Переяславська Угода 1654 року

Модератор: Global Moderators

Аватар користувача
Грiм
Member
Member
 
Повідомлень: 4193
З нами з:
27 лютого 2006 19:29
Звідки: Київська обл, с. Дмитрівка

Переяславська Угода 1654 року

Повідомлення Грiм » 01 березня 2006 12:58

а чи був укладений власне договір, як такий, як окремий документ, що вказував на права та обов\"язки сторін? чи це був напівусна домовленість?
Ми молодії, хлопці лісовії
Скрізь нам дорога відкрита.
 

oleksa
Moderator
Moderator
 
Повідомлень: 963
З нами з:
23 лютого 2006 18:12
Звідки: Київ

Повідомлення oleksa » 01 березня 2006 14:14

Хе-хе-хе, дорогий Громе! Питання набагато складніше, ніж ми думаємо. Зараз уже цілком ясно, що ні про які горизонтальні стосунки і рівноправність сторін не йшлося. Не було договору, як такого. Було прохання частини населення однієї держави - Речі Посполитої ( яка, ця частина населення, спромоглася в ході кривавої війни витворити всередині державного організму польсько-літовської об'єднаної держави власне квазідержавне утворення - Військо Запорозьке, себто українську козацьку державу) про перехід разом із займаною територією \" під світлу руку\" суверена іншої держави - Московського царства. Відповідно, Переяславські угоди - це не міждержавний союз, скріплений договором, а прийняття частиною населення Речі Посполитої нової вассальної залежності, на цей раз від Московської держави, а також персональна унія вищої правлячої еліти козацької держави з московським царем Олексієм Михайловичем Романовим \" Тішайшим\". Звідси і \" манці\" довкола взаємної присяги і складнощі при переговорах. Адже зібрана в Переяславі козацька старшина і церковні ієрархи готові були, хоч далеко не всі, принести присягу на вірність сюзеренові, а від останнього вимагали ПЕРСОНАЛЬНОЇ присяги собі як нові піддані царя. Таку логіку посольство Бутурліна та сам цар второпати не могли. Як це - піддані вимагають присяги від правителя?! Чи то Богдан був уже в такій нестерпній геополітичній пастці, чи козаки настільки звикли до системи цінностей Речі Посполитої - унікальної монархічної республіки з виборним королем, але жорстокий прорахунок саме вищого керівництва козацької \" держави в державі\" видається очевидним.
 

Аватар користувача
Запорожець
Member
Member
 
Повідомлень: 6744
З нами з:
28 лютого 2006 15:06
Звідки: Київ

Повідомлення Запорожець » 01 березня 2006 14:33

Згідний абсолютно з Олексою. Але хочу додати, що ця так звана угода була укладена лише через інтриги тогочасного московського КГБ - посольского двору (чи як він там тоді називався). А вибір у Хмельницького був, це Турецька деражава! :?
І знову хмари потемніли,
Стріляв наш кулемет,
Комуна боса утікає,
УПА іде вперед!
 

Аватар користувача
Грiм
Member
Member
 
Повідомлень: 4193
З нами з:
27 лютого 2006 19:29
Звідки: Київська обл, с. Дмитрівка

Повідомлення Грiм » 01 березня 2006 14:48

десь в інеті читав статтю.
ось цікавий уривок щодо присяги.

\"Що стосується присяги, то тут джерельна база досліджень і перспективи останніх виглядають краще. З вищенаведених уривчастих свідчень можна зробити безсумнівний висновок про те, що присягу цареві могли відбирати тільки на Гетьманщині (вона складала тоді близько четвертої частини етнічних українських земель), і то не на всій, що її мусили дати повнолітні представники тільки двох станів (козацького та міщанського) чоловічої статі і що далеко не всі робили це добровільно, ухилялися, втікали, під час присяги називалися не своїми іменами. Це стверджують документи й російського походження. В. Бутурлін доклав до свого звіту деякі інші документи:

1. Список 18 полків Гетьманщини, куди були послані представники царського уряду для прийняття присяги, причому вказано, хто конкретно був посланий. Названо також основні міста (13 з 18-и), де треба було приймати присягу, вказується й загальна кількість тих, хто присягнув (17);

2. Присяжні (переписні, записні) книги Білоцерківського та Ніжинського полків (18).

