Агресія РФ (січень 2015)

Модератори: Global Moderators, Реконструкція

Аватар користувача
Adam
Global Moderator
Global Moderator
 
Повідомлень: 31215
З нами з:
22 лютого 2006 21:35
Звідки: Київ, Україна

Re: Агресія РФ (січень 2015)

Повідомлення Adam » 31 січня 2018 14:29

Дев’ята рота. Останні "Кіборги". Частина друга
ОЛЕКСІЙ БРАТУЩАК
Середа, 31 січня 2018, 10:00

Це історія захисників Донецького аеропорту з 9-ї роти 3-го батальйону 80-ї десантно-штурмової бригади. У січні 2015 року 20 бійців добровільно зголосилися піти в саме пекло.

Останній тиждень ДАПу ці десантники бачили на власні очі. Вони стали "Кіборгами", але повернулися не всі. Трагічну історію дев’ятої роти розповідають уцілілі чоловіки.

Україна має знати про подвиг своїх героїв. Подвиг останніх "Кіборгів".

У першій частині під назвою "Вежа" йшлося про те, як 9-а рота потрапила на фронт, готувалася до заходу в аеропорт, а ротного терміново відправили до диспетчерської вежі в день її падіння.

У другій частині розповідаємо про захід 9-ї роти в аеропорт та останні дні оборони ДАПу.


В аеропорт
13 січня 2015 року бійці 9-ї роти підготувалися до виїзду в термінал Донецького аеропорту. Три МТЛБ, які мали везти військових, було завантажено під зав’язку.

На них поклали мішки з піском, каністри з соляркою для генераторів, металеві сітки, які планували ставити у вікна, щоб захиститися від гранат та ВОГів. Усередину поклали гранатомети, 5-літрові баклажки з водою, ящики з боєкомплектом.

Віталій П’ясецький:
"Звечора ми ще подивилися телевізор. Потім розпалили буржуйку в гаражі, кинули там кілька матраців, і на них зі всім спорядженням лягли. Знали, що команда поступить десь під ранок. Намагалися заснути, розважали один одного розмовами, але напруга відчувалася. Заснути, звісно, не вийшло".


Команда надійшла о пів на четверту ранку. На збори – 10-15 хвилин. Бійці понадягали бронежилети, взяли автомати, гранатомети, боєкомплект. Навантажилися так, що ледь пересувалися. Але збій дала техніка.

Віталій П’ясецький:
"Мало виїжджати три МТЛБ. Але один заглох. І хлопців, які мали в ньому їхати, розкидали по інших машинах. У нас їхало 8 чоловік, і нам допхали ще двох. Це Антон Калинюк і Вадим Демчук, який загинув після підриву терміналу".


Федір Місюра:
"Коли один з трьох МТЛБ не завівся, то по дві людини пересадили в інші машини, а четверо бійців залишилися у Водяному".


У двох машинах їхало по 10 десантників. Пересувалися в повній тиші. Доїхали без пригод.

Перші враження
Уже перші враження від побаченого в аеропорту дали бійцям зрозуміти: вони навіть не уявляли, що їх чекає в Донецькому аеропорту.

Федір Місюра:
"Я, як вивантажився, одразу побачив рукави терміналу. Це було вражаюче. Металеві конструкції скрипять-риплять. Я дивлюся на термінал – повна тиша".


Віталій П’ясецький:
"Я побачив перед собою величезну будівлю. Темрява, ніде немає жодного вогника".


Федір Місюра:
"Чесно кажучи, у цей момент у мене підкосилися ноги. Я вперся в якусь стіну і з’їхав. Але потім видихнув, зібрався, нас ланцюжком повели в штаб".


Віталій П’ясецький:
"Хтось з офіцерів подав команду "ведіть їх у штаб". Ми взяли один одного за лямки чи за розгрузки, чи за плече. Першим ішов хлопець, який давно там був, знав, де штаб. На підлозі лежали хімічні світильники – це був орієнтир, шлях у штаб".


Штабом була кімната метрів 15 на 20, у якій були великі вентиляційні труби. У цій кімнаті під стінами спали бійці, також стояв стіл, за якими сиділи кілька офіцерів.

Федір Місюра:
"Там уже було освітлення, і я остаточно переключився. Сів покурив, зібрався думками, просто зосередився. Потрібно було просто переламати цей момент. І тоді я зрозумів, що немає людей, які не бояться. Завжди є страх, але треба вміти його подолати, вміти його зламати".


Віталій П’ясецький:
"Ми сказали, хто з якого підрозділу. Нас одразу розподілили по постах, хто на який має виходити. Мені дістався пост "Ромео", це на першому поверсі в сторону старого терміналу. Ми приїхали десь о 5-й годині ранку, з 8-ї я мав виходити на пост. Тому нам сказали: йдіть, пацани, десь розташовуйтеся.
Як розташовуватися – на підлозі розстелені матраци, каремати, кучами все накидано. Я дістав свій спальник, між хлопцями якось втиснувся, попробував трошки задрімати. Було капєц як холодно. Але трохи задрімали".


Умови ДАПу
Умови перебування в терміналі швидко вправили мізки бійцям. Якщо до заходу в аеропорт Віталій П’ясецький думав, що зможе кілька ротацій відбути, то тут швидко все переосмислив.

Без дотримання правил безпеки можна було дістати кулю від своїх. Щоб пройти з однієї точки до іншої, потрібно було попереджати. Не можна було розраховувати навіть на елементарні умови життя.

