Гуцульська бартка

Модератори: Global Moderators, News

Аватар користувача
кювернат Ювяшжт
Member
Member
 
Повідомлень: 6096
З нами з:
18 червня 2006 18:52
Звідки: Київ

Re:

Повідомлення кювернат Ювяшжт » 06 лютого 2008 17:35

Вірно те, що шукати витоки зброї простого люду в міфічних норвезько-тевтонських зразках озброєння важкого воїна не слід. Та й не бойова це зброя - бартки, радше універсальний інструмент: сокира для госп. потреб і самозахисту :x плюс палиця для зручного ходіння по горах. Її витоки визначає не походження від якоїсь зброї, а функціональні потреби мешканців гір - яскравим прикладо цьому є згадані \"цюпаги\" у польських гуралів, що живуть в тих само умовах, що й наші гуцули.
 

Аватар користувача
Lyho
Member
Member
 
Повідомлень: 2165
З нами з:
11 березня 2006 23:09
Звідки: Kyiv, Ukraine

Повідомлення Lyho » 06 лютого 2008 17:58

сокира для госп. потреб і самозахисту Mad плюс палиця для зручного ходіння по горах


Ото ж бо і воно. +1
Нужда закон міняє. (с) Іван Сірко
 

Аватар користувача
PASSER
Member
Member
 
Повідомлень: 599
З нами з:
12 квітня 2008 09:15
Звідки: Київ

Повідомлення PASSER » 12 квітня 2008 16:44

Бартка, вона ж балта - типова для Карпат зброя/інструмент, межа досить умовна. Від гуцулів чув переважно назву \"топір\". Разом із уже згаданою цюпагою - чотири назви однієї сокири. У германців є дуже подібне до \"балта\" слово, теж означає сокиру. Можливо, запозичення, але точно не від тевтонців, а значно раніше. Наприклад, від готів, під час їх міграцій з причорномор'я - якраз через Карпати. Також відомо, що 2000 років до Р.Х. існувала єдність племен, відома як слов'яно-германська, а 1200-1500 років до Р.Х. - роки розпаду слов'яно-балтійської єдності племен. Так що запозичення може виявитись паралельним збереженням. Так само, як наприклад, слов'янське слово \"град\", \"город\" збереглось у російській мові, в українській стало анахронізмом (в значенні міста), крім....... тих же гуцулів, у яких є поняття \"гражда\" на означення садиби, а значення має аналогічне граду/городу - огороджене житло/поселення. Звідси й \"огорожа\" - те, чим огороджують. От і скажіть - росіяни запозичили в гуцулів чи навпаки??? :wink:
Щодо характерних ознак бартки - не має клинчика, топорище звужується донизу \"на конус\" і отвір під топорище такої ж форми. Відповідно, збити топір із топорища можна лише донизу, а кожен замах барткою лише щільніше \"клинить\" топорище.
Крім того, існує сокирка такої ж форми, але з коротким топорищем - відома як \"ВАЛАШКА\". Була характерна для Закарпаття і часто мала суто декоративний характер чи свідчила про статус власника, оскільки щедро прикрашалась різьбленням/металами/камінням. На жаль, ніхто із моїх знайомих-закарпатців, не зміг не те, що додати, а й взагалі згадати, що ж воно за сокирка така, відомості виключно літературні - В.Н. Попенко \"Холодное оружие\"
Ў белай пене праносяцца коні, -
Рвуцца, мкнуцца і цяжка хрыпяць...
Старадаўняй Літоўскай Пагоні
Не разбіць, не спыніць, не стрымаць.
 