3. Звідні дані з усіх присяжних книг про кількість осіб, які нібито дали присягу цареві (19).

Перший і третій документи вміщуються на одній сторінці і містять явні недоречності, зокрема у першому з них взагалі не відзначені населені пункти Вінницького, Паволоцького, Прилуцького, Уманського та Чигиринського полків, а в інших випадках (кілька міст Брацлавського, Корсунського та Черкаського полків) їх приналежність до того чи іншого полку викликає великі сумніви. Нема й слідів присяжних книг цих полків. В усякому випадку все це надто схоже на те, що нога царських представників, які відбирали присягу, й не ступала на землі цих п’яти полків правобережної частини Гетьманщини.

Згадані три джерела не узгоджуються навіть між собою, отже містять у собі явно неправдиві дані. Так, у присяжній книзі Білоцерківського полку йдеться й про присягу в тих містах (Германівка, Фастів, Триліси), які у списку 18 полків згадані як цілковито спустілі внаслідок війни. Отже, царські представники (у даному випадку Лопухін та Портомоїн) вписували до присяжних списків “мертві душі” або ж елементарно скопіювали відповідні сотенні книги, нікого не приводячи до присяги! Як показує проведений нами аналіз, є цілком достатні підстави стверджувати і про неправдивість загальної кількості осіб, що присягали, вказану у 3-у документі і в присяжних книгах. (Останні є цінними джерелами, але придатними для інших дослідницьких цілей. Тут зібрано унікальний ономастичний матеріал, вказувалися імена та прізвища осіб, котрі нібито присягали, а також стисло описувалися головні населені пункти Білоцерківського та Ніжинського полків.). Царські представники вказали і нелогічний та явно нереальний як для такого короткого терміну маршрут подорожі. Вони відбирали присягу далеко не у всіх, а тільки у частини вказаних у списках осіб. Самі ж списки вони складали на підставі існуючих полкових та сотенних реєстрів та якихось списків міщан. Є й дрібніші розходження. Так, згідно зі списком 18 полків присягу у жителів Білоцерківського полку мав відбирати стольник Л. Лопухін. Між тим, згідно з присяжною книгою Білоцерківського полку цю присягу відбирав також і піддячий приказу Большого дворца Я. Портомоїн.\"

щось ці політтехнології мені нагадали ... :wink:

стаття доволі велика, але якщо буде бажання - викладу всю.
Ми молодії, хлопці лісовії
Скрізь нам дорога відкрита.
 

