Агресія РФ (січень 2015)

Модератори: Global Moderators, Реконструкція

Аватар користувача
Arkee Hops
Member
Member
 
Повідомлень: 1685
З нами з:
21 червня 2007 13:38
Звідки: Lemberg

Re: Агресія РФ!

Повідомлення Arkee Hops » 01 лютого 2015 00:27

Про "1000 укропов" канєшна цiкаво :)
Евгений Крыжин с Kirill Romanovskiy
Ну и плохие новости...

Потери 3-й бригады под Углегорском достаточно серьёзные. В основном - необстрелянные, которые пошли в свой первый и последний бой. Точное число пока сказать не могу. Ориентировочно - до 300 человек наших и за 1000 укропов.
Ожесточённые бои, аэропорт отдыхает.

Нас, понятное дело, никуда не пустили, так что поедем сейчас на позиции артиллерии.

https://m.facebook.com/evgeniy.kryzhin/ ... 8373106575
"...А від Донбасу до Перекопу два переходи БТР..."
 

Аватар користувача
AppS
Member
Member
 
Повідомлень: 3954
З нами з:
21 грудня 2008 23:24
Звідки: Київ

Re: Агресія РФ (січень 2015)

Повідомлення AppS » 02 грудня 2015 18:36

"фильм Шахиды Тулагановой «Аэропорт Донецк» – это неприукрашенная история схватки за донецкий аэропорт, рассказанная самими участниками боевых действий."
http://www.currenttime.tv/fullinfograph ... 79374.html
Шахида Тулаганова съездила в Донецкий аэропорт, реконструированный в 2012 году и теперь полностью разрушенный, сразу после того, как он перешел под контроль пророссийских сепаратистов. Разговаривая с людьми, сражавшимися по разные стороны баррикад, Шахида создает неприукрашенную картину войны – зритель видит ее такой, какой ее воспринимали непосредственные участники событий. Слушая, как бойцы вспоминают ход отчаянной битвы за аэропорт (захват которого имел скорее символическое, чем стратегическое значение), зритель с тревогой осознает, на что способен человек, когда под ударом оказывается его жизнь.


ТЕРЕН - гіллястий кущ (1—4 м заввишки) або невелике деревце з широкояйцеподібною кроною, темно-сірою корою і численними колючками. Росте на узліссях, по чагарниках, балках, долинах річок. Морозостійка, світлолюбна рослина.
 

Аватар користувача
Adam
Global Moderator
Global Moderator
 
Повідомлень: 31561
З нами з:
22 лютого 2006 21:35
Звідки: Київ, Україна

Re: Агресія РФ (січень 2015)

Повідомлення Adam » 12 січня 2016 19:11

Аеропорт. Невідомі подробиці найтрагічнішої спецоперації АТО

Ми висіли над ними, як дамоклів меч над головою".
Так пригадує останні дні захисту Донецького аеропорту комбриг 81-ої бригади Євген Мойсюк. Саме його бригада останньою виходила з ДАП наприкінці січня, коли від будівлі аеропорту залишились лише фрагменти гіпсокартону та битого скла.
Аеропорт знаходиться дуже близько до самого Донецька, тому там і досі точаться бої.
"Ми і досі залишаємось тим мечем", – говорить Мойсюк.
Минув рік після подій минулої зими. Оборона ДАП тривалістю 242 дні залишається однією з найтрагічніших та найгероїчніших подій АТО. Проте і через рік до останніх днів аеропорту залишається багато запитань.
"Українська правда" спробувала розповісти чесну історію останніх місяців захисту аеропорту, поспілкувавшись з учасниками тих подій та начальником Генштабу Віктором Муженком.


ПЛАН З БАГАТЬМА НЕВІДОМИМИ
Бойовики захопили будівлю Донецького аеропорту в ніч з 25 на 26 травня.
Проте вже через 2 дні українські військові звільнили аеропорт та зайняли оборону. З того часу ЗСУ тримали територію ДАП 242 дні, допоки будівлі, що знаходилися на його території, внаслідок тривалих боїв не було знищено вщент.
Особливо виснажливим виявився останній місяць захисту аеропорту.
Під Новий рік ситуація навколо ДАП загострилася – незважаючи на режим припинення вогню, бойовики не полишали спроб вибити сили АТО з території аеропорту. Вони блокували дорогу до терміналу, чим ускладнювали доставку провізії та боєприпасів.
13 січня у результаті обстрілів завалилася диспетчерська вежа, яку зображували на численних мотиваторах і постерах як символ протистояння українських військових

ДОНЕЦЬКИЙ АЕРОПОРТ У ВОГНІ
Найбільш запеклі події навколо донецького аеропорту в кінці січня 2015 року. Вони розташовані в хронологічному порядку.

Screen Shot 2016-01-12 at 6.03.59 PM.png


1 - 14-15 січня: Перша спроба захопити монастир
2 - 18 січня: Новий термінал в оточенні
3 - 18 січня: Рейд до "Вольво-центру" та подальший підступ до Пісків
4 - 18 січня: Друга спроба захопити монастир
5 - 18 січня: Рейд до Спартака
6 - 18 січня: Підрив Путилівського мосту
7 - 19 січня: Перший підрив терміналу
8 - 20 січня: Засідка у тумані та полон групи Олега Кузьміних
9 - 20 січня: Другий підрив опор аеропорту
10 - 20 січня: Спроба евакуювати живих "кіборгів" з терміналу
11 - 20 січня: Підрив злітки, мінування Путилівського мосту
12 - ніч 21-22 січня: Експедиція розвідників
13 - 22 січня: Вихід з пож. станції та залишків дисп. вишки
14 - 22 cічня. Атаки бойовиків на "Катер".
15 - 24 січня: Боротьба за метеостанцію
16 - 25 січня: Спроба знищити бойовиків в районах злітної смуги
17 - 26 січня: Операція в районі шахти Дутівська

Через два дні ватажок бойовиків Олександр Захарченко хамовито тикав пальцем в груди українського полковника і хвалився, що його головорізи візьмуть аеропорт за 30 хвилин. Слова Захарченка виявилися блефом – бойовики не змогли витіснити українських військових ані через 30 хвилин, ані через добу.
Захопити частину ДАП і заблокувати бійців 81-ої бригади в терміналі їм вдалося лише 18 січня.
Штаб АТО був змушений діяти у відповідь. Того ж дня навколо ДАП розгорнулася спецоперація, яку розробили, щоб врятувати ситуацію і військових, що опинилися в оточенні.
Якби спецоперація була реалізована, термінал і весь аеропорт опинилися б у тилу наших сил. Передова перемістилася б за селище Спартак, що стоїть майже в Донецьку, і нижче терміналів аеропорту.
Але майже нічого з запланованого не вийшло.
Так, бойовики несли постійні втрати. Так, вдалося зруйнувати Путилівський міст на в'їзді в Донецьк. Так, взяли під контроль селище Піски.І лише 26 січня врешті-решт шахту Дутівська.
Та інші маневри українські сили реалізувати не змогли – через туман вони збивалися з курсу, невчасно приїздили на місце, якщо успішно наступали, то не могли втриматись і відходили.
Кілька невдалих спроб просунутись вперед змусили штаб відмовитись від наступальних операцій.
Тим часом, купка відважних "кіборгів" тримала рештки картонного терміналу – бронебойна куля противника пробивала за раз чотири стіни, через постійні обстріли аеропорт був фактично відрізаний від постачання їжі та води, доставка будь-якого вантажу на територію була ризиком для життя.
Бойовики теж не могли захопити решту території аеропорту – після багатьох невдалих спроб штурму, вони просто вирішили його зруйнувати.
19 січня бойовики вперше підірвали будівлю. За свідченнями українських бійців, вже тоді всі перекриття терміналу провалилися до підвалу, хвилею знесло всі барикади і укриття.
Бійці чекали на штурм бойовиків, але його не було.
Найтрагічнішим вінцем історії оборони ДАПу став другий надпотужний вибух, який 20 січня поховав під завалами десятки "кіборгів".
За свідченнями бійців, з якими спілкувалася УП, щоб рознести термінал вщент, бойовики використали протикорабельні міни.
Розвідник 81-ої бригади Андрій Гречаний був серед тих, хто діставав хлопців з-під завалів, а коли стемніло пішки разом з іншим бійцем відправився в Піски за транспортом, щоб вивезти поранених.
Врятувати вдалося не всіх.
Родичі бійців передивлялись відео бойовиків з захопленого терміналу в пошуках своїх рідних – серед полонених і загиблих.
Протягом кількох тижнів після цього з-під завалів діставали тіла "кіборгів". Щонайменше четверо з них підірвали себе гранатами, щоб не здатися живими. Їхні прізвища досі невідомі.
У день підриву терміналу, на відстані від 800 метрів до 2 км від нього наші сапери проводили таємну операцію.
На злітній смузі пролунали 5 потужних вибухів, які вивели її з ладу. Кількість вибухівки, яка на це пішла, дорівнює близько 7,5 тонам тротилу.

МАЙК

Зображення
Командир 1 батальйону 79-й бригади, повний кавалер ордена Богдана Хмельницького. Перші втрати серед його хлопців припали на 26 вересня. У грудні передавав аеропорт 81 бригаді, яка тримала його до останніх хвилин.

Самый главный вопрос, который меня волнует по ДАП: почему Донецкий аэропорт изначально не рассматривали как плацдарм обороны?
После первого боя 26 мая 2014 года никто не усовершенствовал в нем инженерные заграждения. Только в ноябре мы начали его укреплять – завозили песок в мешках. Можно же было раньше усилить ДАП, местами окопаться, привезти бетонные блоки. А в ноябре ни их, ни кран доставить уже было нельзя.
Тяжело оборонять стеклянное здание. Гипсокартон рассыпался, пули пролетали насквозь, колонны – рикошетили. Песок мы завозили, пока не подбили наш самосвал. Для боевиков ДАП был полигоном, они там тренировались. А мы в аэропорту обороняли каждый кусочек земли. Этим он был важен для нас. Думаю, не было бы Донецкого аэропорта – нас не было бы в Авдеевке, Краматорске и Славянске сейчас.
Мне пришлось взять на себя управление обороной осенью. Меня никто не назначал. Когда "Редута" (командир 3-го полку Кіровоградського спецназу, який керував обороною аеропорту з 26 травня 2014 року - УП) ранили 4 октября, команды уже давал я – в ДАПе было больше моих людей, я был в ответе за них.
До ухода "Редута" и его группы, Донецкий аэропорт обороняли около 200 человек. Моих было 100. Я не мог покрывать тот объем.
Начинал все с нуля.
Под мое руководство дали артиллерию, помогала 93-я бригада. ДУК "Правый сектор" находился в старом, новом терминале, на высоте. Представители "Днепра" проводили аэроразведку донецкого аэропорта.
Мы бы не справились без волонтеров, которые находились в самом Донецке. С ребятами меня связала 93-я бригада. Донецкие волонтеры делились информацией о боевиках, где и откуда стреляют. И мы корректировали…
Сам я находился в трех километрах от Донецкого аэропорта в Тоненьком. Маленькая комнатушка с радиостанцией, по которой я держал связь с терминалами. Я потерял больше всего людей в Донецком аэропорту – 15 бойцов моего подразделения.
Боевики не позволяли нам забрать раненых. Один раз мы договаривались с Гиви о том, что будем забирать раненых: "Сейчас заедет БТР с красным крестом. Заберем раненых и убитых". "Да-да-да, хорошо, мы пропустим", – ответил он.
У нас была радиостанция, настроенная на их частоты – мы их слушали. И вот он своим говорит: "Сейчас "укроп" будет заходить на БТР с красным крестом. Так вот – он не должен выйти. Вы должны его раздолбать полностью".
Нам он одно говорил, координационному центру тоже, а здесь по радиостанции третье. В общем – отправили мы не БТР, а танк. Он хорошо насыпал туда, откуда по нему стреляли.
При мне взяли под контроль Опытное и Водяное – это было очень важно для контроля над Донецким аэропортом.
Можно ли было взять больше? Давайте смотреть на вещи реально. Вы же не сможете съесть весь торт – не справитесь. Лишь кусочек или два, которые можете осилить. У нас это был кусочек Донецкого аэропорта.
На смену нам в декабре пришла 81-я бригада, которая и держала терминал до последних дней.
Все управление взял на себя командир 81-й бригады полковник Евгений Мойсюк. У него было очень много мобилизованных и мало контрактников. Поэтому он отобрал самых лучших.
Они готовились, знали, куда идут. Я им говорил, что им нужны генераторы, теплые вещи, приборы наблюдения. В минус 20, стоять на бетоне нельзя вообще, поэтому доски завозили.

