Бахмутський кінний козачий полк

Модератор: Global Moderators

Краєзнавець
Member
Member
 
Повідомлень: 2
З нами з:
21 листопада 2009 21:37

Бахмутський кінний козачий полк

Повідомлення Краєзнавець » 21 листопада 2009 21:56

Шановні добродії! Виникла проблема. Засновнимком першого офіційного поселення на території сучасного міста Краматорська на Донеччині був хорунжий Бахмутського кінного козачого полку Степан Таранов. Чи відомо, який вигляд мала форма старшини (зокрема, хорунжого) цього полку? Прошу допомогти.
 

Аватар користувача
AppS
Member
Member
 
Повідомлень: 3954
З нами з:
21 грудня 2008 23:24
Звідки: Київ

Re: Бахмутський кінний козачий полк

Повідомлення AppS » 22 листопада 2009 00:46

Краєзнавець

БАХМУТСЬКИЙ КОЗАЦЬКИЙ ПОЛК - військово-територіальна одиниця, підконтрольна російському уряду, розквартирована у містах Бахмут, Тор, Маяки та їх околицях у період з 1701 по 1764 рр. У документах цього часу відомий також як Бахмутський гарнізоний батальон, або ж "Бахмутська козача кампанія". Початок організаційній структурі цього полку поклали події 1701 р., коли на козаків слобідських козаків Бахмутської провінції було покладено охорону соляних копалень. З 1721 р. Б.к.п. підлягав безпосередньо Військовій колегії. В той же час тривало переселення козаків з Слобожанщини до околиць Бахмута: в 1732 р. тут вже нараховувалося 453 козака з родинами. Не всі з них переселялися з дозволу уряду. Протягом 1730-40-х років російська влада всіляко перешкоджала подібним міграціям, намагаючися утримати українське населення в межах слобідських полків, де воно знаходилося у полі зору адміністрації та виконувало державні повинності. Однак російсько-турецька війна 1735-1739 рр. продемонструвала слабку обороноспроможність провінції, яка сильно постраждала внаслідок татарської навали 1736 р. А тому у 1745 р. до Бахмута та Тора урядом було переселено 712 козаків (388 донських та 324 слобідських). Головною функцією Б.к.п. була охорона соляних заводів. Це відбилося і у гербі полку - на щиті французької форми (червоне поле) зображено дві золоті гармати, на верхній з яких сидів білий птах; під гарматами розміщувалися зелена земля з пагорбком, під яким стояв дерев'яний соляний магазин. У 1764 р. з бахмутських козаків було сформовано Луганський пікінерський полк.

Література: Кабузан В.М. Заселение Новороссии (Екатеринославской и Херсонской губернии) в XVIII - первой половине ХІХ века (1719-1858 гг.). - М., 1976; Казачьи войска: Хроники гвардейских казачьих частей. - М., 1992.


я не впевнений, але є підозра, що в них не було ніякої уніформи і старшина виглядала десь як на малюнках Калиновського. - така собі суміш слобідсько-донского. http://litopys.org.ua/rigel/rig34.htm
просто уніформа у козаків(не беремо придворні полки) - це вже ніби під кінець століття, а тут, якщо я зрозумів мова про 1756 рік.

може хтось знає більше.
ТЕРЕН - гіллястий кущ (1—4 м заввишки) або невелике деревце з широкояйцеподібною кроною, темно-сірою корою і численними колючками. Росте на узліссях, по чагарниках, балках, долинах річок. Морозостійка, світлолюбна рослина.
 

Краєзнавець
Member
Member
 
Повідомлень: 2
З нами з:
21 листопада 2009 21:37

Re: Бахмутський кінний козачий полк

Повідомлення Краєзнавець » 24 листопада 2009 21:18

Щиро вдячний Вам за відповідь, шановний пане AppS!
 

