Колтівський коридор і дивізія \"Галичина\"

[Batjar]

Започатковую цю гілку як свого роду \"фахово-мілітарне\" продовження дискусії навколо статті І.Патриляка та А.Руккаса.

Декілька років тому трапилась мені думка, що Дивізія перекрила на добу Колтівський коридор. Цими вихідними спробував знайти, де це я таке вичитав, і не зміг. Думка, однак, видається вартою обговорення. Якщо це справді так, тоді ні у кого не буде ніяких підстав твердити, що Дивізія \"злила\" свій перший бій. Ось що мені вдалося накопати.

Колтівський коридор – місце одного з двох намічених маршалом Конєвим проривів фронту ГА “Північна Україна” у Львівсько-Сандомирській операції 1944 р. Радянське командування запланувало завдати удару на 14 км. ділянці фронту. Дивно, але мені не пощастило знайти точної локалізації цієї ділянки на місцевості. За різними даними можна умовно розташувати її на лінії Манаїв-Оліїв-Яцківці. Віссю наступу мало слугувати шосе Тернопіль-Львів. На північ від шосе в напрямку Золочева оперували 60А і 3ТА, на південь у напрямку Поморян – 38А і 4ТА. Перед обома угрупуваннями знаходилась досить добре розбудована німецька оборонна лінія.

З географічної точки зору проблемним місцем радянського наступу було \"Плугівське дефіле\" (назва моя - Batjar). В околицях села Плугів шосе Тернопіль-Львів проходить через тіснину, утворену двома складовими головного європейського вододілу. З півночі прилягають заліснені висоти Вороняк, що тягнуться з південного заходу на північний схід від Золочева до Підкаменя. Східні схили Вороняк по лінії Нуще-Манаїв ще у Першу світову війну були ареною запеклих боїв. З півдня до Плугова підходять з заходу круті північні схили Подільської височини. Ці висоти мають тут назву Гологір. З них починають свій біг до Дністра догідні оборонні рубежі Золотої Липи та Гнилої Липи, також добре відомі з битв Першої світової війни.

Німецьке командування зручно використало ці особливості рельєфу для розташування своїх оперативних резервів. З двох танкових дивізій (1ТД і 8ТД) одна (1ТД) розташувалася на схилах Гологір в районі Поморяни, блокуючи таким чином основний напрямок удару лівої пари 38А-4ТА. Звідси дивізія також могла в разі потреби легко прийти на допомогу резервній 20МД в районі Бережан, блокувати шосе Львів-Тернопіль в районі плугівського дефіле, або ж завдати флангового удару військам, які б наступали вздовж шосе з району Зборова на північний схід.

Окрім плугівського дефіле, через Вороняки існує ще один прохід, який допускає пересування великих мас військ. Це шлях через Нуще-Кругів в долину Західного Бугу на Колтів. Саме цим шляхом мав би пройти (але так і не пройшов!) Колтівський коридор. Для блокування цього шляху німецьке командування зосередило в районі Сасова 8ТД. Звідси також можна було в разі потреби надати допомогу військам, що обороняли Броди, або ж вийти до плугівського дефіле.

Як бачимо, з тактичної (не стратегічної!) точки зору місця розташування німецьких резервів визначила географія. Немає нічого дивного, що за таких умов маршрути руху резервних німецьких танкових дивізій були ретельно розвідані, а різні варіанти їх застосування детально прораховані – Мелентін.

[Batjar]

Дивізія “Галичина” (близько 11 тисяч чоловік з 15 299 чол. по списку - Мельник) продовжувала лінію німецьких оперативних резервів далі на північ, маючи свій правий фланг в районі Ясенова, а лівий – в районі Тур’є.

