Агресія РФ (лютий 2015): Дебальцево

Модератори: Global Moderators, Реконструкція

Аватар користувача
Adam
Global Moderator
Global Moderator
 
Повідомлень: 31612
З нами з:
22 лютого 2006 21:35
Звідки: Київ, Україна

Re: Агресія РФ (лютий 2015)

Повідомлення Adam » 04 лютого 2016 17:53

МОУ: В боях за Дебальцево погибли 136 украинских воинов, более 300 – получили ранения. КАРТЫ
04.02.2016 - 13:45

За все время обороны Дебальцевского выступа погибли 136 и ранены 331 военнослужащий ВСУ.

Об этом сообщает пресс-служба Министерства обороны Украины.

В частности, во время боевых действий в районе Дебальцево с 15 января по 18 февраля погибли 110 военнослужащих, 270 были ранены, 7 - взяты в плен и 18 пропали без вести.
Около 30% техники было уничтожено противником или выведено из строя силами наших подразделений.
За ведение боевых действий в районе Дебальцево государственными наградами Украины награждены 379 военнослужащих (в том числе посмертно - 136), а отличиями Министерства обороны и Генерального штаба ВСУ - 450 человек.

Зображення

Зображення

Зображення

Зображення

Зображення
Зображення

"Краще жити у цирку, ніж у концтаборі!"
"Поєднаємо патріотизм зі здоровим глуздом!"
 

Аватар користувача
Adam
Global Moderator
Global Moderator
 
Повідомлень: 31612
З нами з:
22 лютого 2006 21:35
Звідки: Київ, Україна

Re: Агресія РФ (лютий 2015): Дебальцево

Повідомлення Adam » 06 лютого 2016 20:48

Анализ «Анализа» ГШ по Дебальцево.Часть1
06.02.2016 - 18:19

Несколько дней назад Генеральный штаб Вооруженных сил Украины таки выдал в открытый доступ «Аналіз Генерального штабу ЗСУ щодо бойових дій на Дебальцевському плацдармі з 27 січня до 18 лютого 2015 року»: http://www.mil.gov.ua/analitichni-mater ... -roku.html

В связи с выходом этого документа, прежде всего хотелось бы напомнить выводы экспертной среды более чем годичной давности по ситуации под Дебальцево. А тогда говорилось следующее:

1. Дебальцевский плацдарм необходимо оставить и отойти на заранее подготовленные позиции в районе дефиле Светлодарск - Луганское – Мироновское, как это сделали сепаратисты (российские кураторы) под Лисичанском оказавшись под угрозой очевидного окружения.

2. Удерживать эту весьма уязвимую полосу обороны имело смысл только лишь в случае подготовки к активным действиям.

И время лишь подтвердило первый посыл.

Представленный украинскому обществу «Анализ» к великому сожалению не дает ответа на простой вопрос «почему?», боле скатываясь к описательному «как?».

Первое, что бросается в глаза в генштабовском «Анализе» – абсолютная отстраненность от реальности его военно-политических и стратегических оценок и выводов. И как следствие – его непоследовательность и спорность в этом отношении.

Вопрос возникает при прочтении первого же абзаца документа - зачем события, происходившие в январе-феврале 2015-го года в районе узловой ж\д станции Дебальцево и окрестностей, названы ГШ ВСУ ни много ни мало... «...главной битвой между украинскими войсками и российско-террористическими войсками»? Разве война на востоке страны закончилась?
Аргументы в «Анализе» в пользу такого мощного заявления далее не приводятся.

Видимо подразумевается, что такими аргументами могли бы стать приведённые данные по количеству сил и средств, использованных сторонами в этих боях, протяжённость территорий на которых происходили эти события (характеристика размаха и масштаба), ну или на худой конец - их значительное влияние на общую военно-политическую (стратегическую) ситуацию в конфликте...

Нет, вместо этого, Генштаб ударяется в какие-то пространные экскурсы по предшествующим событиям войны от Славянска до Иловайска. И делает абсолютно инсуационные выводы о событиях в Дебальцево, как «…стремлении противника» прорваться ни много- ни мало... к Харькову.

Единственным достойным упоминания в этом отношении замечанием ГШ является ремарка про «... выполнение первых Минских договорённостей об отводе тяжёлых вооружений калибром свыше 100-мм», а так же «...снижении интенсивности б\д в зоне АТО».

Дальше – больше. В своём «Анализе» ГШ увязывает события в районе ДАП-а и в районе Дебальцево в общий контекст целей агрессора в войне (вполне себе по стратегически), но при этом...оценивает их, как «черговий виток загострення»(?!) Авторам «Анализа» следовало бы определиться в формулировках – что же это в конце концов было? «Главная битва»? Или всё-таки «очередной виток обострения»?

Далее Генштабом весьма однозначно проводится мысль (причём на протяжении всего текста «Анализа») о том, что все события в районе Дебальцево - это, оказывается, заранее спланированная и «успешно проведённая» оборонительная операция. Комментарии в данном случае излишни. Оставим на совести авторов это громкое утверждение.

Любой военный, окончивший профильный институт (не важно, медик он, командир, технарь или замполит) скажет, что оборона выступа длинною в 90 км и шириною в 12 км в весьма невыгодных для этих целей условиях:
- при отсутствии достаточных резервов;
- надлежащем инженерном оборудовании позиций;
- отсутствии достоверной информации о силах и средствах противника;
- эффективной разведывательно-диверсионной деятельности противника на указанном участке фронта и пр., и пр.

А именно так пишут авторы «Анализа». Такая операция по определению, не может быть «спланированной» и «организованной». Это чистой воды импровизация по ходу дела. Так сказать, вынужденная оборона под диктовку противника.

Более того, если ГШ таким образом готовит и проводит намеренные «оборонительные операции», то в будущее может видеться отнюдь не в победном тоне.

Очевидно, что проходящий красной нитью в «Анализе» термин «оборонительная операция» оправдывает лишь тот очевидный факт, что противник неминуемо попытается исходя из тамошних условий провести классическую попытку окружить и разгромить наши подразделения именно на этом выступе.

Время что бы понять это и подготовится к этому у ГШ было достаточно.
Но в «Анализе» об этом ни слова. Вместо этого мы читаем там «Плач Ярославны» о том, в каких трудных и просто неимоверных условиях пришлось проводить эту «оборонительную операцию».

Вместо того, что бы задуматься о том, зачем объединенные российско-сепаратистские силы (ОРСС) так настойчиво в то время «таранили» ДАП, который особого оперативно-тактического значения для них не имел, а лишь отвлекал туда наши резервы. И в это же время, скрытно стягивали к Дебальцево силы и средства?

Вместо этого ГШ предпочёл «плыть по течению», так сказать, решая проблемы по мере их поступления, а про «подумать вперёд», у него как-то не получилось.

Выбранная для подачи «Анализа» хронологическая форма, в принципе позволяет составить интересующемуся читателю общую, а местами и весьма детальную картину происходившего. Особенно если, наложить его на детальную карту, а не на представленные ГШ «схемы». Эта часть «Анализа» выписана достаточно качественно. Однако, некоторые, «шероховатости»
и тут присутствуют.

Например, упущены в «Анализе» такие показатели, как исходный процент боеготовой техники от приведённого количества (как в украинских войсках. так и в отношении противника); степень и уровень МТС подразделений; мотивация принятия тех или иных решений командными инстанциями разных уровней в быстро меняющейся обстановке; МПС войск.

Кроме того, ряд цифровых данных приведены, мягко говоря, «весьма приблизительно». Так же не обозначены уровень боеспособности частей и подразделений и многое другое.

Все это – весьма показательные данные, которые могли бы показать более цельную картину происходившего. И даже если они обозначены, то выборочно и отрывочно от общего контекста.

О противнике вообще, какие-то отрывочные сведения типа «два Града поехало туда, а там сосредоточено было до 40 единиц бронетехники». Хочется спросить - И что? Как это повлияло на ситуацию в общем и на данном участке в частности? Что было сделано в противовес?
Никаких соображений по этому поводу в «Анализе» так же не содержится.
А если и приводятся такого рода сведения, то лишь отрывочно.

Зато весьма настойчиво проводятся два главных тезиса:
- ОРСС хотели «на плечах» прорваться дальше, вплоть до Харькова, «но мы им не дали».
- и отвод войск из Дебальцево прошёл организованно и с минимальными потерями.

Причем, все это происходило:
- под постоянным воздействием артиллерии противника;
- ОРСС «таранили» нашу оборону сразу на нескольких участках плацдарма;
- противник превосходил нас по всем показателям;
- оборонятся было неудобно;
- резервов не было;
- МТС было затруднено;
- МПС войск "оставляло желать лучшего", многие отказывались выполнять приказы, бежали с поля боя;
- и даже «...была замечена низко летающая авиация противника..."
и т.д.

Таким образом, в «Анализе» много констатации (часто весьма спорной и не всегда достоверной), но мало выводов о причинах и следствиях тех или иных событий.

Например, в главном вопросе и главном выводе, наталкивающем на весьма нехорошие мысли по поводу украинского ВПР.

Почему войска в выступе однозначно оказались по многим показателям не готовы к массированному наступлению противника, если было принято решения о его удержании и для подготовки этого было вполне достаточно времени?

В общем, «... не смотря ни на что, мы справились...»

Вывод первой части: Господа, это не «Анализ»... это банальная многостраничная Отписка.

(продолжение следует)

ЦВПИ (группа ИС)
Зображення

"Краще жити у цирку, ніж у концтаборі!"
"Поєднаємо патріотизм зі здоровим глуздом!"
 

Аватар користувача
Євген Пінак
Global Moderator
Global Moderator
 
Повідомлень: 2083
З нами з:
22 лютого 2006 14:05
Звідки: Київ

Re: Агресія РФ (лютий 2015): Дебальцево

Повідомлення Євген Пінак » 08 лютого 2016 21:02

Дякую за посилання на "аналіз "аналізу"". Чекатиму на наступні частини, хоча окремі закиди (на заразок небажання МОУ та ГШ ділитись із широким загалом таємними відомостями про боєздатність українських частин) виглядають смішно. Але сторонній і не апологетичний погляд ня нашу найновшу військову історію буде явно не знайвим.
 

Аватар користувача
Adam
Global Moderator
Global Moderator
 
Повідомлень: 31612
З нами з:
22 лютого 2006 21:35
Звідки: Київ, Україна

Re: Агресія РФ (лютий 2015): Дебальцево

Повідомлення Adam » 11 лютого 2016 00:25

Анализ «Анализа» ГШ по Дебальцево.Часть2
10.02.2016 - 16:22

Как известно, активизация боевых действий в районе Дебальцево началась с атак противника на Углегорск. В «Анализе», представленном ГШ этот период обозначен, как «Часть 2 Углегорск (27.01 - 1.02)». То есть не полных 4 дня. Трудно сказать насколько приведённое описание в «Анализе» соответствует действительному ходу событий, но оно само по себе вызывает ряд вопросов.

1. Непонятен состав сил и средств группы, которая оборонялась непосредственно в самом Углегорске. Судя по описанию ГШ, там находились подразделения:
- 13-го мотопехотного батальона (приблизительно - до усиленной роты с ПТ-средствами и 2-3 танками);
- противотанковая батарея 42-го мпб (4 единицы 100-мм пт-орудия МТ-12 «Рапира»);
- сводная рота батальона патрульной службы МВД «Свитязь» (из Волынской области).

Оборона города осуществлялась путём несения службы указанных подразделений на двух опорных пунктах 13-01 и 13-02 (на северо-западной и юго-западной окраинах городка соответственно). Противотанковые орудия указанной пт-батареи, а так же танки и пт –средства были распределены между двумя этими «опорниками». Милицейская рота осуществляла контроль непосредственно в самом городке. Перед обоими «опорниками» на танкоопасных направлениях были скрытно выставлены минно-взрывные заграждения. Другие подразделения, на начальном этапе боёв за Углегорск в описании ГШ не просматриваются.

Противник в боях за этот населенный пункт понёс весьма чувствительные потери, посему возникает вопрос в отношении именно украинских сил и средств задействованных в первоначальных боях за Углегорск. По своему количественному составу они явно уступали подразделениям объединенных российско-сепаратистских сил (ОРСС) на этом участке. В описании не просматривается за счёт чего командование сектора «С» собиралась удерживать город, зная, что террористы на этом направлении весомо усилили свои силы и средства, создав значительное превосходство, как в боевой технике, так и в личном составе и артиллерии.

2. Ход боёв за Углегорск в свете последних данных ГШ и свидетельств непосредственных участников тех событий, тоже выглядит мягко говоря по разному.
- В описании ГШ утверждается, что личный состав 13-го мпб, нёсший службу на 13-01 банально «проспал» атаку ОРСС на свои позиции. И в «расстроенных чувствах» вынужден был отступить на блок-пост 13-02 (якобы система наблюдения за противникам там была не налажена).

Но вместе с тем, утверждается, что атака группы боевиков со стороны Горловки предварялась массированным огневым налётом артиллерии и миномётов противника по этому опорному пункту. А в атаке принимали участие до 5-ти танков противника и не менее 3-х единиц БМП. Трудно себе представить, чтобы в такой ситуации личный состав нашего подразделения спал беспробудным сном, зная что их позиция на самом что ни на есть переднем крае обороны.

Дальше, идёт описание боёв.
Опорный пункт 13-02 героически бьется в окружении. Противник прорывается в город.
Подразделение 13-го мпб отходит с позиций и города, расстреляв БК и уничтожив не менее 10-и единиц бронетехники противника. В самом городе ( в здании интерната и прилегающих постройках) остаётся в окружении ДО начала попыток его отбивания всего 74 человека из состава «застрявших» бойцов 13-го мпб, пт-батареи 42-го мпб (надо понимать, уже без своих пушек, утраченных в предыдущих боях) и милиционеры из «Свитязя».

Остановимся, здесь необходимо сделать небольшое отступление.
Описание ГШ не вдаётся в данном случае в конкретику, но существуют по крайней мере 2 свидетельства с «той» стороны о том, что бои за город носили ожесточённый характер и обе стороны понесли весьма ощутимые потери.
Есть знаменитая запись господина Захарченко «со снайпером в прямом эфире», а так же фото с уничтоженным Уралом и БМП подразделения ОРСС. Так же в открытом доступе находится запись пропагандиста с ресурса «анна-ньюс», (верхом на танке). Действо происходит на захваченном 13-01, где хорошо просматриваются как минимум 3 подбитых российских танка и один МТ-ЛБ. Причём пропагандист утверждает, что «... наши войска идут вперёд, а подбитые танки из состава Горловского гарнизона и они вскорости будут починены...»
Это никак не вяжется с тем, что блок-пост был оставлен бойцами 13-го мпб практически без боя, а основные события развивались исключительно на южной окраине.

В распоряжении ИС на сегодняшний момент находятся по крайней мере 3 свидетельства о тех событиях с нашей и обратной стороны, которые однозначно утверждают, что продвижение захватчиков к центру Углегорска отнюдь не было легкой прогулкой.

- есть свидетельство волонтёра Марии Шеремет о бое пт-батареи капитана Боровньова (мол, подбитые танки - его работа);
- есть свидетельство связавшегося с нами воина 13-го мпб, что танки это их работа;
- и наконец есть утверждение самих терроористов, что танки «подорвались на укроповских минах».

Все приведенные выше свидетельства лишь подтверждают одно – бои за Углегорск носили весьма ожесточённый характер.

С военной точки зрения, позиция в районе Углегорска для устойчивости всего Дебальцевского выступа была одной из ключевых (это очевидно - прямой выход практически к знаменитому «Кресту» и возможность перерезать снабжения наших подразделений, оборонявшихся южнее Дебальцево одним мощным ударом по их тылу и коммуникациям...) Совершенно не случайно, ОРСС начали действовать именно здесь, оперируя двумя ударными тактическими группами (одна наступала со стороны Горловки, другая её поддерживала со стороны Енакиево). И совершенно не случайно командование сектора «С», судя по описанию ГШ, дважды, подгоняемое ГШ, пыталось отбить город обратно (об этом позже).

В этой связи возникает вопрос.
Неужели, ДО начала атак ОРСС это было не очевидно?
Неужели было непонятно, что 1-я БТГ 30-й омбр, которая фактически стала на весь период Дебальцевских боёв своеобразной «пожарной командой», не должна была быть растасканной по 2-3 машины по всем «опорникам» в зоне выступа? А наоборот – сконцентрированной в качестве ударного кулака не к утру 31-го января после окрика из ГШ, когда оккупанты УЖЕ закрепились в захваченном Углегорске, а намного раньше? И задействована в качестве резерва именно на Углегорском участке?

