку примістився головний штаб. Рівнина, зайнята козацьким табором, тяглася до села Пилявки; попереду табору від річки залишено вільне поле — як бойове передпілля. Осередок козацького табору був у горбкуватій околиці. Щоб іще більше утруднити полякам наступ піонерські відділи перекопали греблі і вода залила сіножать. Одночасно до самої річки покопано рови, якими козаки непомітно могли підходити близько під польський табір. Оба береги річки, — а тим самим і оба ворожі війська, — сполучувала гребля: її козаки зразу ж зайняли на обох берегах річки. Ця гребля на польському боці була обсаджена двома сильними козацькими заставами з міцними польовими укріпленнями ("блокгавзами") та двома шанцями. Лівим крилом українського війська командував полковник Півторакожух, правим полковник Кривоніс; передовими частинами центру — полковник Чорнота.
Терен польського табору було видно як на долоні, і поляки окопували його й розташувалися у Хмельницького таки на очах. Поперетинаний ярами терен годі було окопати й окремі польські відділи чи полки стояли таки на осібних горбах. Тимто польський табір займав великий обшир — "милю довкруги", — що його власне й на половину годі було б заповнити військом. Безліч возів і служби збільшувала замішання, зв'язок поміж частинами був утруднений. Поляки стали почувати себе непевно і боялися бойових "фортелів" Хмельницького, знаючи вже, що противник — людина вирахувана, сталевих, холодних нервів. Провід був у руках трьох "реґіментарів"; з них кожен наказував окремо, до того ж завжди інакше, ніж другий, а в висліді — полки слухали своїх безпосередніх начальників. Не було ні добрих під'їздів, ні розвідки в терені, ні врешті сторожі.
По воду для війська і коней треба було ходити до річки. Через стрімкий беріг, козацькі "блокгавзи" і обсаду річки — постачання водою було зв'язане з небезпекою для життя і з постійними сутичками. А врешті для самого бою поляки мусіли аж здобути греблю і боротисй на передпіллі козацького табору, визначеному попередньо Хмельницьким.
Бій. Перші герці, що відбулися зараз таки після приходу головних польських сил, по обох сторонах мали за головний мотив показати легковаження для ворога і власну перевагу. Поляки вдарили на психологічний момент. Вони висунули найкраще і найбагатше військо: "uszykowane, świetne, ozdobne pokazywali nieprzyjacielowi, aby go wielkością i strachem do pokory przyprowadzić" (Міхаловський).
Хмельницький вислав не так досвідчених козаків, як радше повстанців, зорганізованих в останніх часах. У проводі герцювальних гуртків стояли однак досвідчені старшини, а як допомогу вислано теж чисельну татарську кінноту. Так гетьман полякам давав зрозуміти, що не вважає за потрібне на герці висилати кращих бійців, але вистане просто селянських ватаг. Одночасно ті свої відділи гетьман підтримав артилерією, яка поляків пригнобила: "na naszych huk poszedł, a czerń w pychę podniósł".
Ці сутички велися головно за опанування греблі. Поляки докладали всіх зусиль, щоб захватати греблю в свої руки. Це ж дало б їм змогу безпечно брати воду для коней і для війська. Зараз же в понеділок 21-го вересня декілька польських хоругов під проводом Йордана переправилися крізь багна повище козацького табору і вдарили на нього від заду. Одночасно Осінський сильним ударом відкинув козацькі застави, що були при греблі, зайняв її і укріпився по козацькому боці річки. Це й була чудова нагода перейти річку і головними силами вдарити на український табір. Але поляки стали радити, що їм робити, і так прогайнували нагоду для безпосереднього бою з Хмельницьким; тим самим зручний маневр Осінського не був використаний і залишився без тактичного закінчення.
Другого дня під вечір українські піхотні відділи відбили греблю і укріпили її ще сильніше по польському боці. Одночасно головний козацький табір зміцнено від сторони поляків високим валом.
Третього дня вранці почалися дальші бої за греблю. У густій мряці польські відділи змішувалися, а Хмельницький стосував свої характеристичні маневри: козаки несподівано підходили ровами, засипували поляків вогнем, а коли противник наближувався, втікали цілими громадами. Звідси то поляки потішували себе, що перебіг боїв дає запоруку на щасливе закінчення кампанії, бо ж "цілі козацькі сотні втікали на вид кількох поляків". Це був однак тактичний маневр Хмельницького, який отак підготовлював заманення поляків у тактичний мішок, що його опісля й блискуче виконав у головному бою. Але були й розважні польські голоси, які розуміли, що це якийсь підступ, бо з недовір'ям ставилися до рухів українських відділів і до тактики Хмельницького, який давав дивні накази своїм людям, "ustawijąc larwy przed oczyma i strachy", — у густій, як молоко, мряці. Як виглядали ці "лярви" й "фортелі", нині докладно не знаємо.
Фронтальні бої Чорнота вів так, що козаки використовували покопані рови для малих тактичних маневрів: підходили ровами під польські застави, втягали в терен польську кінноту, появлялися несподівано й обстрілювали з ровів, та зникали назад щоб вдарити на поляків вогнем у новому місці.
В цей спосіб, напр, впродовж одного дня — у вівторок "самопальники" Чорноти знищили декілька хоругов князя Корецького і хоругву Ляща; яка тисяча людей лягла тоді на полі.
Вночі на середу 23-го вересня, саме під час воєнної наради поляки почули з козацького табору густі мушкетні стріли. Спершу думали, що це козаки б'ються поміж собою, але остаточно перемогла тоді думка, що це українське військо вітає татар, які приходять як союзники. Згодом виявилося, що головні татарські війська ще не прибули. Постріли і радісні вигуки в козацькому таборі це був привіт для перших татарських загонів — у силі яких 3.000 люда. Здогадуються, що Хмельницький, приготовляючи головний бій, саме хотів отак вплинути пригноблююче на польські війська і гучно вітав татарські загони так, неначе б то прибув сам Тугай-бей. Насправді ж татари прибули вже аж після бою — в п'ятницю 25-го квітня і зразу тоді вирушили на Львів.
Хід польської воєнної наради ґрунтовно змінився. Коли спершу польський військовий провід задумував наступати на "курник" Хмельницького, то після музики й гамору з козацького табору тут стали думати про відступ. Дальші наради відбувалися вже нервозно й хаотично.
Ранок 23-го вересня прокинувся окутаний густою мрякою. Досвіта Хмельницький вивів свої полки в поле. Лівим крилом командував Кривоніс, правим Півторакожух, який зараз переправився на той беріг річки і станув на рівнині ліворуч від польського табору. Центром війська командував полк. Чорнота.
Супроти цього поляки теж стали виводити війська і приготовлятися до бою. Бойове шикування йшло пиняво і не в найкращому порядку. Відділи губилися в нерівному терені, по ярах і пролісках та — в густій мряці. Врешті, коли все було готове, найкращі польські відділи вирішили здобувати греблю, без якої годі було думати про добре вишикування війська. У бій кинено найкращі кінні відділи: судомирський (сандомєрський) полк, чотири хоругви Суходольського, полк Осінського та різні допоміжні хоругви й відділи.
Почався бій — із застосуванням характеристичної тактики Хмельницького. Кривоніс нагло вдарив на праве крило поляків; центр під Чорнотою після короткого спротиву залишив греблю, на правому ж козацькому крилі велася гостра перепалка з Півторакожухом.
Польська кіннота, обстрілювана з боків, побачила перед собою порожнечу і змогу легко захватати греблю. То ж — з усіх сил рванула на греблю і далі перейшла на другу сторону річки, женучись за відступаючими піхотними відділами Чорноти. Інші ж кінні польські відділи стояли позаду в резерві під проводом Вишневецького, Конєцпольського й Остророґа. Мабуть, ці полководці оцінили цю ситуацію так, якою вона й була: Чорнота втягнув польську кінноту в тактичний мішок. Вони вирушили на підмогу в хвилині, коли козаки пристанули й почали густу пальбу по польській кінноті. Польські хоругви, що були з розгоном увірвалися на болотнисту рівнину, нагло з усіх сторін опинилися під сильним вогнем. По ровах, що їх було нереґулярно покопано, засіли козаки й звідусіль обстрілювали поляків. Фронт же ж тримали лави козацької піхоти. Поляки розгубилися, домагання про допомогу залишилися без відповіді: польська піхота стояла в лавах біля свого обозу й чекала наказів; а цих наказів — не було. Врешті рушили на підмогу волинці Кисіля, але й їх розбито, ще поки вспіли дійти до греблі, їх знищив Кривоніс, обскочивши від заду та з боку. З-поміж хоругов, що були кинуті в перший бій, не вернувся ніхто і тільки Осінському вдалося втекти в останній хвилині. Резервові полки Вишневецького, Конєцпольського й Остророґа зазнали дошкульних втрат і вже лише рештки завернули назад.
Поляки втратили віру в свої сили і впали на дусі. Ніяк таки вже не вдалося кинути в бій піхоти. "Wojsko całe serce straciło", — пише очевидець. Надходив вечір, а тимчасом у погоні за ворогом українська піхота дійшла аж до перших валів польського табору. Сам Хмельницький із штабом був у перших рядах і підбадьорював козаків:
— За віру молодці, за віру!
Темрява перервала дальший бій. Козаки завернули над річку, а поляки таки ще на конях зробили воєнну нараду. На ніч козаки відійшли до свого табору.
Ситуація була безвиглядна. Найкраща сила поляків — кіннота була знищена козацькою піхотою. Панські хоругви теж дуже потерпіли, навіть ті, що вже наприкінці були доскочили на підмогу. "Не знаємо, що далі було, — писав згодом Кисіль, — щиро мушу написати і кожний це признає, що заледве половина війська нам осталася та й ця решта втратила духа".
Польська військова нарада тривала геть аж до 23-ої години вночі. Вирішено відступити оборонною рукою на Старокостянтинів — "комонником". Рішили теж при відступі взяти частину воєнних возів щоб частково йти табором, бо, — як писав Остророґ, — поляки без охорони заставленими возами в бою довго не видержують та йдуть у розсипку.
На причину для такого рішення відступати склалися оці міркування:
1) безвиглядне бойове положення — тим більше, що терен польського табору зовсім не надавався до оборони на місці;
2) загроза від українських повстанчих операцій на тилах, а з тим — відрізання шляхів зв'язку з польськими землями і постачання харчами та пашею;
3) в наслідок знищення польської кінноти поява татар означала б кінець для польського війська. Перевага бо кінноти по стороні Хмельницького уже зовсім таки виключувала б усякі вигляди на успішний відступ.