Аватар користувача
PASSER
Member
Member
 
Повідомлень: 599
З нами з:
12 квітня 2008 09:15
Звідки: Київ

Повідомлення PASSER » 12 квітня 2008 17:09

А у гусара у руках не топір, а келеп, тобто бойовий молоток. Хоча, часто чув, як келеп називали чеканом і навпаки, але це те саме, що назвати сокиру молотком - схожа свиня на коня, тільки шерсть не така :P
Зі свого далекого минулого, зокрема із шкільного підручника по історії України пам'ятаю малюнок, де зображались ужиткові речі гуцулів - бартка, келеф і палиця - однаково орнаментовані. Так під келеФом якраз був зображений келеП. Не раз доводилось жалкувати, що не поцупив тихенько того підручника :oops: , воно, звичайно, так не гарно робити, але ніде більше такої картинки не бачив, а сучасні гуцули на запитання \"де тут у вас бартки продаються?\" робили великі очі і пропонували купити звичайну сокиру і зтесати з неї верх полотна під прямим кутом до топорища - форма, мовляв, буде та ж, а чого тобі ще треба? 8-) Про келеФ я вже і не кажу :cry:
До речі, цікава аналогія із \"цюпагою\" - не раз чув на Вінниччині, як бабуся/дідусь, опираючись на паличку, говорили, що \"на ціпок підпираюсь\" або \"ціпком підпершись\". Саме, так, як у Карпатах на цюпагу/топір. Крім того, \"ціп\" на тій же Вінниччині, як і загалом в Україні - давнє знаряддя для молотьби. Тобто, ціп - це те, чим молотять/б'ють і чим підпираються. Цюпага - теж саме, але іншої форми. %)
Ў белай пене праносяцца коні, -
Рвуцца, мкнуцца і цяжка хрыпяць...
Старадаўняй Літоўскай Пагоні
Не разбіць, не спыніць, не стрымаць.
 

Аватар користувача
кювернат Ювяшжт
Member
Member
 
Повідомлень: 6096
З нами з:
18 червня 2006 18:52
Звідки: Київ

Re:

Повідомлення кювернат Ювяшжт » 12 квітня 2008 21:09

PASSER написав:Можливо, запозичення, але точно не від тевтонців, а значно раніше. Наприклад, від готів, під час їх міграцій з причорномор'я - якраз через Карпати. Також відомо, що 2000 років до Р.Х. існувала єдність племен, відома як слов'яно-германська, а 1200-1500 років до Р.Х. - роки розпаду слов'яно-балтійської єдності племен.


Про бартки помовчу, бо мабуть своє слово сказав. Тому маю більш "глобальні" зауваження.
1. Готи мігрували з Причорномор'я не через Карпати, а через Дунай на південь. У Карпатах вони були раніше за Причорномор'я.
2. У згаданому Вами періоді зброя-інструменти дууууууже відрізнялися від теперішніх. Вашими ж словами, "схожа свиня на коня, тільки шерсть не така". :wink: Тут ні про які запозичення чи спільні слова у такій вузькопрофільній термінології, як зброя-знаряддя, мови не може бути.
3. Про слов'яно-германсько-балтійську єдність.... Ну, Ви в курсі :)
 

Аватар користувача
PASSER
Member
Member
 
Повідомлень: 599
З нами з:
12 квітня 2008 09:15
Звідки: Київ

Повідомлення PASSER » 12 квітня 2008 22:06

Я й не говорив, що балта у германців була такою, як ми її уявляєм. Я мав на увазі СЛОВО, яке означало сокиру.
Відносно шляхів міграції - нічого не маю проти. Так само, як і проти запозичення іншомовних слів - це процес абсолютно природний. Щодо єдності племен - за що купив, за те й продаю. Зокрема, про слов'яно-балтійську - інформація із підручника по старослов'янській мові, про германо-слов'янську відразу не згадаю, але десь у шафі точно є.
Маленьке зауваження - перед фаховими істориками відразу вибачаюсь, ніяковію і огризаюсь окремими репліками. Я історію люблю і поважаю, але спеціальність у мене інша. Власне, тому я не на історичному форумі, а на ВОЄННО-історичному. :ukr:
І коли келеп називають сокирою, а мамелюком пробують наносити колючі удари - щось глибоко у душі перевертається :evil:
 

дядя Вася
Member
Member
 
Повідомлень: 16
З нами з:
04 грудня 2008 18:19

Повідомлення дядя Вася » 04 грудня 2008 18:34

бартка, балта, валашка, топірець, топір, сокирка, обушок, келеп, келеф, чекан, клевець - назви спорідненого виду зброї, в одному випадку невелика сокира, в іншому пробійник, на приблизно метровому держаку або топорищі. завтра скину невеличку підбірку з \"нету\".
 