4-х орудийная батарея МТ-12 «Рапира», несколько расчётов ПТРК «Фагот», ручные и станковые противотанковые гранатомёты, а так же 2-3 наших танка Т-64, которыми были усилены блок-посты, это конечно весомая сила в борьбе с танками и боевыми бронированными машинами противника, (коих только перед фронтом опорного пункта 13-01 было подбито и уничтожено в течении 29.01 до 7-ми единиц). Даже если какая-то часть вашей боевой техники представляет собой «неподвижную» огневую точку...

НО – только не в случае БЕСПРЕРЫВНЫХ массированных танковых атак противника, поддержанных массированным же огнём артиллерии и миномётов.
Ведь было понятно, что противник после первых боёв вряд ли остановится. Иначе он не наступал бы со стороны Углегорска минимум 2-мя усиленными батальонами (один из которых, явно танковый).

Да, в обороне надо меньше войск. Но, их тоже надо поддерживать и при необходимости усиливать резервами СВОЕВРЕМЕННО. А не постфактум, когда танки противника УЖЕ утюжат окопы.

(продолжение следует)
Зображення

"Краще жити у цирку, ніж у концтаборі!"
"Поєднаємо патріотизм зі здоровим глуздом!"
 

Аватар користувача
Adam
Global Moderator
Global Moderator
 
Повідомлень: 31612
З нами з:
22 лютого 2006 21:35
Звідки: Київ, Україна

Re: Агресія РФ (лютий 2015): Дебальцево

Повідомлення Adam » 12 лютого 2016 10:22

Анализ «Анализа» ГШ по Дебальцево.Часть2 продолжение
11.02.2016 - 18:07

Сегодня поговорим снова об Углегорске, но уже в контексте попыток командования сектора «С» отбить его в период с 30.01 по 2.02.

Мы остановились на том моменте, когда подразделения 13-го мпб, после боёв на блок-постах 13-01 и 13-02 отошли из города. А в самом Углегорске осталась группа из 74-х человек, состоявшая из застрявших в городе бойцов 13-го мпб, личного состава пт-батареи 42-го мпб и воинов сводной роты патрульной службы МВД Украины из Волынской области «Свитязь». Эта группа фактически продержалась в здании тамошнего интерната и прилегающих зданиях порядка 3-х суток до своей деблокады или самостоятельного прорыва из окружения - на сей счёт наличествует разная информация.

Итак. Мы уже говорили, что фактически эти попытки были с самого начала, мягко говоря, обречены на неудачу. Такое положение дел на тот момент определяло два фактора, которые и предопределили результат:

- время (которое явно было не на украинской стороне);
- соотношение сторон (так же, не в нашу пользу).

Дело в том, что понимание командованием сектора «С», как собственно и ГШ значения позиции в районе Углегорска и степень её влияния на общую ситуацию в районе выступа у Дебальцево, несомненно было вполне адекватным (об этом говорит настойчивость и упорство, с которым данные командные структуры пытались организовать и провести контр-действия по возвращению её под контроль украинских войск), но…

- Это было сделано ПОЗДНО. (ОРСС УЖЕ успели закрепится на захваченной позиции);
- Это было сделано явно недостаточными силами и средствами. По двум ключевым причинам – в распоряжении украинского командования просто не было на тот момент достаточного их количества. Кроме того, противник ЗАРАНЕЕ сосредоточил на этом участке явно превосходящие силы и средства, а времени на подтягивание адекватных украинских сил у командования так же УЖЕ не было.
К тому же, этот процесс явно был затруднён действиями противостоящей стороны – противник, обладая превосходством в артиллерии (особенно реактивной), простреливал практически весь выступ насквозь и при особом желании мог банально воспрепятствовать сосредоточению необходимых для этого сил и средств путём массированных огневых налётов по разведанным районам их сосредоточения и путям их подхода. Что, собственно он и делал, хотя и не так интенсивно, как ожидалось.

Показательно, что из представленного ГШ «Анализа» это весьма чётко и недвусмысленно понятно, хотя впрямую об этом и не говорится.

Первая попытка «вернуть потерянное» была предпринята ещё 30-го января силами 25-го мпб, усиленного сводными ротными группами батальонов НГ «Донбасс» и «имени генерала Кульчицкого». (тот самый момент, когда господин Гришин (Семенченко) начал бомбардировать ФБ «героическими» постами и обвинениями командования в неадекватной реакции. Более того, из постов этого гражданина было вполне возможно определить как и в каком направлении будут проводиться эти действия)

Фактически, эта резкая и наспех подготовленная попытка была спровоцирована именно вот этим нагнетанием обстановки.

Ибо ломиться в лоб, вдоль дороги Дебальцево - Углегорск в занятый и укреплённый противником городок под истерические крики о «зраде» ограниченными и неподготовленными силами изначально лишь для того, что бы обозначить своё «желание вернуть», представляется, мягко говоря, не самым грамотным решением.

Не известно какими военными навыками обладает господин Гришин (Семенченко), вполне возможно – весьма значительными, но в данном случае ему явно было бы лучше помолчать.

Естественно, эта попытка не увенчалась успехом.Для проведения доразведки по направлению предполагаемого наступления и корректировки огня своей артиллерии в район Углегорска было выдвинуто подразделения сводного отряда 73-го морского центра специального назначения, группа огневой поддержки и группа БПЛА.

Увы, но эта группа, согласно данным «Анализа» ГШ, фактически не смогла вскрыть в большинстве своём систему обороны противника.
Оказалось, что оккупанты, заняв город, не только блокировали в интернате нашу группу из 74-х бойцов, но и весьма активно оборудовали несколько замаскированных позиций для своей многочисленной бронетехники, которая у них все ещё оставалась. Даже после понесённых в первоначальных боях за Углегорск потерь.
Кроме того, не вызывает сомнения и тот факт, что они в этот момент проводили весьма усиленное пополнение своей наступающей группы боевой техникой, личным составом и вооружением.
Кстати, именно к этому моменту относится появление задрапированных «под ополчение» российских военнослужащих в районе Горловки и Енакиево (до усиленного батальона), которые должны были «зацементировать» наступление самих террористов во втором эшелоне и прикрыть Горловку.
Делалось это на случай. если бы нашему командованию пришло в голову нанести удар на этом участке с целью затормозить наступление ОРСС или по крайней мере отвлечь часть их сил на удержание Горловки.

Утром, 30-го января, действуя с рубежа Савеловка - Булавино вдоль дороги Е50, батальон «Донбасс» и часть сил 25-го мпб вошли с восточной стороны в Углегороск и тут же попали под сосредоточенный огонь замаскированной как в самом городе, так и вдоль дороги, бронетехники (танков и БМП) противника, а так же его пулемётов с замаскированных и пристрелянных позиций (хотя, ради справедливости. следует признать, что по докладам сводного отряда 73-го ЦСпН, делать этого явно не стоило... но «Донбассу» один Семенченко указ).

Фактически, группа вела бой частью сил в самом городке, а частью сил на дороге Е50. Понятно, что в такой ситуации уже ни о каком прорыве в западную часть и центр Углегорска речь вести не стоило.

Понеся существенные потери и уничтожив 1 танк и 1 БМП противника, группа откатилась назад. На этом, собственно, первая попытка отбить Углегорск и закончилась.

А вот «вторая серия» этой истории выглядела намного тяжелее, нежели первая.
По отчёту ГШ следует, что главной ударной силой этой попытки стала
1-я БТГр 30 омбр. Она действовала во взаимодействии с подразделениями НГ тактические группы батальонов «Донбасс» и «имени генерала Кульчицкого») и была привлечена к решению этой задачи, судя по «Анализу» ГШ, именно по настоянию последнего.


Как видим, командование сектора «С» и руководство ГШ вполне адекватно отреагировало на результат первой попытки - произошло существенное наращивание сил и средств, привлекаемых к решению задачи по отвоёвыванию Углегорска.
Однако, опять таки, уровень боеспособности сосредоточенной 1-й БТГр 30-й омбр вызывал ряд вопросов. Как мы помним, до этого момента группа была распределена по 2-3 машины по блок-постам практически по всему району выступа, в качестве усиления. На сосредоточение и подготовку к атаке БТГр имела всего чуть больше суток. Фактически, её подразделениям пришлось вступать в бой с ходу, такие вопросы как отработка взаимодействия с подразделениями НГ, организация стойкого управления силами и средствами, доразведка противника и пр. явно отрабатывались поспешно и «в темпе вальса».
Хотя сам план второй атаки выглядел намного продуманнее и эффективнее. Предполагалось взять городок в клещи (одна ударная группа должна была зайти с юго-западного направления, другая прорваться севернее города, соединившись на западной окраине, они должны были совместно зачистить городок, одновременно выставив по его западной окраине заслон от попыток ОРСС опять наступать со стороны Горловки и Енакиево.
Составители плана явно учли результаты предыдущей «лобовой» попытки батальонов НГ ворваться в Углегорск просто «по дороге из Дебальцево» и постарались избежать такого рода действий.
Как видим, план предполагал весьма высокий уровень взаимодействия между всеми частями привлечённых к атаке сил и средств, а так же необходимость организации надёжного и стойкого управления ними.

В реальности случился сумбур и импровизация, а местами потеря управления подразделениями.

С утра 31-го января выделенные силы и средства приступили к практической реализации вышеуказанного плана. Поначалу, вроде всё происходило гладко. Одна рота БТГ+ усиленный взвод батальона имени Кульчицкого вышел к оставленному нашими войсками «опорнику» 13-02 в юго-западной части городка и, свернув свой правый фланг, начал реализацию тех самых «клещей», продвигаясь к центру Углегорска. Вскоре передовое подразделение этой группы наткнулось на разведку батальона «Донбасс», которая фактически прошла с востока беспрепятственно через полгорода.

Казалось бы, вроде неплохо. Но, Тут и началось. Наступавшие севернее и восточнее по параллельным направлениям ещё одна рота БТГ + группа «Донбасса», войдя в город, опять попали под огонь противника. Дело в том, что командование ОРСС после первой атаки городка вполне отдавало себе отчёт в том, что украинская армия будет пытаться удержать район Углегорска за собой.
Посему оккупанты не стали организовывать засады и позиции ПЕРЕД городком, на открытой местности, а несколько оттянули их в сам городок, превратив занятые его строения и здания в узлы обороны. Таким образом, пропустив разведку «Донбасса», эти узлы завязали ожесточённый бой в условиях городской застройки.
Ко всему прочему, в этот момент от командующего сектором «С», пришла «достоверная» информация о том, что ОРСС, силами усиленной танковой роты, приближаются с юго-запада к отбитому «опорнику» 13-02 чтобы ударить с тыла по той самой роте, которая вышла к юго-западной окраине.
В этот момент бой шёл практически уже по всему городу (снайперы, мины, растяжки, мобильные огневые группы, и т.д.).
Ко всему прочему, в лесопосадке северо-восточнее города обнаружилась «неучтённая» пара танков боевиков, которая стала методично бить во фланг и тыл «Донбассу» и одной из рот БТГ, пытающихся зайти в сам город с северо-восточного направления.
Как результат - рота на юго-западе Углегорска и гвардейцы получают приказ выйти из боя, что и выполняют прихватив с собой 74 деблокированных воинов. А «Донбасс», судя по отчёту ГШ, так же решив, что «с него хватит» начинает самостоятельный общий отход из города без приказа.

Ещё одна рота БТГ в северо-восточной части города, вынужденная в результате всех этих приказов и отходов вести бой «на обе стороны» и рота с юго-запада вместе с «кульчицкими» и деблокированными 74-мя воинами находились в этот момент в процессе общего отхода от Углегорска, прорываясь просто сквозь боевые порядки террористов. Их прикрывала третья рота БТГ выдвинутая с Савеловского рубежа.

Интересная деталь. «Усиленная танковая рота» ОРСС, якобы собиравшаяся атаковать город с юго-запада (напомним, речь шла о 15-и танках) в конечном итоге так и не появилась.

Что касается именно этого момента. В отчёте ГШ о нём сказано вскользь, но судя по всему ему предшествовала потеря управления войсками на уровне роты-взвода, которые вынуждены были прорываться явно не в боевых порядках.

Несколько нюансов. Отход должен был осуществляться, судя по всему, опираясь на заранее организованный рубеж Савеловка - ж\д переезд, на котором были размещены несколько прикрывающих подразделений. Там же отходящие подразделения должны были закрепится. Однако, вместо этого случилось следующее. Пт-батарея 25-го мпб, входившая в число этих подразделений в ночь на 1.02 отпочковалась. Часть её (2 расчёта) - остались на месте, остальные почему-то «вдруг» оказались – вы не поверите, в районе Изюма (!?).
Более того, отходящие из Углегорска роты БТГ 30-й омбр оказались настолько истощёнными и частично деморализованными (так в отчёте ГШ), что закрепится на указанном рубеже не сумели и продолжили отход в сторону Дебальцево, а в последующем в базовый лагерь для восстановления боеспособности. А за ними по пятам, двигались подразделения террористов.

Лишь оперативная расторопность командования сектора «С» (и надо полагать ГШ), сумевших совместными усилиями своевременно выдвинуть на северную окраину Савеловки свежую роту из состава всё той же 30-й омбр, тут же окопавшуюся в ротном опорном пункте, как-то стабилизировало ситуацию. ОРСС были остановлены.

Однако, общая ситуация на Углегорском направлении к утру 2.02. выглядела к этому моменту весьма печально.

Дорога Е50 Углегорск - Дебальцево в районе Савеловки конечно была перекрыта и командование сектора «С» продолжало усиливать это направление. Однако, к этому моменту передовые ДРГ ОРСС уже появились в районе северо-западного пригорода Дебальцево - Коммуны, в виду огневых позиций нашей артиллерии. Более того, они вышли к Калиновке и стали там так же быстро окапываться и закрепляться.
Таким образом, декорации для спектакля «падения Логвиново» уже были расставлены на сцене.

На этом собственно, Углегорская история и закончилась. Подведём промежуточные итоги.

- Изначально, сил и средств, привлечённых для обороны Углегорска явно не хватало, особенно в свете понимания командованием сектора «С», что ОРСС будут скорее всего наступать именно с этого направления;
- Реакция командования сектора и ГШ на действия противника в районе Углегорска хотя и была вполне адекватной, однако явно носила характер «пост-фактум» инициатива тут была утрачена и исходила она преимущественно от противника.
- В результате боёв за Углегорск, противник не только захватил важную позицию, но и создал все предпосылки к последующим действиям в направлении перехвата основной коммуникации всего Дебальцевского выступа – дороги М03 в районе Логвиново.
Зображення

"Краще жити у цирку, ніж у концтаборі!"
"Поєднаємо патріотизм зі здоровим глуздом!"
 

Аватар користувача
Adam
Global Moderator
Global Moderator
 
Повідомлень: 31612
З нами з:
22 лютого 2006 21:35
Звідки: Київ, Україна

Re: Агресія РФ (лютий 2015): Дебальцево

Повідомлення Adam » 12 лютого 2016 10:42

Полк «Азов»: бой с боевиками «днр» за Саханку. ВИДЕО
12.02.2016 - 05:30

Бойцы добровольческого полка «Азов» Вооруженных сил Украины обнародовали видео боя своих бойцов с пророссийскими бандформированиями террористической «донецкой народной республики» возле села Саханка, которая находится в Новоазовском районе Донецкой области.

Такую новость сообщает «Пресса Украины».

На видео «Полк АЗОВ у бою біля с. Саханка. 11.02.2015», которое размещено сегодня, 11 февраля 2016 года, на официальном видеоканале полка «Азов», видно, что боевые действия проходят в поле вблизи села Саханка в сложных погодных условиях.

Также на видео показаны минуты отдыха украинских защитников своего Отечества между активными боевыми действиями.

В комментарии относительно сегодняшних боевых столкновений с боевиками «днр» украинский боец с позывным «Шахта» рассказал некоторые подробности боя.

«Сегодня подошли на расстояние контакта и вязались в этот контакт... С той стороны пошла поддержка артиллерии – мины, также там танк передвигался... Менял позиции и очень сложно его было засечь... И вот они «прорабатывали» (наши позиции – «Пресса Украины») методично метр за метром, метр за метром... Сейчас вернулись на исходные позиции, перегруппируемся и двинемся вперед», - рассказал боец «Азова» «Шахта».

«Настроение отличное! Сейчас перевяжемся, соберем группу, проверим оружие, снаряжение, пополним боекомплект и двинемся туда... Отличное настроение! Все ребята хотят туда поскорее этот блокпост (боевиков «днр» – «Пресса Украины») взять, потому что он как заноза в заднице... Первый мы еще вчера захватили...», - рассказал некоторые подробности конкретно этого боя этот украинский военнослужащий.

