Рослідування подвигу І.І.Іванова

Модератор: Global Moderators

markulych
Member
Member
 
Повідомлень: 1
З нами з:
12 грудня 2012 13:01

Рослідування подвигу І.І.Іванова

Повідомлення markulych » 12 грудня 2012 13:07

Нове рослідування подвигу І.І.Іванова.( газета м.Дубно, Наше Дзеркало, 39-44, 26.09.2012-30.10.2012 )

Ніде не брешуть так, як на полюванні і на війні
Отто фон Бісмарк

ПЕРЕДМОВА

Відразу, коли встановили памятник російському пілоту Іванову в Дубно в 1978 році та коли встановили монумент в селі Загорці, я почув інші свідчення про його подвиг, а особливо від жителів села Загорці. Та я не сприймав їх. Неточності, що я зустрічав в офіційних газетах, теж старався непомічати. Але почали з’являтись з часом нові джерела і нові факти, які мені не давали спокою. Міністерство оборони Росії розсекретило не всі звичайно, але багато документів Другої Світової війни і мало того оцифрувало і виклало в інтернет для вільного доступу( наприклад сайти http://obd-memorial.ru/ , http://podvignaroda.mil.ru/ ). Крім того, вільно на теренах колишнього СРСР почали друкувати книги німецьких генералів, участників війни, та й в інтернеті зявились документи Вермахту.
Мене завжди неприємно вражало, те що подвиги Другої світової війни журналісти недосконало розслідували, а лише робили рекламу режиму, не дивлячись на очевидні факти. Тут виявилась можливість самому прослідкувати по документах Червоної армії і армії нацистської Німеччини як велися розслідування і наскільки вони вірні. Коли я читав відкриті публікації в радянській пресі, то в мене виникало неприємне відчуття кострубатості висновків, а тут я побачив фотокопії документів і багато висновків журналістських розслідувань виявились поверховими. Часто протилежні свідчення не аналізувалися, а всі разом складувались до купи, і просто підводилися до того висновку, якого автор хотів бачити з самого початку.
Я довго вагався перш ніж взятися за написання цієї статті. По перше - через те, що це справа давно минулих літ і мало кому цікаво, що було понад 60 років тому. По друге, все й так ніби-то надруковано, розказано, багато раз проспівано, проведено сотні зустрічей з ветеранами, та й свідків майже не залишилось. Але все, що я виклав вище доповнило чашу вагання, сумнівів і бажання все розставити по місцях перемогло.
Моєю метою, не є викрити подвиг Іванова, я хочу щоб читачі самі зробили висновки. Не знаю як молодому поколінню, але старшому поколінню, я думаю буде цікаво прослідкувати за фактами і висновками, які робили тоді і які можна самому зробити.

Автор


1.

Якщо їхати в напрямку з міста Рівне до Дубно, то на в'їзді в Дубно відкривається, хоча вже не новий, але на даний час все ще досить вражаючий постамент. Із-за дерев виринає реактивний літак, який рветься до бою. Знизу літака встановлений барельеф - обличчя пілота і памятна дошка. Цей літак стоїть тут з жовтня 1978 року, в Дубно знають про нього, а хто вперше його бачить, може прочитати, що це за памятник і кому він.





А памятник цей Івану Івановичу Іванову, російському пілоту, що здійснив перший повітряний таран в небі Дубенщини 22 червня 1941 року, в день нападу гітлерівської Німеччини на СРСР. Коли глянути на літак, і не бути знайомим з авіацією, можна щиро здивуватися, на якому потужному літаку літав в 1941 році Іванов. Але це виявиться не так. Для памятника взяли МІГ-19, який з’явився вже після війни. Це історично невірно, але коли його будували, вирішили зекономити, щоб не шукати винищувача І-16, що був раритетом, взяли списаного літака на реактивній тязі МІГ-19, тим більше поруч був аеродром Прикарпатського округу. Це враження, що бачиш, і що є насправді, як на жаль присутнє у всій історії про Іванова. Навіть, відразу, якщо взяти фото Іванова і порівняти з барельфом біля памятної дошки, то виявиться, що це зовсім різні обличчя, Іванову в 1941 році було 23 роки, а барельеф всі 50.







2.
Я народився в місті Дубно ще за часів СРСР і за декілька років будівництва памятника – стріли і тому добре знав історію цього памятника. Ще з шкільної лави нас привчали любити країну Рад, захищати її, і якщо треба віддати за неї життя і приклад Іванова був тут чи не найкращими. Щоб дубенчани не забували про це влада назвала вулицю в честь Іванова, створили музей в 3 - й школі, дали їй його ім'я, досі є експозиція в Дубенському замку.
Все було непогано, але, коли я читав публікації про Іванова, в мене виникали питання, які були логічні, але на які не було логічних відповідей. В радянські часи ідеологія стояла над логікою, тому подвиг Іванова не обговорювався. Таран і все. Одним із таких свідоцтв, що не відповідало офіційній версії було свідоцтво колгоспників в 80 роки села Загорців, яке вважається офіційним місцем тарану і падіння І.І.Іванова. Ніхто не бачив тарану, лише вони повідомляли, що над Загорцями у роки війни був збитий радянський літак німецьким. Це мене заінтригувало і я почав збирати факти, документи, аналізувати і порівнювати.
Перш за все я звернувся до біографії Івана Івановича Іванова щоб оцінити якої він був людиною, які мав цінності. Ось вона.
Іван Іванович Іванов народився в селі Чижове Богородского уїзду Московскої губернії (нині в складі міста Фрязіно, Московська область) в багатодітній сім'ї Івана Івановича та Євгенії Івановни Іванових. Родина діда його належали до міщан Стрітенської слободи Москви і скоріш за все була небідною. Батько Івана мав власню кузню і був заможним і успішним сільським ковалем, мати була домогосподаркою. Іван Іванов отримав початкову освіту в сільській школі в Грібнєво і що зовсім не дивно освоїв батьківську професіію і став ковалем. В 20-30 роки радянська влада забрала в його родини кузню, і Івану довелось працювати у власній кузні, але вже в колгоспі.. В кінці 1930 року Іван поїхав до Москви, де працював ковалем в майстернях Московскої транспортної спілки.
В вересні 1931 року у віці 22 років був призваний до лав Робітничо - селянської Червоної Армії. Служив в артилерійскій частині, яка дислокувалась в містечці Сонячногірський Московської області (тепер місто Сонячногірськ), пізніше направлений по комсомольскій путівці в Пермскую авіаційну школу. В березні 1933 року переведений в 8-ю Одеську військову авіаційну школу пілотів. В 1934 році, після закінчення авіаційної школи, Іван Іванов служив в 11-м легкобомбардувальному полку в Київскому військовому окрузі. В 1935 році став командиром ланки. Літав на літаках У-2 і Р-5. В 1939 році приймав участь в так званому Польскому поході РККА (1939) . Участник Радянсько-фінскої війни (1939—1940). Воювал на літаку Р-Z. Здійснив 7 бойових вилітів на бомбардування війск та вузлових залізничних станцій супротивника, в том числі 3 вночі. В кінці 1940 року закінчив курси винищувачів. Був направлений в 46 авіполк (аеродроми Дубно і Млинів) 14 змішаної авіадивізії Був призначений заступником командира ескадрильї.
Був двічі одружений, через це і через те, що втратив облікову картку кандитата в члени Всесоюзної Комуністичної партії ( більшовиків) в комуністичну партію його не прийняли. Мав сина від першого і сина від другого шлюбу.
В перший день нападу Німеччини на СРСР 22 червня 1941 року, коли аеродом в Дубно ( територія за залізничною колією, між селом Рачином і селом Гірники на схід від Дубно ) був закритий на реконструкцію і весь 46 полк з літаками знаходились в Млинові ( територія на протилежному березі річки Ікви на південь від Млинова ), Іван Іванов вилітає по бойовій тривозі з аеродрому Млинів на перехоплення бомбардувальників “Хейнкель-111” ескадри KG55 “Greif” . В бою гине. Політуправління Військово-повітряних сил Південно-західного фронту (ВПС ПЗФ ) видає листівку про таран і після клопотання Управління Південно-західного фронту ( ПЗФ) про нагородження 2 серпня 1941 року старшому лейтенанту Іванову Івану Івановичу посмертно присвоєно звання Героя Радянського Союзу.
Після війни на батьківщині Іванова на проспекті Миру в Фрязіно був встановлений памятник та бюст на Аллеї героїв. В місті Щолкове Московскої області встановлена меморіальна дошка.. Ім’я пілота Іванова Івана Івановича носять вулиці в містах Щолкове, Запоріжжі, а також школа № 1 в м. Фрязіно..
В 80 – роки після публікацій П.Яковчука встановили памятник в Дубно. Село Загорці ( тепер Великі та Малі Загорці ), що у 8 км на південний - захід від Дубно стало офіційним місцем тарану і падіння. Там встановили обеліск.
Будинок - музей в м. Фрязіно 2000 році згорів. Існує версія про підпал з метою отримати територію на якій стояв музей.



