Верифікація біографій і ступенів старшин Армії УНР, УД і УГА

Модератор: Global Moderators

Аватар користувача
Володимир Мороз
Member
Member
 
Повідомлень: 2394
З нами з:
31 липня 2007 13:06
Звідки: Київ

Верифікація біографій і ступенів старшин Армії УНР, УД і УГА

Повідомлення Володимир Мороз » 15 жовтня 2007 18:08

Про старшин, підстаршин і стрільців українських армій 1917-1921 рр. загалом маємо брак інформації. Бракує джерел і їх публікацій, бракує досліджень. Оприлюднена раніше інформація, насамперед в еміграційних виданнях, далеко не завжди відповідає реальному станові речей. Перевірити ті чи інші відомості нормальної можливості не було і часто немає й досі. В таких умовах неправдива інформація залишається в обізі.

Завданням цієї теми є перевірка наявних біографічних відомостей старшин українських армій, зокрема питання ступенів.

Частково дане питання вже піднімалася на форумі, зокрема в темах:
Ярослав Тинченко \"Офіцерський корпус Армії УНР\"
Ветерани АУНР і УГА в УПА

Запрошую всіх до дискусії.
 

Аватар користувача
goran07
Member
Member
 
Повідомлень: 269
З нами з:
09 серпня 2007 23:01
Звідки: Одеса

Повідомлення goran07 » 15 жовтня 2007 23:05

Знайшов в своєму архіві цікаву інформацію (правопис я не редагував)
можливо збігається з роботою Тинченка (бо цю роботу я не бачив)

КОРОТКИЙ ЖИТТЄПИС ВСЕВОЛОДА ЕФИМОВИЧА 3MIЄHКA ГЕНЕРАЛЬНОГО ШТАБУ - ГЕНЕРАЛ ХОРУНЖОГО АРМІЙ УНР,
доповненого одержаним матеріялом з Арxіву Російської Федерації Москва - Петербург.
Всеволод Єфимович Змієнко народився 16-ого жовтня 1886 р. в Одесі, син емеритованого поручника Херсонської губернії, жонатий з Пiямою Скляревською, донькою генерал-майора Дмитра Скляревського, эакiнчив Одеське реальне училище, потім Київську Старшинську Школу 2-ого серпня 1907р. пiдпоручником. Пройшов службу в Очакiвськiм, Ізмаїльськiм та Житомирськім полках i вступив в ранзі поручника до Николаївської академії генерального штабу 25-ого серпня 1910 р., яку закінчив 1913 р. i був переведений до Люблинського полку. 26.8.1914 р. був тяжко ранений в бою з австрійською армією під Бартатавим. В листопаді піднесено рангу до штабскaпітана й став членом польового суду при Люблинськім полку.
23-ього квітня 1915 р. одержав Орден Святої Анни з мечами й бантом за хоробрість, 22.4.15 р. нагороджений Георгiїським «оружиєм», 6.7.15. дістав Орден Св. Станислава з мечами, а 27-го липня 1915 р. Орден Св. Князя Володимира з мечами й бантом.
1917 р. пiднесений в чин підполковника й став начальником uпабу 83-ьої пішої дивізії.
На цьому закінчуються архівні записи комітету Правительства Російської Федерації. {РОСКОМАРХИВУ} в Москві.
В цьому ж 1917-му році включається в ранзі полковника в Визвольнi змагання свойого народу й стає начальником штабу Одеської Гайдамацької дивізії, в 1918 р. начальник штабу 8-ого Херсонського корпусу. За Директорії, помічник командувача південно-сханьої групи військ, відтак начальник штабу Корпусу Січових Стрільців. 1920 р. начальник штабу 6-ої Стрілецької дивізії, й бере участь в обороні Замостя, обороняючи від наступу армії Будьонного, чим вдалося затримати навалу большевизму на цілу Европу. За участь в обороні Замостя зістав підвищений до ранги генерал-хорунжого. В листопаді 1920 р. переходить разом з Українською Армією УНР річку Збруч до Польщi.
Hа еміграції брав жваву участь в культурно-освітніх курсах улашповуваних в таборах інтернованих осібних для козаків, а осібних для старшин, відповідно до рівня освіти. В часі ліквідації таборів, а радше в часі їх переорганізування переїхав до Варшави. Тут, як один з найближчих співробітників військового міністра генерала Володимира Сальського, як також президента Андрія Лівицького виконував відповідні о функції, зосереджуючи в своїх руках звязок з Україною. Був одним із засновників Українського Воєнно-Історичного Товариства в Варшаві й редактором журналу \"За Державність\".
Помер ненадійно в повному розквіті сил, в розгарі активної, широко розплянованої праці, в Вашавi,30-ого жовтня 1938 р.
Тепер приходить час для розшифровання вислову: \"виконував відповідальні функції, зосереджуючи в своїх руках звязок з Україною. В дійсності стає керівником української розвідки й звязку з Україною. Ця ділянка праці генерала Всеволода Змієнка була дуже засекречена, але тепер повинні відкритися ті запечатані архіви другого відділу польського Генерального штабу й тоді висвітляться факти діяльності українського 2-гого відділу при УНР в екзилі, що був одною з головніших ділянок праці Державного Центру. При цьому розгляді стане відомо, як то всі дивувалися, що поляки мали все найновіші відомості про внутрішні події в СССР.
Доказом цього являється допись Івана Кедрина, достовірного свідка в цій справі, в \"Свободі\", українському деннику, 21-го травня 1994 р., що виходить В Ню Джерсi, США, під заголовком \"Судіть вбивника Є. Коновальця\".
В цiй стапi є згадка, що генерал Всеволод Змієнко, який очолював другий відділ при Дерржавному Центрi УНР в екзилi, комунікувався з другим відділом польського Генерального штабу та перестерігав Євгена Коновальця, але він відповів: \"Не вірю\"'. На жаль, попередження справдилося.
Отже тепер варта прослідити архіви польського Генерального штабу й довідатися, які засекречені матеріяли там знаходяться ?
3вернулися ДО Генерального Штабу Польського віййська в Варшаві й дістали відповідь, що всі довоєнні документи були знищені під час воєнного лихоліття. (CENTRALNE ARCHIWUM WOJSKOWE- WARSZAWA, 2.2.1995)
Цю довідку виготовила, на підставі документів, Донька - Галина Змієнко-СЕНИШИН :)
Ніхто нам не збудує держави, коли ми самі її собі не збудуємо, і ніхто з нас не зробить нації, коли ми самі нацією не схочемо бути.
В'ячеслав Липинський
 