ЄВГЕН МОЙСЮК

Зображення
Комбриг 81-ої бригади, полковник, нагороджений орденом Богдана Хмельницького ІІІ і ІІ ступеня. З кінця листопада керував обороною Донецького аеропорту. Його бійці тримали термінал до останнього

На якомусь етапі противник зрозумів, що захопити аеропорт штурмом йому не вдасться, тому вони почали його знищувати.
Спочатку ми намагалися розширити контроль і нейтралізувати вогонь бойовиків, який вони вели прямою наводкою по терміналу.
15 січня спробували деблокувати аеропорт – взяти монастир, що поблизу терміналів (з нього бойовики обстрілювали сили АТО – УП) і відбити частину території. Якби ми його взяли, ми б змогли спокійно забезпечувати особовий склад в аеропорту всім необхідним.
Під час однієї з таких спроб мені довелося особисто туди виходити з особовим складом мого 90-го батальйону і 2-го батальйону 93-ї бригади, яка мене не знала. Це був зведений загін. Я для них чужий командир - вони були не впевнені й вагалися.
Довелося казати: "Хто вам ще потрібен? Я полковник ВДВ, командир бригади, виконую задачу максимум командира роти і йду з вами. Кого вам ще запросити – президента?".
Танки противника "розряджалися" по терміналу майже щогодини, тому ми мали діяти максимально швидко. Готуватись часу не було. Туди пішли найхоробріші. Але у нас не вийшло. Противник зміг відновити вогонь з крупнокаліберних кулеметів. Були об'єктивні, і суб'єктивні причини. Загін був зведений.
Після першого підриву терміналу ми намагалися ще раз розблокувати бійців і захопити додаткові споруди, щоб розширити зону впливу. Підрозділ, який пішов до терміналу, очолювала дуже хоробра людина – командир 90-го батальйону підполковник Олег Кузьміних.
Але через туман вони помилились і разом з частиною бійців потрапили у полон.
Бойовики зрозуміли, що вони не можуть взяти термінал, тому вирішили стерти його з лиця землі.
Після звільнення з полону, "Рахман" розповів, що сепаратисти приволокли дуже потужні протикорабельні міни (заряд таких може бути еквівалентний від 400 кг до 1 тони тротилу – УП).
Ці міни скинули з верхнього поверху, який контролював противник. Нашим бійцям на голову. Одна не здетонувала, кинули другу, тоді спрацювали обидві. У цей час я з іншими командирами знаходився у пункті управління – у підвалі у Водяному (не менше 6 км від терміналу - УП) і нас там сильно затрусило. Уявіть собі, що відчули ті, хто був у терміналі.
Деталі цих підривів досі до кінця не відомі.
Але це однозначно свідчило, що вони більше не будуть його штурмувати, а вирішили руйнувати.
Уявіть собі прямокутну будівлю терміналу. Від обстрілів вона сиплеться, по тих руїнах вони спокійно залазили нагору. А наші – всередині.
Є хоробрий солдат з 90-го бату, позивний "Сєвєр" із дуже сильною волею. Він був правою рукою загиблого героя України Івана Івановича Зубкова.
Так він каже, що до цього вибуху дві доби в терміналі був відносний спокій. Ми в цей час атакували Спартак, Піски, наступали.…
Ті півтори-дві доби (18, 19 і ранок 20 січня - УП), поки ми тиснули з усіх сторін, в терміналі було тихо, вони змогли відпочити організувати по-новому систему оборони.
І хоч наші атаки не вдалися, противник вирішив, що може втратити аеропорт. Тому, я думаю вони і підірвали термінал.
Після вибуху ми мали вивезти поранених і вивести людей. Група на чолі з начальником розвідки, Андрієм Гречаним з позивним "Рахман" (який після підриву пішки прийшов з терміналу за підмогою. Він дістав з-під завалів не менше 20 бійців - УП) відправилась в ДАП на трьох МТЛБ.
На зворотньому шляху машину "Рахмана" підбили, вона перекинулася, загинув механік-водій. У "Рахмана" були опіки очей, його практично вивели звідти, він нічого не бачив. Так закінчилася остання спроба евакуювати з терміналу людей.
Чи варто було взагалі тримати аеропорт? Так. Звичайно.
Для противника це як дамоклів меч, який постійно над ним висить. ДАП – це же майже Донецьк.
Коли наші танкісти прорвалися до Путилівського мосту, там була така паніка: "Все, укропи вже в Донецьку!".
Ми досі для них як той меч. Саме тому вони нас бояться і весь час обстрілюють наші позиції.
На командний пункт, звідки ми керували обороною аеропорту, я прибув 30 листопада. Тоді 90-й батальйон 95-ої бригади перебував у моєму підпорядкуванні і приступив до виконання завдань в ДАП. Згодом до них приєднався 3-й батальйон 80-ої бригади (тепер 122 бат 81-ої бригади).
Формально за оборону аеропорту відповідала 93-я бригада. Але оскільки нашого особового складу було більше, усім безпосередньо керували командири батальйонів, чий особовий склад там був.

САПЕР. ПОЗИВНИЙ "ХУДОЖНИК", підполковник

Зображення
Входив до складу групи, яка підірвала злітну смугу аеропорту. За проведену операцію отримав Орден Богдана Хмельницького ІІІ ступеня.

У район аеропорту мене викликали в грудні.
Разом з полковником я мав прорахувати, як можна пошкодити смугу Донецького аеропорту на випадок, якщо надійде відповідна команда.
Головна мета – нанести таку шкоду, щоб навіть військовий літак не міг там приземлитися.
Чому навіть? Бо їм потрібна дуже маленька відстань для зльоту і посадки.
Протягом місяця я розвідував ситуацію в районі ДАП, мав запропонувати, як можна виконати задачу. Був у Пісках, Водяному, Тоненькому, на метеовежі, на висотці, на тракторному стані, де стояли наші хлопці. Виїжджав на місця лише з розвідкою, іноді доводилися повзти по-пластунськи, іноді – перебіжками до злітної смуги.
Потім брав листки паперу, робив замальовки, записував дані, проводив розрахунки. За це мені дали позивний "Художник".
Зрештою, ми вирішили розділити смугу на п’ять відрізків, в кожному з яких здійснити підрив.
Ситуація в аеропорту загострювалася. Операцію запланували на 20 січня.
Працювати на злітці мали до 25 людей, з них п’ятеро офіцерів з Центру розмінування і Центрального управління інженерного забезпечення.
Інші бійці – з 91-го інженерного полку.
Операція почалася рано вранці. Проте спочатку ми навіть не змогли виїхати на злітну смугу через шквальний вогонь "Градів" – у нас же вибухівка в машинах. Операцію знову розпочали майже за добу.
Кожний керівник мав якось підтримати хлопців. Я не можу показати, що сам панікую і боюся. Сідаючи в машину, сказав: "Ви не переживайте. Я вам обіцяю, що ви вийдете живими й здоровими. Я вас сюди привів, я вас звідси вивезу".
У нас було п’ять машин, у кожної – причеп з вибухівкою. Потужність кожного пристрою дорівнювала 1,5 тони в тротиловому еквіваленті.
Виїжджали двома шляхами – три групи на ЗІЛах з Пісків.
А наші дві – перпендикулярно до смуги – з боку метеовежі. Ми їхали на МТЛБ, бо в цих місцях було сконцентровано більше бойовиків.
Нас прикривали танки з метеовежі, підтримували з терміналу, з усіх можливих точок вели вогонь у відповідь по противнику. Інакше, ми б не змогли виїхати. Нас супроводжувала бригада з двома БТРами.
Зрештою, ми зробили так, що смуга більше не може функціонувати. Пристрої здетонували за 20-25 хвилин, коли ми вже доїхали до Водяного.
Після вибухів була така тиша, жодного пострілу протягом 5 хвилин… і уявляєте, вибухову хвилю було чутно за 3 кілометри.
Усі розбиралися, що трапилось, з якого боку що вибухнуло. Ніхто – ні наші, ні бойовики – не могли повірити, що хтось щось робив на смузі. Адже наша операція була секретною, тривала десь годину-півтори.
Чи було мені страшно? Так. Тому що життя одне. Я знав, куди я їду. Зрозумійте, якби щось пішло не так, то від нас всіх там би лишився тільки порох, навіть на аналіз ДНК нічого б не лишилося.
Так би і вважали нас такими, що зникли безвісти.

ВІКТОР МУЖЕНКО

Зображення
Начальник Генштабу.
Здійснював загальну координацію і управління операцією в ДАП в січні 2015 року.