Львів (з малюнку 1617 року)
Під Старокостянтиновим рішено підшукати на табір нове пригоже місце.
Рішення — рішенням, але кожен — як виявилося — думав про себе і про те, щоб якнайскоріше вирватися з небезпеки та врятувати особисте майно. Шляхта почала навантажувати вози і безладно залишати табір. Військо й прислуга, побачивши, що діється, почали й собі збиратися, відбувати наради, а згодом на власну руку теж втікати. Напруження переходило всякі межі. Близькість небезпеки, непевність щодо кожної хвилини, ніч, а врешті — очевидна втеча відповідальних начальників — доконали решти.
Усіх огорнула паніка. Першим утік Вишневецький і він таки перший прибув до Львова. Втікали всі, хоч ніхто й не гнався за ними. "Втікають усі в світи, — нарікає Кисіль, — і я з моїм здоров'ям втікаю за ними, а не знаю — куди".
Арцішевський і Осінський — останні могікани — рішили рятувати, що дасться: наказали позапалювати льонти на списах і порозставляти на валах та по таборі, щоб обманути козаків; мовляв, польське військо ночує в найкращому порядку в таборі.
Зі сходом сонця прийшли в польський табір довколишні селяни продавати харчі. Там застали вже тільки рештки війська й чурів, які ще не вспіли були втекти і грабували табір.
Повідомлені про те козаки спершу подумали, що це підступ, але згодом впали в польський табір і вирізали тих, хто там ще остався. Недалеко табору відходив Осінський з гарматами й 800 людьми піхоти. Козаки покищо не гонили за ним. Тільки деякі групи зводили дрібні сутички з Осінським і залишили його в спокою. Аж біля полудня Хмельницький зорганізував погоню за поляками. Відділами погоні командував Кривоніс. Вже на переправах згинуло багато втікачів, головно ж на Случі під Костянтиновом. Там до ноги вигинула німецька піхота Ґізи й Осінського. Деякі польські частини вспіли замкнутися в місті, але 25-го вересня Кривоніс без труду здобув Костянтинів і безпощадно висік польську залогу. Ледви сотня німців добилася до Бродів.
26-ого вересня Хмельницький прибув до Костянтинова, залишивши головні сили на побойовищі. В Костянтинові відбулася нарада щодо дальших плянів походу. Рішено вирушити на захід, щоб піддержати динаміку повстання і знищити решту живої сили Польщі.
Після декількох днів, що їх зужито на поділ здобичі й на очищування околиці від недобитків, головні сили Хмельницького вирушили на захід.
Здобича, що її захватило українське військо, переходила всякі сподівання. Поляки покидали врешті все майно, щоб не обтяжувати себе і врятувати хоча б саме життя. В неволю попав мало хто, бо козаки, знаючи про дальший похід на захід, не могли обтяжувати себе полоненими. При житті залишено лиш визначних поляків, як от Сенявського, Пшиємського, Потоцького, Каліновського тощо. Найбільше ж у полон попало жінок, яких нараховують аж п'ять тисяч! При втечі з табору вигинула головно челядь, бо знатніша шляхта, маючи досвід із Корсунського бою, подбала найперше забезпечити своє життя.
Два тижні після Пилявецького бою Хмельницький, "родовитий козак, людина вчена й добрий вояк", — як характеризує його стара польська хроніка, — станув з усіми своїми силами під Львовом.
Завваження. Про перемогу українського війська над польським вирішили під Пилявцями ті самі чинники, що і в обох попередніх боях. Всі ці бої це не були пересічні тактичні операції. Під Пилявцями також зустрічаємо докази високого воєнного таланту Хмельницького; він виступає ще яскравіше, як візьмемо до уваги загальні військові методи гетьмана, а саме його стратегію знищення. Недостачі й хиби польського війська та його проводу — це справді неґативні сторінки, але тільки порівняно з українським військом і його вождем, або в порівнянні з тими уявленнями, що їх сьогодні маємо про добре військо, про його завдання та обов'язки.
Натомість у порівнянні з тогочасними европейськими збройними силами поляки не були ані гірші ані кращі від таких же військ кінця тридцятьрічної війни.
Українське військо як цілість та окремий український вояк — визначилися такими прикметами й дали такий зразок армії й вояка, що їх заледве після півтора сотні літ зрозуміли в Европі.
В бою під Пилявцями рішає, крім мужви, творча думка гетьмана. Перше, що ясно проявляється в пилявецькій акції, — це незвичайна чуйність Хмельницького. Свідомий того, що поляки зібрали не лише великі скарби Речіпосполитої, але також усеньке найкраще військо, гетьман дбайливо зберігає свої сили для вирішної розправи, — а в міжчасі займається дрібнішими боями здовж річки, а які й повинні були утруднювати полякам доступ до води.
Хмельницький не може наперід знати, де докладно отабориться польське військо, і тому козацькі застави покищо не опановують річки й її північного берега. Навпаки, захоплення переправ і греблі — наступило аж після приходу й отаборення польського війська, а це вказує на дуже вміло й незамітно проведену обсаду річки, Табір без води довго вдержатися не міг і було ясно, що поляки або схочуть запевнити собі вільний доступ до річки, або перенесуть табір куди-інде, абож — відступлять, тому всю увагу Хмельницький присвятив переправам і греблі. З ходу бою бачимо, як поляки мусіли постійно відбивати лівий (півн.) беріг з рук козацьких застав Чорноти і, очевидно, з того приводу зазнавали втрат у конях. Зате український табір не був загрожений недостачею ні води ні паші.
Сам Хмельницький, затримавшися в пилявецькому замку, недалеко від річки, — мав змогу постійно провірювати не тільки розвиток боїв за річку, але також бойовий стан і цінність польського війська. При такій підготові і вгляді в саме поле бою не дивно, що Хмельницький рішився перейти до вирішного бою без кінноти, захоплюючи в наступі всі переправи й греблю таки перед фронтом польського табору. Після цього Хмельницький наступає на самий табір. Він не стоїть безрадно, — як це трапилося було з поляками, коли переправи захопили були вони.