дядя Вася
Member
Member
 
Повідомлень: 16
З нами з:
04 грудня 2008 18:19

Повідомлення дядя Вася » 08 грудня 2008 13:27

Звідки ж назва \"бартка\" - може від гуцулів, може місцевий діалективізм давніх часів (германське, або й кельтське коріння, залишок великого переселення народів). Напевно все ж таки це здобуток цивилізації горян Карпатського краю у боротьбі за виживання з природою та супроти завойовників.


Польські гуралі саме з такими цюпагами, схожими на бартки гуцулів, із давніх давен у горах.

Опришкам були відомі кілька видів бойових топірців - барток, а також чекани та келепи. Келеп це дуже давня зброя, відома ще в глибоку старовину.
Цікаво, що в більшості випадків у гуцулів, бойків та лемків назви, наприклад, \"топірець\" і \"келеп\" взаємозамінні - тобто жителі Карпат не проводять різниці між цими настільки різними видами зброї як бойовий топірець і молоток - чекан, чи келеп.
Бартку опришки часто досить вправно також вживали не тільки як ударну зброю, але і як метальну.
Мій колега, Ціхонь Сергій, у якого вся родина була вивезена із рідних гір Лемківщини підчас операції \"Вісла\", подарував мені 6 років тому сокирку-бартку свого діда. Вона рідкісної форми - таких барток я ніде не бачив. Я її відновив, але на жаль форма обушка не збереглась. Бартка зручно лягає у руку і на неї добре опиратись при ходінні по схилах. Ця бартка завжди зі мною у всіх моїх походах по горах синіх чарівних Карпат. Мене зацікавило походження бартки і я знайшов інформацію на сайтах про цей цікавий атрибут життя гуцулів




\"Є у мене топiр, топiрець, кованая бляшка. Не боюся я нiкого - нi нiмця, нi ляшка!\"

У гуцулів замість ціпка вживають топірець, у якого на верхньому кінці насаджена невелика, найчастіше мідна сокирка, прикрашена різьбленням. Тепер мідні сокирки заміняють часто на дерев'яні з різними інкрустаціями. У високогірних районах Карпат, у гуцулів та лемків, танці зі зброєю (бартка, ціпок, кийок, жердина) займали важливе місце в ініціації чоловічих і статево-вікових груп.

Бартки виникли водночас із заселенням карпатських схилів. Річ у тому, що життя людей в лісистих горах має свою специфіку. По-перше, ходити гірськими схилами без бартки - ціпка досить-таки не зручно. Однак і звичайна тростина мало чим допоможе у густих хащах. Потрібен був інструмент, який поєднував би ціпок з сокирою. По-друге, в гірських лісових нетрях на людей чатувала небезпека зустрічі з хижаками, а то й розбійниками. Тож для захисту треба було мати зброю. Усі ці властивості поєднав у собі бойовий гуцульський топірець - бартка, яка виготовлялась із криці (сталі) і мала топорище довжиною 50-70 см. Була зручною, як для захисту від ворогів та звіра і нею можна було влучати в нападника з відстані (щось на зразок індіанського томагавка). У всіх народів - гуцулів, бойків, лемків, польських гуралів, що живуть у Карпатах, одним з головних видів зброї в бійці був \"топірець\" (або \"валашка\") - ціпок з металевою рукояткою у формі сокирки (\"топірець\") або молотка (\"келеф, келеп\"). Варто звернути увагу на довжину рукояті келепа біля метра - фактично, це довжина ціпка, що є зручною для для опори при ходінні. В 16-17 ст. гуцули могли взяти за звичай носіння бартки як приклад панівного классу з їх келепами та чеканами, з якими ті ходили як з ціпком. Це підтверджують і інші численні назви цього атрибута в Карпатському регіоні - \"топірець\", \"валашка\", \"бартка\", \"балта\", \"бренкач\", \"келеф\" (або \"келеп\"), \"чекан\".Можливо, саме в цьому і захована причина переносу функцій ціпка, жердини на цю зброю з довгою рукояттю - бартки цілком перейняли усі функції келепа та ціпка, у тому числі і ритуальні. Тепер й не бойова це зброя - бартки, радше універсальний інструмент: сокира для господарських потреб і самозахисту плюс палиця чи ціпок для зручного ходіння по горах. Її витоки визначають походження не тільки від деяких видів ручної зброї, а й через функціональні потреби мешканців гір при перебуванні на крутих схилах - яскравим прикладом цьому є цюпаги у польських гуралів, що живуть в тих умовах, що й наші гуцули. Всі русичі-українці, від Карпатських гір до дикого степу, завжди мали при собі сокири. Про це можна дізнатися з судових книг часів Литовського Князівства, коли пограбовані, де б вони не були під час пограбування (на полі, на дорозі, вдома) жаліються на те, що в них відібрали сокири (!). Сокира, топірець - бартка та ніж були головним універсальним інструментом простого люду тих часів. Особливо на лісовій гірській гуцульщині. Таку бартку можна було використовувати і як ключку-ціпок.\"Топірець (або \"келеф\") був неодмінним супутником гуцула, куди б він не направлявся: у містечко, на торг, у сусіднє село, у сільське правління, на схід, у корчму або на танці. Але в більшій мірі топірець слугував ознакою одруженого чоловіка, хазяїна (\"газди\"), свідченням і доказом його достоїнства і честі...\". Держаки бартки прикрашали різьбою, сталеві леза відливали з візерунками. Як тільки хлопець \"легінь\" дорослішав і ставав повноправним членом \"парубоцької громади\", то він одержував право з'являтися на святах із топірцем як необхідним доповненням святкового костюма. Під час посв'яти юнака в \"легіня\" ( парубка) він повинен був метнути бартку, щоб зрубати гілку дерева. Гуцульські топірці часто в якості зброї використовувались під час бійок у корчмах, де збиралася молодь на гулянку, тому хлопців зобов'язували носити тільки дерев'яні топірці, аби уникнути нещасних випадків.