З біографії можна зробити висновок, що Іванов міг стати успішним ковалем, майстром чи інженером, але якби не державний переворот в Росії, який здійснила партія під керівництвом В.І.Леніна. Саме радянська влада відняла в нього родинне ремесло. Саме ця влада навчила його не працювати, а воювати і знищувати. Він, як офіцер Червоної Армії, приймав участь в агресіях проти незалежної Польщі 17 вересня 1939 року. Червона Армія добивала ті польські війська, які не добив Гітлер, що розвязав 1 вересня 1939 року Другу Світову війну. Іванов бомбив у цій війні західноукраїнські залізничні станції, де були не тільки вагони з польською військовою технікою, але і пасажирські вагони. Він кидав бомби на станції, де були не лише військові, але і цивільні - українці, поляки, німці, чехи, євреї, українці. Він приймав в цій підлій війні участь, при тому, що польська армія, вважала СРСР союзником, і майже ніколи не чинила опір.
Іванов приймав участь у війні проти Фінляндії, мотивом нападу на яку СРСР висував такі територіальні претензії, які Німеччина висунула до Чехословаччини в 1938 році. Мало ймовірно, що він цього не розумів, як і тисячі обманутих російських вояків, руками яких чинились агресії в ті роки проти Польщі, Фінлядії, Литви, Естонії, Латвії, Румунії, Угорщини. Він мусив усвідомлювати, що не все справедливо в цих війнах. Іванов бачив, як радянська влада в людей відбирала майно і землю, примушувала працювали на державу в колгоспах, непокірних арештовувала і вивозила на Сибір.
Цю ситуацію, правда з російським патріотичним і диким для українця пафосом, змалював росіянин Георгій Ровенський у свої книзі ”Іван Іванович Іванов, летчик-истебитель, герой первого тарана в Великой Отечественной войне” (ст. 67 ), яку написав в 2008 році.
“В это время, как и ранее в прежнем полку, Иван принял деятельное участие в шефской помощи молодым колхозам. Многие мужчины в деревнях погибли в боях польской армии с немцами, многие были арестованы НКВД и высланы, поэтому мужская помощь армейцев была кстати и могла хоть немного растопить лед отношения между западными украинцами и русскими. Починить ли борону или шестеренку в тракторе звали «пана коваля» - кузнеца Ивана. Давно вышла из строя мельница - снова просьба к ковалю Ивану. Мельница заработала, на ней и для авиадивизии стали молоть хлеб и для крестьян окрестных селений. Рассказывают, что очень возмущался Иван обращением к нему «пан»: «Какой я вам пан, я такой же рабочий, как и вы».
Г.Ровенський вважає, що допомога час від часу пілотів Червоної армії могли замінити батьків, братів, чоловіків, синів, які були розстріляні чи вислані в радянські концтабори на Сибір. Визволення Західної України, хоч так і називалось, стало справжньою окупацією з кров’ю і слізьми для українців.
Настрій Іванова можна побачити в його листі до брата від 13 березня 1941 року, коли Іванов жив з дружиною в Дубно. Він пише, щоб його племінник не йшов в пілоти. До цього висновку його спонукало те, що СРСР з 1939 року почав інтенсивно нарощувати військову міць, готуючись до нових воєн і різко збільшився випуск військових пілотів по прискореній програмі. Малі навики коштували недосвідченим пілотам життя. Відповідно ще Червона Армія почала економити і зменшила зарплату вже існуючим пілотам. Одночасно в цьому листі, можна прочитати, що Іванов пише, що його дружина збирається шити собі шубу з грамоти, яку вона отримала за перемогу 8 березня в бізі в протигазові.
З цього листа можна зрозуміти, що Іванов був досить раціональною людиною, з почуттям гумору і назвати його фанатично відданим владі важко.
Іванов також не міг не бачити, коли його 1 і 2 ескадри 46 авіаполку з аеродрому Дубно, перебазувались в Млинів, де вже були 3 і 4 ескадри 46 авіаполку, а аеродром Дубно з травня 1941 року почали переобладнувати для реактивних літаків нових типів. Це переобладння йшло силами увязнених, якими керувало НКВД СРСР.

3.



В 4-00 ( за московським часом ) 22 червня 1941 року бомбардувальники “Хенкель-111” ескадри KG55 “Greif” злітають з аеродромів польських міст Замосць і Лабуні. В 4-15 вони перетинають лінію кордону СРСР, одночасно з німецькою армію, що почала вторгнення по всій лінії кордону від Балтики до Чорного моря. В 4-15 оголошується в частинах Червоної Армії бойова тривога. Зі свідчень дружини пілота в той день 22 червня Іванов був з нею та сином на квартирі в Млинові. Коли оголосили тривогу він відразу кинувся на аеродром. Його трійка злітає на зустріч з ворожими бомбардувальниками. В бою гине. Дружина Іванова з сином втікають в Дубно, де була постійна квартира. Не знаючи про долю чоловіка вона з сином евакуюється.

Перший документ про Іванова, що нам доступний, це звіт Політичного відділу ( Політвідділ ) 14 –ї авіадивізії.
Політвідділ 14 –ї авіадивізії, до якої належав 46 полк Іванова, повідомив штаб ВПС ПЗФ про результати бойових дій 22 червня:
"Авиация противника бомбардировала части дивизии группами от 2-х до 30 бомбардировщиков ... с различных высот...
Сбито германских самолетов - 12.
Наши потери - поломаны, сбиты и сгорели на аэродромах 27 самолетов, не вернулись на свою сторону 4 самолета.
22.6.41 отличились в бою комсомольцы Катунов. Кухотин и беспартийный Иванов».
Тут ми вперше зіткнулись з першоджерелом, це Полівідділ. Це не звіт армії, а звіт комісарів політвідділу. Саме цей ідеологічний інститут стане в джерелом версії про таран 22 червня і саме воно буде давати на протязі всіх фактів про Іванова неточні та неправдиві факти.