Розпочавши 14.07 операцію на повну силу, радянське командування “не имело исчерпывающих данных о расположении некоторых (тобто, усіх двох – Batjar) немецких танковых дивизий на львовском направлении” – 12-томник. Створивши на ділянці прориву перевагу над ворогом “в людях и танках в 3 — 5 раз, в орудиях и минометах — в 6 — 7 раз. В ударных группировках на 1 км фронта прорыва имелось 235 — 255 орудий и минометов» - 12-томник, радянським військам вдалося 14.07 завдати поразки двом німецьким ПД (349-у та 96-у) і просунутися вглиб німецької оборони на 3-8 км. На північній ділянці прориву війська 15СК 60А за підтримки двох бригад 3ТА просунулися до району на південь від Нуще, створюючи загрозу проникнення в долину Західного Бугу через Колтів. З півночі через Лукавець їм на допомогу наближалися вояки радянського 23СК.

Німецьке командування оцінювало ситуацію реалістично - піхотні дивізії зазнали значних втрат і не зможуть самостійно впоратися з кризою. Тому на ранок 15.07 заплановано ввести у бій обидві танкові дивізії. Крім того, для допомоги пошарпаній 349ПД вирішено задіяти 30-й полк, 2-й артдивізіон і частину допоміжних підрозділів дивізї «Галичина» (разом 1903 чол. - Логуш). 30-й полк вирушив через Підгірці до Сасова ще до полудня 14.07, а у другій половині дня в околицях Сасова натрапив на дорогу, забиту обозами 8ТД, і зазнав перших втрат від ударів радянської авіації.

На південній ділянці контратака 1ТД розпочалася успішно. Поява німецьких танків стала для командарма-38 ген. Москаленка за його власними словами несподіванкою. Він також згадує, що в бою брали участь ще й частини німецької 8ТД. Німці просунулись на 2-4 км. вглиб радянських бойових порядків, але за допомогою інтенсивного застосування авіації зупинені. У результаті бою 15.07 радянський наступ на Поморяни було зірвано, а німецький фронт утримався в районі Зборова аж до ночі на 20.07. Ці події пересунули центр ваги операції в район на північ від шосе Тернопіль-Львів.

Далі буде...

[Batjar]

З 8ТД не все так просто, як може здатися, читаючи Мелентіна. Він стверджує, що командир 8ТД замість просуватися розвіданими лісовими дорогами (судячи зі схеми, це мав бути шлях з Сасова до Колтова) вирішив з метою економії часу скористатися дорогою Львів-Тернопіль. Це твердження доволі дивне. Вибір командира дивізії порушував заздалегідь опрацьований план без вагомих на те підстав, що нехарактерно для німців. Знаючи про хронічний дефіцит пального, важко повірити, щоб командир дивізії обрав маршрут довжиною у 25 км. замість 8 км., хочби і кращою дорогою. Крім того, дивізія наразилася на удари авіації противника під час маршу по шосе, зазнавши важких втрат, що, знову ж таки, передбачалося німецьким командуванням.

Оскільки піхотинці 30-го полку танків 8ТД не зауважили, а лише зіткнулися з обозами, можна припустити, що бойові підрозділи 8ТД виступили з Сасова ще вранці 14.07. Не виключено, що з початком радянського наступу 14.07 німецьке командування вирішило, що обидві танкові дивізії будуть потрібними на шосе Львів-Тернопіль, а для дій у Вороняках вистачить піхотинців, підтриманих силами виділеного з резерву 30-го полку і артдивізіону «Галичини».

Як би там не було, 15.07 8ТД рухалася вздовж шосе, де зазнала нищівних ударів радянської авіації. Частина її, очевидно, вирушила на допомогу 1ТД до Зборова, і лише якась частина ближче невідомого складу атакувала радянські війська в районі Плугова. Бій виявився невдалим - бойова група дивізії в складі штабу 8-го полку панцергренадерів і 2-го батальйону 80-го полку панцергренадерів опинилася в смузі німецького 13АК і була підпорядкована 349ПД. Решта змушені відійти на північні схили Гологір, звідки, однак, вони все ще тримали під контролем Плугівське дефіле.

Таким чином, на осьовій і південній ділянках радянського прориву маршал Конєв не міг похвалитися успіхами. Залишалася надія на прорив через Колтів.

Далі буде...

Далі буде...