Прикладна функція бартки пов'язана із танцями - під час їхнього виконання викрикують рифмовані вигуки - \"триндички\", на Україні, або \"стритетури\" у Молдавії і Румунії. Танці ж із бартками стали й одним з методів фізичної підготовки українських \"січових стрільців\" - військових формувань Австро-Угорської імперії початку XX ст., рекрутованих з жителів Західної України. Наприклад, \"Січовий пісняр\", виданий у м. Коломия в 1912 р., відобразив ряд таких вправ, запозичених здебільшого з народних карпатських танців. І донині українські танці \"Гайдук\" і \"Опришки\" виповнюються тільки з таким неодмінним атрибутом, як дерев'яний топірець. Цей топірець - бартка проникнула з України й у танці сусідніх народів - \"розбійницькі\" танці поляків і \"войницькі\" (\"гайдуцькі\") танці молдаван.


Напевно гуцульські бартки мали еволюцію саме від легкого бойового топірця - келепа, чекана, клевця як різновидів бойових сталевих молотків, насаджених на дрючок, що мали з однієї сторони тупий обушок, а з іншого боку обуха - гострий видовжений носок. Більш за все вони є модифікацією до гірських умов улюбленої зброї запорізьких козаків.


Лезо бартки в першу чергу надається до задання власне пробивних, а не рубаних травм та й схоже найбільш на традиційний келеп. Особливо цікаві назви \"келеф\" і \"чекан\", відомі були також і запорізьким козакам, які були запозичені ними в татар. Про те, як були поширені келепи, свідчать слова пісень: \"а козак козачий звичай має, келепом по ребрах торкає\".