Аватар користувача
goran07
Member
Member
 
Повідомлень: 269
З нами з:
09 серпня 2007 23:01
Звідки: Одеса

Повідомлення goran07 » 15 жовтня 2007 23:08

Ось закінчення

там знаходяться ?
3вернулися ДО Генерального Штабу Польського віййська в Варшаві й дістали відповідь, що всі довоєнні документи були знищені під час воєнного лихоліття. (CENTRALNE ARCHIWUM WOJSKOWE- WARSZAWA, 2.2.1995)
Цю довідку виготовила, на підставі документів, Донька - Галина Змієнко-СЕНИШИН
Ніхто нам не збудує держави, коли ми самі її собі не збудуємо, і ніхто з нас не зробить нації, коли ми самі нацією не схочемо бути.
В'ячеслав Липинський
 

Аватар користувача
Євген Пінак
Global Moderator
Global Moderator
 
Повідомлень: 2115
З нами з:
22 лютого 2006 14:05
Звідки: Київ

Повідомлення Євген Пінак » 24 жовтня 2007 12:33

На прохання Ярослава Тинченка додаю сюди матеріали по П.Смовському.

Модератор (Євген Пінак)


*******************************
Тинченко - Написане: понеділок жовтня 22, 2007 10:18 pm

роман74 написав:
Від Вас пане Ярославе бажано отримати більше зауважень.



Я свого часу зробив докладний розпис більшості частин АУД та ДАУНР спираючись винятково на накази та архівні документи (спогадам я не довіряю. В якості прикладу: Марущенко-Богдановський, спираючись на слова П. Смовського, пише, що 1-й Лубенський кінний полк ім. М. Залізняка виводить свою історію з Кінбурнського полку АУД (колишнього 7-го драгунського Кінбурнського полку російської армії!). Я надибав накази по 5-й дієвій кінній дивізії та виявив, що родовід полку ім. Залізняка, насправді, тягнеться від зовсім іншого полку (колишніх білоруських гусарів!). Правда, трохи пізніше я взагалі знайшов документ 1921 року верифікаційної комісії АУНР, в якому стверджувалось, що П.Смовський -- самозванець з унтер-офіцерів, який присвоїв собі офіцерське звання, а ще -- безпідставно нагороджений Залізним хрестом За Зимовий похід і бої. Бо, виявилося, був у поході всього 12 днів!!! Потому П.Смовський був усунутий від своєї посали командира бригади ОКД та позбавлений Залізного хреста За Зимвоий похід і бої. Згодом, звичайно, він приховав ці факти. В еміграції (60-і роки) П.Смовський опублікував якісь міфічно-фантастичні спогади, що, начебто, був офіцером Лейб-гвардії Кінної артилерії (так і написав: мовляв, служили: барон такий-то, князь такий-то, граф такий-то і я -- Смовський Laughing , у 1939-му році потрапив на радянську територію, у 1941-му був мобілізований до РСЧА (в якості рядового Twisted Evil ), потрапив до німецького полону, потім чомусь опинився в УПА теж рядовим Question , бандерівці, за його словами, опинилися повними м..., і т.д. Коротше, П.Смовський -- це ще той \"проходімєц\". А потім -- спробуй, довірся таким персонажам (у Канаді та США у 50-70-і роки, всяких \"полковників\", \"учасників боїв під Крутами, Зимових походів\" та ін. дітей \"Лейтенанта Шмідта\" взагалі було надзвичайно багато. Звідки вони повилазили -- достеменно не знаю. Хоча, варіантів аж два: або самі такі \"розумні\", або \"лєгендірованниє\" з Володимирської... Ну і покривали їх такі авторитетні \"красавци\", як Смовський) Між іншим, в цьому розрізі було б цікаво дізнатися думку RAO: адже П.Смовського якимось дивним чином і незрозуміло за які заслуги у 1920-і \"влаштували\" контрактовим офіцером до польської армії!?

*********************************

RAO - Написане: понеділок жовтня 22, 2007 10:40 pm

Тинченко написав:
Між іншим, в цьому розрізі було б цікаво дізнатись думку RAO -- адже П.Смовський був контрактовим офіцером польської армії!)



Дійсно служив, був майором в 11-у уланському полку. Польські командири високо оцінювали його професійні здібності та риси характеру. Вказували, що він був \"амбіційним, спокійним і досвідченим офіцером. З гідністю носив мундир офіцера польської кавалерії\". Жодних претензій до нього по службі і поза службою не було. Видно, поляки не сильно цікавилися його минулим, повірили тому, що він сам про себе писав. Взагалі чому саме його обрали для служби за контрактом залишається загадкою (це ж питання стосується всіх інших контрактників також). Явно мав гарні стосунки з військовим оточенням президента А.Лівицького.
У \"Вістях\" Братства 1 УД УНА в Німеччині №140 надрукований початок його спогадів \"Моя служба Батьківщині\" (описані події до жовтня 1917 р.). Однак не знаю чи було продовження.

******************************

Тинченко - Написане: понеділок жовтня 22, 2007 10:54-11:00 pm

А ось офіційний висновок по справі П.Смовського, зроблений влітку 1921 р. комісією генерала М. Янчевського:
“Сотник (підвищений в полковники) Смовський. Комісією 6 дивізії був визнаний унтер-офіцером, після чого з дивізії вийшов і в дивізії офіційно лічився дезертиром; потім вступив у Кінну дивізію як сотник, піднесен у полковники. Подав дві ріжні картки. Навіть служба в Українській армії дуже ріжниться. В складі військ, бравших участь в Зимовому поході, був з 6 по 21 грудня, а між іншим якимсь робом отримав Залізний хрест. По відомостям з дивізії вийшов. Діло у слідчого”

RAO написав:
\"Вістях\" Братства 1 УД УНА в Німеччині №140 надрукований початок його спогадів \"Моя служба Батьківщині\" (описані події до жовтня 1917 р.). Однак не знаю чи було продовження.



