Ярослав Тинченко \"Офіцерський корпус Армії УНР\"

[Володимир Мороз]

Ще про кілька старшин Армії УНР, які були в УПА.

1. Ступницький Леонід. Я.Тинченко пише (с.425-426), що Л.ступницький з липня 1943 р. - начальник військового штабу УПА (на Волині). Але не згадує, що він з весни був начальником штабу першої групи УПА (ВО \"Заграва\"), а у 1944 р. переведений на начальника військового штабу УПА-Південь (про це див. Літопис УПА. Нова серія. - Київ-Торонто, 2006. - Т. 8 /упор. О.Вовк). Вважаю, що ця інформація далеко не зайва. Та й дата загибелі його ніби 30 серпня, а не 5...

2. Омелюсік Микола. Загалом в книзі прізвища \"Омелюсик\" і \"Омелянович-Павленко\" стоять після прізвищ \"Омельченко\" і \"Омельянович\" - але думаю, це глюк модуля сортування програми верстки чи т.п.
Я. Тинченко про нього в УПА пише:

У 1943 р. служив у штабі Поліської Січі Бульби-Боровця. З вересня 1943 р. - начальник артилерії Української Повстанської Армії, відомий під псевдонімом \"Поліщук\". У 1944 р. з рейдуючою групою УПА перейшов до Західної Європи.

Абстрагуючись від \"артилерії УПА\" і \"рейдуючих груп УПА у 1944 р.\" (такі не існували), можна тільки звернути увагу, що повстанська біографія М.Омелюсика висвітлена у довіднику П.Содоля \"Українська Повстанча Армія\" (виданий 1994 р.), про М.Омелюсика добре пише в спогадах Р.Петренко (посилання див. вище), зрештою, ще в першоих томах \"Літопису УПА\", виданих у 1970-х роках. В штабі УПА на Волині М.Омелюсік керував оперативним відділом у 1943-1944 рр. Останній нюанс - в кінці 1944 р. М.Омелюсік-\"Темра\" очолив сотню УПА-Захід, сформовану із східняків, із скеруванням на СУЗ (Літопис УПА. Нова серія. - Київ-Торонто, 2006. - Т. 8 /упор. О.Вовк)

3. Литвиненко Іван. Подібна ситуація, як з М.Омелюсіком - інформацію Я.Тинченка можна доповнити спогадами Р.Петренка, даними П.Содоля і О.Вовка (тт. 2 і 8 нової серії \"Літопису УПА\"). Також можна було згадати, що в рідному селі І.Литвиненка (с. Хоружівка Недригайлівського р-ну Сумської обл.) на його честь встановлено памятний занк і названо одну з головних вулиць. Так що Хоружівка рулить

[Володимир Мороз]

Кілька діячів націоналістичного руху.
4. Курах Михайло. Я.Тинченко подає (с.231-232), що той народився в м.Сердиця (а це село). У 1922-1926 рр. М.Курах перебував у Празі, а не у Львові. Варто теж було сказати, що М.Курах, імовірно, був завербований, а тому відпущений у 1946 р. на Захід. Також слід було згадати, що в США від був активний не просто у громадських організаціях, а у ветеранських організаціях, написав ряд цікавих спогадів і розвідок з історії українського війська; писав історію Армії УНР. Та й підполковника він отримав ніби не в еміграції...
Минулого року ми з Володимиром Муравським і Олександром Дарованцем накинули були біограму М.Кураха (про Армію УНР базувалися на праці Довбні про київську формацію СС):