Чекан і клевець були зброєю, що поєднує високу пробивну здатність з гарною досяжністю і невеликою вагою. У клевця широке лезо топірця замінялося вузьким відігнутим униз лезом, — клевець можна скоріше назвати бойовою киркою. Такий топірець при вазі всього 1—1,5 кг і довжині 60—80 см, пробивав будь-яку збрую і щити, тому що удар зосереджувався на дуже малій площі. Однак, клевець також мало підходив для відбивання ударів, і, природньо, неминуче намертво застрявав в усьому, що пробивав. Часто клевець і чекан поєднувалися на одному топорищі — так клевець зрівноважувався чеканом і навпаки, унаслідок чого загальна маса зростала незначно. Іноді комбінація клевця і чекана забезпечувалася ще і вістрям спрямованим вперед і зрівноважувалася для метання. Клевець і чекан були зброєю переважно кінних бійців. Особливу популярність вони мали в Європі в XV-XVII століттях, коли збруя удосконалилися настільки, що пробивна здатність мечів стала недостатньою.
Чекан, або келеп - різновид бойового кавалерійського топірця із вузьким недовгим лезом. Чекан насаджувався на коротку рукоять і звичайно возився на передньої луці сідла або на поясі та веде своє походження від бойової піхотної сокири на довгій рукояті, що була зброєю городян з XIV ст. у їхній боротьбі з кінними лицарями. Лицарство довго зневажало зброєю городян, але військова необхідність змусила їх також прийняти такі бойові сокири. Із середини XV ст. кінні вершники стали використовувати цю зброю, але клинок лицарських чеканів насаджувався на коротке ратище. Форма деяких чеканів нагадувала довгий дзьоб птаха, і тому таку разновидність бойового топірця прозвали клевцем, оскільки клевець мав більш гостру бойову частину. Особливістю чекана була бойова площадка, що розташовувалася на зворотній лезу стороні. У Європі XV ст. заззвичай на такі площадки додатково ставили чотиригранні шипи, різноманітн фігурки і навіть монограми.

Клевець - ударна зброя на короткому ратищі, гранована і вузька бойова частина якого нагадувала дзьоб птаха із молоткоподібним обушком. Застосовувався в X – XVII ст. для враження воїнів супротивника, що мали захисне озброєння. Своє походження клевець веде від бойового молота, самої розповсюдженої зброї древніх германців, кельтів та й слов'ян. З удосконаленням доспіхів наконечник молота набув більш гостру форму. І його назвали соколиним дзьобом. Цей вид зброї мав довге ратище і застосовувався з XIV ст. тільки в піхоті. Лицарство, що довго нехтувало піхотинців, було змушено в середині XV ст. прийняти на озброєння клевець, але на короткому ратищі як кавалерійський молоток.
Поступово бойова частина клевця усе більше набувала форми пташиного дзьоба, за що цю зброю в Європі прозвали «дзьоб папуги» або просто «папуга», а в Росії «клевец». Особливістю клевця була наявністьокрім дзьоба зі зворотної сторониобушка невеликої площадки у виді молотка або чотиригранного шипа, що робило клевець ще більш небезпечнішою зброєю. У XVI ст. клевець поступово стає знаком відзнаки воєначальників Німеччини й Італії, втрачаючи бойове застосування. А за появи кавалерійських пістолетів клевець взагалі втратив своє призначення як зброї та вийшов із уживання у кінці XVII ст. Загальна довжина — 65—75 см, довжина бойової частини з молотком — 20—40 см.

У гусара у руках не топірець, а келеп, тобто бойовий молоток - чекан

З-поміж інших видів холодної зброї виняток практичні козаки зробили лише для келепа, який належав до улюблених об'єктів козацької симпатії: говорили, що козак ляшка здоганяє, келепом межи плечі наганяє.
У козацькому війську під Берестечком у вигляді холодної зброї були чекани, келепи та бойові топірці. Розкопками під Берестечком було знайдено 13 екземплярів чеканів. Бойовий топірець був зроблений на зразок робочих сокир, мав провух, уміщений в обухові та держак. Лезо широке, похилене вниз, знизу півколисто вирізане. Топірці мали більші розміри. Як у козацькому, так і у польському війську широко вживалися келепи — зброя на довгому держаку, що мала з одного кінця видовжений загнутий до низу дзьобом гострий клевець, з другого — короткий обушок-молоток. Келепи призначились в основному для пробивання панцирів.