Гетьман має однак поважну перепону, а саме, — в силі польської кінноти, тому ліквідує її не тільки прямим боєм, але й незвичайно проворним маневром — пасткою. Деякі українські передові частини завертають назад і залишають ворогові греблю. Саме греблю! Тудою може пройти більше число війська й кіннота без перешкод. Інші українські частини, що боронять переправ-бродів, залишаються на місці. Поляки дають себе заманути в пастку. За козаками, що вдавали втечу, впадає два полки й декілька хоругов польської кінноти — в саму середину головних українських сил.
Розгром цих полків — не лише від'ємно діє на боєздатність поляків, але — що головне — ліквідує велику частину польської кінноти. Решті ж поразка власного війська відбирає моральну силу, якою в поляків була певність щодо перемоги та ще почуття високої цінности кінних хоругов. Цей цікавий маневр, — де піхота знищує кінноту, — належить до рідких випадків тогочасної бойової тактики.
Це майстерний чин гетьмана, а його ориґінальність і рішучість вказують саме на небуденний бойовий талант великого вождя.
Треба також відмітити цікаву акцію Кривоноса на польське крило — улюблений маневр Хмельницького. Без сумніву, якби орда була під Пилявцями, — то з другої сторони польського табору — була б тоді поведена також: флянкова акція татарської кінноти..
У поляків основним моментом, який вирішив про вислід Пилявецького бою на їхню некористь, було безприкладне легковаження українських сил. Таке легковаження це джерело всіх дальших невдач і істотних недоліків польського проводу. Інші як недоліки в них ще такі:
1. Млявість їх розвідки доходила до того, що поляки навіть не знали, чи при Хмельницькім є татарське військо чи ні. Єдине джерело відомостей для поляків були бранці-козаки, а з-поміж них велике число попадало в полон, мабуть, з наказу гетьмана. Ці бранці подавали дотепно вигадані й зумисне підступні відомості, — саме такі, які й були потрібні Хмельницькому, щоб приспати в поляків чуйність.
2. Зайве обтяження табору не дозволяло польському війську виконувати скорі й рішучі рухи та ще причинювалося до морального упадку війська, — а яке знову в першу чергу старалося забезпечити своє приватне майно, залишаючи істотні справи на дальшому пляні.
3. Недостача провідної думки, що своє джерело мала також у легковаженні противника. То ж не диво, що в зустрічі з продуманою українською акцією поляки були безрадні. Здобувши переправи, справді не знали, що робити далі. Іти боєм проти козацького табору з тими силами було б нерозважно, а покинути майно в таборі й стягнути усе військо на правий берег річки — на те вони ніяк не могли зважитися. Знову ж перетягати табір на південний бік річки було б і важко і недоцільно. Так і спинилися нерішено, а врешті завернули до табору, віддаючи в українські руки тяжко здобуті переправи.
Польська кіннота легкодушно загналася в пастку, придуману Хмельницьким, а воно також свідчить про те, що через надмірне легковаження козацького війська поляки навіть не припускали можливости якогось зручного маневру.
Отаке постійне вагання поміж забезпеченням свого майна і справою Речіпосполитої найяскравіше виявилося у втечі реґіментарів і панських хоругов з таборами. Переважали приватні матеріяльні справи. Очевидно, що така поведінка вождів — відповідно вплинула й на решту війська. Паніка, хаос і безладна втеча — це вислід легковаження українських збройних сил.
Пилявці завершують чергу перших боїв Хмельницького. Ці бої дозволили йому в дальшім поході на Львів-Замістя остаточно закріпити основні підвалини другої української держави.
\"На гербі зображено ведмедя. В одній руці у ведмедя молоток, а в другій - балалайка. Це символізує працелюбність і незакомплексованість тварюки.\"
 

Аватар користувача
Chestnut
Global Moderator
Global Moderator
 
Повідомлень: 6229
З нами з:
22 лютого 2006 15:07
Звідки: Київ-Лондон

Разін

Повідомлення Chestnut » 02 лютого 2011 12:56

Бой под Пилявцами 11–13 сентября 1648 г. Польский магнат Вишневецкий собрал значительные силы и начал в Подолим расправу с восставшими «огнем и мечом». Хмельницкий направил против него отряд М. Кривоноса, который нанес поражение войску польского магната.

К началу сентября собралось «посполитое рушение» (всеобщее ополчение), насчитывавшее до 40 тыс. человек, в том числе 18 тыс. ландскнехтов, а также до 100 орудий. Снова высокомерная шляхта недооценила силу казацко-крестьянского войска. Шляхтичи гордо говорили: «Боже, не помогай ни нам, ни казакам, а только смотри, как мы с ними разделаемся».

Во главе польского войска было поставлено три местных магната, из которых один был изнежен и ленив (Заславский), другой слишком молод (Конецпольский), а третий слишком «учен» (Остророг). «Дурьи ляхи — выправили перину, дитину, латину», — насмехались казаки над таким командованием польской армии. Шляхетское войско собиралось под Львовом, а затем двинулось к Константинову. Выйдя к р. Пилявке, [315] Вишневецкий со своим крупным отрядом расположился в отдельном лагере.

Навстречу польскому войску выступили полки Хмельницкого, присоединяя к себе повстанческие крестьянские отряды М. Кривоноса, Нечая, Морозенко, Лисенко и др. Казацко-крестьянское войско расположилось у местечка Пилявцы на берегу р. Пилявка в труднодоступном месте, среди болот.

Хмельницкий призвал на помощь татар. С целью выигрыша времени, а также для обострения противоречий между польскими магнатами он начал переговоры с Заславским, предлагая мирным путем уладить все спорные вопросы. Следствием такой политики вождя восставших был полный разрыв Вишневецкого с Заславским.

Польский лагерь Заславского от казацко-крестьянского войска отделяла болотистая, очень топкая долина маленькой речки Пилявки. Противоположные берега долины соединяла плотина, для удержания которой в своих руках Хмельницкий выслал вперед отряд казаков, укрепившихся шанцами (окопами) на подступах к этой плотине. В тыл расположения польского войска был выслан отряд М. Кривоноса.

Первая фаза боя - форсирование, р. Пилявки отрядами польских шляхтичей 11 сентября 1648 г.

Пешие и конные казаки с пищалями рассыпались по кустам долины р. Пилявка, как только заметили оживленное движение на стороне противника.

Три отряда польской шляхты двинулись к реке. Один из них нашел брод выше плотины и завязал здесь перестрелку с казаками, не допустившими форсирования реки. Второй отряд выбил из шанцев казаков, оборонявших подступы к плотине. Отряд казаков отступил, и плотина оказалась в руках поляков. Третий отряд форсировал реку ниже плотины. Шляхтичи требовали общей атаки пилявецкого замка, где находился Хмельницкий. Но, по-видимому, наступление ночи прекратило бой.

Вторая фаза боя - закрепление казаками за собой брода и прибытие татар на помощь казацко-крестьянскому войску.

12 сентября казаки овладели бродом, по которому накануне польский отряд форсировал реку, и укрепили подступы к нему валом. В дальнейшем они уклонялись от стычек, что оказало моральное воздействие на противника, опасавшегося новых замыслов восставших.

Вечером шляхтичи услышали шум в казацком лагере, где били в бубны, стреляли из пищалей и пушек, кричали «алла!», «алла!». Захваченный ночью жолнерами пленный показал, что к Хмельницкому пришли на помощь 40 тыс. татарской конницы. Это сообщение на шляхтичей произвело деморализующее [316] воздействие. На самом деле прибыло всего 4 тыс. татарских всадников.