Курах Михайло (“Микола Козицький”, “Степан Костецький”, “Корній Кушлик”, “М. Сердицький”, “М. Степанович”, “М. Степанеко”, “М. Михайленко”, “С. Стрілець”, “Борис Колодій”, “Юрій Наркевич”; 19.09.1895, с. Сердиця Пустомитівського р-ну Львівської обл. – 18.06.1962, м. Нью-Йорк, США). Закінчив реальну гімназію у Львові (1913), почав навчання у Львівському університеті, вояк австрійської армії (1913). Під час Першої світової війни – поручник артилерії австрійської армії, важко поранений, потрапив у полон (06.1916). Організатор полку ім. гетьм. Мазепи в Саратові, начальник канцелярії 1 укранського корпусу П. Скоропадського (1917), опісля командир 1 гарматного полку київської формації Січових Стрільців, командир групи артилерії Осадного Корпусу Січових Стрільців, командир Північної (Коростенської) групи військ, член Стрілецької Ради, підполковник Армії УНР. Один з засновників УВО (1920). Член редакції друкованого органу УВО “Наш шлях”. Член Начальної Команди УВО, співробітник ПУН. Втік перед арештом з Галичини в Чехію (1922), за кілька років повернувся. Один з керівників ЦЕСУС, редактор журналу “Український студент”, інженер-агроном. Заарештований за нелегальний перехід кордону (06.1926), був під слідством за протидержавну діяльність (1927). Є дані про те, що він був агентом воєводського радника К. Івахова (свідчення Р. Барановського, стаття в “Сурмі”, наявність в архіві МВД Польщі нарису історії УВО авторства Кураха), але аналіз доступних джерел дає підстави припустити, що він був агентом-“двійником”. Організатор і керівник Українського революційно-військового комітету (весна 1926–літо 1928), який згодом приєднався до УВО. Один з керівників УПСР, ініціатор створення УСРП (02.1926). Член редакції газети “Громадський Голос”, член товариства “Сільський Господар”, автор “Підручника для Лугових організацій” (1926). У 1928–1939 співпрацював з “Розбудовою Нації”, “Ділом” та ЛНВ. Працював в Українському повітовому союзі кооператив у Косові (1929–1930), Львівській сільськогосподарській палаті (05.1933–11.1938, 05–09. 1939). Депортований в с. Федотово Архангельської області (06.1940–10.1941), амністований як польський громадянин. Капітан артилерії в армії Андерса. Оселився в Казахстані, був довіреною особою польського посольства в Красногорському та Курдайському районах (1942–1943), голова Джамбульського обласного правління Союзу Польських Патріотів (06–11.1944), заарештований в м. Кзил-Орда (22.11.1944), виявив НКВД своє членство в ОУН, погодився на співпрацю і під агентурною легендою перейшов на Захід (1947). Там виявив свою співпрацю з большевиками, мешкав спочатку в Австрії, потім у США, займався дослідженням історії визвольних змагань, автор ряду стрілецьких пісень (“Коли ви вмирали, вам дзвони не грали...” та ін.). Похований на цвинтарі “Ворота до раю” біля Йонкерсу, штат Нью-Йорк.

[Володимир Мороз]

5. Чмола Іван. Я.Тинченко сплутав Івана Чмолу з його братом Іринеєм, тому подає імя \"Іриней\" в дужках після імені \"Іван\". Точна дата і місце народження І.Чмоли відомі давно, свого часу я їх публікував у книжечці \"Матеріали до пластового мартиролога\" (2003 р.). Біографія Чмоли, написана його сином Ігорем, тривалий час висіла на сайті Пласту (зараз її тимчасово нема), але вона опублікована була у збірнику \"Дрогобиччина - земля Івана Франка\" (книжка хоч локального поширення, але в Києві повинна б була бути; при потребі нарис про Чмолу можу скинути). Також Я.Тинчеко слабо, на мою, думку, показав роль І.Чмоли в формуванні Легіону СС, а це згодом, без сумніву, вплинуло і на роль Чмоли в київській формації СС, відповідно, в Армії УНР (про це трохи є в нарисі М.Угрина-Безгрішного, який я вивішував - http://ozo.org.ua/download/uhrynnarysuss.rar ). Заарештований І.Чмола не восени 1939 р., а в червні 1941 р. Нормальне фото Чмоли - http://forum.milua.org/download.php?id=2353

Довідка про І.Чмолу з \"Матеріалів до пластового мартиролога\" ( http://ozo.org.ua/download/martyroloh.rar ):

