Народження армій 16-17 ст. (Raising and recruitment)

[egidos]

Безсумніву період 16-17 століть є революційним у плані війського мистецтва. Багато ведеться дискусій про тактику, озброєння, склад армій, розглядаються окремі битви, біографії полководців, озброєння і навіть фортифікація. Але одне із питань, на яке більшість істориків і просто любителів військової історії не шукають відповіді - це питання народження армій.
Воно звучить дуже рідко на форумах як національних так і закордонних і можливо не є надто цікавим, захоплюючим, проте воно є визначальним при розгляді того чи іншого військового конфлікту. Не буду довго говорити про пряму залежність військових успіхів від якості набраних військ (системи їх набору), але одне скажу: поважаючий себе історик не може залишити таке важливе питання поза увагою.
Ділимось своїми напрацюваннями стосовно найманих, постійних армій, міліцій, національних систем комплектування піхоти і кавалерії у вказаний період часу.

[Chestnut]

egidos

Може, це питання звучить рідко "на форумах", зате на нього дається достатньо вичерпна відповідь у наукових роботах про армії цього періоду

[egidos]

2Chestnut

Може, це питання звучить рідко "на форумах", зате на нього дається достатньо вичерпна відповідь у наукових роботах про армії цього періоду

Так, отож. Джерельна база сяка-така здебільшого є. На рахунок достатньо вичерпної, не сказав би. Може я просто цих наукових робіт не зустрічав. Є так, безсистемно і мимоходом, потрібні деталі.
Ведучи мову про набір польових армій, у Нідерландах (Сполучені провінції) існувала загальноприйнята на той час практика набору найманців. Для цього із анрепренерами (які в більшості були людьми військовими і могли виступати полковниками набраних ними полків) укладався договір (який ще часто називають дозволом на вербування) у якому передбачались умови: територія набору, кількість, платня, необхідне озброєння тощо. Не знаю чому, але існувала заборона на набір солдат у Сполучених провінціях (здебільшого набирались були німці), ймовірно через існування так званої міліції waardgelders яка формувалась із гарнізонів міст (безпосередньо голандців). Полковником полку призначались капітани та ротмістри за погодженням із Генеральними штатами. За кожного солдата антрепренер отримував відповідну суму коштів.

[борменталь]

Що саме ви хочете обговорити? Тому що народження армій у кожного було своє.У Речі Посполитій було своє народження армії, у Нідерландів своє..у Французів теж.

[egidos]

Що саме ви хочете обговорити? Тому що народження армій у кожного було своє.У Речі Посполитій було своє народження армії, у Нідерландів своє..у Французів теж.

Дякую за запитання.
Значить у цій темі обговорюємо системи та порядок комплектування армій.
Вважаю за доцільне привязуватись до наступних тезисів:
- як розуміємо, постійних військових контингентів на той час мали тільки Нідерланди, Іспанія і Франція. Війська набиралсь у випадку війни. Звідки (яких верств населення) і яким чином (у які строки і хто тим займався) формувались полки, які були стимули для солдат нести службу (звільнення ві кріпацтва, від податків, матеріальний стимул). На такі питання нам требу буде відповісти. Я ще раз звертаю увагу - аналогів даної теми на інших форумах немає.
- серед систем комплектування армій виділяють три основні: система так званого "народного захисту (Landrettung)" або ополчення (передбачала військовий обовязок всіх верств населення у выйськовий час), система вербування або конскрипції (% призовників згідно перепису населення), система найму військ (виділяються солдатський найм всередині країни та найм іноземних контингентів).
- розглядаємо особливості ленної системи, стрілецького війська, кварцяного війська, посполитого рушення, систему індельт у Швеції, росдінсти у Данії тощо.