Третья фаза боя - переход в наступление казацко-крестьянского войска и разгром польских шляхтичей.

Утром 13 сентября в густом тумане двинулся к пеке отряд татар, а по плотине перешли казаки и атаковали противника в шанцах. Завязался бой. В польском лагере происходило смятение, все хватались за оружие, но никто не слушал команду, а между начальниками начались перебранки. Каждый отряд и даже каждая хоругвь вступала в бой по своему усмотрению.

Отряд казаков начал притворное отступление по плотине. За ним устремились шляхтичи, полагая, что они преследуют разбитого противника. Туман скрывал засаду, организованную Хмельницким.

Большое количество шляхтичей перешли реку и в беспорядке толпились на плотине. В этот момент казаки ударили на них с флангов и тыла. Началась паника, быстро распространившаяся в тыл и перебросившаяся в лагерь, из которого первыми убежали польские магнаты. Панику усилили действия отряда Кривоноса. Ночью все польское войско двух лагерей побежало, бросая обоз, оружие, артиллерию.

Утром 14 сентября казаки заняли лагерь противника, захватив богатые трофеи, в том числе около 100 орудий. Хмельницкий организовал преследование отступавших шляхтичей, пробежавших до Львова за трое суток около 300 км. Много их погибло под Константиновой, где на р. Случь под тяжестью беглецов обломился мост.

Победа под Пилявцами открыла казацко-крестьянскому войску путь в Польшу. На собранной раде казаки кричали Хмельницкому: «Веди на ляхiв, кiнчай ляхiв!» Поход против панов в глубь Польши означал развертывание крестьянской войны, чего боялась казацкая старшина. Крестьяне требовали уничтожения крепостничества, а казацкие старшины сами были помещиками. Поэтому они не прочь были встать на путь соглашения с польской королевской властью за счет интересов широких народных масс. Однако в период подъема освободительной борьбы это оказалось невозможным.



http://militera.lib.ru/science/razin_ea/3/05.html

картинка

http://militera.lib.ru/science/razin_ea/3/s32.gif
\"На гербі зображено ведмедя. В одній руці у ведмедя молоток, а в другій - балалайка. Це символізує працелюбність і незакомплексованість тварюки.\"
 

oleksa
Moderator
Moderator
 
Повідомлень: 963
З нами з:
23 лютого 2006 18:12
Звідки: Київ

Re: Пилявці 1648

Повідомлення oleksa » 02 лютого 2011 13:22

Честнате, могутньо! Дякую! :good:
 

борменталь
Member
Member
 
Повідомлень: 1455
З нами з:
11 грудня 2010 15:26

Re: Пилявці 1648

Повідомлення борменталь » 02 лютого 2011 13:53

цікава підбірка.Правда, питань не поменшало.Я десь читав, що польськи хоругви були (після прориву) атаковані коз.кіннотою, у Крохмалюка це піхота, захищена ровами.Взагалі цікавить питаннЯ втрат бойових серед поляків.Деякі історики (польські ) вважають , що вони були мінімальні.А сама битва це була серія дрібних зіткнень.В реляціях (востліт) можна читати, що іноді втрати були не малі. Дуже темна історія.Шкода бідних фріців -не мали шансів вижити.Цікаво, скільки їх загинуло?
 

Аватар користувача
Chestnut
Global Moderator
Global Moderator
 
Повідомлень: 6229
З нами з:
22 лютого 2006 15:07
Звідки: Київ-Лондон

Re: Пилявці 1648

Повідомлення Chestnut » 02 лютого 2011 14:36

Поляків мало загинути справді дуже небагато, не більше кількох тисяч максимум, переважно піхота й драгуни, що штурмували і боронили греблю, плюс невеликі втрати у кінних боях (бо вони у них завжди невеликі) та потонулі під час спроб переплисти став коли було заблоковано греблю. Під час переслідування навряд чи загинуло багато, бо втікали поляки дуже швидко, плюс залишили великий і багатий табір, на грабунок якого пішов значний час. Скоріше за все, військо Хмельницького вбитими й пораненими втратило більше, що аж ніяк не перекреслює факту величезної перемоги, що залишила Республіку без будь-якої армії
\"На гербі зображено ведмедя. В одній руці у ведмедя молоток, а в другій - балалайка. Це символізує працелюбність і незакомплексованість тварюки.\"
 

Аватар користувача
Chestnut
Global Moderator
Global Moderator
 
Повідомлень: 6229
З нами з:
22 лютого 2006 15:07
Звідки: Київ-Лондон

Re: Пилявці 1648

Повідомлення Chestnut » 07 лютого 2011 13:11

Викладу коротко хід подій як я їх бачу

Не впевнений на всі 100%, що відступ козаків із Костянтинова був хитрим заманюванням поляків. Їхньою метою був розгром Хмельницького до надходження татарської орди (саме присутністю орди пояснювали поразки на Жовтих Водах та під Корсунем). Тому займати -- безумовно вигідну і добре знайому -- позицію під Костянтиновом і чекати, коли козацьке військо посилиться союзниками, не годилося в будь якому разі

Обидві сторони вели бойові дії цілком адекватно, НМСД. Закиди до того, що поляки розкинули табір надто широко й безладно, зробивши шість таборів замість одного, несправедливі тому що місцевість по піснічному березі Ікви просто не давала можливості зробити один табір. Хоча відсутність єдиного командувача полякам таки пошкодила

11/21 вересня частина поляків під проводом київського воєводи Тишкевича вдарила на козацький плацдарм перед нерозкопаною греблею. Інші греблі, як я вже згадував, було розкопано, і долина річки, й без того болотиста, виявилася ще й затопленою, надійно захищаючи козацький табір, і єдиним місцем, де можна було увійти у дотик до потивника, була єдина гребля. Бій за греблю продовжувався тривалий час, вона переходила з рук в руки, поляки ввели у дію хай і не всі сили, але значну кількість, під поводом Вишневецького й Конєцпольського, і нарешті поляки впевнено заволоділи греблею й обсадили залогою з піхоти й драгунів. Можливо (як показано в мене на схемі) частина польської кінноти (Лащ і Корецький) переправилася вище за річкою через брід та вдарила на козаків вздовж південного берега.

твердження про те, що поляки переправилися нижче замку, мені здаються маловірогідними -- навряд чи кіннота могла розраховувати на вдалий штурм замку, до того ж у ізоляції від основних сил поляків. А от варіант що броду напроти табора Кривоноса не було, варто розглянути серйозніше. Можливо, поляки справді переправилися сильно (10 км) вище від місця битви, і тоді стає зрозумілішим довгий бій за греблю, бо козаки успішно боронили вузький фронт, аж поки не опинилися під фланговим ударом Лаща й Корецького. І не треба тоді думати, чому Кривоніс не перешкодив переправі через брід -- польська кіннота вже переправилася і швидко проскакала повз його таюір до того, як він встиг зреагувати

Відацкі взагалі відносить цю ескападу на окремий день, але це мені здається непротрібним натягуванням сови на глобус

12/22 вересня пройшло у герцях. І отут відсутність єдиного командувача зіграло з поляками погану штуку, бо по всьому варто було вдарити на козаків, розвинувши успіх 11/21 вересня. Хібащо можна припустити, що втрати (і втома) поляків того дня були сильнішими ніж їм хотілося б, і тому регіментарі вирішили не проводити серйозних атак наступного дня.