Аватар користувача
Dragoon
Member
Member
 
Повідомлень: 2297
З нами з:
28 лютого 2006 00:03

Цікава стаття на цю тему

Повідомлення Dragoon » 01 березня 2006 14:49

Отношение к этому историческому событию самым непосредственным образом связано с отношением к современному украинскому государству, к его независимости, суверенитету и территориальной целостности. Те, для кого вышеприведенные атрибуты государственности являются ценностю, считают то, что случилось в 1654 году в Переяславе, величайшей трагедией украинского народа. Те, кто относятся к названым атрибутам враждебно или равнодушно, полагают, что это событие было чем-то исключительным, или, в крайнем случае, преимущественно положительным. Собственно, столь полярно различное отношение к данному историческому факту и его последствиям для Украины возникло почти одновременно с казачьей радой 1654 года и сохранилось до наших дней. Иное дело, что в Российской империи критицизм и неприятие Переяслава, мягко говоря, не поощрялись. Официоз империи требовал абсолютной однозначности в оценках. Еще более жестко подходили к этому большевики, особенно со второй половины 30-х годов XX столетия.
На первом этапе существования СССР, когда еще не исчезли иллюзии по поводу \"мировой революции\", Коминтерн и советская власть демонстрировали беспощадную борьбу с колониализмом и империализмом, что вынуждало соответствующим образом оценивать явления исторического прошлого, то есть, называть вещи своими именами: террор - террором, разбой - разбоем, порабощение - порабощением. Этот момент истины в советской историографии был связан с именем академика Покровского, российского историка-марксиста, члена РСДРП с 1905 года. Покровский и его школа говорили правду о том, что Российская империя создавалась так же, как Британская, Испанская, Французская, Португальская, то есть - огнем и мечем, железом и кровью. Но со второй половины 30-х годов в СССР переходят к воссозданию многих несущих конструкций \"единой и неделимой\", вопреки официальной риторике об \"интернационализме\".
Школа Покровского стала мешать, и ее поспешили уничтожить. Взамен горькой правды была состряпана теория \"меньшего зла\". То есть, ежели какая-нибудь страна стала колонией Франции или Нидерландов - это плохо, а ежели колонией Российской империи, то это тоже плохо, с точки зрения учения Маркса - Энгельса - Ленина, но все-таки немного лучше. Это означало новое слово в марксизме. Оказалось, что есть империализм плохой, а есть - хороший. Есть рабство плохое, а есть хорошее. Есть эксплуатация плохая, а есть даже вроде как полезная. Покровский и его ученики рассматривали поглощение Украины Россией с ортодоксально марксистских позиций, считая его обычным актом колониального захвата, а потому - абсолютным злом.
Но в 1937 году было опубликовано постановление правительственной комиссии конкурса на лучший учебник по истории СССР (этот конкурс курировал лично Сосо Джугашвили). Причем кондовый стиль изложения в постановлении, тяжеловесные грамматические конструкции заставляют подозревать руку самого тифлисского семинариста: \"… Факт перехода, например, Грузии в конце XVIII ст. под протекторат России, точно так же, как факт перехода Украины под власть России, рассматривается авторами как абсолютное зло, вне связи с конкретными историческими условиями того периода; авторы не видят, что перед Грузией стояла тогда альтернатива - или быть поглощенной шахской Персией и султанской Турцией, или перейти под протекторат России, точно так же как перед Украиной стояла тогда альтернатива - или быть поглощенной панской Польшей и султанской Турцией, или перейти под власть России; они не видят, что вторая перспектива была все же наименьшим злом\" (\"К изучению истории\", М.: \"Партиздат ЦК ВКП(б)\", 1937, с. 38).
В 1947 г. по инициативе первого секретаря ЦК КП(б)У Лазаря Кагановича вышло постановление о борьбе с \"рецидивами буржуазного национализма\". Теперь Переяславскую Раду следовало рассматривать как абсолютное благо, а не наименьшее зло.
То есть, подчинение Украины отсталому, азиатскому, свирепому царизму было добродетельным избавлением от возможного подчинения более цивилизованным колонизаторам. Эта схема была распространена на все нерусские народы СССР.
Востаннє редагувалось Dragoon в 01 березня 2006 14:54, всього редагувалось 1 раз.
 

oleksa
Moderator
Moderator
 
Повідомлень: 963
З нами з:
23 лютого 2006 18:12
Звідки: Київ

Повідомлення oleksa » 01 березня 2006 14:50

Не зовсім вірно вкотре звалювати всі проблеми на \" клятих москалів\". Те, що Московська держава та її емісари переслідували виключно свої інтереси і не гребували для їх досягнення нічим - це ж так нормально! Інтригами чужинців ніколи не можна виправдовувати власну неспроможність. А про те, що одним з відносно прийнятних варіантів була орієнтація на Оттоманську Порту - це можливо. Тим більше, що Хмельницький у 1650-1652 роках уже розігрував турецьку карту. Відомий факт, що султан чинив тиск на свого васала кримського хана, щоб той ретельніше дотримувався союзницьких зобов'язань щодо козаків; виділяв кошти для ведення війни проти урядових польсько-литовських військ; давав зелене світло православним ієрархам на відвідини України і проведення \" спецоперацій\" щодо духовної підтримки козацько-селянської революції; нарешті, надав п'ятитисячний контингент турецької ( румелійської) піхоти для підтримки Богданового війська в літній кампанії 1651 року.
 

Аватар користувача
Dragoon
Member
Member
 
Повідомлень: 2297
З нами з:
28 лютого 2006 00:03

Повідомлення Dragoon » 01 березня 2006 15:13

Скажіть,які ви бачите перспективи об'еднання між Україною та...навіть не Туреччиною,а скоріше за все Кримом?(бо не зміг би султан порівняти в правах Крим та нового християнського вассала)
 

Аватар користувача
ZSky
Site Admin
Site Admin
 
Повідомлень: 2266
З нами з:
20 лютого 2006 13:59
Звідки: м. Київ

Повідомлення ZSky » 01 березня 2006 15:30

Dragoon написав:Скажіть,які ви бачите перспективи об'еднання між Україною та...навіть не Туреччиною,а скоріше за все Кримом?(бо не зміг би султан порівняти в правах Крим та нового християнського вассала)

