Ромуальд Романський у своїй книжці «Князь Ярема Вишневецький» зазначає:
«Битва під старим Костянтиновом скінчилася, але спекуляції відносно того, хто її виграв, тривають досі.»
Спекуляцій дійсно вистачає. Попробую розглянути декілька з них.
От одна з найяскравіших:
ТРИ СПРОБИ КРИВОНОСА ВЗЯТИ ПЕРЕПРАВУ.
Відацький у своєму «Князі Яремі» пробує відповісти сам собі на питання: чому Кривоніс три рази потрапляє в одну і ту ж пастку – форсує Случ, зазнає поразки, втікає через переправу, перегруповується і починає все знову? А відповідь дуже проста: не було трьох спроб, тобто вони відбувалися виключно в уяві самого Відацького.
Є два свідки подій: Богуслав Машкевич і Самуїл Осінський.
І так: 28 липня 1648 року, вівторок.
Ще до світанку в домініканському костелі люди Вишневецького хоронили товариша, ім’я котрого до нас не дійшло. Звістка про наближення козацького війська надійшла з першими променями сонця. Кинулися до свого табору і побачили вже за Случчю козаків. З ходу (co wskok), як каже Машкевич, Ярема відправив королівську гвардію 1200 чоловік забезпечити переправу і вишикував військо перед ворогом. Остерігаючись зради міщан, князь Вишневецький, наказав своєму обозові йти до Кульчина.
Те ж очевидно зробили і всі інші. Осінський пише у своєму звіті: ми відправили табір до Кульчина, мій регімент і піхота князя Домініка, виставивши людей на шляху ворога, переправляли табір.
Далі Машкевич: ворог, побачивши це, з усієї сили кинувся до переправи, де Осінський з гвардією давав їм гідну відсіч. Князь помагав вогнем з «гарматок», ворожа артилерія теж відповідала, та ядра пролітали «високо над нами».
(«Над нами» - це над «слугами» Вишневецького за рікою, драгуни і гвардійці ж мусили стояти під прямим вогнем).
Коли табір відійшов, козаки знов пішли у наступ усім табором і так затято йшли вперед, що Вишневецький наказав гвардії відступити і з возами йти до Кульчина.
Осінський натомість каже, що коли польський табір віддалився на милю, український кинувся на переправу, вистріляв з неї драгунів князя Домініка і сам почав потужно переправлятися.
Осінський не визнає, що Вишневецький командував ним, а говорить: воєвода київський порадив дати поле ворогові. Дали поля, козаки в кількості кільканадцяти тисяч почали переправлятися, виставляючи в центрі артилерію , на правому крилі створили табір з піхоти, а вліво широко розтягнулися до моста. Тільки но половина козаків (очевидно що половина з цих кільканадцяти тисяч) переправилася, вони дали бій полякам, що наскочили на них (Машкевич).
Осінський пише: коли вже значна кількість їх переправилася, почали наступати на пана Корицького, на правому нашому крилі, і з гармат в наше чоло бити, хоч і не завдаючи шкоди. «Вичекавши слушного часу, ми всі разом, залишивши невеликий резерв, скочили на них». Козаки якийсь час трималися, потім почали тікати до переправи, залишивши 4 гарматки і органек.
Машкевич, котрий був на іншому, лівому крилі, каже що коли уже всі козаки переправилися, люди Вишневецького мусили трохи відступити. Українські селяни, звичні до заступа, блискавично окопалися півмісяцем над річкою, переправили гармати «з котрих бридко нам під носом курили».
Люди князя знов скочили до них, але тепер було тяжче, ніж першого разу, і вони відійшли на постріл з лука, ще на один і там стали.
В Осінського залишилось тільки 120 людей, котрих нашвидко «подрагунили», всадивши на коней князя Яреми і так кинули на козацький табір. Сподівалися, що ті вийдуть в поле, але вони тільки швидко окопувалися і лише сто з чимось «nad taborem się mięszali».
Машкевич: знову почали під нас підкопуватися – шанцювати і там же нам поручника князівської хоругви пана Кустоша вбили. Розлючений князь, ставши на чолі хоругви, наказав знов йти на приступ табору, захопили 5 гармат, 2 гаківниці і 2 органки. Чи були серед них ті, що лишилися після першого зіткнення в центрі, невідомо. Але козаки зразу зібралися з силами і треба було знов відступати, а захоплені гармати ледве вдалося перетягти до себе.
Вишневецький ще поривався вернути назад піхоту, але воєвода київський не дав і князь рвучи на собі волосся відступив разом з іншими.
Домінік князь Острозько-Заславський в листі з-під Крупця, 30 липня 1648 року, коротко підсумовує так:
«…у вівторок на світанні (бо полки бунтівні й поганські зібралися такі потужні, що наші небожата, дивлячись на слабкість своїх сил, з-під Костянтинова рушити мусили) табір вперед відправили, зіставшись самі кінно прикривати відхід. На котрих неприятель усією потугою вдарив. Стримували доки могли, та не змогли витримати, бо їх з гармат дуже бито, довелося їм дбати про себе.»
Це розповідають джерела.
Історик Томкевич видав ще в міжвоєнні роки біографію князя Яреми, де каже, що «бої під Костянтиновом описані» в нього згідно з реляцією Осінського «доповненої оповіданням Машкевича».
Але він переказав події настільки схематично і однобоко (з його слів так і не зрозуміло, наприклад, чи закріпилися козаки на «польському» березі, чи ні), що натхненний його «Яремою Вишневецьким» Відацький в "Князі Яремі" малює для себе і своїх послідовників зовсім іншу картину бою на переправі під Костянтиновом, аніж її бачили учасники – польські та українські вояки.
В його уяві козацький табір, козацька піхота, козацька артилерія так і лишаються за рікою, а кільканадцять тисяч козацької кінноти раз у раз форсують Случ, натикаються на поляків, втікають до води, тонуть, розвертають коней, знову форсують Случ… І так три рази…
Врешті Вишневецький собі форсує Случ витинає до решти кінноту і пушкарів. 15 тисяч козацького війська лежать трупом.
Ромуальд Романський повторює це вже у слід за Відацьким у своїй книжці «Князь Ярема Вишневецький», додаючи лише: «вочевидь вождь козацький належав до людей надзвичайно впертих і повільно мислячих…» А деякі любителі історії пишуть вже навіть таке: «Trzykrotnie się jednak pomylił, co przypłacił okrutną liczbą ofiar, gdyż Jeremi znakomicie ustawił na swoim brzegu artylerię i odparł, z minimalnymi stratami, wszystkie trzy ataki wielokrotnie liczniejszych Kozaków. Jego jazda zaś za każdym razem dochodziła coraz dalej w pościgu za Kozakami. Ostatecznie Krzywonos zarządził odwrót i zrażony odszedł w głąb Ukrainy.» Та це вже дуже далеко від історії.
Хоча такі штампи дуже живучі.