[Batjar]

Вранці 15.07 бойова група Дивізії зайняла позиції в районі на схід від Колтова поблизу сіл Кругів і Лукавець, перекривши таким чином прохід в долину Західного Бугу. За свідченнями дивізійників німецька піхота поспішала залишити позиції, рідко де приєднуючись до боротьби. Німці відповіли взаємністю, невисоко оцінивши боєздатність дивізійників. Як би там не було, вранці 15.07 передові частини радянських 15СК і 23СК за підтримки танкової й механізованої бригад 3ТА продовжили наступ на Колтів, вступивши в бій з 30-м полком «Галичини» і німецькою 349ПД.

Німецьким планом бою передбачалося не просто зупинити радянський наступ, але й відновити втрачені позиції на першій лінії оборони. Тому 30 полку довелося не просто захищати прохід, але наступати проти чисельно переважаючих сил противника, підтриманих танками й авіацією. Не дивно, що наступ необстріляної частини майже одразу провалився. В.-Д. Гайке так оцінив цей бій: «Ще поки полк міг розгорнутися до бою, його заатакували совєтські танки й у великій мірі розбили… Сотенні змушені діяти переважно на власну відповідальність, бо зв’язок з командирами куреня і полку не існує…Приділений до полку дивізіон легкої артилерії справді займає позиції, але незабаром мусить їх міняти”. 30 полк зазнав таких втрат (коло 50%), що наступного дня його довелося зняти з фронту. Тим не менше, його вояки разом з 349ПД протрималися до темряви 15.07, не пропустивши радянські війська до Колтова, які заволодіють містечком щойно через декілька днів.

Де ж тоді пробито легендарний коридор? Наразившись під Плуговом і на шляху до Колтова на опір, радянські вояки натрапили на польову дорогу, що, звиваючись поміж пагорбами, через Івачів і Тростянець Малий попри Бенів вела до Заріччя - північної околиці Золочева (танки могли, напевно, використати ще й північне відгалуження дороги через Монастирок). Як свідчив командир 56ТБр Слюсаренко, початково планувалося лише \"зайти в тыл немецкому танковому подвижному резерву и нанести ему чувствительный удар\". Тобто, планувалося звільнити Плугівське дефіле. Почавши рух коло 2 год. вночі 16.07, 56 ТБр вранці перерізала шлях на Сасів.

[Batjar]

56ТБр вийшла на оперативний простір. Маршал Конєв, який із зрозумілим нетерпінням вже три дні очікував звістки про прорив німецької оборони, не став зациклюватися на здобутті Колтова чи Плугова, а зважився на запропонований командармом-3ТА ризик. Маючи гарантовану безпеку з повітря, він зранку 16.07 вислав вузькою з точки зору стратегії стежкою через Тростянець Малий довжелезні колони спочатку 3ТА, а далі й 4ТА. Так увійшов до воєнної історії знаменитий Колтівський коридор (довжина “по кривій” приблизно 16 км.), який одержав свою назву за найближчим великим, але так і незахопленим населеним пунктом.

Подальша історія Колтівського коридору вже безпосередньо не пов’язана з дивізією “Галичина”. Починаючи зранку 16.07 і упродовж кількох наступних днів її вояки вели боротьбу в районі Колтова і далі на північний-схід. Таким чином, вони не мали змоги брати безпосередню участь у боротьбі за Колтівський коридор, прикриваючи фланг німецьких частин, які з наказу команди 13АК пробували перервати його з півночі.

Як же оцінити внесок 30 полку в оборону проходу Нуще-Колтів? Бойову групу Дивізії (разом 1903 чол.) вислано на допомогу 349ПД генерал-лейтенанта Отто Ляша. Ця дивізія до початку радянського наступу налічувала 10588 вояків. У бою 14.07 один з трьох полків дивізії (913-й) було практично знищено. До дивізії також приділено бойову групу 8ТД і 249-ту бригаду штурмових гармат.

Таким чином, дивізійний контингент становив не більше 25% захисників проходу і кістяком оборони явно не був. Полк виконав свій вояцький обов’язок, однак “зносився” дуже швидко. Зрештою, як і його німецький попередник (913-й пп). На той час це вже нікого не дивувало. Утримавши прохід Нуще-Колтів, та за рахунок успішної контратаки 1ТД німецькому командуванню вдалося звести до мінімуму ширину ділянки прориву (з планованих 14 км. фактично до ширини стисненої пагорбами польової дороги). Однак це завдання поглинуло всі його сили, і для подальшої боротьби їх уже не вистачило.