– Чому довелося планувати спецоперацію у ДАП?
– У січні ситуація була більш-менш стабільною – перемир’я. Але на той момент утримувати аеропорт було важко, він був повністю розбитий.
15 січня російські підрозділи і найманці порушили цей режим і почали штурмувати новий термінал, де знаходилися наші військові.
Щоб його втримати, необхідно було або створити відповідні умови – вийти на флангах, розблокувати і взяти під контроль весь ДАП і ділянки, які до нього прилягають. Або виводити захисників з того, що лишилося від терміналу.
– Чи був план "Б", або інші пропозиції ведення операції?
– Розглядався варіант: вийти на лінію залізниці за аеропортом вбік Донецька.
Тоді ми були б приречені вести бойові дії в умовах міської забудови – і при веденні активних наступальних дій, щоб вийти на відповідний рубіж, і при утриманні рубежу.
Для ведення бойових дій в місті, захоплення і утримання такої ділянки у нас не було достатньо сил і засобів, тому від такого варіанту ми відмовилися.
– Хто саме керував операцією в період з 17 по 25 січня?
– Я приїхав на командний пункт 81-ої бригади в Водяне 17 січня. Збирався залишитись там пару днів, а все затягнулося на 10 діб. На мені було питання загальної координації і загального управління.
Вже зранку 18 січня ми почали активні дії.
Безпосередньо управління підрозділами ВДВ здійснював полковник, а зараз генерал-майор Михайло Забродський, угрупованням сектора "Б" керував генерал Ігор Довгань.
До угруповання входили 93-а бригада на чолі з полковником, а нині генерал-майором Олегом Мікацем, частина вже переданої 30-ої бригади на чолі з підполковником Сергієм Собком.
Командири напрацювали основні елементи замислу операції.
Ми їх заслухали і прийняли рішення вийти на рубіж, взяти під контроль Веселе, Жаб’яче, Спартак і таким чином здійснювати контроль всієї території навколо аеропорту.
Вдень 18 січня спроба була невдала, тому було прийнято рішення вивести захисників із залишків терміналу.
Ми планували також застосування армійської штурмової авіації, але, на жаль, погодні умови з 18 по 27 січня не давали такої можливості.
– Чому ви не врахували фактор туману? Є ж прогнози синоптиків.
– Ніхто операцію не планував за три-чотири тижні до цього.
Діяв режим припинення вогню. Але бойовики раптово почали штурмувати ДАП – ми прийняли рішення адекватно відреагувати і розпочати також активні дії.
Діяли по факту, в тих умовах і за тієї погоди, яка була. Приймали відповідні рішення.
У нас не було часу чекати, коли за 10 днів стане сонячно – у будівлі аеропорту була складна ситуація: проблеми з ротацією, з посиленням сил в терміналі, з їхнім забезпеченням..
Для орієнтування в тумані були необхідні карта, компас – найпростіший пристрій і GPS. Вони були, звісно, не в кожного. Чи можливо було ними скористатися у скоротечному бою?
– Але вийшло так, що більшість спланованих операцій виконати не вдалося.
– Трохи не так. Ми нанесли серйозні втрати противнику і зупинили його просування. Але ряд завдань не змогли виконати.
На це було кілька причин.
Перша – це відсутність необхідної кількості сил і засобів. В тому числі не вистачало бойових машин розмінування – їх було лише дві. Одна з них була підірвана. Інша хоч і працювала, але її екіпаж, переживши 8 підривів, вже не був спроможний адекватно реагувати на зміну обстановки у зв’язку з отриманою контузією.
Зараз ми вирішили, що на кожну БМР нам необхідно мати як мінімум три підготовлених екіпажі. Машина ще може витримувати, а люди – ні.
– Що сталося під Спартаком, чому не вдалося його взяти?
– Танки виконали завдання – пройшли через весь цей населений пункт до Путилівського мосту, фактично увійшли в Донецьк. Знищили там два танки бойовиків і склад боєприпасів.
Але вони прорвалися на великій швидкості. Десантників бойовики відрізали вогнем, і ті зупинилися перед Спартаком. Не побачивши за собою піхоти, танки повернулись у вихідне положення. І от тоді в Спартаку ми втратили два танки.
Люди практично всі залишилися живі.
– А зв’язок з десантом, який лишився позаду, був?
– Був зв’язок, тільки не було вже можливості…
– Що в цей час відбувалося в будівлі нового терміналу?
– Дві групи виконували різні завдання. Підрозділ 90-го батальйону мав зайти через злітно-посадкову смугу до будівлі аеропорту. Через щільний туман – видимість 50-100 метрів – частина разом з комбатом підполковником Олегом Кузьміних проскочила будівлю аеропорту. Вони опинились з іншого боку терміналу, потрапили під сильний вогонь. Їх оточили і взяли в полон.
Інша частина сил і засобів відійшла назад. Зараз важко пояснити, як все відбувалося. Але з того, що ми чули в радіоефірі, ситуація була дуже складною. Ще одна група – 79-ї бригади – заходила через метеовежу. Її теж зупинив вогонь противника. Важко було орієнтуватися через туман, і вони теж відійшли на попередні позиції.
– Після цього ви ще намагались штурмувати позиції бойовиків, чи вже планували вихід?
– Ми планували кілька заходів, в тому числі вихід до монастиря, щоб трохи розширити підконтрольну нам територію.
Іноді ми стикалися з тим, що бійці відмовлялися йти.
Був випадок, коли комбриг 81-ої полковник Євген Мойсюк вийшов і сказав: "Я йду, хто зі мною?". Тоді близько 30-40 чоловік погодились. Але, на жаль, ця спроба не вдалася.
21-22 січня бойовики двічі підірвали термінал.
Повністю обвалився другий поверх, тоді багато хлопців завалило камінням, частина наших бійців була захоплена в полон. Ми спробували вивести захисників з терміналу.
Група "Рахмана" (витягнув з-під завалів не менше 20 бійців – УП) – начальника розвідки 81-ої бригади – на трьох МТЛБ намагалась вивести людей і вивезти поранених.
(Машина самого "Рахмана" тоді перекинулася. Бойовики почали її обстрілювати, механік-водій загинув, а сама машина загорілася. "Рахману" ледь вдалося вилізти – УП)
Після цього вночі ми направили групу з чотирьох військових з 81-ої бригади, які мали визначити, чи лишився в терміналі хтось живий.
– Як ці бійці дісталися до терміналу?
– Вони повзли по-пластунськи до терміналу через смугу з боку Опитного. За доповіддю полковника Мойсюка, вони просвітили ліхтариками територію будівлі, гукали – ніхто з наших бійців не відповів. Нікого живого вони там не знайшли.
Можливо хлопці там були, але боялися, бо не розуміли, хто зайшов – ми чи противник… Тоді, на жаль, наша група вийшла і нікого не вивела.
– Кажуть, що деякі бійці, щоб не здатися в полон, підривали себе в терміналі. Це правда?
– Був такий факт. Після невдалої спроби вивести людей з терміналу, частину з них взяли в полон, а інші не здалися. Четверо хлопців, один з них – офіцер. Надійшла від них смс до одного з наших бійців, що "ми знаходимося в терміналі і живими не здамося".
А потім була інформація щодо перехоплення переговорів бойовиків, що чотири захисники терміналу підірвали себе гранатами. На жаль, прізвищ ми досі не знаємо.
Можливо, вони серед безвісти зниклих. Наш обов’язок встановити їхні імена. Це справді герої.
– Бійці розповідають, що після Водяного ви перебували на опорному пункті "Катер", який знаходився зовсім поряд із Спартаком і навіть з'явилися повідомлення, що вас там вбили. Це правда?
– "Катер", або "Зеніт" – це позиція колишньої радіолокаційної роти. Там були бетонні підземні укриття, тому там більш-менш безпечно. Хоча станція AN/TPQ (рухома система для визначення кількості артилерійських і ракетних обстрілів – ред.), яка була у нас на "Катері", щодня фіксувала по 600-700 вибухів снарядів. Всі, хто знаходився на тому опорному пункті, були трошки приглушені.
В один з днів, здається 25 січня, була атака на "Катер".Тоді ми зафіксували понад 1 тисячу розривів, а далі станція, що їх визначала, відмовилась рахувати. Бойовики пішли в наступ – спробували прорватися в район Авдіївки між "Катером" і Опитним. Усе це теж в умовах поганої видимості. Втратили орієнтування, проскочили повз "Катер", зав’язався сильний бій. Вони зазнали великих втрат.
Виходиш на вкрите снігом біле поле, а на ньому самі чорні плями – тіла бойовиків та сліди від розривів.
Між "Катером" і Опитним знайшли близько 30 чоловік і з боку шахти Дутівка теж близько 20-25 загиблих.
– А що то за історія, коли сайти бойовиків розповіли, що вас вбили під Авдіївкою?
– Я дізнався про це за кілька днів. А ще дивувався, чому люди на мене дивно поглядають.
Думав, може не поголився, але там всі такі були. А потім вже в Києві, мені показали роздруківку з інтернету, що Муженко вбитий під Авдіївкою.
Я був на опорному пункті на "Катері" з ночі 18 і по 26 включно. Ця інформація, мабуть, з’явилась після того, як вдарив "Град" по наших позиціях.
Був вечір. Я вийшов на вулицю біля нашого командного пункту. Почув залп, а потім побачив, як на мене рухалася стіна вогню. В такі моменти спрацьовує інстинкт самозбереження. Тільки краєм ока побачив – а вже летиш в укриття.
– Після бою знаходили російські паспорти?
– Були захоплені трофеї: танк, БМП, БТР, МТ-12 (протитанкова гармата – УП). Були полонені. Були загиблі: українці, які діяли на стороні бойовиків. Але було і багато росіян, в тому числі – кадрові військові. Тоді ми знайшли в них документи, які і свідчили про присутність росіян на Донбасі.
– Чи поніс хтось відповідальність за те, що відмовлявся йти на завдання, або занадто пізно приїжджали? Чи передбачена за це відповідальність?
– Я б не сказав, що хтось категорично казав: "Ні, я відмовляюсь, я не піду". Я таких фактів не знаю.
Взагалі за невиконання бойових наказів передбачена кримінальна відповідальність. Якщо наказ виконується, але мета не досягається, є обґрунтування. Тоді лишається чисто моральна відповідальність людини.
Я думаю, що це найважче – моральна відповідальність за товариша – готовність захистити, допомогти своїм, витягнути їх.
Для того, щоб виконати завдання, набирались добровольці. Ми розуміли, що "під козирьок", тобто наказом, туди людей не відправиш. А якщо відправиш, то з якою мотивацією вони це завдання будуть виконувати.
Тоді були добровольці.
– Утримання аеропорту такими силами було політичною чи тактичною задачею?
– Політичним питанням було взагалі утримання лінії оборони. А сам аеропорт мав стратегічне значення, тому ми його тримали з квітня 2014 по січень 2015 року. Він був певним плацдармом для подальших активних дій, щоб можна було зайти в Донецьк.
Якби його не відстояли ще в травні, наша лінія оборони знаходилася б західніше, була б можливість відправляти вантажі в Донецьк літаками і забезпечувати бандугруповання на всій території Донецької і Луганської областей.
– Чому тоді аеропорт, зроблений з гіпсокартону, не укріплювали? Не завозили залізобетонні блоки, не робили з нього фортецю?
– Весь час з 26 травня, коли ми відбили у бойовиків аеропорт, до середини липня ДАП практично знаходився в оточенні. Продукти, людей, – наприклад, механізовану роту 72-ої бригади – ми туди доставляли повітряним шляхом.
Прямого доступу до аеропорту, не було.
Потім влітку ми його розблокували і звільнили велику частину території Луганської і Донецької областей, в тому числі і деблокували аеропорт.
Але ми передбачали, що підемо вперед, тому ДАП мав лишитися в тилу.
Коли у вересні оголосили перемир'я, бойовики не лишились на визначеній лінії, а в порушення Мінських домовленостей здійснювали висування. У нас, на жаль, не було сил і засобів їх відбивати – тоді 79-а і 95-а бригади на півдні здійснювали рейд.
Тільки після цього у вересні ми змогли посилити угрупування в аеропорту і стабілізувати лінію навколо аеропорту.
Після цього в ДАП ми могли доставляти лише продовольство, боєприпаси, проводити ротації. Але ми не могли завезти колону з матеріальними засобами, або бетонними блоками.
Мішки з будівельним матеріалом везли.
– Вас звинувачують у тому, що під час січневої операції не було письмових наказів, все було в усному порядку. Це правда?
– Розпорядження були. Існує певна процедура. Якщо я сам-на-сам з іншим командиром, будь-хто з командування ставить завдання усно, воно завжди підтверджується письмовим документом. Незалежно від того, виконане воно успішно, чи ні. Навіть якщо команда давалася без свідків.
Таким чином з’являється довіра до старшого командира, а у старшого – до свого підлеглого. Це основний момент в стосунках між командирами і військовослужбовцями.
А всі ці інсинуації направлені, щоб підірвати довіру в своїх начальників, своїх командирів, розбалансувати систему управління, щоб солдат не виконував накази командира взводу, командира роти, командир роти – командира полку, бригади і так далі до самого верху.
Тоді армія лишається без управління.
– Як часто ви спілкувались з президентом під час прийняття рішень по аеропорту? Хто кого переконував?
– Ніхто нікого не переконував. Таке визначення для військової структури неприйнятне.
Президенту було відомо, що я буду знаходитись там.
Періодично я виходив на зв’язок і доповідав йому практично кожного дня. В період атаки я намагався доповідати об’єктивну, повну картину. Не було жодних спроб щось прикрасити не сказати чи недоговорити.
– Як ви узгоджували з президентом рішення про вихід з терміналів?
– Доповів, що обстановка склалася таким чином, що інших варіантів немає. Що необхідно вийти на певну лінію. Президент прийняв мою доповідь. Взагалі атаку на ДАП ми зараз розцінюємо як відволікаючий удар.
Бойовики хотіли, щоб ми зібрали в районі аеропорту всі свої сили і засоби.
Перше їхнє завдання було – відтягнути всі сили і засоби на Аеропорт, щоб розпочати операцію по Дебальцевому.
Друге: у випадку успіху вони хотіли вийти на відповідні рубежі – Авдіївка, Красногорівка, Мар’їнка, Курахово, взяти під контроль об’єкти інфраструктури, які забезпечують Донецьк.
А 26-го, коли операція була припинена і ми зрозуміли, що напруга спала, ми перекинули наші резерви в район Артемівська. Це було вчасно.
В середині лютого довелося майже повністю оголити напрямок кримських перешийків, де у нас залишились всього два мотопіхотних батальйони з легким озброєнням. От таке завершення мала операція по донецькому аеропорту.
– Ви вважаєте себе відповідальним за те, що вам не вдалося повністю здійснити задуману операцію?
– Я несу відповідальність за всі рішення, які я приймав. Незалежно від того, чи мали вони успішний фінал чи, на жаль, ні. Від жодного свого рішення я не відмовився.
А "експерти", які дають різні оцінки і прогнози, не можуть бути об'єктивними.
Щоб оцінювати рішення, їхню доцільність, об’єктивність, умови обстановки, треба бути в тому місці, в той час, нести таку ж відповідальність. Треба враховувати психологічні фактори, моральні, наявність сил і засобів, метеоумови, обстановку, щоб все це оцінювати, це треба бачити, відчувати і розуміти.