ЧМОЛА Іван-Олександр, с. Симеона і Каролини Бунцель (пл. псевд. “Чмоль”; 6.03.1892, смт. Солотвин Богородчанського р-ну Івано-Франківської обл. – ?). Один із засновників Пласту, зв’язковий 17 куреня ім. М. Драгоманова (Яворів), керівник вишколів на Соколі, засновник і курінний 1 куреня УПС ім. С. Тисовського, скавтмайстер. Закінчив Перемиську гімназію, студент філософського факультету Львівського університету, закінчив Краківський університет, маґістр природничих наук. Організатор січово-стрілецьких організацій в Галичині. Четар Українських Січових Стрільців. Один з організаторів київського формування Січових Стрільців. Командир 2 сотні Галицько-Буковинського куреня Січових Стрільців, 2 сотні 1 куреня Січових Стрільців, 2 пішого куреня 1 полку Січових Стрільців, начальник коша Січових Стрільців. Полковник Армії УНР, член Стрілецької Ради. Член Української Військової Організації, вчитель. Був у російському (1915-1917) та польському (1920-1922) полоні. Політв’язень польських тюрем (1930-1932). Викладач Яворівської (1922-1930) та Дрогобицької (1932-1939) гімназій. Заарештований НКВД. Знищений, за однією з версій, 27.06.1941 у м. Дрогобичі Львівської обл., за іншими відомостями – вивезений на схід, де за ним пропав слід. Дж. і літ.: Довбня В. Січові Стрільці київського формування у визвольних змаганнях 1917-1920 років: організація та правові засади діяльності. –Київ, 2002. – С.202; Пластуни у визвольних змаганнях. – Нью-Йорк, 2002. – С.3; Романів О., Федущак І. Західноукраїнська трагедія 1941. – Львів – Нью-Йорк, 2002. –С.172

[Володимир Мороз]

6. Коваленко Василь. Довідка про нього в Я.Тинченка досить коротка (с.203), подано тільки його прізвище. Докладніша інформація про нього і його долю є в документах польської поліції, оскільки він був суджений (т. зв. процес \"басарабівців\", або \"процес Ольги Басараб\"). На цю тему є відповідна монографія (Гловацький І. Політичний судовий процес Ольги Басараб-Левицької та “басарабівців”. Історико-правове дослідження. Монографія. – Львів, 2004. – 208 с.). Довідка про нього із додатків до перевидання \"Нарису історії ОУН\" П.Мірчука (готується до друку):

Коваленко Василь (“Городецький”, “Совенко”; 1884, м. Санкт-Петербург, Росія – ?). Офіцер Преображенського полку царської армії Росії, комісар Центральної Ради в 11 армії (1917). Керівник відділу контррозвідки штабу Армії УНР 11.1918–12.1919), шеф штабу бригади охорони Симона Петлюри (1920), сотник Армії УНР. Перебував у таборі інтернованих в Каліші (до осені 1922). Співробітник відділу розвідки польського Генштабу, член УВО (1923), співробітник референтури розвідки Начальної Команди УВО. Заарештований польською поліцією 27.02.1924, засуджений 28.03.1925 на “процесі басарабівців” до 3 років ув’язнення.

Дальша доля невідома. Особа на прізвище \"Совенко\" була в штабі Буль-Боровця, потім перейшла до УПА (див. спогади Р.Петренка).

[Володимир Мороз]

7. Колосовський Володимир. Зустрічав дату його смерті як 1945, а не 1944 (с. 210-211). Відомий його псевдонім в ОУН - \"Рубич\".
8. Коновалець Євген. Народився в с. Зашків (а не Зашкова) (с. 213). Думаю, твердження \"УВО, офіційна дата заснування - 1921 р.\" трохи засміливе. Зрозуміло, що \"офіційної\" дати не було. Вказано теж про те, що брат Степан теж служив в українській армії, був поручником в 6 дивізії Армії УНР. Тоді варто було згадати і про брата Мирона - поручника УГА.
9. Маґаляс Семен. Прізвище пишеться через літеру \"ґ\" (с. 260). Помер і похований не в Нью-Йорку, а в Ньюарку.
10. Малець Віктор (с. 265-266). Десь зустрічав, що в еміграції йому просвоєно ступінь генерал-хорунжого.