Література:
Buchner A. Ostfront 1944. The German defensive battles on the Russian front. – West Chester, 1991. – 304 p.
Landwehr R. Fighting for freedom: The Ukrainian Volunteer Division of the Waffen-SS. – Silver Spring, 1985 – 217 p.
Logusz V. Galicia Division. The waffen-SS 14th Grenadier Division 1943-1945. – Atglen, 1997. – 558 p.
Melnyk M. To Battle: The Formation and History of the 14. Gallician SS Volunteer Division. Helion and Co.
Гайке В.-Д. Українська дивізія «Галичина». Історія формування і бойових дій у 1943-45 роках. – Торонто-Париж-Мюнхен, 1970. – 277 с.
Меллентин Ф. Танковьіе сражения 1939-1945. – СПб, 1999. – 441 с.
Мемуари Конєва, Лелюшенка, Москаленка, Красовського, Крайнюкова, Андрющенка, а також 9-й том 12-томної Истории Второй Мировой Войньі на сайті militera.lib.ru

Кінець

[Sav]

Колтівський коридор – місце одного з двох намічених маршалом Конєвим проривів фронту ГА “Північна Україна” у Львівсько-Сандомирській операції 1944 р. Радянське командування запланувало завдати удару на 14 км. ділянці фронту. Дивно, але мені не пощастило знайти точної локалізації цієї ділянки на місцевості.

Ничего удивительного, дружище Batjar! Немного поработаем напильником. Вы пишите:

Колтівський коридор – місце одного з двох намічених маршалом Конєвим проривів фронту ГА “Північна Україна” у Львівсько-Сандомирській операції 1944 р.

Если говорить о планах командования 1-го УФ, то прорыв на львовском направлении ( второе направление было , как известно, Рава-Русское ) планировался в полосе Олесько- Сасов - Злочев (рубеж, который в течении первых суток должна была занять 60-я армия) и Плугов - Козова ( рубеж, назначенный для 38-й армии ). После этого, планировался ввод танковых армий - 3-й с рубежа Сасов-Злочев, 4-й с рубежа Славна-Травотолки.
Как видите, удар южной стрелы фргонта ( которая в свою очередь состояла из двух клешней ) планировался в довольно широком пространстве и поэтому говорить о \"Колтовском коридоре\" применительно к ПЛАНАМ операции некорректно. Совсем другое дело - ХОД операции.

З географічної точки зору проблемним місцем радянського наступу було \"Плугівське дефіле\" (назва моя - Batjar).

Тут хотелось бы обратить Ваше внимание на то обстоятельство, что объект этот находился между исходными позициями советских армий ( линия Подкамень - Тростянец - Озерна ) и вышеуказанными линиями, с которых планировалось вводить танковые армии. Причем, собственно Плугов вообще был назначен в полосу 38-й армии и был ее правым флангом. Отакое.

А теперь вопрос - когда и вследствии чего \"колтовский коридор\" собственно возник?

[Batjar]

Як слюсар-інструментальник вже не пам'ятаю котрого розряду дякую за роботу напильником, друже Sav!

говорить о \"Колтовском коридоре\" применительно к ПЛАНАМ операции некорректно. Совсем другое дело - ХОД операции

Категорично з Вами згоден. Це я невдало висловився.

Стосовно вихідного рубежа. Від Олеська до Козови значно більше 14 км. Це щось близьке до смуги розгортання усієї 60А і усієї 38А. А власне ділянка прориву мала б бути вужчою.

Особливої проблеми з включенням Плугова в смугу 38А не бачу. НМСД, все згідно з планом - стик армій на осі наступу. А німецьке командування про це знати не могло. НМСД, навіть навпаки, повинне було рахуватися з можливістю наступу головних сил по шосе.

когда и вследствии чего \"колтовский коридор\" собственно возник?