Як відомо дані політичні установи, як і всі ідеологічні іститути СРСР своєю метою ставили підняття бойового настрою солдат, офіцерів. Перебільшення, неточності і навіть неправда для таких установ не було чимось виключним. В функції політвідділів входив випуск газет, листівок, плакатів. Політуправління і політвідділи описували в газетах, які молодці червоноармійці, а які негідники гітлерівці. В функції політвідділу входило і малювання плакатів, де Сталін зображався вождем пролетаріату всього світу, а Гітлер та Гебельс з рогами і копитами.
Обман для влади в СРСР, а особливо в роки війни, не було чимось незвичним. Наприклад, навіть Сталін в своїй першій промові на початку війни 6 липня 1941 року, говорив, що найкращі дивізії та частини авіації німецької армії полягли на полях битв, що являлось не те що неправдою, а справжньою брехнею. Все було з точністю до навпаки. Через незрозумілу концентрацію російських військ біля кордонів СРСР, після вторгнення Вермахту загинула, була взята в полон чи не основна частина регулярної Червоної Армії.
Якщо обманює Сталін, то хіба неможна політвіділу.
Чи подвиг панфіловців, який був описаний в військовій газеті, не дивлячись на те, що вони все загинули, їх битва було описана до дрібниць. І коли задали резонне питання, а хто описав це, якщо всі загинули, то відповіді, не знашли

З цього документу політвідділу, де сказано, що “отличился безпартийный Иванов” ми можна зрозуміти, що з пілотом все гаразд, і що він гідно бився в боюю. Разом з тим, тут сказано, що збито 12 літаків ворога, а це на 30 % більше ніж було збито насправді, тобто завищена їх кількість.
М. Зефіров в своїй книзі «Асы Люфтваффе. “Бомбардировочная авиация”, підрахував, що в ході перших вилетів німецька ескадра втратила 8 літаків ( 5 з яких були збиті винищувачами ) і ще 5 машин повернулось з серйозними пошкодженнями.
8 літаків це не 12.
М. Зефіров пише, що південніше м. Дубно “Хейнкель-111” унтер-офицера Вернера Бёхрингера (Werner Baehringer) отримав тяжкі пошкодження, пішов на аварійну посадку в в 20 км від Дубно
Весь екіпаж, крім бортстрілка ефрейтора Оскара Рестемейера (Oskar Restemeier), встиг спастись (тела їх поруч не були знайдені). Доля подальша невідома, можливо вони попали в полон до росіян, де і загинули.
Тут вказано, що ворожий літак впав в 20 км від Дубно. В Загорцях, що вважається згідно біографії, офіційним місцем тарану і падіння Іванова, і яке 8 км від Дубно, бомбардувальник не падав.
В книзі здавалось приведені причини загибелі бомбардувальника, що впав біля Дубно, яку можна було б зарахувати Іванову.: Jàåger, Absturz, Aufschlagbrand, які можна перевести як винищувач, катастрофа, пожежа. Можна трактувати, що бомбардувальник атакував винищувач, в наслідок чого літак почав подати і загорівся при посадці. Що тут говориться про таран однозначно, ми не можемо сказати.
Дослідник Сергій Васильович Ткачов з Тернополя, секретар фонду “Останній солдат» приводить ще одного бомбардувальника, який загинув від винищувача біля Млинова, ним керував унтер-офіцер X. Вольфейль. Даних в німецькому звіті, що літак загинув від тарана нема.

На жаль перші згадки про Іванова, які нам доступні, нам дає ідологічний орган політвідділ, що підпорядковувався ідеологічному органу Політуправлінню. Дані самої армії стануть відомі тільки через місяць 25 липня 1941 року.
Наступним документом по часу є теж документ політвідділу - політвідділу Управління ВПС Південно-Західного фроту [ЦАМО.фонд 14 ад № 20063, политотдел, оп.1, д. 19 л.45 та л.50] в якому записано:

“Личный состав сразу же бросился на врага. В этот день ст. л-т ИВАНОВ, беспартийный, протаранил фашистский самолет, погибнув геройской смертью ...
23.06.41 выпущена многотиражная газета “За Советскую Родину”, где помещены статьи о преданности и геройстве отдельных бойцов и командиров. Сегодня выпускается второй номер...
Исключительно большое мобилизующее значение приобретали политические информации, когда в них показывали героически сражающихся с фашистскими стервятниками летчиков своего подразделения или части Когда стало известно, что летчик тов. Иванов с 46 ИАП протаранил фашистский самолет и погиб смертью храбрых, этот пример беспредельной отваги десятки раз употреблялся в политинформациях и каждый раз летчики восхищались мужеством ИВАНОВА и клялись что, если потребуется, они также, не щадя жизни, последуют примеру тов. Иванова. Дивизионная газета “За Советскую родину”, поместила ряд статей о героическом подвиге Иванова, а красноармеец И. Эмиль в стихах изложил боевой путь тов. Иванова.”

Тут вперше вказується на таран. Не піддаючи сумніву сам факт тарану, але з того авторитету, що мали ці політичні установи, досить можливо, що загибель в бою Іванова, як таран, може бути правдою тільки наполовину, тобто так або ні
Дивне в цьому документі те , що якщо прочитати її то в армії цілковитий спокій, не зважаючи що нацистська Німеччина просувається по СРСР, ідуть танкові битви, авіація бомбардує аеродроми. Випускається газета, червоноармійці мають час писати вірші, їх друкують.

Далі Політуправління Південно-Західного фронту випустило листівку «БОЙЦАМ, КОМАНДИРАМ И ПОЛИТРАБОТНИКАМ ЮГО-ЗАПАДНОГО ФРОНТА ТОВАРИЩИ, МНОЖЬТЕ ГЕРОИЧЕСКИЕ ПОДВИГИ!». Політуправління Південно-Західного фронту, поруч з іншими подвигами, здійсненими 22-24 червня 1941 року солдат та офіцерів, описувався подвиг Іванова. Листівка вийшла не раніше 25 червня 1941 року, скоріше в перший тиждень війни. Ось її зміст: «Героический подвиг летчика ст. лейтенанта Иванова с наглядной убедительностью показывает зарвавшимся фашистским шакалам, на что способен советский народ, если дело касается его Родины. Тов. Иванов в воздушном бою после того, как сбил несколько фашистских самолетов и израсходовал свои боеприпасы, был вновь атакован. Не имея боеприпасов для ведения боя, героический летчик протаранил фашистский бомбардировщик, уничтожил его экипаж в составе 4-х человек и сам погиб смертью храбрых».
Тепер по суті абзаца листівки про подвиг Іванова. Тут говориться, про ст. лейтенанта Іванова, без вказівки його імені, по-батькові, його частини, місця битви і падіння. Невже в Червоній Армії був лише один ст. лейтенант таким рідковживаним прізвищем Іванов. По-друге, в листівці сказано, що Іванов протаранив бомбардувальник і знищив його екіпаж в складі 4-х чоловік. Як зараз відомо аеродроми Млинів і Дубно атакували німецкі бомбардувальники “Не-111”, екіпаж, яких складав 5 осіб. Дивно, що військові, що складали листівку, не знали кількість екіпажу німецьких “Не-111”. Пояснюється це тим, що ті, хто складав цю листівку, вказали екіпаж німецького бомбардувальника “Ю-88”, який дісно складався з 4-х чоловік. По третє, як може бомбардувальник атакувати винищувач, коли це роль винищувачів. Роль бомбардувальників бомбити і оборонятись, а крім російських винищувачів, та німецьких бомбардувальників нікого в небі не було. Здавалось, це дрібниця, але такі дрібниці, невідповідності, помилки, присутні у решті документах і свідчень, що стосуються подвигу Іванова. Якщо прочитати цю листівку повністю, то вона зовсім не інформативна, військовослужбовці без імен, Н-скі дивізії, місто Н. В цій листівці не вказано, що це був таран в перші хвилини війни з Німеччиною.

4.