Віра Шелест
Member
Member
 
Повідомлень: 37
З нами з:
27 лютого 2009 09:28
Звідки: м. Краматорськ Донецька область

Re: Бахмутський кінний козачий полк

Повідомлення Віра Шелест » 06 травня 2010 15:02

Пане AppS, нещодавно на засіданні нашого міського краєзнавчого клубу (Краматорськ, Донецька область) був присутній історик зі Слов'янського краєзнавчого музею (сусіднє місто), так от він розповідав про відносно недавні розкопки споруд на території Торської фортеці (сучасний Слов'янськ). Свою доповідь він ілюстрував фотокартками та замальовками великих знахідок і деякими невеликими артефактами. У тому числі це були монети, хрестики, кулі, форми для їхнього виготовлення і гудзики. За його словами, вказані гудзики - типові для одягу рядових козаків і всі вони відлиті за одним взірцем. Відповідно, як на мене, це може вказувати на те, що козаки вдягалися у однострій.
З.І. А взагалі, там надзвичайно цікаві знахідки, особливо - побутового характеру (набір гральних костей, багато посуду, кахлі тощо). Найближчим часом буду з цим паном зустрічатися і, віповідно, викладу світлини того, що дозволять сфотографувати.
 

Аватар користувача
AppS
Member
Member
 
Повідомлень: 3954
З нами з:
21 грудня 2008 23:24
Звідки: Київ

Re: Бахмутський кінний козачий полк

Повідомлення AppS » 06 травня 2010 15:28

Віра Шелест
зараз я думаю, що помилився по Бахмутському полку, по формі.
Адже до перетворення його на гусарські-пікенерські - це по суті було відгалуження з розширенням ізюмського слобідського. А у слобідських таки була уніформа на той час.

ще тут цікаво, але джерело не відоме
тут

зверніть увагу, 1777рік
"Михайло Кутузов, полковник і командир Луганського пікінерного полку у його полковничій формі"
Зображення

часто форма полку наступника казацьких полків повторювала його кольори(якшо були).

А так треба листати різних вісковатих. та гуглити.

============
а матеріали конференції десь публікуються?
ТЕРЕН - гіллястий кущ (1—4 м заввишки) або невелике деревце з широкояйцеподібною кроною, темно-сірою корою і численними колючками. Росте на узліссях, по чагарниках, балках, долинах річок. Морозостійка, світлолюбна рослина.
 

Аватар користувача
AppS
Member
Member
 
Повідомлень: 3954
З нами з:
21 грудня 2008 23:24
Звідки: Київ

Re: Бахмутський кінний козачий полк

Повідомлення AppS » 03 червня 2016 23:29

"У документах 1765 року вдалося знайти опис двох бахмутських козаків, які, не бажаючи «переформовуватись» у пікінери, втекли з міста. Завдяки йому можна точно реконструювати вигляд тодішніх бахмутців. Один носив сірий чекмень, блакитний бешмет, білі шаровари, чорні чоботи, чорну шапку із зеленим верхом. Це одяг слобожанського взірця. А другий, певно, був запорожцем: у зеленому чекмені, жовтих чоботях та червоній шапці з чорною оторочкою."

Зображення

Торік восени міська рада Артемівська Донецької області ухвалила рішення звернутися до Верховної Ради з проханням відновити його стару назву — Бахмут. Жителі міста буквально кров’ю заслужили право на повернення цього історичного наймення, довівши під час подій вес­­ни — літа 2014 року, що вони хочуть залишитися з Україною, а не у складі маріонеткового утвору російських терористів. Цікаво, що в давнину це місто теж було наріжним каменем збройного конфлікту між українськими (слобідськи­­ми) та російськими (донсь­кими) козаками. Царський уряд намагався примирити сусідів і навіть створити симбіозне Бахмутське козацтво, яке складалося б із представників слобожан та донців. Цей план зазнав фіаско, а в Санкт-Петербурзі вкотре переконалися, що малороси та великороси не один народ.

