Саме цією тезою розпочав знакову, на думку покійного уже Ентоні Сміта, статтю “Коли сформувалася нація” Вокер Коннор.
“Для селянської маси, тобто для більшості населення Франції, поняття реального світу та власної самобутності рідко виходило за межі села.”
Не буду сперечатися, може для французів 19-го століття це і так, однак щодо українців 17-го століття, то картина складається по іншому.
Ось ілюстрація.
В травні 1685 року до Львова приїхало троє українців із Сум: Степан Кондратович (він же Новомлинець), Манько (Манойло) Гаврилович і Грицько Батюк. Приїхали купити солі, а при тому, як водиться, розвідати на доручення сумського полковника про Могилу, Палія, Сулимку, та інші справи в “польській стороні”.
До Львова вони приїхали 17 мая і „стали под городом за посаду". Тут коло возів лишив ся Грицько Батюк, а Степан і Манько пішли в город, де „ходили по городу, розвѣдывали меж тамошних жителей всяких вѣдомостей.
Як говорить Джиджора, наводячи документи про сумчан:
Тут годить ся підкреслити те, що козаки сливе з найдальшої окраїни української території почувають себе доволї свобідно в далекому Львові, наче в якому небудь Гадячі, і, що цїкавійше, стрічають ся тут зараз же першого дня з близшим своїм земляком Нїжинцем, який теж через щось покинувши козакувати, зробив ся львівським міщанином...
Якийсь львівський поляк, підслухавши теревені українців, доніс про них Йосифу Шумлянському, котрий взяв їх під варту, але розпитавши відпустив з товаром і листом до полковника Герасима Кондратовича.