Ці спогади і є -- пригоди П.Смовського у Лейб-гвардії Кінній артилерії Російської імператорської гвардії.
Продовження не було...
Проте був \"спогад\" у журналі \"Тризуб\" нью-йоркського видання, в одному з останніх номерів -- про \"пригоди\" П. Смовського під час Другої світової війни. Стаття спрямована проти бандерівців. Правда, про 118-й шуцманшафтбатальон там, на превеликий жаль, нічого не має, проте нагінок на бандерівців -- достатньо.
П.С. Між іншим, я не виключаю, що П.Смовський міг служити у Лейб-гвардії Кінній артилерії, але -- не офіцером, а тільки унтер-офіцером. Бо, все ж таки, його спогади містять багато правди, але -- \"перефарбованої\" під власні уподобання.

RAO написав:
Взагалі чому саме його обрали для служби за контрактом залишається загадкою (це ж питання стосується всіх інших контрактників також). Явно мав гарні стосунки з військовим оточенням президента А.Лівицького.



Мене самого цей період дуже цікавить. Ніяких документів Військового міністерства УНР (нелегального) за цей час особисто мені не траплялось. Проте іноді спливають якісь дивні факти, які зовсім не в`яжуться з тим, що відбувалося у 1917-1923 роках...
Між іншим, прохання до модераторів від`єднати мій пост про Смовського в окрему тему. Гадаю, що і RAO, і Володимир Мороз та інші візьмуть участь в обговоренні подібних випадків, які мали місце і зафіксовані мною.
 

Аватар користувача
Євген Пінак
Global Moderator
Global Moderator
 
Повідомлень: 2115
З нами з:
22 лютого 2006 14:05
Звідки: Київ

Повідомлення Євген Пінак » 24 жовтня 2007 12:34

На прохання Ярослава Тинченка додаю сюди матеріали по П.Смовському.

Модератор (Євген Пінак)


*******************************
Тинченко - Написане: понеділок жовтня 22, 2007 10:18 pm

роман74 написав:
Від Вас пане Ярославе бажано отримати більше зауважень.



Я свого часу зробив докладний розпис більшості частин АУД та ДАУНР спираючись винятково на накази та архівні документи (спогадам я не довіряю. В якості прикладу: Марущенко-Богдановський, спираючись на слова П. Смовського, пише, що 1-й Лубенський кінний полк ім. М. Залізняка виводить свою історію з Кінбурнського полку АУД (колишнього 7-го драгунського Кінбурнського полку російської армії!). Я надибав накази по 5-й дієвій кінній дивізії та виявив, що родовід полку ім. Залізняка, насправді, тягнеться від зовсім іншого полку (колишніх білоруських гусарів!). Правда, трохи пізніше я взагалі знайшов документ 1921 року верифікаційної комісії АУНР, в якому стверджувалось, що П.Смовський -- самозванець з унтер-офіцерів, який присвоїв собі офіцерське звання, а ще -- безпідставно нагороджений Залізним хрестом За Зимовий похід і бої. Бо, виявилося, був у поході всього 12 днів!!! Потому П.Смовський був усунутий від своєї посали командира бригади ОКД та позбавлений Залізного хреста За Зимвоий похід і бої. Згодом, звичайно, він приховав ці факти. В еміграції (60-і роки) П.Смовський опублікував якісь міфічно-фантастичні спогади, що, начебто, був офіцером Лейб-гвардії Кінної артилерії (так і написав: мовляв, служили: барон такий-то, князь такий-то, граф такий-то і я -- Смовський Laughing , у 1939-му році потрапив на радянську територію, у 1941-му був мобілізований до РСЧА (в якості рядового Twisted Evil ), потрапив до німецького полону, потім чомусь опинився в УПА теж рядовим Question , бандерівці, за його словами, опинилися повними м..., і т.д. Коротше, П.Смовський -- це ще той \"проходімєц\". А потім -- спробуй, довірся таким персонажам (у Канаді та США у 50-70-і роки, всяких \"полковників\", \"учасників боїв під Крутами, Зимових походів\" та ін. дітей \"Лейтенанта Шмідта\" взагалі було надзвичайно багато. Звідки вони повилазили -- достеменно не знаю. Хоча, варіантів аж два: або самі такі \"розумні\", або \"лєгендірованниє\" з Володимирської... Ну і покривали їх такі авторитетні \"красавци\", як Смовський) Між іншим, в цьому розрізі було б цікаво дізнатися думку RAO: адже П.Смовського якимось дивним чином і незрозуміло за які заслуги у 1920-і \"влаштували\" контрактовим офіцером до польської армії!?

*********************************

RAO - Написане: понеділок жовтня 22, 2007 10:40 pm

Тинченко написав:
Між іншим, в цьому розрізі було б цікаво дізнатись думку RAO -- адже П.Смовський був контрактовим офіцером польської армії!)



Дійсно служив, був майором в 11-у уланському полку. Польські командири високо оцінювали його професійні здібності та риси характеру. Вказували, що він був \"амбіційним, спокійним і досвідченим офіцером. З гідністю носив мундир офіцера польської кавалерії\". Жодних претензій до нього по службі і поза службою не було. Видно, поляки не сильно цікавилися його минулим, повірили тому, що він сам про себе писав. Взагалі чому саме його обрали для служби за контрактом залишається загадкою (це ж питання стосується всіх інших контрактників також). Явно мав гарні стосунки з військовим оточенням президента А.Лівицького.
У \"Вістях\" Братства 1 УД УНА в Німеччині №140 надрукований початок його спогадів \"Моя служба Батьківщині\" (описані події до жовтня 1917 р.). Однак не знаю чи було продовження.
 