(Подих минувшини)
Енциклопедія козацтва
 

дядя Вася
Member
Member
 
Повідомлень: 16
З нами з:
04 грудня 2008 18:19

Повідомлення дядя Вася » 08 грудня 2008 13:44

Про збройні виступи карпатських верховинців маємо вісті від кінця XV в. Вже т. зв. повстання Мухи 1490 р. мало напівопришківський характер. Пізніше верховинців стрічаємо у молдавських ’війнах XVI в., вони заганяються аж поза Дністер. Також Хмельниччина зрушила сильно ці околиці, й багато покутян пішло разом із козаками. Але центри політичного життя були задалеко, щоб це свободолюбне населення утримати в якійсь дисципліні, й збройні рухи прийняли характер звичайного розбишацтва. Опришки стали пострахом цілого Підкарпаття, грабували містечка й села, панські двори, обійстя заможних селян, попівства, а не минали не раз і зовсім бідолашних хатин, де можна було чим-небудь поживитися. В 1660-х роках відомим став ватажок Дрозденко, що також «козакував» над Дністром, близько 1680 р. — розбійник Нестер, з початком XVIII в. — Іван Пискливий, але всіх перейшов славою Олекса Довбуш, якого ім’я на Гуцульщині стало легендарним. Опришки організовувалися у невеликі ватаги, найбільше 30 — 40 люду. Довбуш в останні свої роки мав ледве 12 товаришів. Ватага збиралася весною у верховині; сходилися легені по два — три з різних сторін. Ватажок добирав собі найкращих хлопців: «котрого собі вподобав, того взяв, а котрий не вподобався йому, тих легенів вибраковував і проганяв від купи». Вибрані присягали ватажкові на рушниці чи пістолі, що його не покинуть. Одному з нових опришків Довбуш наказував, щоб нікому не згадував, що з ним був: «Бо як скажеш, що ти з нами ходив і нас зрадиш, то хоч би ти був і у третій землі, то я таки тебе дістану й розсічу». Так пострахом він тримав своїх людей. Опришки одягалися просто, по-народному. Сам Довбуш ходив у сорочці, затовщеній в олію і вимоченій у смолі, у звичайнім сіряку та гуглі — плащі з грубого сукна з каптуром. Зате багато було у них всякої зброї: топірці, бартки, обухи, рогатини, пістолети, ладівниці, порохівниці. У часі небезпеки опришки переховувалися на верховині, по кошарах і печерах. Харчі, горілку й тютюн поставляли їм люди з домів. Але не раз вони сходили до близьких сіл до свояків і знайомих підхарчуватися краще і дізнатися новин. Тоді по хатах і корчмах ішли гучні забави з танками і співами при голосі скрипок і флояри. Опришки мали усюди своїх довірених людей, що їх повідомляли, куди можна йти на розбій, та переховували здобич. Довбуш із пограбованих дворів та містечок вивозив не раз цілі міхи срібла. Від грабежу опришків можна було врятуватися, коли хто ввічливо зустрічав диких гостей, виходив до них з горілкою та заставляв їм стіл закусками й напоями. Так порадив собі дідич Голоскова на Покутті — Карпинський, батько відомого потім польського поета, коли на його двір наскочив Довбуш; ватажок прийняв гостину, не зробив нікому кривди, обдарував службу й пішов далі. Опришки єднали собі народ тим, що бідних обдаровували награбованим у багатіїв. Але вони були без милосердя для тих, хто їм як-небудь переходив дорогу. У XVIII в. проти опришків було організовано гірську міліцію, т. зв. смоляків, що мали стежити за розбишаками й переслідувати їх. Опришка, якому доказано участь у розбоях, чекала смерть від руки ката. За давнім звичаєм тіло покараного рубали на частини і розвішували по шляхах — на пострах іншим опришкам. ( Іван Крип'якевич. Побут. Історія ..).
А Ви помітили, що про опришків нам розказують якось так перелякано і пошепки. А ще кажуть, що вони бандити. Де ж у світі хоч один окупант чи паразит не називав повстанців бандитами та не трактував себе визволителем і цивілізатором? Ото ж бо й воно! Найбільше дісталося від опришків орендаторам, економам, управителям, корчмарям, лихварям, – суцільний тобі антисемітизм. Та і вірмени заслужили своє. Це і є та причина, чому про опришківство в Україні так легонько - ніби щось там десь було, а може і не було. Російський публіцист В.Кєльсієв, у 60-х роках 19 століття подорожуючи по Галичині, зробив собі висновок, що опришківство ніби й існувало, але з’явилося просто так - \"від бездіяльності і нудьгування гуцулів\". Це ж треба до такого додуматися і безсоромно сказати вголос. Москаль – він і в Африці москаль. Але головною причиною замовчування опришківства є те, що УПА є природнім продовженням справи опришків. Прадіди-опришки своїми генами передали Дух Воїна онукам-бандерівцям. І діди, і онуки робили чоловічу роботу - боронили свій Край, свою хатину, свою родину від окупанта і паразита. Ходили тими ж таємними плаями, тими ж лісами та хащами, ховалися у тих самих предвічних печерах, били ворога з тих самих засідок, як грім з ясного неба, і так само були катовані та карані на горло. І німці, і поляки, і австріяки, і москалі залякували непокірну Галичину нелюдськими муками повстанців, показовими стратами та екзекуціями, але партизанка жила і не давала спокою окупанту. Абсолютна більшість повстанців гинула в молодому віці, не клякнувши перед окупантом і віддаючи своє життя за те найдорожче, що дарував Господь, – за Свободу.
Перша письмова згадка про мобільні загони опришків датується 1498 роком. А скільки вони існували до цієї згадки? Останнім опришком Карпат був Микола Шугай, його стратили у 1921-му році. Всього через 21 рік народилась УПА - як Фенікс з попелу опришків. УПА – це всього лиш продовження постійно діючої партизанки Західної України. Новий окупант – нова повстанська формація. Назвіть мені ще один повстанський рух у світі, котрий би безперервно діяв зо п'ять століть? Будь-яка партизанка неможлива без потужної підтримки місцевого населення. Народ чітко відчував різницю між повстанцями і бандитами. Про опришків, як і про УПА, в народі складено багато пісень, легенд, переказів. Про бандитів пісні не складають. Вся опришківська розвідка, як і розвідка УПА, базувалася на інформації отриманій від населення. Глибока конспірація, гірська місцевість, тактика блискавичних ударів гарантували нашій партизанці усіх часів успіх, а зайдам - жах. Гори слабаків не люблять. Неможливо жити в горах і не бути бійцем. Це зараз горівцуня гуцула притисла і за гаргачку тримає, а колись було не так:
\"На високій полонині зародили рижки,
Закохав я в собі силу та й пішов в опришки\".
Опришкам треба було протистояти військовим частинам і каральним загонам, смолякам і гірським стрільцям, тобто професіоналам (!!!), тому говорити, що збідованих і голодних кріпаків приймали в опришківські компанії – брехня. В опришках були кращі. В опришках були вишколені бійці. На опришківських бойових вишколах молодь вчили володіти списом, герлигою, стрільбою з лука, куші (арбалета), пізніше з'явилася вогнепальна зброя, котра у опришків була не дуже в пошані, бо стріла летить тихо. Про бій голіруч і казати не треба. Символом опришків була бартка, якою вони філігранно володіли і на якій вони присягали, вступаючи в загін. В опришки брали після серйозних випробувань, як фізичних, так і психічних. В опришки гниляків і лайдаків не брали. По селах доходило до того, що парубок не міг оженитися, якщо не був в опришках, або хоча б на вишколі. Дівчата таких не визнавали - як не був у опришках, то значить хворий.


