З 350-річчям Конотопської Битви

Модератор: Global Moderators

Аватар користувача
Михайло
Member
Member
 
Повідомлень: 2714
З нами з:
20 вересня 2006 17:20
Звідки: Київ

Повідомлення Михайло » 10 липня 2009 22:23

ymj написав:на період сер. 17 ст. культурне українське(русинське) життя знаходилось на піднесенні і Хмельниччина багато в чому зупинила його подальший розвиток.

А мені здавалося, що пік припав на часи Мазепи...
Критичний розбір аргументів на користь нового датування Св. Софії: http://www.spadshina.org.ua/File/Sophia2.pdf
 

ymj
Member
Member
 
Повідомлень: 245
З нами з:
24 травня 2009 07:30
Звідки: Lviv

Повідомлення ymj » 10 липня 2009 23:03

Михайло написав:Хмель, по-перше, як писали тут на форумі, був не зовсім шляхтич, а по-друге, його скривдили, і в РП правди він не знайшов.

Він хотів, щоб його вважали шляхтичем і сам себе вважав шляхтичем.
Михайло написав:А Богун, до речі, був шляхтич?

БОГУН Іван

(р. н. невід. – 17.02.1664) – кальницький (він.) полковник (1650, 1651, 1653–57), один з видатних військ. діячів національної революції 1648–1676. Ймовірно, походив з укр. дрібної шляхти.
http://www.history.org.ua/?l=EHU&verbvar=Bogun_I&abcvar=2&bbcvar=18
 

ymj
Member
Member
 
Повідомлень: 245
З нами з:
24 травня 2009 07:30
Звідки: Lviv

Повідомлення ymj » 10 липня 2009 23:07

Михайло написав:А мені здавалося, що пік припав на часи Мазепи...

Можливо пік, а можливо тільки "крихти зі столу". Крім того непогані справи були на Лівобережжі, а Правобережжя лежало в руїнах.
 

Аватар користувача
Михайло
Member
Member
 
Повідомлень: 2714
З нами з:
20 вересня 2006 17:20
Звідки: Київ

Повідомлення Михайло » 10 липня 2009 23:17

ymj написав:Можливо пік, а можливо тільки "крихти зі столу".


Що значить "можливо"? Є якесь порівняння об'ємів кам'яного будівництва (причому пов'язаного з руською культурою, тобто напр. православних церков), книговидання, літ. творів?
Критичний розбір аргументів на користь нового датування Св. Софії: http://www.spadshina.org.ua/File/Sophia2.pdf
 

Аватар користувача
Михайло
Member
Member
 
Повідомлень: 2714
З нами з:
20 вересня 2006 17:20
Звідки: Київ

Повідомлення Михайло » 10 липня 2009 23:19

ymj написав:Крім того непогані справи були на Лівобережжі, а Правобережжя лежало в руїнах.


Ну, на Правобережжі зараз немало гарних пам'яток польсько-католицької культури (скажемо так). А от православного барокко козацького (теж скажемо так) вкрай мало. Не було б Богдана -- на Лівобережжі було б те ж саме.
Критичний розбір аргументів на користь нового датування Св. Софії: http://www.spadshina.org.ua/File/Sophia2.pdf
 

Аватар користувача
ost
Member
Member
 
Повідомлень: 850
З нами з:
03 травня 2006 11:03
Звідки: хутiр Вiдрадний

Re:

Повідомлення ost » 11 липня 2009 01:16

Sav написав: написал:
русской шляхты


%) :D :D :D :D :D :lol: :lol: :lol: :lol:

Шляхта руска = руська (читаем українська \\ православна), а руССким = российским может бьіть исключительно дворянство.
Земле, моjа всеплодьучаjа мати!
Сили, шчо в твоjij движель глубинi,
Краплоу, шчоб боiу смiлijше стоjати,
даj i мiнi!
 