Мені здавалося, що я відповів. Коридор виник зранку 16.07 внаслідок:
1) невдалої спроби прориву на Поморяни
2) невдалого бою за прохід на Колтів-Сасів
3) вихід 56Тбр на оперативний простір \"народив\" ідею вивести цим же шляхом в тил німецької оборони усю 3ТА (а далі й 4ТА), чим добитися її розвалу. От про мету введення в бій танковиї армій я не згадував - до Дивізії цей момент уже не має безпосереднього стосунку.

[Sav]

Стосовно вихідного рубежа. Від Олеська до Козови значно більше 14 км. Це щось близьке до смуги розгортання усієї 60А і усієї 38А. А власне ділянка прориву мала б бути вужчою.

Естественно - рубеж Олеськ-Козова, это результат, который должен был быть достигнут к исходу первых суток. А участки прорыва выбирались где-то на рубеже Подкамень-Тростянец-Озерна, вот они-то и были узкими.

<когда>
Мені здавалося, що я відповів. Коридор виник зранку 16.07 внаслідок:

Такотож - мне кажется, что корректно говорить не о том, что действия дивизийныкив \"прекрыли\" колтовский коридор, а о том, что этот коридор возник как реакция на эти и другие действия немецкого командования. Что такое \"колтовский коридор\"? Это узкая щель между районами боевых действий 13 АК с севера и 1 и 8 тд с юга. Начало этого \"коридора\" - примерно в районе Тростянец (М-35-075 20-58), окончание - можно считать, у древни Куткор на реке Полтва (М-35-074 32-24), а можно считать, что севернее Злочев, на шоссе Сасов-Злочев - вопрос в том, откуда начинается \"оперативный простор\". Мне больше нравится вариант с Куткором, но я могу тут и ошибаться.

[Batjar]

<участки прорыва выбирались где-то на рубеже Подкамень-Тростянец-Озерна>
От мені й дивно, що ніде нема конкретної вказівки на локалізацію ділянок прориву. НМСД, обидві армії повинні були скористатися підтримкою артилерійської дивізії, що мало б зблизити їх ділянки прориву між собою. Оскільки напрямком наступу 38А була дорога Зборів-Поморяни, а 60А - на Сасів і Золочів, було б логічно шукати цих 14 км. в околицях Олієва.

<мне кажется, что корректно говорить не о том, что действия дивизийныкив \"прекрыли\" колтовский коридор, а о том, что этот коридор возник как реакция на эти и другие действия немецкого командования.>
Саме до цього я й веду. Констатуємо три факти:
1) Колтівський коридор, про який говорить воєнна історія, і прохід Нуще-Колтів - не одне і те саме.
2) Участь бойової групи Дивізії в бою 15.07 за прохід Нуще-Колтів певною, але не вирішальною мірою допомогла німцям цей прохід перекрити. Факт перекриття проходу призвів до виникнення ідеї скористатися польовою дорогою (дорогами) через Тростянець Малий, названу Колтівським коридором.
3) Дивізія ніколи не перекривала Колтівський коридор як такий.

Щодо кінця Колтівського коридору. Якщо приймемо за початок оперативного простору лінію, на якій закінчується розташування оперативних резервів противника, то кращою точкою виглядає Заріччя - північна околиця Золочева на шляху до Сасова. Розташування 8ТД могло розтягнутися від Сасова до Куткора за рахунок тилів, але у зв'язку з її рухом вперед 14-15.07 ці тили просунулись до Сасова і, як свідчать дивізійники, забили тамтешню дорогу. В Красне, наскільки мені відомо, був лише один панцерцуг, а у Буську - запасний батальйон Дивізії. У Куткорі західніше Красне, напевно, вже нікого не було.

[Sav]

Оскільки напрямком наступу 38А була дорога Зборів-Поморяни, а 60А - на Сасів і Золочів, було б логічно шукати цих 14 км. в околицях Олієва.

Ну да, так и есть - для 38-й армии участок прорыва был назначен Бзовица-Боглановка, соотвественно для 60 А это мог быть Тростянец(который северо-восточней Олиев)-Белокриниця...

У Куткорі західніше Красне, напевно, вже нікого не було.