Зображення Зображення
Аеропорт "до" і "після"
Зображення

"Краще жити у цирку, ніж у концтаборі!"
"Поєднаємо патріотизм зі здоровим глуздом!"
 

Аватар користувача
Adam
Global Moderator
Global Moderator
 
Повідомлень: 31561
З нами з:
22 лютого 2006 21:35
Звідки: Київ, Україна

Re: Агресія РФ (січень 2015)

Повідомлення Adam » 21 січня 2016 18:11

Впізнання тіл загиблих "кіборгів" майже завершено - Полторак
Четвер, 21 січня 2016, 11:42

Ідентифікацію тіл захисників Донецького аеропорту майже завершено.

Таку інформацію повідомив журналістам у четвер міністр оборони Степан Полторак, передає ЛІГА.net.

"Щодо ідентифікації тіл загиблих робота триває. В принципі, вона вже практично завершується. Але там потрібно ще трохи доопрацювати", - сказав він.

Полторак додав, що Міністерство оборони виконало всі зобов'язання, покладені на цю держструктуру в цьому питанні.

В рамках спілкування з журналістами Полторак також пообіцяв підписати указ про виплати винагород учасникам бойових дій.
Зображення

"Краще жити у цирку, ніж у концтаборі!"
"Поєднаємо патріотизм зі здоровим глуздом!"
 

Аватар користувача
Lavr
Member
Member
 
Повідомлень: 1790
З нами з:
29 листопада 2006 00:04
Звідки: Київ

Re: Агресія РФ (січень 2015)

Повідомлення Lavr » 27 січня 2016 17:21

Історії війни з Бутусовим і Мочановим. Останній день аеропорту
Бої в Донецькому аеропорту - це історія виснажених резервів, відсутності поповнення, поранених і вбитих, але не зламлених.
Чому наша армія здавала позицію за позицією і ситуація дійшла до повної ізоляції захисників?
Юрію Бутусову і Олексію Мочанову герої боїв розповіли все, що ж відбувалося насправді взимку 2015-го


Für Gott, Kaiser und Vaterland!
 

Аватар користувача
Lavr
Member
Member
 
Повідомлень: 1790
З нами з:
29 листопада 2006 00:04
Звідки: Київ

Re: Агресія РФ (січень 2015)

Повідомлення Lavr » 27 січня 2016 17:23

Інтерв'ю з Андрієм Гречановим (Рахман):

Für Gott, Kaiser und Vaterland!
 

Аватар користувача
Adam
Global Moderator
Global Moderator
 
Повідомлень: 31561
З нами з:
22 лютого 2006 21:35
Звідки: Київ, Україна

Re: Агресія РФ (січень 2015)

Повідомлення Adam » 29 січня 2016 11:33

Уничтожение российских нацистов из «Ратибора»: про убойный минометный выстрел российско-украинской войны (аудио)
28.01.2016 10:22

24 января прошлого года случился самый убойный минометный выстрел российско-украинской войны. Одной-единственной миной неизвестная батарея ВСУ накрыла подразделение «Ратибор» из 4-й бригады «Бэтмен» под селом Анновка Луганской области. Было уничтожено 26 российских боевиков. «Ратибор» состоял полностью из российских нацистов. По писанию многочисленных источников противника, «Ратибор» устроился на отдых для приема пищи. Минометная батарея ВСУ открыла огонь по району сосредоточения противника, и мина разорвалась прямо над «дневкой» в кроне дерева — разрыв на высоте накрыл осколками весь отряд, снявший на отдыхе каски и бронежилеты.

Анновка была рубежом сосредоточения группировки противника в составе 2-й и 4-й мотострелковых бригад и отдельного механизированного батальона «Август», атаковавших восточный фас дебальцевского плацдарма в районе высот 307,5 и села Санжаровка силами отдельных сводных боевых групп при поддержке артиллерии. Отсюда враг атаковал опорные пункты «Валера», «Леха», «Серега» 128-й горно-пехотной бригады, усиленной танками 17-й танковой. Так что скорее всего били минометчики 128-й. Противник говорит о мине 82 мм, но скорее всего на такую дальность по тылам били только 120 мм минометы (либо какое-то другое орудие). Так что если знает кто минометчиков 128-й, передайте, что по Анновке они 24-го января отстрелялись эффективно. Можем сделать материал, если готовы рассказать о своей боевой работе.

Вот детали в описании противника — это реальная аудиозапись с российских информационных ресурсов — разговор с одним из российских полевых командиров.

Зображення

"Краще жити у цирку, ніж у концтаборі!"
"Поєднаємо патріотизм зі здоровим глуздом!"
 

sokyrnyk
Member
Member
 
Повідомлень: 896
З нами з:
19 січня 2011 12:53

Re: Агресія РФ (січень 2015)

Повідомлення sokyrnyk » 29 січня 2016 19:53

Alexey Chaban
1 год. ·
Хочу рассказать Вам две истории.
Первая (может длинная и утомительная) - бой от 22 января 2015 года
Вторая - расскажу после поминок от 31.01.16
22 января 2015
С утра туман. Густой. Мрачный. Звуки в тумане слышны далеко и похоже имеют потустороннюю природу. Слышно бряцанье котелка за 400 метров. Российская артиллерия в нашу сторону поупражнялась часик на зарплатную ведомость и заткнулась. Может корректировщики разглядели, что туман на улице, а может у кого из них мина взорвалась на выходе из ствола миномета упершись в туман. Но нас это не зацепило - все обычно и предсказуемо скучно. Позвонили местные (местные) со стороны Стаханова (ЛНР) сообщили о 15 (!!!) танках выдвинувшихся в нашу сторону. Блииин! И про завтрак забыли. Стремно. Реально стремно и в животе эротические бабочки. У нас два танка, и к бою готов только один «Егерь». У «Пастуха» не работает механизм заряжания пушки и миной пробит её ресивер. Заряжать вручную - долго и нервно, плюс пару минут после выстрела надо нос держать на улице иначе издохнешь в танке от дыма (ресивер! блин) При такой поломке, после выстрела, полный танк дыма и он валит из люков как вроде подбили нас. Прогрели двигатели, зарядили пушки – заглушили машины – слушаем туман. Полчаса, час, два – не знаю. Время и тянется и летит. Слышно гул идущей бронетехники, ни чего не видно. Вскоре видимость улучшилась до 600…800 метров. Нас разделяет правый приток р.Лугань. Внезапно! мы их увидели. Штук восемь силуэтов, на грани видимости, двигаются вдоль (вдоль!!! идиоты) наших позиций, вверх по течению притока на расстоянии около 700 метров, то появляясь то исчезая в тумане. В тот момент мы сильно пожалели, что не исправна пушка. Это я культурно стараюсь сейчас говорить. Ни один бы не ушел! Ладно. Стало понятно, они не взяли первый брод у моста и пошли на второй брод выше по течению, в обход нас. Выскочив из капониров, мы рванули двумя танками ко второму броду на перехват.
Примчались, заняли удобные позиции, заглушили моторы, слушаем. Их танки слышно ничего не видно. Не знаю, чтобы мы делали и сколько бы мы навоевали, если бы не бойцы 128 бригады. Рома, Володя, Вадим, другие ребята. Бесстрашные, инициативные, вездесущие. Наши глаза и уши, наши бинокли и тепловизоры, наши разведка и охрана. Как вовремя они заметили, что танки противника в тумане проскочили мимо второго брода и пошли еще выше по течению. Там был еще один брод - третий. Приди мы туда на 10 минут позже и все было бы не в нашу пользу…
Тот брод значительно хуже для форсирования в нашу сторону, но россияне здесь не ориентировались, их отправили просто на убой, без разведки, без плана. Мы пошли на перехват дальше. Туман стал реже, видимость появилась до 1000 метров. Позиции заняли по совету горной пехоты (опять же низкий им поклон). Заглушились. Ждем.
Появляется четыре «коробочки» Гул моторов стоит над долиной. БаБаХ!!! «Егерь» нарушает идилию. Выстрел танка очень впечатляет. Звук залетает просто в желудок, одежда становиться тесной. Российская БМП от впечатления разлетается на части и стала дымить как мусоровоз, генетический мусор горит как обычный. Две машины сходу разворачиваются и смело прячутся в овраг. Третья хотела повоевать, но мы были в более выгодной позиции. Наш выстрел. Мимо! Но танк россиян как то «обмяк» Не знаю, как объяснить, но было чувство что это уже «Мария Целеста» (команда везла спирт и пропала). Какое то время они пьяно перемещались вдоль нас, потом стали. Мы зарядились и…. что то нам помешало. Не менее как Ангел хранитель кого-то из тех мерзавцев (наверное там был человек нужный ещё этой вселенной) защитил их. Мы решили их не убивать. Не я Командир решил, а мы решили. Они вылезли из танка. Наводчик и командир. Достали контуженного (мы таки попали нежно) механика. Пооблокачивались об танк несколько минут и побрели в туман. Что я тогда думал? Что думал каждый из нас? Не знаю. Мы были рады.
Горно-копытные войска (так мы шутили над бойцами 128 горно-пехотной бригады) окружили нас и требовали!!! немедленно форсировать реку и забрать танк, но я боялся, увы страх мне присущ. Неизвестность.
Я их «купил» на слабо Без разведки, мы мол не поедем. Эх как они рванули туда! У меня слезы выступили. Ладно молодежь максималисты, но когда Голова сельского совета бежит по скалам как западнокавказский тур, с целью проверить заминирование – это не каждый из вас видел уважаемые читатели. Короче, через 20 минут, обнюхав подбитый танк, они мне в рацию просют (с матом ) приезжайте мол в гости. Куда деваться? Надо быть героем. Подъезжаем. Трофей гудит – работает система стабилизации. Понятно, что в этом случае батарейки сдохли. Наш механик Андрюшка (золотой человек с золотыми руками) залез и завел вражью технику. И тут она стала родной! Я сел за «руль» и мы двумя машинами полетели «домой».
Это сильно впечатление! Поверьте мне на слово! Целый танк! Я понимал, что волею случая мы стали героями! Я понимал…
Прибегают «горные» и докладывают, что мол там на «зоне сталкеров» брошенная БеХа (БМП) новая, ляля и картинка. Надо забрать.
Хорошо (наверное я уже выпил. Сильно) – поехали. Забрался я в трофейный танк, «горные» сели на броню и мы поехали. Авантюра, конечно. Опять скалы (чуть не перевернулись-механик лох) опять брод. Дальше легче. Нашли БМП, брошена. Экипаж обгадился и испарился. Российские сухпайки (качество 5+++) патроны, ну и сама машинка! Новьё! Зацепили к танку, завели и домой!
Танк взяли себе, БМП отдали 128 бригаде. На этом танке мы еще много повоевали. Потом и его подбили. Жаль. Он уехал в кривбасс и там активно работает даже сейчас, обучая «салобонов»
Скажу Вам честно, вообще вернуться из Танкового боя приятно.
 