Нарешті, після політичних документів ми звернемось до архівів 14 авіадивізії, до якої належав 46 авіаполк, в якому служив Іванов. Нас тут чекає сюрприз. Ми не знайдемо, того що друкувалось в газетах і листівках.
Візьмемо документ “Поименний список безвозвратних потерь начальствующего и рядового состава управления и частей 14 авиа дивизии”. [ЦАМО ф.58 оп. 818884 д. 5 л.1]. Він був підготований начальником стройового відділу капітаном Пекарським 25 липня 1941 року через місяць, від дня початку війни з нацистською Німеччиною в місті Ростов, куди залишки 14 авіадивізії перебазувались. Документ готувався начальнику управління по укомплектації військ Генштабу Червоної Армії в м. Москва. Простіше кажучи, відділ кадрів управління дивізії, підготував на основі данних, що поступили з її полків і частин, список втрат до відділу кадрів Геншабу в Москві.
В списку Іванов іде в четвертому рядку де вказано “Разбит в воздушном бою 23.06.41 г.”. Місце поховання відсутнє. Можна звичайно сказати, відділ кадрів не був зобовязаний вказувати причину загибелі. Але, якщо проглянути весь список, то наприклад, командир ланки 89 винищувального авіаполку старший лейтенант Лисенко Степан Тимофійович, 1916 року народження, був “Убит в воздухе при столкновении с противником 23.06.1941”. Похований в м. Луцьку. Тобто Лисенко С.Т. зіткнувся у повітрі з літаком ворога. Про Іванова цього не сказано. Лисенко С.Т. в Луцьку памятник не стоїть, як учаснику тарану, тут вирішили, що він випадково зіткнувся з ворогом в небі..
Або, авіамоторист 89 винищувавльного авіаполку сержант Деркач Іван Никитович “Тяжело ранен при бомбардировке, умер в Луцком госпитале 22.06.41 г.”. Вказано місце поховання- Луцьк. Тут у відділі кадрів вказали, що авіамоторист був важко поранений і помер в госпіталі, про Іванова цього не написано. Тобто якби Іванов помер в госпіталі Дубно, тут мало б було вказуватись. Нижче ми прочитаємо, що Євгеній Петрович Соловьйов, авіатехнік 1-ланки Іванова, буде стверджувати що Іванов помер в госпіталі.
Вказана дата загибелі Іванова. 23.06.41 року. Згідно цього поіменного списку бої йшли 23.06.1941 року біля Луцька і Рівного а це 10 хвилин польоту для літака “І-16”, на якому літав Іванов.
Наприклад, командир ланки 89 винищувального авіаполку старший лейтенант Кондрашев Даниїл Митрофанович, 1909 року народження, попав під час бою під обстріл власної зенітної артилерії – і був “сбит своей зенитной артилерией в районе Ровно 23.06.1941 г. “
От же, версія, що є в деяких біографіях Іванова, що він загинув біля села Загороща, що не безглузда. Адже Загороща в декількох кілометрах від Рівного.
Аналогічні дані в завершальному підведенні підсумків Управління кадрів ВПС видало наказ N 03-41, де записано “Загинув 23.06.41 року”. Ніяких записів про таран тут немає. Як не вказане місце поховання.. Також в тому ж ЦАМО, що в Подольську в Росії, в зведеній відомості вказано “Загинув в повітряному бою 23.06.1941” чи “Убитий в повітряному бою 23.06.1941 року”.

5.

Завдяки саме документам свого політвідділу, Управління ВПС ПЗФ клопотало про присвоєння звання Героя Радянського Союзу трьом героям-пілотам, в тому числі і Іванову. 2 серпня 1941 був виданий відповідний указ Президіума ВР СРСР, правда в якому нема жодного слова про таран.


Відразу 3 серпня 1941 року в центральній газеті «Правда», що видавалась в Москві, була надрукована стаття «Бесстрашные». Ось частина , де говориться про Іванова і його подвиг.
«...Все в полку хорошо знали и любили летчика старшего лейтенанта Ивана Ивановича Иванова. Это был один из лучших мастеров воздушного боя, преданный сын своей родины. Веселый, жизнерадостный, он не терял присутствия духа в самые трудные минуты. Проклятые фашистские гады напали на священную советскую землю. Летчик Иванов рвался в бой. И вот получен приказ. Тройка самолетов под командой Иванова взлетела, чтобы нагнать и уничтожить фашистских летчиков, собиравшихся бомбить мирное население одного из наших городов. Бой был жестокий. Один бомбардировщик врага, подбитый, загорелся в воздухе. Другой самолет начал сбрасывать бомбы на чистое поле. Сломя голову враг бросился восвояси. Советские летчики преследовали и расстреливали его. Горючее было на исходе, в пулеметных лентах ни одного патрона. Старший лейтенант Иванов повел свою тройку на аэродром. Первые два самолета приземлились. Иванов тоже стал разворачиваться на посадку, продолжая внимательно следить за воздухом. Вдруг вдали показался вражеский бомбардировщик. Он летел прямо к нашему аэродрому, собираясь, видимо, напасть на только что приземлившиеся самолеты. Иванов сейчас же взмыл ввысь и, несмотря на то, что горючее было на исходе, несмотря на то, что пулеметы не могли уже стрелять, решил таранить фашистский бомбардировщик. Иванов ринулся на противника и всей тяжестью своего самолета врезался в него. Охваченный огнем, фашистский бомбардировщик разлетелся в куски. Слава советскому летчику, верному сыну нашей родины, старшему лейтенанту Ивану Ивановичу Иванову, погибшему за благо своего народа!»

Відразу відмітимо, що ця розповідь писав автор з когорти, тих що писали про панфіловців. Правда, тут виправили помилку і вже не вказаний екіпаж німецьких бомбардувальників. Як відомо німецькі бомбардувальники бомбили аеродроми Млинів і Дубно, а не мирне населення міст, як сказано в газетній статті. Запамятаємо, з цієї газети те, що два літаки, що були з Івановим пішли на посадку, а він сам таранив бомбардувальник. Сказано, що німецький бомбардувальник, хотів бомбити саме ці два літаки, але на аеродромі було значно більше цілей.. Задамо логічне питання, як могли пілоти бачити таран Іванова, коли вони пішли на посадку. Це напевно зрозуміли в 1943 році, коли 46 винищувальному авіаційному полку давали звання гвардійського і в “Бойовий шлях полку” включили подвиг Іванова і намалювали схему бою, і вже ці два літаки були поруч в повітрі з Івановим, коли той таранив.


Ось схеми трьох етапів бою Іванова


Це 1 етап бою. Ланка Іванова атакує бомбардувальники ( архів ЦАМО )




Це 2 етап бою. Іванова робить гірку і ковзаючим ударом пошкоджує бомбардувальник ( архів ЦАМО )


[ЦАМО,46 иап, оп.143550 д.1 л.9 об Схема возд. Боя звена ст. л-та иванова И.И. 22.06.1941]
Це 3 етап бою. Бомбардувальник падає і зривається на своїх бомбах, літак Іванова теж падає, два “І-16” використавши пальне ідуть на свій аеродром. ( архів ЦАМО )


Як я вже відмічав, тут два літаки ланки Іванова поруч з ним у бою, виникає питання тоді, невже у трьох літаках закінчились патрони одночасно і виникла потреба в тарані. Друге питання, чому ніхто з пілотів не намагався сісти десь поруч з літаком Іванова, щоб допомогти пілоту.

Приведемо опис цього бою, який іде разом зі схемами бою.

СХЕМА И ОПИСАНИЕ
Воздушного боя 22 июня 1941 года
Участники воздушного боя : Командир звена старший лейтенант
И в а н о в И.И.
Пилоти: Лейтенант Юрьев
Лейтенант Кондранин
В 4.55 находясь на высоте 1500-2000 метров прикрывая аэродром Дубно заметили идущих на бомбежку “Хе-111”.Перейдя в пикирования, атакуя “Хе-111” сзади, звено открыло огонь, после израсходования боекомплекта старший лейтенант ИВАНОВ протаранил “Хе-111”, который упал в 5 км. от аеродрома Дубно. Старший лейтенат Иванов погиб при таране смертью храбрых, защитив РОДИНУ своей грудью. Задание прикрытия аэродрома ВЫПОЛНЕНО. “Хе-111” ушли на запад. Израсходовано 1500 шт. патронов ШКАС.
Старшему лейтенанту ИВАНОВУ Ивану Ивановичу присвоено посмертно звание ГЕРОЯ СОВЕТСКОГО СОЮЗА.
(ЦАМО (Подольськ ) фонд 46 иап оп. 143550, д.1, л. 10)