«Тяжелая война идет... Есть раненые, есть убитые, но я уверен, что это нам должно придавать силы, чтобы мы сильнее стремились к победе. Это наша победа, победа Украины и она не за горами!», - в завершение рассказал украинский патриот «Шахта».

Зображення

"Краще жити у цирку, ніж у концтаборі!"
"Поєднаємо патріотизм зі здоровим глуздом!"
 

Аватар користувача
Adam
Global Moderator
Global Moderator
 
Повідомлень: 31612
З нами з:
22 лютого 2006 21:35
Звідки: Київ, Україна

Re: Агресія РФ (лютий 2015): Дебальцево

Повідомлення Adam » 18 лютого 2016 13:59

Хроники войны: ветераны АТО рассказали, как выходили сквозь огонь из Дебальцево. ВИДЕО
15.02.2016 - 23:00

На этой неделе исполняется год адским боям за Дебальцево. Это одна из самых кровавых и противоречивых страниц в истории этой войны. Почему был допущен котел, можно было ли отвести украинских бойцов с позиций раньше? И какую роль вообще сыграл Дебальцевский плацдарм.

Видео – Факти ICTV.

Зображення

"Краще жити у цирку, ніж у концтаборі!"
"Поєднаємо патріотизм зі здоровим глуздом!"
 

Аватар користувача
Adam
Global Moderator
Global Moderator
 
Повідомлень: 31612
З нами з:
22 лютого 2006 21:35
Звідки: Київ, Україна

Re: Агресія РФ (лютий 2015): Дебальцево

Повідомлення Adam » 18 лютого 2016 14:12

Как это было: хроники боев за Дебальцево. ВИДЕО
16.02.2016 - 17:45

С 16 на 17 февраля 2015 года в район вблизи Углегорска была переброшена еще одна тактическая группа, которая была укомплектована местными гражданами - в основном из состава незаконного формирования "Восток" и бывшего "Народного ополчения Донбасса". Российские войска перебросили и под Вергулевку. А уже 17 февраля журналисты сообщили, что Дебальцево находится в окружении.

Видео – Еспресо ТВ.

Зображення

"Краще жити у цирку, ніж у концтаборі!"
"Поєднаємо патріотизм зі здоровим глуздом!"
 

Аватар користувача
Adam
Global Moderator
Global Moderator
 
Повідомлень: 31612
З нами з:
22 лютого 2006 21:35
Звідки: Київ, Україна

Re: Агресія РФ (лютий 2015): Дебальцево

Повідомлення Adam » 18 лютого 2016 14:26

Битва за Дебальцево: версия Генштаба ВС Украины. ВИДЕО
17.02.2016 - 15:00

Генеральный штаб ВС Украины обнародовал видеоверсию собственного анализа боев за Дебальцево в феврале 2015 года.

Об этом сообщает пресс-служба ведомства.

Битва за Дебальцево является одним из ключевых событий в противостоянии Украины российской агрессии. Она имела значительные как военные, так и политические последствия.

«Генеральный штаб уже публиковал анализ боевых действий на Дебальцевском плацдарме: bit.ly/1UKGW3I. Однако мы понимаем, что подготовленный документ получился непростым для понимания. Учитывая важность боев за Дебальцево и общественное внимание к происходящему, Генеральный штаб впервые подготовил видеоинфографику, посвященную битве.

В инфографике освещено, как разворачивались события в районе Дебальцевского выступа в феврале 2015 года. Мы показываем только основные вехи битвы за Дебальцево, детальное описание можно найти в упомянутом выше анализе: bit.ly/1UKGW3I.

Стилистический момент: в советской традиции на картах противник изображался синим цветом, а своя сторона - красным. Мы решили отойти от этой практики и применить подход, принятый в странах НАТО: враг изображается красным», - говорится в аннотации к видео.

Зображення

"Краще жити у цирку, ніж у концтаборі!"
"Поєднаємо патріотизм зі здоровим глуздом!"
 

Аватар користувача
Adam
Global Moderator
Global Moderator
 
Повідомлень: 31612
З нами з:
22 лютого 2006 21:35
Звідки: Київ, Україна

Re: Агресія РФ (лютий 2015): Дебальцево

Повідомлення Adam » 18 лютого 2016 18:48

Дебальцівський плацдарм. Невідомі подробиці воєнної операції та переговорів у Мінську
ОКСАНА КОВАЛЕНКО

У лютому 2015 року увесь світ спостерігав, як з Дебальцівського плацдарму на підбитих машинах або пішки, із пораненими на руках виходили українські бійці.
Такого масового відходу українські війська до цього не здійснювали ніколи.
За виходом стежив і Володимир Путін, який за кілька днів до цього у Мінську намагався переконати лідерів Франції й Німеччини, що тисячі українських бійців знаходяться в оточенні й мають скласти зброю.
Путін хотів використати Дебальцеве під час переговорів чотирьох лідерів у Мінську. Вихід бійців не дав йому це зробити.
Суперечки про події січня-лютого 2015 року тривають і досі. Лишається багато запитань до дій керівництва озброєних сил, які вплинули на хід боїв.
Військова прокуратура проводить розслідування. Щоправда, воно стосується втрати військового майна. За оцінками Генштабу, під час виходу із Дебальцевого було втрачено 30% техніки.
Також, за офіційними даними, у період з 15 січня по 18 лютого 2015 року в боях у районі Дебальцевого загинули 110 бійців, 270 отримали поранення, 18 зниклих безвісти, 7 потрапили в полон.
Дебальцеве і прилеглі до нього населені пункти були звільнені влітку 2014 року під час активного наступу ЗСУ.
Тоді межі Дебальцівського плацдарму сягали майже Макіївки на сході від Донецька. Однак після втручання російської армії під Іловайськом, наступ припинився.
У вересні 2014 року наші сили відійшли до лінії, яку вони утримували до минулорічного зимового загострення.
У Генштабі вважають, що бойовики використали Донецький аеропорт, щоб відволікти увагу та сили від Дебальцевого. У самому секторі навіть не прораховували можливі загрози противника.
Трагічні події на плацдармі почалися з втрати Вуглегірська, далі українські військові залишили Нікішине, Рідкодуб.
Відновити контроль не вдавалося – не вистачало сил, деякі підрозділи просто залишали займані позиції.
Ключовою втратою стало стратегічно важливе Логвинове, після чого пересуватися трасою Артемівськ-Дебальцеве було вже неможливо.
У той час, коли бійці намагалися відбити Логвинове у бойовиків, у Мінську тривали багатогодинні виснажливі переговори. Путін, використовуючи історію з Дебальцевим, намагався змінити їх логіку.
Ситуацію вдалося утримати завдяки тому, що наші конвої все ще могли їздити в Дебальцеве альтернативними "дорогами життя".
"Українська правда" спробувала розібратися, що відбувалося тоді на Дебальцівському плацдармі.
На наші питання відповідали військові-учасники тих подій, заступник начальника штабу АТО Олександр Сирський, який перебував у Дебальцевому, та начальник ГШ Віктор Муженко.
Про перемовини у Мінську нам розповів співрозмовник, який безпосередньо перебував на тій зустрічі.



За кулісами Мінську-2. Невідомі подробиці
Питання Дебальцевого на переговорах у Мінську зазвучало з самого початку і стало ключовим.
Це був класичний шантаж. Путін розхитував ситуацію навколо Дебальцевого і сподівався, що це дозволить йому радикально змінити хід переговорів. Атмосфера була дуже нервова. Проте розмови на підвищених тонах не було. Путін певною мірою був більш емоційним.
Було кілька сесій.
Перша – лідери разом з перекладачами. Потім формат змінювався, були присутні й інші члени делегацій. Путін почав розмову не з логіки виконання Мінську – а з Дебальцевого. Він був дуже добре ознайомлений зі станом речей. Але в чомусь його дезінформували.
Він говорив: "Бачите, у нас є ситуація в Дебальцевому. Там знаходиться декілька тисяч українських військових, які збираються здаватися. Вони можуть бути знищені. Нам потрібно потурбуватися про їхню долю".
Нам було важливо з точки зору дипломатії чітко сказати, що не існує загрози суттєвого оточення наших підрозділів. Добре, що ніхто з інших учасників переговорів на слова Путіна не повівся.
Президент зв'язувався з Генеральним Штабом. Там дали чітку відповідь, що ми зможемо протриматися, а оточення немає.
Те, що потім наші сили вийшли з Дебальцевого з меншими втратами, ніж розраховував противник, стало значним і чи не єдиним чинником встановлення довірливих відносин.
Дебальцеве звучало під час переговорів багато разів, у тому числі під час обговорення питання припинення вогню. Путін заявив: "Ні, ніякого припинення вогню не буде". Коли його спитали, чому, відповів: "Через ситуацію в Дебальцевому".
Ми наполягали на негайному припиненні вогню. Путін – навпаки. Десь вночі Меркель і Путін розмовляли вдвох. Вона намагалась його переконати, щоб він погодився на логіку – спочатку безпека, а потім політика. Була розмова Порошенко, Меркель і Путіна.
Десь близько 7 години ранку з'явилося розуміння, що домовленості досягнуто. Нам довіряли.
Канцлер відіграла на переговорах абсолютно фундаментальну роль.
Вона перша поклалася на обіцянку президента, що Дебальцеве не оточене. Президент довірився канцлеру, що вона надалі буде підтримувати наше розуміння кроків послідовно, і не тільки по санкціях, а щодо єдності ЄС. Оцей тандем, в принципі, і працює.
Усі знали, що в районі Дебальцевого вже були лише російські регулярні війська. Путін прямо це на переговорах не визнавав. Але, коли розмовляв зі своїми, він нічого не приховував.
У нього взагалі абсолютно своя манера вести переговори. У нас суміш європейського і американського підходу – працює команда. А Путін веде переговори сам. Він щось питав у Суркова. А всі інші, включаючи Лаврова, Ушакова – десь там в іншій реальності. За всі 16 годин переговорів вони підключалися лише раз чи два.
Путіну не вдалося те, за чим він приїхав в Мінськ.
Путіна просто дезінформували про ситуацію в Дебальцевому. Він реально думав, що там відбудеться військова катастрофа, яка фундаментально вплине на Меркель і Олланда, і після цього ніякого пакету домовленостей на кшталт Мінського не відбудеться. Це був тиск на нас, що ми маємо піти на фундаментальні поступки.
Те, що Путіну не вдалося переломити ситуацію, підвісило росіян на логіку Мінська.
Санкції проти РФ були прив'язані до стану виконання Кремлем Мінських угод. І після Дебальцевого масштабної ескалації більше не було. Так – були обстріли, бойові зіткнення, спроба атаки в Мар'їнці.
Путін зрозумів, що після Дебальцевого вже нічого "з'їсти" не вдасться. Хоча Дебальцеве, точніше ті події, які відбулися після оголошення про припинення вогню, Євросоюз "з'їв" без 100% належної реакції…
Думаю, що вся ця історія з Дебальцевим – як трималися, як виходили, як вели переговори, як потім не було дотримано припинення вогню – мало фундаментальний вплив на сприйняття європейцями нас як тих, кого не можна так просто перемогти, ані дипломатично, ані військово.
Там з російської сторони загинули сотні. А фото й відео нашого виходу, з прапорами, дуже вплинули на Європу.
І з цього почалися довгі позиційні перемовини, на яких ми виграли дуже багато часу, а головне – переконали, що без безпеки і реальних виборів прогресу не буде. А для цього потрібно тиснути на Росію, як тоді у Мінську.

Зображення

Понуркін Микола, 38 років, мінометник, командир взводу матеріально-технічного забезпечення 128 бригади
Я перебував у базовому таборі 128 бригади. Звідти потім і виходив.
Масовані обстріли почалися на Водохрещу. Почали бомбити нашу техніку.
Десь 14 лютого, нас почали обстрілювати танки з боку Комуни.
Ми фактично нічого не знали, лише бачили по каналах ЛНР і ДНР, що нас "взяли в кільце". Хоча розповідали, що ніякого кільця немає, – ми бачили піхоту бойовиків, яка вже ходила по сусідніх вулицях.
17 числа зранку бойовики підійшли практично до табору, почався автоматний бій, ми зайняли кругову оборону табору.
По сусідній вулиці їздив танк бойовиків. Нацгвардія відмовлялась йти на зачистку, наші хлопці на якійсь БМП поїхали зачищати хоча б перші дві вулиці. У самому Дебальцевому біля міської лікарні тривали вуличні бої.
Пізніше того ж дня нас обстрілювали з "Градів". Я бачив спалахи по центру, де стояв наш штаб. Бої тривали до 5 вечора. О 21:20 командир роти заявив про відхід: "40-хвилинна готовність. Відходимо порожняком, техніку не беремо. Лише те, у що можна завантажити людей".
У мене там залишився КамАЗ, контейнеровоз із запчастинами. Наказу знищити техніку не було, як і команди підривати боєприпаси.
На той час у нашому бліндажі були люди з інших блокпостів – почали до нас стягуватись 15 лютого, а масово приходили вже зранку 17-го. Йшли пішки зі зброєю, з рюкзаком, хтось і без рюкзаків.
Я оголосив своїм бійцям наказ. Колона построїлася на вихід, рух з табору почався близько першої ночі 18 лютого. 400 метрів ми їхали півтори години, постійно зупиняючись через обстріли мінометів. Так і виходили з Дебальцевого: рушили-зупинились через обстріл-рушили-зупинились.
Під час цього виходу я зрозумів, чому ми не брали техніку – на нашому шляху був чималий підйом вгору, машинам могло не вистачити потужності.
Знайома з Дебальцевого каже, що сєпари зайшли у наш табір лише на другу добу – боялися просто. А спочатку запустили туди цивільних під приводом, щоб вони там продукти позбирали – а насправді на випадок, якщо ми там розтяжки позалишали…

Капітан Сергій Альберт, 128 бригада
Мой опорный пункт "Серега" появился между опорниками "Леха" и "Валера". Мы строили его две недели, регулярно туда выезжали. Его назвали моим именем.
Обострение началось 22 января – артиллерийские дуэли.
А 25-го боевики разгромили "Валеру": заехали на танках прямо в окопы. Их было всего 40 человек – а атаковали пять танков и пехота, воспользовались туманом и подошли очень близко. Наши бойцы смогли подбить их машины из РПГ.
После боя у нас было много раненых.
Когда объявили выход, я должен был вывести "Валеру". Через них выходила бригада. Все началось в ночь с 17 на 18 февраля. Через нас выходили, в основном, машины. Шестеро ребят противотанкистов выходили пешком где-то из Дебальцево – чудом выжили.
Когда группа шла на мой опорник, я вел их по телефону и ракетами им подсвечивал направление. Ракеты кончились – выслал в тыл бойцов с трассирующими патронами, чтобы ориентировали. Так вышло 49 человек. Вместо трех километров им пришлось идти все семь, потому что боевики заняли высоту между мной и "Валерой" – высота 307.9.

Олег Баркатов, майор, 30 років. Командир танкової роти, 92 бригади. Опорний пункт "Серьога"
С 27 января наши танки стали на опорные пункты "Валера", "Серега", "Леха" на восточной стороне плацдарма.
На следующий день после нашего прихода, мы уже вели бой – разбили колонну сепарской техники.
Тогда на опорнике у меня были два танка – Васи Божка и мой, плюс БМП у 128 бригады. Наши танки стояли на позициях, хорошо скрытые масксетями. А рядом стоял подбитый танк 17-й бригады.
Подбили три танка, джип-КамАЗ "Выстрел". Только в российских войсках такая штука есть. Еще подбили МТЛБ, КамАЗов штуки три горело, ну и то, что осталось около посадки, я толком не видел.
По Васиному танку попали. Загорелась динамическая защита. Она плавится как парафин. А Вася даже не заметил. Ну, горит себе и горит. Огнетушители все разлетелись во время боя, туда снаряд попал. Хорошо, что снег был – мы танк снежками забросали, потушили. Было бы лето – точно сгорел бы.
По Васиному танку попали. Загорелась динамическая защита. Она плавится как парафин...
После этого боя 28 числа мы уже с пацанами шутили, что у нас три дня даже птички не пели, такая тишина была. Они, наверное, не ожидали такого ответа.
Блиндажи на опорнике были слабенькие. Нам просто везло, в нас не попадали. У меня из танкистов 200-х не было. Есть 300-е, в основном, контузии, потому что где-то рядом взрывается… Меня самого накрывало. Я выбежал батарейку поменять на радиостанции, и начало прилетать. Я уже лег в тот блиндаж, бронежилетом укрылся, думаю: "Хоть красивым похоронят".