Немає також сотн. Осипа Навроцького (ніби був квартирмейстром Херсонської дивізії влітку 1920 р.), полк. Кіндрата Плохого, Миколи Сціборського (підполковника чи полковника отримав чи не 1920 р.), сотн. Ярослава Чижа (керівник відділу розвідки Корпусу СС), отамана Юліяна Шепаровича (в армії УНР командував бронепотягом \"Запорожець\"), пор. Олекси Яворського (комендант запілля окремої кінної дивізії).

Загалом як на 500 сторінок тексту доповнень в мене небагато

Згадав, ще треба переглянути цю гілку - http://forum.milua.org/viewtopic.php?t=3264

[Михайло]

ВСЕ!!! У мене теж є!!!

Зразу, що помітив:

Немає старшин -- кіннотників Гордієнківського полку, про яких Петрів пише у споминах, зокрема командира 1-ї сотні Нестроєва та 3-ї барона Штакельберга. Ще є ряд запитань, але це треба порівняти з іншими книжками -- є нестиковки (при цьому можливо, що правильно саме в Тинченка, але можливо, і ні?), тому завтра.

А так, звичайно, книжка супер!!!

[Володимир Мороз]

А так, звичайно, книжка супер!!!

Зрозуміло. Шкода, що вона не в травні була опублікована - в згаданих додатках до "Нарису історії ОУН" було б на помилок 20-30 менше

[Тинченко]

Вітаю! Пішов конструктивний розбір книжки. Дякую

я сьогодні купив у видавництві за 85 грн. книга, на перший погляд, хороша. треба її уважно читати, бо біографій дуже багато.
єдино, що не зовсім зрозумів - так це принцип відбору біографій.

Прочитайте, будь-ласка, передмову до довідника. Додам також, що спочатку планувалося в одній книжці розмістити мій монографічний нарис + загальні списки старшинського скалду АУНР на 1920 рік + загальні списки старшин та урядовців Галицької Армії + списки за старшинством 1920-1924 років (до часу, коли С.Петлюра видав наказ про заборону підвищувати будького до наступних військових звань "до повернення на територію батьківщини"). Все це тепер планується у подальших виданнях. Військові звання подано винятково за списками за старшинством 1920-1924 років.

Я, наприклад, не знайшов Трейка...

Ніколи в житті Трейко не служив в Армії УНР. Тим більше -- не мав звання полковника. У 1921 р. він "ошивався" при Партизансько-Повстанському штабі Ю. Тютюнника. Потім "приватно" співпрацював з польською розвідкою. Серед офіцерського корпусу російської армії такого персонажа також ніколи не існувало. Тож, робіть самі висновки.

Я, наприклад, не знайшов

Я не знайшов свого двоюрідного прадіда, підполоквника Армії УНР "будем іскать" (с)

RAO, при всій повазі до Вас, мені для початку потрібно знати його прізвище та ім`я. Варіантів може бути кілька. Або він не мав звання, що дорівнювало підполковнику, або він є відсутнім серед списків старшинського корпусу АУНР.

Про Сергія Кульжинського в нас вже була розмова за участі RAO - http://forum.milua.org/viewtopic.php?t= ... sc&start=8

Думаю, те, що дані смерті Кульжинського в Тинченка (1938 р.) і Колянчука (1936 р.) розходяться, тільки підтверджує їх необгрунтованість. Там я наводив витяги із спогадів Романа Петренка, який чітко ідентифікує С.Кульжинського як такого, що працював в штабі УПА на Волині. Думаю, що Я.Тинченко не читав спогадів Р.Петренка, а там не про одного старшину Армії УНР згадується. Відповідно, можна цю книгу (27 том "Літопису УПА") рекомендувати авторові. Бо посилатися на П.Мірчука - не найбільш вдала ідея, можна навіть сказати, що несолідно...