Відразу вкажемо, що згідно німецьких звітів щоден їх бомбардувальник не впав в межах 5 км від аеродрому Дубно. Є лише аварійна посадка в 20 км на південь від міста Дубно. Як же я вказував в коментарі схеми бою, невже в ланки у всіх закінчились патрони, і єдиний вихід був таран. Відомо, що Іванов по свідчення колег по полку, був віддмінний стрілок, значить він вистріляв всі 1500 патронів і не збив бомбардувальника. Згідно опису бою, Іванов вистріляв 1500 патронів, тобто вказується, що літак був озбороєний одним кулеметом ШКАС. Але це суперечить свідченню генерал- майор Магеріна Миколи Івановича:

У перший день війни я піднявсяв повітря майже одночасно з Івановим. Він прикривав Дубно, я – Луцьк. Наші льотчики вилітали на відбиття ворожих атак по 10-12 разів, ми були схожі на шахтарів, бо 4 кулемети ШКАС своїми затворами виходили в кабіну.
Тобто тут сверджуються, що літаки полку “І-16” належали до типу 10 і були озброєні ЧОТИРМА кулеметами ШКАС ( двома спареними ). Причому на кожен з чотирьох кулементів виділялось по 650 патронів, а це 2600 патронів. Тобто ні Іванов, ні його 2 літака поруч жодного разу з 7800 патронів не попали в бомбардувальник і вистрілявши все Іванов змушений іти був на таран.

В описі цього бою ми вперше зустрічаємо прізвища пілотів з ланки Іванова. Це Юрьєв і Кондранін. Нижче ми приводимо розповідь авіатехніка Больнова Олександра Григоровича і звернемо прізвища на пілотів ланки Іванова.
“По тревоге я прибежал к штабу в Дубно. Там вже всы були на ногах. Машины базы обслуживания одна за другой уходили на аеродром Млынов. На одной из машин, я, инженер 1-й ескадрильи Романов, инженер 2-й эскадрильи Белич, начальник связи выехали в Млынов. При выезде из Дубно по Дороге Дубно-Ровно мы увидели взрывы на аэродроме. Я крикнул Алеша началось! В воздухе была слышна пулеметная стрельба самолетов. Три бомбардировщика шли на аэродром Дубно, а три истребителя пикировали на них и вели огонь. Через мгновение огонь прекратился с обеих сторон. Пара истребителей отвалила и ушла на посадку, расстреляв весь боекомплект. Это были ведомые Иванова Иван Сегедин и Кубарев. Оба впоследствии погибли. Они сходу отбомбили Дубненский аэродром и уходили на юг.
Иванов продолжал перследование. Будучи отличным стрелком и пилотом он не стрелял, видимо, не было уже боеприпасо: все расстрелял. Мгновение и....
Мы остановились на повороте шоссе на Луцк. На горизонте, к югу от нашего наблюдения мы видели взрыв – клубы черного дыма. Я крикнул Столкнулись... Я уверен, что Івана Ивановича взяло зло на нашу технику в накале войні. Летчик знают, что такое ШКАС (пулемет, часто заклинивающий) и он решил идти на таран”.
Мало того, що Больнов вказав не ті прізвища двох пілотів, замість Юрьєва і Кондраніна, чомусь стали Іван Сегедін і Кубарєв але він вказав, що 2 літаки пішли на посадку. Тут Больнов теж вважає, що в Іванова був лише 1 кулемет.
Авіатехнік 2-ї ескадрильї спостерігав бій з півдня від Дубно. Дивні свідчення авіатехніка в тому, що він стверджував, що якраз їхав зі Львова в Дубно. Якщо врахувати, що війна почалась в 4.15 за московским часом і була оголошена тривога, то авіатехнік, що виїхав на автомобілі зі Львова ( 180 км від Дубно), ніяк не міг в 4:55 бути біля місця бою.

Полковник Сергій Шингарєв працював в архіві Подольська над документами 46 авіаполку, списками пілотів і командирів, розмовляв з колегами Іванова. Ось його розповідь з обласної газети “Ленинское знамя” 1985 г.:
“На самолетной стоянке техники и мотористы торопливо сдергивали с “И-16” брезентовые чехлы. Командир эскадрильи капитан Светлов встретил Иванова словами “Война, фашистские танки и мотопехота перешла границу. Их бомбардировщики и артиллерия наносят удары по натей территории”
- Командир! Самолет к боевому вылету готов, — доложил воентехник второго ранга Мягков
Подошли, застегивая карабины парашютов, летчики звена Федор Диев и Иван Сегедин. Капитан Светлов показал точку на карте: «Прикройте подходы к аэродрому с запада. Дальше Сенкевичевки не залетать. Через сорок минут вас сменит тройка Толстого»
- По самолётам!
Иванов быстро занял место в истребителе Щелкнул замок привязных ремней.. С КП в воздух взметнулись две зеленые ракеты — сигнал на взлёт. Короткий стремительный разбег. Тройка “И- 16” пронеслась над крышам Млынова.
Светало. Иванов вывел звено под нижнюю кромку плывущей над аэродромом облачности. Внизу круто петляла Иква. На западе небосклон был задернут темной вуалью. Истребители, обогнув Дубно, пронеслись над старинной крепостью Мелькнул внизу монастырь с удивительным названием “ Честный край”
В стороне Сокаля виднелись всплески багровош пламени. Густые чёрные столбы дыма упирались вершинами в облака. Иванов переложил истребитель с крыла на крыло: ”Будьте внимательны!” - предупредил ведомых.
В междуречьи Иквы и Стыри «И-16» завернули на Боремель. И тут же изза холмов, покрытых шапками леса, вынырнула девятка двухмоторных бомбардировщиков «Хейнкель-111». Закрыв широкими крыльями шоссейную дорогу, они шли курсом к Млынову Звено с переворота рванулоь на перехват. По сигналу Иванова Диев и Сегедин устремились на ведущий бомбардировщик. Теперь отсчет времени измерялся секундами. Когда “Хейнкель” вошел в перекрестие прицела, Иванов нажал гашетку общего огня. Вслед за ним открыли огонь Диев и Сегедин. Дистанция стрельбы была настолько мала, что промахнуться было не возможно. Роняя в воздух ленты горящего бензина, бомбовоз тяжело отвалил от строя, пытаясь лечь на обратный курс, И тут же, круто накренив острый остекленный нос, рухнул на землю
А тройка истребителеяй, проскочив сквозь пулеметнопушечный “Хейнкелей”, вошла в боевой разворот и устремилась в атаку на встречный курс. Ближе, все ближе крестастые машины. Пора! Истребители открывают шквальный огонь. Едва не столкнувшись с вражескими машинами, «И-16» ныряют под их строй. Ещё одна атака! Боевой порядок «Хейинке-лей» разорван. Их пилоты начали отворачивать на курс к границе. Один бомбардировщик сильно дымит. Изредка над ним вскидываются языки пламени И тут Диев, а вслед на ним и Сегедии просигналили, что у них кончается горючее. Иванов понял, что время нахождения в воздухе его звена иссекло, и сигналом разрешил идти па посадку.
Главное сделано. Враг не прорвался к полковому аэродрому. Оба истребителя со снижением повернули к дому. А Иванов наложил крутой вираж над местом воздушного боя. И тут его цепкий взгляд обнаружил маневрирующий в складках местности, крадущийся на малой высоте к аэродрому “Хенпкель-111". Бомбардировщиком видно, управлял опытный пилот. Иванов, быстро оценив обстановку, кинул свой истребитель навстречу. Стрелки и штурман бомбовоза открыли огонь. Маневр. "И- 16" повис сняли крестастой машины. Иванов нажал гашетку бортового оружия. Прозвучали только две короткие очереди — кончились боеприпасы. А "Хейнкель" стал на курс к Млынову, на которым виднелся полковый аэродром. Что делать? Нельзя пропустить эту махину к аэродрому
Осыпаемый градом снарядов и пуль, истребитель, неотвратимо сближался с бомбовозом. Мгновение, и его винт, словно острый меч, ударил хвостовое оперение фашистской машины. Клюнув носом “Хейнкель" завалился на крыло и тут же опрокинулся. Удар. К небу взметнулся фейерверк огня и дыма.
Люди видели, как после таранного улара "И -16" повело в сторону. Что-то отлетело от его фюзеляжа. Но летчик упорно тянул к аэродрому Высота катастрофически падала. Иванов уже не мог воспользоваться спасательным парашютом, да и не делал к этому попыток. Хотел уберечь боевую машину. Но истребитель вдруг начал раскачиваться и через какое-то мгновение рухнул на землю....
Тут в цьому довжелезному описі битви, автор мало того що наробив купу помилок, на кшталт монастир Чесний край, маючи на увазі монастир Чесний хрест, що стояв за готелем Серпанком в Дубно, автор ще замінив пілота на Диева, та змалював що Іванов захищав аеродром Млинів, поруч з яким і мав впасти. Якщо порівняти з попередніми двома свідченнями Іванов захищав Дубно.
В цьому свідченні, як і в свідченні Больнова і в описі статті “Бестрашные”, сказано, що в літака Іванов і в літаках його ланки закінчилось паливо, і вони були в повітрі 40 хв. Через те, що закінчилось паливо, літаки пішли на посадку, а Іванов атакував бомбардувальник. Якщо взяти технічні характеристики винищувача “І-16”( тип 10 ), то навіть при його максимальній швидкості 525 км/г за 40 хвилин він пролетів 300 км. Практична дальність “І-16” 500 км, тобто палива в літаку Іванова та літаках його ланки лишалось на 200 км. Отже, що якщо в Іванова було 2600 патронів, запас палива ще на 200 км, то можливо таран, був просто випадковим зіткненням.