Уперше про «сторожку Бах­­мутку» в документах московитів згадується 1571 року. Вона була місцем тимчасового перебування прикордонників, які охороняли територію Московської держави від набігів із півдня кримських татар та інших кочових племен. Але як повноцінне поселення Бахмут заснували козаки Ізюм­­ського слобідського полку приблизно в 1680–1690-х. То був час, коли українське козацтво із заходу, а російське — зі сходу активно витісняли кочовиків у бік Криму й колонізовували їхні землі. Саме на території сучасних Донецької та Луганської областей і зійшлися дві хвилі завойовників та колонізаторів. У Бахмуті й виниклих навколо нього хуторах вони заснували соляний промисел, який був тоді серйозним джерелом прибутку.

Кордон між Запоро­зьким та Донським козацькими військами на сході окреслився досить швидко вздовж природної межі — річки Кальміус. Ця лінія збереглась і в адміністративно-територіальному поділі Російської імперії: на Кальміусі закінчувалися землі Катеринославської губернії й починалися землі Донського війська.

А ось визначитися з кордоном українських та російських етнічних земель на півночі виявилося важче: поселення двох народів тут перемішалися.

Бахмут був українським козацьким містом, але там селились і росіяни. Неподалік стояла їхня фортеця Тор (нинішній Слов’янськ), де мешкали також слобожани. Між населенням двох поселень постійно спалахували конфлікти, тож іще 1702 року цар Петро І наказав «бахмуцких жителей русских — ведати торскому приказному человеку, а черкас (як тоді часто називали українських козаків. — Авт.) — полковнику Изюмского полка Шидловскому».

Перепис 1703-го засвідчив, що в Бахмуті жили родини 112 слобідських козаків, 36 росіян та 2 донці. Вочевидь, саме такий склад населення і спонукав Петра І остаточно передати Бахмут у підпорядкування ізюмському полковнику Федорові Шидловському. Відтоді слобідські козаки не пускали донських добувати сіль на своїх територіях. Це стало приводом до так званого Булавінського повстання, котре в радянській історії традиційно зображували як селянський виступ проти панівних верств Російської імперії Кіндрат Булавін походив із нинішнього села Трьохізбенка Луганської області, яке тоді належало Донському війську, а батько майбутнього бунтівника був там станичним отаманом. У 1705 році Булавін на чолі донського козацького загону захопив Бахмут, а себе оголосив місцевим отаманом. Петро І наказав військам покарати заколотників, але надісланий проти донців російський загін було розбито. Відтоді почалося масове повстання донських козаків проти царської влади. Слобожани захищали свої землі, а відтак залишилися на боці Петра І. Лише після розгрому повстанців у битві біля урочища Крива Лука на Сіверському Дінці, яка сталася 8 липня 1708 року, Ізюмському слобідському полкові вда­­лося відбити Бахмут. Незабаром тут було збудовано слобідську фортецю, на озброєнні якої перебувало 60 гармат і 16 мортир.

Але суперечки та збройні конфлікти через солеварні між слобожанами й донцями не припинялися. Край насильству було покладено лише 1715 року, коли бахмутські й торські промисли передали в державну казну, підпорядкувавши Соляному управлінню. Нав­коло Бахмута з’являлися нові копальні й хутори, їх треба було охороняти від грабіжників — калмицьких та ногайських племен, що кочували степами Приазов’я. Місцевого люду для цього було замало, а епізодичне перебування в Бахмуті різних загонів (компаній) зі слобідських козацьких полків теж не впливало суттєво на справу охорони промислів.

Щоб вирішити цю проблему, а заодно й покласти назавжди край протиборству слобожан та донців, царський уряд у 1745 році вирішив створити особливе Бахмутське козацтво. Для цього до Бахмута й Тора (сучасного Слов’янська) було переселено 712 козаків: 388 — із Війська Донського і 324 — зі слобідських полків. Але донці здебільшого чомусь не втрималися на новому місці. Вочевидь, через якісь конфлікти, документи про котрі не збереглися. Однак замість них з’явилося чимало колишніх запорожців, які вирішили тут оселитися. Певно, у черговому протистоянні з донцями слобожан підтримала Запорозька Січ, і саме тому частина її козаків перебралася до Бахмута.