Аватар користувача
Євген Пінак
Global Moderator
Global Moderator
 
Повідомлень: 2115
З нами з:
22 лютого 2006 14:05
Звідки: Київ

Повідомлення Євген Пінак » 24 жовтня 2007 12:35

******************************

Тинченко - Написане: понеділок жовтня 22, 2007 10:54-11:00 pm

А ось офіційний висновок по справі П.Смовського, зроблений влітку 1921 р. комісією генерала М. Янчевського:
“Сотник (підвищений в полковники) Смовський. Комісією 6 дивізії був визнаний унтер-офіцером, після чого з дивізії вийшов і в дивізії офіційно лічився дезертиром; потім вступив у Кінну дивізію як сотник, піднесен у полковники. Подав дві ріжні картки. Навіть служба в Українській армії дуже ріжниться. В складі військ, бравших участь в Зимовому поході, був з 6 по 21 грудня, а між іншим якимсь робом отримав Залізний хрест. По відомостям з дивізії вийшов. Діло у слідчого”

RAO написав:
\"Вістях\" Братства 1 УД УНА в Німеччині №140 надрукований початок його спогадів \"Моя служба Батьківщині\" (описані події до жовтня 1917 р.). Однак не знаю чи було продовження.



Ці спогади і є -- пригоди П.Смовського у Лейб-гвардії Кінній артилерії Російської імператорської гвардії.
Продовження не було...
Проте був \"спогад\" у журналі \"Тризуб\" нью-йоркського видання, в одному з останніх номерів -- про \"пригоди\" П. Смовського під час Другої світової війни. Стаття спрямована проти бандерівців. Правда, про 118-й шуцманшафтбатальон там, на превеликий жаль, нічого не має, проте нагінок на бандерівців -- достатньо.
П.С. Між іншим, я не виключаю, що П.Смовський міг служити у Лейб-гвардії Кінній артилерії, але -- не офіцером, а тільки унтер-офіцером. Бо, все ж таки, його спогади містять багато правди, але -- \"перефарбованої\" під власні уподобання.

RAO написав:
Взагалі чому саме його обрали для служби за контрактом залишається загадкою (це ж питання стосується всіх інших контрактників також). Явно мав гарні стосунки з військовим оточенням президента А.Лівицького.



Мене самого цей період дуже цікавить. Ніяких документів Військового міністерства УНР (нелегального) за цей час особисто мені не траплялось. Проте іноді спливають якісь дивні факти, які зовсім не в`яжуться з тим, що відбувалося у 1917-1923 роках...
Між іншим, прохання до модераторів від`єднати мій пост про Смовського в окрему тему. Гадаю, що і RAO, і Володимир Мороз та інші візьмуть участь в обговоренні подібних випадків, які мали місце і зафіксовані мною.
 

Аватар користувача
Володимир Мороз
Member
Member
 
Повідомлень: 2394
З нами з:
31 липня 2007 13:06
Звідки: Київ

Повідомлення Володимир Мороз » 27 жовтня 2007 11:52

Леонід Бачинський і його родина

Розмова про Леоніда Бачинського почалася в іншій темі з цього поста - http://forum.milua.org/viewtopic.php?t= ... c&start=95

Про родину йде мова з метою верифікацій спогадів самого Л.Бачинського і його родини.

Якщо окреслити коло питань по особі Бачинського:
1. Чи був Л.Бачинський сотником УНР
2. Чи служив Л.Бачинський у військовому міністерстві УНР
3. Чи служив Л.Бачинський в Гайдамацькому коші
4. Чи був Л.Бачинський в таборі інтернованих
5. Чи був дід Л.Бачинського - Степан - генералом царської армії
6. Чи були брати Л.Бачинського - Сергій та Євген - старшинами царської армії
Востаннє редагувалось Володимир Мороз в 27 жовтня 2007 17:48, всього редагувалось 1 раз.
 

Аватар користувача
Володимир Мороз
Member
Member
 
Повідомлень: 2394
З нами з:
31 липня 2007 13:06
Звідки: Київ

Повідомлення Володимир Мороз » 27 жовтня 2007 12:10

Почну з Євгена Бачинського за його публікацією \"Євген Коновалець у Женеві. Витяг із щоденника\" в збірнику \"Євген Коновалець та його доба\" с. 701-745. Стаття підписана прізвищем \"Бачина-Бачинський\".

В кінці 1920-х - на поч. 1930-х років Євген Бачина-Бачинський очолював український клуб в Женеві.

Витяги із статті (щоденникові записи):
6.4.1930. Був у Коновальця... Оповідав я, що до нас приходив п. Крос із польської делегації [в Лізі націй - В.М.] (дуже мила й чесна людина) і без вагання питав, чи полк. Коновалець у Женеві. Я відповідав, мовляв, не знаю. Я з ним у дружніх відносинах, бо він напівукраїнець з Чернігівщини. Він знає, що я, бувши старшиною в 1905 році, співпрацював з Пілсудським. Коновалець дуже тим зацікавився і просив розповісти. Я пообіцяв це зробити колись принагідно, як матиму час.
...
8.10.1932. Телефонував полк. Коновалець і заповів, що якщо буде добра погода, вони всі приїдуть завтра до нас у ггостину на хутір \"Бачина\". Так називалось і наше родинне гніздо на ЛЕмківщині, а потім маєток діда Степан Петровича Бачинського в \"Новомосковщині\" або \"Самарі\". Ця остання \"Бачина\" ще існує, хоч палац погорів. Тепер там, біля села Труднищини, є лише маленький хутір та залишки кам’яних льохів і, серед осокорів, цвинтар нашого роду. Там минуло моє і братів дитинство. Востаннє я був там у 1908 році, напередодні еміграції за кордон.
23.10.1932. Осінь у Швайцарії назагал гарна, і ми поїхали до себе на хутір. Аж о 4-й приїхали Коновальці з Богушем. полковникові в нас усе подобалося. На верадні пили чай з тульського самовара. Я оповідав їм про нашу минувшину і батьків. полковник обіцяє незабаром приїхати, щоб викопати яму і посадити якесь деревце на пам’ятку. У нас уже посадили дерева: Симон Петлюра, полк. Володимир Колосовський, мій товариш з артилерійської школи та академії в СПБ, Якін Макогон через доручення Троцького, Петро Кожевників, і, на пам’ятку батька, якусь яблуню хоче ще посадити Микола Лівицький. При кожному дереві теліпається табличка з йменням та датою.
...
6.1.1934. полковник веде переговори з полк. Антончуком, довіреним Я.Макогона в Празі, який приїхав до Женеви. Бачився і я з ним.
...
15.2.1936... Макар Богуш-Кушнір пише мені листа з Бельгії, але як сліпий, і тому я зовсім нічого не можу зрозуміти... Шкода бідного Макара Олександровича. Ми поглядами не завжди з ним сходилися, але один одного шанували. Він народився у Черкасах у 1884 році, скінчив історично-філологічний факультет у СПБ, де ми познайомилися у 1907 році в студенстькій громаді...
 