Были-были - см. мемуар Слюсаренко.

[Batjar]

У мемуарах Слюсаренка стільки всього було - і вкопані Тигри з Фердинандами за кожним насипом, і Фоке-Вульфи броньовані, і серйозна загроза, що нависла над 56ТБр. Словом, агітпроп поставлений був значно краще, ніж реальні можливості німецької оборони. Серйозно копати треба, щоб з Куткором розібратися. Однак Дивізії це не допоможе.

PS А звідки інфа по ділянкам прориву?

[Sav]

Дык по 38 А у Москаленко написано, а по 60 А - мои выдумки...

[Sav]

А по 60-й армии выходит вот что ( мемуары Андрющенко и Лащенко ). 15 ск наступал по маршруту западнее Тростянец Великий, Перепельники, Тростянец Малый, Злочев. Правый сосед - 23 ск, наступал из-за правого фланга 15-го ск в северо-западном направлении по маршруту Гнидава-Баткув-Пеняки, далее имея задачу на окружение и уничтожение бродской группировки.

И тут получился интересный компот - 60-я армия имела две задачи, удар совместно с 3 ТА на Львов и окружение бродской группировки. А немцы нацелили обе свои тд на 38-ю армию, которая двигалась южнее. Таким образом, в полосе между Пеняками и Плуговым образовалась дыра оперативного масштаба - с одной стороны советские 60-я и 3 ТА, с другой - тактический резерв 13 АК в виде галицийской дивизии и какие-то части 8 ТА, которые не доехали к месту прорыва Москаленко, либо оказались южнее полосы прорыва 60-й армии и были перенацелены в левый фланг ее прорыва. Уже к вечеру 15-го июля:

К концу второго дня наступления 1089-й стрелковый полк, обойдя Мал. Тростянец с севера, достиг опушки леса, что южнее Колтова, Оберткова, и овладел селом Монастырка. В то же время авангард от 56-й танковой бригады, вступивший в бой с задачей поддержать и развить успех нашей пехоты, достиг села Зозули, а 69-я мехбригада перерезала шоссейную дорогу Сасов — Золочев несколько южнее Елеховичей.

23-й корпус к исходу 15 июля:

С утра наступление возобновилось. После шестидесятиминутной артподготовки части корпуса при активной поддержке авиации перешли в атаку, нанося главный удар левым флангом. Справа продолжал сковывать противника на широком фронте 200-й гвардейский стрелковый полк. Чтобы прикрыть правый фланг успешно продвигающейся 68-й дивизии, ему пришлось растянуть боевые порядки вплоть до восточной окраины Опаки. Но именно здесь Стенин и встретил сильное сопротивление гитлеровцев. Укрепившись в селе, они отразили все атаки наших частей. И тогда комдив опять принял смелое решение: главными силами обойти Опаки, оставив возле них лишь прикрытие, и продолжать наступать на Гуту Верхобуску. Григорович поддержал его, нацелив примерно в том же направлении, только левее, 99-ю дивизию. К исходу дня 198-й, 202-й гвардейские полки вышли к Гуте Пеняцкой, а части 99-й дивизии овладели крупным опорным пунктом Луковец.

карта тут - http://download.maps.vlasenko.net/mapa- ... loczow.jpg

Собственно Колтув находился, насколько я понял на \"водоразделе\" между осями наступления 15 ск и 23 ск.

[Batjar]

Цікава інфа, друже Sav, вельми цікава!

Цікава тим, що велика дорога Сасів-Колтів і далі на Нуще опинилася на стику двох корпусів, які оперують в розбіжних напрямках. Невже радянське командування свідомо нехтувало такою небезпекою?

Чи не логічніше було б припустити, що 15СК мав би своїм просуванням на захід прикрити маневр 23СК в тил німецького 13АК? І тоді 15СК мав би просуватися саме на Колтів. Але оскільки там діло не йшло, а південніше (якраз в смузі розторощеного 913пп 349ПД) опору не було, то вісь наступу 15СК \"естественньім образом\" змістилася від Колтова на Тростянець Малий.