Василь Божок 25 років, Герой України. 92 бригада, старший лейтенант, командир танкового взводу
12 січня ми отримали наказ вирушити у Логвинове. Там у мене стався другий у житті бій. У той виїзд я був командиром танку.
Ми мали зайняти позицію за Логвиновим ближче до Дебальцевого. Десь на половині дороги нас зустрів наш БТР, звідти вийшов десантник, я потім дізнався, що то був "Майк" (комбат 79 бригади – УП). На той момент ситуація різко змінилася, він просив по допомогу. Ми поїхали.
У Логвиновому ми здійснили кілька пострілів по будинках, де могли сидіти бойовики, і виїхали на майданчик біля траси. Чекали на подальші рішення.
Під'їхав "Майк" і почав ставити нам нову задачу. Поки він розповідав, передали, що у наш бік їдуть п'ять танків бойовиків з боку Вуглегірська. З танків – тільки я.
Поїхали. Тільки дістались до мосту – ворожі танки збоку під'їжджають. Якби ми виїхали хвилини на дві раніше, то вони б нас засікли першими. А так – не побачили. Ми їх випередили – один танк знищили, у нього башта відлетіла, здетонував боєкомплект.
Поруч з тим місцем стояв наш підбитий БМП. Ми за нього сховалися. Виїжджали, стріляли, ховалися знов. Так знищили другий танк, що під'їхав з поля. Третій танк – я не знаю, як він проскочив. Виїхав прямо на трасу, на нас. Але ми його теж знищили.
Але далі їхали ще два ворожих танки. У нас залишалося кілька снарядів, ми мали відходити. На таран же не підемо. В інших була лише легка броньована техніка, вона б танків не витримала. Тому було прийнято рішення про відхід.
Чи було страшно? Так, звичайно. Але в той момент я нічого не відчував. Головне – або ти, або тебе. Страшно стає пізніше, коли все скінчилося, і ти починаєш думати про те, що могло статися.

Майк. Комбат 79 бригади, майор
Нас вызвали в Дебальцево из-под Донецкого аэропорта, где мы выполняли задание.
Ошибка руководства в Дебальцево была в том, что оно не обеспечило должным образом наблюдение.
Вот Углегорск. Все же началось с него. В этом районе до сих пор есть высоты, где со времен Второй мировой сохранились бронированные колпаки – немцы ставили наблюдение.
Из трех – два были на нашей стороне... И еще одно. Если у вас нет сил и средств, тогда поставьте себя на сторону врага. Разверните карту. Как бы вы действовали, где слабые стороны? Этого никто не сделал.
Само Дебальцево – очень хороший для обороны пункт. Ошибкой было то, что там стояли отделения, состоящие из разных родов войск – всех по чуть-чуть. Смотрите, как хаос распространяется: где-то прорвались боевики – например, танкистам дали команду "отойти". Другие стоят – связи нет, но они видят, что Коля уже уехал на танке, решают тоже отойти.
И вот так постепенно-постепенно и рушилось все.
Мы принимали участие в штурме Логвиново 12 февраля.
Бой начался где-то в 5:30 утра. Я был в резерве, потому что у меня была легкобронированная техника – 6 БТР, один ЗУ-23 и БРДМ. 30-ка завязала бой. Через несколько часов все зачистили, оставался последний дом на краю возле трассы. Три часа из девяти мы стояли в городе.
Для успеха мне не хватало танков. Нам в штабе Сирский сказал, что из Дебальцево будет ответная атака с проходом наших танков. Но помощи не было.
Один танк, который ехал нам на помощь, подорвался на мине прямо у нас на глазах – пламя, детонация. Мы думали, что никто не выжил. Спустя какое-то время выполз человек, лицо обгоревшее, руки обгоревшие – черный полностью.
Я подумал, что это сепар, который остался в живых. А это командир нашего танка…Он прополз метров 200. У него был шок. Потом все спрашивал у меня, что с его лицом. "Да с лицом… Помадой покрасим и нормально", – отвечал я ему. Было тяжело. Ведь только 10 минут назад с ним общался, все было нормально.
Связи со штабом на тот момент не было. Я поехал туда, описал реальную картину, что село будет наше через два часа, мне нужны три или хотя бы два танка. Еще просил о поддержке артиллерии. Этого бы хватило. Мне в штабе говорят: "Да-да, отлично…"
Они даже не сказали, что у них этого нет. Просто промолчали. Как можно доверять командиру, если он не говорит человеку, за что он через две минуты умрет? У меня боец знает, за что он умрет, я ему говорю.
Я вернулся, по рации сообщил, что подмога будет. Уже вкус победы чувствуется, все поверили, что задача будет выполнена. И тут мы заметили, как к выходу готовятся танки боевиков. Я такого еще не видел. Все пять танков выстроились. Выходит один сепар, считает между ними шаги. Мы смотрим в бинокль, а он им шагами считает расстояние.
Потом выходит за ними, дает зеленую ракету… Это русские буряты так воюют. Боец мой говорит: "Майк, дали зеленую ракету!" Я говорю: "Отлично! Жди красную. Когда будет красная, сообщишь" – "Понял". Потом: "Майк, дали красную ракету". Вы понимаете, они повторили всю систему по учебнику Советского Союза!
Три направились прямо на мост, где мы стояли, а два – в обход. Классика. Против танков нам стоять было нечем. Надо было отходить. Нам там, кстати, смс-ки всем приходили: "Порошенко вас сдал. Дебальцево наше. Сдавайтесь".
В итоге мы вышли. У танка масло течет, ведро висит и вокруг мои тюлени. Спрашиваю: "Все живы?" – "Да, все живы, пару 300-х". Я говорю: "Как тебя зовут?" – "Вася". Говорю: "Будешь героем". Вася-танк-герой – так в моем телефоне он и записан. По итогам боев за Логвиново у меня один убитый, восемь раненых.

Підривник "Ікс" – керував підривами залізниці в Дебальцевому
Наше завдання змінилося в ході його виконання – 31 січня.
Спочатку ми мали вивести з ладу магістраль і шляхопровід по Ростовській трасі біля Дебальцевого. Поступила команда вивести Дебальцівський залізничний вокзал з ладу, щоб не можна було його використовувати.
Йдеться про стрілки, роз'їзні колії. Сапери виходили або вночі, або в переривах між обстрілами. У нас було здійснено більше 30 підривів.
На той момент, коли ми закінчили – я 8-го числа поїхав – основні елементи залізничної колії були повністю зруйновані. Плюс, там були локомотиви, понад тисячу вагонів, усі побиті, деякі стояли без колісних пар, просто лежали.
Але ж ви знаєте, що у росіян є цілі військові залізничні бригади. Вони в чистому полі прокладають колії зі швидкістю 10 км на добу.
Після того, як ми відійшли, вони тільки через певний час змогли відновити лише одну з чотирьох гілок – і та до самого центрального вокзалу не вела.
Зрозумійте, уся система інженерних загороджень має коефіцієнт затримки просування військ. У бойових умовах коефіцієнт просування військ – всього 2-3 години.
Завдання – не "щоб на цій міні хтось підірвався", а скласти умови для вогневого ураження противника або спрямувати його в потрібному напрямку, або зробити скупчення противника на якійсь ділянці – і потім нанести ураження. Це основне завдання інженерних загороджень.
1 січня ми виконували завдання по підриву дамби. 73-й центр взяв моїх саперів. Одну дамбу вони підривали три доби. Бо дамба – це земляне полотно висотою 15-20 м і в самому вузькому місці шириною 15 м. Щоб його підірвати, вони спочатку робили такі шурфи, підривали шурфи, потім заносили туди по 150-200 кг тротилу, тільки тоді воно підривалося.
Чи страшно під час виконання завдань? Страшно. Але найстрашніше було, коли снайпер стріляв. Коли мінометний обстріл, то чутно, коли міна летить, ти просто падаєш. А коли ти не чуєш, як стріляє снайпер… Свою пулю ти вже не чуєш.

Розвідники 73-й морський центр Олександр, Ярослав і Максим
Нас бросали в разные места – и Углегорск, и Редкодуб, и Чернухино, мы водили наши колоны, когда было потеряно Логвиново.
Но мы были поражены, когда во время жесточайших боев за Редкодуб и Чернухино на дороге в том районе увидели пешком идущих женщин с детьми и пенсионеров. Они шесть дней сидели в подвале и даже не выходили. Надеялись, что все закончится.
Люди бежали от войны как могли: пешком, на велосипедах, с тачками.
Из Дебальцево автобусы ходили в обе стороны: Артемовск и Донецк. Видели, как в сторону Артемовска выезжал забитый, а на Донецк – две бабушки на весь автобус.
Мы старались помогать людям, делились продуктами. Там же не работало ничего. Деньги, может, и были, а купить негде.
А из боевого, был случай под Санжаровкой – встретился с казаками луганскими. Там была "Высота 307.9". Вижу, окапываются люди. Командование говорит: "То наши". Захотел с ними поздороваться. Мои пять человек подошли ближе к таблетке, а я с бойцом не успел – оставался в посадке. Началась стрельба. Я по рации своим передал, чтоб сказали, что свои.
Подходит к "таблетке" их представитель, они у него спрашивают: "Ты кто?" – "ЛНР, казаки". Я вышел из посадки. Говорю: "Что ты тут делаешь?" – "Второй день уже окапываюсь, задача. Ну а кто ты, я не буду спрашивать, и так все ясно". После того, как я увидел, что их десять человек и мы у них в кольце, начали с ним решать, как расходиться.
Первое предложение я ему дал: "Пошли со мной в посадку, можешь идти с оружием. Я людей забираю и тебя отпускаю". Но он отказался – для него был риск. Он предложил, чтобы мы с ним вместе, вдвоем отошли в чистое поле, далеко, метров на 500. Потом я должен отдать своим команду, чтоб они отходили, а он – своим, чтоб не стреляли. На том и решили.
По дороге мы шли с ним, разговаривали о деньгах, кто сколько получает, кто зачем воюет. О деньгах он сказал, что получил 500 рублей за два месяца. Именно рублей. Мы дошли, я снимаю перчатку, подаю ему руку и говорю: "Даже рыцари друг друга в спину не убивали". Он: "Понял, не буду". Так мы разошлись.
На следующий день пошла вторая группа наводить на них артиллерию. И ту высоту тогда разбили...
Уже ближе к концу событий в Дебальцево мы сопровождали конвои. А потом видели, как наши выходили.
Это было и радостно, и страшно. "Уралы" на трех колесах ехали, машины побитые. Ехали вообще без колес, люди пешком шли, несли 200-х, 300-х на себе. Потом "восьмерка" (8-й полк спецназа – УП) выходила с окраины Дебальцево, пешком, ночью. Шли эти 10 км чуть ли не 10 часов.

Олександр Сирський, генерал-майор. Колишній начальник Штабу АТО
28 січня я прибув з групою офіцерів штабу АТО у Дебальцеве за рішенням начальника ГШ Віктора Муженка.
Щоденно від керівництва сектору "С" надходили заявки про постачання великої кількості боєприпасів для артилерії. А інформація про поточну обстановку від керівника сектору "С" полковника Віктора Тарана суттєво відрізнялася від тієї, яку ми отримували від нашої розвідки.
Противник щоденно атакував наші опорні пункти у східній частині Дебальцівського виступу, навіть штаб сектору періодично обстрілювали з мінометів та РСЗВ, були втрати.
Керівник сектору піднімав питання про переміщення штабу сектору в район Артемівська. Однак ми відмовили, бо це негативно вплинуло б на безпосередню стійкість оборони.
Одразу виявилося, що у штабі сектору відсутній аналіз та прогноз можливих дій противника, тому робота керівництва сектору по плануванню подальших дій носила ситуативний характер.
В перший же день в Дебальцевому ми провели таку оцінку. Виявилося, що загроза наступу з боку Горлівки навіть не оцінювалася.
Протягом тривалого часу обстановка в районі Вуглегірська була відносно спокійною у порівнянні з іншими ділянками фронту, тому там була зосереджена явно недостатня кількість сил та засобів – лише два блокпости 13-ого батальйону, посилених протитанковою батареєю 44 ОМБр, та підрозділ МВС "Світязь". Це було недостатньо для оборони такого міста, як Вуглегірськ.
Тому ми запланували наступного дня зайняти та обладнати вогневі рубежі силами першої батальйонно-тактичної групи 30 бригади на підступах до західної частини Вуглегірська. Але противник випередив нас на декілька годин – зранку наступного дня розпочав штурм Вуглегірська.
Згідно плану, друга механізована рота 1-ї БТГр мала подолати річку Карапулька та зайняти рубіж в західній частині на підступах до Вуглегірська.
Але несподівано для нас при спробі перейти річку рота була обстріляна. Спроби переправитись через річку у інших місцях були безуспішні, тому що противник тримав їх під своїм вогнем. З ротою було втрачено будь який зв'язок фактично на півдоби.
Спроба вибити противника наявними силами 25-го МПБ та підрозділами батальйону НГУ "Донбас" успіху не мала.
Тому був спланований повноцінний штурм.
З огляду на те, що в нашому розпорядженні було явно недостатньо сил та засобів, передбачалось атакувати противника з двох напрямків, частиною сил зі сторони Дебальцевого, та другою частиною, після здійснення глибокого обходу, зі сторони Єнакієвого через позиції блок-посту 1302, який доти ще утримувався нашими бійцями.
Спочатку все йшло за планом. Перша механізована рота 1БТГр 30-ї ОМБр разом з підрозділами батальйону НГУ "Донбас" вступили в бій з противником у східній частині Вуглегірська.
Друга рота з підрозділом НГУ зайшла з тилу у місто та зачистила два квартали. Взвод Кульчицького взагалі дійшов до центра Вуглегірська і зустрівся з розвідвзводом "Донбасу". Бойовики висунули підкріплення на БМП, яку бійці НГ знищили, а документи загиблих бойовиків згодом принесли мені.
У цей час керівник сектору довів інформацію про те, що з боку Горлівки рухається танковий підрозділ чисельністю до 15-ти танків. Я не знаю, звідки він взяв цю інформацію. Ми його питали, він каже – за даними розвідки. Коли йшов бій, не було часу розбиратися.
У східній частині міста розгорівся жорстокий бій. Не виключаю, що там були російські спецпідрозділи. Вони були добре підготовлені. Обладнали опорні пункти і зробили з кожної будівлі вогневі точки – вели щільний вогонь з перших і других поверхів. Перша механізована рота вела бій на одній з вулиць, паралельно наступала рота "Донбасу". Була спроба противника нас оточити, але їм не вдалося. Поряд з тим, він постійно підтягував резерви. Ми втратили декілька одиниць бронетехніки. У "Донбаса" теж був жорсткий бій, вони понесли втрати і були вимушені відходити.
Я дав команду на вихід з бою тільки після того, як заступник начальника УМВС в Донецької області майор Ківа доповів, що люди виведені з інтернату в безпечне місце.
Вуглегірськ ми більше не штурмували. Противник зосередив там досить потужне угруповання. Розвідка повідомляла, що туди зайшли російські десантники.
Необхідно було надійно прикрити напрямок з Вуглегірська на Дебальцеве. Я сам туди виїжджав, виставляв 8-му механізовану роту в районі Савелівки. Вона надійно до самого кінця Дебальцівської битви утримувала свої позиції.

Рідкодуб і опорний пункт Станіслав
На початку лютого загострилася ситуація навколо селища Рідкодуб. Поряд із ним був наш опорний пункт "Станіслав", де тримали оборону 102 наших бійця. Він потрапив у фактичне оточення.
До цього призвело й те, що рота 25-го батальйону залишила свої позиції на опорнику "Андрій" в районі Нікішиного. Вони тільки замінили 128 бригаду і через добу боїв відійшли на "Станіслав 128".
На опорний пункт вела лише одна дорога, яку противник зміг перерізати. Бойовики заходили до нас в тил через два тунелі під залізничною колією між опорниками "Станіслав" і "Балу.
Два наших конвої потрапили в засідки противника, незважаючи на те, що рухались в темну пору. На опорному пункті закінчувались боєприпаси 7,62 мм калібру – а у підрозділах 25 батальйону були автомати лише під такі патрони. Перед виходом у них залишалося по 6 магазинів на кожного – небагато. Моральний дух бійців погіршувався на фоні постійних обстрілів.
Ми прийняли рішення штурмувати Рідкодуб і посилити "Станіслав" 15 механізованою ротою. Був розроблений план, проведена розвідка.
Артилерією подавили противника, зайшли в Рідкодуб. Бої були досить жорсткі. Бойовики боролися за кожний будинок. Але наші підрозділи вибили їх і дійшли до північної частини. Протягом 6 годин ми утримували Рідкодуб під своїм контролем, але нам не вистачало резервів для закріплення успіху.
Одночасно противник розпочав штурм "Балу", Чорнухіного і ще ряду населених пунктів, щоб не допустити перекидання з них наших підрозділів в район Рідкодуба. Хоча у нас такої можливості не було б.
Противник підтягнув спецназ – всі в однаковому екіпіруванні, діяли досить професійно. Серед 12 вбитих ми знайшли документи найманців, які проходили службу в морській піхоті. Плюс артилерія – це були професійні артилеристи, вона била залпами, як на навчаннях – залп і така рівна стежка цих розривів.
Нас відтіснили, але нам вдалося деблокувати та врятувати хлопців із "Станіслава".