Ну эту тему можно поднять в "Альтернативе" ;)
 

Аватар користувача
Dragoon
Member
Member
 
Повідомлень: 2297
З нами з:
28 лютого 2006 00:03

Повідомлення Dragoon » 01 березня 2006 15:47

Профессор Киево-Могилянской академии, доктор исторических наук Юрий Мыцык составил своеобразный реестр Переяславских мифологем:
1. Украинцы и русские никогда между собой не враждовали.
2. Украинцы с самого начала восстания под руководством Хмельницкого непрерывно просили \"царя-батюшку\" взять их \"под царскую руку\". (Этот очень туманный призыв трактовался как стремление избавиться от своей собственной государственности, языка и национальности.)
3. Московское государство делало все возможное, чтобы поддержать украинских повстанцев, предоставляло \"братскую помощь\" и при первой же возможности объявило войну Речи Посполитой.
4. Переяславская Рада была генеральной, репрезентативной, всенародной и единогласной, а ее решения получили всенародное одобрение.
5. Присяга в Переяславе была односторонней (то есть только украинская сторона присягала), давалась России (не царю!).
6. Украина вошла в Московское государство именно в 1654 году, и именно на тех условиях, которые выработал Богдан Хмельницкий и одобрил царь и его правительство; эти условия время от времени нарушали \"изменники\", только поэтому царю приходилось позднее корректировать эти условия, которые, однако, оставались хорошими. Москва же никогда не нарушала взятых на себя обязательств.
7. Гетман Богдан Хмельницкий был большим другом русского народа, привел Украину в московское подданство, потому заслуживает похвалы в отличие от всех других гетманов - \"изменников\". Не случайно именем Богдана Хмельницкого, а не какого-то иного гетмана, называли города, колхозы, улицы и даже создали орден его имени.
8. Переяславская Рада якобы спасла украинцев от гибели, которую несли другие соседние государства, она положила конец тяжелой войне украинского народа против поляков-колонизаторов. Украинский же народ получил вследствие этой рады свое \"место под солнцем\", а если и страдал, то только вместе с \"братским русским народом\".

Профессор Мыцык проверяет \"гармонию\" этих мифологем \"алгеброй\" исторических фактов.
Во-первых, за всю историю украинско-российских отношений, начиная со времен Юрия Долгорукого и Андрея Боголюбского, насчитывается около двух десятков войн, причем половина из них приходится на период до 1648 года. Москва пыталась завоевать Великое княжество Литовское, а украинцы и белорусы в составе его армии давали достойный ответ. Стоит вспомнить блестящую победу над московским войском под Оршей (1514 г.), походы Сагайдачного и Михайла Дорошенко на Москву, за Урал и до берегов Северного Ледовитого океана в начале XVII века. Пикантный факт: гетман Богдан Хмельницкий отличился в Смоленской войне против Московии, за что король Владислав IV наградил его почетным оружием. Иван Богун со своими казаками доходил аж до Мордовии.
Во-вторых, всевозможные дипломатические визиты казачьих представителей в Москву были весьма далеки от каких-либо серьезных альянсов с ней.
В-третьих, несмотря на просьбы Хмельницкого об объявлении войны Польше, Москва тянула с этим шесть лет. Как справедливо замечает украинский историк профессор Ю. Мыцык, можно говорить об осторожности, расчетливости московских властей, но при чем здесь дружба? Наконец, Переяславская Рада вряд ли может считаться представительной, поскольку в ней приняло участие только 300 человек. Эта рада была нелегитимной даже с точки зрения казачьих традиций.
Присяга в Переяславе не была односторонней. Есть царская грамота 1654 года, которой гарантировались \"права и вольности\" Войска Запорожского, то есть Москва также дала определенные обязательства. Присяга давалась персонально царю Алексею, а не России.
И тем более, не русскому народу. Поскольку с 1917 г. Россия является республикой, то все обязательства по Переяславской Раде теряют смысл. Соответственно, присяга не имеет отношения к землям Украины, которые в то время не подчинялись гетману: Подолия, Волынь, Галичина, Закарпатье, Буковина, Крымское ханство, Причерноморье (Таврия). Наконец, стоит вспомнить об обширных землях Запорожской Сечи, а запорожцы отказались присягать царю. В самой Гетманщине многие полки (в частности, Уманский и Брацлавский) не присягали. Демонстративно отказались присягать многие полковники, в том числе герои войны 1648 года Богун, Глух, Гуляницкий, Сирко. Население Чернобыля покинуло свое местечко, сбежало, чтобы не присягать. Символический факт. Как в воду глядели - радиоактивную... Начались восстания в отдельных полках против переговоров с Москвой. Многих людей заставляли присягать силой: старосту Переяслава потащили больного, тот умер на следующий день.
Да и оригинала договора 1654 года не сохранилось. А если так, то и грош ему цена. Как можно соблюдать незнамо что? Ясно, что сформировалось нечто подобное конфедерации, где гетман сохранял суверенитет Украины. Хмельницкий заключил договор о союзе со Швецией уже после Переяслава. Самое пикантное, что в этот момент Швеция и Москва воевали между собой. Гетман вел себя как абсолютно независимый владыка.
Хмельницкий не был ни другом, ни врагом Москвы, а проводил политику, исходя из интересов Украины. Другое дело, что это не всегда удавалось. Бывало, что его переигрывали, как это и произошло в Переяславе.
Война после 1654 г. не прекратилась, напротив, стала еще более ожесточенной, привела к так называемой руине, разрухе и распаду.
 