А якою була фізична підготовка?! Це ж не просто пробігти горами який десяток кілометрів з амуніцією і зброєю, напасти на ворога, перемогти і бігом до схову. Та ще й здобич за плечима. Ось тут загадка. В народних переказах оповідається, як після кросу перед боєм опришки лягали на землю, 33 рази читали \"Отче Наш\", набиралися від Землі Сили і повністю відновлювалися. Подібних загадок багато і в козацтві. Є легенда про те, як опришки насипали корчмарю у чоботи горячого вугілля і заставили його танцювати. Не так все було. Спробуйте насипати в чоботи каміння і їх взути. Не вийде, чобіт на ногу не налізе. Співставляючи шматочки легенд і спогадів, дослідники змалювали іншу картину: опришки на жаринах від згасаючої ватри босі танцювали аркан і запросили до себе в коло босого корчмаря. Він попікся, а вони ні - мольфарили, хлопці, мольфарили! А воно й не дивина, бо у багатьох народів є цей феномен, ходити по розпеченому вуглю. Нам оповідають про малочисельні групи опришків, а в 1621 р. опришки здобули фортецю Пнів. Під час визвольноїої війни 1648-1654 рр. опришки штурмували і заволоділи королівськими замками у Новотанці та Сяноці. 1744 р. захопили Богородчанську фортецю. Опришки брали участь у гайдамацьких повстаннях 18 ст. на Великій Україні – лозунг „Схід і Захід разом” аж ніяк не новий. У 1653 р. в Молдові при війську Тимоша Хмельницького були 2000 опришків під орудою Харачка. А нам розказують тільки про невеличкий загін Довбуша.
Собко Тарас. Івано-Франківськ
 