Аватар користувача
Adam
Global Moderator
Global Moderator
 
Повідомлень: 31561
З нами з:
22 лютого 2006 21:35
Звідки: Київ, Україна

Re: Агресія РФ (січень 2015)

Повідомлення Adam » 30 березня 2016 23:33

Чоловіка, що підклав військовим у мед вибухівку, посадили на 15 років
Середа, 30 березня 2016, 17:12

До 15 років ув'язнення засудили жителя Станично-Луганського району за скоєння терористичного акту, що призвів до загибелі українських військових.
Про це повідомили у прокуратурі Луганської області.
Чоловіка визнали винним у злочинах за двома статтями "вчинення терористичного акту, що призвів до загибелі людини" та "незакінчений замах на повторне вчинення терористичного акту".
Його засудили до 15 років позбавлення волі з конфіскацією усього належного майна.
Як відомо, в січні 2015 року місцевий житель приніс на блокпост ЗСУ поліетиленовий пакет з замаскованим під банку меду невідомим вибуховим пристроєм, в результаті вибуху якого загинув український військовослужбовець.
Крім того, в лютому 2015 року зловмисник намагався вчинити повторний теракт. Однак при підготовці до його скоєння його затримала поліція.
Зображення

"Краще жити у цирку, ніж у концтаборі!"
"Поєднаємо патріотизм зі здоровим глуздом!"
 

Аватар користувача
Adam
Global Moderator
Global Moderator
 
Повідомлень: 31561
З нами з:
22 лютого 2006 21:35
Звідки: Київ, Україна

Re: Агресія РФ (січень 2015)

Повідомлення Adam » 12 квітня 2016 20:21

«Антикор» — проект Медведчука, але вимушений маскуватися мід патріотичне ресур. Тому іноді можна зустріти цікаві матеріали:
Колонна в ад: Спартак, 22 января 2015 года
Дата и время 02 марта 2016 г., 12:55

Общеизвестно, что потери на войне происходят не только из-за воздействия противника – довольно часто солдаты гибнут из-за некомпетентности командования, собственной глупости, просто отсутствия дисциплины в обращении с оружием, банальной усталости. Однако в войне в Донбассе одна из наиболее распространенных ошибок, которая становилась прямой дорогой к гибели стал недостаток информации о противнике.

Поэтому за неполные два года войны мы стали свидетелями многочисленных таких случаев, которые, увы, повторяются с завидным постоянством. Стоит вспомнить, например, расстрел автобуса «Правого сектора» на блок-посту под Донецком 12 августа 2014 года. Тогда погибло 12 человек, еще 13 попали в плен и судьба их долгое время была неизвестной.

Зображення
Примерный план движения колонны

Но в тоже время нельзя говорить о том, что такие случаи были только и исключительно с украинскими военными. Был, по крайней мере, один серьезный прокол и у боевиков, причем цена такой ошибки оказалась очень высокой. Речь идет о расстреле колонны 22 января 2015 года вблизи поселка Спартак.

Двадцатые числа января прошлого года проходили для боевиков под знаком эйфории – 19-го были окончательно взяты руины Донецкого аэропорта, причем погибло много его защитников, много попало в плен; намечалась серьезная победа и на дебальцевском направлении. Многим тогда казалось, что вот-вот и пойдет наступление до границ Донецкой области, а то и дальше. На этом бравурном фоне любые вбросы информации не проверялись. Тем более «переможные».

Так получилось и 20 января, когда командованию боевиков пришла информация о том, что украинские войска оставили Авдеевку. На каком-то этапе было решено собрать имеющиеся под рукой силы и выдвинуться туда и закрепиться. Ближайшими оказались подразделения так называемой «1-й славянской бригады», расквартированные в Комсомольском (50 км южнее Донецка).

Зображення
Общий вид уничтоженной колонны

Была сформирована сводная группа, больше напоминающая по своем составу ротно- тактическую. Суммируя имеющуюся информацию можно говорить, что в нее включили мотострелковую роту на БМП-2, МТ-ЛБ и автомобилях «Урал» и «КРАЗ» (трофейная машина НГУ, захвачена 5 сентября 2014 года после расстрела колонны 1-й бригады НГУ под Тельманово), усиленную батарей противотанковых орудий МТ-12 «Рапира», разведкой и парой взводов танков Т-72. Действуя по уставу, включили и колонну тылового обеспечения.

Около 9:00 колонна построилась на окраине поселка Спартак и выдвинулась по трассе в направлении Авдеевки. При этом слева от них находились развалины расположения Донецкого зенитно-ракетного полка (кодовое наименование «Зенит»), а справа – позиции в районе Вентствола, буквально накануне захваченные десантниками 25-й бригады. Однако находившиеся в колонне боевики не испытывали никаких эмоций по этому поводу – ведь командование довело, что «укры» уже ушли, бросив все.

А вот для украинских бойцов появление достаточно большой колонны противника, которая шла как на параде в походном порядке стало настоящим шоком.

Зображення
Еще фото уничтоженной техники

Как вспоминал солдат из подразделения «Дика качка» (сборная команда добровольцев из частей ПВО и ВВС, которая удерживала позицию «Зенит») Игорь Емельянов: «Мы проснулись около 9:00, поели и пошли на пост. И тут вдруг заметили колонну техники, которая двигалась с боку поселка Спартак. У нее были опознавательные знаки, похожие на наши. Но никто не был уверен. Мы по рации передали, что видим неизвестную колонну. Командование отдало приказ не стрелять. Через какое-то время скомандовали «стрелять», потом – снова «не стрелять». Мы начали беспокоиться, не знали, что делать…»

Увидели колонну и десантники: «Позади и справа от нас на трассе за полем появилась колонна техники. Мы не знали, что это за колонна, сначала подумали - наши войска идут со стороны аэропорта. Мы надеялись, они помогут нам огнём, потому что у нас шёл бой.

Первыми в колонне шли 7 танков, за ними длинномер, перевозивший, как вскоре выяснилось, боекомплект, потом следовали 3 «Урала» с прицепленными и сложенными пушками Д-30 [sic!] . А за ними - ещё 2 танка и БМП. Запомнил эти 15 минут томительного ожидания, пока командир выяснял по связи, кто это такие и что они делают у нас в тылу».

На опознание колонны потребовалось очень немного времени и когда голова колонны дошла до развилки поступил приказ уничтожить. Вытянувшаяся вдоль дороги техника была достаточно легкой добычей.

Зображення
У уничтоженного КРАЗа

«Тогда по рации я услышал голос полковника Александра Туринского («Графа»): «Огонь из всех стволов!». Все началось около 10-ти часов утра и закончилось аж вечером. Я выбежал на бугор, который просматривался отовсюду. Словом из моих 23 выстрелов было только два промаха. Один – конкретный, другой – рикошет. Попал по одному «Уралу», по другому».

Сложнее оказалось десантникам, которым пришлось вести бой сразу по двум направлениям, так как противник пошел в атаку вдоль железнодорожной ветки. «Наши БМД открыли по вражеской колонне огонь из пушек. Нам пришлось вести бой на две стороны, стреляли из всего, что у нас было, включая гранатомёты и реактивные огнемёты. Боеприпасы быстро заканчивались, оказалось, что одной из наших машин стрелять уже было нечем».

Зображення
Позиция «Зенит» в январе 2015 года

Но внезапный кинжальный огонь привел в замешательство и всех находившихся в колонне: шедшие в голове колонны танки свернули в сторону Авдеевки (там их встретили бойцы 95-й бригады - два танка были сожжены, остальные отступили). Собственно колонну (фактически дезорганизованную спешившуюся пехоту) под Спартаком остались прикрывать два танка и БМП.

Существует и описание этого боя от одного из боевиков, которые прекрасно накладываются на общую канву событий: «Подбивают наш БТР, снайпера поджигают один из «Уралов». Через полчаса через посадку в БМП прилетает птур. «Бмпэха» начинает гореть и в ней начинает детонировать боекомплект. Взрыв - и она теряет башню. Субъективно этот бедлам длится полтора два часа. И.о. нашей инженерной службы даёт команду окапываться».

Добавляет хаоса и работа артиллерии – как нашей, так и противника. «По части ПВО отработали грады. Сумбур нарастает. Те, кто слез с машин стреляют по части со стрелковки. Машины побросали на трассе».

В какой-то момент противнику танковой атакой удалось сбить десантников с позиции вдоль железной дороги. «Танки обстреливали нас практически в упор, бойцов буквально засыпало землёй от разрывов, ребята теряли оружие: достать его из-под завалов было невозможно. Многие уже израсходовали боекомплект, многие были ранены. В этот момент ротный дал команду отступать». «Уже в госпитале я узнал, что наши всё же сожгли танк, который нас расстреливал, я, к сожалению, не знаю – кто именно это сделал. Мы дрались с сепарами на равных, пока их танки не подошли, да и тогда ещё могли держаться и давать отпор, просто нечем уже воевать было». Рота 25-й бригады отступила, потеряв четверых бойцов.


Позиции десантников 25-й бригады

Видимо, воспользовавшись тем, что огонь с одной стороны поутих, боевики начинает отходить. «Ставим дымзавесу и начинаем грузиться на технику. Наша импровизированная колонна начинает разгон. Оглянувшись, вижу, как идущая следом 64-ка, развернув командирскую башенку, скупыми очередями плюётся из НСВТ по части. Слышу громкий хлопок от башни нашего танка. Танкисты активировали систему «Туман»».

Причем отход остатки колонны осуществляют не по той дороге, по которой пришли, а огибая позиции «Зенита» по трассе.