oleksa
Moderator
Moderator
 
Повідомлень: 963
З нами з:
23 лютого 2006 18:12
Звідки: Київ

Повідомлення oleksa » 01 березня 2006 15:50

Якраз я таких великих і довготривалих перспектив і не вбачаю. Просто ретельне вивчення джерел щодо діпломатії козацької України наводить на думку, що певні діячі, такі, як сам Хмельницький, згодом Дорошенко, ще пізніше, вже після Полтавської катастрофи, Мазепа та його оточення, розглядали Туреччину як можливого ситуативного протектора, здатного своєю потугою хоч трохи знизити тиск на Військо Запорозьке з одного боку Варшави, з іншого - Москви. Але проблематика цього питання така, що я особисто погоджуюсяз тим, що тему про можливі альтернативні моделі розвитку України в 17-му столітті варто перенести в \" Альтернативу\".
 

Аватар користувача
ZSky
Site Admin
Site Admin
 
Повідомлень: 2266
З нами з:
20 лютого 2006 13:59
Звідки: м. Київ

Повідомлення ZSky » 01 березня 2006 15:57

Ну не следует забывать еще одного игрока на поле возможного сюзерена. А именно Швеция, отсюда и Карл под Полтавой.
 

oleksa
Moderator
Moderator
 
Повідомлень: 963
З нами з:
23 лютого 2006 18:12
Звідки: Київ

Повідомлення oleksa » 01 березня 2006 16:11

Цілком згоден, що Швеція була не менш важливим гравцем у великій комбінаціі довкола України. Знов таки, не забуваймо, що Богдан, уже після Переяславського процесу, мав безпосередні зв'язки з королем Карлом Х і навіть союзницькі лдомовленності. Взагалі, Богдан послідовно нав'язував такі контакти з усіма силами континенту. Чого варті загравання з Семігородом, молдавські авантюри і таке інше.
 

Аватар користувача
Chestnut
Global Moderator
Global Moderator
 
Повідомлень: 6229
З нами з:
22 лютого 2006 15:07
Звідки: Київ-Лондон

Повідомлення Chestnut » 01 березня 2006 16:43

oleksa написав:А про те, що одним з відносно прийнятних варіантів була орієнтація на Оттоманську Порту - це можливо. Тим більше, що Хмельницький у 1650-1652 роках уже розігрував турецьку карту. Відомий факт, що султан чинив тиск на свого васала кримського хана, щоб той ретельніше дотримувався союзницьких зобов'язань щодо козаків; виділяв кошти для ведення війни проти урядових польсько-литовських військ; давав зелене світло православним ієрархам на відвідини України і проведення " спецоперацій" щодо духовної підтримки козацько-селянської революції; нарешті, надав п'ятитисячний контингент турецької ( румелійської) піхоти для підтримки Богданового війська в літній кампанії 1651 року.