[egidos]

Одним із найбільших досягнень Густава Адольфа було, ймовірно, створення постійної призовної армії із прив’язкою до окремого регіону, що було новим на той час у Європі. Хоча подібні зміни щодо створення національних полків проводились ще дядьком Густава Адольфа Еріком XIV у 1560-х роках, вони не набрали належної практичної ваги адже були продовженням середньовічної системи міліції, котра відмерла повсюди у Європі.
Військова повинність
Utskrivning або військова повинність була засобом комплектування піхоти в Швеції, коли кавалерія продовжувала комплектуватись як у 16 столітті здебільшого добровольцями. Через недосконале управління і значну корупцію військова повинність до Густава Адольфа працювала неефективно і лише останній зумів закласти фундамент надійного управління і передбачив сувору відповідальність у вказаній сфері.
У 1620 році королем було наказано вести перепис всіх чоловіків старших 15-ти років, котрі були потенційними об’єктами військової повинності. Згідно системи utskrivning всі чоловіки дистрикту (військового округу) були внесені до відповідного реєстру (rotar), кожен реєстр у відповідний час шикувався перед армійськими комісарами у місцевому залі засідань. З кожних десяти здорових селян від 18 до 40 років було вибрано одного, переважно молодого. Оплата його одягу, зброї покладається на гроші реєстру (Rote-penningar), тобто на інших девять чоловік, яких не було відібрано. Тоді обраних із таких реєстрів зводили у регіональний полк (полк краю) у відповідному місці та проводили тренування.
Провінційні полки
Процес створення провінційних полків має три чіткі фази розвитку: у мирний час (1617р.) було введено регіональні полки (Landsregiment); з 1625 р. регіональний полк існував самостійно як адміністративна одиниця у мирний час і ділився для війни на три польових полки (Fallregiment); і з 1630 р. остаточно введено провінційні полки (Landskapsregiment).
Протягом першої фази у 1617 році канцлером Акселем Оксенншетрна було введено поділ королівства на вісім дистриктів (військових округів), кожен з яких був відповідальним за формування відповідного регіонального полку: 2 округи було у Фінляндії і 6 у Швеції (Norrland, Uppland, Sodermanland, Ostergotland, Vastergotland і Smaland). Кожним Landsregiment командували "сухопутні полковники"; він теоретично нараховував 3 600 чол, що були організовані в шести адміністративних "ескадронах" (не плутати з тактичними ескадронами). Проте, Landsregiments були тільки адміністративними одиницями мирного часу. Із солдат під Landsregiment під час війни формувались окремі польові полки.
В кінці 1625 року було встановлено, що ці польові полки повинні бути створені на постійній основі. В результаті Landsregiment почав складатися з трьох польових полків (Fallregiment). Один або два з них було передбачено використовувати безпосередньо закордоном у польових кампаніях, а решту тримати для захисту провінції від вторгнення.
Війна, що у другій половині 1620-х років стає для Швеції постійною, стало зрозуміло, що вказана організація полків була неефективною: польові полки були найпрактичнішими як у військовий так і у мирний час
Landsregiment почав використовуватись у війні повністю поділений на польові полки. Кожний з них розвинувся в провінційний полк (Landskapsregiment).
Реформи Густава Адольфа остаточно були закріплені у 1634 році урядовою конституцією і були фактично уставом для армії. Документ включав список провінційних полків у порядку переваги. Введення полкової нумерації лише закріплювало вказану систему, яка проіснувала до 1925 року.
Провінційні полки на 1634 рік (більшість з них існували до 1630 року):
Швеція Фінляндія
Uppland Dalarna (Dal-reg.) Vastmanland Abo-Lan Nyland
Skaraborg Ostergotland Vasterbotten Bjorneborg Osterbotten
Sodermanland Halsinge Kalmar Tavastehus
Kronoberg-Jonkoping Alvsborg Narke-Varmland Viborg
Vastergotland-Dalsland Savolax
Наступна таблиця показує Landsregiment піхоти і кавалерії і відповідні їм провінційні полові полки.