Сенатським указом від 27 жовтня 1748 року було створено Бахмутський кінний козацький полк. У його складі мали бути полковник, по троє ротмістрів, хорунжих та осавулів, полковий писар і 300 козаків. Командиром було призначено «бахмутскаго ротмистра Ивана Шабельскаго» зі слобідських козаків. Згадано в тому документі й про кількість козаків, які залишилися на поселенні після прибуття сюди в 1745 році: «…А в показанное трехсотенное число рядовых казаков к имеющимся ныне наличным 254 человекам 46 человек набрать тех де бахмутских, торских и мояцких казаков из казацких детей и свойственников в казацкой службе годных».

Цікаво, що в указі фігурують як окремішній соціальний стан мояцькі козаки. Це слобожани, які мешкали в так званому Мояцькому городку (нині село Маяки Слов’янського району Донецької області). Там теж видобували сіль.

Невдовзі полк виявився замалим для охорони численних соляних промислів та кордону, тож до Бахмута на підкріплення місцевим козакам щороку вирушала кінна сотня від слобідських полків.

У зв’язку з новими завоюваннями Російської імперії на півдні сучасної України необхідність в існуванні Бахмутського полку згодом відпала. Так само й Слобідського козацтва. Упродовж 1764–1766-го указами Катерини ІІ їх було скасовано. Зі слобідських полків створили гусарські, а Бахмутський переформували в Луганський пікінерний.

Тоді ж таки на колишній території Бахмутського козацтва було засновано масові поселення сербів — утікачів із-під турецького гніту. Із них набрали новий Бахмутський гусарський полк.

Колишнім бахмутським козакам довелося відслужити в російській армії по 15–25 років. Вони брали участь у двох війнах із Туреччиною, походах проти Польщі й придушенні повстання Пугачова. Коли Луганський пікінерний полк перебував в Оренбурзькому краї, їм запропонували там оселитись і знову стати вільними людьми. Дехто погодився й поповнив лави Оренбурзького козацтва (де вже служило чимало українських переселенців).

Але більшість після багаторічної служби пікінерами повернулася додому — в Бахмут, що став центром одного з повітів новоствореної Катеринославської губернії.

Місто залишалося суто українським і за Російської імперії. Досить показово, що під час перепису 1897 року 61,75% його жителів (11 928 осіб) назвали себе українцями. У період Української Народної Республіки (1917–1918) в Бахмуті діяли загони Вільного козацтва й розташовувався 3-й Гайдамацький полк, де служив відомий у майбутньому поет Володимир Сосюра. У 1920-ті тут діяло українське підпілля, котре знищили радянські каральні органи.

Отже, Бахмут — яскрава сторінка нашої історії, яка розповідає про багаторічну боротьбу за кордони України. І бої за Артемівськ (Бахмут) із російськими терористами й сепаратистами у 2014-му — гідне її продовження.

У документах 1765 року вдалося знайти опис двох бахмутських козаків, які, не бажаючи «переформовуватись» у пікінери, втекли з міста. Завдяки йому можна точно реконструювати вигляд тодішніх бахмутців. Один носив сірий чекмень, блакитний бешмет, білі шаровари, чорні чоботи, чорну шапку із зеленим верхом. Це одяг слобожанського взірця. А другий, певно, був запорожцем: у зеленому чекмені, жовтих чоботях та червоній шапці з чорною оторочкою.