Логвинове
Вже 7 лютого, коли я за командою керівника АТО повертався в Краматорськ, наші дві машини потрапили під обстріл у районі Логвинова. Це мене дуже насторожило. Виходить, що противник перейшов Карапульку і мав змогу обстрілювати дорогу.
Бойовики просочувались на нашу територію по переправах через річку Карапулька. Ще перед операцією в Рідкодубі начальник ГШ поставив задачу підірвати всі можливі шляхи переходу через цю річку, але задача була виконана лише частково.
Дамба була підірвана, бо її підривав спецпідрозділ 73-го центру, який підпорядковувався мені. Інші підриви мали здійснити інженерні групи, що безпосередньо підпорядковувалися керівнику сектору, який не дав їм це зробити. Під час другої спроби це здійснити переправи вже були захоплені противником.
9 лютого ми отримали інформацію, що противник захопив Калинівку, і через міст, який не був знищений, зробив кидок на Логвинове. Там був лише спостережний пост 54 батальйону у складі декількох військовослужбовців. Тому село було захоплено. І головне – дорога була перерізана.
Ще на початок мого перебування у Дебальцевому, ми поставили в районі Логвинове на висоті протитанковий взвод, посилений піхотою 13 батальйону – як раз для захисту Логвинова, бо розуміли, що противник може спробувати його захопити.
Однак його перемістили – оскільки бойовики намагалися взяти дамбу нижче біля дачного поселення в районі Комуни і підтягнули туди танки. А замість нього був поставлений спостережний пост 54 батальйону. Тому що, в принципі, Логвинове було поки що в глибині нашої оборони.
Те, що потім у Логвиновому нікого не було – відповідальність керівника сектору.
За рішенням керівника АТО я повернувся у штаб 30-ої бригади в Луганському вночі 11 лютого для надання допомоги в проведенні операції по звільненню Логвинове.
Штурм розпочався вранці 12-го числа. Спочатку все йшло за планом. Наші підрозділи увійшли в Логвинове і в ході жорстокого бою почали поступово витісняти бойовиків. Танки противника після нашого вогню стали відходити в сторону Калинівки. Ми оцінили це так, що противник почав відступати.
Критична ситуація склалася, коли після розходу боєкомплекту наші танки пішли на перезарядку.
На моє прохання начальник Генштабу наказом підпорядкував мені всі підрозділи, які виконували завдання на плацдармі, за винятком самого Дебальцевого. У місті залишався керувати полковник Таран.
Після невдалої спроби деблокувати Логвинове, ми мали забезпечити прохід конвоїв в Дебальцеве, вивезення поранених альтернативними дорогами.
Був такий екіпаж БРДМ, який за одну ніч – 15 лютого – провів 4 конвої. На виході після четвертого – вони загинули. В останній четвертий раз вони супроводжували підрозділ спецпризначення. Старший прапорщик Козак з цього екіпажу просився відпочити: "Ми же уже три конвої провели". Я їм кажу: "Хлопці, ситуація така, що треба ще четвертий провести. Після цього я вам дам відпочинок на добу". Вони провели цей конвой і при поверненні на виході з Новогригорівки їх в упор розстріляли з гранатометів.
Загинули старший прапорщик Козак, механік-водій, старший сержант військової служби за контрактом Чернявський.

Конвої, вихід
Коли 11 лютого Путін заявив, що Дебальцеве оточене, Муженко запитав мене – як це можна спростувати?
Саме в той момент до мене в Луганське з Дебальцевого з конвоєм повернувся заступник комбата з тилу 40-го батальйону. Він міг підтвердити, що Дебальцеве не оточене, є дорога.
Після "перемир'я" атаки на плацдарм лише посилились. У ніч 16 лютого по закритому засобу зв'язку начГШ поставив мені задачу по забезпеченню виходу наших військ з району Дебальцеве. Це був організований вихід. Я своїми підрозділами зайняв дві висоти вздовж дороги, якою здійснювався вихід. Їх зайняли десантники і утримували ті дві висоти фактично до повного виходу з Дебальцевого наших підрозділів.
Відхід здійснювався двома маршрутами.
Артилерія нанесла ураження по всіх розвіданих опорних пунктах противника, які знаходилися між Калинівкою та Логвиновим. Далі, по позиціях противника в районі Санжарівки – для прикриття іншого шляху виходу. Наші танки з 1 роти 14-ї бригади на передовій вели гру на живця – виманювали танки противника. Ті виходили з укриттів і потрапляли під вогонь наших "Булатів", які були зосереджені в вогневих засідках. Тоді противник в цих дуелях і боях втратив декілька танків і дві БМП.
Таким чином, на момент виходу всі основні опорні пункти та підрозділи противника були подавлені, і він не зміг адекватно зреагувати на наш вихід.
Тому вихід був проведений організовано – пішки чи на машинах, але організовано.


НАЧАЛЬНИК ГЕНШТАБУ ВІКТОР МУЖЕНКО
– На кому лежить відповідальність за те, що сталося навколо Дебальцевого минулого року?
– Багато факторів впливало на ситуацію. Не завжди приймалися адекватні рішення… Наприклад я заборонив керівництву сектора розподіляти батальйонно-тактичну групу 30 бригади на окремі дрібні підрозділи і малими групами відправляти їх на опорні пункти. Бувало, що на одному опорнику знаходилися військовослужбовці двох-трьох різних підрозділів. А це ускладнює управління.
Не були взяті під контроль панівні висоти. А це дало б нам більш широкий огляд місцевості і можливість відповідно реагувати на ті чи інші загрози. Це стосувалося і висот в районі Логвинового, річки Карапулька, там знаходяться населені пункти Велике Калинове, Мале Калинове.
Ще одна помилка – відмова сектору виконати моє завдання і зруйнувати переходи через річку Карапульку. Тільки одна група виконала – це була група 73 морського центру спецпризначення. Решта переправ лишилися – групи були відкликані сектором. Це дало можливість бойовикам пізніше здійснити маневр, в тому числі й перекинути танки.

– Чи має право керівник сектору, який вам підпорядковується, відмовитись виконувати ваше завдання?
– Ні, він не міг його скасувати. Коли ми почали розбиратися, він мотивував це тим, що боявся наслідків можливої екологічної катастрофи – розливу цієї річки.
Та Карапулька перемерзає в зимовий час і пересихає влітку. Тобто завдання не було виконано. Мотив мені не зрозумілий досі. Був ряд подань. Військова прокуратура проводить розслідування. Думаю, будуть безпосередньо питання й до керівництва сектору.
В телефонному режимі мені з сектору доповідали: "Так, тримаємося, нема питань". А в той час мої джерела казали, що 40 батальйон (який стояв на вході в Дебальцеве з боку Вергулівки – ред.) вів перемовини з бойовиками. Два чи три представника того батальйону, в тому числі офіцери.
І от 15 чи 16 лютого більше 100 людей з 40 батальйону здалися в полон. А рівно через три доби, здається 19 числа, нам їх повернули. Без будь-яких умов. Це була ініціатива представників так званої "ЛНР". Ця історія теж розслідується.

– А ви давали свідчення у військовій прокуратурі у справі по Дебальцевому?
– Давав. Я не тільки по Дебальцевому, а й по Криму, і по іншим операціям.

– Оборона Дебальцівського плацдарму вибудовувалася набагато раніше, ніж там почалося зимове загострення. Якщо Ви бачили, що керівництво сектору не може з чимось впоратися, чому його не замінили раніше? Не бачили недоліків до загострення?
– Чому не бачили? Бачили. І був ряд відповідних розпоряджень, є актування відповідних матеріалів, де вказані недоліки, рекомендації давали, давали засоби посилення.
Але маю зауважити, що підозр у тому, що нам дається необ'єктивна інформація – до загострення не було. До ескалації з керівництвом сектору я спілкувався набагато рідше.
Є вертикаль управління: Генштаб, далі Антитерористичний центр, Штаб АТО, у підпорядкуванні якого перебуває керівництво секторів. У кожного є свої обов'язки, які чітко регламентуються відповідними документами. Штаб АТО визначає завдання для секторів. Якщо на якійсь ділянці потрібна допомога старшого начальника, вони звертаються. Я бачу деякі проблеми – тоді я вже зверху визначаю завдання для усунення цих проблем.
А до цього спілкування йшло в основному через керівництво АТО, і значно рідше – з сектором.

– Олександр Сирський приїхав туди для того, щоб розібратися, чи з мандатом керування?
– Він їхав тільки для того, щоб розібратися. Але наступного дня після його приїзду пішли бої за Вуглегірськ. Не було можливості відправити керівника сектору на виконання конкретного завдання, щоб при цьому він розумів загальну обстановку і керував всіма підрозділами.
Тому вирішили, що питанням Вуглегірська займеться Сирський. Він це організовував, і відхід з Вуглегірська теж. Потім інша операція, яку Сирський з частиною батальйонно-тактичної групи 30 бригади організовував – це доставка боєприпасів у район Нікішиного, Рідкодуба.

– На рівні ГШ були прораховані загрози, з якого саме боку можливий наступ на Дебальцеве? Чи прораховували, що це можливо з Вуглегірська?
– Ми розуміли, що події під Донецьким аеропортом могли бути відволікаючим маневром. Чому я і прийняв рішення відрядити під Дебальцеве єдиний резерв, який у нас був – батальйонно-тактична група 30 бригади. Ми відправили їх в район Луганського, тому що я відчував, що може бути загроза саме в районі Дебальцевого.
І тоді ж, через добу дав команду на здійснення перегрупування 30 бригади повністю з Херсонщини (вона там була вже без 1 батальйону) в район Луганського-Дебальцевого, щоб можна було підтримати і утримати ті рубежі.

– Як так сталося, що саме в той момент, коли бойовики захоплювали Логвинове, ключовий для всього плацдарму пункт – там був лише спостережний пункт з кількох людей?
– Був спостережний пункт 54 розвідбату. Одне з питань, чому не посилили на цей час Логвинове, якраз і виникало. І до керівництва сектору, в тому числі.
Доповідають: "От, в Логвиновому була одна машина із 54 розвідувального батальйону, яка вийшла, зараз туди заходить противник" – "Як, чому одна машина?!" Це ж, за великим рахунком, ключовий населений пункт, який дає можливість здійснювати контроль над трасою Дебальцеве-Артемівськ. Це була єдина потужна артерія, якою здійснювалося підвезення і евакуація техніки, особового складу.
І її перерізали.
На жаль, спроби повернути Логвинове були невдалими. Знову можна пояснити відсутністю достатньої кількості резервів сил і засобів.

– Під час останньої спроби штурму Логвинова комбат 79-ої бригади "Майк" просив про допомогу танків і про артилерію, але він її не отримав.
– Безпосередньо в боях за Логвинове "Майк" вийшов напряму на мене і каже: "Я не можу добитися, щоб мене посилили танками і не відчуваю підтримки артилерії". Я був з ним постійно на зв'язку і дав команду підтримати. Танками його посилили.
Якщо подивитися на фотографії того періоду, кругом цього села на снігу темні плями, прямо густо-густо. Це якраз воронки від розривів артилерії. Виникає питання: стільки було туди кинуто боєприпасів, яким чином там можна було вистояти? Я маю на увазі противника.

– Але, наскільки я розумію, "Майк" просив подавити артилерію противника.
– Давили артилерію противника. На жаль, мабуть, не так ефективно. На жаль, не кожен залп, не кожен снаряд попадає в ціль, і це дає можливість виживати в умовах війни.

– Давайте згадаємо Мінські переговори. Ви були в постійному контакті з президентом? Коли він Вам дзвонив і про що питав?
– Президент зв'язався зі мною ввечері 11 лютого.
Вже йшли переговори в Мінську. Там у складі російської делегації був генерал-лейтенант Картаполов, начальник головного оперативного управління – заступник керівника Генштабу ЗС РФ. Він нібито підтверджував заяву президента Росії Путіна про те, що все угруповання наших військ в районі Дебальцевого оточене.
Наскільки я знаю, президент після цього взяв паузу і вийшов. Він подзвонив мені.
Це було десь 20:35 чи 20:36. Розмова тривала 3-4 хвилини. Я доповідаю: "Заяви Росії не відповідають дійсності. Ситуація під контролем. У нас є можливість підвозити туди боєприпаси і здійснювати евакуацію".
Тоді ми з ним визначили, що необхідне документальне підтвердження.
Я дав команду офіцеру сфотографуватися біля Головпоштамту в центрі Дебальцевого, і він цю фотографію потім вивіз звідти у Спільний центр на нашу сторону у Соледар. Це було підтвердженням того, що ми маємо можливість сполучення з угрупованнями, які знаходяться в Дебальцевому і що Дебальцеве знаходиться під нашим контролем.
Президент ще спитав, чи можу я приїхати в Мінськ, щоб офіційно підтвердити, що наші сили оточені. Але я зазначив, що мені краще залишатися на місці – в мене тут зв'язок і оперативна інформація. Проте я був готовий розмовляти з російським генералом телефоном, буквально через 20 хвилин.
О 20:40 я закінчив розмову з президентом. Я ще раз з'ясував обстановку із керівництвом сектору і командирами.

– Ви говорили з Картаполовим? Як пройшла розмова?
– Десь о 20:55 прозвучав дзвінок через спецзв'язок. Мені телефоністка каже: "Вас просить генерал Картаполов з Мінська". Я кажу: "У нас ще 5 хвилин, о 21:00 будемо з ним спілкуватися".
О 21:00 я попросив мене з'єднати з Картаполовим. Він мені зарядив: "Ваші угруповання перебувають в оточенні. Ваші підлеглі вас обманюють, ви вже оточені, і те, що ви і ваш президент заявляєте, не відповідає дійсності".
Я запитав, чи є у нього впевненість у тому, що його підлеглі його не обманюють. Сказав, що можу підтвердити нашу позицію фотофактами. Він каже: "Ну, фото могли зробити раніше". Я кажу: "Мені буквально 10 хвилин тому доповіли, що звідти вивезли поранених і завезли боєприпаси". Він каже: "Ну, боєприпасів у вас достатньо, а поранених вивезли по домовленості, щоб пропустили".
Я кажу: "Ну, якщо у вас є такі сумніви, то я вас запрошую завтра зустрітися в Дебальцевому, і тоді ми на місці з'ясуємо, в кого інформація не відповідає дійсності".
Після цього тон в розмові змінився, і він пішов на ту нараду.
Я так зрозумів, що після цього в Мінську змінився тон: з ультимативного – на пошук конструктиву для виконання тих пунктів, які були запропоновані.

– Ви чекали на режим припинення вогню з 15 лютого, вірили в нього?
– Ми поставили завдання нашим підрозділам протриматись до 00:00 15 лютого. І ми витримали. Усі обстріли мали зупинитися.
Але після 00:00 15-го почалися найактивніші штурми самого Дебальцевого. У противника стояло завдання за будь-яку ціну взяти місто.
Вони туди кинули всі сили. В тому числі, безпосередньо пішли регулярні російські підрозділи. З Луганської області постягувались козачі формування, які заходили зі східної частини Дебальцевого. Там були найжорсткіші бої за Дебальцеве.
У ніч з 17 на 18, якраз коли був наш вихід, ці бої досягли самого піку, і протягом дня йшли дуже жорсткі бої. А в районі 21 години настала практично тиша. Війська – і наші, і противника – були настільки втомлені, що вони фізично не могли діяти.