А от твердження про те, що військова хитрість Хмельницького із перебільшенням кількості орди та гучним нічним її вітанням у таборі визвало паніку в поляків, не узгоджується із ходом бою 13/23 вересня. Авангард поляків (за власною ініціативою) атакує козацько-татарське військо, і звичайний кінний бій (погнали наші городських, погнали наших городські) продовжується впротяг кількох годин, аж поки вся увага поляків не зосереджена на цьому бої -- але при тому недостатньо щоб підтримати свою кавалерію резервами, що все ще знаходяться по той бік греблі. Паніка починається, коли Кривоніс із своїми повстанцями та напевно козаками й татарами сильно атакує залогу греблі і захоплює її. Тоді поляки, що були на південному березі Ікви, починають панічну втечу до табору, через греблю, через ставок, і напевно через болотисту та затоплену долину річки

Але це хоч і поразка, але ще не розгром. Ми не бачимо, що козаки та татари негайно кидаються переслідувати поляків. Ні, поляки відходять до своїх таборів, регіментарі радяться, що робити, вирішують відійти на вже згадану позицію під Костянтиновом, але отут якраз і вибухає паніка. Причому цікаво, що козаки й татари спочатку не розуміють у чому справа, і думають чи не якийсь це хитрий маневр з боку поляків. Але скоро все стає ясно, вони переправляються через річку (скоріш за все, саме захопленою попереднього дня греблею) і захоплюють табір. Хтось із найбільш свідомих може й кинувся переслідувати стрімголов тікаючих поляків, але велика більшість почала грабувати табір, бо грабувати було чого.

Отакий наратив, шановне товариство
\"На гербі зображено ведмедя. В одній руці у ведмедя молоток, а в другій - балалайка. Це символізує працелюбність і незакомплексованість тварюки.\"
 

Аватар користувача
comendant
Member
Member
 
Повідомлень: 49
З нами з:
07 лютого 2011 22:45

Re: Пилявці 1648

Повідомлення comendant » 07 лютого 2011 23:25

Шановні колеги, вітаю! Щоб підтримати тему, пропоную ознайомитися із матеріалами досліджень 2008 року, які були включені в Наукову конференцію, присвячену 360 річниці битви.

О.Г. Погорілець,
м. Хмельницький
ДО ПИТАННЯ ЛОКАЛІЗАЦІЇ НАСЕЛЕНОГО ПУНКТУ ПИЛЯВЦІ СЕРЕДИНИ XVII СТ.
Кожне містечко та село на карті України – це жива історія нашого народу. Саме за допомогою топоніміки можна встановити ті історичні процеси, котрі відбувалися на наших землях за останні тисячоліття. Залишили свої сліди населені пункти князівської доби – Ізяслав, Полонне, Меджибіж; «города» Болохівської землі XIII ст. – Кудин, Губин, Бакота; «твержиці» Подільського князівства XIV ст. – Смотрич, Кам’янець – Подільський, Брацлав, Червоний город, Сокілець, Летичів, Вінниця.
Змінювалися часи, виникали нові населенні пункти. Деяким з них вдалося ввійти в історію України та знаменувати визначальні віхи в житті народу. Саме з такою подією – перемогою над ворогом в боротьбі за державність України, пов’язана назва колишнього містечка Пилява над річкою Іквою в Старосинявському районі Хмельницької області. Як вважають дослідники, саме під цим містечком у вересні 1648 року зійшлись у двобої армії польського війська та козацького табору. І, здавалося би, немає ніякої проблеми у визначенні місця битви, адже ще напередодні святкування 300 річчя возз’єднання України з Росією в с. Пилява був встановлений обеліск з написом, котрий свідчив про те, що саме тут відбулася ця переможна битва. Та й залишки мурованого замку, котрі зберігалися в селі до 50–х р. XX ст., з легкої руки краєзнавця Є.Сіцінського, котрий переповів статтю польського історика Бєлінського, стали тим укріпленим пунктом, в котрому мав ставку Б.Хмельницький, та в котрому він вів переговори [1]. Проте уважне прочитання першоджерел говорить про інше.
З документів XVI ст. дізнаємося про існування трьох населених пунктів із назвою Пилявці: Pilawce stare, P. srednie, P. nizni nad rz. Ikawa. Вони належали Анджею, Павлу і Миколі, синам Яна Пилявського, котрі в 1584 р. поділили «добра» батька [2, 160]. Австрійський посол Еріх Ляссота, подорожуючи українськими землями в 1594 р. констатує наявність міста Пиляви: «22 квітня. Чорний Острів (місто київського воєводи) залишилося на відстані однієї милі вправо; до Миколаїва (маленьке погане містечко пана Сенявського, спалене татарами) – 2 милі. Село Оркадієвичі (3 милі); обідали. За три милі звідти вліво лежить Костянтинів, велике місто і замок київського воєводи князя Острозького. Після обіду в село Моломолинці; потім прямо із села через болото і річку Божок, залишаючи вправо місто Меджибіж на тій же річці (2 милі), а вліво поблизу дороги Пиляву (укріплене місто і замок пана Пилявецького) у Нижні Пилявці (село над Случчю (1/2 милі) (помилково переплутавши з р. Іква)). Звідси до Острополя, міста князів Острозьких, що залишилося вліво, - 3 милі»[3, 175 - 176].
М.Крикун, досліджуючи населені пункти Подільського воєводства, відзначає слідуючі Пилявці: «Пилявці (Pilawce) – містечко, що згадується в Кам’янецькій земській книзі з 1604 р. та виступало в ті часи під різними назвами: Nowosielica Pilawska (1578); Pilawce alias Kruhlica (1584); Kruhlica (1584); Pilawce (1585); Pilawce Nowe (1581); Pilawa (1678); Pilava (1681). Згодом і нині с. Пилява.
Пилявці Середні (Pilawce S(t)rzednie) – село, що згадується в Кам’янецькій земській книзі з 1624 р. та виступало з кінця ХVІ ст. під такими назвами: окремо існували с. Нижні Пилявці і с. Середні Пилявці: Pilawce Srednie (1584, 1591, 1598); Pilawce Nizne (1584, 1591); Pilawce Nizne alias Strzednie (1629); Nizne Siolo (1650); Pilawce (1661, 1667); Pilawka (1681). Згодом і нині с. Пилявка.
Пилявці Старі (Pilawce Stаre) – село, що згадується в Кам’янецькій земській книзі з 1618 р. та виступало в ХVІ ст. під такими назвами: Pilawce (1530, 1542, 1566, 1578, 1583); Pilawce Stаre (1584, 1583); Pilawce (1624, 1629, 1650,1661, 1667, 1668, 1678); Pilavice (1681). Від ХVIII ст. і нині не існує [4].
Такі часті згадування Пилявців не вносять ясності з їх конкретною локалізацією, а відсутність на сьогоднішній день одного, а, можливо, і двох населених пунктів (Pilawce Stare, Pilawce Nizne) вкрай заплутують процес знаходження Пилявець 1648 р., під якими і відбувалася знаменита битва.
Звернемося до перших розвідок про походження Пилявець. Такими можна вважати публікацію польських авторів Бєлінського та Ліпінського, адже саме вони потім переоповідалися іншими дослідниками. Ось що там пишеться про час виникнення населених пунктів Пилявці та Пилява: «Пилявці. Казимир Великий в привілею від 1363 р. каже: бажаючи, щоб подільська земля, що перебувала в стані повного винищення і знелюднення від нападів татар, ворогів Христа і наших ворогів, заселена шляхтою, зважаючи на мужність і послуги Прандоти Щукоцького, нашого дворянина, наше село Пилявці в Кам’янецькому повіті, яке прилягало до маєтку нашого Кузьмин, який ми вже наперед справді визнали не без відомих перешкод з боку наших підданих і його протягом 3 - x літ тримав. А тепер надаємо те згадане нами село Пилявці на власне прохання баронів з усіма прилеглостями і пожитками тому Щукоцькому і його прямим потомкам. Далі йде опис границь (меж), причому часто згадуються болота, які називають Іквою. Цей привілей підтверджували інші королі і Зигмунт ІІІ. В час повстання козаків у 1648 р. тут зупинилося обозом 36 тис. війська. Маючи набагато більшу кількість обозних і вільних людей, а возів аж біля 100 000 …Козаки, поділившись здобиччю, взятою в обозі, вдалися до погоні, підпалюючи та витинаючи по дорозі села та міста. – Пилявці, що знаходилися за 3 милі на північ від Летичева, а малі (Пилявці) за півмилі від Пиляви, вже біля 1700 р. були власністю Воронічів; волость та в 1777 р. налічувала 97 будинків, належала з Іляшівкою і Карпівцями Ігнатію Воронічову – старості Острозького».
Що стосується Пиляви над Іквою, Белінський писав: «Владислав IV в привілею від 20 травня 1640 р. твердить: «Оскільки Річпосполитій багато залежить на тому, що по всій нашій державі, і особливо в Подільському воєводстві, яке потерпає від постійних поганських нападів, щоб було багато фортець, поселень, слобід і містечок, щоб цей край, зміцнений і примножений фортецями проти вічного ворога Св. Христа, тримався. Охоче на прохання побожного отця Августина Петріковського – прокуратора руської провінції ордена св. Домініка від імені конвенту Мораховського було до нас донесено: аби названий член ордену, депутований від провінції, на землях села Голінчинець до побудови костьолу, відповідно до запису Ядвіги, уродженої Бельжецької з Бучача, при річці Вольчиці, де знаходилися старі Голінчиці, знищені через напади татар, котрі знаходилися в повіті летичівському, містечко Пилява для кращої оборони заснував і заселив людьми різних конфесій та ремісниками. Щоб те містечко краще розвивалося, йому право магдебурзьке надано, а війт і пріор, теперішні і майбутні, надавали права і карали за їх порушення. На 8 років звільнити місто від всіх податків.
В час довгої війни з козаками містечко знищено.
У 1778 р. власниця Пиляви була Чернецька, каштелянка брацлавська. В місті було 262 будинки» [5, 1012–1014].
Дослідники в своїх пошуках прив’язувалися до, здавалося би, надійного репера – пилявецького мурованого замку, залишки якого в 20 –х роках ХХ ст. описував Є. Сіцінський. Саме він, посилаючись на працю Бєлінського, стверджував, що замок цей збудували домініканці за дозволом короля Владислава IV після 1640 року [1, 80-84]. Виходячи з цього факту будувалися умовні схеми розташування військових сил та ведення дій. Проте ніхто не звернув увагу на те, що дозвіл на будівництво містечка «Pilawa» отримав прокуратор провінції Руської Мурафського конвенту на землях знищеного села «Golinczyce» при річці «Wolciczy» (Волчиці) Летичівського повіту [5, 1012–1013]. Село під назвою Пилява на річці Рудка існує сьогодні в Гніванському районі Вінницької області, а село Голичинці у Шаргородському районні тієї ж області, за 46 км від Пиляви. Та і містечко Мурафа, як і річка з тією ж назвою, знаходяться неподалік в тій же області, а річка Вовчиця в районі м. Джурина впадає в річку Мурафу. Так про яку Пиляву говорилося в привілеї Владислава IV від 20 травня 1640 р. – і в якій дозволялося будувати замок? Якщо припустити, що все ж мова йде про Пиляву над річкою Іквою, то там вже існувало кілька поселень з назвою Пилявці, проте не згадується село «Golinczyce» та річка «Wolciczа».
На сьогоднішній день не з’ясованим залишається той факт, про які саме Пилявці говориться в діаріушах та реляціях польських учасників битви . Ніхто не звернув увагу і на те, що в діаріушах польських учасників подій згадується «замочок», «курятник» - власність пана Анжея Черненського (шляхтича Черменського), а не домініканців [6, документ 50]. Яким саме селом на той час володів Черненський поки що встановити не вдалося.
На «Генеральній карті України Боплана (Гданськ, 1648 р.; 5-й варіант)» «Pilawcze» зображені як містечко, що мало фортецю, проте ніякої річки, навіть поблизу, там не зображено [7, 114–122]. Цікавим є і той факт, що учасники тих подій лише раз згадують річку Ікавку, через яку встигла частина табору перебратися під час маршу під Пилявці [6, документ № 45], а річку Пилявку як таку, що протікає між ворогуючими сторонами, згадує в своєму листі лише воєвода брацлавський Адам Кисіль [8, 140]. Чи називали сучасну річку Ікву тоді Пилявкою, чи то була інша річка, на якій знаходилась гребля і за яку велись бої – це ще один напрямок досліджень, який допоможе знайти поле .бою
Вивчивши всю існуючу доступну літературу, можна припустити наступне розташування населених пунктів із назвою Пилявці у XVII ст., котрі були на відстані за три милі від «Констентинова»:
- Старі Пилявці (Pilawce stare) – сучасне село Пилявка;
- Нижні Пилявці (Pilawce nizni nad rz. Ikaw) – сучасне село Олексіївна;
- Середні Пилявці (Pilawce srednie)– залишки поселення кінця XVI - першої половини XVII ст. під с. Вишневе.
Сучасне село Пилявка в той час було містечком, мало укріплення та замок, воно знаходилося поблизу старої дороги із Меджибожа до Старокостянтинова. Село домінує над усією територією, його церкву видно за десяток кілометрів, саме тут Сіцінський описує залишки замчища. Поруч цього села проходила стара дорога на Меджибіж. Саме нижче села, на північ, знаходилися торф’яні розробки, в яких у 50–х р. XX ст., за переказами жителів сіл Пилява, Олексіїівка та Олександрівка, знаходили зброю, упряж, черепа коней та людей.
Питання локалізації Пилявець середини XVII ст. залишається відкритим. Лише детальне археологічне обстеження населених пунктів, сучасних сіл Пилява, Олексіївна, Пилявка та знаходження місця битви 1648 року надасть можливість встановити розташування ставки Богдана Хмельницького та в перспективі створити меморіал «Поле битви під Пилявцями», котрий буде включати ту територію, на котрій проходили військові дії восени 1648 р.
Вже сьогодні керівництво Хмельницької обласної громадської організації «Постійно діюча археологічна експедиція «Меджибіж – 2000» пропонує оголосити конкурс на проект меморіалу борцям за державність України та прийняти програму пошуку і створення меморіалу «Поле битви під Пилявцями».