Свідок Євгеній Петрович Соловйов, авиатехнік 1-ланки Іванова, згадує "Наша машина неслась из Львова по шоссе. Заметив перестрелку бомберов с нашими ястребкам, мы поняли, что это война. Момент, когда наш ишачок врезал “Хейнкелю” по хвосту и тот каменем повалился вниз, видели все. И что наш пошел на посадку – тоже. А прибыв в полк, мы узнали, что в сторону затихшего боя выехали Бушуев и Симоненко, не дождавшись врача
Дивне в цьому свідченні ще те, що Соловьйов, який був орієнтовно в с. Підлужжі не кинувся до літака Іванова, що пішов за його слів на аварійну посадку в Загорцях і до місця посадки було кілометра 2 максимум. Соловйов поїхав в полк в Дубно що за 10 км. Крім того, як “Хейнкель” міг впасти каменем вниз, коли згідно німецьких данних єдиний літак, що аварійно пішов на посадку, був в 20 км на південь від Дубно, а це в 12 км від Загорців.
Далі Симоненко розказав журналистам що, “коли вони з комісаром виносили Ивана Ивановича з кабіни, він був в крові, непритомний. Поїхали в госпиталь в Дубно. Але там застали весь медперсонал в паніці – їм була вказівка терміново евакуюватись. Івана Івановича все ж прийняли, санитары понесли його на носилках. Бушуєв і Симоненко чекали, допомагали вантажити обладнання і хворих в машини. Потім вийшшов врач і сказав “Пілот помер”.
Ми його поховали на кладовищі - згадував Симоненко,- поставили стовпчик з табличкою. Думалось, що відженем німців швидко – встановим памятник”.
Дивне в свідчення Симоненко те, що коли вони примчали а госпіталь, там вже йшла евакуація. Якщо Іванова збили в 4:55 22 червня , а вони відразу помчали на місце падіння літака і привезли його в госпіталь, то це був ранок 22 червня максимум година 6 ранку. Хто віддав наказ на евакуацію, коли тільки почалася війна і лише оголосили про мобілізацію. Німці були в Дубно лише 26 червня, а госпіталь вже втікає. Що це за військові медики, що втікають, з поля бою, на якому нема битви.
Якщо вони чекали на пілота і лікар вийшов і сказав, що пілот помер, то це відбулось 22 червня. Але саме з цього свідчення Г.Ровенський в своїй книзі робить висновок, що пілот помер 23 червня.
Гейбо в своїй книзі теж добавляє деталі: “Еще днем, в перерыве между вылетами кто-то доложил мне, что из первого боевого вылета не вернулся командир звена старший лейтенант Иван Иванович Иванов.
Была снаряжена группа механиков на поиски упавших самолетов. Они и нашли И-16 нашего Ивана Ивановича рядом с обломками “юнкерса”. Осмотр и рассказы участвовавших в бою летчиков позволили установить, что старший лейтенант Иванов, израсходовав в бою все боеприпасы, пошел на таран. Сбил врага, но и сам при этом не уцелел. Посмертно ему было присвоено звание Героя Советского Союза.”

Тут деталі, Гейбо вказують, що Іванов і німецький “Хейнкель” впали разом, адже Іванов був під обломками німецького літака, правда який чомусь перетворися на “Юнкерса”.
В цій же книзі Гейбо пише, що в той же день 22 червня “нашелся причисленный было к погибшим лейтенант Цибулько. Мы видели, как он сбил вражеский “ Мессершмитт”, а потом сам загорелся. Но оказалось, что ему удалось выброситься с парашютом и опуститься прямо в озеро”.
Дивно чому Гейбо плутає “Не-111” з “Ю-88”. Тут Гейбо побачив ще й винищувача “Мессершмитт”, яких взагалі не було в небі Дубенщини в той день. Російські пілоти зобовязані знати були не тільки всі марки можливого супротивника, але й слабкі місця літака.

У 1976 році Якобчук П. завів мову з колишнім командиром 46-го авіаполку, який у червні 1941-го розташовувався у Дубні, І. Д. Підгорним,
“Ми перед війною вивчали усі типи німецьких літаків» виявляли їх слабкі місця, у «Хейнкеля-111» вразливою точкою був руль висоти. Він розташований над хвостом. Його легко відламати, якщо напасти ззаду. А без руля висот літак ще може пролетіш трохи, тільки вже не сяде. Це як автомобіль з перерізаними гальмівними шлангами Якраз так зробив Іванов а німецьким бомбардувальником”
Дивно що Підгорний знає типи літаків а Гейбо ні.

В газеті Правда від 29 жовтня 1974 року Командир 46-го истребительного авиаполка. В 4 ч. 25 мин. 22 июня 1941 гола тараном уничтожил фашистский бомбардировщик в районе Грановка-Белицк. Сам погиб.

В статті Якобчука Петра “Слідами подвигу” написано, що командир 46 авіаполку І.Д.Підгорний згадав що, місцеві жителі повідомили йому про загибель Іванова. На місце падіння літака виїхав батальонний комісар Бушуєв С.І., який підтвердив факт тарана. На наручному годиннику Іванова, що зупинився від удару по приборному щитку було точний час 4:25.


Ця два абзаца з області фантастики, поперше район Грановка- Белицк це - Гомельска область Білорусі, до якого від німецько-російського кордону понад 120 км, як і 120 км до Млинова, так що німецькі бомбардувальники перетнувши кордон в 4.15 не могли бути в 4.25 за 10 хв. З їх крейсерською швидкістю 360 км, при повному навантаженні, їм потрібно було б мінімум 20 хвилин.



6.

18, 20, 22 жовтня 1977 року дубенська газета “Червона Зірка” в трьох підряд номерах надрукувала сттатю “Слідами подвигу”. Автор її Петро Якобчук. Автор, щоб якось впорядкувати свідчення і зробити висновки, на жаль тільки довабив питань і вніс ще більшої путинини. Саме після публікацій Якобчука в Дубно через рік в жовтні 1978 року встановили памятник – літак Іванову.