– Як приймалося рішення про виведення військ? З ким воно узгоджувалося? Хто його приймав?
– Я приймав рішення. Поставив завдання командиру 128 бригади на відхід. Доповів президенту, що є необхідність вивести війська у зв'язку з тим, що в Дебальцевому діяли російські терористичні підрозділи, і в нас не було можливості здійснювати контроль над містом. До того ж противник поніс втрати, був виснажений.
Я був впевнений, що в них не буде сил і засобів для переслідування.
Але у них була можливість нарощувати угрупування – загроза для нашого перебування на плацдармі лишалася. Були певні проблеми у матеріальному забезпеченні. Хоча військовослужбовці доповідали, що 16, 17 числа їм ще завезли цигарки.
Можливий відхід ми передбачали на початку лютого і розробили варіанти.
Щоб ви розуміли, відхід – це найтяжчий маневр при організації ведення бойових дій. Треба так відійти, щоб противник не зайшов за тобою на твоїх плечах. Якби ми дали команду раніше, якби ми не нанесли противнику ураження і не підірвали його наступальний потенціал – у нас була загрозу відходу і до Артемівська. А можливо, якби була паніка, це могло закінчитися і Слов'янськом, і не тільки ним.
Наш відхід був неочікуваним для противника. Хтось йшов пішки, але по тих маршрутах і напрямках, які були визначені. Як орієнтири ми визначили високовольтні лінії електропередач. Але ми наказали йти не прямо під ними, а праворуч чи ліворуч від них на 50-100 метрів – на той випадок, якщо дороги вздовж ліній заміновані.
Вихід здійснився, і на ранок СЦКК мав проводити конференцію. Перед нею мені зателефонував наш представник у Центрі генерал Розмазнін і запитав: "Наші війська в Дебальцевому є?" Я кажу: "Зараз президент дасть прес-конференцію о 10:30, зробить заяву, що наших військ там немає".
Розмазнін вийшов на прес-конференцію в СЦКК, і коли пішов запит до російського генерала Лєнцова про те, щоб вони забезпечили присутність місії ОБСЄ в Дебальцевому, він сказав: "Ми не можемо гарантувати вам безпеку, оскільки Дебальцеве перебуває під контролем українських військ".
Але цей час там українських військ вже не було.
Проте бойовики ще десь до 16 години масовано обстрілювали Дебальцеве, думаючи, що там перебувають наші війська. А основна маса військ в районі 7-7:30 вже вийшла в район Луганського…

– Розповідають, що тодішній командир "Донбасу" Семен Семенченко злив у Facebook інформацію, через що довелося різко змінювати хід операції. Це правда?
– Йдеться про безпосередній вивід угруповання з Дебальцевого.
Це було в районі 23:30 17 лютого. Мені передзвонив президент України і каже: "Я тобі зачитаю деякі тези, ти мені скажеш, це схоже на наш план виводу?" І зачитав. Я говорю: "Так. Фактично один до одного, по напрямках. А звідки це?" – "А, це на Facebook".
Тоді я вийшов на командира 128 бригади Шаптала, і нам довелося змінювати маршрути. Довелось зробити вихід ближче до опорних пунктів бойовиків зі сторони Первомайська, Брянки.
Буквально нещодавно ми хотіли перевірити цей пост, але він його змінив. Але це не поодинокий випадок.
Я думаю, що оприлюднення шляхів виходу може бути об'єктом дослідження військової прокуратури, кримінального провадження.

– В аналітиці, яка поширена Міноборони, зазначається, що деякі батальйони відмовлялися виконувати завдання через незадовільний моральний стан. Чи робите Ви щось, щоб більше такого не було?
– Були проблеми з 4 і 5 батальйонами 30 бригади, із ротою 24 механізованої бригади, яку ми з бригади забрали і підпорядкували її керівництву сектора, по-моєму, керівнику АТО як резерв. І потім в боях за Логвинове ця група мала взяти участь, але не пішла.
Тепер ми готуємо солдатів не 3-4 дні, як це було в 2014 році – а практично два місяці. Людина отримує навички, розуміє, як поводитися зі зброєю. З'являється і впевненість, і психологічна готовність виконувати завдання.
Плюс, це не просто виконання вправ і стрільб, це й елементи психологічної підготовки. Це і шумові ефекти, це і обкатка танком.
Ми перейшли до злагодження бригад. Протягом минулого року ми провели таких 15 бригадних навчань. У попередні роки таких навчань було по одному на рік (а подекуди й одне на два-три роки).
Хтось із наших командирів казав, що якби всі підрозділи виконували завдання, які їм ставилися, то ситуація могла бути зовсім не такою.
Ми зробили висновки.
Зображення

"Краще жити у цирку, ніж у концтаборі!"
"Поєднаємо патріотизм зі здоровим глуздом!"
 

Аватар користувача
Adam
Global Moderator
Global Moderator
 
Повідомлень: 31612
З нами з:
22 лютого 2006 21:35
Звідки: Київ, Україна

Re: Агресія РФ (лютий 2015): Дебальцево

Повідомлення Adam » 20 лютого 2016 14:10

Годовщина Дебальцевского «котла»: «У меня отец – русский, но русских я не прощу». ВИДЕО
19.02.2016 - 06:30

Журналисты ТСН рассказывают три истории героев "Дебальцевского котла".

«Год назад они последними выходили из Дебальцевского котла, официально его называли спланированным уходом. Наталья Нагорная не анализирует причин и последствий тех событий, а просто расскажет историю нескольких военных, они вышли с Дебальцево живыми, помогая другим», - говорится в аннотации к видео.

Зображення

"Краще жити у цирку, ніж у концтаборі!"
"Поєднаємо патріотизм зі здоровим глуздом!"
 

Аватар користувача
Adam
Global Moderator
Global Moderator
 
Повідомлень: 31612
З нами з:
22 лютого 2006 21:35
Звідки: Київ, Україна

Re: Агресія РФ (лютий 2015): Дебальцево

Повідомлення Adam » 23 лютого 2016 13:14

Капітан Загородній: Якби всі воювали, не здали б Вуглегірськ
ПАВЛО СОЛОДЬКО, АННА ЧАПЛИГІНА, ДЛЯ УП
Вівторок, 23 лютого 2016, 10:08

Капітан Олександр Загородній командував однією з двох позицій на блокпосту-1301, з наступу на який почалася битва за Вуглегірськ. Його гарнізон відбив першу атаку ворога 29 січня 2015 року.

ПРО СЕБЕ
Родом з Ічні, на Чернігівщині, мешкаю в Києві. Інженер з планування мережі одного з національних операторів мобільного зв'язку.
Кадровий військовий. Закінчив Полтавське вище військове командне училище зв'язку. В 1994-му звільнився в запас з посади старшого інженера батальйону зв'язку.
Мобілізований у вересні 2014-го, третя хвиля, у віці 47 років. Військкомат направив мене, зв'язківця, на посаду передового авіанавідника роти.
Потрапив у 13-й окремий мотопіхотний батальйон, де був переведений на посаду командира другого мотопіхотного взводу першої мотопіхотної роти.
З 16 січня по 10 вересня 2015 року перебував у зоні проведення АТО. 18 січня наша рота заступила на позиції у Вуглегірську.

ПО ВЗВОДУ НА БЛОКПОСТ
Перший взвод під началом командира роти, майора Сергія Великохатнього, зайняв блокпост 1302. Він перекривав в'їзд у місто з боку Єнакієвого.
Мій другий взвод поставили на блокпост 1301. Він перекривав в'їзд з боку Горлівки.
БП 1301 складався з двох основних позицій, відстань між ними – 600 м. Одна позиція – ближче до міста, інша – далі на захід.
Старшим блокпосту був визначений перший заступник командира батальйону, майор з позивним "Вовк". Комбат завжди відправляв його туди, де найнебезпечніше.
Роздивившись обидві позиції, Вовк вирішив, що на кожній із них має бути офіцер, і поставив мене на ближчу до міста – позиція "Яблуко". Це слово стало моїм позивним аж до демобілізації.
Майор залишився командувати дальньою позицією, назвали її "Вовк". Вона ділилася на кілька дрібніших постів, відстань між ними сягала 200 метрів. Дуже розосереджена.

БП 1301. ПОЗИЦІЯ "ЯБЛУКО"
Наша позиція прикривала єдиний шлях до центру Вуглегірська з заходу – залізничний переїзд.
За ним починалась вулиця до головного перехрестя міста. Там сходилися дороги з трьох напрямків – Дебальцева, Горлівки, Єнакієва – перехрестя "Штани", через свою форму.
Зображення
Розташування українських підрозділів у Вуглегірську. Рожевим – назви і межі блокпостів. Червоним – позиції і позивні командирів. В інтернаті перебувала рота МВС
Розташування українських підрозділів у Вуглегірську. Рожевим – назви і межі блокпостів. Червоним – позиції і позивні командирів. В інтернаті перебувала рота МВС "Світязь". Жовтий квадрат – центральне перехрестя міста, так звані "Штани"
"Яблуко" розташовувалося в полі перед переїздом. З заходу, від "Вовка", сюди підходила горлівська траса. З півдня у трасу впиралася другорядна дорога з села Каютине, яка пролягала паралельно залізниці, уздовж лісосмуги.
Укриттям від артвогню слугував чималенький бліндаж. Щоправда, невідомі будівничі викопали його прямо під газовою трубою високого тиску. Одне влучання – і засмажилися б. А над трубою – робоча ЛЕП 10 кВ.
У лісосмузі стояв намет, поселилися в ньому, "на свіжому повітрі". Поруч яма – у день приїзду вирішили скидати туди сміття. І тут почалося! Засвистіло. "В укриття!" Усі з намету – у цю яму! Добре, що не встигли багато сміття накидати.
Зрозуміли призначення ями, почистили. А в бліндажі збудували другий поверх лежаків, щоб спати не в наметі.

ЛЮДИ І ЗБРОЯ
Загалом у другому взводі було 27 військовослужбовців. Одне мотопіхотне відділення стало на "Яблуко", інші залишились на "Вовку".
Разом із танкістами та гранатометниками гарнізон "Яблука" складав 14 людей, на "Вовку" було близько 30.
На "Яблуку", окрім стрілецької зброї, був АГС [автоматичний гранатомет, протипіхотна зброя] і РПГ-7 [ручний протитанковий гранатомет].
Штатні ПТРК "Фагот" [керовані протитанкові ракети] і СПГ-9 [станковий протитанковий гранатомет] стояли на "Вовку", уздовж головної дороги на Горлівку.
Основа оборони – Т-64 з нашого танкового взводу. Захований глибоко в лісосмузі, сірий танк зливався зі снігом і кущами. Насип залізниці не давав побачити його з міста.
На "Вовку" і БП-1302 теж було по танку. І коли вони прогрівалися, то й ми під шумок – щоб звуком двигуна не видати замасковану позицію.
Наші блокпости фактично виконували роль опорних пунктів, але позиції не відповідали цьому статусу. Ходів сполучення і мінних загороджень немає, накат бліндажів – 5 см. Окопи неглибокі, засипані снігом, на морозі це все скам'яніло. Техніки й інструментів не було, поглиблювали підручними засобами.
У полі за кількадесят метрів стояла протитанкова гармата МТ-12, "Рапіра". Розрахунок її жив поруч – в будці чергового по переїзду. Там же стояв МТЛБ – тягач для перевезення гармати.
Артилеристи були тут давно, справили враження бойових хлопців. "Не шкодуйте боєприпасів, робіть "продувки" [превентивний вогонь – Ред.], ось вам дві коробки патронів, ось вам ПКМ [ручний кулемет] з тягача".
Подружились, налаштували радіоканал для взаємодії. Був у них тепловізор, в темну пору бачили пересування ворожих САУ [самохідна гаубиця – Ред.] на "Сіськах" – двох териконах під Горлівкою, це п'ять кілометрів від "Яблука".
Глянув я карту на планшеті, визначив географічні координати, з точністю до 50 м. Однак зі штабу просили давати напрямок і відстань. Наприклад, "На 12 годин 5 км". Виходить зіпсований телефон: я кажу Вовку одне, Вовк робить поправку і передає в штаб друге, у штабі своє розуміння напрямку… Коротше, насипала наша арта добряче, але не туди і не тоді.
Почали й нам насипати. Вовк щоразу вимагає звіт: що прилетіло, де виходи. Перший день під обстрілом, страшно, не можу зрозуміти, хто, чим, куди стріляє. Але потроху розібрався. Хлопці, які були на Луганщині в першу ротацію, підказували.
28 січня із базового табору привезли 50 протитанкових мін ТМ-72. Був густий туман, і з "Сісьок" наше поле не проглядалося. Ми одразу й поставили. Від залізниці через дорогу, і в поле, скільки вистачило.

ЯК ВІДБИЛИ ПЕРШУ АТАКУ
29 січня ще затемна почався звичний обстріл. Погода похмура, мряка, міни гупають.
Десь о 6:30 спостерігач: "Та-анки-и!" Колона з боку Каютиного. Командир Т-64, сержант Андрій Мусієнко, дав команду "До машини!" Щоб її виконати, екіпажу довелося перебігати через дорогу, під обстрілом з БМП і ворожих автоматів.
Стріляти з місця танку заважали дерева, ледь ствол об них не зігнули. Тоді Андрюха наказав виїздити на дорогу, працювати звідти, прямо в лоб. Це було ризиковано, боком підставлялися. Але виїхали, повернули дуло і прямою наводкою – гуп! гуп! До головної машини ворога в цей момент було близько 500 метрів.
На чолі колони у них ішов не танк, а "беха" [БМП]. Їй відразу відірвало башту. Хвилин за 15 здетонував боєкомплект у ще однієї підбитої машини. Противник не чекав танку – наше маскування спрацювало.
Розвідка потім доповідала про дві знищені БМП і танк.

Зображення
Перша атака ворога на БП 1301 (позиція "Яблуко") 29 січня 2015 року. Червоні квадрати – позиції ЗСУ, червоні цятки – встановлені увечері 28 січня протитанкові міни. Помаранчеві крапки – розташування "Рапір" протитанкової батареї

Підбита техніка перегородила ворогу шлях. Вони посадкою, а там – розтяжки. Вовк прийняв доповідь і дав команду продовжувати вогонь – щоб відбити бажання лізти ще раз.
Давай вони відходити під прикриттям лісосмуги. Ми прочесали її з АК й кулеметів, з АГС добряче насипали. З "Вовка" виїхала техніка, теж відстрілялася в нашу сторону, підтримали.
Все вщухло близько 8-ї ранку. А ще раніше Андрій [командир танку] доповів мені, що гармата вийшла з ладу, на третій хвилині бою, після шостого пострілу: клин затвора не до кінця заходив на місце – канал ствола не закривався, стріляти з такого неможливо.
"Зможете самі відремонтувати?" – "2-4 години потрібно, ми вже почали".
Техніку танкісти отримували в 1-ій танковій бригаді. Зі старовинних Т-64 вибрали три у більш-менш прийнятному стані. Майже 30 років ці танки відслужили як навчальні. А хлопці мали місяць, щоб привести їх до ладу, жили у боксах, що могли – зробили.

ЗНИК ГРАНАТОМЕТНИК
Хтось помітив, що рукав Андрієвого бушлата – аж чорний від крові: кулею розтрощило лікоть, ще коли вони до танку бігли. Вів бій пораненим. І приймав правильні рішення.
Я доповів Вовку, що танкова гармата вийшла з ладу, ремонтуємо. Потім виявилося, що на "Вовку" те саме сталося – танк зробив пару пострілів по відступаючих – і все, заклинило.
Оцінив обстановку. Втрат немає, у командира танку – поранення середньої тяжкості, гранати до АГС є, магазини набиваються, гармата ремонтується… А що в нас тепер є проти танків?
"Рапіра" так і стоїть сиротливо, ніхто до неї і не підходив. Ще є РПГ-7 – штатна зброя мотопіхотного відділення. У нас був гранатометник, назвімо його N. "А де N із "дудкою" [гранатометом – Ред.]?!"
Один із бійців, Ярослав: "Не можу знати. Може, N до "грачів" [позивний протитанкістів] пішов". Я: "Бігом до "Грачів", хай виходять на позицію. І N тягни сюди".
Ярік збігав на переїзд. "Нема там, – каже, – ні "грачів", ані N, тільки тягач стоїть. І "дудки" нема, я все облазив".
Шукаємо по позиціях – нема РПГ. А з заходу, від Горлівки, з лісосмуги в поле виходять танки.

ДРУГА АТАКА. ПРОРИВ
Вони там уже хвилин 20 стояли, видно було крізь туман. Андрій кілька разів намагався вистрілити по одному – думав, станеться чудо, стане затвор на місце.
Три танки вийшло з лісосмуги (потім іще кілька, але точно не скажу) – і йдуть прямо на "Вовка", на перший пост. На великій швидкості. Посередині поля, між нашими мінами, наче знали. Але навряд чи, бо тоді ж на дорозі три Т-72 підірвалося.
"Вовк" відбивається: з СПГ луплять, з "мух" [одноразові гранатомети]. І тут один із танків звертає і йде на нас. "В укриття!" Поховалися по окопах та бліндажах. Голову висунув з-під бетонної плити, спостерігаю.
Відчуття безпомічності: ну як так? Щойно ж відбили атаку, і ось тобі – гранатомет зник, танк не стріляє, "рапіра" без артилеристів. Автомати, і все!
Гуп! Стріляє навмання, в усе примітне. Першим снарядом газову підстанцію розвалив. Під'їхав, побачив "Рапіру" в голому полі – гуп! гуп! по ній. Мої усі в укритті, нікого не зачепило.
Танка в лісосмузі він так і не помітив. Наш Т-64 стояв замаскований, стволом прямо в поле – і якби не вийшла з ладу гармата, підбив би їх прямою наводкою ще на підході. А якби й "Рапіра" хоч раз вистрелила...
Але це все – "якби"...
Проходить прямо повз нас, метрів за 100. Без піхоти на броні, повільно, боком – ідеальна позиція для РПГ! І йде на залізничний переїзд, в бік центру.
Доповідаю Вовку: "Повз "Яблуко" пройшов танк в сторону міста, на Штани, без десанту". Він: "Вийди на Охотніка [позивний командира 1302], хай їхній танк виходить назустріч". Передав.
Вовк говорив коротко, в них бій ішов. Чути в ефірі: напруження величезне, матюків усе більше, тільки Вовк спокійний.
Бачу, один танк вийшов прямо на перший пост "Вовка", де СПГ стояв. Там же у бліндажі мешкало перше відділення нашого взводу. Я стріляти, але туди метрів 600, туман.