Аватар користувача
Володимир Мороз
Member
Member
 
Повідомлень: 2394
З нами з:
31 липня 2007 13:06
Звідки: Київ

Повідомлення Володимир Мороз » 27 жовтня 2007 12:39

Біографічні довідки про Євгена, Леоніда і Сергія Бачинських з Енциклопедії сучасної України (ЕСУ, т. 2, с.334-337)

БАЧИНСЬКИЙ Євген Васильович (псевд. і крипт.: Євген Бачина-Бачинський, Дукельський, Іван Мура-тов, Євген, Б. та ін.; 12(24).08.1885, м. Катеринослав, нині Дніпропетровськ – 30.10.1978, м. Бюль, Швейцарія) – громадсько-політичний та церковний діяч, військовик, журналіст. Брат Сергія та Леоніда, батько Василя Бачинських. Походив із заможного старшин. козац. роду. Навч. в Орлі у кадет. корпусі, у С.-Петербур. Михайлів. артилер. школі, закін. Женев. ун-т (1924). Від 1905 служив офіцером на нім.-рос. кордоні в Осовец. фортеці. Один із засн. таєм. військ. орг-ції Всерос. союзу офіцерів, мета якої шляхом держ. перевороту встановити федерал. устрій у Рос. імперії. 1908 заарешт., але того ж року втік із в'язниці й став політ. емігрантом. 1910, подорожуючи по Європі, відвідав Галичину й Буковину, зупинявся у багатьох греко-катол. священиків. У Львові познайомився з митрополитом Андреєм Шептицьким. У Парижі (1910–14) був фундатором і скарбником укр. громади. Переїхавши до Женеви, заснував Укр. клуб (від 1934 – Укр.-швейцар, клуб). Виконуючи 1915–17 обов'язки представника СВУ у Відні, редагував орган цієї орг-ції «La Revue ukrainienne». Був ред. тижневика «Ukraina» (травень 1917 – серпень 1919, м. Лозанна) і співзасн. «Української книгарні» (1917–21). Редагував
«Вісник» Укр.-швейцар. торг. палати (1919–28). Від 1918 уряд УНР призначив його в. о. консула в Лозанні. Пізніше працював у Швейцар. телеграф. агенції, був перекладачем. За поданням Б. та М. Рудницьких Укр. громада за кордоном звернулася до Ліги Націй із проханням захистити українців Галичини від полонізації. Від 1922 – офіц. представник УАПЦ у Зх. Європі. Організував у Женеві видання церк. бюлетенів «Благовісник» (від 1925 виходив франц. та нім. мовами) та «Екклезія» (від 1930 – франц. та укр. мовою). Автор низки статей реліг. тематики, надрук. у г. «La tribune de Geneva». 1939 Б. заснував Центр, допомоговий ком-т Укр. Червоного хреста в екзилі. Був дир. цього Центру до його розпуску 1950. Допоміг великій кількості укр. емігрантів, рятуючи їх від повернення до Рад. Союзу після війни. 1955 хіротонізований на єпископа УАПЦ (соборноправної). До 1978 очолював Зх.-європ. ієрархію УАПЦ. Співпрацював у десятках часописів. Автор спогадів «Рік 1917. Початок другої революції в Росії, як вона відбилася серед українців в Швейцарії» // «Визв. шлях», Лондон, 1958-59, кн. 132-136), уривки з яких видані у кн. «Євген Коновалець та його доба» (Мюнхен, 1974).
Пр.: З життя українців в Парижі // Сніп.Х., 1912. Ч. 41; Відокремлення Галичини в голосах французької преси // Вісн. СВУ. 1917. №3 (133); Французька преса за два роки війни про український рух // Там само. № 7 (137), 9 (139), 15 (144); 3 франкороманської преси/Дамсамо. № 24 (153); Мої зустрічі та силуети українських малярів і різьбарів на чужині: спогади старого емігранта за роки 1908–1950 // Нові дні. Торонто, 1952; Українська друкарня в Женеві // 2-а наук. зб. УВАН. Нью-Йорк, 1953.
Літ.: Липківський В. Історія Української православної церкви. Вінніпег, 1961; Українські православні церкви // Мартирологія укр. церков. Торонто; Балтимор, 1987. Т. 1; Генош О. Батьківщину не вибирають // За вільну Україну. 1991. № 18; Бачинська К. Чотири брати – сини України // Поділ, братство. Кам'янець-Подільський, 1993. № 3; її ж. Зустрічай, Січеславщино, своїх синів // Борисфен. 1994. № 5(35); Бачинський М. Бачинський Євген Васильович // Укр. журналістика в іменах. Л., 1995. Вип. 2; Його ж. Олександр та Євген Бачинські // Укр. біографістика. К., 1999; Його ж. Його називали ходячою українською енциклопедією // Ех professo: Зб. наук, праць. Дн., 2001. Вип. 3.
М. С. Бачинський
Востаннє редагувалось Володимир Мороз в 27 жовтня 2007 12:45, всього редагувалось 1 раз.
 

