Одним із найбільших досягнень Густава Адольфа було, ймовірно, створення постійної призовної армії із прив’язкою до окремого регіону, що було новим на той час у Європі. Хоча подібні зміни щодо створення національних полків проводились ще дядьком Густава Адольфа Еріком XIV у 1560-х роках, вони не набрали належної практичної ваги адже були продовженням середньовічної системи міліції, котра відмерла повсюди у Європі.
Військова повинність
Utskrivning або військова повинність була засобом комплектування піхоти в Швеції, коли кавалерія продовжувала комплектуватись як у 16 столітті здебільшого добровольцями. Через недосконале управління і значну корупцію військова повинність до Густава Адольфа працювала неефективно і лише останній зумів закласти фундамент надійного управління і передбачив сувору відповідальність у вказаній сфері.
У 1620 році королем було наказано вести перепис всіх чоловіків старших 15-ти років, котрі були потенційними об’єктами військової повинності. Згідно системи utskrivning всі чоловіки дистрикту (військового округу) були внесені до відповідного реєстру (rotar), кожен реєстр у відповідний час шикувався перед армійськими комісарами у місцевому залі засідань. З кожних десяти здорових селян від 18 до 40 років було вибрано одного, переважно молодого. Оплата його одягу, зброї покладається на гроші реєстру (Rote-penningar), тобто на інших девять чоловік, яких не було відібрано. Тоді обраних із таких реєстрів зводили у регіональний полк (полк краю) у відповідному місці та проводили тренування.
Провінційні полки
Процес створення провінційних полків має три чіткі фази розвитку: у мирний час (1617р.) було введено регіональні полки (Landsregiment); з 1625 р. регіональний полк існував самостійно як адміністративна одиниця у мирний час і ділився для війни на три польових полки (Fallregiment); і з 1630 р. остаточно введено провінційні полки (Landskapsregiment).
Протягом першої фази у 1617 році канцлером Акселем Оксенншетрна було введено поділ королівства на вісім дистриктів (військових округів), кожен з яких був відповідальним за формування відповідного регіонального полку: 2 округи було у Фінляндії і 6 у Швеції (Norrland, Uppland, Sodermanland, Ostergotland, Vastergotland і Smaland). Кожним Landsregiment командували "сухопутні полковники"; він теоретично нараховував 3 600 чол, що були організовані в шести адміністративних "ескадронах" (не плутати з тактичними ескадронами). Проте, Landsregiments були тільки адміністративними одиницями мирного часу. Із солдат під Landsregiment під час війни формувались окремі польові полки.
В кінці 1625 року було встановлено, що ці польові полки повинні бути створені на постійній основі. В результаті Landsregiment почав складатися з трьох польових полків (Fallregiment). Один або два з них було передбачено використовувати безпосередньо закордоном у польових кампаніях, а решту тримати для захисту провінції від вторгнення.
Війна, що у другій половині 1620-х років стає для Швеції постійною, стало зрозуміло, що вказана організація полків була неефективною: польові полки були найпрактичнішими як у військовий так і у мирний час
Landsregiment почав використовуватись у війні повністю поділений на польові полки. Кожний з них розвинувся в провінційний полк (Landskapsregiment).
Реформи Густава Адольфа остаточно були закріплені у 1634 році урядовою конституцією і були фактично уставом для армії. Документ включав список провінційних полків у порядку переваги. Введення полкової нумерації лише закріплювало вказану систему, яка проіснувала до 1925 року.
Провінційні полки на 1634 рік (більшість з них існували до 1630 року):
Швеція Фінляндія
Uppland Dalarna (Dal-reg.) Vastmanland Abo-Lan Nyland
Skaraborg Ostergotland Vasterbotten Bjorneborg Osterbotten
Sodermanland Halsinge Kalmar Tavastehus
Kronoberg-Jonkoping Alvsborg Narke-Varmland Viborg
Vastergotland-Dalsland Savolax
Наступна таблиця показує Landsregiment піхоти і кавалерії і відповідні їм провінційні полові полки.