Віталій П’ясецький:
"Не їсти, не пити, не сходити десь у туалет. Навіть місця, куди в туалет сходити, там не було такого. Я навіть не пригадую, щоб я день чи два ходив десь у туалет. Побачив усі ці умови, офігів. І думав: як я маю тут два тижні пробути?".


Зображення
Перепочинок. Стас Стовбан (ліворуч) та Вадим Демчук (праворуч)

Федір Місюра:
"Я коли спитав, де тут туалет, мені показали. Я подивився і вирішив, що краще не буду туди йти (посміхається). Також не було можливості поїсти. Увечері брав лише гречку, відкривав її, ламав ножем на частини і просто смоктав. Це вся можливість, яка в мене була поїсти, навіть чай не міг попити.
Я коли повертався в штаб для перезмінки, то ніколи не заставав воду. Її або тільки ставили для розмороження, або вона вже закінчувалася.
Уже 15 січня, коли пережили ранішній штурм, була невелика перерва, я вийшов на пост, набрав багато гречки, нагріли її і поїли хоч щось гаряче. Так хотілося теплої їжі, як ніколи не хотілося".


Герої
Бійці 9-ї роти великими героями себе не вважають. Натомість із захопленням згадують військових, з якими перебували в терміналі.

Зеник
Віталій П’ясецький:
"Любомир "Зеник" – один із тих, на кого я в терміналі дивився з захопленням. Багато хто з тих, хто залишився в аеропорту, не змогли в певні моменти брати участь в обороні терміналу. А Зеник – один із тих, хто так безбашено гранатометів набере, виходить і стріляє по сєпарах".


Рахман
Віталій П’ясецький:
"Після підриву аеропорту Зеник з Андрієм Гречановим Рахманом вийшли в сторону Пісок, і Рахман намагався тоді повернутися. Вони на трьох МТЛБ виїхали, до одного було причеплено зенітну установку, але саме цю машину підбили, хлопці згоріли.
Один МТЛБ з Рахманом у тумані проскочив повз термінал і впав на стоянку. Там висота була десь метрів п'ять, а, може, і більше. Сєпари почали обстрілювати цей МТЛБ, але Рахману вдалося звідти вибратися, і він якось вийшов у сторону Пісок".


Сєвєр
Віталій П’ясецький:
"Увечері 16 січня під’їхала техніка за пораненими. У деякі моменти ми змушені були викликати вогонь на себе, і ця техніка згоріла, поранених нікого не вивезли. Плюс отримали нових поранених.
У мене був такий момент, коли я на 10-15 хвилин ліг під стіною, і мені вже все було по барабану, що буде далі. Уже нічого не хотілося. І Сєвєр тоді нас копняками: "Хлопці, вставайте! Робіть що-небудь. Інакше нас тут усіх перестріляють!".
Ми встали. Він нас розподілив по постах, розповів, хто що має робити. Сказав з якогось сміття робити барикаду та тримати оборону".


П’ясецький каже, що з самого початку сприйняв Андрія Шишука Сєвєра як офіцера 90-го батальйону. Виявилося, що це простий солдат, який узяв на себе ініціативу, бо інші офіцери не змогли знайти в собі сили командувати обороною аеропорту.

Тож Сєвєр командував разом з Іваном Зубком "Крабом" (нині покійний Герой України, його ім’я присвоєно 90-му батальйону).

Під час підготовки цього матеріалу "Українській правді" довелося багато чого почути про бійців, які залишалися в терміналі в останні дні оборони аеропорту. Напевно, найвлучніше про них в інтерв’ю "Радіо Свобода" сказав Андрій Шишук (позивний "Сєвєр").

Андрій "Сєвєр" Шишук:
"Усі, хто там були, – серйозні солдати. Принаймні, звідти вони вийшли саме такими".


Бої
14 січня

У новий термінал аеропорту бійці 9-ї роти увійшли 14 січня. Після невеличкого інструктажу в штабі вони мали трохи часу для перепочинку. Прокинулися від того, що будівлю обстрілював танк. Здригалося все приміщення.

Але весь день минув досить спокійно. Хоч і тривали обстріли, чогось особливого, що запам’яталося військовим з 9-ї роти, не було.

15 січня

Вранці 15 січня бійців 9-ї роти розбудив командир 7-ї роти Віталій "Веселий". Він швидко пояснив, що почався штурм, і потрібно виходити на пости.

Віталій П’ясецький спробував поставити свій АГС за так званим 4-м постом. Але зробити цього не вдалося. Тож він перемістився на свій пост "Ромео". Обидва пости розташовувалися в терміналі зі сторони готелю "Польот".

Віталій П’ясецький:
"Ми зайняли оборону за барикадами. Ну як барикади – якісь уламки обладнання, якісь конструкції, якісь пару мішків на них накинуті. Заховатися було за чим".


Федір Місюра:
"Час від часу валили два танчики. Ти тільки бачиш, як пилюка розсипається. Знизу в підвалі були кавказці, ми їх чули, вони нам підкрикували і стріляли там, де в них була така можливість. З дальніх відстаней стріляли з автоматів, бо близько не могли підійти. Ближче під обід почав працювати "Утьос".


Термінал удень – це як у кінотеатрі – ти не завжди бачиш, що це день. Він просто десь завалений, десь обгорілий, але все одно так закритий, що таке відчуття, що ти стоїш уночі.