Аватар користувача
Володимир Мороз
Member
Member
 
Повідомлень: 2394
З нами з:
31 липня 2007 13:06
Звідки: Київ

Повідомлення Володимир Мороз » 27 жовтня 2007 12:40

БАЧИНСЬКИЙ Леонід Васильович (псевд. Вуйко Квак; 28.02.1896, м. Катеринослав, нині Дніпропетровськ – 25. 06. 1989, м. Савнд Бавнд Брук, США) – громадський і культурний діяч. Брат Сергія та Євгена Бачинських. Дійс. чл. НТШ (1923). Закін. Ун-т св. Володимира у Києві (1918). Помічник міністра військ. справ в уряді УНР (1917), входив до Ради УНР. Служив в Укр. Армії (1918–20). Працював асист. каф. зоології Ун-ту в Кам'янці-Подільському (1920); в Мін-ві освіти УНР (1921); 1922–23 – дир. г-зії в с. Лука побл. Самбора. Від 1923 – проф. Торг. академії, 1925–29 - вчитель г-зії в Ужгороді; 1929–32 –дир., одночасно викл. Жін. ін-ту в Перемишлі; 1939–44 – дир. комерц. школи в Ярославі, де також організував ще 5 комерц. шкіл. Дир. укр. г-зії в Гайденау (Німеччина). Редактор. діяльність (1919–63) у журналах «Життя в природі», «Наш шлях», «Світло», «Світ дитини», «Молоде життя», «Український голос», «Книжка», «Сільський світ», «Подкарпатская Русь», «Учитель», «Сеніорська ватра», «Молода Україна», «Вкраїнський пласт», «Пластовий шлях». Засновник пласт. вид-ва «Ватра», видавець «Бібліографічного покажчика української преси поза межами України». Б. – автор таких видань Укр. музею-архіву в Клівленді: «Українська преса в Клівленді» (1957), «Українські друковані видання в Клівленді» (1958), «Пластова бібліографія: пластові видання в Карпатській Україні й Чехії» (1959), «Шевченкіана в США і Канаді в роки 1960 і 1962» (1962), «Покажчик видань Шевченкових творів та праць різних авторів про життя та творчість Т. Шевченка» (1964) та ін. Співзасновник музеїв «Стривігор» (м. Перемишль) та Ярославського. Будівничий Закарпат. «Пласту», засн. 1-го Пластового музею у США та Укр. музею-архіву у Клівленді (1952, кер. до 1977), укр. «Пластові» віддав 70 р. життя. Творчий доробок – понад 50 праць, виданих протягом 1920–76, у яких порушуються проблеми виховання, біології, госп-ва, музейництва, бібліографії та літ-ри.
Пр.: Українська таборна преса. Станіслав, 1921; Як збирати колекції мотилів. Уж., 1925; Пластові календарі. Уж., 1925; 1926; 1927; 1928; Порядник пластуна. Уж., 1926; Атлас мотилів. Уж., 1927; 1928; Порядник впорядника. Перемишль, 1930; Часопис і журнали в таборах інтернованих вояків армії УНР. Л., 1930-31.
Тв.: Оля. Коломия, 1936; Сліди. Прага, 1938; Садок коло хати. Вовченята і лисички. Уж.; Краків, 1941; Збірка віршиків про природу. Бльомберґ, 1948; Перші кроки. Бльомберґ, 1949.
Літ.: Бібліографія Л. В. Бачинського 1917–61. Клівленд, 1961.
В. Стасенко
 

Аватар користувача
Володимир Мороз
Member
Member
 
Повідомлень: 2394
З нами з:
31 липня 2007 13:06
Звідки: Київ

Повідомлення Володимир Мороз » 27 жовтня 2007 12:43

БАЧИНСЬКИЙ Сергій Васильович (псевд. і крипт.: С. Бас, Наддніпрянець, Кремінчанин, Obserwator, Homunelus, Свій, Острожанин, Б-кий, Б. С., Я. Я., Я, К та ін.; 14(26). 02. 1887, м.Катеринослав, нині Дніпропетровськ – 22.06.1941, Київ) – громадсько-політичний діяч, публіцист. Брат Євгена та Леоніда Бачинських. Закін. кадет. корпус у м. Орел, продовжив навч. у С.-Петербурзі у військ. Андріїв. школі, згодом у Ліс. ін-ті. Уникаючи арешту за громад.-політ. діяльність, емігрував на поч. 1909 до Франції. У Парижі закін. матем., а в Тулузі – агроном. ф-ти. 1917 повернувся з еміграції на батьківщину й був обраний кер. міської та губ. орг-цій укр. есерів Катеринославщини. Пізніше очолив Херсон. і Таврій. губ. орг-ції, став чл. Президії та ЦК партії укр. есерів, увійшов до редколегії центр. органу партії – часоп. «Боротьба». Влітку 1918 через політ. розбіжності вийшов із партії укр. есерів. Разом із генералом О. Павленком-Старшим підняв повстання на Катеринославщині проти німців та гетьмана П. Скоропадського. Від селян. спілки Катеринославщини був обраний до Труд, конгресу, увійшов до складу його Президії. Діяльність Б. була спрямована на об'єднання укр. земель у єдину Соборну укр. державу. Як заст. міністра закордон. справ уряду Директорії УНР від лютого до поч. квітня 1919 брав участь у переговорах із представниками Антанти в Одесі та на залізнич. ст. Бірзулі. Від літа 1919 викладав у Кам'янець-Поділ. ун-ті. Декан с.-г., а згодом природн. ф-тів. Читав лекції з матем. аналізу, завідував каф. Продовжував громад.-політ. та журналіст, діяльність. Співорганізатор і голова Селян. соціаліст. партії. У листопаді 1920 евакуювався з урядом УНР до Тарнува (Польща), де брав активну участь у створенні Ради Респ. (РР) УНР. Чл. Президії РР, в. о. 1-го секр. РР. Від літа 1921 до серпня 1936 працював з перервами у Крем'янці, Острозі, Дермані, Луцьку, Рівному та ін. містах повіт. агрономом, учителем, дир. школи, зав. с.-г. дослід. станції. Водночас організовував осередки т-ва «Просвіта» («Рідна хата») з б-ками-читальнями та гуртками худож., мист. творчості. Мав зв'язок із підпіллям Великої України. Влітку 1939, уникаючи чергового (9-го) арешту, нелегально виїхав у село під Луцьк. Не бажаючи емігрувати до Німеччини, повернувся в Межиріччя, де жив тривалий час і продовжував підпіл. роботу. 29 лютого 1940 заарешт. органами НКВС. 13 квітня 1940 його родину вивезли в Казахстан. 24 травня 1941 Київ. обл. суд виніс вирок – розстріл. Вирок виконано 22 червня 1941. Похов., ймовірно, у Биківнян. лісі під Києвом.
 