Аватар користувача
Chestnut
Global Moderator
Global Moderator
 
Повідомлень: 6229
З нами з:
22 лютого 2006 15:07
Звідки: Київ-Лондон

Повідомлення Chestnut » 11 липня 2009 01:46

ost написав:Шляхта руска = руська


одначе в російській мові стандартний прикметник саме такий, як у Вашого опонента. "Русский" вживається як похідне як від "Русь", так і від "Росія"

Не кажучи вже про те, що "руська шляхта" заопвсім не обов"язково була ні "українською" (як би ни трактувати цей термін), ні православною
\"На гербі зображено ведмедя. В одній руці у ведмедя молоток, а в другій - балалайка. Це символізує працелюбність і незакомплексованість тварюки.\"
 

Аватар користувача
ost
Member
Member
 
Повідомлень: 850
З нами з:
03 травня 2006 11:03
Звідки: хутiр Вiдрадний

Re:

Повідомлення ost » 11 липня 2009 01:57

Chestnut написав:
ost написав:Шляхта руска = руська


одначе в російській мові стандартний прикметник саме такий, як у Вашого опонента. "Русский" вживається як похідне як від "Русь", так і від "Росія"

Не кажучи вже про те, що "руська шляхта" заопвсім не обов"язково була ні "українською" (як би ни трактувати цей термін), ні православною


Ви намагаєтесь сучасні норми "русского=российского язьіка" приліпити до 17ст.

Давайте краще не будемо вигадувати щось ....., а залишимо як воно було колись на простій рускій мові - РУСКА ШЛЯХТА. (без мяких знаків та ...СС...)
Востаннє редагувалось ost в 11 липня 2009 02:01, всього редагувалось 2 разів.
Земле, моjа всеплодьучаjа мати!
Сили, шчо в твоjij движель глубинi,
Краплоу, шчоб боiу смiлijше стоjати,
даj i мiнi!
 

Аватар користувача
Antonku
Member
Member
 
Повідомлень: 43
З нами з:
11 липня 2009 01:23

Повідомлення Antonku » 11 липня 2009 02:01

Фоторепортаж з поля Конотопської битви

Зображення

:?
Зображення

Зображення

Зображення

Зображення

Зображення

Зображення

Зображення

Зображення

Зображення

Зображення

А ось і саме поле Конотопської битви. Місцевість була посічена невеликими річками та притоками. Така специфіка відіграла неабияку роль у перемозі козаків, які, на відміну від московських солдат, добре орієнтувалися в цих краях. Нині ж Конотопська битва нагадує, що в історії України були не лише одні поразки й трагедії!
 

LMR1975
Member
Member
 
Повідомлень: 31
З нами з:
19 березня 2009 08:57
Звідки: Київ

Повідомлення LMR1975 » 11 липня 2009 07:34

Sav ПИШЕ
2) Контоп - да, это заслуга татар. Во всех остальных боях, где козаки пытались самостоятельно атаковать царское войско, все заканчивалось печально для козаков. Например, под Киевом.

ТО Ви Шановний українофоба Бабуліна з \" компанією \" перечитались. Це шкідливо для здоров\"я.

На противагу Вашим ствердженням навожу факти

1) Лохвицька битва 29 січня 1659 р. поразка Куракіна та Ромоданівського під час блокади Лохвиці Виговським
2) Оборона Глухова червень 1659............
Можу ще але зайве
Якщо йти за Вашим шляхом варто оголосити битви Жовті-Води, Корсунь 1648, Зборів 1649, Батіг 1652, перемогами татарської зброї козаки ( українці ) там десь поруч пробігали. Річ в іншім обидва гетьмани використовували мобільну татарську кінноту в умовах лісостепової зони та це говорить про їх геніальність а не навпаки.
 

ymj
Member
Member
 
Повідомлень: 245
З нами з:
24 травня 2009 07:30
Звідки: Lviv

Повідомлення ymj » 11 липня 2009 12:13

Михайло написав:Ну, на Правобережжі зараз немало гарних пам'яток польсько-католицької культури (скажемо так). А от православного барокко козацького (теж скажемо так) вкрай мало. Не було б Богдана -- на Лівобережжі було б те ж саме.