Коли "Утьос" почав працювати, то велика запалювальна куля, червоний шарік, почав літати по терміналу. Він пробивав гіпсокартонну стіну, ударявся в одну стіну – відлітав в іншу".

Ярослав Гавянець:
"Спочатку я не розумів, що то все серйозно. Мені здавалося, що я в якесь кіно потрапив. Було цікаво, часом смішно. Так, ніби у войнушки грали в дитинстві. Коли з’явилися перші двохсоті (загиблі – УП), то я вже зрозумів, що це не гра".


"Двохсотий!", – викрикнув хтось після чергового вибуху.

"Я живий! Я не "двохсотий!", – тримався за життя Рома Калинюк.

Він дістав купу поранень від осколків. Свого товариша по роті з-під обстрілу витягнув Віталій П’ясецький, хоча сам цього не пам'ятає.

Віталій П’ясецький:
"Роман – мій друг. Каже, що я його врятував. Усі думали, що він загине, але Рома вижив".


Від поранень на нозі Калинюка майже виднілася кістка. У такому стані він залишався в аеропорту ще чотири дні. Його вивезли в ніч з 19-го на 20-е, коли відбулася остання евакуація поранених з аеропорту.

Зображення
Новий термінал. "Центр терміналу. За спиною – наш колишній штаб. Лівіше – п’ятачок. Праворуч за стіною – сєпарня"

Також 15 січня впала одна зі стін аеропорту. Свідчення бійців 9-ї роти розходяться в тому, після чиїх обстрілів це сталося.

Федір Місюра:
"Був такий момент, коли ми запросили арту по готелю. Вона відпрацювала, і було пару "кабанчиків", які майже по нам лягли. Після цієї артпідготовки відділилася стіна. І вже з нашої позиції було видно готель".


Віталій П’ясецький:
"З танків зруйнували залишки стін. Фактично, стін в аеропорту не було, це були сандвіч-панелі, гіпсокартон, і лише десь були тонкі бетонні або цегляні стіни. Ті перекриття, які були, танки зруйнували".


У якусь мить Віталій П’ясецький побачив, що з 4-го поста понесли пораненого. Пізніше він дізнався, що це був його побратим Федір Місюра, з яким він до війни в одному клубі займалися парашутним спортом.

Сам Місюра згадує, що поранення дістав десь о першій годині дня. Після цього він періодично втрачав свідомість. До того ж зазнав ще кількох осколкових поранень.

О 6-й його евакуювали на МТЛБ. У транспортері Місюра прокинувся від того, що хтось поклав на нього ногу. Попросив прибрати, але військовий не зміг, бо ногу було прострелено.

Федір Місюра:
"Потім прокинувся, коли мене вже вивантажили, і я побачив комбата. Почав казати: бать, пробач, автомат забув у терміналі. Він відповів: усе нормально, твоїм автоматом уже працюють".


Наступного разу Місюра прийшов до тями, коли його заносили у вертушку. Там він зустрівся з ротним Олегом Височанським – і знову провал, аж до Дніпропетровська. У швидкій відчув холод.

Федір Місюра:
"Ще лежачи пораненим у терміналі, я відчув холод: ноги відмерзають, руки відмерзають. Я в цей момент зрозумів, що мені вже все, це мої крайні хвилини. Я тоді абсолютно спокійно хлопцям сказав: там і там лежать мої речі, за можливості заберіть їх, а рідним скажіть, що я не злякався, я їх дуже люблю, і підтримайте їх.
Уже у швидкій у Дніпрі я попросив фельдшера, щоб додав мені ще тепла. Він каже: тут і так уже нема чим дихати. І я знову подумав, що це вже все. Потім це підтвердили і лікарі, які розповіли, що мене привезли в крайні кілька хвилин".


Насправді, того дня Місюра вичерпав свої крайні хвилини. І лише професіоналізм лікарів не дав йому відійти в інший світ.

Олег Височанський:
"Федір Місюра мав 8 хвилин клінічної смерті. Як робили операцію, у нього стало серце. Лікар 8 хвилин качав рукою серце, щоб мозок не відмер. І запустили серце, хлопця спасли".


Федір Місюра:
"Зараз ми досить часто спілкуємося з лікарем, який 8 хвилин рукою качав моє серце. Це Руслан Степаненко – лікар-хірург. Він безпосередньо качав руками довгих 8 хвилин, не давав мені спокійно вмерти".



16 січня

Цього дня бій почався о 7-й ранку.

Ярослав Гавянець:
"Це був безперервний бій. Одні стріляли, другі заряджали ріжки, треті чистили автомат. Такий був конвеєр. Після того, як вони захопили пост "Кондор", вони мали доступ на третій поверх. І тоді вони вже були під нами, над нами і кругом нас".


16 січня поранення дістав Віталій П’ясецький. Через отвір на стелі на його пост залетіли гранати.

Віталій П’ясецький:
"Перша граната вибухнула, але дивом нікого не зачепила. А друга граната впала, то я дістав осколок біля ока. "Псих" (Ігор Зінич) мені обробив рану, але відчувалося, що якийсь осколок торчить у кістці. Але посидів, передихнув і повернувся назад на пост".


Зображення
Герой України Ігор Зінич "Псих"

Того дня "Кіборги" викликали огонь на себе. Сподівалися, що артилерія накриє сєпарів, які перебували на поверху вище.