Аватар користувача
Володимир Мороз
Member
Member
 
Повідомлень: 2394
З нами з:
31 липня 2007 13:06
Звідки: Київ

Повідомлення Володимир Мороз » 27 жовтня 2007 12:44

Редакц. діяльність розпочав 1904, коли разом із братом Євгеном видав ж. «Михайловец», продовжував у Катеринославі: «Селянська спілка» (1917), «Наше життя» (1917–18), «Республіканець» (2-а пол. 1918 – січень 1919); у Кременці – «Зоря кращого» (1922) та у Луцьку – в часописі «Народний вісник», де 1927–28 очолював агроном. відділ, і надрукував понад сто статей. Творчий доробок (здебільшого рукописи) знищені органами НКВС або зберігаються в архівах СБУ чи Федерал. служби безпеки РФ (під час війни матеріали справи Б. були вивезені й зберігалися під Москвою). У матеріалах слідства (два акти вилуч. документів зі схову, а також свідчень із допитів) згадуються 3 друк., 15 не-опубл. праць, зокрема: «Крути», «Шлях Української Держави», «До характеристики українських правих партій», «Що для всіх мас є добре?», «Про Петлюру та Пілсудського», «Військо і політика», «За кордоном», «Матеріали до історії української еміграції» та ін. З наяв. праць – «Народна школа у Франції» (Кам'янець-Подільський, 1919), переклади з Ч.Дарвіна «Походження видів» та статті, опубл. в Парижі у матеріалах конгресу ентомологів 1932.
Літ.: Кандидатури ЦК Української партії соціалістів-революціонерів до Установчих зборів // Боротьба. 1917. № 12/13; Христюк П. Замітки і матеріали до історії Української революцій 1917–1920 рр. Т. 4. Відень, 1921; Мазепа І. Україна в огні й бурі революції 1917-1921. Ч. 1, 2. Прага, 1942; Феденко П. Ісаак Мазепа – борець за волю України. Лондон, 1954; Бачинська К. Зустрічай, Січеславщино, своїх синів. Дн., 1994; Бачинський М. Бачинський Сергій Васильович //Укр. журналістика в іменах. Л., 1995. Вип. 2; Його ж. Розповідь про свою родину // Літопис нескореної України. Кн. 2. Л., 1997; Верстюк В., Осташко Т. Діячі Української Центральної Ради: Біогр. довід. К., 1998; Верига В. Визвольні змагання в Україні 1914-1923 рр. Т. 2. Л., 1998; Білокінь С. Масовий терор, як засіб державного управління в СРСР (1917-1941 рр.). К., 1999; Чабан М. Січеславці в Центральній Раді. Дн., 2000; Бачинський М. Громадсько-політична і творча діяльність С. В. Бачинського. Л., 2003.
М. С. Бачинський
 

Аватар користувача
Володимир Мороз
Member
Member
 
Повідомлень: 2394
З нами з:
31 липня 2007 13:06
Звідки: Київ

Повідомлення Володимир Мороз » 27 жовтня 2007 19:18

Витяг про Леоніда Бачинського із нарису М.С.Бачинського про родину Бачинських:
Дядько Леонід, третій син Бачинських, народився 28 лютого 1890 р. у Катеринославі. Після закінчення кадетського корпусу та Київського університету жив у столиці України. Коли почалася лютнева революція 1917 р., він одразу подався до армії УНР і став старшиною. Брав участь у боях за Київ, потім його назначили помічником міністра військових справ. Виїхав із Києва як особистий охоронець поїзда, яким евакуювався уряд до Вінниці, а пізніше до Кам’янця-Подільського.
У тимчасовій столиці України, якою стало це місто, крім урядової праці, Леонід виконував обов’язки асистента на агрономічному факультеті Українського Державного Університету. Перед приходом большевиків у 1920 р. у Кам’янець-Подільський Рада Університету вирішила частину своїх викладачів відправити на Захід, щоб вони не потрапили в руки більшовиків. Дядько Леонід спеціально залишився для зв’язку між Заходом і Сходом України. Ніхто ж тоді і гадки не мав, що Український Уряд покидає місто назавжди.
Леонід Бачинський про оті події писав так: “Більшовики зайняли Кам’янець-Подільський у перших днях червня 1920 р. Зразу призначили комісара університету й секретаря Ради професорів (студента Мізіна); вони негайно провели реєстрацію всіх, хто залишився в університеті, й видали нам посвідки з серпом і молотом на печатці, які служили нам перепусткою до університету… Вночі 10 червня 1920 р. мене арештували й відправили до чека”.
В чека, куди привели Бачинского, начальник групи військ району жид Андрєєв змушував його давати відповіді російською мовою: “Нє понімаю, на етом язике (по-українськи) – згадував дядько, – бейте єво в зуби, чтобї говоріл по русскі!”
Тодішньої ночі заарештували шість осіб. Ось що далі писав Л. Бачинський: “Щоночі виводили в’язнів по кілька разів на допит, або просто на вічний спочинок, який виконували агенти чека тут же на подвір’ї проти наших заґратованих вікон. Нічні крики, плачі й благання: “Товариші, єй-Богу я не винен!”, “Рятуйте!”, “Не убивайте!” – шматували наші душі. Божевільні крики, биття, тягнення в’язня силоміць сходами, а потім коротка пауза й стріл – були щоденними явищами”.
Завдяки друзям та щасливому випадку, Леонід Бачинський вирвався з тюрми і нелегально перейшов радянсько-польський кордон.
Після поразки національно-визвольної війни він жив у таборі інтернованих старшин війська УНР у Тарнові. Там запізнався зі скаутською організацією Пласт. Почав активно працювати в організації української молоді і все подальше життя присвятив вихованню молодого покоління, свято віруючи, що нащадки все-таки здобудуть незалежну Україну.
Західна Україна на той час була окупована Польщею. В 1921 р. Л. Бачинський приїхав на прапрадівські землі – Самбірщину. У селі Лука при школі, якою керував, організував перший пластовий курінь.
З 1923 р. переїхав у Закарпатську Україну. Спочатку працював у Виноградові, а з 1924 р. – в Ужгороді при торговельній академії, а ще трохи пізніше в гімназії. Багато зробив у реорганізації існуючих пластових гуртків та створенні нових. Уже в 1926 р. на Закарпатті було 28 пластунських куренів, душею і натхненником яких був Леонід Бачинський. Він не тільки був командантом українського пластунства Закарпаття, але й став зв’язковим українського пластунства Закарпаття з пластунами Галичини та Чехо-Словаччини. Редагував українську частину журналу “Пластун”, видавав пластові календарики і різні посібники.
Разом з Богданом Алиськевичем, Остапом Вахнянином та іншими провідниками закарпатського пласту Леонід Бачинський вів постійну боротьбу з москвофілами й мадярами, яких підтримував чеський уряд. За те зазнав переслідувань від поліції.
 