Коротше кажучи, кого зацікавить таблиця по регіональних полках то гляньте ссилку http://home.golden.net/~ksharman/gnw/Indel.html
Основною одиницею у піхоті був полк (не бригада). Його розмір було встановлено Густавом в 1621 році у вісім рот кожен номінально по 150 чол. Декілька полків були більшими і мали 12 і 16 рот у 1628р. Деякі полки на практиці не досягали номінальної чисельності.
Сила восьмиротного полку складала офіційно 1 200 чол.
У період 1626-1630 років в середньому 10 000 чол. було мобілізовано щороку, пік мобілізації припадав на 1627 р. – 13 500 чол. Величина мобілізації складала 2%всього чоловічого населення щороку. У 1630 році армію було збільшено за рахунок юнаків 15-17 років.
У деяких північних областях Швеції ефект мобілізації був тяжким. Сучасні дослідження Й. Ліндегрена (J. Lindegrеn) показують приклад на окрузі Bygdea, у якому в 1620 р. було 250 садиб із населенням 1 900 чоловік. До 1639 р. населення складало близько 1700. Чоловіче населення віком 15 - 60 років знизилось з 468 у 1621р. до 288 в 1639 р. З 230 чол, які були мобілізовані, тільки 15 повернулись живими.
Вказані дослідження показують також що норма смертності серед призовників Bygdea в Пруссії і Pomеrania складала в середньому 50% на рік, майже всі від хвороб. Найгіршими роками безумовно були 1627-1629, коли Густав Адольф був застопорений в Польській Пруссії. Військова повинність для шведської піхоти практично дорівнювала смертному вироку.
На відміну від шведської піхоти, що була призвана, національна кавалерія комплектувалась добровольцями. Основним стимулом для добровольця служити у кавалерії було його небажання виконувати військову повинність у піхоті (!), оскільки у кінноті він отримував не тільки звільнення від військової повинності, але й земельний наділ і визначену щорічну плату. Як і офіцери (зобовязувались зявитись особисто і привести із собою певну кількість кавалеристів), що отримували наділи, кіннотники зобовязувались зявитись на службу з конем, сідлом, упряжжю, мати при собі непробивну кірасу та 2 добрі шаблі. lands ryttarne
Подібно до рідної піхоти, кавалерія була організована в одиниці за регіональною ознакою. В 1625 р.. вони були значно посилені і доведені до 8 кінних (яких було 6 в Швеції, 2 — в Фінляндії). До 1622 року одиницею у кавалерії було знамено, але з 1622 року знамено було перейменовано на роту (kompanier) силою у 125 чол., але у драгун залишилосась попередня назва, крім того у кірасирів було введено назви: корнет і штандарт. З 1625 р. (за Бжезінським із 1627 року) зустрічається поділ на полки (вперше п'ять регіональних полків), що складались із 4 х рот, але перед Тридцятилітньою війною (Г. Брікс) полк складався із 8 ми рот силою 66—75 чол, а до 1631 р. (Бжезінський) рота нараховувала 125 чол. і залишалась такою до Вестфальського миру.
Декілька рот, зазвичай залишались удома для захисту, тоді як інші йшли на війну за кордоном.
Військова повинність, що лежала тягарем на й так малонаселеній Швеції не могла в повній мірі забезпечити військові амбіції Густава Адольфа, тому крім національних полків широко використовувались наймані (на сьогодні дещо не коректно називати такі війська найманцями а краще вербованими військами) війська (vdrvade – термін що використовувався шведами задля того щоб відрізняти їх від мобілізованих військ).
Вербовані війська набирались переважно із німців. Порядок створення вербованих полків був таким же як у інших країнах того періоду. Особливою була мотивація вербування у шведську армію, вона полягала у перспективі швидкого просування по службі та високому авторитету Густава Адольфа після перших перемог у Німеччині. До 1631 року, Густав Адольф рідко надаввав полки авантюристам, за винятком військових контингентів протестантських князів. Він вважав за краще надати підготовку вербованому солдату у своїй армії і за особливі заслуги зробити його офіцером.
Свої напрацювання стосовно вербованих армій незабаром викину.