Зображення
Друга атака ворога на БП 1301 (позиція "Вовк") 29 січня 2015 року

Хлопці сидять по окопах.
Перший бій для більшості, у тому числі для мене. Але ніхто не панікував. Дивляться мовчки, а в очах питання: "Що далі?" Чекають команди.
Виходжу на Вовка, кажу: "РПГ нема, грачі з'ї*ались. Наші дії?" А там танк уже на бліндажі стоїть, гахкає з гармати в бік дальнього переїзду, де штаб 1301. Щось горить, чорний дим.
Добре, що "Вовк" у розпал бою, під обстрілом почув мене. Він володів бойовою ситуацією. Впевнений у хлопцях і собі – ніхто б не відступив з "Яблука" без наказу. Сиділи б там, поки танки не приїхали.
Вовк в ефірі: "Відходьте на 1302".
Командую: беремо зброю, спорядження і боєприпаси. Вивели з ладу АГС, пояснив порядок відходу, порахував хлопців, рушили. Без зайвого поспіху, перша трійка попереду, прикриває, потім її замінює інша. Було десь дев'ята ранку.
Перейшли залізницю, далі через приватну забудову, дворами. Танкісти кинули гранату в танк – і за нами.
Вийшли на БП-1302 з боку вулиці Суворова. Прямо на Олега Соломаху з протитанкового взводу. Сидить із СПГ, чекає сепарського танчика. За 10 днів на свіжому повітрі помолодшав, я спершу не впізнав, кажу: "Багатим будеш" [старший солдат Соломаха загине на бойовому посту 31 січня – Ред.].
Штаб блокпосту розміщувався на так званій "Палубі" – маєтку якогось крутелика, остання хата на виїзді в бік Єнакієва. Великий двір із підсобними приміщеннями, євроремонт, джакузі. Побут уже бліндажний – ящики з боєприпасами, на них тушонка відкрита.
Знайшов [командира БП 1302] Великохатнього, доповів. Дізнався від нього, що танк, який ішов нам на допомогу, підбили. А "рапіристи" на світанку пішли і з цих позицій теж, кинувши дві гармати.

СЛОВО КАПІТАНА
Командира цих "Рапір" звали Рома, капітан [Боровньов – Ред.], позивний "Грач".
Через пару місяців набрав його. І чую, що "грачі" геройськи воювали в інтернаті, це ми втекли, залишивши їх в оточенні. Агресивно, на підвищених тонах. "А з "Яблука", – каже, – ми не зй*бувались, просто пішли одразу".
Так а чого пішли, зброю кинувши без жодного пострілу? Воювати треба було! Якби всі воювали, не здали б Вуглегірськ.

Зображення
Помаранчеві крапки – розташування "Рапір" протитанкової батареї на блокпостах 1301 і 1302

Можливо, там в інтернаті вони справді героїчно оборонялися. Але хіба завдання протитанкістів – прикривати міліціонерів "калашами" в місті? Вони мали прикривати піхоту, "Рапірами", в полі.
Не хочу мірятися, хто більше воював. Але хочу відновити істину. Бо знайшов інтерв'ю газеті "Факти", де капітан каже геть інше.
Що "грачі" вели "Рапірами" бій проти 20 танків, поки гармати "не вийшли з ладу". А тоді пішли в інтернат і там ще рятували [роту МВС] "Світязь".

Зображення
З інтерв'ю Романа Боровньова "Фактам"

Капітан Боровньов каже неправду, а краще буде сказати, бреше. Під час бою 29 січня я не бачив ні розрахунку гармати, ні самого командира батареї. На знятих пізніше фотках "рапіра" в чохлі так і стоїть. Ще він трохи загубився в часі – наступ розпочався 29 січня вранці, а не 28.
Збрехавши, офіцер взявся оббріхувати 13-ий батальйон – на "Українській Правді", до речі. Що в нас там рота полягла. Насправді за три дні боїв особовий склад 13 омпб втратив 10 чоловік. І майже всі полягли від ворожих танків, по яких ніхто з "Рапір" не стріляв.
Ще капітанська претензія – що майор Вовк не виставив секретів. Через це, мовляв, танки атакували несподівано, артилеристи не встигали добігти до гармат. Взагалі-то першу атаку ми відбили, товаришу капітан. І підготовку до другої бачили. У ваших людей було півтори години, щоб вийти на позицію.
Але й це не все. Днями читаю аналіз Генштабу про Дебальцеве: "Через відсутність дієвої системи спостереження особовий склад 13-го омпб та підрозділів міліції (?!) не помітив підхід противника до своїх позицій"…
Виходить, в ГШ аналізують бойові дії за інтерв'ю – а не за штатними журналами бойових дій? Це так розслідується втрата ключового населеного пункту, яка призвела до оперативного оточення сектору?
Прошу взяти до уваги й моє інтерв'ю. Бо екіпаж сержанта Мусієнка, який вів бій пораненим, не нагороджений за знищену ворожу техніку. Зате за неї нагороджений капітан Боровньов.

Зображення
Сині квадрати – розташування ворожої техніки, підбитої в ході бою на БП-1301 29.01.2015
"Я." – техніка, вражена вогнем танку з позиції "Яблуко" (2 БМП і 1 танк). "В." – техніка, підірвана мінами на позиції "Вовк" (3 танки). Маленький синій квадрат – ворожий танк, знищений на посту №1 позиції "Вовк", мінімум один із танкістів застрелений в ході бою

Такі речі найбільше деморалізують – коли не працює система заохочень і штрафів. Коли винуватих не карають, а непричетних нагороджують. Навіщо воювати, якщо можна втекти, а потім дати інтерв'ю про свій героїзм?
Я готовий до очних ставок, готовий свідчити.
Слово капітана проти слова капітана. 29-31 січня 2015 року протитанкова батарея капітана Боровньова не вела жодних бойових дій на блокпостах 1301 і 1302.

БЛОКПОСТ 1302. КРУГОВА ОБОРОНА
[Командир блокпосту 1302] Великохатній наказав нам зайняти оборону в будинку через дорогу – нібито спорткомплекс, але називали його "Казино". Міцна будівля з монолітного бетону.
Організували оборону на другому поверсі. Кулемети, сектори, графік чергування. А поселилися на подвір'ї "Палуби". Там був винний погріб – єдине підземне укриття на БП 1302.
Зустріли нашого гранатометника-втікача N. Куди дів гранатомет, не пам'ятав. Мовчав, тремтів, дивився в нікуди. Про всяк випадок забрали в нього й автомат.
Увечері, як трохи стихло, Вовк розповів, що в місто пробивалася Нацгвардія, натрапили на засідку. Потім зайшла 30-та бригада, аж до "Штанів", але теж повернула назад.
В ту ніч я майже постійно був на вулиці. Командира роти [і командира БП 1302] майора Великохатнього важко поранило, Вовк спільно з розвідкою робили вилазки в центр, я залишився на блокпосту замість ротного.
Ворожа піхота вже снувала вулицями довкола. Намагалися зайти дворами від центру, треба було прикритися. Ми розставили пости, АГС, ДШК [крупнокаліберний кулемет – Ред.].
Особовий склад я знав не повністю, особливо з приданих підрозділів. Довелося вираховувати, хто чого вартий і на кого можна покластись. Слава Богу, таких була більшість.
На жаль, деякі бійці під виглядом утоми відмовлялися воювати: "Я стомився, я хочу спати". Як діти – очі заплющив і все, заховався, ніхто не знайде. Тупо чекали, поки це все закінчиться. Полон, смерть – усе одно, аби скоріше.
Там я зрозумів одну закономірність. Хто до бою сильно хвалиться – в бою, скоріше всього, участі не братиме. І навпаки. В казармі учбової частини людина могла здаватися неправильною чи дивною. А в бою – найкращий товариш.
Були бійці, які однозначно заслуговують на державну нагороду. Ось кілька прізвищ: Ігор Іваніна, Олександр Шмиголь, Андрій Бамбула, Андрій Купрієнко, Сергій Крисюк, Андрій Непоп, Михайло Ніколаєнко, Андрій Нечипоренко, Микола Рябуха, Сергій Кузьменко…
Усіх не згадаю, але нагородні на них відправляли, і не раз.

30 СІЧНЯ. ПРОРИВ ТАНКУ НА БП 1302
Після поранення ротного частина людей з західних позицій пішла. А на світанку повз залізницю пройшов танк, за ним піхота.
Піхоту встигли відсікти – більшість залягла в полі, постріляли їх там чимало. Двох узяли в полон, нижче відео з одним із них. А танк попід хатами виїхав прямо на "Палубу".

Я з рядовим Романом Єфіменко тоді був на позиції з південного боку "Палуби". Дивлюсь, по той бік траси танк. З командирського люку висунувся по пояс танкіст . "Як на параді, – думаю. – Оце нахабство". А до нього метрів 100 всього. Танк стволом покрутив – гух! – вистрілив по "Палубі", у дворі розірвалося. А я вистрілив у танкіста.
Дві черги – сповз він у люк. Баштою вже не крутив, а назад у поле і зник. Піхота залишилась і продовжувала бій. В повний зріст, не перебігаючи.
Запам'яталось троє, зі стрічками білими на руці і нозі. По короткій черзі на кожного: один змахнув руками, впав, другий… Третій утік, поки я міняв магазин.

Зображення
Спроба ворожого прориву на БП-1302, 30 січня 2015 року. Чорна крапка – розташування винного погребу

Не думаю, що танк цілився кудись конкретно. Один тільки постріл зробив. Снаряд пробив паркан і вибухнув прямо над входом у винний погріб. А там бійці якраз чи бігли в укриття, чи виходили, не знаю.
На шматки розірвало, ще довго не могли порахувати, скільки загинуло... Думали, троє, виявилося четверо. Зібрали докупи, накрили.
Погріб засипало, перебралися в "Казино". Більше противнику не вдавалося підійти так близько. Танки відганяли вогнем із СПГ, по піхоті хлопці з АГС добре валяли.

СОЛДАТСЬКИЙ МІТИНГ
Чути було, як "Світязь" із "грачами" тримає оборону в інтернаті, гриміло звідти. І обстріли без кінця. Пожежі довкола, хати людські горять, ніч освітлюють.
"Палуба" з шикарного маєтку перетворилася на почорнілу халупу без вікон. Вхід розтрощено прямим влучанням, джакузі переїхало в кухню, з ванни через уламки тече струмок.
Бійці виснажені. Увечері 30 січня "воїни світла", які на пости не хотіли йти, почали мітинг: "Чому нас не витягують, нас треба рятувати". Як буває серед наших людей: хтось вирішить їхні проблеми, не вони самі.
Питаю: "Хто замість вас воюватиме?.."
Прийшов з "Палуби" Вовк, розповів, як учора нам на підмогу проривалася 30-ка. І що завтра-післязавтра знову прийдуть наші – але до цього часу треба воювати самотужки. Раз ми вже потрапили сюди.
Не хотів на війну – не треба було йти у військкомат.

31 СІЧНЯ. ВИХІД
Вранці ідемо з Євгеном Кравченком, командиром відділення з першого взводу, піднімати людей з "Казино" на чергування.
Женя позаду, метрах у п'яти по коридору. Повертаю ліворуч, захожу у кімнату, він ще в коридорі, коли гугух! – важке щось прилітає, пробило дах, другий поверх, все завалило. Нічого не видно, все в пилюці. І чиїсь крики нелюдські.
Це кричав гранатометник-утікач N. Істерика. Він був ближче до вибуху, ніж Женя, але фізично не постраждав. Сказав, що Женю завалило.
Відкопали, сержант важко поранений, у крові. Джгути кладемо. В повітрі штукатурка – нічого не видно. Виносимо на вулицю, хоч обстріл триває. Там уже санітари зі взводу розвідки. Коли вантажили в "таблетку" [УАЗ], він прийшов до тями, кажу: "Женькó, все нормально буде". Але не доїхав...
Рушила "таблетка", і тут до мене доходить: якби я не зайшов за стінку... Секунда вирішувала.
Коли по рації: бронетехніка з південного напрямку. Кричу "До бою!" Зайняли позиції на краю поля, біля покинутої "Рапіри".
Чути – наближається важка техніка, багато. Вже жодних емоцій, вигоріло все – просто чекаєш, коли підійдуть.
З лівого краю поля, за горбком, наче перископ підводного човна, повільно піднімається антена танкової радіостанції. А з нею піднімається прапор – ЖОВТО-БЛАКИТНИЙ! Танк, два БМП, БРДМ, і на кожній – прапор НАШ! Відчуття це неможливо передати.
Прийшла Нацгвардія – батальйони ім. Кульчицького і "Донбас", на броні 30-ки. Гвардійці пішли на зачистку в бік інтернату, їх повів наш замкомбата – майор із позивним "Барс" (в цьому бою був поранений), колишній спецназівець. Він же цю колону і привів з Дебальцевого.
Вовк: "Готуй евакуацію". Я по позиціях, щоб нікого не забути. Через якийсь час повертаються гвардійці. Зачистили до Штанів і далі, коли раптом наказ (нібито з сектору): "Негайно відхід".
Було близько полудня 31 січня.
Почався поспіх, люди вантажаться, зверху гранатомети. Ледве помістилися на броні. Майор із позивним "Вовк" затримав останній БРДМ, щоб розвідників забрати.

Зображення
Маршрут виходу на Вуглегірськ тактичної групи 30 омбр, НГУ імені Кульчицького та НГУ "Донбас". 31 січня 2015 року

Щодо Вовка – він сам прикордонник, вчився вже по ходу. Я теж не загальновійськовик, зв'язківець, не можу судити щодо тактики, стратегії. Йому давали наказ – він виконував. З розумом виконував, планував. Це ж він придумав танк на "Яблуку" замаскувати.
Як воїн він молодець. В полі з солдатами був до кінця, командував, сам стріляв, не ховався. А що наказав відійти з БП-1301 – то як оборонятися, коли протитанкових засобів не лишилося?
У нас не Росія, щоб людьми закидувати танки. Поки було з чого стріляти, Вовк вів бій, керував ним. З обох блокпостів відходив останнім.
На момент відходу з БП-1302 у Вуглегірську залишалося 45 бійців нашого батальйону.

P.S. В ході боїв 29-31 січня на обох блокпостах загинули 10 військовослужбовців 13-го омпб. Ще один загинув від обстрілу 28 січня.
Жоден із них не був нагороджений посмертно.
Ось їхні прізвища:
старший солдат АНДРУСЕНКО Сергій Олександрович (протитанковий взвод 1-ї роти)
солдат БРИГИНЕЦЬ Олександр Валентинович (другий взвод 1-ї роти)
рядовий БУЙНОВСЬКИЙ Ігор Анатолійович (зенітно-артилерійський взвод)
солдат ЗЕЛЕНСЬКИЙ Олександр Михайлович (перший взвод 1-ї роти)
сержант КОЛЕСНИК Віталій Павлович (мінометний взвод)
молодший сержант КРАВЧЕНКО Євгеній Анатолійович (перший взвод 1-ї роти)
старший сержант МЕЛЬНИК Андрій Іванович (танковий взвод)
старший солдат СОЛОМАХА Олег Володимирович (протитанковий взвод 1-ї роти)
старший солдат СТАРЧЕНКО Павло Олександрович (другий взвод 1-ї роти)
молодший сержант ТОМИЛКО Іван Миколайович (перший взвод 1-ї роти)
сержант ХАРИТОНОВ Сергій Миколайович (мінометний взвод).
Зображення

"Краще жити у цирку, ніж у концтаборі!"
"Поєднаємо патріотизм зі здоровим глуздом!"
 