Так в целом, за исключением мелких не очень значительных деталей, выглядел тот сумбурный бой, результаты которого не ясны до конца до сих в силу понятных причин. Итак, по разным источникам потери боевиков составили от 20 до 57 погибшими и пропавшими без вести, пленными. Мои оценки находятся в этих же пределах - 40 погибших и умерших впоследствии от ран и 12 человек, которые попали в плен.

Зображення
Лица защитников «Зенита»

Что касается потерь техники, то только уничтожено было 2 БМП-2, МТЛБ, 3 БТР-80, танк Т-64, 6 «Уралов» и «КРАЗ», два орудия МТ-12. Как минимум два орудия были захвачены с боекомплектом, использовались какое то время защитниками «Зенита», а потом были переданы артиллеристам. Были захвачены и грузовики.

Потери отряда «Дика качка» составили два человека погибшими, потери десантников стоит отнести к встречному ближнему бою.



Видео волонтеров на месте разгрома колонны

Сам факт боя и потерь среди боевиков широко использовался пропагандой – в Интернете появились многочисленные фото и видео с места боя, на которых хорошо было видно как погибших, так и уничтоженную технику.

Михаил Жирохов специально для АНТИКОРа
Зображення

"Краще жити у цирку, ніж у концтаборі!"
"Поєднаємо патріотизм зі здоровим глуздом!"
 

Аватар користувача
Adam
Global Moderator
Global Moderator
 
Повідомлень: 31561
З нами з:
22 лютого 2006 21:35
Звідки: Київ, Україна

Re: Агресія РФ (січень 2015)

Повідомлення Adam » 22 червня 2016 19:20

Чоловіка, який наводив "Гради" на Маріуполь, посадили на 9 років
Середа, 22 червня 2016, 18:55

Суд засудив колишнього правоохоронця, який корегував вогонь терористів під час обстрілу Маріуполя у 2015 році, до 9 років позбавлення волі.
Про це йдеться у повідомленні прокуратури Донецької області.
"В ході судових слухань встановлено, що у листопаді 2014 року маріуполець 1975 р.н., який раніше працював у правоохоронних органах, почав співпрацювати з терористами "ДНР". Міліціонер-зрадник з позивним "Гаїшник" передавав бойовикам інформацію щодо місць дислокації військовослужбовців Збройних сил України та інших військових формувань, які беруть участь у проведенні Антитерористичної операції на території Донецької області", - сказано у повідомленні.
Зокрема, 24 січня 2015 року чоловік також корегував вогонь терористів.
"Головною їх ціллю, за даними слідства, були блокпости та інші міста дислокації ЗСУ поблизу міста Маріуполя. Проте, через неточні координати, бойовики з використанням установок "Град" обстріляли житловий мікрорайон "Східний" Лівобережного району міста Маріуполя", - йдеться у повідомленні.
В результаті масованого обстрілу загинули 30 людей, ще понад 100 - отримали поранення.
Повністю та частково були зруйновані понад 200 будівель. Цей обстріл став наймасштабнішим з початку проведення АТО.
Зображення

"Краще жити у цирку, ніж у концтаборі!"
"Поєднаємо патріотизм зі здоровим глуздом!"
 

Аватар користувача
Arkee Hops
Member
Member
 
Повідомлень: 1685
З нами з:
21 червня 2007 13:38
Звідки: Lemberg

Re: Агресія РФ (січень 2015)

Повідомлення Arkee Hops » 04 вересня 2016 21:28

Довелось поспілкуватись з мобілізованим 1 хвилі, навідником-оператором БМП 24 механізованої бригади. Дядько біля 50-ти, працював у сусіда плиточником, розговорились з ним. Приймав участь в боях на Бахмутській трасі та блокпостах 31 та 29 в січні 2015. Досить чітко описав та намалював на папері схему місцевості і в тому числі описав епізод, у якому як він стверджує, загинув комбат танкового батальонуЛНР Володимир Липецький. Ось відео з його похорону;

У противника досить розмито описали причини загибелі комбата, написали що загинув від осколка. Моє ж джерело описує слідуючу ситуацію: В ході бойових дій танк ЗСУ з позивним "Мисливець" проскочив перший проїзд в посадці, яка іде перпендикулярно Бахмутській трасі західніше від 31 БП та опорного пункту "Сармат" і через яку він мав вийти на поле (припускаю що для підтримки позицій ЗСУ біля ставків, але хз), що межує з правим флангом "Сармата" і прилягає до Бахмутки з півночі та виїхав на поле через наступний, де неочікувано для себе наткнувся на три сепарських танки, які вели вогонь по 31БП та не помітили небезпеки. Танк ЗСУ відкрив вогонь по танках противника, від "Сармата" його підтримав вогнем інший танк 24-ї бригади з позивним "Ніка". Один з танків противника вибухнув, зірвало башту, інший загорівся та почав відходити в сторону Фрунзе через Бахмутку, пізніше в тій стороні спостерігали вибух. Третій танк втік. Приблизно в той же час по радіоперехвату наші дізнались, що в противника загинув комбат танкового батальона. Однозначних доказів знищення танків я на гугл-картах та в відкритих джерелах не знайшов, тим не менше в мене склалось враження, що людина описала ситуацію, яку або бачила, або чула з перших вуст. Приблизну схему бою додаю.
Зображення
"...А від Донбасу до Перекопу два переходи БТР..."
 

Аватар користувача
Adam
Global Moderator
Global Moderator
 
Повідомлень: 31561
З нами з:
22 лютого 2006 21:35
Звідки: Київ, Україна

Re: Агресія РФ (січень 2015)

Повідомлення Adam » 09 березня 2017 16:31

СБУ і ГПУ назвали виконавців теракту у Волновасі
Четвер, 9 березня 2017, 13:32

Служба безпеки України і Генпрокуратура України встановила осіб, причетних до теракту у Волновасі, що стався 13 січня 2015 року.

Про це у четвер під час брифінгу розповів заступник головного слідчого управління СБУ Віталій Маяков.

"За допомогою експертів було встановленно приблизний район, звідки вівся обстріл. Це місто Докучаєвськ, підконтрольне так званій "ДНР", - сказав він.

"Нам вдалося отримати докази, що стали підставою для повідомлення про підозру конкретним особами, а саме громадянину Росії, військовослужбовцю, полковнику Сінельнікову А. О. і громадянину України Шпакову Ю.М. Шпаков керував безпосередньо артилерійським батальйоном, який вів обстріл, а Сінельников займав посаду командира, так званого куратора, 5-ї армійської бригади і командував діями Шпакова", - сказав Маяков.



Маяков розповів, що обстріл вівся із відстані 20 км.

"Вони (бойовики – ред.) наносили 3 залпи, 88 некерованих ракет випустили…Тобто вони вели обстріл по автодорозі Слов'янськ-Маріуполь і всі, хто там знаходився попали під ураження", - сказав він.

Також він розповів, що Шпакову і Сінельнікову направили підозри поштою, першому в Україну, другому – в Росію.

"Полковник РФ (Сінельніков) виїхав з України, отримав підвищення і зараз проходить службу у армії Росії. Громадянин України (Шпаков) знаходиться на тимчасово непідконтрольній території Донецької області", - сказав Шпаков.

Він додав, що наразі ідентифікуються особи інших бойовиків, причетних до теракту, яких є кілька десятків.

Водночас перший заступник генпрокурора Дмитро Сторожук повідомив, що зібрані матеріали найближчим часом будуть направлені до суду.

"Інша частина (матеріалів – ред.) була скерована до нашої української делегації, яка на сьогодні перебуває в Гаазі, в міжнародному суді ООН, як доказова база російської агресії проти України. Також ці матеріали будуть направлені до прокурора міжнародного кримінального суду ООН", - сказав він.

Також він додав, що "безпосередньо обстріл цього блокпосту вели три мобільні групи реактивного дивізіону "Ангели аду" 5-ї окремої мотострілецької бригади 1-го армійського корпусу так званої "ДНР". Значить, що слідство буде встановлювати кожну особу цієї бригади".

Покарання за теракт передбачає до 15 років позбавлення волі, або до довічного ув'язнення.

Як відомо, 13 січня 2015 року о 14:25 бойовики обстріляли блокпост українських силовиків під Волновахою. Один із снарядів розірвався біля пасажирського автобуса, який перевозив місцевих жителів. У результаті на місці загинуло десятеро цивільних. Пізніше було повідомлено, що від отриманих ран померли згодом чоловік і жінка.

Таким чином, кількість жертв досягла 12-ти людей.
Зображення

"Краще жити у цирку, ніж у концтаборі!"
"Поєднаємо патріотизм зі здоровим глуздом!"
 

Erelion
Member
Member
 
Повідомлень: 1603
З нами з:
17 жовтня 2006 22:08
Звідки: Київ

Re: Агресія РФ (січень 2015)

Повідомлення Erelion » 10 березня 2017 15:34

БІЙ ЗА НОВООРЛІВКУ. НЕВІДОМА СТОРІНКА ОБОРОНИ ДЕБАЛЬЦІВСЬКОГО ПЛАЦДАРМУ /27.01 - 1.02 2015/: http://censor.net.ua/resonance/425902/b ... platsdarmu

Життя не стоїть на місці. Під впливом поточних проблем деталі і значимість подій уже дворічної давнини втрачають "фарби". Перед черговою річницею виведення угруповання сил АТО з території так званого "Дебальцівського плацдарму" хотілося б розповісти ще про одне важливе бойове зіткнення з участю військовослужбовців механізованого батальйону 128-ї окремої гвардійської гірсько-піхотної бригади Збройних сил України (128 ОГПБр), результат якого не дозволив "елітним" частинам 7-ї окремої мотострілкової бригади (7 ОМСБр) "ДНР" досягти хоча б маленького успіху і хоча б частково виконати не тільки стратегічне, а й тактичне завдання, поставлене керівництвом "ДНР".

А діло було так... У кінці січня 2015 року обстановка на південній ділянці "плацдарму" на лінії місто Кіровське — селище Кумшацьке Донецької області була відносно "спокійною". Противник задовольнявся лише масованими обстрілами позицій 128-ї ОГПБр зі ствольної артилерії і реактивних систем залпового вогню (РСЗВ) без спроб лобових атак взводних опорних пунктів (ВОП) з використанням піхотних підрозділів.

Завдяки зусиллям і принциповій проукраїнській позиції осіб, наближених до керівництва 7-ї ОМСБр "ДНР", до підрозділів розвідки 128-ї бригади своєчасно потрапила інформація щодо спроби глибинного прориву позицій ЗС України.

Суть військової операції полягала в тому, щоб раптовим координованим ударом трьох диверсійних груп добре озброєного "спецназу" бригади з півдня, сходу і заходу села Новоорлівка повністю знищити гарнізон ВОП "Беркут", розташований в цьому населеному пункті.

Тим самим планувалося розірвати лінію оборони, посіяти паніку і підірвати бойовий дух, а також змусити відтягнути максимум сил 128-ї ОГПБр з напряму селище Міус - село Нікішине, де в цей час 1-й мотострілецький батальйон 7-ї ОМСБр "ДНР" ніс великі втрати в живій силі і техніці.

У разі успіху склалася б загрозлива ситуація для підрозділів 169-ого Навчального центру, які обороняли пануючу висоту цього району місцевості - Могила Гостра. Захопити її бойовики намагалися неодноразово, але їхні всі спроби завдяки скоординованим діям підрозділів 169-ого НЦ і 128-ї ОГПБр були марними.