дядя Вася
Member
Member
 
Повідомлень: 16
З нами з:
04 грудня 2008 18:19

Повідомлення дядя Вася » 08 грудня 2008 13:46

фото та малюнки не чогось не копіюються, скину піхніше
 

Аватар користувача
CAM
Member
Member
 
Повідомлень: 1530
З нами з:
20 травня 2007 20:57
Звідки: Самбір-Чикаго

Повідомлення CAM » 08 грудня 2008 21:00

Файні тексти...дякую.
„На диявола – хрест, на неприятеля – шабля”.
 

Аватар користувача
Chill
Member
Member
 
Повідомлень: 1614
З нами з:
17 травня 2007 16:36
Звідки: матір міст руських

Повідомлення Chill » 09 грудня 2008 10:04

Прадіди-опришки своїми генами передали Дух Воїна онукам-бандерівцям.

Воістіну і ісконно!... Шо це за цирк, шароварщина і кон'юктурність? Я мовжу вже про просту і зрозумілу політично-соціяльну неподібність явищ.
Дядько Орест.

Стяг наш - Сонце красне й вічне небо ясне,
Меч наш - Предків Віра, з неї наша сила!

(с) Огнеколо "Летів сокіл"
 

Аватар користувача
CAM
Member
Member
 
Повідомлень: 1530
З нами з:
20 травня 2007 20:57
Звідки: Самбір-Чикаго

Повідомлення CAM » 09 грудня 2008 18:43

От блін доколупатись ви вмієте... якщо по суті тексту - щодо топірців нема щось зауважити.
„На диявола – хрест, на неприятеля – шабля”.
 

дядя Вася
Member
Member
 
Повідомлень: 16
З нами з:
04 грудня 2008 18:19

Повідомлення дядя Вася » 09 грудня 2008 21:09

всім доброго вечора,
це була просто підбірка з \"нету\", тому пробачне за \"шароварщину\" в тексті.
з того, що читав, бачив та маю, можу сказати, що топірець (як загальна назва) має кілька різновидів, ну хоча б, карпатська бартка трохи інша, як подільський обушок (не путати з чеканом чи келепом),
перша зберегляся до нині у вигляді майже сувенірної латунної сокирки, що має різблення, прикраси тощо, чи зовсім деревяної - це вже просто сувенір, раніше це була залізна сокирка, яку використовували, як зброю, ціпок, інструмент і одночасно це був симвом мужності, точніше \"маскуліності\" чи дорослості, оскільки носити бартку міг лише посвячений повнолітній легінь,
а обушок був у вжитку тільки, як зброя і рідше інструмент (для облаштування табору наприклад), тому зараз існує лише у музеях та, як реконструкція, у Подільських опришків або левенців(див. Kupa.com),
якщо подивитися в історичній перспективі, то бойові сокири, один з основних видів зброї русів, потім використовувалися козаками, опришками, левенцями, гайдамаками, тільки в пізніший історичний період зразки \"тяжкого\" озброєння вже не зустрічаються, у використанні залишилася лише доволі легка сокирка (топірець, бартка, валашка чи обушок).

зараз не можу викласти частину малюнків та фото до тексту що викладав раніше, є декілька цікавих речей. як тільки зявиться можливість покажу.
 

Аватар користувача
Adam
Global Moderator
Global Moderator
 
Повідомлень: 29341
З нами з:
22 лютого 2006 21:35
Звідки: Київ, Україна

Повідомлення Adam » 09 грудня 2008 21:11

Танці ж із бартками стали й одним з методів фізичної підготовки українських \"січових стрільців\" - військових формувань Австро-Угорської імперії початку XX ст., рекрутованих з жителів Західної України.

Пісець!.. %) \"Чув дзвін, але не знає, де він!\" (с)
Зображення

"Краще жити у цирку, ніж у концтаборі!"
"Поєднаємо патріотизм зі здоровим глуздом!"
 

Поперед.Далі

Повернутись до Холодна зброя

Хто зараз онлайн

Зараз переглядають цей форум: Немає зареєстрованих користувачів і 2 гостей

cron