(Я.Тинченко)
ТЕРЕН - гіллястий кущ (1—4 м заввишки) або невелике деревце з широкояйцеподібною кроною, темно-сірою корою і численними колючками. Росте на узліссях, по чагарниках, балках, долинах річок. Морозостійка, світлолюбна рослина.
 

cancer
Member
Member
 
Повідомлень: 970
З нами з:
12 квітня 2011 19:46
Звідки: Kreis Bachmut

Re: Бахмутський кінний козачий полк

Повідомлення cancer » 04 червня 2016 21:30

Тинченко
Уперше про «сторожку Бах­­мутку» в документах московитів згадується 1571 року. Вона була місцем тимчасового перебування прикордонників, які охороняли територію Московської держави від набігів із півдня кримських татар та інших кочових племен. Але як повноцінне поселення Бахмут заснували козаки Ізюм­­ського слобідського полку приблизно в 1680–1690-х.


Проблема датування міста Артемівська
ВАСИЛЬ ПІРКО

За розписом "сторож" 1571 р. на ліво-
му березі Сіверського Дінця функціонували Ізюмсь-
ка, Святогірська, Бахмутівська та Айдарська сторожі,
які здебільшого складалися з 6-8 кінних воїнів. Вони
направлялися в цей район з початку XVI сторіччя з но-
воприєднаних до Великого Московського князівства
українських земель і були зобов'язані відстежувати
факти порушення татарами кордонів та повідомляти
про це воєвод найближчихміст, щоб ті вживали заходів
до організації протистояння навалам татар. Тому сто-
рожі ніяк не можна вважати оборонною спорудою, а
лише місцем зустрічі патрулів, які контролювали
місцевість від річки Ізюмець до Святих Гір, місця впа
діння річки Бахмут у Сіверський Дінець та річки Ай-
дар.Тобто всі ці сторожові пункти знаходилися на ліво-
му березі Сіверського Дінця і до сьогоднішнього
міста Артемівська, який знаходиться на правому бе-
резі, Бахмутівська сторожа немала ніякого відношен-
ня, оскільки ця територія належала на той час кримсь-
кому хану.
http://dspace.nbuv.gov.ua/bitstream/handle/123456789/21235/12-Pirko.pdf?sequence=1


Реконструкция Н. Ломако
Зображення
 

cancer
Member
Member
 
Повідомлень: 970
З нами з:
12 квітня 2011 19:46
Звідки: Kreis Bachmut

Re: Бахмутський кінний козачий полк

Повідомлення cancer » 04 червня 2016 21:43

Тинченко
Итак, бахмутские казаки...
Это было очень малочисленное формирование - всего 3-ротного состава. Кроме того, к ним придавалась сборная сотня от Острогожского казачьего полка. Происхождение - преимущественно слобожанцы, вовремя ушедшие, как я понимаю, из своих полков, т.к. там не было вакансий среди казаков и подпомощников, а без вакансии можно было запросто угодить в "пахотных" со всеми вытекающими. Впрочем, в Бахмуте их тоже засунули в подушный оклад.
Функции: классическая пограничная и таможенная служба. Среди рапортов очень много подробных описаний внешнего вида задержанных. Есть также рапорта о дезертирах, из которых можно в подробностях узнать: как выглядели острогожские и бахмутские казаки?

В Луганский пикинерный бахмутцы переформировывались ну оооочень долго. В документах есть упоминание о штабе Луганского пикинерного полка при Бахмутском казачьем в составе 7 человек.
Но, по состоянию на 1769 г. бахмутские казаки еще оставались де-факто.

Интересно также, что вплоть до конца 1765 г. (журнал только до декабря) командир Бахмутского конного казачьего полка именовал себя также начальником "поселение Новороссийской губернии Екатерининской провинции Бахмутского гусарского и Луганского пикинерного полков"
Это к тому, что Бахмутский гусарский тоже долгое время по-факту не существовал вовсе. Но с ним я тоже разобрался: по-документам, это - бывший Самарский гусарский в чистом виде.
http://www.reenactor.ru/index.php?s=61fd96887ed138d5c464cff34c8519d4&showtopic=81302&view=findpost&p=850000
 


Повернутись до Доба Імперій (XVIII-поч.XX ст.)

Хто зараз онлайн

Зараз переглядають цей форум: Немає зареєстрованих користувачів і 1 гість