Примітки: 1. . Юхим Сіцінський. Оборонні замки Західного Поділля XIV – XVII ст. - Кам’янець – Подільський, 1994. – 96 с. 2. Leon Biakowski. Podole w XVI wieku. Rysy spoleczne I gospodarcze. – Warszawa, 1920. - 229 s. 3. Мемуари до історії Південної Русі. Випуск I (XVI ст.). Михайло Литвин, Б. де Віженер, Л. Горецький, Е. Ляссота. За редакцією В. Антоновича. – Дніпропетровськ, 2005. – 219 с. 4. Крикун М. Г. Населення Подільського воєводства у першій половині XVII ст. // Український історико-географічний збірник. - Вип. 1.- К. - 1971. 5. Balinski M., Lipinski T., Starozytna Polska pod wzgledem historycznym, geograficznym i statystycznym. T. 2, czesc 2. – Warsawa, 1846. 6. Документы об освободительной войне украинского народа 1648 1654 гг. – Киев, 1965. 7. Вавричин М. Маловідомі карти України Г. Боплана// Боплан і Україна: Збірник наукових праць. – Львів, 1998. – 318 с. 8. Історія України в документах і матеріалах. Т. 3. – Київ, 1941. – 291.


О.Г. Погорілець,
м. Хмельницький
АРХЕОЛОГІЧНІ РОЗВІДКИ МІСЦЬ БИТВИ ПІД ПИЛЯВЦЯМИ 1648 Р. (2005–2008 рр.)
З назвою населеного пункту Пилявці в історії України пов’язано події, які увінчали Богдана Хмельницького як видатного полководця та стратега. Адже, незважаючи на численну перевагу ворожих військ у цій кампанії, особливо у важкій кінноті, він зумів таким чином зорганізувати театр військових дій, що ця перевага була зведена нанівець [1, 204-210]. Проте, крім архівних документів та загальних описів, ця подія не залишила матеріального сліду в історії. Не збереглося також жодних іконографічних та картографічних матеріалів, які могли зорієнтувати дослідника щодо місця битви.
Точне визначення місця пам’ятної події – це чудова нагода реконструювати історичні реалії, відкинути вигадки та домисли про хід битви, це можливість поповнити фонди музеїв чітко датованими експонатами та головне – ще раз привернути увагу громадськості до увіковічення пам’яті тих людей, котрі здобували незалежність держави України. Справу досліджень місць козацьких звитяг започаткував Ігор Кирилович Свєшніков, який не тільки відшукав та дослідив місце Берестецької битви, але, поєднавши дані архівних документів, перекази, легенди та, залучивши археологічні методи дослідження, зумів реконструювати основні етапи військових подій того часу [2]. Результати проведеної з 1970 по 1989 рр. роботи надали в руки науковців багатий матеріал про озброєння протиборчих сторін, їх побут, а також спростували інформацію тогочасних джерел про катастрофічні втрати козацького війська та показали організований відхід із табору основної маси козаків.[2, 150-151, 271].
Великі площі, на яких розгорталися військові події, не дали можливості І.К. Свєшнікову повністю дослідити територію військових дій. В 1996–1998 рр. розвідку на полі Берестецької битви проводив С.В. Ревуцький, а в 2003 р. дослідження поновили співробітники Рівненської філії Охоронної археологічної служби України Б.Прищепа та В.Чекурков [3, 274-275]. Ці дослідження показали перспективність проведення подальших пошуків. Дослідження місця битви під Зборовим проводить експедиція Адріяна Мандзія, В.Чорновуса та Б.Строценя. За кільканадцять років роботи нею зібрана колекція матеріалу (кулі, наконечник стріли та інші металеві предмети), яка підтверджує напрям пошуку, а картографування пам’ятки надає можливість визначити основні місця битви на сучасному рельєфі [4, 23-27] Багато років пошук місця битви на Жовтих Водах проводить воєнний історик І.С. Стороженко. Проте, на жаль, поле Берестецької битви залишилося єдиним, за масштабами, в справі вивчення матеріальних реалій військових дій того часу.
Спробою заповнити цю прогалину стали пошуки місця Пилявецької битви, проведені в 1990–1991рр. археологічною експедицією під керівництвом наукового співробітника ІА НАНУ Лариси Іванівни Виногродської. Нею було зроблено величезний обсяг робіт по вивченню топографії, місцевих переказів та проведено археологічне дослідження частини села, де колись знаходився Пилявецький замок. В результаті цієї копіткої роботи було науково зафіксовано місцезнаходження та археологічний матеріал, типовий для XVII ст., на місці зруйнованого кар’єром замку. Свідчення місцевих жителів про перекази старожилів стали тією відправною точкою, яка надавала орієнтир для подальших пошуків [5, 89-106].
Вагомим науковим доробком в справі вивчення та аналізу перебігу подій Пилявецької битви є праці В.А. Смолія, В.І. Степанкова, І.С. Стороженка, Ю.А. Мицика, які провели детальний політичний та військовий аналіз подій того часу [6; 7]. Особливо цінними є опубліковані архівні матеріали – діаріуші (щоденники) учасників польського табору під Пилявцями [8, 53-68]. Проте єдиним джерелом, яке може довести факт битви та реконструювати реальний хід її подій, можуть стати археологічно – топографічні дослідження на місцевості, де колись проходили військові дії. Адже на сьогоднішній день не з’ясованим залишається той факт, про які саме Пилявці говориться в діаріушах та реляціях польських учасників битви. З документів XVI ст.. дізнаємося про існування трьох населених пунктів із назвою Пилявці: Pilawce stare, P. srednie, P. nizni nad rz. Ikawa. Вони належали Анджею, Павлу і Миколі, синам Яна Пилявського, котрі в 1584 р. поділили «добра» батька [9, 160].
Дослідники в своїх пошуках прив’язувалися до, здавалося би, надійного репера – пилявецького мурованого замку, залишки якого в 20–х роках ХХ ст. описував Є.Сіцінський. Замок цей збудували домініканці за дозволом короля Владислава IV після 1640 року [10, 80-84]. Виходячи з цього факту, будувалися умовні схеми розташування військових сил та дій. Проте ніхто не звернув увагу на те, що в діаріушах польських учасників подій згадується «замочок», «курятник» - власність пана Анжея Черненського (шляхтича Черменського), а не домініканців [11, 139]. Яким саме селом на той час володів Черненський, поки що встановити не вдалося. На «Генеральній карті України (Гданськ, 1648 р.; 5-й варіант)» Боплана Pilawcze зображені як містечко, що мало фортецю, проте ніякої річки, навіть поблизу, там не зображено [12, 114–122]. Цікавим є і той факт, що учасники тих подій ні разу не згадують назву річки – Іква, Ікава, а річку Пилявку згадує в своєму листі лише воєвода брацлавський Адам Кисіль [13, 140]. Чи називали сучасну річку Ікву тоді Пилявкою, чи то була інша річка, на якій знаходилась гребля і за яку велись бої – це ще один напрямок досліджень, який допоможе знайти поле бою.
На протязі кількох останніх років на околицях сіл Пилява та Пилявка (Старосинявський район Хмельницької обл.) виявлено ряд знахідок, які можна датувати XVII ст.. та за допомогою яких можливо реконструювати околиці Пилявців того часу. На пилявецьких полях в різний час було знайдено: колекцію монет з хронологічним діапазоном в 282 роки (1484–1766), свинцеві та чавунні кулі різних калібрів, наконечники стріл, навісний трикутний замок, вудила, фрагмент свинцевої торгової пломби, бронзові персні, пряжки, фрагменти різних металевих виробів та кераміки.