Ось що пише Я.Тинченко (с.229-230):

За даними П.Мірчука, історика УПА, у 1944 р. генерал Кульжинський був інспектором кінноти Української повстанської армії, хоча документальних підтверджень цього немає. Ймовірно, П.Мірчук міг сплутати С.Кульжинського з колишнім командиром 6-го кінного полку Армії УНР Д.Білогубом (Вернигорою), який дійсно обіймав цю посаду

Коли О. Вовк готував до виходу 27-й том УПА, ми багато з ним спілкувалися і про Кульжинського, і про Трейка, і про інших старшин Армії УНР, що служили в УПА (фото у цьому томі від мене). Дата смерті Кульжинського подається за свідченнями одного з вояків АУНР, що був захоплений МГБ у 1945 році. Ця особа є нереабілітованою. Отже, згідно закону, я не мав права знайцомитись з цими матеріалами. Саме цьому я не зробив прямого посилання про це. Додам, що перебування С. Кульжинського в УПА вважаю абсолютно виключеним, оскільки починаючи з 1934-1935 років він практично не вставав з ліжка -- прикутий хворобою (про це є у приватній переписці його дружини з різними діячами, у т.ч. -- з Євтимовичем -- цей лист згадується у монографії)

Есть ограничение на объем поста, просьба не превышать
Администрация

[Володимир Мороз]

Я, наприклад, не знайшов Трейка...

Ніколи в житті Трейко не служив в Армії УНР. Тим більше -- не мав звання полковника. У 1921 р. він "ошивався" при Партизансько-Повстанському штабі Ю.Тютюнника. Потім "приватно" співпрацював з польською розвідкою. Серед офіцерського корпусу російської армії такого персонажа також ніколи не існувало. Тож, робіть самі висновки.

Треба шукати, звідки ноги ростуть...
1. Є ще варіант прізвища "Терейко".
2. Аналіз інформації про Трейка.
Докунмети УПА - Наказ ГВШ:

ГВШ, ІV/Орг-перс. Постій, дня 11 жовтня 1945 р.
Наказ Ч. 4/45
І. Номінування.
Признається старшинам і підстаршинам УПА такі старшинські степені.
А. Степень генерала:
1. Полк. Терейко – з датою старшинства 24.IV.1945 /УПА-Північ/

В багатьох інших документах УПА Трейко фігурує як полковник (т. н нової серії), так само і в спогадах Романа Петренка, Тарас Бульба-Боровець...

[Володимир Мороз]

Вітаю! Пішов конструктивний розбір книжки. Дякую

Аж настільки дякуєш? Можна було б і приватно писати, але аналіз на форумі дає можливість залучення більшої кількості людей і, відповідно, інформації для пошуку істини. О! Ну, і вшкурі критикованих бувають всі, хто хоч щось робить. Знаю і на собі, хоч зробив мало...

[Володимир Мороз]

Коли О. Вовк готував до виходу 27-й том УПА, ми багато з ним спілкувалися і про Кульжинського, і про Трейка, і про інших старшин Армії УНР, що служили в УПА (фото у цьому томі від мене). Дата смерті Кульжинського подається за свідченнями одного з вояків АУНР, що був захоплений МГБ у 1945 році. Ця особа є нереабілітованою. Отже, згідно закону, я не мав права знайцомитись з цими матеріалами. Саме цьому я не зробив прямого посилання про це. Додам, що перебування С. Кульжинського в УПА вважаю абсолютно виключеним, оскільки починаючи з 1934-1935 років він практично не вставав з ліжка -- прикутий хворобою (про це є у приватній переписці його дружини з різними діячами, у т.ч. -- з Євтимовичем -- цей лист згадується у монографії)

О.Вовк про це казав, але таки фото Кульжинського дав. Чи це така провокація була маленька?

[RAO]

Прочитайте, будь-ласка, передмову до довідника.