всього чого досягло "козацьке бароко" так чи інакше було на основі саме відродження 30-40рр 17ст. Це відродження було тільки початком і на основі нього могло вирости щось значно потужніше і масштабніше ніж те, що вийшло за часів Мазепи, та й ареал його розповсюдження міг би бути більшим.
 

ymj
Member
Member
 
Повідомлень: 245
З нами з:
24 травня 2009 07:30
Звідки: Lviv

Повідомлення ymj » 11 липня 2009 22:32

Chestnut написав:А як же "Острозька Євангелія"?

Хоча на кінець ХVI ст. існувала певна традиція перекладу Священного письма українською розмовною мовою (Пересопницьке євангеліє та ін.), однак у Острозі при виданні Біблії використовувалася церковнослов’янська мова. Це було викликано рядом обставин. У той час насичення православно- слов’янського культурного простору біблійною і богослужбовою літературою не було ще достатньо великим.
http://www.day.kiev.ua/37376/
Тай навіть Пересопницьке євангіліє не було написане українською розмовною мовою:
Зображення
http://www.nbuv.gov.ua/articles/2001/01dlape.pdf

Крім того рукописи реально мають невелике значення. Серйозний вплив на розвиток культури може дати тільки друкування Біблії розмовною мовою(ну або хоча б сильно українізованим варіантом церковнослов'янської.)
 

ymj
Member
Member
 
Повідомлень: 245
З нами з:
24 травня 2009 07:30
Звідки: Lviv

Повідомлення ymj » 11 липня 2009 22:51

Chestnut написав:Крім того, в 2й половині 17 ст протестантизм у РП вже остаточно програв, і програвав уже в 1й половині

На українській частині РП він програв багато в чому саме завдяки Хмельниччині і Руїні.Ось приклад социніан:

У 40-х роках ХVIІ ст. головним організатором руху в Речі Посполитій став онук Фауста Социна Андрій Вишоватий, який переносить центр социніанства на Волинь і Київщину. Вихованець Раківської академії та декількох закордонних університетів, учений, письменник, активний релігійний діяч, Вишоватий упродовж кількох років жив у Пісках, Киселині, Галичанах, Берестечку, намагаючись налагодити в Україні шкільництво і книгодрукування. У цій діяльності йому допомагала социніанська шляхта, яка володіла багатьма містечками і селами на Побужжі, Волині, Житомирщині, Київщині. У її середовищі в останній (40-50-ті роки) період, крім колишніх православних родин Немиричів, Чапличів, Гойських, вирізняються Станіслав і Павло Оріховські (аріанська лінія великого протестантського роду), родина Любенецьких (Андрій, автор “Poloneutichii”, його брат Криштоф, один з протекторів Раківської академії та міністр зборів на Волині, син останнього Станіслав, автор твору з історії Реформації в Речі Посполитій, а також їхні численні родичі), родина Пшипковських (Миколай з синами Самуелем, Криштофом, Юрієм, Вацлавом, Яном і Стефаном, а також його брати, племінники та ін.). Називаємо переважно чоловіків, котрі у той час мали громадянські права, могли отримувати державні посади. Однак социніанська історія знає імена жінок, які також брали активну участь у церковних справах.

У 1643 р. Вишоватий на запрошення Юрія Немирича приїхав на Лівобережну Україну, мешкав упродовж року у Шершнях. В середині 40-х років тут формується міцний социніанський осередок, створений зусиллями Немиричів, Гойських, Суходольських, Рупньовських, Бабинців, Абрамовичів. І хоча сам Вишоватий згодом вертається на Волинь (обіймає тут посаду міністра в Галичанах та Іваничах), а потім під Люблін, його діяльність на Київщині була досить плідною. Він аґітує на переїзд сюди багатьох социніанських учених, викладачів, літераторів. Вони проживали у Малопольщі, однак, налякані діями польського уряду і католицької церкви, змушені були шукати нового притулку. Так, у 1631 р. з Краківського воєводства у Дойлід (близько Білостока на Підляшші) еміґрував Самуель Пшипковський, а у 1640 р. він уже відомий серед київської шляхти як володар маєтку земського (за деякими даними, у Топорищі) і маршалок на сеймику реляційному у Житомирі 15 листопада 1641 р. 2 січня 1645 р. Пшипковський брав участь у сеймику воєводства Київського у Житомирі, де разом з іншими шляхтичами підписав черговий протест проти релігійних переслідувань протестантів42.