Аватар користувача
Adam
Global Moderator
Global Moderator
 
Повідомлень: 31612
З нами з:
22 лютого 2006 21:35
Звідки: Київ, Україна

Re: Агресія РФ (лютий 2015): Дебальцево

Повідомлення Adam » 23 лютого 2016 18:28

Анализ «Анализа» ГШ по Дебальцево.Часть3
23.02.2016 - 15:00

Сегодня поговорим о боях за небольшой посёлок Редкодуб.

Бои за эту позицию, в общем контексте боёв за Дебальцево и окрестности стоят несколько наособицу. Хотя и стали одним из немногочисленных примеров успешной деблокады в ходе боёв за Дебальцево окружённого подразделения украинских войск извне.
Фактически, это «светлое» пятно на общем хмуром Дебальцевском фоне.
Данная позиция, расположенная на «вершине» Дебальцевского выступа, носила второстепенное значение для всего выступа (особенно в сравнении с фланговыми позициями, которые противник таранил постоянно).

Более того, складывается впечатление, что активные действия наступательного характера объединенных российско-сепаратистских сил (ОРСС) на этом участке были ими организованы с одной целью - не дать возможности командованию сектора, отвести боеспособные подразделения 128-й огпбр и 25-го мпб на усиление фланговых позиций у горловины Дебальцевского выступа. Они явно пытались сковать их у «вершины» выступа, постоянно атакуя небольшими подразделениями и интенсивно обстреливая из артиллерии, в том числе и реактивной.
Первоначально, судя по всему, они добивались именно этого.

Однако, с течением времени, бои за Редкодуб и окружающую местность приобрели одно из первоочередных значений для устойчивости всей Дебальцевской группировки украинских войск.
Дело в том, что ещё в период боёв за Углегорск противнику удалось выйти севернее посёлка и одноимённой ж/д станции и отрезать чуть более сотни бойцов 128-й огпбр и 25-го мпб (отступивших с блок-поста «Андрей») в опорный пункт «Станислав» в южной части посёлка. И хотя блокирующие позиции в основном занимала пехота ОРСС с немногочисленными ПТ-средствами, этого вполне хватало что бы прервать прохождение конвоев с МТС по направлению позиций этой сводной роты. Более того, вскоре оккупанты вклинились и в сам посёлок, заняв его северную часть.
Посему, остро стал вопрос необходимости отвода этого подразделения севернее, в сторону Чернухино и организации его силами и силами подразделений усиления новой линии обороны по рубежу: Переезд через ж\д северо-западнее посёлка Миус - южной окраины Чернухино.
Иначе противник получал отличную оперативную возможность выйти с юга к самому Чернухино, или через Ильинку выйти к Булавино и соединиться со своей наступающей через Углегорск тактической группой и таким образом, в принципе срезать всю верхушку Дебальцевского выступа и выйти с юга непосредственно к пригородам Дебальцево

Но для этого необходимо было сначала деблокировать сводную роту 128-й огпбр и 25-го мпб, засевшую в ОП «Станилав» в районе Редкодуба и отражавшую в окружении все попытки ОРСС продвинутся в северо-западном направлении.
Противник просто не мог оставить у себя в тылу на левом фланге боеспособное украинское подразделение размером с роту (тем более, имевшее к тому моменту всё ещё несколько единиц исправной бронетехники, включая танки).

Именно поэтому противник стянул на этот участок, ещё в период атак своей Горловско-Енакиевской группы на Углегорск и Калиновку, дополнительные силы и средства на рубеж Фащевка - Круглик - Никишино. Атаки этой группы отражал окружённый ОП «Станислав», ещё до начала своего деблокирования. Более того, именно в период боёв за Редкодуб впервые ОРСС пустили в дело значительные силы артиллерии (российского происхождения) и одну из российских БТГ из состава резервной группировки сосредоточенной в районе Снежное - Торез (они подтянули её заранее).

Активные деблокирующие действия на участке позиции ОП «Станислав» (район посёлка Редкодуб) украинское командование начало ещё 5-го февраля. Однако, в этом контексте стоить заметить, что гарнизон посёлка (фактически ОП «Станислав») ещё до этого момента вполне успешно и мужественно оборонялся на своих позициях, препятствуя продвижению противника в северо-западном направлении. Более того, бойцы этого ОП (это 128-я огпбр и 25-й мпб), к этому моменту в течение предыдущих боёв успели подбить и уничтожить как минимум 4 танка и 3 БМП противника на подходах к посёлку. О чем свидетельствует красноречивое видео на ресурсе You Tube, снятое бойцом с позывным «Кино». На видеоряде воины под минометным огнем передают привет родным, перевязывают раненного побратима и подбивают вражеские БММ.

После того, как два конвоя, направленные в сторону «Станислава» попали в огневые засады противника севернее посёлка и понесли весьма ощутимые потери в технике и личном составе, командование сектора окончательно осознало, что Редкодуб блокирован, как минимум несколькими ДРГ противника, а дорога из Чернухино если не минирована, то весьма плотно простреливается.

Записи «Анализа» ГШ утверждают что первая попытка деблокады была предпринята 2-й ротой батальона НГ «Донбасс» при поддержке 2-х БМП-2 и танка Т-64Б, которые выдвигались на Редкодуб через ОП «Балу» и была она провальной.

Причинами называются сосредоточенный огонь артиллерии противника по этой группе ещё в период её выдвижения по дороге между Дебальцево и ОП «Балу». Более того, называется и прямо обвиняется «механик-водитель головной БМП-2», который якобы «развернул машину в обратном направлении» и за ним якобы развернулась вся колона.

Однако трудно представить ситуацию, когда из-за решения механика-водителя одной (пускай и головной) БМП-2. ВСЯ колона разворачивается и отходит, когда впереди группа их побратимов отражает атаки противника, находясь в окружении.
Создается такое впечатление, что деблокирующее подразделение действовало «на автомате» и им никто не командовал и не управлял.
(это согласно «Анализу» ГШ, что было на самом деле – не известно).

После такой попытки, завидную настойчивость проявил генерал А.Сырский, на тот момент НШ сектора, который принял решение «всё-таки « прорваться в Редкодуб» и деблокировать окружённых, не смотря на все эти, описанные в «Анализе» ГШ «решения» механика-водителя БМП-2.

Ко второй и удачной попытке привлекались.
- ряд подразделений всё той же многострадальной «пожарной машины» 30-й омбр (надо понимать в количестве 1,5-2-х рот);
- разведывательный взвод 128-й огпбр;
- сводная группа 72-го МЦСпН и 140-го ЦСпН;
- 2-я рота батальона НГ «Донбасс».

Собственно, с 6.00 6-го февраля они и приступили к выполнению, поставленной генералом Сырским задачи - прорваться в Редкодуб и деблокировать окружённую роту (128-й огпбр и 25-го мпб).
Согласно записей ГШ, следует, что 2-я рота батальона НГ «Донбасс» в назначенный район так и не прибыла, посему поставленную задачу выполняли исключительно армейские подразделения.
Причины, мотивы или какие-то другие обстоятельства по которым, якобы подразделение батальона «Донбасс» забастовало в данном случае, в «Анализе» ГШ не приводятся. Просто констатируется «не прибыла»…

Тут следует сделать отступление и указать на ряд нюансов, которые, собственно, и способствовали успеху деблокирующей группы украинских войск.

- командование ОРСС или «проспало», или поленилось или побоялось усилить свои блокирующие Редкодуб пехотные подразделения достаточным количеством бронетехники. По крайней мере, оно начало выдвигать соответствующее усиление уже ПОСЛЕ ТОГО, как деблокирующая группа вышла к окраинам Редкодуба. К тому же эти резервы попали под довольно точный огонь БрАГ-128 (бригадной артиллерийской группы 128-й огпбр).

- полностью справедливо мнение автора aka Арти Грин, офицера артиллерийской разведки в секторе С, изложенные им в своём «Диагнозе «Анализа»», касаемо боёв в районе Редкодуба в отношении работы украинской артиллерии, которая поддерживала действия наших войск.

«…Опять же успешной обороне и операции по эвакуации гарнизона ОП «Станислав» во многом способствовали действия БрАГ-128. Она хоть и не участвовала в огневом сопровождении боя в самом посёлке, по причине отсутствия связи и арткорректировщика в боевом порядке, но активно и успешно препятствовала выдвижению резервов на помощь гибнущему в Редкодубе подразделению противника. По сведениям, исходящим от участников событий с российской стороны, огонь артиллерии во время боёв за Редкодуб был очень эффективен. Видимо, хорошо работали наша разведка по выявлению целей и корректировке огня» - сообщает офицер.

«….По информации с «той стороны» в боях под Редкодубом полегло не менее сотни боевиков, в том числе кадровые военнослужащие РФ, в том числе с высоким званием. Вероятно, именно бои за Редкодуб погасили наступательный порыв противника на этом фланге обороны, что дало возможность удержать позиции на ОП «Балу» и в с. Каменка до конца обороны. И только вечером 17-го февраля, незамеченными и без преследования, оставить эти позиции...» – человек, находился там лично и наблюдал картину происходящего – нет причин не доверять этой оценке.

- В итоге удалось более-менее успешно наладить взаимодействие между деблокирующей группой и подразделением, обороняющимся на ОП «Станислав». В следствии чего, враг оказался практически между «молотом и наковальней» - с юга и центра посёлка действовала сводная рота 128-й огпбр и 25-го мпб (как минимум в бою принимали участие 45-50 военнослужащих с тремя единицами бронетехники - танк и 2 БМП-2), а с севера прорвалась таки сквозь засады и блокирующие позиции ОРСС штурмовая группа 1-й БТГр 30-й бригады и разведывательный взвод 128-й огпбр - это ещё 3 БМП-2 и танк. Совместно они довольно успешно подавили несколько блокирующих огневых точек противника - в основном крупнокалиберных пулемётов, несколько АГС-17, СПГ-9М и соединились.

В дальнейшем, началось «активное перемещение по Редкодубу», когда остатки нескольких ДРГ ОРСС бегали по дворам в посёлке, пытаясь в нём удержаться, а бойцы с ОП «Станислав» и деблокирующей группы зачищали эти постройки и дворы. Эти «бойцы новороссии» были доведены до такой степени, что в момент отхода наших подразделений из посёлка так и не смогли организовать внятного преследования.

Дальнейшая картина боя выглядит несколько сумбурно. ГШ утверждает, что штурмовая группа 30-й омбр ещё 6 часов удерживала ОП «Станислав», а эвакуация сводной роты - 102 человека, якобы была проведена быстро и её большая часть оказалась аж.. в Луганском. И в бою за Редкодуб приняло участие «…не более 20 бойцов из её состава» (aka Арти Грин ведёт речь о 30 минутах и выходе ПОЛНЫМ составом роты).

И здесь как раз есть разночтение ситуации. – К тому моменту к Редкодубу подошла свежая группа , имевшая на усилении как минимум 5-6 танков. Представляется сомнительным, что бы штурмовая группа 30-й омбр и разведывательный взвод 128-й огпбр, которые с 3-мя БМП-2 и в количестве 24-25 бойцов могли бы в течение аж 6-ти часов удерживать разбитый артиллерией и миномётами ОП «Станислав», выполняя роль арьергарда отходящих подразделений.
Ко всему прочему, не забудем, что в этом же районе действовала и украинская сводная группа СпН, думается, в успешном наведении украинской артиллерии и своевременном обнаружение подхода резервов противника явно присутствует и их заслуга.

В заключении этой части хотелось остановится ещё на двух моментах, на которые посчитали «целесообразным» акцентировать внимание общественности авторы «Анализа» ГШ.

- отказ двух рот 30-омбр принимать участие в операции по деблокаде окруженных в Редкодубе своих боевых побратимов (им, якобы, была поставлена задача нарастить усилия в ходе зачистки Редкодуба).

- И действиях ОРСС ПОСЛЕ возвращения под их контроль Редкодуба и отхода нашего деблокированного подразделения и штурмовой группы.

По первому пункту, в «Анализе» опять-таки не приводится ни причин, ни следствий отказа аж двух рот 30-й омбр выполнять поставленную задачу в боевой обстановке. Просто называются две роты, 14-я и 15-я. Этот факт трудно оспорить или подтвердить, но простая констатация в данном случае кажется весьма неполным описанием. Авторы не уточняют, ни в какой степени боеспособности (включая наличие\отсутсвие личного состава, укомплектованность ВВТ, предметами МТС и т.д.) находились данные подразделения, ни их уровень морально-психологической устойчивости, а так же не даётся описания их предыдущих действий. Кроме того, такая форма подачи данного факта, как «отказ выполнять поставленные задачи» с называнием номера подразделения, явно подразумевает, что обе роты В ПОЛНОМ СОСТАВЕ (то есть включая командиров) забастовали, хотя на самом деле это может быть далеко не так.


По второму пункту. В «Анализе» утверждается, что сразу после занятия Редкодуба, противник предпринял попытку сходу прорваться на Чернухино с юга. И лишь успешная перегруппировка командованием сектора сил и средств на этом направлении (приводится перечень перемещения ряда подразделений с одних ВОП-ов на другие и их отвод с ряда выступающих позиций, с констатацией, что ряд оставленных позиций были «переданы командиру 25-го мпб» .

Возникает вопрос- ЗАЧЕМ? Если удерживающие их до этого момента подразделения справлялись со своей задачей? Удалось стабилизировать ситуацию и противник перешёл к «массированным артиллерийским обстрелам базовых лагерей 128-й огпбр»? Но, опять-таки, каких-то конкретных фактов, за счёт чего и за счёт КОГО удалось на время стабилизировать ситуацию на данном участке, не даётся. Исключение - краткое описание атаки ДРГ ОРСС на позиции разведывательного взвода из состава 30-й омбр и обстрел из ПТРК ОП «Зенит-40» (потеря танка).
(продолжение следует)
Зображення

"Краще жити у цирку, ніж у концтаборі!"
"Поєднаємо патріотизм зі здоровим глуздом!"
 

Аватар користувача
AppS
Member
Member
 
Повідомлень: 3954
З нами з:
21 грудня 2008 23:24
Звідки: Київ

Re: Агресія РФ (лютий 2015): Дебальцево

Повідомлення AppS » 05 березня 2016 00:25

https://www.facebook.com/miroslavgai/vi ... 525452163/

" Уникальные кадры с Поляны в Дебальцево. Корректировщик 128 бригады в ужасе наблюдает "Падение Помпеи". 17 февраля 2015!"
ТЕРЕН - гіллястий кущ (1—4 м заввишки) або невелике деревце з широкояйцеподібною кроною, темно-сірою корою і численними колючками. Росте на узліссях, по чагарниках, балках, долинах річок. Морозостійка, світлолюбна рослина.
 

cancer
Member
Member
 
Повідомлень: 966
З нами з:
12 квітня 2011 19:46
Звідки: Kreis Bachmut

Re: Агресія РФ (лютий 2015): Дебальцево

Повідомлення cancer » 18 березня 2016 19:12


Дебальцевская яма. Хроника 20 февраля 2015 года
Опубликовано: 18 мар. 2016 г.
Видео Андрея Бородулина https://www.facebook.com/aaborodulin
Впервые данная хроника размещена на телеканала Дождь. Права на трансляцию принадлежат Tvrain.ru https://tvrain.ru/teleshow/reportazh/...

20 февраля 2015 года, Дебальцево. В те дни я выпустил и описал несколько десятков фото, сделанных и перед взятием города, и сразу на утро, после его занятия силами ДНР. Снимал и видео. Но тогда ни моральных, ни физических сил его обрабатывать, описывать не осталось. А главное, ленты были и так переполнены массой графики и текстов: сообщений истеричных, манипулятивных или полных ненависти. Всё это останавливало подливать туда эти трагические кадры.
И сейчас я просто расположил видео в хронологическом порядке, не монтируя, не играя с обработкой. Наложение любых искусственных звуков, даже драматической музыки, считаю в таких случаях недопустимым.

Почему "Дебальцевская яма"?

Просто мне показалось, что у войны не может быть вершины, как некого апогея. Только глубина падения и мерзости. Для меня глубина войны в Донбассе - это Дебальцево. В день съёмки видео, когда возвращался в Донецк, написал в твиттере: "Впечатления от Дебальцево и полей вокруг? Будто опускал голову в могилу". Спустя год, вспоминая тот день, ощущения не меняются, метафора не кажется преувеличенной.
Этот участок Донбасса кто-то хотел сделать котлом, а кто-то крепостью. Но получились ямы от снарядов, взрытые со всех сторон от города, в его центре, в земле, в асфальте, в крышах и стенах. Ямы с телами неизвестных, спешно прикопанные прямо в садах на окраине. И большая Дебальцевская яма с надеждами мирных жителей. Надежды разные, но все - в ней одной.
 

Поперед.Далі

Повернутись до Агресія РФ

Хто зараз онлайн

Зараз переглядають цей форум: Немає зареєстрованих користувачів і 1 гість