Коротше кажучи, кого зацікавить таблиця по регіональних полках то гляньте ссилку
http://home.golden.net/~ksharman/gnw/Indel.htmlОсновною одиницею у піхоті був полк (не бригада). Його розмір було встановлено Густавом в 1621 році у вісім рот кожен номінально по 150 чол. Декілька полків були більшими і мали 12 і 16 рот у 1628р. Деякі полки на практиці не досягали номінальної чисельності.
Сила восьмиротного полку складала офіційно 1 200 чол.
У період 1626-1630 років в середньому 10 000 чол. було мобілізовано щороку, пік мобілізації припадав на 1627 р. – 13 500 чол. Величина мобілізації складала 2%всього чоловічого населення щороку. У 1630 році армію було збільшено за рахунок юнаків 15-17 років.
У деяких північних областях Швеції ефект мобілізації був тяжким. Сучасні дослідження Й. Ліндегрена (J. Lindegrеn) показують приклад на окрузі Bygdea, у якому в 1620 р. було 250 садиб із населенням 1 900 чоловік. До 1639 р. населення складало близько 1700. Чоловіче населення віком 15 - 60 років знизилось з 468 у 1621р. до 288 в 1639 р. З 230 чол, які були мобілізовані, тільки 15 повернулись живими.
Вказані дослідження показують також що норма смертності серед призовників Bygdea в Пруссії і Pomеrania складала в середньому 50% на рік, майже всі від хвороб. Найгіршими роками безумовно були 1627-1629, коли Густав Адольф був застопорений в Польській Пруссії. Військова повинність для шведської піхоти практично дорівнювала смертному вироку.
На відміну від шведської піхоти, що була призвана, національна кавалерія комплектувалась добровольцями. Основним стимулом для добровольця служити у кавалерії було його небажання виконувати військову повинність у піхоті (!), оскільки у кінноті він отримував не тільки звільнення від військової повинності, але й земельний наділ і визначену щорічну плату. Як і офіцери (зобовязувались зявитись особисто і привести із собою певну кількість кавалеристів), що отримували наділи, кіннотники зобовязувались зявитись на службу з конем, сідлом, упряжжю, мати при собі непробивну кірасу та 2 добрі шаблі. lands ryttarne
Подібно до рідної піхоти, кавалерія була організована в одиниці за регіональною ознакою. В 1625 р.. вони були значно посилені і доведені до 8 кінних (яких було 6 в Швеції, 2 — в Фінляндії). До 1622 року одиницею у кавалерії було знамено, але з 1622 року знамено було перейменовано на роту (kompanier) силою у 125 чол., але у драгун залишилосась попередня назва, крім того у кірасирів було введено назви: корнет і штандарт. З 1625 р. (за Бжезінським із 1627 року) зустрічається поділ на полки (вперше п'ять регіональних полків), що складались із 4 х рот, але перед Тридцятилітньою війною (Г. Брікс) полк складався із 8 ми рот силою 66—75 чол, а до 1631 р. (Бжезінський) рота нараховувала 125 чол. і залишалась такою до Вестфальського миру.
Декілька рот, зазвичай залишались удома для захисту, тоді як інші йшли на війну за кордоном.
Військова повинність, що лежала тягарем на й так малонаселеній Швеції не могла в повній мірі забезпечити військові амбіції Густава Адольфа, тому крім національних полків широко використовувались наймані (на сьогодні дещо не коректно називати такі війська найманцями а краще вербованими військами) війська (vdrvade – термін що використовувався шведами задля того щоб відрізняти їх від мобілізованих військ).
Вербовані війська набирались переважно із німців. Порядок створення вербованих полків був таким же як у інших країнах того періоду. Особливою була мотивація вербування у шведську армію, вона полягала у перспективі швидкого просування по службі та високому авторитету Густава Адольфа після перших перемог у Німеччині. До 1631 року, Густав Адольф рідко надаввав полки авантюристам, за винятком військових контингентів протестантських князів. Він вважав за краще надати підготовку вербованому солдату у своїй армії і за особливі заслуги зробити його офіцером.
Свої напрацювання стосовно вербованих армій незабаром викину.