Водночас, маневр 23СК зранку 16.07 зустрівся на лінії Колтів-Пеняки зі спробою контратаки усієї Дивізії (за винятком 30пп). Обидва противники застопорилися на місці. Тому зсув осі наступу 15СК на південь не створював безпосередньої загрози флангу 23СК, який не став настільки глибоким, щоб його можна було успішно атакувати від Колтова.

Підсумовуючи, виглядає так, що у мемуарах видали дійсне за бажане, одразу скерувавши 15СК на Тростянець Малий. Але картина може дещо змінитися, якщо виявиться, що 23СК повернув на Пеняки лише тоді, коли 15СК прорвався через Тростянець Малий, а до того 23СК мав би діяти проти проходу Колтів-Нуще на Лукавець. Накази б подивитися...

[Sav]

Цікава тим, що велика дорога Сасів-Колтів і далі на Нуще опинилася на стику двох корпусів, які оперують в розбіжних напрямках. Невже радянське командування свідомо нехтувало такою небезпекою?

Андрющенко ( 23 ск ) в мемуаре пишет:

В соответствии с местностью была построена и оборона противника, к которой он перешел, потерпев поражение в период весеннего наступления наших войск в направлении Тернополь, Скалы, в апреле 1944 года. Времени у фашистов для того, чтобы как следует укрепить свои позиции, было достаточно.

За три месяца в той полосе, где предстояло наступать корпусу,

они оборудовали три рубежа: основной — по линии Малениска, Маркополь, Лопушаны и два промежуточных — один западнее Ясенюв и далее по южному берегу рек Волица и Луч до Звыжина, а другой по южному берегу Западного Буга на участке Бялы Камень, Кругув. Кроме того, были созданы отсечные позиции по рекам Луч и Злочувка.

Лащенко ( 15 ск ) в мемуаре пишет:

Первая позиция проходила по восточным скатам высот, расположенных за рекой Серет. На ней, как и на других, имелось, по сообщениям разведчиков, множество дзотов и пулеметных площадок. Отдельные участки траншей и ходы сообщения перекрывались сверху бревнами, чтобы предохранить солдат от поражения пулями и осколками.

Первая полоса обороны была прикрыта сетью различных заграждений. Все мосты на этом участке, перекрестки дорог, жилые и хозяйственные постройки также были заминированы. Ближние подступы к переднему краю сплошь прикрывались пулеметным огнем, дальние — обстреливались артиллерией и минометами.

Вторая полоса неприятельской обороны отстояла от первой на 7–8 километров, опоясывая траншеями восточные окраины деревень Нище, Ивачев. В инженерном отношении она была несколько слабее. Зато третья — по рубежу Золочева и ближних к нему сел — опиралась на систему опорных пунктов, оборудованных в прочных зданиях, костелах и других каменных строениях. Все это опять-таки было окружено траншеями, опутано колючей проволокой, обнесено минными полями.

Таким образом, 15 ск, прорвав оборону на своем участке и двигаясь на Злочев какбэ сворачивал оборону по южному берегу Буга, а 23 ск действуя в северо-восточном направлении какбэ тоже наносил удар вдоль и промежду оборонительных полос по Бугу и Волице-Звыжин. Ну и еще два корпуса Москаленко должны были двигаться левее 15 ск. А вышло следующее - немецкие тд тормознули Москаленко и начали бить в левый фланг 15 ск со стороны Плугова. Соответвенно и 15 ск был вынужден как-то усиливаться против этих контрударов на своем левом фланге. А 23 ск наоборот, смещал услия вправо от линии Колтов-Опаки, ибо там появилась 14-я дивизия.

Это все происходило 15 июля и все эти события и привели к возникновению \"колтовского коридора\" - за счет того, что обе стороны в процессе противоборства концентрировали силы южнее и севернее Колтова, но у советской стороны \"случайно\" оказалась \"третья рука\" в виде передовых отрядов 3 ТА ( кстати, допрорывать оборону вместе с пехотой - это была коронная фишка Павла Семеновича Рыбалко, за что ему и решпект ).

Возврашаясь к роли 14-й дивизии во всей этой истории - она не ограничивалась, как видите, действиями только 30-го полка.