Ярослав Гавянець:
"Ми викликали арту, але вона не добре відпрацьовувала. Там ніби пройшла ротація батареї. Пішли хлопці, які дев'ять місяців прикривали аеропорт, а зайшли ще не пристріляні хлопці і дуже неточно стріляли по терміналу".


Натомість ворог застосував гази. Через це українським військовим довелося відступити.

Віталій П’ясецький:
"Під обід почалася газова атака. Спочатку нам кидали просто гранати, і було видно, що це армійські дими. А потім почали кидати щось інше.
Вдихнули, а це газ. Не якийсь нервово-паралітичний, а конкретний такий сльозогінний і задушливий. Вдихнув його – і рвеш, вивертає, без свідомості падаєш на землю.
Через цей газ ми змушені були відійти на майданчик. Пізніше десь о 4 годині ми витягли туди поранених, які залишалися в штабі".


Ярослав Гавянець:
"Цей газ відтиснув нас у край терміналу в кут, бо ні в кого протигазу не було. У куті був більший протяг, і газ швидко розсіювався".


Усі захисники аеропорту зібралися на майданчику 20 на 20 метрів. У цьому місці завжди відбувалося вивантаження. Там уздовж стіни був невеличкий балкон, який не дозволяв ворогу закинути з верхніх поверхів гранати.

Віталій П’ясецький:
"16 січня вже було зрозуміло: якщо наше начальство не прийме важливих рішень і заходів, то все закінчиться дуже погано. Усі це розуміли".


Ярослав Гавянець:
"Кілька днів у мене виникало бажання виїхати. Але я не бачив причини, бо не був пораненим. Мені було соромно непораненим сідати в МТЛБ.
Бажання виїхати було в багатьох. Бо бачили, що вже сенсу нема тримати термінал. Але не було можливості виїхати".


У ніч з 16-го на 17-е в термінал підійшло підкріплення. Два МТЛБ доставили десантників з 90-го батальйону. При цьому одну машину ворог спалив, водій загинув від поранень. Друга пішла порожньою.

17 січня

Цього дня запеклі бої тривали. "Кіборгам" навіть вдалося відбити у ворога частину терміналу.

Але цей день бійцям 9-ї роти запам’ятався через іншу подію.

Віталій П’ясецький:
"У ніч з 17-го на 18-е з аеропорту виїхали хлопці з 93-ї бригади. Вони сказали, що їхній комбат наказав їм виїжджати, бо немає сенсу тримати термінал. Такий факт є.
Але не всі з 93-ї бригади тоді виїхали. Був такий Саша Оліфер "Борода", він так в аеропорту і загинув. І ще кілька хлопців залишилися".


За спогадами П’ясецького, після виходу частини бійців 93-ї бригади відбулася перекличка. У терміналі залишилося 54 "Кіборги". Це і боєздатні, і поранені. Усі перебували на невеличкому майданчику.

Віталій П’ясецький:
"Під ногами, під стіною лежали важче поранені, слабо ходячі, зовсім не ходячі. Це був такий майданчик, де одне гарне влучення міни чи артилерійського снаряду – і все було б дуже сумно".


18 січня

Командування спробувало деблокувати аеропорт. Було розроблено операцію – штурмувати противника за трьома напрямках. Усі три спроби виявилися невдалими.

Ярослав Гавянець:
"18 січня були періодичні бої. Ми тримали кругову оборону і періодично відстрілювалися. І чекали, що буде. Нам по рації казали, що йде масовий штурм, що наші війська заходять у Донецьк. Ми зраділи.
Але насправді все було не так райдужно".


Радість таки дійшла до нового терміналу. У ніч з 18 на 19 січня до аеропорту прорвалося підкріплення. МТЛБ з Водяного під постійними обстрілами дивом проскочив злітну смугу.

Це був "останній рейс", на якому з ДАПу евакуювали поранених.

Зображення
"Шматочок нашого п’ятачка"

Серед важкопоранених був солдат 9-ї роти Роман Калинюк. З простреленими ногами і перебитою спиною він уже третій день залишався в терміналі.

Віталій П’ясецький згадує, що Калинюка помилково не евакуювали напередодні. У темряві завантажили в МТЛБ схожого бійця. Щоб цього не повторилося, побратими підтягнули Калинюка ближче до виходу.

Віталій П’ясецький:
"Під’їхав МТЛБ, з нього почали вивантажуватися люди, почався потужний обстріл, з верхніх поверхів почали стріляти. Зразу з’явилися поранені та один загиблий.
І тоді пішла команда: завантажуйте 300-х. Ми з Павлином вхопили Рому Калинюка і в останню мить закинули його в машину. Він орав не своїм голосом, бо в нього були осколками побиті ноги".


Тієї миті Віталій П’ясецький побачив, що в МТЛБ залишилося ще одне місце. Він мав поранення, тож вирішив сісти.

Віталій П’ясецький:
"Я розумів, що я в принципі боєздатний, можу тримати зброю, можу стріляти. Але разом з тим я дійсно отримав поранення і маю моральне право виїхати. Уже за мною ніхто не сідав у машину.
Мої ноги та ноги хлопців стирчали з дверей. Двері вже не закрилися, ми їх притримували руками, чули, що по ним кулі та осколки барабанили. Я думав: хай мені руки відстрелить, але двері я не відпущу, щоб усередину нічого не залетіло".


Інший боєць 9-ї роти Юрій "Ромео" Кушнір помер дорогою до лікарні. 18 січня він дістав тяжке поранення в голову від вибуху міни.