[egidos]

Щось форум трохи задрімав. Море, сонце, жовтий пісок... Гаряча пора, відпустки... Ех.
І ще хочу додати таку особливість у формуванні армії Швеції. Згаданий мною перепис населення проводився церквою (!). На той час Швеція була лютеранською.
Через 5 хвилин.
Беру свої слова назад. Пробачте за оффтоп.

[doctorfootball]

Тема особисто для мене цікава.
Так дійсно, а що конкретно обговорювати?

[egidos]

У даному форумі, як на мене, багато історії матеріальної частини армій, поєднаної із реконструкцією (це дуже мене тішить). Відчувається недолік соціальних та політичних аспектів військового мистецтва. Тому я і хочу трохи урізноманітнити форум, а водночас і дати відповідь на питання як комплектувались армії.

[egidos]

Радий вітати Вас, панове!
Хотів було взятись за систему комплектування через найм, адже на наш період це є найактуальнішим, але зіткнувся із проблемами суперечливої інтерпретації понять і вирішив, поки не розберусь конкретніше, писати по цьому не буду нічого. В процесі розбирання вказаних понять, вигулькнула інша не менш цікава тема - класифікація армій за способом комплектування.
У Русскому военному сборнику, 4 выпуск, История русских армий, 1994 г. наводиться в принципі прийнятна, як на мене класифікація (є кілька ляпів, на зразок наведеного там слова "ланцкнехт", правильніше "ландскнехт" (слуга країни, а не слуга із списом як можна перевести ланцкнехта )):
Армія є двох видів:
1. Ополчення (міліція), 2. Постійні армії і 3. (проміжний вид) Поселенні армії. При чому 1. поділяється на дворянське, міське і сільське або земельне, 2. поділяється на постійні наймані армії, армії за призовом і вербовані армії, 3. війська що деталізації не мають.
Дворянське ополчення було непостійним і формувалось на випадок війни. При чому саме формування і утримання покладалось на самих дворян. Часто дворянське ополчення вірно ототожнюють із ленною системою, яка передбачала обовязок феодалів та рицарства разом із відповідною кількістю приведених ними військ відбувати службу у військовий час на заклик монарха. Кількість приведеного феодалами війська визначалась виходячи із різних параметрів (доходів землевласника, кількості землі, кількості населення тощо).
Міське ополчення гарно характеризують такі цитати
"Городские гражданские ополчения состояли из вооруженных на собственные средства горожан, защищавших res publica (общее дело), их объединение в отряды производилось по корпоративно-территориальному принципу, командовали ими выборные командиры, легитимность которых зиждилась на их персональном авторитете... Хоть в средневековой коммуне, хоть в античном полисе защита res publica была одновременно и правом, и обязанностью граждан (тире горожан)..."
І наглядно показують використання міського ополчення верховним монархом наступні цитати.
У Англії
"В год Армады подготовленных милиционеров считали около 130 000, в последние голы Якова—около 160 000. При Елизавете они вооружены очень пестро и отчасти очень архаично—копьями, топорами, луками, огнестрельным оружием двух родов. При Якове вооружение стало однообразнее и совершеннее: остались только мушкетеры и копейщики. Но толку из этого вышло мало, потому что милиционеры по-прежнему получают очень жалкую подготовку. Их собирают только и летние месяцы, раз в месяц на один день, но они служат «больше Бахусу, чем Марсу», легко разбредаются по кабакам. В лучшем случае день уходит на осмотр оружия, военную гимнастику и маршировку. Стрелять почти совсем не учатся, очень часто просто потому, что нет пороха: местное население не считает нужным отпускать деньги на это дорогое удовольствие.
Сколько-нибудь обученная милиция есть только в Лондоне; в 1614 г. ее насчитывали 6000."
У Франції
"Начиная с правления Филиппа Августа, французская монархия широко использовала ресурсы вольных городов и коммун. Об этом, в частности, свидетельствует знаменитый «Список сержантов» (Prisia servientum, или Prisie des sergens), восходящий к 1194 г. и использовавшийся в 1204 г.... По-видимому, продолжительность их воинской службы составляла три месяца. Итак, поскольку жалованье сержанта в ту эпоху составляло 8 денье в день или ливр в месяц, выходит, что, если не считать повозок, король, согласившись на полное денежное возмещение, мог каждый год, когда он требовал военной службы, получать 35 048 ливров..."
Така історична практика (використання міських, сільських ополчень у справах монарха) залежала від політичних та фінансових особливостей країни, та й загалом від її соціально економічного розвитку. Фіналом у цьому було те, що у 1688 р. у Франції Лувуа було введено систему державної міліції (спочатку формувалась і утримувалась за рахунок провінцій, однак згодом ці функції перебрала на себе держава), яка проте, проіснувала як національний резерв для регулярної армії недовго, а поступово стала регулярною армією.
Як додаток скажу, що шведська армія, яку я згадував за Густава Адольфа була міліційною хоча і постійною, система індельт у Швеції, введена за Карла XI дозволяла формувати поселенну армію.
Далі постараюсь викласти поняття найманих армій, та відповісти на питання відмінності найманців ландскнехтів (період до серед. 16 ст.) від найманців солдат періоду 17-18 століть.