Социніанські діячі — еміґранти і вихідці з місцевого шляхетського кола — продовжували в Україні науково-освітню, літературну і перекладацьку діяльність. На думку Д. Вільямса, у 40-50-х роках в Україні вони не тільки пишуть нові твори (так, скажімо, на Киселинському синоді у 1639 р. прийнято рішення про роботу над черговою редакцією “Раківського катехизису” та “Катехизису” Єжи Шомана для розповсюдження серед місцевого населення, а на синоді у Чаркові 1651 року — про друк поновленого видання “Конфесії” Іони Шліхтинґа), а також здійснюють підготовку до налагодження якоїсь місцевої друкарні, навіть обговорюють можливість перекладу головних социніанських творів руською мовою. Рішення про друкарню “в Рутенії” приймають, зокрема, на синоді в Рашкові 1655 року, що проходив під головуванням міністра Павла Моржковського. Стосовно руськомовних творів, яких, однак, не знайдено, то серед них, вважає Д. Вільямс, повинен бути переклад “Конфесії” Шліхтинґа43. Це припущення цілком можливе, оскільки в 40-50 роках в Україні дійсно з’являється декілька социніанських творів, виданих (місце друку невідоме) польською мовою з використанням латинських та українських слів і виразів. Йдеться про третю редакцію “Братерської декларації” (1646) у співавторстві С. Пшипковського, П. Стоїнського та Ю. Немирича44. Мається на увазі також “Скрипт Юрія Немирича”, згадуваний О. Левицьким. Він в уривках відтворений українською мовою М. Бриком при аналізі листування Немирича і Пшипковського45.
І хоча більшість социніанських творів у цей час, як і раніше, друкували або в Польщі, або за кордоном, місцем їх написання у 50-х роках була Україна. Ці твори становлять суттєву частку “Бібліотеки польських братів, яких називають унітаріями” — багатотомного видання социніанських праць, що побачило світ у 1665-1668 роках в Амстердамі. Ось вже четверте століття це видання (доповнено згодом новими творами) оцінюють як визначну пам’ятку філософсько-релігійної думки, що знаменувала еволюцію європейського мислення у період Нового часу. Першими систематизаторами бібліотеки були Андрій Вишоватий (у 1660 р. еміґрував з Польщі), його син Венедикт, Станіслав Любенецький, Даниїл Немирич, Самуель Пшипковський та ін. Остаточна редакція цієї пам’ятки світового значення належала зарубіжним ученим, насамперед Христофорові Санду. Однак це вже інша сторінка социніанської історії.