Крім цього, у разі успішного захоплення Новоорлівки, додаткові сили противника, таємно перекинуті в район проведення "спецоперації", використовуючи ефект несподіванки і розвиваючи тактичний успіх, мали вийти на рубіж селища Ольховатка, тим самим істотно погіршивши становище опорних пунктів, які базувались на шахтах "Єнакіївська", "Полтавська" та на ВОПі в селищі Оленівка, створюючи загрозу всьому правому флангу угруповання.

Для гарантованого успіху планованої акції, в інтересах диверсійних груп було прийнято рішення додатково задіяти мінометну і гаубичну батарею, а також розрахунки РСЗО "Град".

Перші сутички почались 25-26 січня, коли Новоорлівку почали обстрілювати з мінометів і артилерії. Спроба прориву почалась 27 січня. На той час на ВОПі знаходились близько 25 бійців на чолі з двома офіцерами. Українські військові перед початком активних боїв утримували під своїм контролем практично все село, проте масований наступ противника змусив їх відступити на окраїну населеного пункту.

"Зранку 27 січня ми заїзджали в Новоорлівку і завозили продукти, а вже вдень того ж дня за наказом комбата групою з шести бійців ми поїхали туди на підкріплення. Приїхали на середину села, та виявилось, що наших бійців там уже немає, вони відійшли на його околицю, — розповідає Олег Височан, який прибув на підкріплення у Новоорлівку 27 січня з ВОП "Лотос" в Ольховатці. — Бої були такі, що двоє наших хлопців вискакували з задніх вікон хати, в якій вони тримали оборону до того, як у них закінчились боєприпаси, а в той же час бойовики вже заходили в передні двері".

Через те, що бої не вщухали, а ставали тільки важчими, було вирішено відправляти туди додаткове підсиленя з сусідніх позицій. Всі дні активних бойових дій за Новоорлівку відбувалися планомірні ротації особового складу і бойової техніки. Так, 27 січня близько 14:00 в Новоорлівку з ВОП "Агент" (шахта "Єнакіївська") відправилось підкріплення у складі семи бійців на БМП-2. Відстрілявши весь боєзапас, за дві години вони повернулись. Бій ставав все більш насиченим, тому близько 18:00 з "Єнакіївської" вирушила інша команда на підсилення — цього разу 7 бійців на БМП-2 і танк Т-64. Екіпаж танку зробив п’ять пострілів з гармати, і через те, що вона заклинила, близько 20:00 повернувся на ВОП "Агент".

"27 січня бій тривав близько 10 годин, — згадує Олег Височан. — Ворог в селі крім стрілецької зброї застосовував гранатомети, АГС, "Шмелі". Також їх підтримував БТР вогнем з КПВТ. Справа з терикону (шахта "Свято-Миколаївська" південніше села) нас обстрілювали з кулемета, далі за териконом був водоканал Кіровського, з якого працювали міномети. Це все супроводжувалось обстрілами з артилерії і "Градів". Нам вдалося передати координати для нашої артилерії, але працювати по них змогли лише три САУ, які стояли в Ольховатці, та й то в перервах між їхньою основною роботою, бо тоді важкі бої точилися усюди".

У той же час група бойовиків полем заходила у тил ВОП "Беркут", та її виявили спостерігачі ВОПу на шахті "Єнакіївській". Кулеметним і мінометним вогнем бойовиків відсікли від Новоорлівки.

"Було дуже важко, бо особливих укріплень на опорнику не було, ми тримали оборону в руїнах житлових чи господарських будинків. Боєприпаси закінчувались, під вечір ми вели вогонь вже одиночними пострілами. Останнє, що я добре пам’ятаю, це коли виліз ворожий гранатометник з РПГ, я вистрелив в нього з пістолета, він встиг вистрілити, і граната влучила у стіну, за якою ми ховались. Стіна впала на нас. Я ще запам’ятав, як приїхали хлопці на БМП з танком з шахти "Єнакіївської", і Віталік Одеса виліз на броню і кричав у мегафон "Всім лежати! Працює український спецназ!"

Наступного дня, 28 січня, танк з шахти "Єнакіївської", екіпаж якого полагодив гармату, повернувся в Новоорлівку у супроводі групи бійців з ВОП "Бродяга" (село Малоорлівка), яка замінила бійців підсилення, котрі приїхали вчора. Пізніше через втрати в Новоорлівці сюди знову прибула група з ВОП "Агент". Вона пробула тут до 1 лютого.

"За ці дні боїв з ДРГ противника бійці в Новоорлівці понесли втрати, — згадує капітан Олександр Братанич, який 28 січня виїжджав сюди на підсилення з ВОП "Агент". Значна частина особового складу були поранені або контужені через невщухаючі артилерійські обстріли, проте легкопоранені солдати відмовлялись покидати позиції (сержант Андрущенко С.А, був поранений але позиції не залишив, а продовжував виконувати завдання до виходу всієї бригади в Бахмут).

Протягом усього часу, на ВОП "Беркут" постійно мінялись між собою три екіпажі танків 17 окремої танкової бригади. Кожен з них "відпрацювавши" по позиціях противника, їхав назад поповнювати запас пального і боєкомплект. Таким чином, цими маневрами танкісти наганяли на ворога страх і створювали враження, що в Новоорлівці діє ціла танкова рота".

Після повного розгрому основної ударної групи противника, яка вела наступальні дії з східної околиці села, як додатковий бонус на озброєння 128-ї ОГПБр надійшла трофейна зброя (в тому числі АГС і кулемети), яка пізніше успішно використовувалося для відбиття атак противника на інших ділянках фронту.

За час активних бойових дій з 27 січня по 1 лютого в Новоорлівці противник зазнав втрат близько 30 чоловік убитими і пораненими з числа добре озброєного і навченого "спецназу" 7-ї ОМСБр "ДНР". Але і наші підрозділи зазнали врат – двоє військовослужбовців 128-ї ОГПБр загинули:

Молодший сержант Заплітний Дмитро Іванович, ще один військовослужбовець помер по дорозі до шпиталю.

Після 2 лютого стрілецькі бої припинились. Ворог у Новоорлівку більше не заходив. Продовжувались лише обстріли з мінометів, артилерії та РСЗВ. Підсилення ВОПу "Бродяга" продовжувалось до 7 лютого, після чого особовий склад сусідніх опорників повернувся на свої позиції.

Ось такий був цей бій за Новоорлівку. Силами одного взводу, який отримував тимчасове підкріплення з сусідніх позицій, вдалося відбити кількаденну масовану атаку "елітних" сил бандформувань. Багато в чому завдяки умілим діям військових 128-ї ОГПБр та 17-ї ОТБр бойовики 7 ОМСБр "ДНР" на південному краї "плацдарму" змогли доповісти своїм "кураторам" з Росії тільки про значні втрати в своєму особовому складі і озброєнні.

А наостанок хотілось би зазначити, що не останню роль в успішних діях наших підрозділів відігравали патріоти, що проживали і проживають на тимчасово окупованій території. Завдяки інформації від них завдавалися упереджувальні артилерійські удари, проводилися переміщення та ротації сил та засобів, а де цього не вистачало, то проводили відволікальні маневри.

Офіцер 128-ї ОГПБр Сумрак, для "Цензор.НЕТ"
 

Аватар користувача
Adam
Global Moderator
Global Moderator
 
Повідомлень: 31561
З нами з:
22 лютого 2006 21:35
Звідки: Київ, Україна

Re: Агресія РФ (січень 2015)

Повідомлення Adam » 29 січня 2018 21:54

Дев’ята рота. Останні "Кіборги"
ОЛЕКСІЙ БРАТУЩАК
Понеділок, 29 січня 2018, 10:03

Частина перша. "Вежа"

Їх було 20. Бійців 9-ї роти 3-го батальйону 80-ї десантно-штурмової бригади, які добровільно зголосилися зайти в Донецький аеропорт у січні 2015 року.

Останній тиждень ДАПу ці десантники бачили на власні очі. Вони стали "Кіборгами", але повернулися не всі. Дорога додому в них пролягала або через поранення, або через полон.

Трагічну історію дев’ятої роти розповідають уцілілі чоловіки: ротний Олег Височанський та солдати Віталій П’ясецький, Федір Місюра, Славік Гавянець.

А також їхні бойові побратими – Максим Бугель, якому відмовили в бажанні зайти в ДАП зі своєю ротою, та Вадим Ваврищук з 8-ї роти.

У їхніх розповідях захисники аеропорту не виглядають залізними машинами для вбивства ворога. Останні "Кіборги" – це звичайні чоловіки, які потрапили на війну за черговою хвилею мобілізації. Люди зі своїми природними страхами та слабкостями.

"Слабкі воїни, – охарактеризував бійців 9-ї роти один із найвідоміших "Кіборгів". – Але вони там були. Добровільно. І це – великий подвиг для чоловіків, на який далеко не кожен здатен".

На фронт

У серпні 2014-го Україною прокотилася третя хвиля мобілізації. Кілька десятків мобілізованих хлопців та чоловіків із Західної України потрапили в 80-ту десантно-штурмову бригаду. Тоді в складі 3-го батальйону сформували три роти: сьому, восьму і дев’яту.

Перші три місяці пройшли на Яворівському полігоні. Там, за спогадами бійців 9-ї роти, вони здобули якісну підготовку. А вже в листопаді їх відправили до Костянтинівки Донецької області. Саме там базувався 3-й батальйон.

У 9-й роті була нестача офіцерів, згадує Олег Височанський. Наприклад, за півроку так і не з’явився командир роти. Тому виконувачем обов’язків був заступник командира роти з парашутно-десантної підготовки Височанський.

Олег Височанський:
"У грудні ми почали міняти 90-й батальйон 95-ї бригади. 8-а рота зайшла в термінал, а наша 9-а – на позиції поблизу аеропорту.
Дев'яту роту розкидали повзводно. Управління роти базувалося в Пісках, один взвод взяли для охорони штабу у Водяному, ще один – прикривав артилерію під Горлівкою, третій взвод прикріпили до мінометної батареї в Опитному. Загалом у правлінні роти було 8 чоловік. У взводах – 19-22".


Уже в грудні бійці 9-ї роти розуміли, що невдовзі їх покличуть в аеропорт.

Зображення
Новий 2015-й рік частина 9-ї роти зустріла в Пісках

Наказ

Одного дня після Різдва до Олега Височанського прийшов начальник штабу.

Олег Височанський:
"Начштабу каже: треба готувати підсилення, міняти хлопців, вони там померзли. А то були страшні морози – мінус 25-28. Потрібно було зібрати групу з 20 бійців. Я повідомив командирам взводів: хто є добровольці – по 5 від взводу, щоб зведеною групою заходити на ротацію".


У взводах цю інформацію повідомили 10-11 січня. Багато охочих не було.

Віталій П’ясецький:
"Я одразу зголосився, також Володя Козак, Вася Кузьмін і Артем Гребенюк. Ще мав їхати Юра Ломов, але замість нього поїхав Діма Скляров, який потім загинув. З нашого взводу були саме 5 добровольців. Більше людей не було, хто хотів би їхати.
Тоді певною мірою грало таке честолюбство: от ми поїдемо, станемо "Кіборгами". Не кожен з нас усвідомлював, які це матиме наслідки".