[egidos]

Як і обіцяв починаю викладати матеріал по вербованих/найманих арміях.
На початку 17 століття лише у Франції, Іспанії та Сполучених Провінціях Нідерландів існувала постійна армія. Деякі з держав намагались протягом 16 століття утворити національні армії. Однак все ж продовжити традицію національних армій надовго невдалось. Винятком була Іспанія, яка мала сильну, добре впорядковану армію із великим національним ядром. До цієї армії входили крім іспанців, італійці, валлони та інші національності, що складали Іспанську Імперію. Голландія – країна торгівців і фінансистів мала у своєму розпорядженні нечисленну, але добре треновану, оплачувану професійну найману армію, що використовувала передові на той час військові досягнення. Австрійські Габсбурги, маючи менш централізовану монархію, мали у своєму розпорядженні лише нечисленні загони гвардії, які так само як і у роздробленій Італії обслуговували численних великих та малих князів. Баварія та Саксонія мали добре організовану міліцію. Коли розпочалась Тридцятилітня війна, сторони почали створювати нові армії з нічого, частково використовуючи солдат Іспанії та Голландії, але основним методом комплектування були вербовки новобранців.
Так звані військові підприємці отримували контракти від відповідних князів на вербовку солдатів (Kriegsherren), котрих повинні були екіпірувати і привести на місце збору. Підприємці не були найманцями, тому що оперували від імені відповідного уряду. Часто армії, що воювали у Тридцятилітній війні прийнято називати найманими. Але зараз дехто з істориків виділяє поняття "вербованих" або "затяжних" армій, на відміну від найманих.
У системі найомництва командувач, який був водночас і підприємцем, організовував армію на власний розсуд, на власні кошти, але складав присягу своєму роботодавцеві. Командувач-підприємець укладав з правителем угоду і вступав на його службу. Після закінчення війни і виконання угоди, найманці не переставали існувати, а з’єднувались у банди і шукали інше місце заробітку (військовий конфлікт).
Інший вигляд мала система вербування, яка виникла і остаточно укріпилась саме у Тридцятилітню війну.
Вербовані полки були власністю наймача-князя, тоді як для воєначальників, полковників така власність була формальною. Полковники були тісно пов’язані із наймачами фінансово (якщо кошти на вербовку часто витрачав сам військовий підприємець, то утримання здійснювалось виключно за рахунок роботодавця-наймача-князя) та юридично (армії виступали від імені якогось уряду, переслідували цілі свого наймача) Не було випадків, щоб вербований полк у цілому перейшов на сторону противника. Поняття найманець, найманий можна використовувати у словосполученні лише із окремим солдатом, не з армією, полком чи ротою. Не існувало окремих самостійних полків без юридичного підпорядкування.
Вербовка розпочинається з того, що з канцелярії монарха за участю міністерства фінансів (назви умовні) випускались замовлення на солдат, що являли собою доручення (Bestallungsordnung) на вербовку підрозділів. Наступним кроком була постановка так званої капітуляції (Capitulation) - угоди між замовляючим (монархом, його уповноваженим або іншим довірителем) і постачальником. Постачальником ставав кожен, хто задекларував, що виставить полк. Як правило ним був якийсь вищий офіцер або штатський, що мав високу посаду, або той, хто розпоряджався великим капіталом (для позначення такого полковника-антрепренера використовують нім. слово oberst). В угоді точно визначають якого роду військ має бути полк (піхота чи кіннота), чисельність полку, озброєння а також де і коли має бути зібраний. В угоді передбачалась також плата солдатам та офіцерам, як та коли має здійснюватись розрахунок.
Далі буде...

[egidos]