Він написав в статті.
Сліди героя протягом довгого періоду заповзято шукали різні покоління учнів та вчителів Дубнівської середньої школи N 3, Дубенського педучилища. Опитавши старожилів усіх сіл навкруг міста, вони дізналися, що вдосвіта 22 червня радянський літак упав біля садиби І.В.Дацюка в Загорцях.
У розмові зі мною Іван Вікторович згадав :
- Тієї ночі я пас коні. Бачив як радянський літак, збивши собою німецький намагався сісти. Але пілоту зашкодив, певно горбок. Коли я підбіг, він був уже мертвий.
Тодійшній загорецький міліціонер Микола Пилиповець виставив варту, а сам поспішив повідомити в гарнізон. Незабаром з Дубно приїхали військові. Вони забрали тіло льотчика з собою.
Ми вийняли з нагрудної кишені вбитого документи, щоб поцікавитись, хто він. Прізвище, ім’я та по батькові були співзвучні, через те я запам’ятав їх на все життя : Іванов Іван Іванович.

Саме свідчення Дацюка І.В, мешканця Загорців стало в основу висновку Якобчука по місце тарану і падіння Іванова. Інших свідків він не знайшов. Дивно. Почалося війна. Вже 30- 40 хвилина війни. Німецькі бомбардувальники кидають бомби на Млинів і Дубно, що у 8 км від Загорців. Навколо вогняні стовби і стовби диму. В небі літають російські винущувачі, що атакують німецькі бомбардувальники. Кулеметні черги. Світає. В селі мали б прокинутись. Але всі в Загорцях сплять. І лише одна людина, яка пасла коні, побачила як літак вистрілявши всі кулі, таранить бомбардувальника. Опис, ніби Дацюк побачив комарика, який тихенько летів, вдарив іншого і обоє впали. Думаю, і всі погодяться, що свідками мало б бути все село.
Крім цього, свідчення Дацюка іде в розріз свідченню старшини 46 полку Симоненка, який лишився після війни в Дубно і жив по вулиці Гастелло. Симоненко, ствержував, що Іванов був живий, і він з Бушуєвим завезли Іванова в госпіталь, де той помер. Хто каже правду Дацюк чи Симоненко?

Перше свідчення з статті.
Першим відгукнувся москвич Віталій Васильович Нарваткін, який служив начальником стройового відділення полку. Він написав:
46 полк з жовтня 1940 до квітня 1941 року перебував у Дубно. У травні 1941 року перебазувався в Млинів, а в Дубно почався ремонт злітної смуги. Іванов злетів з Млинова для відбиття нальоту авіації противника на Дубно.
Де похований Іванов, не знаю, так як в той же день полк залишив Млинів. До того ж, відбиваючи нескінченні атаки ворога, ми не мали можливості, належним чином похоронити його і запамятати це місце.
Дивно, адже саме начальник стройового відділення, а це начальник відділу кадрів полку, мав знати про долю Іванова. Саме начальник стройового відділення, вів облік особового складу.


Далі. Наступне свідчення з статті.
Олександр Григорович Больнов :
“Війну я зустрів інженером ескадрильї 46 авіаполку. Цілий день 22 червня провів на Млинівському аеродромі і переніс усю трудність німецьких бомбардувань. Безумовно, ми всі були вражені безприкладним подвигом Івана Іванова. Я дуже гірко переживав його смерть, так як був свідком його загибелі, коли по тривозі їхав з гарнізону в Млинів.
Іванов – мій сусід по квартирі. Був він чудесним хлопцем, хорошим другом і сімянином. І, звичайно, відмінним пілотом та влучним стрільцем. Ніхто не міг з ним зрівнятися у повітряній стрільбі.
Спостерігаючи його останній бій, я думав : чому він не стріляв по “Хейнкелю”? Переконаний, що уже витратив боєкомплект. Але не вернувся на аеродром. Прагнучи захистити українське місто Дубно, цей хоробрий російський хлопець пожертвував собою. Вже пізніше, з розповідей, я почув, що він після тарану старавсь посадити машину, врятувати її. Лише низька висота не дозволила зробити це.
... І зараз Іван Іванов не виходить з моєї памяті. Хороший командир, вихователь, вимогливий, зате справедливий. Ланка його становила єдину сім’ю і виділялася своєю зібраністю та дисциплінованістю. Де і коли хоронили Іванова, я не знаю – як уже сказав, весь день був зайнятий у Млинові”

Наступне свідчення з статті.
Генерал- майор Магерін Микола Іванович:
“Наш полк приземлився в Дубно у 1940 році, незадовго після визволення Західної України. Зустрічаючись з місцевим населенням, ми розказували йому про нове життя, яке принесла Радянська влада. Ми не тільки займалися агітацією за народних кандидатів, але й організовували кооперативи, завозили в села керосин, сірники, мило і т.д. Причому ця робота проходила під певною небезпекою, бо кругом рискали польські осадники, люди, настроєні проти Радянської влади.
Та ми опиралися на бідноту. Створювали дружини, охороняли перші колгоспи від пожеж і диверсій. Вечорами збирали селян і при керосиновій лампі розкривали геогарфічну карту, розказуючи що таке Радянський Союз, яке у нас життя. Вечірки закінчувалися, як правило, розучуванням радянських пісень, особливо Інтернаціоналу.
Заспівувачем був тут Іванов. Він співав “як Лемешев”, такий був чистий тенор. Де був він, там завжди була молодь.
У перший день війни я піднявсяв повітря майже одночасно з Івановим. Він прикривав Дубно, я – Луцьк. Наші льотчики вилітали на відбиття ворожих атак по 10-12 разів, ми були схожі на шахтарів, бо 4 кулемети ШКАС своїми затворами виходили в кабіну.
У проміжку між вильотами я і дізнався про героїчну загибель Іванова. Наскільки памятаю з розповідей, ”Хейнкель” одразу упав і вибухнув, а Іванов ще трохи протягнув – десь, як і ви передбачаєте до села Загорець. Скоріше всього, його відвезли в Дубно і там похоронили”
Як я вже вказував, жоден “Хейнкель” не падав біля Дубно, а в 20 км від Дубно.

Далі Якобчук пише.
О.Г.Больнов наніс на карту нашого району точку зіткнення винищувача Іванова з “Хейнкелем” південніше Дубно – десь між Семидубами і Здовбицею Однак скільки б я не розпитував ніхто з старожилів не памятає, щоб у перший день війни падав радянський літак.
Коли ми виїхали на Ровенське шосе, бій був зліва від нас. На перевалі через гори ми знову побачили літак Іванова.

Досить ймовірно, що Іванов загинув не в ЗАГОРЦЯХ, а ЗА ГОРНИКАМИ ( адже вся документація велась російською в Червоній Армії), тобто за селом Гірниками, адже між Рачином і Гірниками був аеродром, який захищав Іванов по деяким свідченням.

Наступне свідчення з статті.
Льотчик Железняков Михайло Володимирович в Млинові. І Михайло Володимирович бачив таран Іванова. Села не запамятав, та знає твердо: воно розташоване за 8-10 км на північний захід від Дубно.

З цього свідчення Якобчук робить генільний висновок.
Це вже підтвердження – географічні координати і свідчення старожилів Загорець зійшлися.
Якобчук вважає північний захід - південним заходом. Загорці знаходяться не на північному заході ( напрямок Млинів ), а на південному заході.

Правда, коли розслідування подвигу Іванова, було надруковано в вікіпедії.ру, і піддано критиці Якобчук надрукував статтю в місцевій газеті Дубно “Скриня”. Тут він, щоб не визнати помилку, змінив свідчення Железнякова. Якобчук написав, що Железняков сказав, що Загорці знаходяться на захід від Дубно.

Далі. Наступне свідчення з статті.
Генерал Підгорний:
“ Я посилав Бушуєва в Дубно не тільки заради Іванова. Ми вступили в бої на свій страх і риск, по велінню військового обовязку. Воювали не знаючи що діється довкола нас. Телефонний кабель в дивізію перерізали німецькі диверсанти, ефір був забитий радіоперешкодами. Тому я наказав Бушуєву довідатись у Дубнівському райкомі партії, чи не одержували вони якоїсь інформації з Ровно.
Через кілька годин Бушуєв мені подзвонив:
- Іванова я поховав, а місцевим властям повідомили з обкому про евакуацію. Розпочалася війна, товаришу командир!