Аватар користувача
Володимир Мороз
Member
Member
 
Повідомлень: 2394
З нами з:
31 липня 2007 13:06
Звідки: Київ

Повідомлення Володимир Мороз » 27 жовтня 2007 19:21

Весною 1928 р. під час освячування Народного дому “Просвіти” в Ужгороді кінний курінь пластунів проїхав через усе місто в козацьких строях. Цей похід не прийшовся до смаку не тільки чеській владі, а й москвофілам. Вони зробили все, щоб усунути Леоніда Бачинського від редагування “Пластуна” і вивести з уряду головної управи “Скаутів Підкарпатської Руси”. Проте скаутмайстер далі працював з молоддю, хоч без титулів і чинів. У 1929 р. Л. Бачинський зорганізував українську пластову делегацію і завіз її на світовий скаутський з’їзд (“джемборі”) до Беркінггена в Англію, за що одержав скаутські нагороди.
Діяльність професора Л. Бачинського в Закарпатті обірвалась в один день, коли йому веліли за 24 години залишити назавжди не тільки Ужгород, а й Чехо-Словаччину. Що послужило причиною для термінового виселення його з країни – йому не пояснили. Леонід Бачинський виїхав у Швейцарію до брата Євгена, що жив тоді в Женеві. З Женеви переїхав до Перемишля, де обійняв посаду директора гімназії, а пізніше – Дівочого інституту. І знову взявся за організацію пласту, написав кілька праць про виховання пластунів, зокрема “Наші табори”, “Порадник впорядчика”, “Добре поведення” та ін.
На початку 30-х рр. пластуни Галичини провели спільні змагання з пластунами Волині біля міста Рівного. Після цього польський уряд заборонив українцям скаутські організації. Відтоді “Пласт” прийняв таємні форми діяльності, але кожного року на літні збори з’їжджались юнаки та дівчата. Командантом таборів на всю пограничну округу був Л. Бачинський. Він виховав цілу плеяду чесних, сміливих, відданих Україні патріотів, які влилися в ряди ОУН, а пізніше – УПА.
Професор Леонід Бачинський провів 30 пластових таборів, з них 18 – на посаді коменданта.
Очолюючи відомий Дівочий інститут у Перемишлі, організував там “Товариство опіки над молоддю”.
У воєнні роки переїхав з дружиною і дочкою Іриною до Ярослава, де став директором торговельної школи. Незабаром видав книжку “Готовсь!”, в якій відповідно до військового часу описав методи підготовки скаутів.
Леонід Бачинський у пласті співпрацював з батьком і сином Старосольськими, не раз зустрічався з ними на нелегальних пластових зборах, як це було у маєтку митрополита А. Шептицького в Остодорі.
З наближенням до Ярослава радянських військ Леонід Бачинський виїхав до північної Німеччини, де організував два пластові курені, а сам став курінним суддею. В 1947 р. був відповідальним за делегацію українського Пласту на міжнародні змагання у Франції.
Перебравшись до США, Леонід Бачинський в 1952 р. у Клівленді заклав перший пластовий музей, багато праці також вклав в організацію Архіву української громади.
За свою пластову діяльність Леонід Бачинський був нагороджений багатьма нагородами, зокрема Хрестом “За значне діло”, орденами “Пластова сокира” та “Вічний вогонь”, найвищими орденами Святого Юрія в сріблі й золоті.
За публіцистичну й наукову працю у 1923 р. професора Леоніда Бачинського було обрано дійсним членом Наукового Товариства ім. Т. Шевченка. За участь у визвольних змаганнях йому вручили Воєнний Хрест та Хрест Симона Петлюри.
 

Аватар користувача
Володимир Мороз
Member
Member
 
Повідомлень: 2394
З нами з:
31 липня 2007 13:06
Звідки: Київ

Повідомлення Володимир Мороз » 27 жовтня 2007 19:25

У 1976 р. О. Фединський видав “Бібліографічний покажчик Української преси поза межами України”, в якому поет Богдан Кравців зокрема писав: “Заходами і в рамках діяльності очолюваного проф. Леонідом Бачинським Українського Музею-Архіву у Клівленді появляється постійно, почавши з 1966 року, “Бібліографічний покажчик Української преси поза межами України”. Досі з’явилося чотири таких видання: за 1966, 1967, 1968/69 і 1970/71 роки”.
У листі до дочки Інни, яка жила у Польщі, Леонід Бачинський в 1969 р. писав: “Тут нам, старшим віком, нелегко жити, бо пенсія мала, а залежить вона від того, хто скільки літ працював і платив вкладку… Богу дякувати, що жию… Не так укладається, як хочемо… Мене дуже звеличали та нагородили срібним Хрестом за мою громадську, педагогічну та виховну працю. Та мене все це не радує. Хотів би побачити тебе та своїх онуків. Вже трачу віру у це”. На жаль, зустрітись з ними не судилося. Не побачив він ні дочки, ні онуків. Помер Леонід Бачинський 25 червня 1989 р. у пансіонаті для одиноких і перестарілих людей і похоронений в американському м. Бавнд-Бруку на українському цвинтарі. Газета “Свобода” від 8 серпня 1989 р. писала: “Закінчилися 93 роки (99 – М. Б.) життя, наповненого до меж можливости задумами, починами, діяльністю на найбільш відповідальних громадських постах… Леонід Бачинський “Примружене око” – нерозривна частина семи декад історії українського Пласту… мав мету виховання нової української Людини. Вчений та популяризатор широкого діапазону, громадський діяч, музейник, організатор… піднявся до вершин жертвенної ідейності та невсипучої праці у своїй пластовій та життєвій мандрівці”.
 

Далі

Повернутись до WWI та Перші визвольні змагання (1914-1922)

Хто зараз онлайн

Зараз переглядають цей форум: Немає зареєстрованих користувачів і 1 гість