І продувжую.
Наймач зі свого боку зобов’язувався чітко виконувати умови розрахунків за службу. Після узгодження всіх умов контракту, оберсту (після підписання капітуляції він вже ним ставав) видавався так званий патент(Artikelbrief), який сповіщав про укладення вербувального договору і після його отримання вербування вербування набувало ознак легітимності.
Після отримання патенту від монарха (або від головнокомандувача військ, наприклад Тіллі мав право на видачу патентів) оберст добирав собі досвідчених офіцерів нижчого рангу, офіцерський ранг можна було купити або отримати в дар від оберста – власника патенту. Існували випадки, коли князі звільняли оберстів і самі являлись командувачами полків. Ранг оберста не обов’язково передбачав його присутність у військах. Оберстом міг бути і державний чиновник, який сидів у кабінеті, а свої функції командування полком у полі делегував підполковнику. Монархи-наймачі (як імператор так князі) завжди мали дефіцит коштів на вербунок, тому оберст часто здійснював її за власний кошт (в рахунок податкового кредиту, або, що було рідкістю, пізніше виплачувались кошти). Така фінансова залежність оберста підтримувала зв'язок із наймачем. Наймач у Тридцятилітню війну, для виплати коштів солдатам, користувався зовнішніми фінансовими кредитами або безоплатною допомогою союзників. Яка могла бути у вигляді як коштів так і утримання надісланих йому військ за рахунок країни союзника.
Між оберстом та підполковником укладалась також угода, у якій передбачались обов’язки останнього з формування однієї роти полковника, а також нагляд над вербовкою, екіпіруванням і навчанням новобранців, вербованих через командувачів інших рот – капітанів. Сам оберст брав на себе зобов’язання фінансування полку через регулярне "вибивання" грошей у монарха.
На кожного солдата було визначено платню (Laufgeld), вона в різні періоди і у різних арміях і родах військ була різною але вона була подвійною за перший місяць служби. Кошти на місце прибуття (Musterplatz) солдат також брав на себе оберст (правда згодом вони йому відшкодовувались як і всі інші його витрати), як і саме вербування. Для формування полків усередині країни визначається певний регіон, якщо вербування не дозволяло досягти потрібної чисельності, то потрібне число новобранців доводилось вимагати у місцевої влади.
Копії патентів вивішувались у публічних місцях і оголошувались під звук барабанів. Сама вербувальна процедура проходила на якесь свято у наметі. Вербувальна комісія записувала до полкового реєстру бажаючих, після чого останній отримував платню за один місяць і також премію за підписання угоди (Mustermont), величина якої залежала від досвіду вербованого і могла змінюватись у залежності від пропозиції призовників та відповідно від пори року (весна-літо – у суспільстві потрібна робоча сила, брак новобранців – вища платня і осінь-зима навпаки). Головами вербувальних комісій були капітани, які і відали безпосередньою видачею коштів новоприбулим. Без зловживань не обходилось, адже капітани передусім покривали свої видатки, а решту ділили поміж солдатами. Під час кампанії кошти видавались на кількість записаних до книги, а реальна чисельність часто була меншою через убитих та померлих від хвороб та голоду. Після запису до книги та виплати премії, рекрутів під конвоєм приводять на визначене місце збору.
Далі буде...

[egidos]