Зображення
Дмитро Скляров у Донецькому аеропорту

Натомість був випадок, коли охочого зайти в аеропорт у групу 9-ї роти не включили. Позиція Височанського була – не брати командирів взводів. Хтось мав залишитися і керувати ротою.

Через це у Водяному довелося залишитися командиру другої роти Максиму Бугелю. Він просився і в комбата, і в комбрига. Останній відповів, що Бугель більше потрібен у штабі.

Максим Бугель:
"Для мене це було розчарування. Мої хлопці пішли, а я залишився. Я шукав різні шляхи, щоб мене пустили. Бо було тяжко це перенести. З мого взводу пішли Валік Опанасенко і Юра Кушнір. Обидва не повернулися".


Олег Височанський згадав ще одну причину, чому вирішив залишити Бугеля: на той час дитині Максима виповнилося лише 5 місяців.

Після всіх подій в аеропорту Максим Бугель таки очолив 9-у роту. Він виконував обов’язки командира до квітня 2015-го. Більше офіцерів у роті не було.

Підготовка до виїзду

12 січня групу 9-ї роти, яка мала заходити в аеропорт, зібрали у Водяному. Бійців знову запитали: чи всі готові йти, чи ніхто не передумав.

Федір Місюра:
"Нас запитали: можливо, хтось хоче відмовитися, то може вийти зі строю, і їх спробують кимось замінити. Але ніхто не вийшов. У всіх була можливість, але ніхто не вийшов.
І в цей момент коротко згадалася 9 рота періоду Афганістану. Приблизно така сама ситуація. Можливо, хтось і хотів вийти, але не вийшов через те, що не було кому їхати".


Насправді відмовитися їхати в аеропорт тієї миті могла вся група. Усе тому, що попередні заїзди відбувалися через ворожі блок-пости з перевіркою речей українських військових.

Олег Височанський:
"З цього хлопці дуже обурювалися. Казали: ми не підемо, якщо нас будуть обшукувати сєпари та москалі".


Віталій П’ясецький:
Багато хто обурювався: ми будемо через блок-пости їхати, нас будуть обшукувати, нам не можна буде везти повний боєкомплект. Нам сказали про два варіанти, як можна потрапити в аеропорт: через сєпарські блок-пости та по-бойовому – вночі прориватися на бронетехніці".


Федір Місюра:
"Наша позиція була однозначною: тільки не через блок-пост сєпарів, а тільки по взльотці і по-бойовому".


Протягом 12 січня бійці готувалися до заїзду в аеропорт.

Ще зранку в Пісках група в складі з Федором Місюрою збирала дрова та вугілля, щоб у терміналі палити буржуйки. А у Водяному Віталій П’ясецький з товаришами шукали мішки.

Віталій П’ясецький:
"Ці мішки потрібно було передати або на вежу, або в термінал, щоб з них будувати барикади. Ми знаходили мішки з вугіллям та сміттям, висипали і забирали ці мішки".


Уже ближче до вечора в бійців почало з’являтися розуміння, куди вони вирушать. Чоловіки почали телефонувати додому. Але не всі зізнавалися, що заходять в аеропорт.

Федір Місюра:
"Рідним я телефонував і розповідав одну й ту саму байку: я в Костянтинівці, нікуди не їду, мене залишили тут для охорони речей роти. Не хотів, щоб дружина та батьки турбувалися".


Віталій П’ясецький:
"Я говорив тоді з мамою, сестрою, дружиною, дітьми. Ми всі розуміли, що можемо мати квиток в один кінець. Хотілося залишити людину, яка б у випадку чого піклувалася за родину. Попросив брата дружини, якщо зі мною щось станеться, щоб не дав її образити. Важкувато було".


Зображення
Склад групи, яка мала зайти в Донецький аеропорт

Плани змінюються

Зранку 13 січня після тривалих обстрілів обвалилася Диспетчерська вежа аеропорту. Майже одразу про це дізналися у Водяному. Плани бійців 9-ї роти змінилися.

Віталій П’ясецький:
"Я мав їхати не в термінал, а на диспетчерську вежу. Я був навідником автоматичного гранатомета. На вишці тоді якраз не вистачало гранатометника. Але чомусь в останню мить усе змінилося".


Федір Місюра:
"У цей момент комендант вежі був поранений, і командир нашої роти за збігом обставин отримав наказ, що він їде на вишку. Він з чим стояв – майже без речей, тільки з рюкзаком, де був тепловізор, дальномір, особисті речі – виїхав на вежу".


Олег Височанський:
"Коли впала вежа, там були і поранені, і добрі контузії. Зокрема, контузило командира вежі капітана Ваврищука. Мене забрали від 9-ї роти і посадили в МТЛБ, яка о пів на десяту ранку прямо серед білого дня пішла в аеропорт на вежу і далі – в новий термінал".


На вежу командир 9-ї роти Олег Височанський заходив разом із бійцями 7-ї роти. Він мав замінити командира другого взводу 8 роти Вадима Ваврищука, який керував оборонцями вежі.

Падіння вежі

За спогадами Ваврищука, 13 січня з 8-ї ранку ворожий танк почав шалено обстрілювати вежу. Бив з 500 метрів, тож влучання були майже 100%. Військові переховувалися на другому поверсі, куди не міг влучити танк: той гатив по 3-5 поверхах.

Вадим Ваврищук:
"Десь о 10-й вежа лягла. Тоді нас уже свої з терміналу поховали. Вони як почули, як я розмовляв… А мені язик розірвало. Я якраз розмовляв по телефону, коли від вибуху двері вирвало і мене вдарило.
Потім хлопці відкопали мій телефон. Я зателефонував правосєкам, там у мене товариш був. Він мене зв’язав з їхнім так званим начальником артилерії. Я молив їх: хоч де-небудь стрільніть, бо танк мене тупо вбиває. То вони його якось шуганули, танк відійшов".


Вежа мала стратегічне значення для оборони аеропорту. Саме з неї українські військові коригували вогонь артилерії під час атак ворога.

Коли вежа впала, і свої, і чужі подумали, що всі на ній загинули, каже Ваврищук. Тож коли він вийшов на зв’язок, йому здалося, що почув, як "наші в терміналі закричали з радощів, що ми живі".

Разом із Ваврищуком поранення дістав капелан Назарій та командир з 7-ї роти "Гладіатор". Останній мав би залишитися командувати бійцями на вежі після Ваврищука. Але через поранення довелося евакуювати і його.

Загалом на момент ротації поранених на вежі було вже семеро.

Командир на вежі

МТЛБ з Височанським та іншими десантниками йшов до вежі серед білого дня. Останні 1,5 кілометра – по "взльотці", були як на долоні.

Федір Місюра:
"Сєпари не думали, що "укропи" настільки знахабніють, що посеред білого дня будуть проводити ротацію по взльотці і по-бойовому. І це врятувало багатьом життя, хто тоді їхав.
Ці кілька хвилин, коли виїхали з Водяного і до терміналу, була повна тиша. Навіть відчувався звук падаючої сніжинки.
Думаю, що весь Донецьк чув, як усе Водяне кричало: "Ура, вони доїхали!".


Зображення
МТЛБ, який 13 січня 2015-го вирушив на вежу Донецького аеропорту

Олег Височанський:
"Перші враження від вежі: бруд, холод, бетон, кулі свистять, б’ють із зеніток. Вежа – це такий периметр радіусом 20 метрів, посередині бетонна колона. Все".


Уже в перші хвилини на вежі Височанський і сам міг стати 300-м або й навіть 200-м. Життя йому врятував 21-річний хлопець з позивним "Зайчик".

Олег Височанський:
Ми як вискочили з МТЛБ, я просто випав на сніг, зробив перший крок, а він кричить: "Стій!". Я стою, а переді мною розтяжка.
Каже, ще не встиг зняти розтяжки, ми так швидко зайшли. Навоювався б я, тільки вийшов з МТЛБ – так підірвав би і себе, і товаришів".


Згодом "Зайчик" виконував роботу, яку не кожен офіцер подужає: командував двома десятками бійців, розставляв усі пости, знімав розтяжки.

Хоч вежа і впала, але з уцілілого 3-го поверху ще можна було спостерігати за діями противника. Тож під час ворожих атак Височанський міг коректувати вогонь української артилерії.

Олег Височанський:
"Я бачив стіну терміналу та ті підходи, які хлопці з терміналу не могли бачити. Тобто я бачив сєпарську сторону. Я бачив ті танки, які довбили термінал. Наводив усю артилерію, яку тільки можна. Вони навіть штурм не могли розпочати, бо артилерія наша душила".


Найбільше ж часу командир вежі витрачав на підтримку морального духу бійців. Дехто з них узагалі не мав бойового досвіду до того, як потрапив у це пекло.

Олег Височанський:
"Вони мали гарну вогневу підготовку на полігоні, але люди ще мають бути морально готові до боїв. Не всі уявляли, що це.
Дехто думав, що ми зараз зайдемо в аеропорт, змінимо помучених та померзлих хлопців, зі свіжими силами навалимо сєпарам – і перемога буде за нами. А коли приходиш і потрапляєш у холод та бруд…".


Одним із недоліків, який згадує Височанський, було те, що у вежі перебувала зведена група військових з різних підрозділів. Тож йому доводилося витрачати час, щоб пояснювати, що потрібно виконувати накази командира.

Олег Височанський:
"Якби я воював зі своєю ротою, я б не витрачав часу на дурні пояснення. Усе розумілося б з півслова. А тут ледь не за бари треба було декого брати, приводити до тями. Це повна дурня була – такі солянки. Але я розумію, що це робили через те, що людей не вистачало".


15 січня ворог вирішив добити вежу, яка заважала повноцінно штурмувати термінал. Танки вели обстріл з 7-ї ранку до вечора. Цього дня командир 9-ї роти зазнав поранень.

Олег Височанський:
"Мені пощастило. Коли я прийшов до тями, то побачив: каски на голові нема, кров заливає очі. Від вибухів танкових снарядів відривало кишені на одязі, така хвиля була. Я знайшов залишки свого автомата без ріжка, його відбило".


Височанський дістав проникаюче поранення в голову. Приблизно о пів на п’яту вечора за пораненими на вежі прийшла МТЛБ. Його забрали разом з іншими. Вивезли у Водяне, потім у Красноармійськ. Там завантажили у гвинтокрил. Але не злітали. Чекали пораненого з терміналу.

Коли бійця занесли, Височанський за голосом впізнав – це Федір Місюра, сержант матеріального забезпечення. Раніше в Пісках вони ночували ліжко в ліжко. Тепер їх обох переправляли до Дніпропетровська.

Замість Височанського командувати вежею заїхав офіцер з позивним "Нортон". Він був командиром розвідки одного зі взводів 9-ї роти. А вже невдовзі евакуювали і його – з простреленими ногами.

Уже 15 січня потрібно було виводити всіх військових з аеропорту, вважає Височанський. Бо того дня на вежі українські бійці втратили можливість спостерігати за атаками на термінал.

Олег Височанський:
"Це перший був сигнал, що людей потрібно виводити з терміналу. Бо що вони могли в терміналі бачити? Тільки те, що перед ними.
А основну роботу з оборони робила артилерія.
Зображення

"Краще жити у цирку, ніж у концтаборі!"
"Поєднаємо патріотизм зі здоровим глуздом!"
 

Поперед.Далі

Повернутись до Агресія РФ

Хто зараз онлайн

Зараз переглядають цей форум: Немає зареєстрованих користувачів і 3 гостей