Справа лише в тому, що цей тиск не привів до бажаних результатів. Хан таки пішов у похід у 1651 році, і навіть його військо прийняло на себе основний удар коронної армії. Але нехіть хана далася взнаки, лишень-но стало зрозуміло, що ця кампанія аж ніяк не буде повторенням Пилявець чи Зборова, і тут султан в принципі не міг нічого вдіяти.

До того ж (і здається, про це частенько забувається) середина 17 століття була скрутним часом для Османської імперії. Війна з Венецією велася нещасливо, венеціанський флот блокував Дарданели і кілька раз розбив турецький флот, що пробував зняти блокаду, у самому Стамбулі були заворушення та палацові інтриги -- коротше, султан не мав тоді великого авторитету для хана. Врешті-решт, війна повернулася щасливо для Туреччини, Венеція навіть втратила Кріт -- але лише майже через 20 років. Можна думати про альтернативу -- що було б, якби у Туреччини не були зв"язані руки, і вона могла б справді допомогти своєму новому вассалу -- але це вже з розряду альтернативок.

Кінець кінцем, як мова зайшла про альтернативу, і Берестеццька кампанія мола бути щасливою, варто було татарським гармашам один раз бути щасливішими, або ж польським гармашам один таки раз не так пощастити, як їм пошастило. Ось тоді б, ясна річ, ніякої Переяславської угоди не було б.
\"На гербі зображено ведмедя. В одній руці у ведмедя молоток, а в другій - балалайка. Це символізує працелюбність і незакомплексованість тварюки.\"
 

oleksa
Moderator
Moderator
 
Повідомлень: 963
З нами з:
23 лютого 2006 18:12
Звідки: Київ

Повідомлення oleksa » 01 березня 2006 18:33

Професор отець Юрій Мицик, як завжди, дуже переконливий. Для продовження теми про репрезентативність Переяславської ради, трохи статистики. Безпосередню участь у раді в Переяславі з українського боку брали: Ґенеральна рада Війська Запорозького - гетьман Богдан Зиновій Хмельницький, генеральний обозний Федір Коробка, військові судді Самійло Богданович-Зарудний та Фесько Лобода, військовий осавул Міхайло Лученко, генеральний військовий писар Іван Виговський. Були присутні: 12 полковників, 18 осавулів, 3 хорунжі, 13 писарів, 97 сотників. В повному складі брав участь Переяславський полк, близька 1000 осіб. Єдиний представник церкви на Раді був переяславський протопоп Григорій. Згідно із \" записних книг\" за січень-лютий 1654 року присягу на вірність цареві склали: 3 полковники, 115 шляхтичів, 8 наказних полковників, 5 обозних, 6 військових суддів, 1475 сотників, хорунжіх, осавулів і писарів, 60 373 козаки, 625 війтів, бурмистрів і городових отаманів, 59 825 міщан і 37 (!) монастирських підданих. Всього 122 542 особи.
 

Аватар користувача
Dragoon
Member
Member
 
Повідомлень: 2297
З нами з:
28 лютого 2006 00:03

Повідомлення Dragoon » 01 березня 2006 20:50

oleksa написав:Були присутні: 12 полковників, 18 осавулів, 3 хорунжі, 13 писарів, 97 сотників. В повному складі брав участь Переяславський полк, близька 1000 осіб. Єдиний представник церкви на Раді був переяславський протопоп Григорій. Згідно із " записних книг" за січень-лютий 1654 року присягу на вірність цареві склали: 3 полковники, 115 шляхтичів, 8 наказних полковників, 5 обозних, 6 військових суддів, 1475 сотників, хорунжіх, осавулів і писарів, 60 373 козаки, 625 війтів, бурмистрів і городових отаманів, 59 825 міщан і 37 (!) монастирських підданих. Всього 122 542 особи.

на рахунок представників від церкви,мені відомо що Київський митрополит Сильвестр Косов був проти рішення ради.Демонстративно відмовилися присягати багато полковників, зокрема герої війни 1648 року Богун, Глухий, Гуляніцкий, Сирко,старосту Переяслава потягнули хворого,той помер наступного дня.
 

Далі

Повернутись до Козаччина (XVI-XVII ст.)

Хто зараз онлайн

Зараз переглядають цей форум: Немає зареєстрованих користувачів і 2 гостей