Впродовж 40-50-х років в Україні, по суті, повністю сформувалися два розгалужених социніанських центри. Перший — волинський, що складався з головних зборів у Киселині та Берізку (маєтностях Юрія і Мартина Чапличів-Шпановських), а також менших громад у Крилові, Ляховцях, Морштині, Седлісках, Галичанах, Дажвичі, Іваничах, Жулині та ін. Серед найвідоміших церковних діячів у цих громадах були поляки, німці, чехи. Це теолог і педагог Матвій Твердохліб, відомий поет Якуб Риневич-Трембецький, його брат Павло (уродженці Киселина), Андрій Вишоватий, Юрій Дурош, Ян і Лаврентій Стеґмани, Єжи Волькер, Ян Стоїнський (міністр у Ляховцях, катехизатор родини Сенют), його брат Криштоф (міністр у Гощі й Черняхові, про котрого читаємо: “З ним навіть Адам Кисіль охоче раду мав”46), Ян Пасторіус (домашній лікар Сенют). Поряд з ними все більшого авторитету набувають й українці. Це, наприклад, Юхим Рупньовський, син Миколи — дідича з Острова, котрий навчався за кордоном, був міністром у Киселині, Ляховцях, Седлісках (де, водночас, учив дітей Павла Суходольського, підчашого холмського), його брат Лука (міністр у Берізку і Киселині). Социніанським діячем став українець Іван Дем’янович. Спочатку він — вчитель у Луклавицькій школі, потім міністр в Крилові, Морштині; на синоді в Седлісках у 1653 р. призначений опікуном всіх зборів на Волині. (Його помічниками на цій посаді були Олександр Сераковський, Данило Яцкевич і брат Станіслав — учитель у Суходольських та Моржковських). Після переїзду у Пруссію Іван Дем’янович став ученим, автором філософського трактату “Філадельфія”47.

Найбільшу активність у Киселинсько-Берізькому зборі виявляли шляхетські родини Чапличів, Абрамовичів, Гулевичів, Островичів, Суходольських, Любенецьких, Іваницьких, Братковських, які надавали основну матеріальну допомогу місцевим зборам, школам, сиротинцям, підтримували бідних і хворих єдиновірців. Чимало конкретних фактів такої допомоги социніан православним, а подекуди і католикам наводить Я. Тазбір48. У волинських зборах у цей період ще перебувало чимало міщан, ремісників, торговців, “осіб простого стану”, які навіть мали право голосу при розв’язанні певних (наприклад, господарських або опікунських) справ. У реєстрі Киселинсько-Берізького збору вони записані, здебільшого, за іменами — Федір, Гаврилко, Іван, Ганушка Ткачова або за професіями — Петро гураль, Гнат цирульник49.

У Київському реґіоні у свій останній період социніанські громади існували у Черняхові, Овручі та Старокостянтинові, менші — у Рашкові, Чаркові, Норинську, Ушомирах, Горошках, Білкені, Хотинівці, Немирівці, Рафалівці, Зубринці, Приборську тощо. Серед міністрів, які опікувалися цими громадами, були Ісаак Волькер, Єжи Ціховський, Андрій Рупньовський, Андрій Моржковський, Христофор Рудницький, Симон Пісторіус. Та найавторитетнішим діячем тут (остання посада — міністр у Чаркові біля Корсуня) вважався Станіслав Любенецький, котрий товаришував з Стефаном Немиричем-молодшим, був учителем його дітей у Черняхові, а потім — опікуном в еміґрації50. Найвідоміші серед патронів осередку — Немиричі, Гойські, Войнаровські, Рогожинські, Богуцькі, а також Рутковичі, Стодольські, Садовські, Малиновські, Закревські, Мержинські, Голецькі, Лісицькі, Яворські. Знаходимо згадку і про социніанські переконання Олександра Гославського, якому Іван Виговський обіцяв посаду генерала артилерії у майбутньому Великому Князівстві Руському51. За оцінкою О. Левицького, серед шляхти Житомира, Овруча, Черняхова у цей період “було так багато послідовників секти, що вони іноді заповнювали собою місцеві провінційні сейми і становили тут переважаючу партію”52. Цим, мабуть, можна пояснити факт особливої активності социніанства на Київщині, прихильники якого публічно відстоювали права не лише єдиновірців, а й православних, не тільки шляхтичів, а й міщанства.