Зображення
"Козак", "Ромео", "Каптьор", написи на стіні Донецького аеропорту

В останні дні Донецького аеропорту серед "Кіборгів" залишилися вісім бійців 9-ї роти.
Зображення

"Краще жити у цирку, ніж у концтаборі!"
"Поєднаємо патріотизм зі здоровим глуздом!"
 

Аватар користувача
Adam
Global Moderator
Global Moderator
 
Повідомлень: 31215
З нами з:
22 лютого 2006 21:35
Звідки: Київ, Україна

Re: Агресія РФ (січень 2015)

Повідомлення Adam » 02 лютого 2018 09:50

Дев’ята рота. Останні "Кіборги". Частина третя. "Падіння ДАПу"
ОЛЕКСІЙ БРАТУЩАК
Четвер, 1 лютого 2018, 09:28

Це історія захисників Донецького аеропорту з 9-ї роти 3-го батальйону 80-ї десантно-штурмової бригади. У січні 2015 року 20 бійців добровільно зголосилися піти в саме пекло.

Останній тиждень ДАПу ці десантники бачили на власні очі. Вони стали "Кіборгами", але повернулися не всі. Трагічну історію дев’ятої роти розповідають уцілілі чоловіки.

Україна має знати про подвиг своїх героїв. Подвиг останніх "Кіборгів".

У першій частині під назвою "Вежа" йшлося про те, як 9-а рота потрапила на фронт, готувалася до заходу в аеропорт, а ротного терміново відправили до диспетчерської вежі в день її падіння.

У другій частині – про захід 9-ї роти в аеропорт та останні дні оборони ДАПу.

У цій, третій частині, розповідаємо про падіння оборони аеропорту, полон та повернення бійців 9-ї роти додому.

Станом на 19 січня 2015 року серед "Кіборгів" у Донецькому аеропорту залишалося 8 бійців 9-ї роти.


19 січня. Перший підрив
Зранку 19 січня в Донецькому аеропорту настало затишшя. Але то було затишшя перед бурею.

У якусь мить стався потужний вибух. Дехто подумав, що прилетіла ракета. Насправді – ворог заклав вибухівку.

Від вибуху провалилася підлога. Супротивник вирішив перевірити, чи залишився серед українських військових хоч хтось живий.
Але бійці швидко оговталися, намагалися звести нові укріплення. "Кіборги" продовжували тримати оборону. Та ситуація стала вкрай критичною.

Ярослав Гавянець:
"Після першого вибуху потрібно було дати наказ, і ми б уночі могли вийти. Там до нашої позиції в Пісках було 500 метрів.
Я навіть не знав, що там є наша позиція – радіолокаційна станція. Це треба було йти через взльотку. Це було б тяжко, але в тумані можна було пройти. Та ніхто тоді команди не дав".


Більше того, Україну запевняли, що до "Кіборгів" прямує підкріплення.

"Допомога, значна – вже почала рух. Надія з'явилася", – писав того дня радник президента Юрій Бірюков.

Водночас в аеропорту серед українських бійців надія остаточно розтанула. У ніч з 19 на 20 січня з ДАПу самостійно вийшли три групи бійців.

Ярослав Гавянець:
"Уночі вийшли бійці 90-го батальйону. Вони між собою домовилися. З одного боку, вони молодці, спаслися…".


На останніх квадратних метрах терміналу залишилися поранені та кілька чоловіків, які не змогли кинути товаришів.

Віталій П’ясецький:
"З нашої 9-ї роти до останнього залишилися Андрій Грицан "Каптьор", Вадим Демчук "Дим", Валік Опанасенко "Партизан", Володя Козак "Козак" і Діма Скляров "Скляр".
Ще залишився Станіслав Стовбан, Артем Гребенюк і Славік Гавянець".


Разом з іншими "Кіборгами" вони залишилися в смертельній пастці. Ворог був як поверхом вище, так і нижче.

Зображення
Володя Козак (ліворуч) та Володя "Старшина" в Донецькому аеропорту

20 січня. Другий підрив
Ворог пішов на останній штурм. Бій в аеропорту тривав до 14-ї години. Коли стихло, бійці вирішили перепочити. Хто курив, хто, змучений, дрімав.

Другий вибух був значно потужнішим. Вибухівку підклали в підвал. Підлога під "Кіборгами" провалилася.

Ярослав Гавянець:
"Хто залишився по боках на фундаменті сидіти, як я, – вижив. Інші провалилися вниз, їх зверху двома поверхами накрило. Тоді з восьми бійців 9-ї роти вижило лише троє: Стас Стовбан, Артем Гребенюк та я.
Стас провалився вниз, його потім діставали з-під плит. Йому плита перебила обидві ноги".


Зображення
Руслан Присяжнюк з 90-го батальйону (ліворуч) та Артем Гребенюк з 9-ї роти

Після другого вибуху аеропорт перетворився на пекло. З-під руїн доносилися крики чоловіків "Де моя рука/нога?", "Пристреліть мене!", "Дайте гранату!".

Хто ще міг пересуватися, почав шукати під завалами побратимів. Це тривало до ночі. Знайшли всіх, хто подавав голос. Але дістати всіх не змогли.

Довгий час вважалися зниклими безвісти п’ятеро бійців 9-ї роти. Їхні тіла впізнали лише за експертизою ДНК.

Зображення
Останнє фото. Андрій Грицан "Каптьор". Один із тих, хто загинув 20 січня

У тій ситуації чинити опір "Кіборги" вже не могли. Вони залишалися на невеличкому клаптику зруйнованого терміналу. Самого аеропорту вже не існувало. Ховатися від обстрілів не було куди.