Геніальне свідчення Підгорного. Генерал посилає Бушуєва в Дубно, бо пошкоджений звязок. У відповідь Бушув дзвонить з Дубно Підгорному. По мобільному, чи що. Чи в дзвін, азбукою морзе.

Далі Якобчук пише.
Отже, виникає запитання – з ким у Дубно зустрічався Бушуєв? Зрозуміло, або з першим секретарем райкому партії О.Денисенком, або з головою міськради Сидором Козійчуком. Козійчук, як відомо, загинув у червні 1941 року на Луцькому перехресті, а від Денисенка я одержав детальний спогад.
18 червня червня 1941 року я був обраний першим секретарем Дубнівського райкому КП(б) України, приїхавши сюди з Ізюмського району Харківської області. А через три дні почалась Велика Вітчизняна війна.
У неділю о п'ятій ранку я начальником райвідділу КДБ Яковом Давидовичем Винокуром проїхав по місту. Картина була жахлива: розруйновані приміщення, трупи коней, вбиті і поранені люди. А офіційно не було сказано про війну. Можете уявити, яка була обстановка, ще й для мене молодого ( 29-літнього ) першого секретаря, зовсім незнайомого з районом, з його економікою, людьми.
І ось в цей період, десь близько дев'ятої ранку, в райком прибув зараз не памятаю, чи командир, чи комісар авіачастини і запросив мене поїхати в район біля Дубно. Там у повітряному бою кращий льотчик авіачатини тов. Іванов проявив геройство – збив фашистський літак, але і загинув сам. Це недалеко від Дубно, кілометрів 7-8.
Ми знайшли те місце . Край яру, біля якого росли рідкі дерева і чагарники, побачили окремі частини розбитого нашого літака і труп пілота. Комісар дав вказівку одному з супроводжуючих нас військових зібрати останки загиблого, щоб везти в Дубно.”
Зауважимо, тут тіло Іванова перетворилося в останки, які зібрали. А як же свідчення, Бушуєва, щоб був разом з Симоненком, що Іванова вони відвезли в госпіталь. Та й у свідчення Бушуєва і Симоненко не вказано, що з ними був третій – О.Денисенко.
Зауважимо також в цьому свідченні, що малоймовірно, що в перші години бомбардувальники бомбили Дубно. Завдання німецької авіації були аеродроми.


Далі Денисенко свідчить.
Зворотньою дорогою комісар розказував мені про Іванова, який це був хоробрий. розумний командир, з якою повагою і любов'ю ставились до нього і льотчики, і командування.
Коло райкому ми попрощалися, автомашина поїхала хоронити Іванова, а я зайнявся терміновими питаннями. На то поїздку було затрачено хвилин 40, не більше.

Якобчук в статті пише.
Тепер проаналізуймо сказане О. І. Денисенком: їхали недалеко, 7—8 кілометрів. Літак упав край яру, навколо якого рідкі дерева і чагарники. Віддаль відповідає розміщенню Загорець. Рельєф такий же, як біля колишньої садиби жителя Загорець І. В. Дацюка. Отже, місце тарану Героя Радянського Союзу І. І. Іванова нам уже достовірно відоме.

Неймовірна логіка. Рідкі дерева і чагарники, з яром є лише біля садиби Дацюка. Навколо рівна пустеля.

Далі Якобчук пише.
З цього ж листа ми може судити, де похований Іванов: тільки в Дубно. Слідопити педагогічного училища, третьої середньої школи, колишній райвоєнком Г. Ф. Тур, які раніше мене розшукували його могилу, зупинились на кладовищі по вулиці Тувинських Добровольців. Вони знайшли старшину 46 полку Симоненка, який жив по вулиці Гастелло і кілька років тому помер. Він хоронив Іванова і казав, що на тому кладовищі.
Я поцікавився думкою ветеранів 46 авіаполку. Вони одностайно заявили: могилу Іванова треба шукати на кладовищі по вулиці, що веде на Мирогощу. В іншому місці похоронити його Бушуєв не міг.
Але в котрій саме могилі покоїться прах героя? Встановити це неймовірно важко. Деякі дубенчани, котрі жили на початку війни біля Мирогощанського цвинтаря, показували мені одну з безіменних могил радянських льотчиків. Твердити, що в ній прах Іванова, я не насмілююсь. Але, що автор першого в історії Великої Вітчизняної війни повітряного тарану здійснив подвиг над селом Загорні нашого району і похований в Дубно, на кладовищі по вулиці Тувинських Добровольців, знаю певно. Це встановлено свідченням місцевих старожилів, спогадами однополчан героя, підтверджено колишнім першим секретарем Дубнівського райкому партії і не заперечується архівними документам.

Тут Якобчук спирається і на свідчення Симоненка, що підтвердив, що поховав Іванова на кладовищі, що веде на Мирогощу. Дивна логіка в одному випадку автор статті “Слідами подвигу” бере свідчення Дацюка, а Симоненка відкидає, в іншому повністю погоджується з Симоненком.
Чому Якобчук не насмілився назвати одну з безіменних могил, місцем поховання Іванова. Дивлячись на логіку, якою він користувався, можна було б якось придумати.



7.


Ось і я підійшла до завершення ця навіть в чомусь детективна і фантастична місцями історія.
Як ми побачили, чіткого висновку про таран Іванова, місце тарану і падіння зробити неможливо. Чи був таран, певно ми сказати не можемо, якщо був, чи був свідомим рішенням, а не випадковим зітненням, теж нам не довести. Я не претендую на роль останньої інстанції, все вирішувати читачам.
Всі свідчення суперечать один одному. Можливо серед свідчень, які збирали автори, є вигадки і помилки. Але, які саме з них неправдиві ми не знаємо. Якщо прийняти всі свідчення до уваги, то висновку остаточного не зробити. Якщо відкинути якісь свідчення чи свідків, то виникне багато версій. Значить історія Іванова на рівні версій так і залишиться.
Я міг би приводити ще свідчення, що не попали до цієї статті, але запевнюю вони ясності не принесуть.
На завершення хотів би, щоб сучасні журналісти були точні в викладенні фактів, уміло аналізували їх і правильні робили висновки. Наслідувати майстрам епістолярного жанру часів СРСР не варто.


І.Маркулич
Дубно, 2012 рік
 

Аватар користувача
Adam
Global Moderator
Global Moderator
 
Повідомлень: 31222
З нами з:
22 лютого 2006 21:35
Звідки: Київ, Україна

Re: Рослідування подвигу І.І.Іванова

Повідомлення Adam » 12 грудня 2012 14:10

З біографії можна зробити висновок, що Іванов міг стати успішним ковалем, майстром чи інженером, але якби не державний переворот в Росії, який здійснила партія під керівництвом В.І.Леніна. Саме радянська влада відняла в нього родинне ремесло. Саме ця влада навчила його не працювати, а воювати і знищувати. Він, як офіцер Червоної Армії...
"Вот жалко пацана!" (с) :lol: :lol: :lol:
Зображення

"Краще жити у цирку, ніж у концтаборі!"
"Поєднаємо патріотизм зі здоровим глуздом!"
 

ОлекСега
Member
Member
 
Повідомлень: 1
З нами з:
05 січня 2017 23:07

Re: Рослідування подвигу І.І.Іванова

Повідомлення ОлекСега » 05 січня 2017 23:14

Де що, можу додати до цієй статті.
А саме, підтвердити участь свого рідного діда у цьому бої. Їм був, Сегедін Іван Степанович.
 


Повернутись до WWII та Другі визвольні змагання (1938-1945)

Хто зараз онлайн

Зараз переглядають цей форум: Немає зареєстрованих користувачів і 2 гостей