Воєнні події, що охопили майже всю Україну, трагічно відбилися на социніанстві. Оскільки патрони і діячі руху виходили, переважно, із родин, які мали вплив на суспільно-політичне життя Речі Посполитої, вони не могли залишитися поза військовими операціями. Більшість социніан у цій війні у середині 50-х років перейшла у табір шведського короля і його союзників. На їхню зраду польський уряд відповів безапеляційно: на Варшавському сеймі у 1658 р. прийнято рішення про вигнання социніан з Речі Посполитої. Їм дали дворічний строк на впорядкування майнових справ. Більша частина послідовників течії еміґрувала в Німеччину, Францію, Англію та, переважно, у Голландію, де поступово влилася у громади редемптористів (відгалуження реформатської церкви). Частина вигнанців осіла у Трансільванії. Дехто (наприклад, приятель Юрія Немирича Андрій Арцішевський, котрий відомий муруванням фортифікаційних споруд під час оборони Львова від козаків, а також подорожжю в Бразилію) виїхав до Америки. Інші залишились у Польщі, Україні, Білорусі та перейшли у католицизм чи православ’я, аби зберегти своє життя*. На початку 60-х років в Україні ще існували поодинокі социніанські громади. Однак те, що не вдалося зробити Короні та католицькій церкві, швидко завершила Визвольна війна. Наприклад, у битві під Старокостянтиновом загони козаків майже повністю вирізали місцевих социніан.

Якщо польська сторона переслідувала прихильників течії, передусім з політичних міркувань (а також і релігійних: адже, коли Юрій Немирич перебував на службі у польського короля, його все одно сприймали неприхильно), то головний мотив козацької ворожості був, безперечно, соціальний. О. Левицький з цього приводу зазначав: “Те безсумнівно, що повстале селянство і козаки не давали пощади социніанам, якщо останні потрапляли їм до рук. Але вони чинили так не внаслідок якогось спрямованого проти них озлоблення, а тому, що не відрізняли їх від маси інших польських або ополячених шляхтичів… Якщо вже православні південноруські дворяни кидали все і втікали від повсталого народу, то про інших і говорити нічого… Социніани були зметені, бо не мали коріння у народному ґрунті…”55.

Хоча лютеранству та кальвінізмові в Україні пощастило більше, однак і для них період Визвольної війни означав кінець оптимістичних планів. Настав час остаточного розкладу сил у національно-визвольній боротьбі, де прояви віросповідної толерації були вже неможливими. Воєнні події загострили протистояння між Польщею і Росією, втягнули у боротьбу за Україну Швецію та Пруссію, в яких переважало протестантське сповідання. За таких умов протестантизм в Україні міг бути використаний як фактор у планах іноземних політиків.

У другій половині ХVII ст. завершився період національно-культурного відродження в Україні. Суттєво змінилася релігійна ситуація. В Західній Україні зміцнив свої позиції греко-католицизм, що згодом очолив національно-визвольні ідейні процеси в Галичині. Протестантизм тут оцінюється багатьма як старий ворог католицької церкви. У Східній Україні протестантів ще довго сприймають як провідників польської, потім німецької культури.


http://ua.textreferat.com/referat-9544-1.html
 

Bogdan-The-Kozak
Member
Member
 
Повідомлень: 1032
З нами з:
08 вересня 2007 14:35

Повідомлення Bogdan-The-Kozak » 11 липня 2009 23:02

Пізно але...

Вітаю тіх для кого це щось значить!
Слава Україні!
Героям Слава!

:ukr:
Доки Народ не розв’яже своєї головної проблеми – не усвідомить себе Нацією - доти жодна його проблема не буде вирішена на його користь.
УНА-УНСО.
 

Аватар користувача
MIS200309
Member
Member
 
Повідомлень: 9
З нами з:
12 липня 2009 00:34
Звідки: Харків

Повідомлення MIS200309 » 12 липня 2009 01:25

У Львові видана поштівка \"350 років перемоги над москалями\", яка присвячена перемозі українського війська під проводом гетьмана Виговського над російськими військами під Конотопом у 1659 році. [url]http://mazepa.in.ua/gallery/view.php?cat=73].[/url]
MIS200309
 

Поперед.Далі

Повернутись до Козаччина (XVI-XVII ст.)

Хто зараз онлайн

Зараз переглядають цей форум: Немає зареєстрованих користувачів і 4 гостей