Ярослав Гавянець:
"У Стаса Стовбана тоді була тяжка ніч. Ним Ігор Брановицький з 90-го батальйону займався, ставив усю ніч жгути, заспокоював, бо Стас кричав дуже.
Артем Гребенюк був поранений, то він сидів. Я тримав середину терміналу. Цілу ніч дивився в тепловізор, щоб до нас ніхто не приліз. Хлопці сиділи біля вулиці, тримали там оборону зі сторони взльотки".


Саме в цей час відчайдушну спробу дістати підтримку здійснив Андрій Гречанов "Рахман", якого називають "Кіборг №1". Він вийшов до своїх у Пісках, але під час повернення з підкріпленням потрапив під обстріл і повернутися в термінал уже не зміг.

Вночі з аеропорту вийшла група "Кіборгів". У ній – 14 бійців. Останнім з цієї групи йшов боєць 90-го батальйону Андрій Казмирчук.

Ярослав Гавянець:
"Хто знав про позицію на РЛС, то вони між собою домовилися та вийшли. А ми залишилися в терміналі. У мене було двоє поранених – Артем і Стас. Я їх обох не міг тягнути. То я з ними залишився, сидів. А потім пішов у полон".


21 січня. Полон
До ранку 21 січня частина важкопоранених бійців не дожила. Сподівань на допомогу не залишилося.

Ще двоє "Кіборгів" – Василь Соколовський "Сокол" з 80-ї бригади та Андрій Шишук "Сєвєр" з 90-го батальйону – вирішили самотужки виходити з аеропорту. Їм вдалося дістатися до своїх на радіолокаційній станції.

У термінал ще надходили повідомлення від командування, що тривають переговори про зелений коридор. Але кожна хвилина затримки могла коштувати життя важкопораненим.

У такій ситуації Анатолій Свирид "Спартанець" вирішив сам іти на переговори до ворога. З білим прапором він попрямував до старого терміналу.

Ярослав Гавянець:
"Зранку 21 січня "Спартанець" пішов до сепаратистів домовлятися, що ми складемо зброю і вийдемо на свої позиції. Сепаратисти не погодилися. Сказали, що якщо ми здамося в полон, то вони нададуть усім важкопораненим допомогу.
У нас уже вибору не було. Сепаратисти були всюди навколо нас. Кричали: "Здавайтеся в полон! Ми з командиром домовилися, вам нададуть медичну допомогу".


У полон потрапили троє бійців 9-ї роти – Славік Гавянець, Артем Гребенюк і Станіслав Стовбан.


На відео з 40-ї секунди: тримаються один за одного Артем Гребенюк (ліворуч) та Славік Гавянець

Ярослав Гавянець:
"Ми вийшли, хто ходячий був. Поранені лежали. За ними приїхала машина, забрала. Стасу зробили операцію. Одну ногу не врятували, ампутували. Другу врятували, там були складні операції, у Донецьку лікарі робили".


Олег Височанський:
"Станіславу Стовбану під час другого вибуху перебило обидві ноги. Сєпари зробили операцію, одну ногу йому ампутували вище коліна".


Стовбану врятували не лише одну ногу, а й життя. Пізніше в епікризі він прочитав, що в нього була втрата крові, несумісна з життям.

Якщо його з аеропорту одразу відправили до лікарні, то неважко поранених "Кіборгів" – до бази терориста "Мотороли". Там "обробляли" цілий день.

Ярослав Гавянець:
"Трубами, табуретками, утюгами, всяке було. Батальйон "Спарта" – вони були злі на нас, бо в них багато 200-х було. То їм дозволили на нас відірватися.
Ігор Брановицький відмовився з ними говорити, сказав, що має права не говорити. То "Моторола" чи "Гіві" дав команду, що його можна добивати до кінця. Йому поламали майже все, а потім прийшов "Моторола" і застрелив, добив".


Після цього полонених перевезли до будівлі донецької СБУ. Там бійці заповнили картки військовополонених, отримали медичну допомогу.

Ярослав Гавянець:
"На другий день нас повели по Донецьку "парадом полонених". Це ж треба було показати, що "Кіборгів" зловили, похвалитися перед місцевими. Мені тоді було якось жалко тих людей, у яких така велика жорстокість".




Ярослав Гавянець був наймолодшим "Кіборгом", який потрапив у полон після падіння аеропорту. На відео терористів його побачив батько. Чоловік записав відеозвернення до Захарченка.

Той погодився відпустити бійця, якщо батьки приїдуть до Донецька з українськими телеканалами. На окуповану територію вирушила знімальна група СТБ.


Сюжет СТБ "Звільнення Ярослава Гавянця"

Гавянець перебував у полоні рівно два тижні. За два дні терористи віддали важкопораненого Станіслава Стовбана. Останній боєць 9-ї роти Артем Гребенюк повернувся з полону 21 лютого 2015 року під час великого обміну.

Дев'ята рота після аеропорту
Жоден з бійців 9-ї роти, котрі потрапили в новий термінал в останні дні існування ДАПу, не вийшов звідти неушкодженим. Шестеро поклали в аеропорту свої життя.