Основним датуючим матеріалом цієї збірки є нумізматичний матеріал, який складається з 29 монет, серед яких виділяється група в 26 монет з хронологічним діапазоном в 126 років (1508–1629/34). Серед них варто виділити 14 монет, які було виявлено на невеликій ділянці розмірами 30х30 м., до якої входять: півгріш коронний Сигізмунда І – 1508 р.; півгріш литовський Сигізмунда ІІ Августа 1550 р.; півгріш литовський Сигізмунда ІІ Августа (дата не читається) – фальшивий; солід м. Риги – 1577 р. (з дірочкою); солід ризький Сигізмунда ІІІ – 1603 р.; солід ризький Сигізмунда ІІІ (дата не читається); солід бидгощський Сигізмунда ІІІ – 1599 р.; денарій угорський Рудольфа ІІ – 1591 р.; півгріш свідницький Людовика ІІ Ягеллончика – 1520 р.; три московських дєньги Івана IV (1533–1547); копійка Василя Шуйського (1606–1610). Рудиментом серед цієї групи виглядає мейсенсько - саксонський гріш Фрідріха ІІ та Вільгельма ІІІ з Тюрінгії (1440–1464) карбований на монетному дворі Фрейберг в 1459–1461 роках. З навколишньої території походять ще дві групи монет – перша, що включає монету вартістю 2 денарії Сигізмунда ІІ Августа/Стефана Баторія (потерта, з дірочкою, дата не читається); півторак Сигізмунда ІІІ (скручений в трубочку, дата не читається, фальшивий); солід литовський (боратинка) Яна Казимира 1660 р.
Другу групу складають: солід Сигізмунда ІІІ 1598 р.; три монети - соліди Сигізмунда ІІІ, дату на яких прочитати неможливо; солід бидгощський Сигізмунда ІІІ (карбований в 1594–1626 рр.); солід ризький шведського короля Густава Адольфа (карбований в 1621–1634 рр.); два угорських денарія (дата не читається, фальшиві, проколені гострим предметом); солід литовський (боратинка) Яна Казимира 1665 р. Ще з іншого місця походить одинока знахідка трьохгрошовика польського короля Станіслава Августа 1766 р. Номінали та невисока «якість» монет говорять про те, що це випадково загублені монети, а не залишки скарбу. Концентрація певної «інтернаціональної» групи монет на невеличкій площі наводить на думку, що в цьому місці могла знаходитися корчма. Про це говорить і місце розташування – поблизу старої дороги з Меджибожа до Старокостянтинова. Інші знахідки монет окреслюють територію колишнього села, знищеного в ході військових дій, хоча в документах того часу ніяких сіл поблизу Пилявців не згадується.
Окрему специфічну групу знахідок складають свинцеві кулі (круглі і шестигранні, з ливниками та штабки). Їх колекція нараховує 80 екземплярів калібром від 8 до 17 мм. Слід відмітити наявність трьох екземплярів картечі та свинцевих шматків, а також виділити три чавунні кулі від гаківниці калібром 24 мм. До метальної зброї варто віднести два черешкових наконечника стріл, аналоги яким знаходимо в матеріалах Берестецької битви [2, 237–238; 3, 275].
До фрагментів військового спорядження можна віднести пряжки, (в тому числі одна від карваша, інша, срібна, трикутна – специфічного призначення) та наконечник вузького ремінця, виготовлений з латунні та посріблений, з вирізаним орнаментом, що нагадує гірейську тамгу.
Цікавою є знахідка фрагменту свинцевої торгової пломби – пам’ятки англійської торгівлі XVI ст. Це кругла пластина, на лицевій частині котрої в центрі зображена тюдорівська троянда, яка з’являється в англійській геральдиці з 1485 року внаслідок поєднання білої та червоної троянд, довкола якої розміщено напис: «DIEV EST MOI DROIT» (бог є моє право) та дату «1590». Подібними пломбами опечатували сукно, на кордонах держав вони гарантували якість товару та слугували інформацією про місце виготовлення. Подібну пломбу було знайдено в Києві, а також в європейських містах [15, 112-116]. До побутових речей відносяться трикутний замок, вудила, уламки ножів та фрагменти кераміки (горщиків, пательні, кахлі).
Даний комплекс знахідок характеризується переважною більшістю предметів, які датуються серединою XVII ст. та являються свідками активних військових дій на невеликій території. Якщо взяти до уваги той факт, що в битві під Пилявцями було задіяні до 100 000 військових, переважно піхотинців, озброєних рушницями, більше ста гармат і велика кількість гаківниць, а сутички відбувалися в кількох місцях на великих територіях, то виглядає реальним, що саме тут буде знайдено величезну кількість куль та картечі. Місця ж розташування таборів, особливо основного козацького, мають бути окреслені ровами та знахідками багатьох побутових предметів – залишками погрому польського табору.
Автором було проведено обстеження території навколо сіл Пилява, Олексіївна, Пилявка, Кантівка, Деркачі, Олександрівка, Вишневе (див. карту). Аерофотозйомку проводив пілот – мотопарапланерист Ігор Ігнатьєв (м. Дніпропетровськ), котрий має досвід дослідження таких відомих в Україні фортець та укріплених ліній, як Новобогородицька фортеця (селище Шевченко м. Дніпропетровська), «Замок Ракочі» (с. Головчинці Летичівського р – ну Хмельницької обл.), місце битви на Жовтих Водах (1648). Обстеження більш ніж 50 кв. км території не дало позитивних результатів, не виявило залишків ровів, які могли вказати місце козацького та польського таборів, шанців (окопів) в районі греблі через річку Ікву та річечку Пилявку.
На сьогоднішній день ми не володіємо інформацією, яка б могла вказати на такі місця, з чого можна зробити висновок, що питання локалізації місця Пилявецької битви залишається відкритим. Щоб вирішити цю проблему, необхідно провести широкомасштабні дослідження не тільки в районі Пиляви та Пилявки, а й розширити пошук на десятки кілометрів. Археологічні експедиції мають можливість проводити дослідження з використанням спеціальної апаратури, що надасть можливість охопити ширшу територію та ефективно провести пошук місця битви. Тоді ми не будемо ставити пам’ятні знаки там, де заманеться, а науково визначимо місце для увіковічення пам’яті героїв.
Керівництво громадської організації «Постійно діюча археологічна експедиція «Меджибіж – 2000» пропонує створити спільну експедицію для пошуку реального місця Пилявецької битви та провести заходи щодо його увіковічення, створивши меморіал «Поле битви під Пилявцями в вересні 1648 року».
Примітки: 1. Стороженко І.С. Богдан Хмельницький і воєнне мистецтво у Визвольній війні українського народу середини XVII століття. Книга перша: Воєнні дії 1648 -1652 рр. – Дніпропетровськ, 1996. – 320 с. 2. Свєшніков І.К. Битва під Берестечком. – Львів, 1993. -304 с. 3. Прищепа Б.А., Чекурков В.С. Роботи на полі Берестецької битви 1651 р. // Археологічні відкриття в Україні 2002 – 2003 рр. - Київ, 2004. – 412 с. 4. Адріян Мандзій., Володимир Чорновус. Дослідження та збереження поля Зборівської битви 1649 року.// Нові дослідження памяток козацької доби в Україні: збірка наукових статей. – Вип. 16. – Київ, 2007. – 476 с. 6. Виногродська Л.І. Історико – археологічні дослідження поблизу с. Пилява Хмельницької області (до локалізації місця Пилявецької битви) // Археологія, № 1, 1997. 7. В.А. Смолій, В.С. Степанков. Богдан Хмельницький. Хроніка життя та діяльності. – Київ, 1994. – 262 с. 8. Мицик Ю.А., Степанков В.С., Стороженко І.С. Сполохи козацької звитяги. – Дніпропетровськ, 1991. – 206 с. 9. Мицик Ю.А. Щоденники Пилявецької битви 1648 р.// Поділля і Південно – Східна Волинь в роки Визвольної війни українського народу середини XVII ст.: Матеріали Всеукраїнської історико – краєзнавчої науково – практичної конференції 19 вересня 1998 року. – Стара Синява, 1998. – 328 с. 10. Leon Biakowski. Podole w XVI wieku. Rysy spoleczne I gospodarcze. – Warszawa, 1920. 11. Юхим Сіцінський. Оборонні замки Західного Поділля XIV – XVII ст. - Кам’янець – Подільський, 1994. – 96 с. 12. Грушевський М.С. Історія України – Руси. Т. VI. – Київ, 1993. – 544 с. 13. Документы об освободительной войне украинского народа 1648 1654 гг. – Киев, 1965. 14. Вавричин М. Маловідомі карти України Г. Боплана// Боплан і Україна: Збірник наукових праць. – Львів, 1998. – 318 с. 15. Історія України в документах і матеріалах. Т. 3. – Київ, 1941. – 291 с. 16. Пам’ятка англійської торгівлі ст. з Києва. // Археологія, № 2, 1997.
 