отож бо й воно, що прочитав.
Коли "усі генерали і полковники" - це зрозуміло. А що таке частина підполоквників? Яка саме частина? За яким принципом відбиралися?
До речі, не знайшов біографію полковника Сірка, командира 2-ї запасної бригади, згідно з наказом Головної Команди Війська УНР №33 від 18.5. Може й не полковник? Не буду наполягати, але за документами проходить саме як "полоквник".
Як ще когось знайду - напишу.
Є дрібні уточнення, які можна пояснити друкарськими помилками, наприклад, підполковник П.Черненко-Чорний був начальником штабу в 2-й Запорізькій бригаді, а не в 1-й.
Що ж до родича, старшиною був, й наказом Війську УНР на дійсну службу теж був зарахований. Просто відповідальних посад не займав, служив у 1920 р. в 3-у етапному курені у поручика О.Петлюри.

А, загалом, книжка справляє дуже позитивне враження і спонукає до подальої роботи. Принагідно, дякую за посилання і на мої скромні праці.

PS Чи не зустрічали Ви інформації про перебування генерала Гамченка і полковника Бурдун-Рикова у Гайсинсько-Брацлавській повстанській бригаді (курені) незадовго до їх призначення у 5-у херсонську дивізію?

[Володимир Мороз]

Про Сергія Кульжинського в нас вже була розмова за участі RAO - http://forum.milua.org/viewtopic.php?t= ... sc&start=8

Думаю, те, що дані смерті Кульжинського в Тинченка (1938 р.) і Колянчука (1936 р.) розходяться, тільки підтверджує їх необгрунтованість. Там я наводив витяги із спогадів Романа Петренка, який чітко ідентифікує С.Кульжинського як такого, що працював в штабі УПА на Волині. Думаю, що Я.Тинченко не читав спогадів Р.Петренка, а там не про одного старшину Армії УНР згадується. Відповідно, можна цю книгу (27 том "Літопису УПА") рекомендувати авторові. Бо посилатися на П.Мірчука - не найбільш вдала ідея, можна навіть сказати, що несолідно...

Ось що пише Я.Тинченко (с.229-230):

За даними П.Мірчука, історика УПА, у 1944 р. генерал Кульжинський був інспектором кінноти Української повстанської армії, хоча документальних підтверджень цього немає. Ймовірно, П.Мірчук міг сплутати С.Кульжинського з колишнім командиром 6-го кінного полку Армії УНР Д.Білогубом (Вернигорою), який дійсно обіймав цю посаду

Коли О. Вовк готував до виходу 27-й том УПА, ми багато з ним спілкувалися і про Кульжинського, і про Трейка, і про інших старшин Армії УНР, що служили в УПА (фото у цьому томі від мене). Дата смерті Кульжинського подається за свідченнями одного з вояків АУНР, що був захоплений МГБ у 1945 році. Ця особа є нереабілітованою. Отже, згідно закону, я не мав права знайцомитись з цими матеріалами. Саме цьому я не зробив прямого посилання про це. Додам, що перебування С. Кульжинського в УПА вважаю абсолютно виключеним, оскільки починаючи з 1934-1935 років він практично не вставав з ліжка -- прикутий хворобою (про це є у приватній переписці його дружини з різними діячами, у т.ч. -- з Євтимовичем -- цей лист згадується у монографії)

Треба шукати додаткові інформації, наприклад, могилу...
Ще варто запросити рівненських друзів, які на місці можуть перевірити інформації Романа Петренка. Те ж стосується Трейка-Терейка, який тривалий час мешкав на Рівненщині. Ще є варіант, що він був в армії УД, а не УНР, але тоді він все одно мав би пройти царську армію...

[Володимир Мороз]

Оце нагуглилося щось незрозуміле:

W lutym 1945 roku, po ciężkich walkach, szczególnie o cytadelę, Poznań zdobyła armia czerwona. Na stokach cytadeli zniszczono kwaterę prawosławną cmentarza starogarnizonowego, gdzie spoczywa wielu żołnierzy białej armii i petlurowców - m.in. generał Sergiusz Kułżyński, w latach 20. szef poznańskiego hipodromu.

http://www.pporthodoxia.com.pl/artykul.php?id=659

[RAO]

Володимир Мороз

Саме так. Генерал Кулжинський завідував у Познані іподромом.