Олег Височанський:
"Усі загинули в терміналі. Один загинув у бою. Двоє потрапили в пожарку між вишкою та терміналом. Вони там мали спостерігати і доповідати обстановку. Лише вони залишилися живі-здорові. Усі інші – або двохсоті, або інваліди, втратили здоров’я.
Люди навіть не уявляють, що там було за пекло. Я не знаю, хто б туди захотів повернутися вдруге. Я знаю, що такі є. Той, хто повернувся туди вдруге, вони для мене Герої України".


Зображення
Дембель

Роль бійців 9-ї роти відзначила й держава. Усі вони отримали нагороди: хто орден "За мужність", хто – орден імені Богдана Хмельницького.

Олег Височанський:
"Ми пройшли цей іспит, ми стали нацією. Війна зробить нас тільки сильнішими. Ми, звичайно, дорогу ціну за то платимо.
Бої за ДАП – це плювок Путіну і його найманцям. Скільки там спецназу полягло! Це їм плювок.
У мене всі були мобілізовані з сіл: хто артист, хто вчитель, хто бізнесмен. І цим простим українцям ті спецназівці нічого зробити не могли".


За станом здоров’я Височанський став військовим пенсіонером. Балотувався до Львівської облради.

Загалом з останніх "Кіборгів" п’ятеро чоловіків брали участь у місцевих виборах 2015 року. Федір Місюра очолив одне з управлінь Рівненської облдержадміністрації.

Федір Місюра:
"Після того, як мене списали з армії, я повернувся в частину, попросився послужити, підписати контракт. Мені гарно відмовили. Я повернувся на попереднє місце роботи, був держслужбовцем".


Зупинка серця викликала в Місюри часткову амнезію. Події в Донецькому аеропорту він пам’ятає, як мале дитя: згадує якісь моменти, а конкретики немає.

Федір Місюра:
"Аеропорт – це символ незламності української армії. Ми показали, що Росія не настільки і потужна держава, що її можна зламати. Ми воювали і воюємо за честь, за нашу державу. Вони бояться, а ми ні, не боїмося вмерти за свою країну.
Тим, що аеропорт не був зданий, а був нахабно та по-військовому з ганьбою підірваний, бо в них не залишалося інших шансів, ми показали – хлопці, ми все можемо, просто треба зібратися".


Після повернення додому Ярослав Гавянець знайшов себе в культурній сфері. До війни хлопець навчався в Харкові на актора драматичного театру й кіно. Через мобілізацію майбутній "Кіборг" трохи не довчився.

Після аеропорту грав в аматорському театрі, співає з дружиною на різних концертах.

Ярослав Гавянець:
"Це мене відволікає від минулого. Я не жалкую, що пішов в аеропорт. Я перевірив себе, що я можу, скільки в мене є сили. Перевірив свою планку страху. У мене планка велика".


До підприємницької діяльності після демобілізації повернувся Віталій П’ясецький. Аеропорт згадує, як перевірку самого себе, і робить відвертий критичний висновок.

Віталій П’ясецький:
"Не такий я вже й особливий воїн, як я раніше думав. Але мені особисто не соромно перед самим собою. Були моменти, коли мені було важко, коли було страшно. Як і іншим, мені так само хотілося жити.
І ще аеропорт – це болючі спогади. Багато хлопців загинуло, і я не дуже розумію, чому я залишився живий".


Критично П’ясецький оцінює не лише себе, а й військове командування. У спогадах він повертається до тих останніх днів оборони аеропорту й обурюється, що "Кіборгів" не вивели за кілька днів до трагедії.

Віталій П’ясецький:
"Були такі моменти, наприклад, між 17 та 18 січня, коли можна було сказати: "Хлопці, хто може тримати зброю, потихеньку відходьте". Люди вийшли б. Можливо, не всі. Можливо, ми понесли б втрати, але вони не були б такими важкими, які в результаті ми отримали 20 числа після підриву.
А вони, командири, до останнього моменту посилали туди людей, і в результаті ті люди гинули. "Героїзм солдат – це бездарність командирів". Таке моє ставлення".


На бездіяльність командування у своїх інтерв’ю нарікає і Стас Стовбан. Попри це та втрату однієї ноги він повернувся на фронт. Влітку 2015-го Стовбан підписав контракт до завершення особливого періоду. З протезом замість ноги він повернувся на передову.

Стас Стовбан уже став легендою незламності українських воїнів. Як і всі "Кіборги".

Історія 9-ї роти є однією зі сторінок цієї легенди. Славної і трагічної.
Зображення

"Краще жити у цирку, ніж у концтаборі!"
"Поєднаємо патріотизм зі здоровим глуздом!"
 

Аватар користувача
Adam
Global Moderator
Global Moderator
 
Повідомлень: 31215
З нами з:
22 лютого 2006 21:35
Звідки: Київ, Україна

Re: Агресія РФ (січень 2015)

Повідомлення Adam » 07 травня 2018 15:22

Маріуполь у 2015 році розстріляли російські військові - СБУ
Понеділок, 7 травня 2018, 14:37

Слідчі Служби безпеки України встановили, що обстріл житлового мікрорайону Маріуполя "Східний" 24 січня 2015 року, унаслідок якого загинула 29 людей і були поранені 92 особи, скоїли кадрові військовослужбовці Російської Федерації.

Про це на брифінгу заявив глава СБУ Василь Грицак.

"Було встановлено і задокументовано, що цей злочин скоїли кадрові російські військовослужбовці. Цей теракт здійснили два штатних ракетних дивізіони Збройних сил РФ", - сказав Грицак.