Закінчення (напевно вже обрид).
Тут здійснюється їх загальний огляд та остаточна організація. Часто траплялось, що завербовані солдати отримували аванс, після чого випаровувалися. Існують відомості, що дехто застосовував цей метод систематично: затягалися до декількох армій одночасно, а потім зникали з грошима. Однак випадки, коли солдати розбігались ще до місця загального огляду були пов’язані не тільки із шахрайством, а бувало, що солдати не бажали воювати на окремих театрах військових дій (так було із Фландрією у іспанських солдат "Poner una pica en Flandes" - доставити солдата у Фландрію – гибле діло) або проти окремого противника. Нерідко сума авансу перевершувала місячну платню (ймовірно враховувалась інфляція), часто солдатська плата була вищою, за зарплату робітників на поденщині, але не була вищою за зарплату кваліфікованого працівника. Наймані солдати не платили податків, але з їхньої плати вираховувалась вартість екіпіровки та харчування.
Огляд та формування новоприбулих проводився протягом тижня, на довший термін перебування солдат у вказаному місці не погоджувалась місцева влада, адже загальним явищем було пияцтво, бійки, проституція і крадіжки. На сьомий чи восьмий день командир підрозділу (міг бути полковником або підполковником) роздавав зброю, проводив остаточну люстрацію, визначав місце кожної роти в полку, проводив роз’яснювальну роботу з дисципліни, представляв офіцерів і т.д., а також вручав полковому прапороносцю прапор полку. Полковник приймав присягу наймачу-монарху від солдат.
На знайомство зі зброєю рекрути мали часу близько тижня, мушкетерам та кавалеристам часто потрібно було більше часу. Теоретично полк можна було кидати у бій на десятий день, але командири завжди тягнули час, адже у їхніх інтересах було зберегти свій полк. Також полку потрібно було навчитись воювати у складі армії. Готовий полк доукомплектовувався новобранцями які вчились прямо на марші у ветеранів.
Полковник Роберт Монро, шотландець в службі шведського короля, який брав участь під Брейтенфельдом (1631) і під Лехом (1632), рекомендував наступний спосіб підготовки солдатів піхоти: кожна рота, що складається з 120 солдатів, ділиться на взводи, а ці на відділення. Яке складається з шести людей. На її чолі ставлять найбільш досвідченого солдата, капрала. Капрал повинен був зі своїм заступником протягом тижня навчити малодосвідчених солдатів відділення (4 чоловіки)володіння пікою та мушкетом. В наступні тижні підготовка відбувалася у взводі, потім разом з цілою ротою, а наприкінці у рамках найменшої тактичної одиниці, яким був в той час батальйон. Солдати вчились шикуванню, повротам, контрмаршу, інтервалам та дистанціям і т.п., носінню зброї, щоб не пошкодити зброю інших солдатів, не ранити їх і не робити непотрібного шуму.
І як доповнення до теми про етнічний склад козацького війська
У міру того, як армія здійснювала бойові дії, полки потребували поповнення новобранцями, часто втрачаючи свій національний характер. Один із баварських полків, наприклад, складався з німців (534 чол.), валахів (217 чол.), але до його складу входили також поляки, словенці, хорвати, венгри, греки, далматинці, бургундці, французи, чехи, іспанці, шотландці, ірландці, лотарингці і також навіть 14 турків!
Потрібно пам’ятати, що на той час поняття Німеччини, Італії, Франції, Іспанії тощо були абстрактними для осіб, що жили у ті часи, оскільки та чи інша країна була багатонаціональною (саксонці, вестфальці, п’ємонтці, флорентійці, баски, бретонці, кастільці, каталонці і т.п.).
Далі буду постити покороче, багатьом влом читати, якщо і комусь це потрібно.

[Chestnut]

Дякую. А які джррела Ви використовували при написанні?

[egidos]

Добре, що зацікавились.
Взагалі то робота була побудована на співставленні різних точок зору. Повірте, вони часто кардинально різнилися і до уваги брались думки найбільш авторитетних дослідників, зважав я також на якість роботи (посилання на джерела).Серед джерел є монографії, статті, окремі журнали і т.д. Ось джерела (можливо й не всі згадав та викладаю трохи не згідно літературного регламенту, але ви повинні зрозуміти):
1. Battles of the Thirty Years War:from White Mountain to Nordlingen, 1618-1635, William P. Guthrie
2. Новый солдат 127 - Немецкие ландскнехты, 1470-1556,
3. Русский военный сборник, 4 выпуск, История русских армий, 1994 г.
4. Military Entrepreneurs and Military Success in the Pre-Industrial Period:The Evolution of Logistical Systems in Europe, the Ottoman Empire and the Mughal Empire. Jeffrey Fynn-Paul and Griet Vermeesch
5. Das Leben eines Söldners im Dreißigjährigen Krieg(1618-1648), Marco von Müller
6. Men-at-Arms • 457 Imperial Armies of the Thirty Years' War (1) Infantry and artillery
7. Men-at-Arms • 462 Imperial Armies of the Thirty Years' War (2) Cavalry
8. С. Е. Александров. Немецкий наемник конца XV — середины XVII вв.: грани ментальности
9. Комплектование армии личным составом, Ю Веремеев
10. WITOLD BIERNACKI, BIAŁA GÓRA 1620,
11. Разин Е.А. История военного искусства VI -XVI вв.
Все ж серед вказаних джерел я не знайшов того що шукав. Немає конкретики і чіткості формулювання відмінностей у комплектуванні за різними системами (надалі постараюсь це виправити). Здебільшого увага у вказаних джерелах звернута на "німецький ринок найманців" і обходиться стороною питання комплектування Голандії, Франції, Іспанії. Для подальшого розбирання треба буде брати Паркера (іспанія), Лінна (Франція), Німвегена (Голландія).
Можливо у своїх розбираннях джерел чогось вагомого й не врахував.