Аватар користувача
Chestnut
Global Moderator
Global Moderator
 
Повідомлень: 6229
З нами з:
22 лютого 2006 15:07
Звідки: Київ-Лондон

Re: Пилявці 1648

Повідомлення Chestnut » 08 лютого 2011 01:46

Дуже цікаво, дякую! А чи не можна причепити карту, про яку згадується у тексті?
\"На гербі зображено ведмедя. В одній руці у ведмедя молоток, а в другій - балалайка. Це символізує працелюбність і незакомплексованість тварюки.\"
 

Аватар користувача
Adam
Global Moderator
Global Moderator
 
Повідомлень: 30106
З нами з:
22 лютого 2006 21:35
Звідки: Київ, Україна

Re: Пилявці 1648

Повідомлення Adam » 08 лютого 2011 08:55

...а також (можливо і разом!) прив'язати її до "Гугл-Мапи"! :yes:
Зображення

"Краще жити у цирку, ніж у концтаборі!"
"Поєднаємо патріотизм зі здоровим глуздом!"
 

Аватар користувача
Ярослав
Global Moderator
Global Moderator
 
Повідомлень: 1139
З нами з:
22 лютого 2006 14:06
Звідки: Київ

Re: Пилявці 1648

Повідомлення Ярослав » 08 лютого 2011 11:46

Adam написав:...а також (можливо і разом!) прив'язати її до "Гугл-Мапи"! :yes:


ну район то зрузумілий http://maps.google.com/maps?f=q&source= ... 2&t=h&z=13
 

Далі

Повернутись до Козаччина (XVI-XVII ст.)

Хто зараз онлайн

Зараз переглядають цей форум: Немає зареєстрованих користувачів і 2 гостей