Він повідомив, що з території Росії операцією безпосередньо керував начальник ракетних військ і артилерії Південного військового округу ВС РФ генерал-майор Степан Ярощук.

"У тимчасово окупованому Донецьку обстрілом керував полковник ЗС РФ Олександр Цаплюк із "позивним "Горець. Координацію дій російських реактивних дивізіонів здійснював підполковник ЗС РФ Максим Власов з позивним "Югра", - розповів він.



У СБУ заявляють, що встановили участь в обстрілах підрозділів 200-ї Печенгської окремої мотострілецької бригади та 2-ї Гвардійської Таманської мотострілецької дивізії (колишня 5-та окрема Гвардійська Таманська мотострілецька бригада).

"Вдалося похвилинно зафіксувати та задокументувати перетин російськими підрозділами російсько-українського кордону та шлях на позиції терористів, з яких здійснювався обстріл Маріуполя", - підкреслив Грицак.

Глава СБУ сказав, що два дивізіони реактивних систем залпового вогню БМ-21 "Град" зі складу ЗС РФ здійснили понад 120 пострілів по Маріуполю реактивними осколково-фугасними снарядами С-21ОФ.

У СБУ також заявили, що задокументували увесь ланцюжок організації, координації та виконання російськими військовими цього злочину і опублікували відео про причетність росіян до злочину.

Наразі 11 військовослужбовцям ЗС РФ, а також їх пособникам з числа бойовиків терористичної організації "ДНР", причетним до злочинних обстрілів, повідомлено про підозру у вчиненні теракту.

"Зрозуміло, що санкції на здійснення цього теракту приймалися вищим політичним та військовим керівництвом Росії", - зазначив Грицак.
Зображення

"Краще жити у цирку, ніж у концтаборі!"
"Поєднаємо патріотизм зі здоровим глуздом!"
 

Аватар користувача
Adam
Global Moderator
Global Moderator
 
Повідомлень: 31215
З нами з:
22 лютого 2006 21:35
Звідки: Київ, Україна

Re: Агресія РФ (січень 2015)

Повідомлення Adam » 07 травня 2018 15:23

Bellingcat назвала імена військових РФ, причетних до обстрілів Маріуполя 2015 року
Понеділок, 7 травня 2018, 14:59

Розслідувачі міжнародної групи Bellingcat підтвердили, що 24 січня 2015 року Маріуполь обстріляли з підконтрольної РФ території та опублікували імена причетних до них бойовиків та російських військових.

Про це йдеться у розслідуванні Bellingcat.

"Bellingcat встановила, що російські військові командувачі, які працюють на міністерство оборони РФ, давали інструкції, керували та консультували під час операції з обстрілів", - зазначають розслідувачі.

Вони ідентифікували 9 російських офіцерів, зокрема одного генерала, двох полковників та трьох підполковників, які безпосередньо брали участь в обстрілах.

Розслідувачі встановили імена російських офіцерів, які здійснювали командування батарей РСЗВ (Реактивна система залпового вогню – УП) на різних рівнях в день обстрілу Маріуполя або давали цілевказування з іншого району на сході України:

Cеред них:

Генерал-майор Степан Степанович Ярощук
Олександр Йожефович Цаплюк, позивний "Горець"
Олександр Анатолійович Муратов
Максим Володимирович Власов, позивний "Югра"
Сергій Сергійович Юрченко, позивний "Воронеж"
Олександр Валерійович Грунчев, позивний "Терек"

Також Bellingcat ідентифікувала офіцерів РФ, які відповідали за відбір та переправлення командирів артилерії та артилерійського обладнання на східну Україну, серед них:

Полковник Олег Леаргійович Кувшинов
Генерал-майор Дмитро Миколайович Клименко
Полковник Сергій Іванович Лісай

Завдяки аналізу подій напередодні та 24 січня 2015 року, Bellingcat визначила ще двох російських генералів, які займалися відбором та призначенням російських артилерійських спеціалістів на керівні посади на сході України:

Олександр Михайлович Евтоді, позивний "Пепел"
Граір Манукович Егіазарян, позивний "Шрам"

"Крім того, Bellingcat вдалося встановити, що за день до обстрілу Маріуполя з Росії в Україну були переправлені дві батареї ракетних систем залпового вогню (РСЗВ). Рано вранці 24 січня 2015 року ці батареї були розгорнуті поряд з селом Безіменне з метою обстрілів міста Маріуполя та його околиць, а згодом були повернуті в Росію", - розповідають розслідувачі.

Дані для розслідування вони отримали завдяки доступу до аудіо- і відеоданих, поданих українською владою в Міжнародний суд ООН в рамках розгляду справи проти Росії.

"Bellingcat і партнери проаналізували велику кількість перехоплених телефонних переговорів між учасниками збройного конфлікту, які на момент обстрілу знаходилися в районі Безіменного", - розповідають представники групи.

Під час розслідування вони перевірили події, імена, місця розташування, метадані дзвінків, супутникові знімки, пости у соцмережах та зразки голосів з публічних виступів декількох встановлених осіб.

У Bellingcat пообіцяли опублікуваті повну версію звіту про виявлення дев'яти російських офіцерів пізніше на цьому тижні.
Зображення

"Краще жити у цирку, ніж у концтаборі!"
"Поєднаємо патріотизм зі здоровим глуздом!"
 

Поперед.

Повернутись до Агресія РФ

Хто зараз онлайн

Зараз переглядають цей форум: Немає зареєстрованих користувачів і 2 гостей